Рішення

від 04.03.2025 по справі 922/3994/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2025м. ХарківСправа № 922/3994/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

за участю секретаря судового засідання Хруслової А.К.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Селянського (фермерського) господарства "ТЕРНІВКА" Середи Анатолія Борисовича доБлизнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників:

позивача Кузь О.М.

відповідача не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

С(Ф)Г "ТРЕНІВКА" Середи А.Б. звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Близнюківської селищної ради, в якій просить суд визнати за С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6320683500:02:00:0620, загальною площею 49,91 га, яка розташована на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району Харківської області, право власності на яку посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серія Б№047890 від 1992 року.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2024 у справі №922/3994/24 позовну заяву С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.11.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі №922/3994/24.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.12.2024 у справі №922/3994/24 продовжений строк підготовчого провадження на 30 днів.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28.01.2025 закрито підготовче провадження у справі №922/3994/24 та призначено її до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні по суті 18.02.2025 у справі №922/3994/24 була оголошена перерва на 04.03.2025 о 13:00 год.

Представник позивача в судовому засіданні по суті 04.03.2025 позов підтримував повністю та просив суд його задовольнити з підстав, викладених у заявах по суті справи.

Представник відповідача в судове засіданні по суті 04.03.2025 не з`явився, через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надіслав клопотання про розгляд справи без участі учасника судового процесу (вх. №5526/25), в якій просить суд розглянути справу без участі представника Близнюківської селищної ради за наявними в матеріалах справи документами.

Суд зазначає, що обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Заслухавши вступне слово представника позивача, перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

17.08.1992 зареєстроване Мале приватне підприємство "ТЕРНІВКА", про що свідчить розпорядження Представника Президента України у Близнюківському районі Харківської області від 17.08.1992 №146.

Рішенням 9 сесії XXI скликання Криштопіскьої сільської Ради народних депутатів Близнюківського району Харківської області, оформленим протоколом від 09.09.1992, вирішено виділити ОСОБА_1 жителю села Криштопівка земельну ділянку в розмірі 50 га для ведення фермерського господарства.

Гр. ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право користування землею серії Б №047890. Згідно з ним ОСОБА_1 була надана в постійне користування земельна ділянка площею 49,91 га для ведення селянського господарства.

В подальшому у 1995 році, Мале приватне підприємство "ТЕРНІВКА" було реорганізоване в С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б.

У 2016 ФОП Савченко Ф.М. була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, кадастровий номер 6320683500:02:000:0620.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Воронкіною О.В. від 01.10.2021 №60721869 було відмовлено ОСОБА_1 у державній реєстрації іншого речового права, право постійного користування земельною ділянкою на земельну ділянку з реєстраційним номером 991629163206, кадастровий номер 6320683500:02:000:0620.

Листом від 03.02.2022 №02-20/532 Близнюківська селищна рада повідомила С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. про те, що останньому не може бути передано в постійне користування земельна ділянка з кадастровим номером 6320683500:02:000:0620, площею 49,91 га. Зі змісту вказаного листа вбачається, що така відмова пов`язана з тим, що С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. не належить до суб`єктів права постійного користування земельними ділянками, передбачених статтею 92 ЗК України.

Позивач зазначає, що попри наявність рішення щодо передачі в постійне користування земельної ділянки Державний акт на право користування землею серії Б №047890 не був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею. Відсутність такої державної реєстрації позбавляє права землекористувача внести відомості до Державного реєстру речового права.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що оскільки позивач не відноситься до переліку осіб, які можуть набувати землю за правом постійного користування, то йому було відмовлено в передачі спірної земельної ділянки в постійне користування. Оскільки право постійного користування земельною ділянкою, яка була надана для ведення фермерського господарства, зберігається за таким фермерським господарством до якого вона (земельна ділянка) перейшла після його створення. При цьому, відповідач не має жодних заперечень до позивача щодо користування земельною ділянкою, яка була надана ОСОБА_1 для створення фермерського господарства.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права.

Крім цього, відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 49,91 га з кадастровим номером 6320683500:02:000:0620, яка розташована на території Криштопільської сільської ради Близнюківського району Харківської області (надалі Земельна ділянка).

