Постанова

від 20.02.2025 по справі 910/9767/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" лютого 2025 р. Справа№ 910/9767/21 (910/1218/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Остапенка О.М.

суддів: Отрюха Б.В.

Пантелієнка В.О.

за участю секретаря судового засідання Карпової М.О.

у присутності представника скаржника Чарухи Р.Р. на підставі ордеру

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року

у справі №910/9767/21(910/1218/24) (суддя Стасюк С.В.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка" в особі ліквідатора - арбітражної керуючої Іваненко Наталії Олександрівни

до ОСОБА_1

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Алейніков Микола Володимирович

про визнання недійсним договорів та відшкодування вартості майна

в межах справи №910/9767/21

за заявою Акціонерного товариства "СБЕРБАНК"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київський завод напоїв "Росинка"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2019 року зареєстрований в реєстрі за №798, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніков М.В., укладений між ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 за яким відчужено (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769343580000; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2019 року зареєстрований в реєстрі за №794, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніков М.В., укладений між ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 за яким відчужено (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769343580000; присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" 134400,00 грн., як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника та 9084,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 звернулась до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21(910/1218/24) повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі; судові витрати покласти на ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка".

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2024 вказану апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: ОСОБА_5, Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 27.08.2024 вищевказаною колегією суддів відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21(910/1218/24), повернення даної апеляційної скарги або залишення її без руху до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду та витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9767/21(910/1218/24).

09.09.2024 супровідним листом Господарського суду міста Києва №910/9767/21(910/1218/24)/5157/24 від 06.09.2024 витребувані матеріали даної справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21(910/1218/24) залишено без руху у зв`язку з неподанням доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі з визначенням строку для усунення недоліків апеляційної скарги, зокрема, надати докази сплати судового збору у розмірі 13626,00 грн.

23.09.2024 засобами електронного зв`язку, тобто у встановлений судом строк, скаржником на виконання вимог ухвали від 16.09.2024 надано докази сплати судового збору.

Ухвалою суду від 30.09.2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 у справі №910/9767/21(910/1218/24); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду на 21.11.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_5 у відставку витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2024 для розгляду справи №910/9767/21(910/1218/24) сформовано колегію суддів у складі:головуючий суддя Остапенко О.М.,судді: Сотніков С.В., Доманська М.Л.

Ухвалою суду від 19.11.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/9767/21(910/1218/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 та призначено її до розгляду на 12.12.2024 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

Судове засідання, призначене на 12.12.2024 року, не відбулось у зв`язку із перебуванням головуючого судді Остапенка О.М. у відпустці.

Після виходу головуючого судді Остапенка О.М. з відпустки та у зв`язку з перебуванням судді Доманської М.Л. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.12.2024 для розгляду справи №910/9767/21(910/1218/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Сотніков С.В.

Ухвалою суду від 16.12.2024 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/9767/21(910/1218/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 та призначено її до розгляду на 20.02.2025 року за участю повноважних представників учасників провадження у справі.

У зв`язку з перебуванням судді Сотнікова С.В. у відпустці витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2025 року для розгляду справи №910/9767/21(910/1218/24) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Пантелієнко В.О., Отрюх Б.В.

Ухвалою суду від 19.02.2025 вищевказаною колегією суддів прийнято до провадження справу №910/9767/21(910/1218/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024.

Представник скаржника в судовому засіданні 20.02.2025 року вимоги апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21 (910/1218/24) повністю та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Інші учасники провадження у справі в судове засідання не з`явились, причини неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи не направляли.

Згідно ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

20.02.2025 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови Північного апеляційного господарського суду у даній справі.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства та заслухавши пояснення представника скаржника, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у даній справі - залишити без змін, виходячи з наступного.

Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/9767/21 про банкрутство ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка", провадження в якій відкрито ухвалою суду від 20.07.2021 року за заявою АТ "СБЕРБАНК".

Постановою Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 року ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" визнано банкрутом, відкрито його ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Іваненко Н.О.

