Постанова

від 26.02.2025 по справі 912/2187/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2025 року м.Дніпро Справа № 912/2187/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Жолудєв А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Наноекспо+»

на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 (суддя Закурін М.К.)

у справі № 912/2187/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Наноекспо+»

до Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

про стягнення суми

ВСТАНОВИВ:

09.10.2024 ТОВ «Наноекспо+» звернулося до суду у межах цієї справи із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» у межах суми стягнення 4985762,88 грн.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі №912/2187/24 у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з вказаним судовим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Наноекспо+» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10 жовтня 2024 року у справі №912/2187/24 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» р/р НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Комінбанк», МФО 322540 в межах суми 4 985 762,88 гривень. Здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду апеляційної скарги..

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- позивачем у заяві про забезпечення позову з посиланням на відповідні долучені до позову докази було надано підтвердження вчинення ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» дій, які б свідчили про ухилення від виконання судового рішення стосовно сплати грошових коштів. Зокрема припущення Позивача, що невжиття арешту на грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, обґрунтовується тим, що Відповідач допускає поведінку, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, ігнорує вимоги Позивача щодо оплати поставленого ним товару та ухиляється від виконання взятих на себе договірних зобов`язань;

- враховуючи подання Позивачем позову про стягнення заборгованості за договором поставки, штрафних санкцій за невиконання Відповідачем свого договірного зобов`язання, 3% річних та інфляційних втрат, вжиття заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок Відповідача в межах ціни позову є співмірним із заявленими позовними вимогами. При цьому Відповідач вправі розпорядитися коштами на власному рахунку в будь-який момент як під час розгляду справи за позовом Позивача, так і після ухвалення в ній судового рішення, що об`єктивно може призвести до утруднення виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог Позивача, оскільки на рахунку Відповідача будуть відсутні кошти в межах суми стягнення за судовим рішенням;

- суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні заяви про забезпечення позову, застосував завищений або навіть заздалегідь недосяжний стандарт доказування, вимагаючи від Позивача доказів, що відсутність арешту коштів відповідача в межах ціни позову за беззаперечної можливості останнім вільно розпоряджатися коштами на власному рахунку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по стягненню заборгованості, що порушує баланс інтересів сторін;

- вжиття заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на банківський рахунок ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» р/ р НОМЕР_1 , відкритий у АТ «Комінбанк», МФО 322540 в межах суми 4 985 762,88 гривень, є виправданим, оскільки спрямоване забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, але при цьому не призведе до невиправданого обмеження прав Відповідача, блокуванню чи створенню перешкод в його діяльності.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

03.02.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі, в яких останній підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги, наполягав на наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову та відповідно наявності підстав для її задоволення.

Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 26.02.2025 брав участь представник позивача (апелянта). Відповідач, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, уповноваженого представника не направив, про причини неявки суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, з огляду на обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає наявність правових та фактичних підстав для відкладення розгляду справи та продовжує її розгляд, вважаючи за можливе здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Представник позивача просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржувану ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову та вжити заходи забезпечення шляхом арешту банківського рахунку відповідача в межах спірної суми.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 28.08.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Наноекспо+" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - відповідач) про стягнення 4 985 762,88 грн за договором поставки (купівлі-продажу) товару (з доставкою) № 601 від 05.12.2023, з яких 4 950 123,98 грн основної заборгованості, 1 475,84 грн пені, 22 051,22 грн інфляційних, 12 106,89 грн річних та 4,95 грн штрафу.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного з позивачем договору поставки від 05.12.2023 № 601 (далі - Договір) в частині оплати поставленого позивачем товару, що призвело до виникнення основної заборгованості в сумі 4 950 123,98 грн та є підставою для нарахування інфляційних, 3 % річних, пені та штрафу.

Ухвалою від 30.08.2024 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Закуріна М.К. прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі № 912/2187/24 за правилами загального позовного провадження, призначив підготовче засідання на 25.09.2024, установив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

09.10.2024 ТОВ «Наноекспо+» звернулося до суду у межах цієї справи із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на банківський рахунок ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» у межах суми стягнення 4985762,88 грн.

У якості обґрунтування заяви ТОВ «Наноекспо+» зазначило, що:

- за наслідками укладеного договору поставки № 601 від 05.12.2023 воно поставило ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» у грудні 2023 року товар за відповідними видатковими накладними на загальну суму 5050123,98 грн; у свою чергу, ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» перерахувало лише 100000 грн, у зв`язку з чим заборгувало 4985762,88 грн;

- з часу поставки ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» власні зобов`язання не виконує та ухиляється від спілкування стосовно оплати;

- тривалість невиконання договірного зобов`язання вказує на можливе ухилення ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» від виконання рішення суду у майбутньому, що обмежить права ТОВ «Наноекспо+» на стягнення заборгованості.

За наслідками розгляду заяви суд першої інстанції зазначив, що позивач, з огляду на положення статті частини 1 статті 74 ГПК України, повинен довести припущення, що невжиття арешту на грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду. Проте, ані у заяві, ані у документах, наявних у справі, відсутні підтвердження вчинення ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» дій, які б свідчили про ухилення від виконання судового рішення стосовно сплати грошових коштів. Недоведеність таких дій вказує і на недоведеність його сумнівів у відповідному ухиленні.

Відтак, суд виснував, що ТОВ «Наноекспо+» не довело належними доказами власні припущення, що невжиття арешту на грошові кошти може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по стягненню заборгованості. За таких обставин заява є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

За приписами ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Згідно з ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі №910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі №908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі №916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19).

