Рішення

від 24.02.2025 по справі 160/32817/24

НЕ ВКАЗАНО

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 рокуСправа №160/32817/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпрі адміністративну справу №160/32817/24 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця С.Х., 8-1, код ЄДРПОУ: 08681755) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

12 грудня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів (далі відповідач), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 18 січня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 09 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

- зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 18 січня 2021 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 09 листопада 2024 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

- визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

- зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність дій відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Стверджує, що наявні підстави для стягнення з відповідача відповідних коштів, адже відповідач остаточний розрахунок при звільненні провів лише на виконання рішення суду і значно пізніше, ніж було звільнено позивача та виплати компенсації втрати частини доходів.

Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 160/32817/24 та у зв`язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року позовну заяву залишено без руху. Запропоновано позивачу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали виконати вимоги, що в ній викладені, та усунути недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/32817/24, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами (письмове провадження).

07 січня 2025 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом зареєстровано відзив, який надійшов від представника відповідача в підсистемі «Електронний Суд». Зазначає, що правові підстави для виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні.

10 січня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив, ідентичний раніше поданому.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 січня 2025 року у задоволенні клопотання 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про залишення позову без розгляду у справі №160/32817/24 відмовлено.

У відповідності до ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №160/20683/23, залишеним без змін за результатом апеляційного перегляду:

- зобов`язано 2 Державний пожежно-рятувальний загін Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.02.2016 по 01.03.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року.

Платіжною інструкцією від 06.11.2024 року №724, яка виконана 09.11.2024 року, відповідач виплатив позивачу кошти на виконання вищевказаного рішення суду 65396,50 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне

Строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні визначено у ч. 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України та складає місяць.

Такий правовий висновок сформовано Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.02.2021 року у справі № 240/532/20 та дотепер застосовується Верховним Судом (постанови від 31.10.2023 року у справі №240/15141/22, від 28.09.2023 року у справі №420/5436/22).

Розрахунок з позивачем здійснено 09.11.2024 року згідно виписки з банківського рахунку позивача, позов подано 10.12.2024 року (здано на пошту). Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено, оскільки місячний строк звернення до суду розпочав свій перебіг з 10.11.2024 року згідно ч. 1 ст. 120 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо права позивача на середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції до 19.07.2022 року) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України (в редакції з 19.07.2022 року) У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті..

Конституційний Суд України у рішенні від 22.02.2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст.117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з ст.47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.

Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо)

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17, постанові Касаційного адміністративного суду від 28.09.2023 року у справі №640/36441/21,

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Проте такі питання врегульовані Кодексу законів про працю України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд зазначає про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Такий правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 27.07.2023 року у справі №420/436/22, від 18.11.2022 року у справі №1.380.2019.005781.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.

Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі №755/12623/19, постанова Касаційного адміністративного суду від 23.11.2023 року у справі №160/171/20.

Незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Оскільки відповідач лише 09.11.2024 року здійснив виплату позивачу суми, яка належала до сплати ще при звільненні 18.01.2021 року, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Обставини, якими відповідач обґрунтовував затримку у розрахунках, судом не визнаються як підстави для звільнення відповідача від відповідальності, оскільки наявний юридичний факт, з яким законодавець пов`язує право на отримання позивачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а сама затримка як така первинно є результатом протиправних дій відповідача, що констатовано рішенням суду, яке набрало законної сили.

Щодо розміру відшкодування в цій справі.

Встановивши право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд повинен визначити розмір такої виплати.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №24023771/21, від 07.11.2023 року у справі №380/13906/21.

Компенсація відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України є однією із державних гарантій щодо порушення строків оплати праці. З огляду на правила й умови нарахування її розміру, повноваження відповідача щодо розрахунку, нарахування та виплати цієї суми не є дискреційними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23.

Закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо), про що приймається наказ. Тобто, до моменту прийняття наказу про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, останній вважається таким, що проходить військову службу.

Першим днем, з якого слід обраховувати середній заробіток за час затримки розрахунку є [день] наступний за днем виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 року у справі №240/9951/19.

В цій справі позивача звільнено 18.01.2021 року, остаточний розрахунок проведено 09.11.2024 року. Отже, період затримки розрахунку при звільненні складає з 19.01.2021 року по 08.11.2024 року.

Як наслідок, судом відхилено період, запропонований позивачем (з 18.01.2021 року по 09.11.2024 року).

Водночас, слід враховувати зміни, яких зазнала редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, на підставі якої здійснюються нарахування та виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, до 18.07.2022 року включно період затримки розрахунку при звільненні законодавчо не був обмежений жодним чином, натомість з 19.07.2022 року встановлено обмеження такого періоду шістьма місяцями.

Відповідно, в силу принципу прямої дії норми права на ту частину спірних правовідносин, яка тривала до 18.07.2022 року, поширюється редакція ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка не передбачала обмеження періоди затримку розрахунку при звільненні, в той час як до періоду з 19.07.2022 року належить застосувати шестимісячне обмеження для такого періоду.

Аналогічним чином правозастосування щодо періоду, який тривав в період дії двох різних редакцій норми права, здійснено у постанові Касаційного адміністративного суду від 06.04.2023 року у зразковій справі №260/3564/22.

Необхідність виокремлення двох періодів є правовим висновком, що міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22, а також у постановах від 23.05.2024 року у справі № 560/11616/23, від 22.02.2024 року у справі №560/831/23.

