Постанова

від 04.03.2025 по справі 915/1278/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2025 рокум. ОдесаСправа № 915/1278/23

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран,

секретар судового засідання В.М. Просяник,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: І.О. Бондаренко

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 (суддя М.В. Мавродієва, м.Миколаїв, повний текст складено 25.10.2024)

у справі №915/1278/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП»

про стягнення 462928,40 грн,

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог б/н від 22.05.2024, просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» грошові кошти у загальному розмірі 462928,40 грн, з яких: 320000,00 грн сума основного боргу, 102952,33 грн пені, 12460,31 грн 3% річних та 27515,76 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором оренди нежитлового приміщення №0101/2021 від 01.01.2021, зокрема в частині здійснення повної та своєчасної оплати орендних платежів за другий четвертий квартали 2022 року та за січень лютий 2023 року.

За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 04.09.2022 відкрито провадження у справі №915/1278/23.

Також ухвалою місцевого господарського суду від 18.08.2023 задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.» б/н від 16.08.2023 про забезпечення позову до подання позовної заяви. Накладено арешт на грошові кошти, в межах ціни позову в розмірі 320000,00 грн, які обліковуються на розрахункових рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» в будь-яких банківських або інших фінансово-кредитних установах, виявлених державною виконавчою службою або приватним виконавцем під час виконання ухвали суду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.» 320000 грн основного боргу, 12460,31 грн - 3% річних, 27515,76 грн інфляційних втрат, 30885,70 грн пені та 6943,93 грн судового збору. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судове рішення мотивоване встановленням факту існування боргу відповідача перед позивачем за договором оренди нежитлового приміщення №0101/2021 від 01.01.2021 та, відповідно, обґрунтованістю нарахування на нього пені, інфляційних втрат та 3% річних. Разом з тим, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру заявленої позивачем до стягнення пені на 70 % до 30885,70 грн.

Короткий зміст та обґрунтування вимог апеляційної скарги

Не погодившись з ухваленим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 у справі №915/1278/23 та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначив, що з 24.02.2022 він не використовував орендоване приміщення, яке знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, буд.49-А, у зв`язку з тим, що відбулась збройна агресія з боку російської федерації та було введено воєнний стан в Україні, при цьому з червня 2022 року звільнив вказане приміщення з метою релокації підприємства до Рівненської області, однак не міг повідомити позивача про вказані обставини через те, що його керівництво виїхало з міста через обстріли.

Скаржник вказав, що з метою належного оформлення повернення орендованого приміщення позивачу, 01.03.2023 ним було складено акт приймання передачі нежитлового приміщення, який направлено на адресу позивача, водночас останній, отримавши поштою відповідні акти, умисно та без будь-яких пояснень чи погоджень виправив дату фактичного використання орендарем орендованого майна на іншу вигідну для позивача дату, а саме: з 01.07.2022 на 01.03.2024.

Також, за доводами апелянта, нежитлове приміщення за адресою: м.Миколаїв, вул.12 Поздовжня, буд.49-А, використовувалось іншим суб`єктом господарювання - Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто - Дон Моторс», що підтверджується листом Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» від 26.10.2023 №2199/вх.

За наведених обставин стосовно неможливості використання орендарем з незалежних від нього причин у своїй господарській діяльності відповідного орендованого майна, на переконання відповідача, він звільняється від обов`язку сплати орендної плати за спірний період у відповідності до вимог частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України.

Позиція позивача щодо апеляційної скарги

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.» просило оскаржуване рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач зазначив, що: відповідач не надав доказів того, що негативні обставини у вигляді збройної агресії з боку російської федерації стосувались безпосередньо частини нежитлового приміщення, орендованого відповідачем, а також доказів того, що не мав доступу до орендованого приміщення або не мав можливості його використовувати; твердження відповідача про те, що позивач ухилявся від підпису зворотного акту приймання-передачі приміщення не відповідають дійсності, як і не відповідають дійсності твердження відповідача про виправлення дати фактичного припинення використання орендарем орендованого майна; твердження відповідача про те, що орендованим приміщенням в оспорюваний період користувалося Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто - Дон Моторс» є виключно припущенням, так як вказане товариство користувалося зовсім іншими нежитловими приміщеннями за тією ж адресою, що і орендовані відповідачем приміщення.

Рух справи, заяви, клопотання, інші процесуальні дії в суді апеляційної інстанції

Апеляційна скарга зареєстрована судом 15.01.2025 за вх.№211/25.

