Постанова

від 18.02.2025 по справі 752/7626/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 752/7626/22

провадження № 22-ц/824/3314/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:

судді - доповідача Кирилюк Г. М.

суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.

при секретарі Черняк Д. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та скасування наказів, за апеляційними скаргами Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року в складі судді Мазур Ю. Ю.,

встановив:

06.07.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди та скасування наказів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що наказом Фонду соціального захисту інвалідів №166-к від 07.10.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з 10 жовтня 2016 року за строковим трудовим договором.

Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю №92-к від 07.06.2022 ОСОБА_1 звільнено з 07 червня 2022 року з посади директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач вважає своє звільнення незаконним з таких підстав.

Наказ про звільнення не містить інформації про проступок, за який його було звільнено. У зв`язку з цим неможливо провести аналіз додержання строків притягнення до дисциплінарної відповідальності. Наказ про звільнення підписано неуповноваженою особою. Посилання в наказі про звільнення на раніше застосовані до нього заходи дисциплінарного стягнення вважає передчасним, оскільки наказ про притягнення його до дисциплінарної відповідальності від 10 січня 2022 року №1 ним було оскаржено до суду ( справа №758/1444/22).

Зазначає, що при звільненні з ним не було проведено остаточний розрахунок, не виплачено компенсацію за всі невикористані ним дні основної та додаткової відпустки, не повідомлено письмово про нараховані суми.

Крім цього, 31.03.2022 відповідачем було винесено наказ №50-к «Про призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1 », період простою якого повинен бути оплачений у розмірі середньомісячного заробітку. За період простою всім працівникам відділення було виплачено заробітну плату, проте позивач її не отримав.

Посилаючись на вказані обставини позивач просив суд:

поновити його на посаді директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю;

стягнути з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу;

зобов`язати Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю здійснити нарахування і виплату невиплаченої йому заробітної плати;

скасувати наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 31.03.2022 №50-к «Про призупинення дії трудового договору із ОСОБА_1 »;

скасувати наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 07.06.2022 №92-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Скасовано наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 07.06.2022 № 92-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».

Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Стягнуто з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до 11.09.2024 (день постановлення даного рішення суду) у розмірі 375 740,07 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць у розмірі 13 669 грн 20 коп.

Ухвалюючи рішення про скасування наказу про звільнення у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року (справа № 758/1444/22), яке набуло законної сили, скасовано наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.01.2022 № 1, яким ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у виді догани.

Відмовляючи у задоволенні решти заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості.

10.10.2024 Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до 11.09.2024 у розмірі 375 740, 07 грн, допущення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суми середнього заробітку за один місяць у розмірі 13 669 грн 20 коп. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї позовної вимоги.

Вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

Вважає, що судове рішення в оскаржуваній частині ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Задовольняючи позовну вимогу про стягнення з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.06.2022 до 11.09.2024 у розмірі 375 740,07 грн, суд першої інстанції не врахував, що позивач перебував на посаді, яка віднесена до штату Київського міського відділення Фонду, яке нараховувало та виплачувало позивачу заробітну плату, встановлювало правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.

Зазначене підтверджується наявними в матеріалах справи та безпідставно не взятими до уваги судом першої інстанції доказами, зокрема копіями Положення про Київське міське відділення Фонду; штатних розписів Київського міського відділення Фонду; відомостей розподілу виплат; наказів про преміювання керівників відділень Фонду .

Відповідно до Положення про Фонд, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України 14.04.2011 №129 (зі змінами), наказу Міністерства соціальної політики України від 03.02.2022 №73 «Про умови оплати праці працівників Фонду соціального захисту осіб з інвалдідністю» та його територіальних відділень», Фонд не наділений на дату прийняття оскаржуваного судового рішення та не був наділений на момент виникнення спірних правовідносин повноваженнями щодо нарахування і виплати заробітної плати позивачу, та відповідно оподаткування таких виплат.

Також Фонд не є страхувальником позивача в розумінні Закону України « Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», що унеможливлює сплату за ОСОБА_1 у встановленому Законом порядку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

У зв`язку із наведеним Фонд не має можливості належним чином виконати рішення суду в частині стягнення середнього заробітку, адже відсутність у штаті Фонду такого працівника як директор Київського міського відділення Фонду позбавляє можливості здійснити виплату присудженої судом суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу з одночасним нарахуванням і відрахуванням із цієї суми відповідних податків і зборів.