У січні 2024 року ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Іваненко Н.О. звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Бєлоусової (Коба - дівоче прізвище) про визнання недійсним договорів та відшкодування вартості майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що спірні договори були укладені з метою зменшення активів боржника без будь-якої розумної ділової мети та економічного обґрунтування на невигідних для боржника умовах та які було укладено у межах трирічного строку, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство боржника, тобто, у підозрілий період, при цьому, за наявності значних боргових зобов`язань перед кредиторами та за сумнівно низькою ціною, за яку був здійснений продаж майна. Відтак, на переконання позивача оспорювані правочини вчинено з метою уникнення задоволення вимог кредиторів за рахунок майна, що є предметом продажу за таким договором, а відтак, боржник використав правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам його кредиторів, в той час, як особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів, а угоди, що укладаються учасниками цивільних правовідносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

За наслідками розгляду заявлених позовних вимог рішенням Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21 (910/1218/24) позов задоволено; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2019 року зареєстрований в реєстрі за №798, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніков М.В., укладений між ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 за яким відчужено (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769343580000; визнано недійсним договір купівлі-продажу від 17.05.2019 року зареєстрований в реєстрі за №794, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніков М.В., укладений між ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 за яким відчужено (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769343580000; присуджено до стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" 134400,00 грн., як застосування наслідків визнання недійсними договорів та відшкодування вартості майна боржника та 9084,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірні правочини укладено у "підозрілий період" за цінами, нижчими від ринкових, а тому наявні правові підстави для визнання його недійним.

ОСОБА_1 з даним рішенням не погоджується та в поданій апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясуванням судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм матеріального та процесуального права.

За твердженням скаржника, позовну заяву подано з пропуском позовної давності; на час укладення спірних правочинів діяв Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який встановлював річний "підозрілий період"; відповідач є належним набувачем.

Переглядаючи в апеляційному порядку законність винесення оскаржуваного судового рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду і не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування такого рішення з огляду на наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 17.05.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В. було посвідчено два договори купівлі-продажу нерухомого майна, а саме:

- договір купівлі-продажу укладений між ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 про продаж частки у праві власності на громадський будинок (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за №798 (далі - договір за №798);

- договір купівлі-продажу укладений між ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" та ОСОБА_1 про продаж частки у праві власності на громадський будинок (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстровано в реєстрі за №794 (надалі - договір за №794).

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу за №798 продавець (ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка") передає у власність (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , покупцю ( ОСОБА_1 ), а покупець приймає у власність зазначений предмет договору і зобов`язується сплатити за нього обговорену грошову суму.

Згідно п. 2.1. продаж предмету договору за домовленістю сторін вчиняється за загально вартістю 13 750,00 грн., в тому числі ПДВ 2291,67 грн.

Відповідно до п. 1.1. договору купівлі-продажу за №794 продавець (ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка") передає у власність (одну другу) частку у праві власності на Громадський (виробничий) будинок літ. "А", "Б", "В", загальною площею 50,1 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , покупцю ( ОСОБА_1 ), а покупець приймає у власність зазначений предмет договору і зобов`язується сплатити за нього обговорену грошову суму.

Пунктом 1.2. договору передбачає, що предмет договору належить продавцю (боржнику) на праві приватної власності, як зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційне бюро" м. Києва Пономаренко О.В. 16.02.2019, номер запису про право власності: 30369580, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1769343580000, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отриманою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В. 17.05.2019 шляхом безпосереднього доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п. 2.1. продаж предмету договору за домовленістю сторін вчиняється за загально вартістю 13 750,00 грн. (тринадцять тисяч сімсот п`ятдесят) грн, в тому числі ПДВ 2291, 67 грн.

Станом на 25.03.2019 у боржника існували зобов`язання перед АТ "КБ "Глобус" щодо повернення грошових коштів наданих у межах кредитної лінії у сумі 3 000 000,00 грн., що підтверджується кредитним договором №691/ЮКЛ-19 від 25.03.2019 та детальним розрахунком заборгованості по боржнику, згідно кредитного договору станом на 16.08.2021 та станом на 12.01.2018 у боржника існували зобов`язання перед АТ "КБ "Глобус" щодо повернення грошових коштів наданих у межах кредиту у сумі 588 216,00 грн., що підтверджується кредитним договором №0006/ЮК - 18 МСБ від 12.01.2018 та розрахунком заборгованості по боржнику станом на 16.08.2021. Зобов`язання по вищезазначеним кредитним договорам боржником не були виконані у повному обсязі, у зв`язку з чим АТ "КБ "Глобус" подав заяву про визнання кредиторських вимог по даним кредитним договорам.

Після укладення договорів у боржника збільшився розмір зобов`язань перед кредиторами.

Відповідно до звіту про оцінку майна здійсненої ПП Експертно-оціночна фірма "Апекс" ринкова вартість об`єкта нерухомого майна станом на дату укладення оскаржуваних договорів складає 134400 грн., а загальна сума ціни за який було здійснено продаж об`єкта нерухомого майна становить 27 500 грн. (13 750 грн. та 13 750 грн., ціна об`єкта нерухомого майна за договорами) що є меншою майже в п`ять разів від ринкової ціни.

