Постанова

від 07.03.2025 по справі 640/5867/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/5867/19 Головуючий у 1-й інстанції: Клименчук Н.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 22.12.2018 №00015921402 та №00015931402.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із таким рішенням суду товариство з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що Головне управління ДФС у м. Києві направило на адресу ТОВ «ТМСКО» запит від 08.10.2018 №77484/10-26-15-14-02-01 «Про надання інформації (пояснень та їх документальних підтверджень)», в якому просило надати засвідчені підписом посадової особи товариства та скріплені печаткою (за наявності) копії документів, що безпосередньо стосуються господарських відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків (їх відображення в обліку і звітності) із ТОВ «Арена Інтернешинал» за період з 01.08.2016 по 30.09.2016, ПП «Даріон Ініціатива» за період з 01.03.2017 по 31.03.2017 та ТОВ «Вестернс» за період з 01.06.2017 по 30.06.2017, а також щодо використання у власній господарській діяльності (послуги з залучення роздрібних торгівельних точок Києва та України в процес дослідження ринку, маркетингові послуги щодо товарів, дослідження ринку та проведення роздрібного аудиту, надання послуг з розміщення інформації про продукцію під торговими марками, організація надання послуг на заходах з дегустації безалкогольного пива), придбання яких документально оформлено у відносинах із зазначеними платниками податків.

У відповідь на цей запит позивач направив відповідачу пояснення і ряд документів, які зареєстровані ГУ ДФС у м. Києві 24.10.2018 за вх. №4547057.

На підставі наказу від 07.11.2018 №16455 Головним управлінням ДФС у м. Києві відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України у період з 09.11.2018 по 15.11.2018 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТМСКО» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з ТОВ «Вестернс» за червень 2017 року, ТОВ «Арена Інтернешинал» за серпень, вересень 2016 року, ПП «Даріон Ініціатива» за березень 2017 року. Результати перевірки зафіксовані в акті від 22.11.2018 №783/26-15-14-02-01/38130033.

За висновками вказаного акта перевіркою встановлено наступні порушення платника:

- п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України, п. 5, п. 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290, ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на суму 163 584 грн., у тому числі за 2016 рік на суму 87 261 грн., за 2017 рік на суму 76 323 грн.;

- п.44.1, п. 44.2 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету, на загальну суму 151 466 грн., у тому числі за серпень 2016 року на суму 31 170 грн., за вересень 2016 року на суму 49 627 грн., за березень 2017 року на суму 17 829 грн., за червень 2017 року на суму 52 840 грн.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДФС у м. Києві 22.12.2018 прийняті податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» № 00015921402, яким ТОВ «ТМСКО» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 189 333 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 151 466 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 37 867 грн.;

- форми «Р» №00015931402, яким ТОВ «ТМСКО» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 204 480 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням 163 584 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 40 896 грн.

Зазначені вище податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві позивачем оскаржено в адміністративному порядку до ДФС України.

Рішенням ДФС України від 06.03.2019 №10860/6/99-99-11-04-01-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 22.12.2018 №00015921402 та №00015931402, а скаргу позивача - без задоволення.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення, зокрема, тим, що встановлені у ході перевірки обставини у своїй сукупності свідчать про неможливість надання позивачу його контрагентами послуг у періоді, що перевірявся, укладення правочинів не спричинило реальних правових наслідків та зміну у майновому стані платника податку, а тому, зважаючи й на заперечення документальних керівників контрагентів позивача у підписанні первинних документів від їх імені, задекларовані господарські операції є безтоварними, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, оскільки належними і допустимими доказами, наданими як відповідачу, так і суду першої інстанції, підтверджується реальність і товарність господарських операцій, а можливе порушення податкової дисципліни контрагентами позивача не може мати для нього негативних наслідків з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податків. Окремо наголошує, що судом не було надано жодної оцінки доводам позивача щодо незаконності проведення відповідачем перевірки, адже ні копія наказу, ні копія запиту про надання документів, ні примірник акта перевірки на адресу підприємства не направлялися.

Колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта обґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 № 2755-VI (далі - ПК України; тут і надалі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України визначають, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Отже, зі змісту наведеної норми вбачається, що документальна перевірка може бути плановою або позаплановою, а також виїзною чи невиїзною.

Згідно пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Згідно п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема:

- отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником податків валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків відповідно валютного, податкового та іншого не врегульованого цим Кодексом законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (пп. 78.1.1);

- виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначено виявлену недостовірність даних та відповідну декларацію протягом 15 робочих днів з дня, наступного за днем отримання запиту (пп. 78.1.4).

