Ухвала

від 06.03.2025 по справі 363/3767/24

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

"06" березня 2025 р. Справа № 363/3767/24

УХВАЛА

Іменем України

06 березня 2025 року м. Вишгород

Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П. за участі секретаря Ходасевич Д.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вишгород заяву ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення в цивільній справі за позовною заявою ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» до ОСОБА_1 , третя особа АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК» про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вишгородського районного суду Київської області перебувала цивільна справа за позовною заявою ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» до ОСОБА_2 , третя особа АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09.12.2024 року частково задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» до ОСОБА_2 , третя особа АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» заборгованість за кредитним договором від 20.07.2020 року за №8/1802949 у розмірі 49562,94 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1150,37 грн.

12.02.2025 року до суду від відповідачки ОСОБА_1 надійшла заява, в якій остання, посилаючись на тяжке матеріальне становище (мінімальна заробітна плата та пенсія), просила розстрочити виконання судового рішення в частині стягнення заборгованості та судового збору рівними частинами, строком на один рік. Також зазначила про часткову оплату нею заборгованості у розмірі 3000 грн.

21.02.2025 року до суду від представника ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» - Кононова І.К. надійшла заява в якій останній просив суд відмовити в задоволенні заяви в повному обсязі. Представник позивача вважав, що заява про розстрочення виконання рішення суду направлена виключно на затягування виконання рішення суду та не підлягає задоволенню. За весь період, з дати відступлення права вимоги по заборгованості боржницею було здійснено один єдиний платіж 29.09.2024 року в сумі 3 000 грн. Навіть після ухвалення рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором, боржниця не розпочала її погашати. Таким чином, поведінка заявниці не дає підстав вважати її наміри щодо добровільного погашення заборгованості за кредитним договором добропорядними, натомість своїми діями вона робить все можливе, щоб якомога довше не виконувати рішення суду.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, при цьому надала заяву в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності, заяву підтримала в повному обсязі та просила її задовольнити.

Представник ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» в судове засідання не з`явився про день, час, та місце судового засідання повідомлявся у встановленому законом порядку, поважності причин неявки не повідомив, із заявами та/або клопотаннями до суду не звертався.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України - неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України - заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

А відтак, вирішуючи питання про можливість проведення судового засідання без участі учасників провадження, суд враховує встановлений ч. 2 ст. 435 ЦПК України десятиденний строк розгляду заяви, положення ст. 223 ЦПК України, та вважає можливим розглянути заяву за їх відсутності.

У зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши письмові матеріали справи, доводи сторін, викладені у заяві та запереченнях, суд дійшов до наступних висновків:

Судом встановлено, що рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 09.12.2024 року частково задоволено позовні вимоги ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» до ОСОБА_2 , третя особа АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК», про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «БРАЙТ-К» заборгованість за кредитним договором від 20.07.2020 року за №8/1802949 у розмірі 49 562,94 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 150,37 грн.

Відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення аборозстроченнявиконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення аборозстроченнявиконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чирозстроченнявиконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову.

Про відстрочення аборозстроченнявиконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установібанкуза місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

За ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно ч. 2 ст. 14 ЦПК України, невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, зокрема, ст. 382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за невиконання рішення суду.

У випадку невиконання рішення суду добровільно, воно підлягає виконанню у примусовому порядку. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу та здійснюється останньою на підставі виконавчого документа.

Завершальною стадією судового провадження на підставі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» є виконавче провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Виконання судового рішення у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» наголошує, що право на звернення до суду, гарантоване ст. 6, також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні. Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Згідно ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням. За заявою стягувача виконавець може відстрочити або розстрочити виконання рішення (крім судового рішення), за наявності обставин, передбачених частиною першою цієї статті, про що виносить відповідну постанову. За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду, суд повинен виходити із засад доцільності та необхідності захисту інтересів, насамперед стягувача, права якого підтверджені судовим рішенням.

Таким чином, відстрочка чи розстрочка виконання рішення суду може бути застосована судом лише у виключних випадках, оскільки рішення суду підлягає обов`язковому виконанню у повній мірі в строки і порядок, передбачений чинним законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Пунктом 10 постанови Пленуму Верхового Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26.12.2003 року за №14 визначено, що при вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

В рішенні Конституційного Суду України за №5-пр/2013 від 26.06.2013 року зазначено, що відстрочення аборозстроченнявиконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.

Рішенням Суду у справі «Глоба проти України» за №15729/07 від 05.07.2012 року суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п. 1 ст. 6 Конвенції.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки чи розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Також, необхідно звернути увагу на те, що складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Суд зауважує на те, що відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Так, на підтвердження зазначених в своїй заяві обставин заявниця надала до суду довідку про доходи, видану ДНУ «ЦМТ НАН України» з якої вбачається, що ОСОБА_3 дійсно працює в ДНУ «ЦМТ НАН України» з 09.02.1998 року на посаді прибиральниці та за січень 2025 року її дохід становив - 7824,20.

Також, з довідки про доходи за №9110 2018 0607 4124, виданої Пенсійним Фондом України слідує, що ОСОБА_3 є пенсіонеркою та сума пенсії за період з 01.01.2025 року по 28.02.2025 року складає - 6281,04 грн.

Зміна прізвища заявниці з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 , виданим 09.07.2024 року Вишгородським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вишгородському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ).

Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 року у справі за №757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 року у справі за №438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».

Надані заявницею докази, на переконання суду, не свідчать про наявність обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять неможливим його виконання. Так до суду надано лише довідки, які підтверджують, що заявниця є працевлаштованої пенсіонеркою та отримує заробітну плату та пенсію. Разом з цим, до суду не надано доказів того чи отримує заявниця дохід з інших джерел, окрім заробітної плати та пенсії, а надані останньою довідки, з врахуванням того, що судове рішення ухвалене в 2024 році, стосуються тільки січня-лютого 2025 року. При цьому, суд зауважує, що сума заборгованості, яку вирішено стягнути не надмірна, інших доказів на підтвердження обставин, передбачених ст. 435 ЦПК України, заявницею не надано.

Таким чином, аналізуючи доводи заяви в світлі наведених правових норм, суд приходить до висновку, що зазначені заявницею доводи законодавчо не є підставами для задоволення заяви.

Відтак, заявницею не обґрунтовано винятковості випадку, у зв`язку з яким слід би було розстрочити виконання вказаного рішення суду, не зазначено достатніх обставин та не надано доказів, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність розстрочення такого. З урахуванням наведеного суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 81, 247, 353, 435 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про розстрочення виконання рішення - відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги заявником по справі, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її оголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.

Суддя О.П. Дьоміна