Постанова

від 05.03.2025 по справі 904/4742/23

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2025 року м.Дніпро Справа № 904/4742/23

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М. ( доповідач )

суддів: Чус О.В., Дарміна М.О.

секретар судового засідання: Скородумова Л.В.

представники сторін:

від прокурора: Деркач І.П.

від позивача-1: Гакан М.І.

від позивача-2: не з`явився

від відповідача: Кадеров Ю.М.

від відповідача: Кобиляков А.А.

від третьої особи: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Дніпропетровської обласної прокуратури

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р.

( суддя Татарчук В.О., м. Дніпро, повний текст рішення складено 01.02.2024 р. )

у справі

за позовом

Заступника керівника Тернопільської обласної прокуратури

в інтересах держави

в особі

Тернопільської обласної військової адміністрації та

Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України

до

Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору,

на стороні позивачів

Акціонерне товариство "Українська залізниця"

про стягнення пені, у розмірі 870 597,70 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

Заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України звернувся з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс", в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" до Державного бюджету України внаслідок несвоєчасного виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару, пеню у розмірі 870 597,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням Відповідачем договірних умов в частині дотримання строку поставки товару у визначений публічним договором термін, у зв`язку з чим, нараховано до стягнення пеню в сумі 870 597,70грн за загальний період з 08.04.2022 р. по 29.05.2022 р.. Стягнення пені до Державного бюджету України Прокурор обґрунтовує тим, що договір поставки укладено на виконання вимог постанов Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 169 «Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» від 02.03.2022 р., № 185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» від 03.03.2022 р., № 193 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету». Прокурор зазначає, що кошти, які AT "Українська залізниця", як платник за договором, сплачувала Відповідачу на виконання договору поставки, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. відмовлено в задоволенні позову.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Дніпропетровська обласна прокуратура подала апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. у справі № 904/4742/23, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову Прокурора в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду, що пеня підлягає стягненню на рахунок Платника, яким є АТ «Українська залізниця», у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позовних вимог Прокурора.

Водночас, на думку Скаржника, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. у справі № 904/4742/23 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, зокрема ст. ст. 528, 618 ЦК України, постанов Кабінету Міністрів України № 185 від 02.03.2022 р. «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану», № 193 від 03.03.2022 р. «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету», № 528 від 03.05.2022 р. «Про затвердження Порядку та умов надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану», ст. ст. 86, 236 ГПК України, за невідповідності висновків суду обставинам справи, а тому, відповідно до ст. 277 ГПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Взаємовиключними являються висновки суду в частині наявності підстав у Прокурора на звернення з позовом до суду в інтересах держави в особі Тернопільської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України та постановленням рішення про відмову у задоволенні позову з мотивів відсутності підстав для стягнення заявленого розміру пені до Державного бюджету України.

При цьому, Скаржник зазначає, що Позивачем за позовом про стягнення пені за порушення окремих умов тристороннього договору для задоволення нагальних потреб функціонування держави, у тому числі за вимогами про повернення сплачених коштів, застосування штрафних санкцій та передбачених ст. 625 ЦК України виплат є Замовник за договором та Мінінфраструктури як головний розпорядник субвенції. У свою чергу АТ «Укрзалізниця» є лише фактичними платником грошових коштів, до того ж, не за власними, а за грошовими зобов`язаннями замовників за тристороннім договором. Як наслідок, АТ «Укрзалізниця» не може набувати жодних прав за договором, у тому числі й права вимоги будь-якого виконання на її користь. З огляду на зазначені обставини, АТ «Укрзалізниця» залучено як третю особу на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Скаржник наголошує на тому, що системний аналіз умов та положень договору дозволяє зробити висновок, що АТ «Укрзалізниця», як платник, не має жодних обов`язків, крім фактичної оплати грошового зобов`язання замовників, після їх оформлення та погодження належним чином тим же замовником та уповноваженим державним органом. При цьому, АТ «Укрзалізниця» свої зобов`язання в частині оплати за поставлений товар здійснює виключно після отримання відповідних документів та не має будь-яких прав чи обов`язків контролювати та/або перевіряти їх відповідність фактичному процесу постачання, оскільки це відноситься до виключної компетенції замовників. Тобто, рішення про оплату приймається виключно замовниками та уповноваженими органами державної влади, АТ «Укрзалізниця», в свою чергу, відповідно до встановленої процедури виконує виключно функцію безпосереднього проведення ( виконання ) оплати.