Як на підставу позовних вимог позивач посилається на те, що його засновнику ( ОСОБА_1 ) був виданий Державний акт на право користування землею серії Б №047890 від 1992. Втім, вказаний державний акт не був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею. У зв`язку з чим позивач не має можливості зареєструвати це право в Державному реєстрі речових прав.

Відповідно до статті 7 ЗК України 1990 року (в редакції на момент виникнення відповідних правовідносин) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частина перша статті 23 цього Кодексу передбачає, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами народних депутатів.

З матеріалів справи вбачається, що в 1992 році гр. ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право користування землею Б №047890, яким передбачалося надання в безстрокове і безоплатне користування 49,91 га землі для ведення селянського господарства.

У своїй постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з частиною першою статті 51 ЗК України (у редакції 1990 року) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки, така земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення селянського (фермерського) господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові голові створюваного селянського (фермерського) господарства (пункт 41 згаданої вище постанови).

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (який втратив чинність 29.07.2003 з моменту набрання чинності Законом України «Про фермерське господарство») після одержання Державного акта на право постійного користування землею селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

У постанові Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №924/687/22 вказано, що законодавством, чинним до 2003 року, було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

Згідно із Законом України «Про фермерське господарство», прийнятим 19.06.2003, Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» унормовано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 5, частини першої статті 7 зазначеного Закону, право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому ЗК України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України «Про фермерське господарство»).

У пунктах 48-51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 викладено висновок про те, що і на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки від використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, що надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства, земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.

З аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України «Про фермерське господарство» Велика Палата Верховного Суду виснувала, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства (пункт 53 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря та переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, від 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18).

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що Земельна ділянка, яка надавалася гр. ОСОБА_1 для здійснення селянського господарства, може бути використана виключно за умови створення селянського (фермерського) господарства. У той же ж час, одержання такої земельної ділянки є обов`язковою умовою для набуття правосуб`єктності селянським (фермерським) господарством.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 17.08.1992 було зареєстроване Мале приватне підприємство "ТЕРНІВКА", про що свідчить розпорядження Представника Президента України у Близнюківському районі Харківської області від 17.08.1992 №146. В подальшому 27.09.1995 це підприємство було реорганізовано в С(Ф)Г "ТРЕНІВКА" Середи А.Б., про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії ААА №147790.

Отже, з часу державної реєстрації фермерського господарства позивач набув права та обов`язки землекористувача у правовідносинах користування спірною Земельною ділянкою. При цьому такі права та обов`язки набули сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством та стали частиною його майна.

У статті 92 ЗК України наведено перелік суб`єктів, які можуть набувати право постійного користування земельними ділянками земель державної та комунальної власності, зокрема, підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України, який діяв із 01.01.2002 (дата набрання чинності ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Водночас, Конституційний Суд України у Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси випливає, що громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Велика Палата Верховного Суду (пункт 61 постанови від 23.06.2020 у справі №922/989/18) дійшла висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки.

Слід зазначити, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц).

Право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 ЗК України, перелік яких є вичерпним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 у справі №906/392/18).

Враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про те, що право постійного користування Земельною ділянкою перейшло від засновника до Середи А.Б. до С(Ф)Г "ТРЕНІВКА" Середи А.Б. та станом на даний час у передбачений ЗК України спосіб не припинилося. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

В той же час, як зазначає позивач, відповідач порушує його права, що полягає в тому, що С(Ф)Г "ТРЕНІВКА" Середи А.Б. позбавлено можливості зареєструвати право постійного користування Земельною ділянкою відповідно до закону в державному реєстрі речових прав.

Натомість, відповідач у відзиві на позову заяву зазначає про відсутність з його боку будь-яких порушень прав позивача, оскільки факт постійного користування спірною Земельною ділянкою ним не заперечується.

Разом з цим, як вбачається зі змісту листа від 03.02.2022 №02-20/532 Близнюківська селищна рада повідомила С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. про те, що останньому не може бути передано в постійне користування земельна ділянка з кадастровим номером 6320683500:02:000:0620, площею 49,91 га.

Також з Витягу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04.03.2025 №416178310 (зробленого на запит суду) вбачається, що 05.04.2021 державним реєстратором Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області Воронкіною О.В. було зареєстровано за територіальною громадою в особі Близнюківської селищної ради право власності на спірну Земельну ділянку.