Одночасно скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на подання апеляційної скарги (вх.№216/25 від 15.01.2025).

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду апеляційної скарги та клопотання визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Л.В. Поліщук, суддів: К.В. Богатиря, С.В. Таран, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.01.2025 та протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.01.2025.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 у справі №915/1278/23. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 у справі №915/1278/23. Також вказаною ухвалою від 20.01.2025 встановлено позивачу строк до 04.02.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу та роз`яснено учасникам справи про їх право в строк до 04.02.2025 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи. Зупинено дію рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 у справі №915/1278/23. Розгляд апеляційної скарги призначено на 04.03.2025 о 12:00 год.

04.02.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№211/25/Д1 від 04.02.2025).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.02.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» адвоката Бондаренка Ігоря Олександровича (вх.№705/25 від 17.02.2025) та забезпечено участь указаного представника у судовому засіданні 04.03.2025 о 12:00 год та в усіх судових засіданнях у справі № 915/1278/23 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.

У судовому засіданні, яке відбулось 03.03.2025, приймав участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП».

Позивач про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, проте участі не брав.

При цьому представником Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.» подано заяву (вх.№211/25/Д2 від 03.03.2025) про розгляд справи без його участі.

Відповідно до статті 42 Господарського процесуального кодексу України участь в судових засіданнях учасників справи - це право, а не обов`язок, якщо інше не визначено законом.

Апеляційний суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови учасникам для представлення своєї позиції, тоді як відповідно до частини дванадцятої статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, обов`язкова явка учасників справи в судове засідання апеляційної інстанції Південно-західним апеляційним господарським судом не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представника позивача, належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання.

За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши представника скаржника, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.

Фактичні обставини справи

01.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТО-Д.О.Н.» (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» (орендарем) укладено договір №0101/2021 оренди нежитлового приміщення, за умовами пункту 1.1. якого орендодавець зобов`язався надати орендарю в тимчасове платне користування нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: м.Миколаїв, вул.12 Поздовжня, буд. 49-А, що складається з нежитлового приміщення літ. Д-1, площею 110 кв.м, та адміністративної будівлі літ.Ж-2, площею 22,6 кв.м (далі за текстом - об`єкт оренди), а орендар зобов`язався своєчасно прийняти та звільнити об`єкт оренди, оплачувати орендодавцю плату за користування на умовах, визначених даним договором.

Пунктом 2.1.1. договору №0101/2021 від 01.01.2021 визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає об`єкт оренди в триденний строк після підписання договору оренди по акту приймання передачі, що є невід`ємною частиною даного договору. В акті прийому передачі вказується технічний стан об`єкта оренди в момент його здачі в оренду.

Відповідно до пункту 2.1.2. договору №0101/2021 від 01.01.2021 об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі об`єкта оренди.

За умовами пункту 2.2.2. договору №0101/2021 від 01.01.2021, приміщення вважається повернутим з дати підписання акту приймання-передачі приміщення. Акт приймання-передачі надається орендарем орендодавцю за 1 (один) календарний день до закінчення строку оренди.

Відповідно до пункту 3.1. договору №0101/2021 від 01.01.2021 орендар сплачує орендодавцю за користування об`єктом оренди орендну плату за квартал в сумі 90000,00 грн, тобто 30000,00 грн за один місяць.

Орендна плата починає нараховуватися орендодавцем з моменту підписання акту приймання-передачі приміщення (пункт 3.3.1. договору №0101/2021 від 01.01.2021).

Орендна плата включає в себе компенсацію за надання комунальних послуг (пункт 3.2. договору №0101/2021 від 01.01.2021).

У пункті 3.3.2. договору №0101/2021 від 01.01.2021 сторони погодили, що орендна плата за користування орендованим приміщенням вноситься орендарем самостійно на підставі цього договору щоквартально до 10 числа місяця, наступним за кварталом, за який здійснюється платіж шляхом безготівкових розрахунків з орендодавцем.

Датою припинення нарахування орендної плати вважається дата підписання обома сторонами акту приймання-передачі приміщення з оренди (пункт 3.4. договору).

У випадку порушення орендодавцем чи орендарем зобов`язань за даним договором, якщо це призвело до виникнення збитків сторони, винна сторона відшкодовує іншій стороні заподіяні збитки в повному обсязі в порядку, передбаченому чинним законодавством (пункт 6.1. договору).