Водночас, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів статей 13, 15, 74 ГПК України (змагальність сторін та пропорційність у господарському судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), господарський суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням, зокрема, того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову права цього учасника (відповідача), а відповідно, чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову у випадку, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 904/5876/19, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).

Слід зауважити, що у даній справі предметом позову згідно поданої позовної заяви є стягнення з ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на користь ТОВ «Наноекспо+» заборгованості по договору поставки № 601 від 05.12.2023 у сумі 4 985 762,88 грн. За твердженнями ТОВ «Наноекспо+» воно виконало взяті на себе зобов`язання, поставило ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» товар на суму 5 050 123,98 грн, проте останнє у повному обсязі не розрахувалося, сплативши лише 100 000 грн.

Тобто у межах справи № 912/2187/24 господарський суд вирішує майновий спір.

Колегія суддів вважає за необхідне акцентувати увагу на тому, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання, що відповідає правовим висновкам, наведеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17).

У постанові від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22 Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наголошено на тому, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт рухомого і нерухомого майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Вказаного висновку дотримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 21.09.2023 у справі № 922/1856/23.

Таким чином, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Враховуючи, що предметом позову є вимога майнового характеру про стягнення 4985762,88 грн, виконання в майбутньому судового рішення у справі у разі задоволення позовних вимог безпосередньо залежить від тієї обставини, чи буде наявною у відповідача необхідна сума грошових коштів.

В свою чергу, щодо адекватності вжитого заходу забезпечення позову та урахування принципу збалансованості інтересів сторін, колегія суддів акцентує увагу на тому, що в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, отже відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Водночас, у випадку арешту коштів на рахунках, гроші залишаються у власності боржника і знерухомлюються з метою недопущення виведення грошових коштів з рахунків боржника й уникнення виконання судового рішення, а у майбутньому такий захід може бути скасований у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, немає підстав вважати, що застосування такого заходу забезпечення позову призведе до невиправданого обмеження прав відповідача чи третіх осіб, оскільки грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися обмежується на певний час лише щодо частини коштів, якої стосується спір.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.12.2020 зі справи № 911/1111/20.

Крім того, колегія суддів враховує, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти в межах заявлених позовних вимог є безпосередньо пов`язаним із предметом спору.

Щодо обраного способу забезпечення позову, слід зауважити, що арешт коштів як такий не означає зміну їх власника, водночас, у випадку стягнення грошових коштів на користь певної особи, такі кошти зараховуються на рахунки особи, на користь якої ухвалене судове рішення, та вибувають із власності боржника.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2021 у справі №908/3247/20.

При цьому зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу.

В свою чергу, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такі правові висновки також викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі №916/2278/19, від 26.11.2020 у справі № 911/949/20, від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20).

За таких обставин, арешт грошових коштів та майна у розмірі ціни позову (суми заборгованості за поставлений товар) забезпечить паритетність становища обох сторін та баланс їх інтересів, з огляду на те, що вимоги позивача не забезпечені іншим чином, в той час як відповідач має у своєму розпорядженні поставлений за договором товар.

Усе вищенаведене залишилось поза увагою господарського суду під час вирішення питання щодо вжиття заходів забезпечення позову.

Отже, як правильно зауважив скаржник, постановивши ухвалу про відмову в забезпеченні позову суд першої інстанції застосував завищений або навіть заздалегідь недосяжний стандарт доказування, вимагаючи від позивача доказів, що відсутність арешту коштів відповідача в межах ціни позову за беззаперечної можливості останнім вільно розпоряджатися коштами на власному рахунку може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду по стягненню заборгованості, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, в оскаржуваній ухвалі суд здійснив розподіл судових витрат судового збору за подання заяви про забезпечення позову, не врахувавши, що розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється за результатами розгляду справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Варто наголосити, що принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18.07.2006, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Отже, аргументи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, а тому слід погодитися з твердженнями апелянта про те, що вжиття заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на кошти ДП «Кіровоградський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в межах суми 4 985 762,88 гривень є виправданим, оскільки спрямоване забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, але при цьому не призведе до невиправданого обмеження прав Відповідача, блокуванню чи створенню перешкод в його діяльності.

Водночас, апеляційний суд приймає до уваги правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 20.04.2022 у справі № 756/8815/20, згідно якого арешт може накладатися на кошти, а не на рахунок.

Відповідно підстави для накладення арешту на конкретно визначений рахунок відсутні.

Враховуючи вищевикладене, судом визнаються доводи в цій частині апеляційної скарги частково обґрунтованими, що є підставою для скасування оскаржуваної ухвали та постановлення нового рішення про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в межах суми 4 985 762,88 грн.

Керуючись статтями 13, 74, 86, 137-141, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Наноекспо+» на ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі № 912/2187/24 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Кіровоградської області від 10.10.2024 у справі №912/2187/24 скасувати.

Постановити нове рішення про часткове задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Накласти арешт на грошові кошти Дочірнього підприємства «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» в межах суми 4 985 762,88 гривень.

Стягувач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Наноекспо+" (61010, м. Харків, вул. Гімназійна набережна, б. 24, код ЄДРПОУ 41708124).

Боржник: Дочірнє підприємство «Кіровоградський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (25015, м. Кропивницький, вул. Полтавська, б. 38, код ЄДРПОУ 32039992).

Постанова є виконавчим документом, підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження", та може бути пред`явлена до виконання у строк до 26.02.2028.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття 26.02.2025, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 06.03.2025

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя А.Є. Чередко