Підстави з якими позивач пов`язує можливість визнання спірних правочинів недійсними та відшкодування вартості майна є наступні обставини:

- договори було укладено з метою уникнення відповідальності перед кредиторами; ціна зазначена у договорах значно нижча за ринкову; відповідач фактично не здійснив оплату за договорами і внаслідок виконання договорів боржником, призвело до його неплатоспроможності, оскільки, майно фактично було передано відповідачу боржником, а оплати не було здійснено;

- оспорювані договори є фраудаторними, у зв`язку з тим, що на момент їх укладення боржник мав невиконані зобов`язання перед кредиторами, у тому числі перед АТ "КБ "Глобус".

- боржник вчинив дії з метою виведення майна з власності товариства за заниженою ціною. Метою виведення майна було уникнення розрахунку зі своїми кредиторами. У цьому випадку правочин укладено умисно, за заниженою в п`ять разів ціною, в період виникнення заборгованості перед кредиторами;

- при укладенні оспорюваних договорів була відсутня економічна мета їх укладення, боржник вчинив дії спрямовані на відчуження майна, будучи достеменно обізнаним про необхідність виконання своїх зобов`язань перед кредиторами.

Колегія суддів зазначає, що визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16 тощо.

Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі №638/2304/17).

У постанові від 30.01.2019 у справі №911/5358/14 Верховний Суд висловив правову позицію щодо реальності господарської операції, вказав на те, що для з`ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов`язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.

Водночас будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (постанова Верховного Суду у справі №405/1820/17 від 24.07.2019, №910/8357/18 від 28.11.2019).

Великою Палатою Верховного Суду викладено у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (провадження №14-260цс19) висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Разом з тим, суд зазначає, що укладення договору боржника поза межами "підозрілого періоду" (одного року, що передував порушенню справи про банкрутство), визначеного статтею 20 Закону про банкрутство, та відсутність підстав для застосування статті 42 КУзПБ з огляду на непоширення її дії на правовідносини, що склалися до вступу в дію КУзПБ, не виключає можливості визнання недійсним правочину боржника, спрямованого на уникнення звернення стягнення на його майно, на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимо.

Поряд з викладеним, укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду" (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.

Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів. Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2020 у справі №922/719/16, від 28.09.2021 у справі №21/89б/2011 (913/45/20).

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", у тому числі і до заяв, поданих після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані правочини укладені боржником 17.05.2019, провадження у справі про банкрутство ТОВ "Київський завод напоїв "Росинка" відкрито ухвалою суду від 20.07.2021, тобто, після введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, а тому в даному випадку застосуванню підлягають саме положення Кодексу України з процедур банкрутства, умови та підстави визнання недійсними правочинів (договорів) боржника в якому врегульовано ст.42 цього кодексу.

Наведене вище спростовує твердження скаржника про необхідність застосування до спірних правовідносин положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Фраудаторними правочинами в юридичній науці та в останні роки в українській судовій практиці називають договори, що вчиняються з метою завдати шкоди кредитору.

Цей термін походить від англ, "fraud" - шахрайство, підроблення, афера. Значення цього слова розкривається внутрішнім змістом тих категорій і понять, які вони називають.

Фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах. Зокрема: у банкрутстві (ст. 20 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"), (до введення в дію КУзПБ), стаття 42 КУзПБ; при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України "Про виконавче провадження") (п. 47 постанови ВС КГС від 06.10.2022 у справі №904/624/19).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов`язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов`язку (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові ВС КГС від 06.10.2022 у справі №904/624/19).

Семантичне тлумачення терміну "зловживання правом" призводить до висновку, що його основним змістом є використання належного уповноваженій особі суб`єктивного цивільного права на шкоду іншому учаснику цивільних відносин (п. 43 постанови ВС КГС від 06.10.2022 у справі №904/624/19).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір и активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною (така правова позиція викладена у постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського Суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).

Тобто за загальним правилом, фраудаторний правочин пов`язується з розпорядженням боржником належним йому майном внаслідок чого відбувається безпідставно або сумнівно зменшення його (боржника) активів, при цьому обов`язковою ознакою фраудаторного правочину є наявність майнової шкоди.

Апеляційний господарський суд зазначає, що угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).

Відтак, обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а вразі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.

Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі №405/1820/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі №922/1903/18.

Суд зауважує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постановах, зокрема, від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18).

Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.