На переконання Скаржника, враховуючи те, що АТ «Укрзалізниця», у даному випадку виступало лише платником за грошовим зобов`язанням замовника, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань з постачання товару у розмірі 870 597,70 грн повинна бути перерахована саме до Державного бюджету України, оскільки видатки, пов`язані з договором, проводилися виключно за рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, яка виділялася безпосередньо з резервного фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620), а не за рахунок власних коштів товариства.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому Товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство посилається на те, що скориставшись засадою свободи договору, не вийшовши за межі законодавчого регулювання умов договору, сторони: AT «Укрзалізниця» ( Платник) , Тернопільська ОВА ( Замовник ) та ТОВ «Зовнішторгресурс» ( Постачальник ) за допомогою такого універсального регулятора цивільних відносин, як договір, у п. 6.1 укладеного між ними договору узгодили розмір та порядок сплати пені за порушення постачальником строку поставки товару, а саме визначили що пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ сплачується на рахунок платника, тобто AT «Укрзалізниця».

Крім того, у відзиві Товариство посилається на те, що положення статуту AT «Укрзалізниця» свідчать про статус даного товариства як самостійної юридичної особи, яка вправі набувати цивільні права та обов`язки, здійснювати їх захист.

Товариство також вказує на те, що оскільки Тернопільська ОВА укладала договір постачання шляхом приєднання до договору AT «Укрзалізниця», то позиція Апелянта про те, що AT «Укрзалізниця» «не може набувати жодним прав за договором» є необгрунтованою. За таких обставин, Платник ( AT «Укрзалізниця» ) не є третьою особою у зобов`язанні з оплати товару за договором постачання,, яка відповідно до ч. 1 ст. 528 ЦК України виконувала зобов`язання з оплати товару за Боржника, а є самостійним Боржником у зобов`язанні з оплати товару за договором поставки та самостійною стороною договори поставки.

Крім того, Товариство зазначає про те, що походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України. В апеляційній скарзі Апелянт не навів законодавчого обґрунтування, що отриману відповідно до п. 6.1 договору пеню AT «Укрзалізниця» зобов`язана в подальшому перерахувати до Державного бюджету України. В договорі такі положення відсутні. Також Апелянт в апеляційній скарзі, не повідомила суду будь-яких причин, чому у договорі не могло бути передбачено сплату Відповідачем пені до Державного бюджету України.

Відповідач наголошує, що AT «Укрзалізниця» ( Платник по Договору ) не є бюджетною установою, а тому і посилання Прокуратури на Порядок бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 372 від 01.04.2014 р. є безпідставним. При цьому, визнання судом наявності у Прокуратури підстав для звернення з позовом за захистом інтересів держави зовсім не вказує про автоматичну належність обраного Прокуратурою способу захисту та/або про наявність підстав для беззаперечного задоволення будь-яких позовних вимог Прокуратури, а лише в рамках положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» свідчить про підтвердження підстав для такого звернення Прокуратурою.

Також, Відповідач вважає, що у випадку задоволення апеляційної скарги Апелянта судом фактично буде створено правові можливості для притягнення ГОВ «Зовнішторгресурс» двічі до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, що суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України, оскільки спочатку з ТОВ «Зовнішторгресурс» буде стягнута пеня до Державного бюджету України, а потім AT «Укрзалізниця» звернеться з позовом до суду про стягнення з ТОВ «Зовнішторгресурс» тієї ж самої пені (а такого права вона не буде позбавлена), і суд, керуючись п. 6.1 тристороннього договору, вимушений буде задовольнити позовну заяву AT «Укрзалізниці».

У додаткових поясненнях, Відповідач звертає увагу апеляційного суду на практику Верховного Суду, яка склалася у справах, які майже ідентичні цій справі ( постанова Верховного суду від 23.07.2024 р. у справі № 909/532/23, постанова Верховного суду від 09.08.2024 р. у справі № 917/1957/23 ).

Позивачі та Третя особа не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2024 р. для розгляду справи визначено колегію суддів у складі головуючого судді Коваль Л.А., суддів Мороза В.Ф., Чередка А.Є.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2024 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. у справі № 904/4742/23., розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 30.05.2024 р.

Тернопільська обласна військова адміністрація подала заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.05.2024 р. вирішено проводити судові засідання у справі № 904/4742/23 в приміщенні Центрального апеляційного господарського суду ( зал судового засіданні № 415а ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду для представника Тернопільської обласної військової адміністрації - Комар Р.В.. з використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку .

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.06.2024 р. по справі оголошено перерву до 26.09.2024 р..