Згідно із пунктом 6.2. договору №0101/2021 від 01.01.2021 орендар несе відповідальність за порушення строків внесення орендної плати у вигляді нарахування та сплати пені на користь орендодавця в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день прострочення платежу за кожний день такого прострочення.

Пунктом 7.1. договору №0101/2021 від 01.01.2021 визначено, що такий договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до закінчення строку оренди. Строк оренди складає 35 місяців (але в будь-якому випадку, не більше трьох років) і розпочинається з моменту (дня) підписання акта прийому-передачі об`єкта оренди.

Відповідно до пункту 7.3. договору №0101/2021 від 01.01.2021 строк оренди закінчується у день підписання сторонами акта прийому-передачі про повернення об`єкта оренди.

01.01.2021 за актом приймання-передачі нежитлового приміщення орендодавець передав у користування орендаря об`єкт оренди по договору.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами договору підписані та скріпленні печатками акти наданих послуг №1 від 31.03.2021 на суму 90000 грн за перший квартал 2021 року, №2 від 30.06.2021 на суму 90000 грн за другий квартал 2021 року, №3 від 30.09.2021 на суму 90000грн за третій квартал 2021 року, №4 від 31.12.2021 на суму 90000грн за четвертий квартал 2021 року, №5 від 31.03.2022 на суму 90000 грн за перший квартал 2022 року, №6 від 30.06.2022 на суму 90000 грн за другий квартал 2022 року.

Також матеріалами справи підтверджується, що позивачем по договору №0101/2021 від 01.01.2021 направлялись відповідачу акти наданих послуг №2 від 30.06.2022 на суму 90000 грн за другий квартал 2022 року, №3 від 30.09.2022 на суму 90000 грн за третій квартал 2022 року, №4 від 31.12.2022 на суму 90000 грн за четвертий квартал 2022 року та №1 від 28.02.2023 на суму 60000 грн за січень, лютий 2023 року, які повернулись орендодавцю поштовим відправленням №5640101477735 за закінченням терміну зберігання без підписання з боку орендаря.

Позивач вказує, що загальний розмір орендної плати за період 01.01.2021 по 28.02.2023 становить 780000 грн (26 місяців оренди х 30000 грн орендної плати в місяць).

Відповідачем частково сплачено орендну плату на суму 460000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №275 від 02.08.2022 на суму 10000 грн, №276 від 02.08.2023 на суму 210000 грн, №301 від 13.09.2022 на суму 60000 грн, №116 від 17.11.2022 на суму 90000 грн, №328 від 07.12.2022 на суму 30000 грн, №344 від 04.01.2023 на суму 30000 грн та №356 від 25.01.2023 на суму 30000 грн.

Відтак, за доводами позивача, сума основного боргу за договором №0101/2021 від 01.01.2021 становить 320000 грн (780000 грн 460000 грн), яка складається із несплачених орендних платежів за такі періоди: частково оплачений другий квартал 2022 року на суму 10000 грн, а тому заборгованість з оплати за 2-й квартал 2022 року становить 80000 грн; повністю неоплачені третій квартал 2022 року на суму 90000 грн та четвертий квартал 2022 року на суму 90000 грн; повністю неоплачені січень, лютий 2023 року на суму 60000 грн.

23.03.2023 позивачем направлено відповідачу претензію б/н від 20.03.2023 з вимогою погасити 320000 грн заборгованості з орендної плати за договором, яка повернулась позивачу поштовим відправленням №56401101477735 за закінченням терміну зберігання.

Позивач стверджує, що відповідачем борг з орендної плати за договором №0101/2021 від 01.01.2021 не сплачений, що зумовило звернення до суду з відповідним позовом.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір №0101/2021 від 01.01.2021 є договором найму (оренди) нежитлового приміщення.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями глави 58 «Найм (оренда)» розділу ІІІ «Окремі види зобов`язань» книги п`ятої «Зобов`язальне право» Цивільного кодексу України та статей 283- 291 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Позивач, обґрунтовуючи позовну вимогу про стягнення заборгованості з оплати орендної плати за договором оренди нежитлового приміщення №0101/2021 від 01.01.2021, послався на те, що відповідач в порушення приписів законодавства та умов договору не виконував належним чином свої зобов`язання зі сплати орендної плати за користування об`єктом оренди, внаслідок чого у нього за другий четвертий квартали 2022 року та за січень лютий 2023 року утворилась заборгованість перед позивачем зі сплати орендної плати в сумі 320000 грн.