Вважає, що належним відповідачем по вимозі про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є Київське міське відділення Фонду.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку щодо правомірності наказу Фонду від 31.03.2022 №50-к «Про призупинення трудового договору з ОСОБА_1 », а тому мав врахувати правові наслідки чинності вказаного наказу починаючи з 31.03.2022 та протягом усього строку вимушеного прогулу.

10.10.2024 Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить змінити рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року в частині поновлення на роботі на посаді директора на закінчення строку трудового договору за правилами п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи не надав належну оцінку доказам відповідача, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Зазначає, що трудові відносини між сторонами не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням умов її виконання ,оскільки в матеріалах справи міститься копія довідки МСЕК від 16.01.2012, згідно висновків якої позивач «потребує постійного стороннього догляду та може працювати у спеціально створених умовах при наявності помічника-секретаря», а в Територіальному відділенні відсутня штатна одиниця як секретар-помічник для незрячого керівника.

Також позивачем не заявлено позовну вимогу про визнання дії строкового трудового договору безстроковим.

02.12.2024 представник ОСОБА_1 - адвокат Опанасик В. В. подав відзиви на апеляційні скарги Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Вважає подані апеляційні скарги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи обґрунтовує тим, що стаття 235 КЗпП України не визначає, що виплата працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу має здійснюватися в обов`язковому порядку саме роботодавцем.

Незаконний наказ про звільнення було видано саме Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю, а тому покладення на Київське міське відділення фонду зобов`язання здійснити виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу було б грубим порушенням принципів юридичної визначеності.

Також єдиним джерелом фінансування Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є кошти, виділені Фондом соціального захисту, що мають чітко визначене цільове призначення. Відповідачі наділені достатнім рівнем повноважень, компетенції та взаємодії для виконання рішення суду першої інстанції.

Відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження своєї позиції щодо спливу строку, на який начебто було укладено трудовий договір з позивачем.

Видання Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю оскаржуваного наказу про звільнення позивача на підставі п. 3 ч.1 ст. 40 КЗпП України свідчить про те, що на момент його видання трудові відносини з позивачем тривали.

Відповідачем не заявлено вимог про визнання припиненими трудових відносин або трудового договору із ОСОБА_1 .

Вважає, що вимоги Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю не входять до предмета позову, що розглядається судом.

В судовому засіданні представник Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - Кирилов О. В. та представник Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю - Некротюк О. О. апеляційні скарги підтримали та просили їх задовольнити.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Опанасик В. В. просив відмовити в задоволенні поданих апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку, зокрема, систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

За передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Для правомірного розірвання роботодавцем трудового договору на підставі пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку; невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності; невиконання або неналежне виконання трудових обов`язків повинно бути систематичним; враховуються тільки дисциплінарні й громадські стягнення, які накладаються трудовими колективами і громадськими організаціями відповідно до їх статутів; з моменту виявлення порушення до звільнення може минути не більше місяця.

Отже, головною умовою для звільнення працівника за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є невиконання обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

За правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника за його трудовим договором чи випливають з Правил внутрішнього трудового розпорядку.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 452/970/17 (провадження № 14-157цс19).

Верховний Суд у постанові від 09 грудня 2021 року у справі № 489/58/20 (провадження № 61-11862св20) зазначив, що «систематичним невиконанням обов`язків вважається таке, що вчинене працівником, який раніше допускав порушення покладених на нього обов`язків і притягувався за це до дисциплінарної відповідальності, проте застосовані заходи дисциплінарного чи громадського стягнення не дали позитивних наслідків і працівник знову вчинив дисциплінарний проступок».

За змістом закону, звільнення працівника згідно з пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України є крайньою мірою, коли подальше залишення на роботі порушника трудової дисципліни суперечить інтересам установи. При визначенні наявності вини працівника в невиконанні або неналежному виконанні обов`язків, покладених на нього трудовим договором, правилами внутрішнього трудового розпорядку або посадовими інструкціями, необхідно враховувати об`єктивні причини.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, наказом Фонду соціального захисту інвалідів №166-к від 07.10.2016 ОСОБА_1 призначено на посаду директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів з 10 жовтня 2016 року за строковим трудовим договором, на період відсутності директора Київського міського відділення Фонду ОСОБА_2 (тримання під вартою), в порядку переведення з Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Наказом Фонду соціального захисту інвалідів №1 від 10.01.2022 ОСОБА_1 оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків та завдань, покладених на Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, порушення пунктів 43 та 44 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення і виплати грошової компенсації вартості за самостійно придбані технічні та інші засоби реабілітації, переліку таких засобів» від 05.04.2012 № 321 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 № 362).