На підставі розпорядження керівника апарату суду № 930/24 від 08.10.2024 р. та відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді Чус О.В., Дармін М.О..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.10.2024 р., судовою колегією у визначеному складу, прийнято апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. у справі № 904/4742/23 до свого провадження. Розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 05.03.2025 р..

Позивач -1 та Третя особа не скористалися своїм правом участі в судовому засіданні та не забезпечили явку уповноважених представників, хоча про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Беручи до уваги, що неявка вказаних учасників провадження у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, матеріали справи є достатніми для розгляду апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників Позивача -1 та Третьої особи.

У судовому засіданні 05.03.2025 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

7. Встановлені судом обставини справи.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 169 «Про деякі питання здійснення оборонних та публічних закупівель товарів, робіт і послуг в умовах воєнного стану» оборонні та публічні закупівлі товарів, робіт і послуг здійснюються без застосування процедур закупівель та спрощених закупівель, визначених Законами України «Про публічні закупівлі» та «Про оборонні закупівлі», водночас переліки та обсяги закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб сектору безпеки і оборони, а також інших товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб безпеки і оборони України визначаються рішенням державних замовників у сфері оборони; для інших закупівель - рішенням органу управління державним майном суб`єкта господарювання державного сектору економіки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 185 «Про деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» ( далі - постанова № 185 ) уповноважено AT «Укрзалізниця» в умовах воєнного стану виступати, зокрема, платником за тристоронніми договорами, замовником за якими є військові адміністрації та/або центральні органи виконавчої влади, із здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету для задоволення нагальних потреб функціонування держави.

Згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 р. № 193 «Про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету» ( далі - постанова № 193 ) з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави з резервного фонду Державного бюджету України виділено Міністерству інфраструктури України 6,6млрд грн (як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам) для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, а саме на придбання необхідних продовольчих, а також пакувальних товарів для їх фасування, пального, будівельних матеріалів для проведення першочергових аварійно-ремонтних робіт на об`єктах, які пошкоджені внаслідок бойових дій, лікарських засобів, імунобіологічних препаратів (вакцин), медичних виробів, допоміжних засобів до них, медичного обладнання, оплату послуг із зберігання та/або переробки зерна.

Порядком та умовами надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, затвердженими постановою Уряду України від 03.05.2022 р. № 528 ( далі - порядок № 528 ), головним розпорядником субвенції визначено Міністерство інфраструктури України.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вказане Міністерство перейменовано та на даний час є Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України.

Положеннями п.п. 3-5 Порядку № 528, у свою чергу, передбачено, що використання субвенції здійснюється з дотриманням умов тристоронніх договорів, замовниками за якими є обласні, Київська міська військові адміністрації, а платником за грошовими зобов`язаннями замовників за договорами - AT «Укрзалізниця». Субвенція надається шляхом її перерахування Міністерством інфраструктури України на рахунок AT «Укрзалізниця», відкритий в державному банку. Кошти, використані AT «Укрзалізниця» для здійснення оплати за договорами, є субвенцією, що передана з державного бюджету до місцевих бюджетів у сумі такого платежу.

Так, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану Тернопільською обласною військовою адміністрацією здійснено закупівлю продовольчих товарів у Постачальника, включеного до переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 05.03.2022 р. №148.

На офіційному веб-сайті АТ "Українська залізниця" за посиланням: https://uz.gov.ua/about/procurement/ опубліковано проект договору постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування. Форму та умови договору затверджено рішенням правління AT "Українська залізниця" від 12.03.2022 р., згідно витягу з протоколу № Ц-54/29 Ком.т, погоджено Мінагрополітики України - 06.04.2022 р..

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором Постачальник зобов`язується поставити Замовнику продовольчі товари тривалого зберігання та/або пакувальні товари для їх фасування ( надалі товар (-и) ), перелік, кількість, ціни, умови оплати та поставки яких зазначаються замовником у заявках ( далі заявка) , а Замовник зобов`язується прийняти вказаний товар, а платник зобов`язується своєчасно забезпечити оплату за нього на умовах цього договору. Укладанням цього договору постачальник підтверджує, що товар належить постачальнику на праві власності, не переданий у заставу, не арештований, не має будь-якого іншого приватного або публічного обтяження і не є предметом позовних вимог третіх осіб, якщо інше додатково не узгоджено сторонами.

У заявці обов`язково зазначається назва предмету закупівлі з зазначенням коду ДК 021:2015 ( Єдиний закупівельний словник) згідно з показником четвертої цифри ( п. 1.3 договору ).