Суд зазначає, що згідно з чинною редакцією статті 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У статті 27 зазначеного Закону закріплені підстави для державної реєстрації прав, до яких щодо державної реєстрації права власності та інших речових прав віднесено, зокрема: державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею, видані до 01.01.2013; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність тощо.

При цьому Закон України "Про Державний земельний кадастр" у пунктах 2, 10 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" передбачає, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Разом з тим згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду державний акт на право постійного користування земельною ділянкою є документом, який посвідчує наявність такого права. Існування права постійного користування земельною ділянкою у відповідного суб`єкта не залежить від наявності чи відсутності у нього такого державного акта. Подібні за змістом висновки викладені, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №823/1984/16 та постанові Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №903/704/20.

А отже, відсутність реєстрації Державного акту на право користування землею серії Б №047890 від 1992 у Книзі записів державних актів на право користування землею, також не може свідчити про відсутність права постійного користування Земельною ділянкою у позивача.

Крім того, як зазначалось вище саме позивач був замовником у 2016 для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б. на території Криштопівської сільської ради Близнюківського району Харківської області, кадастровий номер 6320683500:02:000:0620.

Зважаючи на встановлення таких обставин, суд дійшов висновку про те, що спірна Земельна ділянка розташована на території Близнюківської селищної ради, була зареєстрована у 2021 році за Близнюківською селищною радою, проте вона належить на праві постійного користування в силу приписів пункту 24 розділу Х "Прикінцеві положення" ЗК України С(Ф)Г "ТЕРНІВКА" Середи А.Б., оскільки доказів в підтвердження припинення права постійного користування матеріали справи не містять.

З огляду на положення частини другої статті 16 ЦК України, пункту "а" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

Відповідно до висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.06.2019 у справі № 910/6642/18, за змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Встановивши наявність у особи, яка звернулась з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення права і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши, зокрема, відсутність порушення права.

Як встановлено судом, Безлюдівською селищною радою шляхом реєстрації за собою у 2021 році права власності на спірну Земельну ділянку фактично поставлено під сумнів право постійного користування позивача на таку земельну ділянку. При цьому твердження відповідача про відсутність з його сторони порушення прав позивача є такими, що суперечать наявним у матеріалах справи доказам та встановленим судом обставин.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", яка кореспондується зі статтею 11 Господарського процесуального кодексу України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 № 475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб`єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція "майна", в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Отже, право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.2004 у справі "Трегубенко проти України" вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, "інтерес суспільства" та "умови, передбачені законом". Більше того, будь-яке втручання у право власності обов`язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначай суд, "справедливий баланс" має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе "індивідуальний і надмірний тягар".

З огляду на викладене, та приймаючи до уваги те, що право позивача порушено, та оскільки в матеріалах справи відсутні докази припинення права постійного користування відповідно до акту серія Б№047890 від 1992 року у відповідності до ст.141 ЗК України, суд дійшов висновку, що право позивача підлягає відновленню у відповідності до статті 1 Першого протоколу до Конвенції шляхом задоволення позову про визнання права постійного користування за Селянським (фермерським) господарством "ТЕРНІВКА" Середи Анатолія Борисовича на земельну ділянку кадастровий номер 6320683500:02:00:0620, загальною площею 49,91 га, яка розташована на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району Харківської області.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями статті 129 ГПК України, згідно з якими судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підставі, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. Відповідно, витрати зі сплати судового збору в розмірі 3.028,00грн покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати за Селянським (фермерським) господарством "ТЕРНІВКА" Середи Анатолія Борисовича право постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 6320683500:02:00:0620, загальною площею 49,91 га, яка розташована на території Близнюківської селищної ради Близнюківського району Харківської області, право на яку посвідчено Державним актом на право постійного користування землею серія Б№047890 від 1992 року.

3. Стягнути з Близнюківської селищної ради Лозівського району Харківської області (Україна, 64801, Харківська обл., Лозівський р-н, сел. Близнюки, вул. Незалежності, буд. 39, код ЄДРПОУ 04400021) на користь Селянського (фермерського) господарства "ТЕРНІВКА" Середи Анатолія Борисовича судовий збір у розмірі 3.028,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції Східного апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено "06" березня 2025 р.

СуддяН.С. Добреля