На підтвердження вказаних обставин, позивачем надано до суду акти наданих послуг №2 від 30.06.2022 на суму 90000 грн за другий квартал 2022 року, №3 від 30.09.2022 на суму 90000 грн за третій квартал 2022 року, №4 від 31.12.2022 на суму 90000 грн за четвертий квартал 2022 року та №1 від 28.02.2023 на суму 60000 грн за січень, лютий 2023 року.

Загальний розмір орендної плати за період 01.01.2021 по 28.02.2023 становить 780000 грн (26 місяців оренди х 30000 грн орендної плати в місяць).

При цьому відповідачем частково сплачено орендну плату на суму 460000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями №275 від 02.08.2022 на суму 10000 грн, №276 від 02.08.2023 на суму 210000 грн, №301 від 13.09.2022 на суму 60000 грн, №116 від 17.11.2022 на суму 90000 грн, №328 від 07.12.2022 на суму 30000грн, №344 від 04.01.2023 на суму 30000грн та №356 від 25.01.2023 на суму 30000грн.

За наведеного, у відповідача за договором оренди нежитлового приміщення №0101/2021 від 01.01.2021 наявна заборгованість перед позивачем у сумі 320000 грн (780000 грн 460000 грн).

Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).

За умовами статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З огляду на положення статей 13, 74, 80 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Саме така правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.06.2019 у справі №910/773/19.

Між тим, відповідачем всупереч вказаних норм Господарського процесуального кодексу України не надано суду належних та допустимих доказів на спростування вимог позивача, а також доказів на підтвердження сплати позивачу 320000 грн боргу з орендної плати по договору оренди нежитлового приміщення №0101/2021 від 01.01.2021 за другий - четвертий квартали 2022 року та січень, лютий 2023 року.

Натомість позиція відповідача ґрунтується на тому, що він звільняється від обов`язку сплати орендної плати за спірний період у відповідності до вимог частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, оскільки з 24.02.2022 через збройну агресію російської федерації проти України не використовував орендоване приміщення, з червня 2022 звільнив його з метою релокації підприємства до Рівненської області, про що не міг повідомити позивача через те, що його керівництво виїхало з міста через обстріли, при цьому відповідне приміщення використовувалось іншим суб`єктом господарювання, а саме, Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто - Дон Моторс», про що свідчить лист Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» від 26.10.2023 №2199/вх.

Відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Колегія суддів зазначає, що норма частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України визначає в якості підстави звільнення від зобов`язання сплатити орендну плату об`єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно (бути допущеним до приміщення, знаходитись у ньому, зберігати у приміщенні речі тощо) через обставини, за які орендар не відповідає.

Обставини, зазначені у нормі частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України, повністю не охоплюються поняттям форс-мажорних обставин, адже на відміну від останніх, ознаками яких є їх об`єктивна та абсолютна дія, а також непередбачуваність, перші можуть бути спричинені, зокрема, й безпосередньо вольовою дією орендодавця, тобто обставини згідно з частиною шостою статті 762 Цивільного кодексу України можуть включати обставини непереборної сили та випадку, втім не обмежуються ними.

Відсутність у частині шостій статті 762 Цивільного кодексу України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16, та послідовно застосовується Верховним Судом (постанови від 19.03.2024 у справі №915/458/23, від 31.08.2023 у справі №925/181/2 (925/256/23), від 20.06.2023 у справі №904/2470/22, від 14.06.2022 у справі №910/3536/21)).

Для застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин та звільнення наймача від плати за користування орендованим майном визначальною умовою такого звільнення є наявність обставин, за які орендар не відповідає. Тобто він повинен довести обставини, які свідчать про те, що майно не використовувалося або не могло бути використане ним, і він не відповідає за ці обставини (висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 27.02.2024 у справі №916/599/23, від 19.03.2024 у справі №915/458/23).

При оцінці таких обставин презюмується незмінність умов господарювання (користування майном) чи стану об`єкта оренди, а орендар повинен подати докази наявності тих обставин, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог, а також довести, що ці обставини виникли з незалежних від нього причин, зокрема, внаслідок зміни кон`юнктури на ринку товарів, робіт, послуг, з вини орендодавця, через дію непереборної сили чи у зв`язку з природними властивостями майна, що є об`єктом оренди тощо.

Якщо орендар з незалежних від нього обставин протягом певного часу був повністю позбавлений можливості користуватися орендованим майном, то на підставі цієї ж норми закону він вправі порушувати питання і про повне звільнення його від внесення орендної плати (постанови Верховного Суду у справах №914/1248/18, №914/2264/17, №910/13158/20, №911/3067/20, №911/654/21, №916/599/23).