Загальна ціна ( вартість ) договору визначається виходячи із загальної вартості поставленого товару, на підставі підписаних сторонами (постачальником та замовником) первинних бухгалтерських документів ( п. 2.1 договору ).

Пунктом 2.2 договору, окрім іншого, визначено, що оплата товару платником здійснюється з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 №185 «Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану» ( зі всіма чинними змінами ), на таких умовах: 2.2.1. попередня оплата у розмірі 30 (тридцять) % вартості товару проводиться протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника; 2.2.2. остаточний розрахунок за поставлений товар проводиться платником протягом 3 (трьох) банківських днів з дати отримання платником від Міністерства аграрної політики та продовольства України сканованої копії рахунку за формою згідно з додатком 1 до цього договору, оформленого належним чином та погодженого замовником та Міністерством аграрної політики та продовольства України, за умови наявності бюджетних коштів на поточних рахунках платника. Погодження остаточного розрахунку Міністерством аграрної політики та продовольства України здійснюється на підставі акта прийому-передачі товару та/або накладної ( товаро-транспортної або залізничної ), підписаних постачальником та замовником.

Згідно з п. 5.1 договору поставка товару за цим договором здійснюється постачальником партіями протягом строку дії договору на умовах, визначених у заявках відповідно до пункту 1.1 цього договору, на підставі письмових заявок замовника. Заявки подаються за допомогою інтерактивного способу зв`язку ( електронна пошта ) та/або загальним поштовим зв`язком ( поштове відправлення ), та/або іншими засобами передачі електронних повідомлень, документів і вважаються дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару.

Відповідно до п. 5.4 договору товар повинен бути поставлений Замовнику протягом 2 (двох) календарних днів з моменту отримання Постачальником попередньої оплати, якщо інше не узгоджено сторонами додатково.

Датою поставки товару є дата приймання Замовником партії товару та підписання Замовником відповідних документів. Один примірник документів, що підтверджує поставку товару негайно передається Замовником платнику у визначеному цим договором порядку ( п. 5.5 договору ).

Перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття представником замовника партії товару в пункті призначення. Доказом прийняття партії товару є акт прийому-передачі та/або накладна ( товаро-транспортна або залізнична ) та/або інші документи первинної звітності, що оформлені належним чином ( відповідно до вимог законодавства України та умов цього договору ) та підписані уповноваженими особами ( п. 5.8 договору ).

Пунктом 6.1 договору визначено, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому замовником, постачальник сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки.

За умовами пунктів 6.6, 6.7 договору, платник несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору. У разі не одержання платником відповідних рахунків ( на попередню оплату та на остаточний розрахунок ) у порядку відповідно до умов пункту 2.2 цього договору, платник не несе жодної відповідальності за не оплату чи несвоєчасну оплату поставленого товару.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту здійснення постачальником його акцепту і діє до 31.12.2022 р. включно, а в частині взаєморозрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов`язань ( п. 10.1 договору ).

Пунктами 11.1, 11.2 договору передбачено, що сторони підтверджують, що вони усвідомлюють усі ризики, пов`язані з виконанням умов цього договору, який укладається в умовах дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 р. № 64/2022 та продовженого Указом Президента України від 14.03.2022 р. № 133/2022. Відповідно до умов ст. 634 ЦК України цей договір є договором приєднання і може бути укладений лише шляхом приєднання замовника та постачальника до всіх умов договору в цілому. Доказом повного та беззаперечного прийняття замовником усіх умов цього договору ( акцептом ) є факт направлення замовником на адресу постачальника заявки, визначеної пунктом 1.1 цього договору. Доказом повного та беззаперечного прийняття постачальником всіх умов цього договору (акцептом) є факт направлення постачальником на адресу замовника письмового повідомлення про прийняття заявки замовника (рахунку на попередню оплату), визначеної пунктом 1.1 цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, що може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

З урахуванням положень ст. 634 ЦК України та на виконання вимог вказаних постанов Уряду України, Тернопільська обласна військова адміністрація ( далі Замовник, Позивач-1 ) звернулась до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" ( далі Постачальник, Відповідач ) із заявкою № 15 від 29.03.2022 р. на закупівлю продовольчих товарів, складеною та погодженою Департаментом агропромислового розвитку, на поставку товару, а саме: рис фасований в асортименті, 1кг, КОД ДК 021:2015 15610000-7, у кількості 1 163 500,00 кг ( а. с. 40 том 1 ).

