Рішення від 27.02.2025 по справі 300/9660/24

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2025 р. справа № 300/9660/24

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Матуляка Я.П.,

при секретарі Бойко Л.М.,

за участю:

представника позивача - Івашківського А.О.

представника відповідача - Карапаш Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за № 99-ДПС від 20.11.2024,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за № 99-ДПС від 20.11.2024.

Позовні вимоги мотивує тим, що оскаржувана постанова прийнята на підставі інформації, отриманої від податкового органу за наслідками проведеної фактичної перевірки, наказ на проведення якої містить відомості, які не відповідають дійсності, а саме невірно зазначена адреса. Вказує на те, що перевіряючими не було надано безпосередньо позивачу до ознайомлення наказ на проведення перевірки, а запит про надання документів надано представнику ТОВ "Файн Рітейл". Окремо звертає увагу суду на ту обставину, що в акті перевірки зазначено фізичних осіб щодо яких зроблено висновок про їх не працевлаштування позивачем, які є фізичними особами-підприємцями та здійснюють свою підприємницьку діяльність окремо від позивача. В зв`язку із наведеним позивач вважає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.12.2024 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

06.01.2024 представником позивача зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.01.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, за наслідками якого справу призначено до розгляду по суті.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 23.01.2025 (а.с.46-51). Представник відповідача вказує, що оскаржуване рішення прийняте на підставі та в межах повноважень наданих управлінню, прав позивача не порушувало, тому просить в задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2025 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду у даній справі.

Крім того, 24.01.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення в якості співвідповідача Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області, в задоволенні якого судом відмовлено згідно протокольної ухвали постановленої в судовому засіданні, яке відбулось 28.01.2025.

Представник позивача скористався свої правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла до суду 03.02.2025. В поданій відповіді на відзив позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

11.02.2024 представником позивача подано до суду клопотання про зупинення провадження у справі, в задоволенні якого судом відмовлено згідно протокольної ухвали постановленої в судовому засіданні, яке відбулось 11.02.2025.

Представник відповідача своїм правом на подання заперечення не скористався.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 задоволено заяву представника позивача та забезпечено позов, шляхом зупинення стягнення у виконавчому провадженні ВП № 77144753 на підставі оскаржуваної постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за №99-ДПС від 20.11.2024 до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечила, просила відмовити в його задоволенні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши зібрані у справі докази та надавши їм належної правової оцінки, судом встановлено таке.

23.10.2024 на адресу Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці від Головного управління ДПС в Івано-Франківській області надійшли матеріалами фактичної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (а.с.63-69).

Згідно акта (довідки) фактичної перевірки від 17.10.2024, посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення перевірки магазину електроніки "YABLUKA" за адресою АДРЕСА_1 , 08.10.2024 встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме виявлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці неоформлених працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору.

Листами від 25.10.2024 відповідач повідомив позивача про те, що уповноваженою особою Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці отримано для розгляду матеріали фактичної перевірки, під час проведення якої виявлено факт використання праці неоформлених працівників та запрошено на розгляд справи (а.с.70-72).

Позивач на розгляд справи не з`явилася, однак направила на адресу відповідача пояснення, згідно яких повідомила про те, що перевірка проведена за її відсутності, а виявлені під час перевірки особи жодного відношення до господарської діяльності позивача не мають, що підтверджується протоколом слухання від 20.11.2024 (а.с.13, 74).

Враховуючи виявлені порушення, відповідачем винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.11.2024 за №99-ДПС, якою до за повторне порушення вимог статей 21-24 КЗпП України, відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП України накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 720 000,00 грн. (а.с.76).

Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частинами 1-2 ст. 259 КЗпП України визначено, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та його територіальні органи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ч. 1 ст. 259 КЗпП України постановою від 21.08.2019 №823 Кабінет Міністрів України затвердив Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначав процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - об`єкт відвідування).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю".

Отже, станом на момент виникнення спірних правовідносин, порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю чинним законодавством не визначений.

Водночас, відповідно до п. 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Підпунктом 4 п.4 цього Положення передбачено, що Держпраці відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю.

Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (п. 7 Положення).

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці" від 12.01.2022 №14 (далі - Постанова №14) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема, у Чернівецькій області, та утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, зокрема Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці.

Підпунктом 1 п. 3 Постанови №14 визначено, що територіальні органи Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов`язаних з утворенням міжрегіональних органів Державної служби з питань праці і прийняттям рішення про можливість забезпечення здійснення такими органами повноважень та функцій територіальних органів, що ліквідуються. Таке рішення приймається Державною службою з питань праці після здійснення заходів, пов`язаних із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань даних про міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворені згідно пунктом 2 цієї постанови, затвердження положень про них, структуру, штатних розписів, кошторисів та заповненням 30 відсотків вакансій.