Відповідно до фінансової звітності поданої боржником, яку було надано ліквідатору з інформаційних ресурсів ГУ ДПС у м. Києві вбачається, що боржник подав до ГУ ДПС у м. Києві фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва на 31.03.2019, згідно якого боржником самостійно зазначені зобов`язання, а саме: короткострокові кредити банків - 4 009 800 грн.; поточна кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги - 20 836 300 грн.; заборгованість перед бюджетом - 648 100 грн. (всього зобов`язань на 25 494 200 грн.). Основних засобів у боржника було на 3 026 400 грн.; запасів, у тому числі готової продукції на 11 476 900 грн.

У результаті діяльності боржника у першому кварталі 2019 року стали збитки у розмірі 4 439 300 грн., що підтверджується рядком 2350 2 частини фінансового звіту на 31.03.2019 року - звіт про фінансові результати за 1 квартал 2019 року. Тобто, витрати боржника значно перевищували його доходи.

Згідно поданого боржником балансу на 30.06.2019 також вбачається наявність на дату його подання існування зобов`язань за короткостроковими кредитами банків - 5 050 000 грн.; зобов`язань за виданими векселями - 1 239 000 грн.; кредиторська заборгованість у розмірі 20 442 000 грн., (всього зобов`язань - 26 731 000 грн.). Натомість основних засобів лише на 3 533 000 грн., запасів, у тому числі готової продукції на 11 976 000 грн., що також свідчить про наявність збитків у Боржника.

Крім того, після укладення договорів у боржника збільшився розмір зобов`язань перед кредиторами.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (номер довідки 346589213 від 14.09.2023) у боржника відсутнє будь-яке нерухоме майно.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Крім того, станом на 25.03.2019 у боржника існували зобов`язання перед АТ "КБ "Глобус" щодо повернення грошових коштів наданих у межах кредитної лінії у сумі 3 000 000,00 грн., що підтверджується кредитним договором №691/ЮКЛ-19 від 25.03.2019 16.08.2021 та станом на 12.01.2018 року у боржника існували зобов`язання перед АТ "КБ "Глобус" щодо повернення грошових коштів наданих у межах кредиту у сумі 588 216,00 грн., що підтверджується кредитним договором №0006/ЮК - 18 МСБ від 12.01.2018 та розрахунком заборгованості по боржнику станом на 16.08.2021. Зобов`язання по вищезазначеним кредитним договорам боржником не були виконані у повному обсязі, у зв`язку з чим АТ "КБ "Глобус" подав заяву про визнання кредиторських вимог по даним кредитним договорам, що підтверджується матеріалами справи.

Як вірно встановлено судом першої інстанції на підставі наявного в матеріалах справи звіту про оцінку майна здійсненої приватним підприємством експертно-оціночна фірма "Апекс" складеного 26.12.2023, ринкова вартість об`єкта нерухомого майна станом на дату укладення оскаржуваних договорів складає 134 400 грн., а загальна сума ціни, за який було здійснено продаж об`єкта нерухомого майна, становить 27 500 грн. (13 750 грн. та 13 750 грн., ціна об`єкта нерухомого майна за договорами), що є меншою майже в п`ять разів від ринкової ціни.

Відповідно до п. 172.3 ст. 172 Податкового кодексу України дохід від продажу об`єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об`єкта, розрахованої модулем електронного визначення оціночної вартості Єдиної бази даних звітів про оцінку, або не нижче ринкової вартості такого об`єкта, визначеної суб`єктом оціночної діяльності (оцінювачем) відповідно до законодавства та зазначеної у звіті про оцінку, зареєстрованому в Єдиній базі даних звітів про оцінку.

Нехтуючи зазначеним вище положенням сторони договору знівелювали економічну доцільність договору та вчинили його на шкоду кредиторам боржника, що прямо вказує на те, що договори були вчинені з метою зменшення активів боржника без будь-якої розумної ділової мети та економічного обґрунтування на невигідних для боржника умовах.

За висновками суду, боржник вчинив дії з метою виведення майна з власності товариства за заниженою ціною. Метою виведення майна було уникнення розрахунку зі своїми кредиторами. У цьому випадку правочин укладено умисно, за заниженою в п`ять разів ціною, в період виникнення заборгованості перед кредиторами.

При укладенні договорів була відсутня економічна мета укладення оспорюваних договорів, боржник вчинив дії, спрямовані на відчуження майна, будучи достеменно обізнаним про необхідність виконання своїх зобов`язань перед кредиторами.

Відтак, суд вказує, що означені договори купівлі-продажу були вчинені з метою зменшення активів боржника без будь-якої розумної ділової мети та економічного обґрунтування, при тому, на невигідних для боржника умовах, оскільки, ціна зазначена у договорах значна нижча за ринкову.