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс" за результатом розгляду заявки № 15 від 29.03.2022 р., виставило Тернопільській обласній військовій адміністрації рахунок на оплату № 10/34 від 29.03.2022 р. ( а. с. 41 том 1 ). Фактично Відповідач погодився укласти договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування ( в редакції оприлюдненій на сайті АТ "Українська залізниця" за посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement/ ), за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).

Рахунком визначено: найменування товару рис фасований в асортименті, 1кг, КОД ДК 021:2015 15610000-7, у кількості 1 163 500,00 кг, загальна вартість товару 53 055 600,00 грн. Порядок оплати: аванс 30%: 15 916 680,00 грн; остаточна оплата 70%: 37 138 920,00грн.

Відповідно до платіжного доручення № 746 від 05.04.2022 р. на суму 15 916 680,00 грн ( а. с. 42 том 1 ) АТ "Українська залізниця" здійснило передоплату згідно рахунку №10/34 від 29.03.2022 р. за бюджетною програмою 3101710 (КЕКВ 2620).

З урахуванням здійсненої платником 05.04.2022 р. попередньої оплати за рахунком № 10/34 від 29.03.2022 р., відповідно до п. 5.4 договору поставка товару відповідачем мала відбутись у строк до 07.04.2022 р. включно, однак всупереч умовам договору та положенням чинного законодавства України відповідачем зобов`язання з поставки товару у визначені строки не виконано.

Згідно з видатковими накладними № 0025001 від 20.04.2022, № 0025002 від 20.04.2022, № 0025003 від 20.04.2022, № 0025004 від 20.04.2022, №0025005 від 20.04.2022, № 0026006 від 20.04.2022, № 0025007 від 20.04.2022, № 0025008 від 20.04.2022, № 0025009 від 20.04.2022, № 0026011 від 21.04.2022, № 0025012 від 21.04.2022, № 0025013 від 21.04.2022, № 0025014 від 21.04.2022, № 0025016 від 23.04.2022, № 0025017 від 23.04.2022, № 0025018 від 23.04.2022, № 0025020 від 25.04.2022, № 0025021 від 25.04.2022, № 0025022 від 25.04.2022, № 0025019 від 26.04.2022, № 0025023 від 26.04.2022, №0025024 від 26.04.2022, № 0025045 від 07.05.2022, № 0025055 від 10.05.2022, № 0025046 від 11.05.2022, № 0025053 від 12.05.2022, № 0025056 від 14.05.2022, № 0025057 від 14.05.2022, № 0025405 від 21.05.2022, № 0025408 від 22.05.2022, № 0025410 від 30.05.2022 ( а. с. 43-73 том 1 ), весь товар за заявкою був поставлений до 30.05.2022 р. (включно).

Прокурор зазначає, що фактичне виконання зобов`язання з поставки товару ( рис фасований в асортименті, 1 кг ) відбулося 30.05.2022 р., хоча, з урахуванням здійсненої платником 05.04.2022 р. попередньої оплати, поставка товару Відповідачем мала відбутись у строк до 07.04.2022 р. включно, однак всупереч умовам договору та положенням чинного законодавства України Відповідачем зобов`язання з поставки товару не було виконано у належний строк, у зв`язку з чим Прокурор розрахував та просить стягнути з Відповідача пеню у загальному розмірі 870 597,70 грн за загальний період з 08.04.2023 р. по 29.05.2023 р.. Відповідач проти цього заперечує, що і є причиною виникнення спору.

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Пославшись на положення п. 6.1 договору, яке передбачає обов`язок Постачальника сплатити пеню у випадку затримки поставки товару саме на рахунок Платника, яким є АТ "Українська залізниця" суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 870 597,70 грн. на користь Державного бюджету України.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін та Прокурора, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Щодо наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в суді, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1311 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначено у Законі України «Про прокуратуру».

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладається, зокрема, така функція як представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону України Про прокуратуру, право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци перший та другий частини третьої ст. 23 Закону України «Про прокуратуру»).

У свою чергу, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).

