Рішення

від 18.02.2025 по справі 911/2508/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2025 р. м. Київ Справа № 911/2508/24

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Петропавлівська Борщагівка

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державного підприємства «Медичні закупівлі України», м. Київ

про стягнення штрафних санкцій

представники:

від позивача Ю.Дяк

від відповідача А.Поцелов

від третьої особи А.Кравець

від прокуратури А.Владимирець

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України №15/1/1-75808вих-24 від 19.09.2024 року (вх. №3598 від 19.09.2024) (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (далі відповідач) про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання договору про закупівлю №09/238-09/2021 від 23.09.2021 року у сумі 20131280,00 грн., з яких 14334580,00 грн. пені та 5796700,00 грн. штрафу.

Ухвалою суду від 24.09.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2508/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.10.2024 року. Залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Державне підприємство «Медичні закупівлі України» (далі третя особа).

До суду від відповідача через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву б/н від 08.10.2024 року (вх. №11099/24 від 08.10.2024), в якому відповідач проти позову заперечує.

До суду від третьої особи через систему «Електронний суд» надійшли пояснення щодо позову або відзиву б/н від 10.10.2024 року (вх. №11243/24 від 10.10.2024).

Також, від прокуратури через систему «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив б/н від 11.10.2024 року (вх. №11302/24 від 11.10.2024).

До суду від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли заперечення на відповідь на відзив б/н від 17.10.2024 року (вх. №11528/24 від 17.10.2024) та клопотання б/н від 17.10.2024 року (вх. №11531/24 від 17.10.2024) про залишення позову без розгляду.

Також, від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання б/н від 28.10.2024 року (вх. №12041/24 від 28.10.2024) про долучення доказів.

У судовому засіданні 29.10.2024 року представник відповідача клопотання про залишення позову без розгляду підтримав та просив суд його задовольнити. Прокурор, представники позивача та третьої особи проти залишення позову без розгляду заперечили.

Ухвалою суду від 29.10.2024 року у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду відмовлено. Відкладено підготовче засідання на 10.12.2024 року.

До суду від прокуратури через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення №15/1/1-99894вих-24 від 06.12.2024 року (вх. №14004/24 від 06.12.2024).

До суду від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли письмові пояснення б/н від 09.12.2024 року (вх. №14079/24 від 09.12.2024).

Ухвалою суду від 10.12.2024 року підготовче засідання відкладено на 28.01.2025 року.

Ухвалою суду від 28.01.2025 року закрито підготовче провадження у справі №911/2508/24 та призначено розгляд справи по суті на 18.02.2025.

Прокурор та представники позивача і третьої, у судовому засіданні 18.02.2025 року позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 18.02.2025 року проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві, та просив у задоволенні позову відмовити.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 18.02.2025 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як зазначено прокурором у позові, ДП «Медичні закупівлі України» проведена спрощена процедура закупівлі за предметом спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4) ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-14-000011-a, за результатами якої між ДП «Медичні закупівлі України» (за договором замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром» (за договором - постачальник) укладено Договір про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021 (далі Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, постачальник бере на себе зобов`язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити Замовнику Спеціалізований санітарний транспорт екстреної медичної допомоги типу В як систему медичних виробів, допоміжних засобів до них та устаткування (Код згідно УКТЗЕД 8703321900) ДК 021:2015-34110000-1 Легкові автомобілі (НК 024:2019-35988 Автомобільна швидка допомога) (далі Товар) (номер оголошення про проведення спрощеної закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель ID: UA-2021-08-14-000011-а), а Замовник прийняти такий Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених цим Договором.

Найменування (номенклатура, асортимент) Товару, обсяг та кількість Товару, ціна за одиницю Товару та загальна вартість Товару вказується в Специфікації (Додаток №1), що є невідємною частиною цього Договору (п. 1.2 Договору).

ДП «Медичні закупівлі України» проведено закупівлю на виконання бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я» і постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2021 №339 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році», для проведення закупівель спеціалізованого санітарного транспорту державному підприємству виділено з державного бюджету 82810000,00 грн.

Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Товару складає 82810000,00 грн. (вісімдесят два мільйони вісімсот десять тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ. Ціна за одиницю Товару вказується у Специфікації (Додаток №1), що є невід?ємною частиною цього Договору. Оплата за Товар, який є предметом цього Договору, звільняється від оподаткування податком на додану вартість відповідно до пункту 71 підрозділу 2 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України (п. 3.1 Договору).

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що оплата за партію поставленого Товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) банківських днів з моменту підписання відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем призначення, визначеним відповідно до п. 2.3 цього Договору, за відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.

Згідно Додаткової угоди від 22.10.2021 №1 до Договору сторони погодили, що відповідно до пункту 4 частини п?ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", з урахуванням пункту 3.4.1. розділу 3 Договору про закупівлю №09/238-09/2021 від 23 вересня 2021 року (далі - Договір) та на підставі наданого Постачальником вмотивованого звернення про проведення попередньої оплати від « 07» жовтня 2021 року №403 Замовником проводиться попередня оплата в розмірі 100 (сто) відсотків від ціни Товару, вказаної у Специфікації (Додаток №1 до Договору), на підставі оригіналу рахунку на оплату. Також, сторонами погоджено, що строк дії Договору до 14.02.2022.

Позивачем на виконання умов Договору сплачено відповідачу 82810000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №25 від 28.10.2021.

Згідно п. 4.1 Договору, Постачальник зобов`язаний здійснити поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, направленій Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором.

Відповідно до п. 4.6 Договору, датою поставки Товару вважається дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної та/або акта приймання Товару.

Відповідно до п. 2.3 Договору, адреса (-и) пункту (-ів) поставки Товару (у межах переліку центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф (далі кінцевий набувач) визначаються Замовником у заявці на поставку Товару, складеної Замовником за формою, встановленою у Додатку №2 до цього Договору.

Пунктом 11.1 Договору встановлено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності після підписання його сторонами та діє до 31.12.2021, а в частині виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі в частині штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання.

Додатковими угодами від 22.10.2021 №1, від 11.02.2022 №2, від 28.02.2022 №3, від 25.04.2022 №4, від 28.06.2022 №5, від 23.08.2022 №6, від 21.10.2022 №7, від 20.01.2023 №8 до Договору строк дії Договору неодноразово змінювався. Останнім строком дії Договору сторонами визначено 28.04.2023.

Також, згідно п. 2 Додаткової угоди №8 від 20.01.2023 до Договору, сторони погодили, що Постачальник зобов`язується використати одержану попередню оплату у строк до 28.04.2023 та у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару, здійснити поставку Товару за Договором, що буде підтверджено підписанням сторонами відповідної видаткової накладної та/або акта приймання Товару за місцем поставки, за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника.

Згідно п. 8.3.1 Договору, Постачальник зобов`язаний забезпечити поставку Товару у встановлені Договором строки.

Відповідно до п. 9.1 Договору, сторонами погоджено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань, які виникають відповідно до Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену цим Договором та чинним законодавством України.

Згідно Додаткової угоди №8 від 20.01.2023 до Договору, (крім визначення кінцевого строку дії договору 28.04.2023, зі збереженням обов`язку виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі щодо штрафних санкцій та поставки Товару, до повного виконання) сторони також домовилися про обов`язок Постачальника сплатити штрафні санкції у період з 29.10.2022 по 20.01.2023 включно.

Пунктом 9.7 Договору встановлено, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від повного виконання зобов`язань за цим Договором.

Як зазначено прокурором, відповідач, в порушення умов Договору, станом на 28.10.2022 та на 28.03.2023 не поставив спеціалізований санітарний транспорт - 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги позивачу за Договором.

Пунктом 4.1 Договору сторонами визначено, що Постачальник здійснює поставку Товару за цим Договором у строк, визначений Замовником у заявці на поставку Товару.

Так, на виконання Заявки на поставку №1 (Уточнююча №10) від 14.10.2022, останнім днем постачання Товару визначено 28.10.2022 включно, однак, ТОВ «Автоспецпром» Товар не поставлено. На виконання Заявки на поставку №1 (Уточнююча №11) від 02.02.2023 останнім днем постачання Товару визначено 28.03.2023 включно, однак, ТОВ «Автоспецпром» поставлено Товар: 06.06.2023 4 одиниці Товару; 23.06.2023 36 одиниць Товару; 12.07.2023 9 одиниць Товару.