Наказом Фонду соціального захисту інвалідів №50-к від 31.03.2022 призупинено дію трудового договору з ОСОБА_1 з 31 березня 2022 року до завершення строку дії воєнного стану в Україні. Призупинення дії трудового договору не тягне за собою припинення трудових відносин. Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат на час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює військову агресію проти України.

Наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю №92-к від 07.06.2022 ОСОБА_1 звільнено з 07 червня 2022 року з посади директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин посадових обов`язків та враховуючи раніше застосовані заходи дисциплінарного стягнення, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Підставою для видання вказаного наказу зазначено: лист про погодження звільнення ОСОБА_1 від Міністерства соціальної політики України від 01.06.2022 №5261/0/2-22/20.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 16 лютого 2023 року ( справа №758/1444/22), яке є чинним, позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано наказ Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.01.2022 № 1 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 ».

Суд першої інстанції врахував ту обставину, що за передбаченими пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

З огляду на те, що наказ про звільнення містить посилання на застосування раніше до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення, яке було скасовано судовим рішенням, яке набрало законної сили, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у відповідача правової підстави для звільнення позивача з роботи за пунктом 3 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішення суду першої інстанції у вказаній частині сторони не оскаржують, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.

Задовольняючи вимогу про стягнення з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що позивач перебував у трудових відносинах не з Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю, а з Київським міським відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, який відповідно до статті 21 КЗпП України виплачував йому заробітну плату.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу стосувались виключно прав та обов`язків Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

З огляду на викладене, саме Київське міське відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю є тією юридичною особою, яка має відповідати за позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, оскільки саме за рахунок Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю можливо задовольнити ці позовні вимоги, а тому останнє є належним відповідачем у спірних правовідносинах.

Враховуючи, що позовні вимоги в цій частині пред`явлені до неналежного відповідача, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення вказаних позовних вимог.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Та обставина, що позивача звільнено з роботи наказом керівника Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, а також те, що саме Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю є джерелом фінансування Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, не спростовує тієї обставини, що відповідальною особою за виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу є саме роботодавець, на якого законом покладено вказаний обов`язок.

При цьому суд відхиляє доводи апеляційної скарги Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю щодо безпідставності поновлення позивача на попередній посаді, з огляду на строковий характер трудових відносин.

Так, згідно статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Строковий трудовий договір може укладатися як під час прийняття на роботу, так і згодом, якщо є підстави для укладання (переукладання) строкового трудового договору, а саме: якщо трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви працівника.

Підстави припинення трудового договору встановлено статтею 36 КЗпП України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункт 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивача було призначено на посаду директора Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на період відсутності директора ОСОБА_2 (тримання під вартою), в порядку переведення з Житомирського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів.

Доказів того, що на час поновлення позивача на роботі закінчився строк, на який позивача було призначено на посаду директора, матеріали справи не містять.

Та обставина, що позивач відповідно до довідки МСЕК від 16.01.2012 потребує стороннього догляду та може працювати у спеціально створених умовах при наявності помічника-секретаря, посада якого в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю відсутня, правового значення для вирішення даного спору не має.

В іншій частині рішення суду першої інстанції сторони не оскаржують, а тому воно не є предметом апеляційного розгляду.

Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст.141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог, рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року в частині розподілу судових витрат підлягає зміні шляхом зменшення суму судового збору, що підлягає стягненню з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь держави з 3 757 грн 40 коп. до 1 984 грн 80 коп.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, понесені ним витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5 636, 10 грн підлягають компенсації за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд

постановив:

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Ухвалити в цій частині нове судове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 вересня 2024 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Зменшити суму судового збору, що підлягає стягненню з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь держави з 3 757 грн 40 коп. до 1 984 грн 80 коп.

Компенсувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 5 636, 10 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07.03.2025.

Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк

Судді: І. М. Рейнарт

Т. І. Ящук