Звертаючись із позовною заявою, заступник керівника Тернопільської обласної прокуратури зазначив, що звернення прокурора із вказаним позовом спрямоване на захист і відновлення державних інтересів, а стягнення пені з постачальника до Державного бюджету України сприятиме своєчасному фінансуванню нагальних потреб держави в умовах воєнного стану, а отже і укріпленню держави в умовах збройної відсічі агресору. Недотримання постачальником договірних зобов`язань перед державою в умовах воєнного стану суспільному інтересу вочевидь не відповідає, а тому має місце порушення інтересів держави у бюджетній сфері, що є підставою для вжиття прокурором заходів представницького характеру, спрямованих на їх захист. Органами, уповноваженими на захист державних інтересів у спірних правовідносинах, є Тернопільська обласна військова адміністрація та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, які не здійснюють належних заходів щодо захисту інтересів держави, зокрема Тернопільською обласною військовою адміністрацією при розгляді справи №904/1213/23 обрано неналежний спосіб захисту прав, а Мінінфраструктури не вживає жодних заходів для захисту прав та інтересів держави.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що Тернопільською обласною прокуратурою на адресу Тернопільської обласної військової адміністрації направлено лист за вих. № 15-406ВИХ-23 від 31.07.2023 р. із вимогою повідомити, чи будуть вживатися заходи щодо касаційного оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 р. та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2023 р. у справі № 904/1213/23, та надати засвідчені копії документів.

У відповідь, Тернопільська обласна військова адміністрація листом від 03.08.2023 р. № 03-7149/16 повідомила Тернопільську обласну прокуратуру, що нею не подано касаційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.03.2023 р. та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.07.2023 р. у справі № 904/1213/23 у зв`язку з відсутністю належного фінансування. Одночасно надано копії запитуваних документів ( а. с. 80 - 85 том 1 ).

Тернопільською обласною прокуратурою на адресу Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України направлено лист за вих. № 15-698ВИХ-23 від 31.07.2023 р. із вимогою повідомити про вжиті та заплановані Мінінфраструктури заходи щодо стягнення з ТОВ «Зовнішторгресурс» штрафних санкцій за неналежне виконання зобов`язань щодо поставки товару за договором на підставі заявки №15 від 29.03.2022 у сумі 870597,70грн (а.с. 86-89 том 1).

У відповідь, Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України листом №15649-23 від 15.08.2023 повідомило Тернопільську обласну прокуратуру, що Мінінфраструктури не є стороною за укладеним договором, відсутні правові підстави для вжиття міністерством заходів щодо стягнення з ТОВ «Зовнішторгресурс» штрафних санкцій, передбачених ним (а.с. 90-92 том 1).

Листами № 15-436ВИХ-23 від 17.08.2023 р. та № 15-437ВИХ-23 від 17.08.2023 р. Тернопільська обласна прокуратура повідомила Тернопільську обласну військову адміністрацію та Міністерство розвитку громад, територій та інфраструктури України, що ні Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України, ні Тернопільською обласною військовою адміністрацією не ініціювалося питання про стягнення з ТОВ «Зовнішторгресурс» пені у зв`язку з несвоєчасним виконанням взятих на себе зобов`язань з поставки товару, відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». Тернопільською обласною прокуратурою будуть вживатися заходи представницького характеру шляхом подання позовної заяви до Господарського суду Дніпропетровської області в інтересах держави, в особі Тернопільської обласної військової адміністрації та Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України, за участю третьої особи на стороні позивачів, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Акціонерного товариства «Українська залізниця» до ТОВ «Зовнішторгресурс» про стягнення пені у зв`язку із несвоєчасним виконанням взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 870 597,70 грн.

Як слушно зауважив суд першої інстанції - з наведених документів та матеріалів справи слідує, що хоча Тернопільська обласна військова адміністрація і зверталась до Відповідача з вимогою про зобов`язання перерахувати на рахунок АТ «Українська залізниця» пеню в межах справи № 904/1213/23, однак позовну заяву було повернуто. Наведене надавало підстави Прокурору для висновку про неналежне здійснення органом державної влади захисту інтересів держави та вжиття заходів представницького характеру прокурором.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

В свою чергу невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Отже, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/19/18 надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обгрунтованого висновку, що у Прокурора наявні передбачені законом підстави для звернення до суду в інтересах держави, оскільки позивачами, не зважаючи на те, що прокурор в порядку, визначеному ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», звертав їх увагу на порушення інтересів держави внаслідок несвоєчасного виконання постачальником зобов`язань з поставки товару, необхідність їх захисту шляхом стягнення з Відповідача передбаченої договором пені, у розумний строк не вжили належних та ефективних правових заходів щодо захисту інтересів держави.

Предметом спору у справі, що розглядається, є стягнення з Відповідача пені за несвоєчасне виконання взятих на себе зобов`язань з поставки товару в сумі 870 597,70 грн до Державного бюджету України. За доводами Прокурора зазначена сума має бути стягнута саме до державного бюджету на підставі частини 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України, оскільки кошти на оплату товару були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам.