У той же час відповідачем не було надано жодних доказів, які б свідчили про наявність розумного обґрунтування необхідності відчуження майна за такою низькою ціною, незважаючи на те, що у боржника на момент укладення договорів існували зобов`язання на 25 494 200 грн. та боржником не було вжито заходів, спрямованих на належне виконання своїх зобов`язань перед боржник відчужив майно у період існування значної кредиторської заборгованості, майно було реалізовано за занадто низькою ціною, що не є ринковою, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредиторів, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредиторів і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.

Таким чином, договори купівлі-продажу мають ознаки фраудаторного правочинну, що вчинено на шкоду кредиторам.

Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Колегія суддів зазначає, що вибуття майна з володіння власника на підставі фраудаторного правочину свідчить про відсутність у нього волі на законне відчуження цього майна, оскільки за таким правочином воля власника спрямована не на правомірну реалізацію свого права власності, а на зловживання ним для досягнення неправомірної цілі - завдання шкоди кредиторам та безпідставне зменшення своїх активів.

Таким чином, наявність у спірних договорів ознак фраудаторного правочину, вказує на наявність підстав визнання його недійсним за підставами його невідповідності загальним засадам цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Згідно ст. 216 ГПК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

12.12.2023 ФОП Скуба С.І. на замовлення боржника здійснив технічну інвентаризацію об`єкта нерухомого майна реєстраційний номер 1769343580000 за адресом: м. Київ, проспект Ватутіна Генерала, будинок 5/1, що підтверджується технічним паспортом від 12.12.2023 року.

На підставі проведеної технічної інвентаризації нерухомого майна реєстраційний номер 1769343580000 сертифікованою особою - експертом було складено довідку про знищення/знесення майна №1406 від 12.12.2023 року, що майно зруйновано, відомості щодо проведення технічної інвентаризації та зруйнування нерухомого майна були внесені до Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Отже, у зв`язку із знищенням нерухомого майна, його неможливо повернути боржнику в натурі та необхідно відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочинів.

Твердження скаржника про те, що він є добросовісним набувачем відповідного майна колегією суддів відхиляються, оскільки відповідач є стороною визнаних недійними правочинів, а відсутність на дату їх вчинення проданого майна у заставі, на що підтверджувалось відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, не унеможливлює в майбутньому визнання таких правочинів недійсними як фраудаторних у межах справи про банкрутство.

Щодо посилань скаржника на пропуск строків позовної давності, то з цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 257, 261 ЦК України).

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності є підставою для відмови у позові, але за умови, що про її застосування заявлено стороною у спорі до ухвалення судом рішення.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Частиною 1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу), яка в силу приписів ст. 257 цього Кодексу встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (ст. 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувані правочини укладені боржником 17.05.2019, водночас ліквідатор звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання їх недійсними 25.01.2024 року.

Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено п. 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".

Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020 року.

За наслідками розгляду справи №910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.09.2023 зробила висновок, що саме з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02.04.2020 цим законом (п. 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі №167/1058/20).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Разом з тим, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-IX, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-IX, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-IX, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-IX, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-IX, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 N 2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 13 травня 2024 року.

Законом України, який набрав чинності 17.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Враховуючи викладене, оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 25.01.2024 (дата подання позовної заяви) діяв на усій території України, позивач звернувся з вимогами до суду в межах позовної давності.

Таким чином, у даному випадку позивачем не пропущено визначену чинним законодавством строку позовної давності, у зв`язку з цим, доводи скаржника щодо застосування строків позовної давності є безпідставними.

В силу положень процесуального законодавства та численної практики Верховного Суду судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасиу проти Греції", національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію; у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти російської федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України").

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Трофимчук проти України" зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Таким чином, судом апеляційної інстанції в повній мірі досліджено та надано оцінку всім наявним у справі доказам та обставинам справи, а доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права і неповноти з`ясування обставин, що мають значення для справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.

Інші доводи скаржника судом апеляційної інстанції відхиляються як такі, що не впливають на суть прийнятого судового рішення і не потребують детальної відповіді з огляду на прийняте судом рішення у справі.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду прийнято відповідно до норм чинного законодавства, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, безпідставними, недоведеними, спростовуються матеріалами справи та правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а відтак правових підстав для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

Згідно ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційним судом не встановлено підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21(910/1218/24), така апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Судові витрати, пов`язані із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, згідно ст.129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України та Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21 (910/1218/24) залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.07.2024 року у справі №910/9767/21(910/1218/24) залишити без змін.

3. Копію постанови суду надіслати учасникам провадження у справі.

4. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст.ст. 286-291 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Повний текст постанови підписано 10.03.2025 року.

Головуючий суддя О.М. Остапенко

Судді Б.В. Отрюх

В.О. Пантелієнко