Підпунктом 3 п. 3 Постанови №14 установлено, що міжрегіональні територіальні органи Державної служби з питань праці, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, виконують завдання і функції територіальних органів Державної служби з питань праці, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме: Південно-Західне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці - завдання і функції Управління Держпраці в Івано-Франківській області, Управління Держпраці у Тернопільській області, Управління Держпраці у Чернівецькій області.

Отже, повноваження та функції Головного управління Держпраці в Івано-Франківській області за постановою Кабінету Міністрів України від 12.01.2022 №14 передані Південно-Західному міжрегіональному управлінню Державної служби з питань праці, тому відповідач є уповноваженим суб`єктом здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб`єктами господарювання законодавства про працю.

В аспекті зазначеного, суд вважає за необхідне вказати, що згідно з ч.2 ст.259 КЗпП України центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім податкових органів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, а органи місцевого самоврядування - на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад.

Отже, право здійснювати контроль за додержанням законодавства про працю на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з метою перевірки дотримання податкового законодавства закріплено за податковими органами згідно з ч. 2 ст. 259 КЗпП України.

За змістом норм п.80.10 ст.80, п.86.1 ст.86 ПК України, якими регламентовано порядок оформлення результатів фактичної перевірки, результати такої перевірки у разі встановлення під час її проведення порушень оформлюються у формі акта, який складається та підписується посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), є документом, що підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Таким чином, суд констатує, що повноваження на проведення перевірки стосовно дотримання суб`єктами господарювання вимог законодавства про працю, виявлення, оформлення і фіксацію відповідних порушень (зокрема, в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту)) належать податковому органу відповідно до закону.

Одночасно з цим, повноваження щодо притягнення до відповідальності за вищевказані правопорушення у спосіб накладення штрафу за законом (частина четверта статті 265 КЗпП України) надані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Отже, суд зазначає, що у разі виявлення податковим органом фактів порушення вимог законодавства про працю та фіксації їх у складеному цим органом акті перевірки і надання останнього Держпраці в порядку взаємодії цих органів для виконання покладених на них завдань, Держпраці, відповідно до закону, наділена повноваженнями притягати до відповідальності суб`єктів таких правопорушень, зокрема накладати штрафи у розмірі та в порядку, визначеному законодавством.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Статтею 1 Закону України "Про охорону праці" від 14.10.1992 №2694-ХІІ визначено, що працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Відповідно до п.2 ч.5 ст.50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено КЗпП України.

Визначення трудового договору міститься у ч.1 ст.21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

В залежності від характеру трудових функцій, обсягу роботи, її систематичності та постійності (сезонності) тощо, трудові договори можуть укладатись на невизначений строк (безстроковий договір), на визначений строк, встановлений за погодженням сторін (строковий договір) або ж на час виконання певної роботи. Таке правове регулювання трудових відносин щодо видів договорів наведено у статті 23 КЗпП України.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи (абз.2 ст.24 КЗпП України).

При укладенні трудового договору громадянин, який вперше приймається на роботу, має право подати вимогу про оформлення трудової книжки (абз.3 ст.24 КЗпП України).

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз.4 ст.24 КЗпП України).

Абзацом 1 Порядку №413 установлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу/укладення гіг-контракту подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою (крім повідомлення про прийняття на роботу члена виконавчого органу господарського товариства, керівника підприємства, установи, організації) та/або резидентом Дія Сіті до територіальних органів Державної податкової служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором та/або до початку виконання робіт (надання послуг) гіг-спеціалістом резидента дія сіті засобами електронного зв`язку з використанням електронного підпису відповідальних осіб, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу.

З аналізу наведених норм КЗпП України вбачається, що трудовий договір це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється.

Разом з цим, суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Наведені вище висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 02.02.2021 у справі № 0540/5987/18-а, від 24.01.2023 у справі №580/3948/19, від 22.11.2023 у справі №240/18367/20, від 27.06.2024 року у справі №380/761/20, від 17.09.2024 у справі №460/13803/21.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена ст. 265 КЗпП України.

Так, відповідно до ч. 1 указаної статті посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Згідно абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої-третьої груп, застосовується попередження;

Абзацом 3 частини 2 вказаної статті встановлено, що вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України.

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, відповідальність за вказаною статтею настає у разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю і зайнятість населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509 (далі - Порядок №509) визначає механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами третьою-сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення".

Відповідно до п.2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками. Штрафи, серед іншого, накладаються на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктом 3 Порядку №509 встановлено, що справа про накладення штрафу розглядається у 45-денний строк з дня, що настає за днем одержання уповноваженою посадовою особою документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку. Про дату одержання документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, уповноважена посадова особа письмово повідомляє суб`єкту господарювання та роботодавцю не пізніше ніж через п`ять днів після їх отримання рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Під час розгляду справи досліджуються матеріали і вирішується питання щодо наявності підстав для накладення штрафу. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі документів, зазначених в абзацах третьому-сьомому пункту 2 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу. Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінекономіки, один з яких залишається в уповноваженої посадової особи, що розглядала справу, другий-надсилається протягом трьох днів з дня складення суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або вручається його представникові, про що на примірнику робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого суб`єкта господарювання або роботодавця чи їх представника. У разі надсилання примірника постанови засобами поштового зв`язку в матеріалах справи робиться відповідна позначка (пункт 4 Порядку №509).