Поставка Товару ТОВ «Автоспецпром» з порушенням строків, встановлених п. 4.1 Договору, підтверджується видатковими накладними. Останнім днем для поставки товару сторонами визначено 28.10.2022 та 28.03.2023, проте поставки 49 одиниць автомобілів швидкої допомоги постачальником здійснені у повному обсязі лише 12.07.2023.

Пунктом 9.2 Договору встановлено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, прострочення усунення недоліків Товару згідно із пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожен день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов`язання.

Так, у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Автоспецпром» обов`язків постачальника за Договором, відповідно до п. 9.2 Договору, відповідачу нараховано пеню у розмірі 14334580,00 грн. та штраф за простроченням поставки Товару понад 30 (тридцять) днів у розмірі 5796700,00 грн.

Прокурор зазначає, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки вони не лише поставили під загрозу забезпечення центрів екстреної медичної допомоги спеціалізованим санітарним транспортом в умовах воєнного стану, а й призвели до порушень майнових інтересів держави у бюджетній сфері, оскільки договір про закупівлю автомобілів швидкої допомоги фінансувався державою за рахунок капітальних трансфертів підприємствам (установам, організаціям), які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України.

В розрізі викладеного прокуратурою зазначено, що наказом Міністерства охорони здоров`я України №1385 від 07.07.2021 затверджено паспорт бюджетної програми на 2021 рік КПКВК 2301220 КФКВК 0763 «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я», за якою із загального фонду Державного бюджету України для закупівлі спеціалізованого санітарного транспорту для центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф передбачено відповідне фінансування.

Постановою Кабінету Міністрів України №339 від 09.03.2021 «Деякі питання розвитку системи екстреної медичної допомоги у 2021 році» затверджено Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік на розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я (далі Порядок), який визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті на 2021 рік за програмою «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я».

Відповідно до п. 2 Порядку, використання коштів головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство охорони здоров`я України.

Однак, за доводами прокурора, Міністерство охорони здоров`я України, як головний розпорядник бюджетних коштів, належним чином не виконав покладених на нього обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

Незастосування до відповідача передбаченої Договором неустойки призвело до незалучення відповідних коштів на користь держави, які могли бути використані для задоволення її потреб.

Враховуючи зазначене, в обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у суді в особі Міністерства охорони здоров`я України, прокурором зазначено, що Офіс Генерального прокурора на виконання вимог абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», листом від 21.12.2023 №15/1/3-41521-23 повідомив Міністерство охорони здоров`я України про існування порушення інтересів держави у зв`язку з неналежним виконанням ТОВ «Автоспецпром», як постачальником своїх договірних зобов`язань з поставки спеціалізованого санітарного транспорту, і наявності підстав для стягнення штрафних санкцій у судовому порядку. Зазначеним листом також витребувано відомості щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

Листом від 24.01.2024 №14-13/3399/2-24 Міністерство охорони здоров`я України повідомило Офіс Генерального прокурора, що, відповідно до Статуту ДП «Медичні закупівлі України», зазначене підприємство має право укладати договори, угоди, набувати майнових прав, виконувати обов`язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою у суді відповідно до законодавства. Також, згідно пп. 8 п. 11 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1040, саме юридична служба підприємства організовує претензійну роботу.

Офісом Генерального прокурора на виконання вимог, установлених ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» попередньо, до пред`явлення позову, листом від 13.09.2024 №15/1/1-74251вих-24 повідомлено Міністерство охорони здоров`я України про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду позову в інтересах держави в особі останнього про стягнення з ТОВ «Автоспецпром» неустойки (пені та штрафу) за Договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021.

Прокурором зазначено, що Міністерство охорони здоров`я України, як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я», та який є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах не вжив всіх дієвих заходів претензійного характеру, зокрема, щодо звернення до суду з відповідним позовом, відтак, останнім не здійснено захисту інтересів держави, що, згідно вимог ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», надає право прокурору здійснювати представництво інтересів держави в суді.

