Постанова

від 10.03.2025 по справі 906/631/24

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 року Справа №906/631/24

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Мельник О.В.,

суддя Крейбух О.Г.,

суддя Олексюк Г.Є.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2024 (суддя Соловей Л.А., повне рішення складено 09.12.2024)

за позовом Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6"

до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Добробат"

про стягнення 88 488,69 грн

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 25.11.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" 2156,25 грн інфляційних, 1814,81 грн 3% річних, 108,71 грн судового збору та 336,58 грн витрат на правничу допомогу. У позові в частині стягнення 68017,66 грн інфляційних та 16499,88 грн 3% річних відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що обставини безпідставного набуття відповідачем коштів у сумі 214 958,00 грн були встановлені судовими рішеннями у справі №906/188/24, тому відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню. Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат і 3% річних мають правове підґрунтя.

Водночас, визначаючи момент прострочення відповідачем виконання обов`язку із повернення коштів, суд врахував, що оскільки між сторонами не було укладено жодного письмового правочину, який би містив строк виконання відповідачем обовязку із повернення безпідставно отриманих коштів, а тому до уваги слід приймати звернення позивача до відповідача з претензією, у якій було визначено термін повернення таких коштів на рахунок Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" - протягом семи днів з дня отримання претензії.

Суд встановив, що днем пред`явлення вимоги позивачем відповідачу слід вважати 12.01.2024 (дата невручення відправлення під час доставки), а тому прострочення відповідачем виконання обов`язку із повернення коштів позивачеві розпочалося зі спливом 7 днів, а саме з 20.01.2024.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат і 3% річних у межах визначеної дати початку прострочення 20.01.2024, та враховуючи визначений позивачем період закінчення нарахування 30.04.2024, суд, керуючись приписами ч.1 ст.14 ГПК України, якими встановлено обов`язок суду розглядати спір не інакше як в межах заявлених вимог, дійшов висновку про правомірність нарахування інфляційних втрат та 3% річних за період прострочення з 20.01.2024 по 30.04.2024, а тому позов є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами лише в частині стягнення 2156,25 грн інфляційних втрат та 1814,81 грн 3% річних. У решті вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 68017,66 грн і 3% річних у розмірі 16499,88 грн суд відмовив.

Крім того, приймаючи до уваги предмет спору та підстави позовних вимог та те, що інтереси позивача в судових засіданнях при розгляді справи представляв адвокат Романишин М.М., а також враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вказав, що визначена представником позивача загальна вартість послуг адвоката у розмірі 7 500,00 грн є обґрунтованою та співмірною.

Однак, при розподілі судових витрат суд враховував те, що частина вимог (у розмірі 84517,54 грн) судом визнана безпідставною, тому у відповідності з п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, витрати на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на вказане, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви представника позивача та стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу на користь позивача в сумі 336,58 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалите нове, яким позовні вимоги задоволити у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі №910/3831/22, у якій суд проаналізував три підходи до визначення моменту виникнення позадоговірного зобов`язання (дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна; дата пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання; наступний день після зарахування (отримання) безпідставно набутого майна), та дійшов висновку, що вірним є застосування третього підходу, а саме з моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна (п.91 постанови).

Крім того, зауважує, що у п.66 вказаної постанови Верховний Суд конкретизував момент виникнення обов`язку боржника щодо повернення безпідставно набутих коштів з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, а саме такий обов`язок виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.

Таким чином, скаржник вказує, що суд першої інстанції, посилаючись на вказану судову практику, невірно її розтлумачив і відповідно неправильно застосував до спірних правовідносин.

Вважає, що обов`язок відповідача щодо повернення безпідставно набутих коштів з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, виник з моменту одержання коштів - 28.12.2021.

Відтак, подальше утримання цих коштів відповідачем є неправомірним, оскільки договірні зобов`язання не виникли, через ухилення відповідача від укладання договорів позики, а зобов`язання щодо повернення вказаних коштів, на підставі ст.1212 ЦК України, є триваючим, тому звернення позивача до суду є єдиним легальним механізмом примусового виконання відповідачем його обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

10.02.2025 року від апелянта також надійшло клопотання про стягнення судових витрат, у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідач своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст.263 ГПК України не скористався.

