Постанова від 19.06.2025 по справі 300/9660/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/9660/24 пров. № А/857/12088/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддівГудима Л.Я., Качмара В.Я.,

з участю секретаря судових засідань Клим О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі за її адміністративним позовом до Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною і скасування постанови,

суддя у І інстанціїМатуляк Я.П.,

час ухвалення рішення 11 год 03 хв,

місце ухвалення рішенням. Івано-Франківськ,

дата складення повного тексту рішення 10 березня 2025 року,

ВСТАНОВИВ :

У грудні 2024 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1 ) звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправною і скасувати постанову Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (далі ПЗМУ ДСПП) про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.11.2024 №99-ДПС, якою за порушення вимог Кодексу України про працю України (далі КЗпП) на неї накладено штраф у розмірі 720 000,00 грн.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 300/9660/24 у задоволенні позову було відмовлено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що факт вчинення позивачкою виявленого порушення підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, оскільки, як у акті фактичної перевірки від 07.10.2024 за №17969/09/15/РРО/ НОМЕР_1 , так і у акті фактичної перевірки від 17.10.2024 за №18764/09/15/РРО/ НОМЕР_1 працівниками ГУ ДПС в Івано-Франківській області зафіксовано одних і тих же працівників, які здійснювали реалізацію товару, що належить позивачці, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Вказане свідчить про те, що зазначені особи виконували трудові функції продавців без належного оформлення із ними трудових відносин, неодноразово, на постійній основі.

Те, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є суб`єктами підприємницької діяльності не свідчить про відсутність виявленого порушення та не перешкоджає здійсненню ними трудових функцій у підприємницькій діяльності позивачки, як фізичними особами.

Тому суд дійшов висновку про те, що оскаржувана постанова №99-ДПС від 20.11.2024 прийнята відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства України.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ФОП ОСОБА_1 , яка просила таке скасувати та задовольнити її позовні вимоги.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що ГУ ДПС в Івано-Франківській області при призначенні фактичної перевірки допустило ряд порушень, а саме:

у наказі про проведення фактичної перевірки від 08.10.2024 №2984-п зазначена адреса проведення фактичної перевірки АДРЕСА_1 , а відповідно до довідки з Реєстру речових прав на нерухоме майно від 10.02.2025 будівля, у якій здійснювалася перевірка, зареєстрована за адресою АДРЕСА_1 ;

у наказі про проведення фактичної перевірки від 08.10.2024 р, №2984-п об`єктом перевірки зазначено магазин « ІНФОРМАЦІЯ_1 » і відсутня згадка про перевірку саме ФОП ОСОБА_1 , що суперечить приписам пункту 81.1 статті 81 Податкового кодексу України (далі ПК), відповідно до яких у наказі про проведення перевірки має бути зазначено, зокрема, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться. При цьому податковий орган обмежився лише інформацією щодо магазину «YABLUKA» без інформації відносно суб`єкта господарювання, який у цьому магазині здійснює свою діяльність.

Наполягає на тому, що акти фактичної перевірки від 07.10.2024 за №17969/09/15/РРО/ НОМЕР_1 та від 17.10.2024 за №18764/09/15/РРО/ НОМЕР_1 є неналежними доказами, оскільки були складені за результатами неправомірної фактичної перевірки, яка проходила з порушенням норм ПК.

Звертає увагу апеляційного суду на те, що матеріали справи не містять доказів того чи перевірялися документи, що посвідчують особу, контролюючим органом у вказаних в акті перевірки осіб, а також документи, що підтверджують посаду посадових осіб та/або осіб, які фактично здійснюють розрахункові операції, незважаючи на наявність таких повноважень у відповідності до підпункту 20.1.8 пункту 20.1 статті 20 ПК.

Акти фактичної перевірки від 07.10.2024 за №17969/09/15/РРО/ НОМЕР_1 та від 17.10.2024 за №18764/09/15/РРО/ НОМЕР_1 не містять даних про те, хто саме здійснював контрольно-розрахункову операцію.

За вказаною адресою окрім позивачки свою господарську діяльність здійснюють інші суб`єкти господарювання, а саме ФОП ОСОБА_2 , яка зареєстрована за адресою АДРЕСА_2 ; ФОП ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 та ніякого відношення до неї не мають, а здійснюють свою діяльність окремо від неї. Також за цією адресою свою діяльність здійснює ТОВ «ФАН РІТЕЙЛ», представником якого був Кальков Роман Михайлович.

Відтак, позивачка заперечує те, що вказані особи здійснювали трудові функції на її користь, а акти фактичної перевірки не містять даних які саме трудові функції виконували вказані особи на користь позивачки.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачки ПЗМУ ДСПП підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що на сайт магазину «Yabluka» адреса місця знаходження магазину вказана: ТЦ VELES м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225а. ТЦ «Велес» згідно з інформацією з його електронної сторінки знаходиться за адресою 76000 Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 225а.

Наполягає на тому, що наявність у особи статусу підприємця не впливає на те, що вона може бути найманим працівником у іншого суб`єкта господарювання. Кальков Р.М. є представником іншої юридичної особи ТОВ «ФАН РІТЕЙЛ», однак він може бути одночасно як найманим працівником, так і представником іншої юридичної особи.