Заперечуючи проти позову відповідач у відзиві зазначив про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, оскільки, позовна заява спрямована на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства - ДП «Медичні закупівлі України», в інтересах якого прокуратура не має права звертатися до суду в силу приписів закону. Відповідачем зазначено, що ДП «Медичні закупівлі України» є окремою юридичною особою, зареєстрованою в установленому законом порядку і у спірних правовідносинах, які виникли на підставі Договору про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021, є їх самостійним учасником. В частині здійснення розрахунків за Договором про закупівлю, в тому числі, щодо стягнення неустойки (пені та штрафу), ДП «Медичні закупівлі України» є самостійною стороною у зобов`язальних правовідносинах, позаяк Міністерство охорони здоров`я України не є стороною Договору. Відповідачем також зазначено, що внаслідок виникнення ряду незалежних від нього та непереборних обставин не вдалось за можливе поставити вчасно спеціалізовані автомобілі екстреної (швидкої) медичної допомоги за Договором. Відповідач зауважив, що обставини, пов`язані з веденням військових дій проти нашої країни, є обставинами непереборної сили (форс-мажорними), що підтверджується листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022. Відповідач також наголосив на неодноразових випадках несвоєчасної оплати за товар органами Державної Казначейської служби України, внаслідок чого, відповідач, з незалежних та об`єктивних причин, не мав можливості своєчасно укомплектувати автомобілі швидкої медичної допомоги, закупити бази (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги та поставити їх у відповідності до умов Договору. Відповідач зазначає, що додатковою перешкодою у належному виконанні умов Договору також стали затримки поставки баз (шасі) для автомобілів швидкої медичної допомоги їх виробником концерном STELLANTIS.

Досліджуючи підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді, судом встановлено наступне.

Згідно ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч. 1). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (ч. 3). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (ч. 4).

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються:

у першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює захист неналежно;

«нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається;

«здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є «неналежною»;

«неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом.

Згідно ст. 53 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України), у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя); прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, прокурором у позовній заяві визначено позивачем Міністерство охорони здоров`я України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначила, що бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

При цьому, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 43 означеної постанови Великої Палати Верховного Суду).

Якщо суд після відкриття провадження у справі з урахуванням наведених учасниками справи аргументів та наданих доказів установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд залишає позовну заяву, подану прокурором в інтересах держави в особі компетентного органу, без розгляду відповідно до положень пункту 2 частини першої статті 226 ГПК України (п. 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).

В даному випадку прокурор звернувся із позовом в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України, тобто, державного органу, а не ДП «Медичні закупівлі України», яке у даній справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Оскільки, Міністерство охорони здоров`я України є державним органом та відповідальним виконавцем бюджетної програми про розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізацію і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я, тому, прокурор має повноваження на представництво його інтересів у суді у випадках, визначених чинним законодавством.

Водночас, обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави у даній справі, прокурор зазначає, що договір про закупівлю автомобілів швидкої допомоги фінансувався державою за рахунок капітальних трансфертів, які виділялися безпосередньо із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220 (КЕКВ 3210), натомість Міністерство охорони здоров`я України, як головний розпорядник бюджетних коштів та відповідальний виконавець бюджетної програми «Розвиток системи екстреної медичної допомоги та модернізація і оновлення матеріально-технічної бази закладів охорони здоров`я», є органом державної влади, уповноваженим на захист державних інтересів у спірних правовідносинах.

Також, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 прокурор зазначив, що використання коштів бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб. Завданням відповідального органу є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів. Неефективне витрачання коштів державного бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси.

Із матеріалів справи вбачається, що Офіс Генерального прокурора звертався до Міністерства охорони здоров`я України з листом від 21.12.2023 №15/1/3-41521-23, у якому зазначено про виявлені порушення інтересів держави та просив надати інформацію щодо вжитих і запланованих заходів із захисту порушених інтересів держави.

Міністерство охорони здоров`я України листом від 24.01.2024 №14-13/3399/2-24 повідомило Офіс Генерального прокурора, що відповідно до Статуту ДП «Медичні закупівлі України» зазначене підприємство має право укладати договори, угоди, набувати майнових прав, виконувати обов`язки, нести відповідальність, здійснювати претензійну роботу, бути позивачем, відповідачем і третьою особою у суді відповідно до законодавства. Також, згідно пп. 8 п. 11 Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого органу виконавчої влади, державного підприємства, установи та організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2008 №1040, саме юридична служба підприємства організовує претензійну роботу.