У відповідності до 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки регламентовано статтею 79 Податкового кодексу України, пунктом 79.1 якої передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно п. 79.2 ст. 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов`язкова (п. 79.3 ст. 79 ПК України).

Отже, не зважаючи на те, що пунктом 79.3 статті 79 Податкового кодексу України передбачено необов`язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, такий платник податків має право бути присутнім, що узгоджується з приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 Податкового кодексу України.

Положення п. 42.2 ст. 42 ПК України встановлено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України щодо пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Отже, з наказом про невиїзну перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вказаних вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності її правових наслідків. Оскільки невиїзна перевірка проводиться не за місцезнаходженням платника податків, завчасне (до початку перевірки) повідомлення його про час та місце проведення перевірки є гарантією його права на об`єктивну, повну та всебічну перевірку дотримання ним податкової дисципліни, включаючи можливість надання платником податків наявних у нього документів для підтвердження показників податкового обліку. Платник податків вважається також ознайомленим із наміром про проведення перевірки у разі неможливості вручення йому відповідних документів після проставлення поштовим органом відповідної відмітки.

Указана позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 17.01.2018 у справі №1570/7146/12, від 06.03.2018 у справі № 805/2307/17-а, від 05.05.2018 у справі № 810/3188/17, від 02.05.2018 у справі № 804/3006/17, від 26.09.2024 у справі №520/23362/23, від 23.01.2025 у справі №140/3393/24.

Крім того, колегія суддів зауважує, що у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 колегія суддів Великої Палати Верховного Суду дійшла таких висновків: аналізованими нормами Податкового кодексу України (зокрема, пункт 42.2 статті 42, пункт 78.4, пункт 79.2 статті 79) з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Верховний Суд також сформував усталений підхід (зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 520/8681/18, від 11.06.2020 у справі № 823/1606/17, від 12.08.2021 у справі № 640/3605/19), що наказ вважається надісланим контролюючим органом в порядку, встановленому законом, у разі повернення за закінченням терміну зберігання поштою наказу про проведення позапланової невиїзної перевірки, направленого на податкову адресу платника податків рекомендованим поштовим відправленням.

Отже, істотною обставиною при вирішенні питання своєчасного повідомлення платника податків про проведення відносно нього перевірки є встановлення дати, з якої наказ про проведення перевірки вважається врученим у відповідності до вказаних вимог податкового законодавства.

Матеріали справи свідчать, що повідомлення про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 07.11.2018 №97688/10/26-15-14-02-01 разом із наказом про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 07.11.2018 №16455 та листом-запрошенням на підписання акта документальної позапланової невиїзної перевірки від 07.11.2018 №97691/10/26-15-14-02-01 Головне управління ДФС у м. Києві направило на адресу ТОВ «ТМСКО» цінним листом з описом вкладення 07.11.2018 (номер відправлення 0305808024140). Указане поштове відправлення повернулося відправникові 22.11.2018 у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Тобто, у розумінні наведених вище положень п. 42.2 ст. 42, п. 78.4 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України та практики Верховного Суду щодо їх застосування у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, наказ ГУ ДФС у м. Києві від 07.11.2018 №16455 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» (код 38130033)» вважався врученим платнику податків 22.11.2018 - у день проставлення відмітки працівником відділу поштового зв`язку про повернення поштового відправлення за закінченням встановленого строку зберігання. Отже, саме після 22.11.2018 у спірному випадку платник податку вважався таким, що належним чином ознайомлений з наміром контролюючого органу провести документальну позапланову невиїзну перевірку до її початку. Відповідно, після указаної дати і відповідач набув законних повноважень на проведення спірного контрольного заходу. Лише після вказаної дати необізнаність позивача з наказом про проведення перевірки слід розцінювати як таку, що свідчить про нехтування або ухилення від виконання обов`язку із отримання поштової кореспонденції без поважних причин і не може розцінюватись на користь платника податків.

Водночас, ГУ ДФС у м. Києві, розпочавши 09.11.2018 проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТМСКО» та завершивши її 15.11.2018, не пересвідчилося у дотриманні однієї з обов`язкових умов для початку проведення такої перевірки (визначеною п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України), якою є вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.

Крім іншого, суд апеляційної інстанції зауважує, що нормативною підставою для призначення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача відповідачем у наказі від 07.11.2018 №16455 визначено пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України. У свою чергу, аналіз змісту акта перевірки свідчить, що таку було проведено ГУ ДФС у м. Києві відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України, тобто з підстави, з якої згадана перевірка взагалі не була призначена.