Згідно з ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи приписи абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2024 у справі №906/631/24 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1, 4 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/188/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, позов Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" задоволено. Стягнуто з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" 214958,00 грн заборгованості, 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 3224,37 грн судового збору.

Суди під час розгляду вказаної справи встановили, що 28.12.2021 та 14.11.2022 між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" досягнуто домовленості щодо укладання договорів безпроцентної позики на суму 192 958,00 грн та 22000,00 грн відповідно.

На виконання вказаних домовленостей ОК "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" було перераховано на рахунок ОК "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" грошові кошти у загальній сумі 214958,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями.

Господарські суди своє рішення мотивували тим, що договір від 28.12.2021 та договір від 14.11.2022 між сторонами не підписано, печатками сторін не скріплено, тобто правові відносини, які мали були визначені вказаними договорами не виникли, відтак набуття або збереження переведених позивачем відповідачу грошових коштів, з призначеннями платежів: "поворотна безвідсоткова позика зг дог б/н від 28.12.2021 без ПДВ та зг дог б/н від 14.11.2022 без ПДВ", відбулося за відсутності правової підстави.

Отже, як вірно вказав суд першої інстанції, наявність грошового зобов`язання відповідача, яке виникло, в зв`язку з безпідставним набуттям/збереженням грошових коштів у сумі 214958,00 грн, що належать позивачу, підтверджується рішенням Господарського суду Житомирської області від 22.04.2024 у справі №906/188/24, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, що відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не потребує додаткового доказування у даній справі, оскільки спір виник за участі тих самих сторін.

Позивач, посилаючись на несвоєчасне повернення ОК "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 214958,00 грн, що встановлено судовими рішеннями у справі №906/188/24, звернувся з даним позовом до суду про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України за період безпідставного користування відповідачем такими коштами.

Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Положеннями ст.611 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та ст. 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) унормовано, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із аналізу ст.612, 625 ЦК України вбачається, що право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

При цьому, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування ч.2 ст.625 ЦК України, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

За змістом ст.509, 524, 533-535, 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене в грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 11.04.2018 року у справі № 758/1303/15-ц, та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст.1212 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17).

Обставини безпідставного набуття відповідачем коштів у сумі 214 958,00 грн були встановлені судовими рішеннями у справі №906/188/24, а тому у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання, зокрема, щодо повернення безпідставно набутих або збережених грошових коштів, позивачем на підставі ст.625 ЦК України нараховано 3% річних у розмірі 18314,69 грн та інфляційні втрати в розмірі 70173,91 грн за період прострочення з 28.12.2021 по 30.04.2024.

Водночас, суд першої інстанції, перевіривши розрахунки позивача, дійшов висновку про неправильний період нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, вказавши, що прострочення відповідачем виконання обов`язку із повернення коштів позивачеві розпочалося зі спливом 7 днів з дня отримання претензії, а саме з 20.01.2024.

Таким чином, спірним у даній справі є визначення початку періоду прострочення: від моменту отримання грошових коштів відповідачем без належної правової підстави, або з дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання.

Щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна, колегія суддів враховує наступне.

Згідно із ч.1, 2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Із наведених норм убачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Колегія суддів зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.02.2024 у справі №910/3831/22 розглянула три підходи щодо визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна, а саме:

1) початком нарахування прострочення виконання зазначеного зобов`язання вважається дата набрання законної сили судовим рішенням, яким встановлено факт безпідставності отримання майна (постанова Касаційного цивільного суду від 11.08.2021 у справі № 344/2483/18, від 12.04.2023 у справі № 461/4066/21; від 27.03.2019 у справі №905/1313/18);

2) нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна здійснюється з урахуванням дати пред`явлення та отримання вимоги про виконання такого зобов`язання відповідно до статті 530 ЦК України (постанова Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі № 330/2142/16-ц, постанова Касаційного господарського суду від 23.04.2019 року у справі №918/47/18, 17.08.2021 у справі №913/371/20);

3) моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна (постанова Касаційного господарського суду від 01.09.2022 року у справі №910/9544/19).