Додатково зазначає, що під час фактичної перевірки реалізований працівниками товар належав саме ФОП ОСОБА_1 , про що свідчить видача фіскального чеку із касового апарату позивачки.

Представник ФОП ОСОБА_1 судовому засіданні у режимі відеоконференції апеляційного суду підтримав подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі.

Представник ПЗМУ ДСПП у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції підтримала доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржниці, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 23.10.2024 на адресу ПЗМУ ДСПП від ГУ ДПС в Івано-Франківській області надійшли матеріалами фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 .

У відповідності до акта (довідки) фактичної перевірки від 17.10.2024 посадовими особами ГУ ДПС в Івано-Франківській області під час проведення перевірки магазину електроніки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 , 08.10.2024 встановлено порушення вимог законодавства про працю, визначених вимогами статей 21-24 КЗпП, а саме виявлено факт використання ФОП ОСОБА_1 праці неоформлених працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 без укладення трудового договору.

Листами від 25.10.2024 ПЗМУ ДСПП повідомив ФОП ОСОБА_1 про отримання для розгляду матеріалів фактичної перевірки від ГУ ДПС в Івано-Франківській області, під час проведення якої виявлено факт використання праці неоформлених працівників та запрошено на розгляд справи.

Позивачка на розгляд справи не з`явилася, надіслала відповідачу письмові пояснення, у яких зазначила, що перевірка проведена за її відсутності, а виявлені під час перевірки особи жодного відношення до її господарської діяльності не мають.

Відтак ПЗМУ ДСПП винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20.11.2024 за №99-ДПС, якою за повторне порушення вимог статей 21-24 КЗпП, відповідальність за яке передбачено абзацом 3 частини 2 статті 265 КЗпП, на ФОП ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 720 000,00 грн.

ФОП ОСОБА_1 не погодилася із правомірністю вказаної постанови ПЗМУ ДСПП та звернулася до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 265 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Відповідно до частини 2 статті 265 КЗпП юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків (крім випадків, якщо платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків є сам працівник) - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення, а до юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю та є платниками єдиного податку першої - третьої груп, застосовується попередження;

вчинення порушення, передбаченого абзацом другим цієї частини, повторно протягом двох років з дня виявлення порушення - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.

На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заявах по суті справи, апеляційний суд дійшов переконання, що на стадії апеляційного перегляду суть публічно-правового спору, що розглядається, зводиться до перевірки висновку суду першої інстанції про наявність у ПЗМУ ДСПП достатніх доказів на підтвердження фактичного допуску ФОП ОСОБА_1 до роботи працівників ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 без оформлення трудового договору у порушення вимог статей 21-24 КЗпП.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно із частиною 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частиною 1 статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Як зазначено у частині 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина 2 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

При цьому за правилами частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як свідчать матеріали справи, оспорювана постанова ПЗМУ ДСПП від 20.11.2024 №99-ДПС ПЗМУ ДСПП винесена на підставі матеріалів фактичної перевірки позивачки, отриманих від ГУ ДПС в Івано-Франківській області.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази, якими відповідач обґрунтовує правомірність оспорюваної постанови, апеляційний суд зазначає таке.

У акті фактичної перевірки від 17.10.2024 за №18764/09/15/РРО/ НОМЕР_1 , працівники ГУ ДПС в Івано-Франківській області констатували використання ФОП ОСОБА_1 праці найманих працівників ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без укладення трудового договору у якості продавців у магазині електроніки " ІНФОРМАЦІЯ_1 " за адресою АДРЕСА_1 .

Разом із тим, вказане твердження, на думку апеляційного суду, є голослівним та не підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами з огляду на таке.

Так, наявний у матеріалах справи фіскальний чек ПРРО 4000957833 (копія) свідчить про продаж ФОП ОСОБА_1 товару на суму 299,00 грн, однак не вказує на здійснення цієї торгівельної операції саме кимось із зазначених осіб.

У акті фактичної перевірки від 17.10.2024 за №18764/09/15/РРО/ НОМЕР_1 (копія) не вказано хто саме здійснював реалізацію товару, що належить позивачці, під час проведення контрольного заходу.

Пояснення на ім`я начальника ГУ ДПС в Івано-Франківській області від ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (копії) виконані одним почерком та вказаними особами не підписані. Факт відмови ними від підпису таких пояснень належним чином не застережений. За таких обставин такі документи не можуть вважатися належними доказами.

Відеофіксацію контрольного заходу у магазині ФОП ОСОБА_1 працівники ГУ ДПС в Івано-Франківській області не проводили.

При цьому сама позивачка категорично заперечує перебування ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 із нею у фактичних трудових відносинах.

Приписами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень».

Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.

Приписами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкової відмови у задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та позову ФОП ОСОБА_1 задовольнити.

На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України «Про судовий збір» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ПЗМУ ДСПП на користь ФОП ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір у розмірі 7200 + 10800 = 18000 грн.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 лютого 2025 року у справі № 300/9660/24 та позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною і скасувати постанову Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 20 листопада 2024 року №99-ДПС.

Стягнути на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 18000 (вісімнадцять тисяч) грн за рахунок бюджетних асигнувань Південно-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці (код ЄДРПОУ 44840602, 76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул. І. Франка, 4).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар

Постанова у повному обсязі складена 19 червня 2025 року.