Оскільки, Міністерство охорони здоров`я України так і не вжило заходів щодо звернення до суду, з метою захисту інтересів держави, з позовом про стягнення пені та штрафу з ТОВ «Автоспецпром» у зв`язку із неналежним виконанням умов Договору про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021, Офіс Генерального прокурора надіслав на адресу Міністерства охорони здоров`я України повідомлення від 13.09.2024 №15/1/1-74251вих-24, в якому зазначено про наміри звернення до суду з позовом.

Таким чином, на виконання вимог абз. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором повідомлено уповноважений орган про пред`явлення вказаного позову до суду.

В контексті викладених положень Закону України «Про прокуратуру» та висновків Великої Палати Верховного Суду, суд дійшов висновку, що прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, належним чином обґрунтував підстави для представництва прокурором інтересів держави, підтвердив їх наявність, визначив орган, який у спірних правовідносинах здійснює владні функції від імені держави, та дотримався процедури, визначеної ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та вимог ст. 53 ГПК України.

Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи, враховуючи правові підстави позовних вимог, судом встановлено наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174, ч. 1 ст. 193, Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що спірні правовідносини між ДП «Медичні закупівлі України» і ТОВ «Автоспецпром» виникли з договору поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655, ч. 1 ст. 662, ст. 663, 664, ч. 1 ст. 669 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Так, згідно умов Договору, постачальник бере на себе зобов`язання у строки, в порядку та на умовах, визначених Договором, поставити Замовнику спеціалізовані автомобілі швидкої медичної допомоги на базі Dangel Jumper 4х4, тип В (Спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4)) у кількості 49 одиниць на загальну суму вартості 82810000,00 грн. без ПДВ (згідно Специфікації до Договору), а Замовник зобов`язується прийняти Товар та оплатити його в порядку та на умовах, визначених Договором.

З матеріалів справи вбачається, що обумовлений Договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021 товар - спеціалізований санітарний транспорт (Тип В 4х4) ідентифікатор закупівлі №UA-2021-08-14-000011-a, відповідач третій особі ДП «Медичні закупівлі України» поставив несвоєчасно, що відповідачем під час розгляду справи не заперечено.

Тобто, відповідач є таким, що порушив виконання своїх зобов`язань за Договором про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021

Приписами ст. 610, 611, 612 ЦК України встановлено, що невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, установлених договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Водночас, положення ст. 549, ч. 2 ст. 551 ЦК України визначають, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст.ст. 230, 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості. Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов`язань, зазначених у частині другій цієї статті.

Із аналізу наведених вище положень ст.ст. 230, 231 ГК України, ст. 549, 551, 611 ЦК України вбачається, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору. Зазначене стосується і зобов`язань, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, що має місце у цьому спорі, оскільки, виконання зобов`язання з оплати відповідачу поставленого товару фінансувалося коштами державного бюджету за програмою за КПКВК 2301220.

При цьому, положення ч. 2 ст. 231 ГК України передбачають, що навіть у разі, якщо зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України, сторони можуть врегулювати сплату неустойки (пені, штрафу) у договорі іншим чином, ніж передбачено цією статтею Господарського кодексу України.

Оскільки, між ДП «Медичні закупівлі України» та ТОВ «Автоспецпром» укладено Договір про закупівлю від 23.09.2021 №09/238-09/2021, а тому, відносини сторін мають договірний характер і саме договір визначає, зокрема підстави, порядок, умови, період та розмір відповідальності сторін.

Пунктом 9.2 Договору визначено, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, прострочення усунення недоліків Товару згідно із пунктами 6.3, 7.6, 7.9.3 цього Договору Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,1 (нуль цілих одна десята) відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожен день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожен день затримки передачі, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором, включаючи день виконання такого зобов`язання.