При цьому звільнення від сплати орендної плати є істотним втручанням у правовідносини сторін договору. Застосування частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України можливе за виключних обставин, за яких наймач не використовував або не міг використовувати майно, і за такі обставини наймач не відповідає.

Оскільки відповідно до частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України передбачено, що наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає, тягар доказування неможливості використання майна несе саме орендар (наведена правова позиція щодо застосування приписів частини шостої статті 762 Цивільного кодексу України викладена у постанові Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №911/255/23).

Колегія суддів зазначає, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.08.2022 у справі №922/854/21.

Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов`язання має бути причинно-наслідковий зв`язок. Тобто неможливість виконання зобов`язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).

З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов`язання, покладається обов`язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов`язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв`язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов`язань).

Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може означати автоматичного звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов`язання.

Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов`язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що обставини, на які останній посилається, були форс-мажорними саме в межах виконання зобов`язання за договором оренди нежитлового приміщення №0101/2021 від 01.01.2021, а також доказів причинно-наслідкового зв`язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю використання відповідачем об`єкту оренди за відповідним договором.

В будь-якому разі сторона зобов`язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що як правило положення договору оренди визначають порядок дій в умовах форс-мажорних обставин. Сторони погоджують порядок комунікації та внесення змін до договору, документи, які потрібно надати іншій стороні для підтвердження форс-мажорних обставин або ж взагалі встановлюють право на односторонню відмову у зв`язку з тривалістю дії форс-мажорних обставин. У даному випадку сторони вирішують питання оплати оренди відповідно до положень договору з урахуванням чинного законодавства.

Згідно пункту 5.2 договору №0101/2021 від 01.01.2021 сторона, для якої створилися умови, за яких неможливе виконання зобов`язань за договором внаслідок обставин непереборної сили, повинна письмово сповістити іншу сторону про настання цих обставин без жодних зволікань не пізніше 10 днів з дати їх виникнення. Повідомлення повинне містити дані про настання та характер обставин та про їх можливі наслідки.

Належним доказом існування форс-мажорних обставин є довідка Торговопромислової палати України. Якщо обставини форс-мажору тривають більше 6 місяців, то кожна зі сторін може припинити дію даного договору у відношенні не виконаних до даного моменту зобов`язань (пункти 5.3, 5.4 договору№0101/2021 від 01.01.2021).

Однак жодного повідомлення з боку відповідача щодо виникнення форс-мажорних обставин до позивача не надходило; відсутні такі докази і в матеріалах справи.

Не було підписано між сторонами і жодних додаткових угод до договору, на підставі яких орендар був би звільнений від сплати оренди за користування орендованим приміщенням у спірний період.

Враховуючи викладене, доводи скаржника щодо дії та впливу форс-мажорних обставин на спірні правовідносини, як на підставу для звільнення від сплати орендної плати за спірний період, відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Крім того, з листа Рівненської обласної державної адміністрації №вих-1463/0/01-72/24 від 06.02.2024 вбачається, що заявка на релокацію Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» зареєстрована на платформі 10.05.2022 за №44033590. Відповідальними особами від облдержадміністрації було опрацьовано заявку підприємства та запропоновано перелік вільних приміщень з урахуванням сформованих потреб по заявці (записи в заявці на платформі від 12.05.2022 та від 10.08.2022), однак жодна із запропонованих локацій заявнику не підійшла. За чергової комунікації (14.06.2023) з представником підприємства, відповідальних осіб від облдержадміністрації в телефонному режимі було повідомлено про те, що потужності підприємства відповідача лишилися за місцем реєстрації (м.Миколаїв), релокація неактуальна, заявку на релокацію на платформі попросили закрити, а відтак, релокація підприємства в Рівненську область не відбулася.

Отже, зазначений лист спростовує доводи позивача про релокацію підприємства до Рівненської області.

Також не заслуговують на увагу і твердження скаржника про те, що позивач ухилявся від підписання документів щодо повернення об`єкта оренди, оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач ініціював повернення об`єкта оренди за №0101/2021 від 01.01.2021 лише 25.04.2024, направивши на адресу позивача акт приймання-передачі (повернення) нежитлового приміщення у відповідності до пункту 2.2.2. зазначеного договору.