Суд окремо підкреслює, що шестимісячне обмеження не застосовується до тієї частини спірних правовідносин, що тривала до 18.07.2022 року включно. Водночас, починаючи з 19.07.2022 року таке обмеження належить застосувати, оскільки правовідносини тривали, а нормативно-правове регулювання зазнало змін, при цьому ультраактивної (переживаючої) дії для попереднього правового регулювання не передбачено.

Відповідне правозастосування міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 16.07.2024 року у справі №460/14438/23, від 20.06.2024 року у справі №120/10686/22 (п. 55).

Отже, в наявності період з 19.01.2021 року по 18.07.2022 року, а також період з 19.07.2022 року по 08.11.2024 року, при цьому останній період обмежений шістьма місяцями.

Тривалість другого періоду складає 183 дні, що підтверджується правозастосуванням, яке міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 23.05.2024 року у справі № 580/9003/23 (п. 27), а також постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.

Тривалість першого періоду складає 546 дні. Загальна тривалість 729 днів.

Щодо принципу пропорційності, який належить застосувати в спірних правовідносинах, суд зауважує наступне.

У межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22.

Отже, принцип пропорційності застосовується лише до першого періоду.

Щодо середньоденного грошового забезпечення позивача слід зазначити наступне.

Згідно довідки про доходи відповідача від 30.12.2024 року №41/08-28 середньоденна заробітна плата позивача складає 401,90 грн.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні обчислюється наступним чином:

1) за перший період: 401,90*546 = 219437,40 грн

До цього періоду належить застосувати принцип співмірності.

Затримана виплата склала 65396,50 грн.

Суд підкреслює, що у вже згаданій постанові Верховного Суду від 06.12.2024 року у справі № 440/6856/22 вказано порядок застосування принципу співмірності, згідно якого належить визначати частку невиплаченої при звільненні суми відносно загального розміру належних при звільненні витрат.

Згідно розрахунку відповідача від 30.12.2024 року №42/08-28 позивачу при звільнення належало до виплати 126776,30 грн. Не виплачено при цьому 65396,50 грн.

Таким чином, належало при звільненні 126776,30+65396,50=192172,80 грн.

Як наслідок, протиправно не виплачено 34,03% від сум, що мали бути виплачені.

Як наслідок, позивачу до виплати за перший період належить 219437,40*34,03% = 74674,55 грн.

Подібне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постановах від 22.01.2025 року у справі №160/18560/24, від 16.01.2025 року у справі №160/10319/24, від 14.01.2025 року у справі №160/13780/24 та ін.

2) за другий період: 401,90*183 = 73547,70 грн.

Як вже зазначав суд, згідно правових висновків Верховного Суду у постанові від 06.12.2024 року у справі №440/6856/22 до цього періоду принцип співмірності не застосовується.

Отже, стягненню на користь позивача підлягає 74674,55+73547,70=148222,25 грн.

Суд також звертає увагу на те, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити стосовно відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 08.11.2018 року у справі №805/1008/16-а. Тотожне правозастосування здійснено і Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/16681/23.

Також позивачем заявлено позовні вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу.

Відповідно до ст. 1 Закону Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ст. 2 Закону №2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно ст. 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі Порядок) проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затв. постановою КМ України № 159 від 21.02.2001р., компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.

Згідно з п. 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Застосовуючи вищевикладені положення до обставин цієї справи суд зазначає наступне.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду від 24.07.2024 року у справі №520/2674/2020.

Щодо спірних правовідносин в наявності наступні правові висновки, сформований Судовою палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20:

Умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації.

Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-ІІІ та Порядку свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії.

Крім того, відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати зокрема і пенсії, проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати.

Отже, в цій справі не має визначального значення чи здійснив відповідач відмову у виплаті позивачу спірної компенсації, оскільки така виплата є імперативним обов`язком відповідача, який має встановлений порядок виконання компенсація сплачується в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Як наслідок, виплативши позивачу заборгованість відповідач в силу закону та незалежно від подання позивачем окремої заяви з цього приводу мав обов`язок в тому ж місяці здійснити виплату позивачу відповідної компенсації. Проте, докази виплати такої компенсації відсутні.

Таким чином, в цій справі позивач має право на отримання заявленої компенсації.

Аналогічне правозастосування здійснено Третім апеляційним адміністративним судом у постанові від 12.07.2024 року у справі №160/23165/23.

Суд підкреслює, що компенсація заявлена не щодо середнього заробітку, а саме щодо індексації, яка виплачена позивачу на виконання рішення суду (є затриманою сумою). Факт виплати відповідної суми є підставою для компенсації втрати частини доходів громадян.

За вказаних обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. Суд зазначає, що задовольняє частково позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства з метою забезпечення ефективного захисту прав позивача.

Щодо розподілу судових витрат.

При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується платіжними документами від 29.11.2024 року та від 20.12.2024 року. Відповідно до положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України сплачений судовий збір за подання позову підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця С.Х., 8-1, код ЄДРПОУ: 08681755) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 148222,25 (сто сорок вісім тисяч двісті двадцять дві гривні 25 копійок), з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Визнати протиправною бездіяльність 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 65396,50 грн, виплаченої 09.11.2024 року.

Зобов`язати 2 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати щодо суми 65396,50 грн, виплаченої 09.11.2024 року.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з 2 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуація у Дніпропетровській області з охорони об`єктів (51909, Дніпропетровська область, м. Кам`янське, вул. Горобця С.Х., 8-1, код ЄДРПОУ: 08681755) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 гривень (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Боженко