ВП ВС, зокрема, вказала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст.1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно (п.84 постанови).

Крім того, зауважила, що згідно із ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Норма вказаної статті регулює відносини, коли у боржника існує обов`язок, але строк його виконання не встановлений, тоді такий обов`язок боржник має виконати у семиденний строк від дня пред`явлення кредитором йому вимоги. Ця норма зазвичай застосовується у договірних відносинах, коли сторони в договорі встановлюють певний обов`язок, але не визначають строк його виконання. У такому випадку кредитор, направляючи вимогу боржнику, повідомляє про готовність прийняти виконання від боржника.

Проте у статті 1212 ЦК України врегульовані недоговірні відносини, коли особа набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно). З моменту безпідставного набуття такого майна або з моменту, коли підстава його набуття відпала, утримання особою такого майна є неправомірним. Тому зобов`язання з повернення потерпілому такого майна особа повинна виконати відразу після його безпідставного набуття або відпадіння підстави набуття цього майна.

Норма ч.2 ст.530 ЦК України до недоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого майна згідно зі ст.1212 ЦК України не застосовується (п.92 постанови).

Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає необхідним відступила від висновків, викладених у постанові Касаційного цивільного суду від 02.02.2021 у справі №330/2142/16-ц та постановах Касаційного господарського суду від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 17.08.2021 року у справі №913/371/20, від 27.03.2019 року у справі №905/1313/18, у яких розглядались перший і другий підхід визначення моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна.

Таким чином, із аналізу викладеного вбачається, що вірним є застосування третього підходу, а саме моментом початку нарахування прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна вважається наступний день після зарахування/отримання безпідставно набутого майна.

Колегія суддів враховує, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17).

Отже, передбачений ч.2 ст.625 ЦК України обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача (висновок узгоджується з п.66 постанови ВП ВС від 07.02.2024 у справі №910/3831/22).

У справі №906/188/24 судами встановлено, що грошові кошти в сумі 214958,00 грн були перераховані позивачем на користь відповідача поза межами їхніх договірних відносин та були безпідставно отримані відповідачем, внаслідок чого у відповідача виник обов`язок їх повернути згідно з нормами ст.1212 ЦК України.

Згідно зі ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що за встановлених обставин безпідставного набуття відповідачем грошових коштів 28.12.2021 (185000,00 грн), 27.01.2022 (3500,00 грн), 13.04.2022 (4458,00 грн), 14.11.2022 (22000,00 грн), початком періодів прострочення мають бути відповідно 29.12.2021, 28.01.2022, 14.04.2022, 15.11.2022, що не було враховано позивачем при розрахунку сум 3% річних та інфляційних втрат.

При цьому, апеляційний суд, керуючись приписами ч.1 ст.14 ГПК України, які встановлюють обов`язок суду розглядати спір виключно в межах заявлених вимог, враховує, що закінченням періоду нарахування є 30.04.2024 року, оскільки саме цей день визначений позивачем як останній день місяця, в якому відомий індекс споживчих цін на момент подання позовної заяви, а не день сплати безпідставно набутих коштів.

Враховуючи викладене, здійснивши перевірку розрахунку заявлених позовних вимог (а.с.8), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що до стягнення підлягає 69407,60 грн інфляційних втрат та 17079,39 грн 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України. У решті вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 766,31 грн та 3% річних у розмірі 1235,30 грн слід відмовити.

Колегія суддів зауважує, що у п.2 ч.1 ст.129 ГПК, так і у п.3 ч.4 ст.129 ГПК встановлено, що судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, законом встановлений принцип пропорційності розподілу судових витрат (постанова Верховного Суду від 20.03.2024 року у cправі №910/12731/22).