У контексті встановлених вище обставин колегія суддів наголошує, що в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справи щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 21.02.2020 по справі № 826/17123/18 сформульований наступний висновок: «оскаржуючи наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства про проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства».

У ще одній палатній справі (постанова від 22.09.2020 у справі №520/8836/18) окрім наведених, суд касаційної інстанції обґрунтував відсутність підстав до запропонованого колегією відступу від раніше висловленої правової позиції такими висновками: «перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Невиконання вимог закону щодо підстави для проведення документальної позапланової перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом» та «встановлені судами обставини щодо протиправності призначення та проведення відповідачем перевірки, за наслідками якої і було прийнято оскаржуване податкове повідомлення - рішення, є достатніми для висновку про протиправність податкового повідомлення - рішення, а тому відсутня необхідність перевірки порушення позивачем пункту 181.1 статті 181 ПК України, як підстави для донарахування суми грошового зобов`язання».

Поміж іншим суд апеляційної інстанції вважає доцільним звернути увагу й на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 816/228/17 сформулювала правовий висновок, згідно якого у разі якщо контролюючий орган був допущений до проведення перевірки на підставі наказу про її проведення, то цей наказ як акт індивідуальної дії реалізовано його застосуванням, а тому його оскарження не є належним та ефективним способом захисту права платника податків, оскільки скасування наказу не може призвести до відновлення порушеного права.

Неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Виходячи з наведеного Велика Палата Верховного Суду не погодилась із позицією судів попередніх інстанцій у частині задоволення позову про протиправність наказу щодо призначення перевірки, оскільки такий спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Верховним Судом України у постанові від 27.01.2015 (справа № 21-425а14).

У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що у справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Системний аналіз наведених норм у своїй сукупності дає підстави для висновку, що акт перевірки, отриманий в результаті фактичної перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених ч. 2 ст. 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі висновків акту перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню.

У спірному випадку, на переконання суду апеляційної інстанції, порушення, допущені ГУ ДФС у м. Києві під час призначення і проведення перевірки ТОВ «ТМСКО», є такими, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятих за результатами перевірки рішень, позаяк наявними у матеріалах справи документами підтверджується, що у відповідача станом у період з 09.11.2018 по 15.11.2018 взагалі не виникло право на проведення перевірки позивача.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про те, що перевірка суб`єкта господарювання була проведена за відсутності на те правових підстав, свідчить про протиправність прийнятих за її наслідками індивідуальних актів та, як наслідок, необхідність їх скасування.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24.03.2023 у справі № 640/13521/19.

При цьому, будь-яких аргументів на спростування висновків суду першої інстанції в частині порушення відповідачем порядку і процедури призначення і проведення перевірки ГУ ДПС у м. Києві ні в суді першої, ні в суді апеляційної інстанції не зазначило.

За усталеною позицією Верховного Суду (зокрема, постанова від 26.09.2024 у справі № 600/6022/23-а), не виконання контролюючим органом вимог пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України є істотним порушенням процедури перевірки, тобто, є самостійною та достатньою підставою для скасування податкових повідомлень-рішень та інших рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. У постанові від 18.08.2021 у справі № 160/9277/19 Верховний Суд дійшов висновку, що визнання незаконною документальної позапланової невиїзної перевірки, проведеної контролюючим органом, виключає необхідність переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства та є підставою для визнання незаконними і прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень-рішень.

Крім того, у постанові від 29.04.2021 у справі №320/6192/19 суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлення протиправності дій податкового органу щодо проведення перевірки без законних підстав у суді відсутня необхідність аналізу протиправності висновків контролюючого органу по суті виявлених перевіркою порушень.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо наявності правових підстав для визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.12.2018 №00015921402 та №00015931402.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із прийняттям постанови про задоволення позовних вимог.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції прийняте рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач надав до суду докази, що спростовують правомірність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З наявних в матеріалах справи платіжних інструкцій вбачається, що позивачем сплачено судовий збір: за подачу адміністративного позову в сумі 5 907,19 грн.; за подачу апеляційної скарги в розмірі 8 862,00 грн., які слід стягнути з ГУ ДПС у м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ТОВ «ТМСКО».

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» - задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.11.2022 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 22.12.2018 №00015921402 та №00015931402.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116; код ЄДРПОУ ВП 44116011) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ТМСКО» (вул. Казимира Малевича, 86/Г, оф. 219, м. Київ, 03150; код ЄДРПОУ 38130033) судовий збір в сумі 14 769,19 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.