При цьому позивач, ознайомившись зі змістом такого акту, встановив, що при його складанні з боку відповідача була допущена помилка в пункті 1, а саме: замість правильної дати « 01.03.2023 року» повернення з тимчасового платного користування нежитлового об`єкту, що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. 12 Повздовжня, буд. 49-А, що складається з нежитлового приміщення Літ. Д-1, площею 110 кв.м, та адміністративної будівлі Літ. Ж-2, площею 22.6 кв.м, була зазначена неправильна дата « 01.07.2022 року».

Враховуючи, що відповідач вищевказаним об`єктом оренди користувався до 28.02.2023, то позивач встановив, що зазначення відповідачем датою повернення 01.07.2022 року є очевидною опискою з боку відповідача, а тому директором позивача було здійснено виправлення на правильну дату повернення вищевказаного об`єкту оренди шляхом закреслення неправильної дати та написання над нею правильної дати, підписання, скріплення печаткою та направлення оригіналів вищевказаних виправлених актів для підпису на адресу відповідача.

Доводи апелянта про те, що позивач умисно без будь-яких пояснень чи погоджень виправив дату фактичного використання орендарем орендованого майна на іншу вигідну для позивача дату, колегія суддів не приймає до уваги, враховуючи відсутність в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження не використання ним орендованого приміщення у спірний період.

Крім того, колегія суддів відхиляє і посилання апелянта на те, що нежитлове приміщення за адресою: м.Миколаїв, вул.12 Поздовжня, буд.49-А, використовувалось іншим суб`єктом господарювання, а саме Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто - Дон Моторс», оскільки з договору №0101/2021 від 01.01.2021 вбачається, що в оренду відповідачу передавалось нежитлове приміщення літ.Д-1 площею 110 кв.м та адміністративна будівля літ.Ж-2 площею 22,6 кв.м, розташовані за адресою: м.Миколаїв, вул.12 Повздовжня, 49-А, що не виключає можливості знаходження за вказаною адресою інших нежитлових приміщень та можливості користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Дон Моторс» якимось іншими приміщеннями, розташованими за вказаною адресою. При цьому лист Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» від 26.10.2023 №2199/вх. не може достеменно свідчити про користування Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто-Дон Моторс» приміщеннями, переданими в оренду відповідачу.

Таким чином, враховуючи, що відповідачем не надано жодного належного доказу на спростування наведених позивачем обставин щодо користування відповідачем орендованим приміщенням у спірний період, а також враховуючи відсутність доказів здійснення відповідачем оплати орендних платежів у цей період, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 320000 грн.

Південно-західний апеляційний господарський суд також зауважує на тому, що невиконання вищезазначеного зобов`язання правильно кваліфіковане місцевим господарським судом як його порушення у розумінні Цивільного кодексу України, а відповідача визнано таким, що прострочив виконання зобов`язання у розумінні частини першої статті 612 цього Кодексу.

За змістом частини першої та другої статті 217 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Положеннями статті 218 Господарського кодексу України визначено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, а саме, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності.

Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини першої статті 230 Господарського кодексу України учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня).

Згідно із частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України розмір штрафних санкцій встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтею 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини другої статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 6.2. договору №0101/2021 від 01.01.2021 передбачено, що орендар несе відповідальність за порушення строків внесення орендної плати у вигляді нарахування та сплати пені на користь орендодавця в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої на день прострочення платежу за кожний день такого прострочення.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наведені позивачем за первісним позовом розрахунки з урахуванням вірного визначення періоду прострочення в межах визначеного позивачем періоду нарахування, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення з відповідача 102952,33 грн пені, 12460,31 грн 3% річних та 27515,76грн інфляційних втрат.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунків пені, процентів річних та інфляційних втрат апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків не переглядається.

Водночас, як вже зазначалось, місцевий господарський суд, врахувавши дискреційність наданих суду повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, зменшив розмір пені з 102952,33 грн на 70 % до 30885,70грн.

Рішення суду першої інстанції в частині зменшення розміру пені не оскаржується, з огляду на що колегією суддів оскаржуване рішення в цій частині не переглядається.

Висновки суду апеляційної інстанції

В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи скаржника не спростовують висновків Господарського суду Миколаївської області про часткове задоволення позову, а тому підстав для зміни чи скасування рішення суду колегія суддів не вбачає, а в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 276, 281 - 284 ГПК України,

Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОМОТІВ МОТОР ГРУП» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.10.2024 у справі №915/1278/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повну постанову складено 06.03.2025.

Головуючий суддяЛ.В. Поліщук

Суддя К.В. Богатир

СуддяС.В. Таран