Як встановлено матеріалами справи, з заявки № 15 від 29.03.2022 р. на закупівлю продовольчих товарів, рахунку на оплату № 10/34 від 29.03.2022 р. та платіжного доручення № 746 від 05.04.2022 р. вбачається, що між Тернопільською обласною військовою адміністрацією, Акціонерним товариством "Українська залізниця" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Зовнішторгресурс", шляхом його приєднання на підставі ст. 634 ЦК України, укладено публічний тристоронній договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання та/або пакувальних товарів для їх фасування (надалі договір) для забезпечення населення територіальних громад в регіонах, на території яких тривають активні бойові дії, з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави на період дії воєнного стану ( в редакції оприлюдненій на сайті АТ "Українська залізниця" за посиланням - https://uz.gov.ua/about/procurement/, станом на 24.03.2022 р. ).

Згідно з положеннями статей 626 - 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, ст. 629 ЦК України закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки ( а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати ( схожий за змістом висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 р. у справі № 355/385/17 ).

Поряд з цим, за змістом статей 610, 611, 612 ЦК України невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

Відповідно до пункту 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Ст. 549 ЦК України встановлює, що неустойкою ( штрафом, пенею ) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.

Частинами першою - третьою ст. 231 ГК України передбачено, що Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

З наведних вище положень статей 230-231 ГК України, статей 549, 551, 611 ЦК України слідує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

Зазначене стосується і зобов`язань, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у даному спорі, оскільки виконання зобов`язання з оплати Відповідачу поставленого товару фінансується за рахунок субвенції, виділеної з державного бюджету місцевим бюджетам.

Так, п. 6.1 договору сторонами погоджено, що у разі затримки поставки Товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником, Постачальник сплачує на зазначений у цьому Договорі рахунок Платника пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого Товару за кожний день затримки.

При цьому, положення частин другої ст. 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки ( пені, штрафу ) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею ГК України.

Відповідно до ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

За приписами пункту 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Згідно з ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга, третя ст. 6 ЦК України).

Як виснував Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 р. у справі № 916/1247/23 особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Договір це універсальний регулятор, а отже він є підставою для становлення, зміни чи припинення приватних прав і обов`язків та інших наслідків саме для його сторін. Договір як універсальний регулятор приватних відносин покликаний забезпечити їх регулювання і має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

Із встановлених судами обставин справи вбачається, що договір на постачання продовольчих товарів тривалого зберігання сторонами укладено в добровільному порядку.

При цьому судами встановлено, що ТОВ "Зовнішторгресурс" укладало даний договір лише шляхом приєднання до його умов, а умови договору викладались на сайті АТ "Укрзалізниця". Тобто ТОВ "Зовнішторгресурс" не впливало на формулювання умов договору, не могло їх змінити в переддоговірній процедурі, а лише приєднувалось в цілому до умов договору.

Водночас, Скаржник не оспорював умови цього договору в судовому порядку та в межах здійснення провадження у цій справі у місцевому суді жодних зауважень щодо них також не наводив.

Таким чином, між сторонами цього спору існують договірні стосунки на підставі укладеного договору, а тому відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема, підстави, порядок, умови, межі, період та розмір відповідальності сторін.

Отже, оскільки у пункті 6.1 Договору сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умову про те, що у разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому Замовником ( Тернопільською обласною військовою адміністрацією), Постачальник ( ТОВ "Зовнішторгресурс" ) сплачує на зазначений у цьому договорі рахунок Платника ( АТ "Укрзалізниця" ) пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості непоставленого товару за кожний день затримки, доводи Прокурора про необхідність стягнення пені саме до Державного бюджету України, а не на рахунок АТ "Укрзалізниця", є безпідставними.

Та обставина, що грошові кошти, які ТОВ "Зовнішторгресурс" отримало в рахунок оплати за договором, були виділені як субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам, не має правового значення, оскільки особливі умови договору про сплату пені можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня за порушення строків поставки товару сплачується на рахунок АТ "Укрзалізниця". Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів шляхом субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам, не є підставою для зміни умов господарського договору, і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, пені до Державного бюджету України.

Також, суд апеляційної інстанції не погоджується з доводами Прокурора про те, що пеня підлягає сплаті до Державного бюджету України на підставі ст. 29 Бюджетного кодексу України. Так, пунктом 23 частини другої зазначеної статті Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій ( штрафи, пеня тощо ), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу). Однак дана норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню, сплата якої передбачається у договірних відносинах. У договірних відносинах обов`язок зі сплати пені стороною, яка порушила умови договору, має бути передбачений договором або законом. Проте пунктом 6.1 Договору не передбачено сплату Постачальником пені до Державного бюджету України, а передбачено її сплату на рахунок Платника, тобто АТ "Укрзалізниця".