Таким чином, апеляційний суд застосовує пропорцію за наступною формулою: 86486,99 грн х100:88488,69 грн = 97,74%, тоді розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, складає 2367,65 (97,74% від 2422,40 грн).

Щодо витрат на правову допомогу у суді першої інстанції колегія суддів враховує, що позивачем підтверджено належними та допустимими доказами надання такої правової допомоги (а.с.17-18, 35-36), з огляду на що оцінивши заявлені до стягнення витрати, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, з урахуванням всіх аспектів цієї справи погоджується з судом першої інстанції, що сума витрат на професійну правничу допомогу, яка заявлена до стягнення, погоджена сторонами, узгоджена з предметом позову та обсягом наданих адвокатом послуг.

Однак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог (на суму 86486,99 грн), витрати на оплату послуг адвоката підлягають задоволенню пропорційно розміру задоволених вимог у відповідності з п.3 ч.4 ст.129 ГПК України, а саме в сумі 7330,50 грн (97,74% від 7500,00 грн).

Пунктом 2 ч.1 ст.275 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є нез`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи вищевказані приписи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги позивача та як наслідок про необхідність зміни рішення суду першої інстанції, визначивши обґрунтованим стягнення 69407,60 грн інфляційних втрат та 17079,39 грн 3 % річних на підставі ст.625 ЦК України.

Оцінюючи наявність правових підстав для задоволення клопотання позивача про розподіл судових витрат у суді апеляційної інстанції, судом враховується наступне.

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

Згідно з ч.1, 2 ст.16 ГПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1, 2 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції у даній справі позивач долучив до матеріалів справи договір про надання правничої допомоги №43928544-2 від 03.06.2024 (а.с.17), додатковий договір від 09.12.2024 до договору про надання правничої допомоги №43928544-2 (а.с.106), акт наданих послуг від 07.01.2025 (а.с.105), платіжна інструкція від 07.01.2025 про сплату 5000,00 грн.

Колегія суддів, оцінивши наявні в матеріалах справи докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, проаналізувавши зміст укладеного договору та обсяг надання юридичних послуг адвокатом в суді апеляційної інстанції, а також врахувавши часткове задоволення апеляційної скарги та відповідно позовних вимог у даній справі, з урахуванням критеріїв співмірності, визначених ч.4 ст.126 ГПК України, дійшла висновку про часткове задоволення відповідного клопотання відповідача та стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4887,00 грн виходячи з пропорційності задоволених вимог кожної зі сторін.

Враховуючи приписи ст.129 ГПК України, апеляційним судом, з підстав часткового задоволення апеляційної скарги та зміни судового рішення, також здійснено перерозподіл судових витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст.279, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" на рішення Господарського суду Житомирської області від 25.11.2024 у справі №906/631/24 задоволити частково.

2. Рішення Господарського суду Житомирського суду від 25.11.2024 у справі №906/631/24 в частині стягнення інфляційних втрат, 3% річних, судових витрат змінити та викласти його в наступній редакції:

"2. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" (вул.Кибальчича, 4/2, м.Житомир, 10009, код ЄДРПОУ 41010937) на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" (вул.Рихлика Євгена, 15, с.Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, 12402, код ЄДРПОУ 43928544):

- 69407,60 грн інфляційних втрат;

- 17079,39 грн 3% річних;

- 2367,65 грн судового збору;

- 7330,50 грн витрат на правничу допомогу.

3. У позові в частині стягнення 766,31 грн інфляційних втрат та 1235,30 грн 3% річних відмовити."

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Добробат" (вул.Кибальчича, 4/2, м.Житомир, 10009, код ЄДРПОУ 41010937) на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Мрія Житомир 6" (вул.Рихлика Євгена, 15, с.Оліївка, Житомирський район, Житомирська область, 12402, код ЄДРПОУ 43928544) судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції у розмірі 3551,48 грн та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 4887,00 грн.

4. Господарському суду Житомирської області видати судові накази.

5. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Крейбух О.Г.

Суддя Олексюк Г.Є.