Водночас, як визначають приписи ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зазначеною нормою закріплено фундаментальний принцип обов`язковості договору, на якому базуються договірні правовідносини, тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Схожий за змістом висновок міститься у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

Відповідно до ст. 167 ЦК України, держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин. Держава може створювати юридичні особи публічного права (державні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Держава може створювати юридичні особи приватного права (підприємницькі товариства тощо), брати участь в їх діяльності на загальних підставах, якщо інше не встановлено законом.

За приписами п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України, свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства України.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Водночас, з аналізу положень ч. 2, 3 ст. 6 ЦК України вбачається, що одним з ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин, а тому законодавець передбачив, що: сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі №916/1247/23 зазначив, що особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Оскільки, укладаючи Договір сторони, керуючись принципом свободи договору, погодили умови про те, що у разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим договором) товару постачальник сплачує саме замовнику пеню та штраф, у встановлених цим пунктом розмірах, відповідно, доводи прокурора про необхідність стягнення пені та штрафу до Державного бюджету України (на користь Міністерства охорони здоров`я України), а не на рахунок третьої особи, є безпідставними.

Суд наголошує, що встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, у встановлених законодавством межах, визначають на власний розсуд при укладенні договору керуючись принципом свободи договору, який закріплено п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України.

Водночас, та обставина, що грошові кошти, які ТОВ «Автоспецпром» отримало в рахунок оплати за Договором були виділені із загального фонду Державного бюджету України за бюджетною програмою 2301220 (КЕКВ 3210), не має правового значення, оскільки, особливі умови Договору про сплату пені та штрафу можуть встановлюватись сторонами у договорі, і сторони, скориставшись такою можливістю, визначили, що пеня і штраф за порушення строків поставки товару сплачуються на рахунок ДП «Медичні закупівлі України».

Походження саме з Державного бюджету України грошових коштів, за рахунок яких було оплачено закупівлю товару, виділення таких коштів із державного бюджету, не є підставою для зміни умов господарського договору і не є підставою для стягнення, всупереч умовам договору, неустойки до Державного бюджету України.

Суд також вважає необґрунтованими посилання прокурора викладені у відповіді на відзив на те, що нараховані суми підлягають стягненню з ТОВ «Автоспецпром» безпосередньо до Державного бюджету України відповідно до вимог п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України з огляду на наступне.

Так, п. 23 ч. 2 ст. 29 Бюджетного кодексу України передбачено зарахування до доходів загального фонду Державного бюджету України коштів від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовуються відповідно до закону (крім штрафів, визначених пунктами 6-3, 6-4, 6-9, і 13-5 частини третьої цієї статті, пунктами 37-39 частини першої статті 64, пунктом 13 частини першої статті 64-1 та пунктами 26 і 27 частини першої статті 66 цього Кодексу).

Зазначена норма регулює зарахування до Державного бюджету України штрафів та пені, які застосовуються відповідно до закону, тобто, мова йде про податкові, митні адміністративні правопорушення тощо, а не про пеню та штраф, сплата яких передбачається у договірних відносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.07.2024 у справі №909/532/23, від 09.08.2024 у справі №917/1957/23, від 09.09.2024 у справі №902/1372/23.

З огляду на викладене, враховуючи положення умов Договору про закупівлю, які, зокрема, передбачають обов`язок постачальника сплатити пеню і штраф у випадку затримки поставки / не поставки товару саме на рахунок замовника, яким є ДП «Медичні закупівлі України», суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог прокурора про стягнення штрафних санкцій з ТОВ «Автоспецпром» на користь Міністерства охорони здоров`я України.

Щодо інших доводів учасників справи, викладених в обґрунтування своїх правових позицій, зокрема, щодо посилань відповідача на обставини непереборної сили, суд не вбачає підстав для надання таким оцінки у межах даного спору, оскільки, суд вважає, що наведені вище аргументи суду, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

В силу ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Усі інші аргументи сторін були уважно досліджені судом, однак, такі не наводяться у судовому рішенні, оскільки не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судові витрати у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, відповідно до приписів ст. 129 ГПК України, покладаються на прокуратуру.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 73, 74, 123, 129, 233, 236 240 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Міністерства охорони здоров`я України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецпром», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державного підприємства «Медичні закупівлі України» про стягнення штрафних санкцій відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256,257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата складання повного тексту судового рішення 07.03.2025 року.

Суддя Д.Г. Заєць