Суд також не погоджується з доводами Прокурора про те, що в укладеному договорі АТ "Укрзалізниця" є лише фактичним платником грошових коштів за грошовим зобов`язанням Замовника за тристороннім договором, АТ "Укрзалізниця" не має права самостійно визначати, яким чином використовувати кошти Державного бюджетам, що за бюджетною програмою надавались останньому, а тому будь-які кошти за укладеними тристоронніми договорами повертаються та/або стягуються не на користь АТ "Укрзалізниця", а до Державного бюджета України.

Як вбачається з умов договору та постанови Кабінету Міністрів України від 02.03.2022 р. № 185 "Деякі питання здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану", АТ "Укрзалізниця" уповноважена, зокрема, виступати платником за тристоронніми договорами.

Тристоронній договір - це різновид багатосторонніх договорів, можливість укладення яких визначена частиною четвертою ст. 626 ЦК України. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів. Частиною першою зазначеної статті передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відтак, у тристоронньому договорі правами та обов`язками наділяються усі троє учасники правочину.

З умов укладеного між сторонами договору вбачається, що на АТ "Укрзалізниця" покладено як права, так і обов`язки в тому числі, і передбачено відповідальність Платника за невиконання своїх зобов`язань. Зокрема, пунктом 1.1 Договору на Платника покладено обов`язок своєчасно забезпечити оплату товару, абзацом другим пункту 11.4 Договору передбачено право Платника вносити зміни до договору за погодженням із Замовником, абзацом десятим пункту 7.3 Договору передбачено обов`язок Постачальника відшкодувати Платнику всі збитки, завдані у зв`язку із застосуванням до Постачальника санкцій, а відповідно до положень пункту 6.6 Договору Платник - третя особа у справі, несе відповідальність за своєчасне здійснення платежів за умовами цього договору.

Також статутом АТ "Укрзалізниця", затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 р. № 735, передбачено, що товариство є юридичною особою приватного права, має право від свого імені вчиняти будь-які правочини та укладати будь-які договори, набувати майнові та немайнові права, нести обов`язки, виступати позивачем і відповідачем у суді, крім випадків, передбачених законодавством та цим Статутом ( пункт 15 ).

Відтак, АТ "Укрзалізниця" є самостійною стороною у договірних зобов`язаннях сторін з комплексом прав, обов`язків і відповідальностю, та може самостійно заявляти позовну вимогу про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання в частині поставки товару, передбаченої укладеним договором.

Наведе також свідчить про те, що стягнення пені в судовому порядку має здійснюватися виключно у відповідності до умов пункту 6.1 Договору, а саме на рахунок та на користь АТ "Укрзалізниця", що спростовує доводи Прокурора про те, що передбачена пунктом 6.1 Договору можливість Постачальника сплатити пеню на рахунок Платника є лише узгодженим сторонами договору порядком добровільної її сплати.

У справі, що переглядається, Прокурором заявлено позовну вимогу про стягнення з ТОВ "Зовнішторгресурс" пені в сумі 870 597,70 грн до Державного бюджета України, в той час як пунктом 6.1 Договору передбачено сплату Постачальником пені на рахунок Платника, тобто АТ "Укрзалізниця", а не до Державного бюджета України.

Отже, враховуючи, що положення договору не передбачають сплату Постачальником пені за несвоєчасну поставку товару до Державного бюджету України, суд попередньої інстанції дійшли обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд в постанові від 09.08.2024 р. у справі № 917/1957/23 за подібних правовідносин, яку колегія враховуює. Також, у вказані постанові Верховний Суд зазначив про неможливість зміни в односторонньому порядку визначеного у договорі порядку стягнення пені у разі, якщо оплата за договором здійснювалась за рахунок коштів, виділених як субвенція, оскільки така зміна суперечить закріпленим у статтях 6, 204, 626-629 ЦК України принципам свободи договору, обов`язковості договору та презумпції правомірності правочину.

Підсумовуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що викладені у апеляційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування судового рішення місцевого господарського суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи та ґрунтуються на неправильному тлумаченні Скаржником норм матеріального та процесуального права, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін.

10. Судові витрати.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури-залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.01.2024 р. у справі № 904/4742/23 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст. ст. 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.03.2025 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя О.В. Чус

Суддя М.О. Дармін