У разі відсутності підстав для складення постанови про накладення штрафу уповноважена посадова особа письмово повідомляє про це суб`єкту господарювання чи роботодавцю у строки, визначені абзацом першим пункту 3 цього Порядку (абз.5 п.4 Порядку №509).

Судом встановлено, що оскаржуваною постановою за № 99-ДПС від 20.11.2024 накладено на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф в розмірі 72 000 грн., за порушення вимог законодавства про працю, в частині фактичного допуску трьох працівників до роботи без належного оформлення з ними трудових відносин, вчиненого повторно.

Перевіряючи наявність підстав для притягнення позивача до відповідальності за повторний допуск працівників до роботи без укладення трудового договору, згідно з оскаржуваною постановою, суд виходить з такого.

Посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення перевірки магазину електроніки "YABLUKA" за адресою АДРЕСА_1 , 08.10.2024 встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме виявлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці неоформлених працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору.

Таким чином, перевіркою встановлено, що позивачем здійснено допуск до роботи громадянин ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудових договорів, оформлених наказом чи розпорядженням роботодавця та без попереднього повідомлення про прийняття його на роботу, а саме без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівників на роботу, що є порушенням вимог абз.4 ст.24 КЗпП України та ПКМУ від 17.06.2015 №413.

В ході судового розгляду встановлено, що зазначене порушення допущено позивачем повторно.

Так, посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення перевірки магазину електроніки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 , 28.09.2024 встановлено порушення законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП України, а саме виявлено факт використання фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 праці неоформлених працівників ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 без укладення трудового договору, що підтверджується копією акта (довідки) фактичної перевірки від 07.10.2024 (а.с.56-61).

За вказане порушення 13.11.2024 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано стягнення у вигляді попередження, яке позивачем не оскаржувалось (а.с.62).

Обґрунтовуючи заявлений позов, представник позивача вказує на те, що наказ на проведення перевірки містить відомості, які не відповідають дійсності, а саме невірно зазначена адреса.

Однак, суд зазначає, що згідно інформації розміщено на офіційній інтернет-сторінці магазину електроніки "YABLUKA" та ТЦ "Велес" вказана адреса відповідає інформації відображеній в наказі, а саме: вул. Вовчинецька, 225А, м. Івано-Франківськ.

Доводи представника позивача щодо того, що запит про надання документів перевіряючими надано представнику ТОВ "Файн Рітейл", на думку суду не стосуються предмету розгляду у даній справі, оскільки відносяться до порушень вимог податкового законодавства, що також було предметом перевірки, однак не охоплюються межами заявленого позову.

Факт вчинення позивачем виявленого порушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, оскільки, як у Акті фактичної перевірки від 07.10.2024 за №17969/09/15/РРО/ НОМЕР_1 (за наслідками розгляду якого відповідачем винесено попередження за порушення вимог трудового законодавства), так і в Акті фактичної перевірки від 17.10.2024 за №18764/09/15/РРО/ НОМЕР_1 , працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області зафіксовано одних і тих же працівників, які здійснювали реалізацію товару, що належить позивачу, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . На думку суду, вказана обставина свідчить про те, що зазначені особи виконували трудові функції продавців без належного оформлення із ними трудових відносин, не одноразово, на постійній основі.

А та обставина, що ОСОБА_4 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є суб`єктами підприємницької діяльності жодним чином не вказує на відсутність виявленого порушення допущеного позивачем та, не перешкоджає здійсненню ними трудових функцій у підприємницькій діяльності позивача, як фізичними особами.

Таким чином, наведені в обґрунтування позовних вимог твердження представника позивача не спростовують встановлених фактів порушення позивачем вимог вищенаведеного трудового законодавства, а саме: допуску позивачем до роботи працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням роботодавця та без попереднього повідомлення про прийняття його на роботу.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що оскаржувана постанова про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №99-ДПС від 20.11.2024, прийнята Південно-Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Решта доводів та аргументів учасників справи не мають значення для вирішення спору по суті, не спростовують встановлених судом обставин у спірних правовідносинах та викладених висновків суду.

У рішення ЄСПЛ по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд також враховує частину 2 статті 2 КАС України, відповідно до приписів якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44840602, вул. Франка, 4, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення за № 99-ДПС від 20.11.2024 - відмовити.

Заходи забезпечення позову вжиті згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.02.2024, скасувати.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Матуляк Я.П.

Рішення складене в повному обсязі 10 березня 2025 р.