Рішення

від 24.02.2025 по справі 466/467/24

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 466/467/24

Провадження № 2/463/151/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2025 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Головатого Р.Я.

з участю секретаря судових засідань Афанасьєва Д.С.

представника позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_4

представника третьої особи Богдан З.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_6 , про визнання договорів недійсними,-

встановив:

ОСОБА_5 звернувся в суд із позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Михайленко Ольгою Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №311, 15 квітня 2020 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міськогонотаріального округуУрумовою ЖанноюМихайлівною,зареєстрований вреєстрі за№2102,21грудня 2020 року.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перший оспорюваний договір має усі ознаки фраудаторності з метою уникнути відповідальності ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 , тобто такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), оскільки вчинений ОСОБА_2 задля уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди), вимога якого виникла у ОСОБА_5 про що достеменно було відомо ОСОБА_2 .

Так, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , є давніми знайомими, товаришували зі студентських років. У 2013 році ОСОБА_2 звернувся до ОСОБА_5 з проханням позичити йому грошові кошти. При цьому використовуючи довіру ОСОБА_5 , ОСОБА_2 протягом 2013-2015 років позичав грошові кошти у ОСОБА_5 продовжуючи нарощувати борг перед ним. Станом на 08.11.2018 у ОСОБА_2 перед ОСОБА_5 був борг в розмірі 60 000 дол. США, яку він мав повернути до 01.12.2020 та саме в цей період було укладено оспорюваний правочин.

В подальшому сума позики зросла до 70 000 дол. США та позивач достеменно знав про те, що у володінні відповідача перебуває житловий будинок та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , адже відповідач, неодноразово звертав увагу на те, що може продати будинок та відразу поверне позику, на підтвердження чого написав 02.07.2021 для позивача відповідну розписку про повернення коштів до 01.11.2021 за рахунок коштів від продажу будинку по АДРЕСА_1 . ОСОБА_5 правомірно очікував повернення йому належної суми ОСОБА_2 , розуміючи, що останній володіє нерухомим майном.

Разом зтим,в листопаді2023року ОСОБА_5 дізнався проте,що фактичновідповідач,не маєнаміру повертатипозику такористуючись довіроюпозивача,діючи назло йомута йогоправам таінтересам,нехтуючи принципомдобросовісності відчужив15.04.2020 за оспорюваним договором житловий будинокта земельнуділянкуОСОБА_6 , за рахунок продажу яких обіцяв виконати зобов?язання за договором (договорами позики) грошових коштів ОСОБА_5 . При цьому боргу не повернув і не мав наміру повертати.

Водночас, ОСОБА_6 , бажаючи уникнути правомірних дій позивача (кредитора) щодо предмету договору №1, здійснив його перепродаж ОСОБА_3 з метою утворення «добросовісного набувача» та ускладнення формування претензій з боку кредиторів ОСОБА_2 .

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.

На переконання позивача перехід права власності відбувався формально без реального розрахунку між сторонами, які є давніми знайомими між собою, з метою саме уникнути стягнень від кредиторів, тому просить позовні вимоги задовольнити.

Позовна заява надійшла до Шевченківського районного суду м. Львова 05.01.2024.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м. Львова від 19.01.2024, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 08.02.2024, вказану позовну заяву передано за підсудністю на розгляд Личаківського районного суду м.Львова.

15.03.2024 матеріали справи надійшли до Личаківського районного суду м.Львова та згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд судді Головатому Р.Я.

Ухвалою від 15.03.2024 постановлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_5 ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовити.

Ухвалою від 18.03.2024 постановлено позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі, розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче засідання 17.04.2024, яке за клопотання представника позивача було відкладено на 28.05.2024.

В підготовчому засіданні повернуто представнику позивача заяву про збільшення позовних вимог, долучено до матеріалів справи заяви учасників по суті справи та ухвалою постановлено клопотання про витребування доказів задовольнити; зобов`язати Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Урумову Жанну Михайлівну подати до суду протягом 15 днів з моменту отримання копії ухвали належним чином завірену копію договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , зареєстрований в реєстрі за №2102, 21 грудня 2020 року, у зв`язку з чим підготовче засідання відкладено на 03.07.2024.

На виконання вказаної ухвали суду про витребування доказів 17.06.2024 від приватного нотаріуса надійшли відповідні документи.

В підготовчому засіданні 03.07.2024 оголошено перерву до 22.08.2024.

Ухвалою підготовчого засідання від 22.08.2024 постановлено залучити до участі у справі співвідповідачем ОСОБА_3 , у зв`язку з чим підготовче засіданні відкладено на 01.10.2024 та в такому долучено до матеріалів справи письмові пояснення відповідача ОСОБА_2 ,

Ухвалою підготовчого засідання від 01.10.2024 постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 17.10.2024, яке неодноразово відкладалося, востаннє на 24.02.2025.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві, запереченнях на пояснення ОСОБА_6 та відповіді на відзив. Додатково зазначив, що перший спірний договір укладено з метою уникнути стягнень від позивача як кредитора ОСОБА_2 , тобто вчинений останнім на шкоду позивачу, що свідчий про його фраундаторність.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні дав пояснення аналогічні викладеним у відзивах та письмових поясненнях. Додатково зазначив, що спірний договір купівлі-продажу уклав з метою погашення своєї заборгованості перед батьком ОСОБА_6 , який виплатив заборгованість позивача перед ТОВ «Фест» в розмірі близько 90000 доларів США. Разом з тим, розраховував, що дохід від відчуження його нерухомості буде значно більшим та йому залишаться ще кошти, за які він зможе виконати свої зобов`язання і перед іншими кредиторами. Наміру ухилитися від виконання своїх зобов`язань перед ОСОБА_5 не мав. Разом з тим позовні вимоги визнав, оскільки хотів би перепродати нерухомість і розрахуватися з боргами.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив. Пояснив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не знайомі, останній придбав нерухомість через оголошення. Будинок був у незадовільному стані, тому ціна продажу об`єктивна. Доводи ОСОБА_2 з приводу тиску на нього нічим не підтверджені.

Представник третьої особи в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, викладених у письмових поясненнях ОСОБА_6 та додаткових письмових поясненнях. Зазначила, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, зокрема і тому, що ОСОБА_6 не залучений до участі у справі в якості відповідача. Крім цього, договір купівлі-продажу ОСОБА_2 укладено саме з метою виконання свої боргових зобов`язань перед іншим кредитором, а не з метою уникнення відповідальності перед позивачем, а тому такий договір не містить ознак фраудаторності.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно всі обставини справи та оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, суд встановив наступне.

15 квітня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Михайленко Ольгою Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №311 (т.1 а.с.21-24).

21грудня 2020 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Жанною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2102 (т.1 а.с.132-133).

Звертаючись до суду із позовними вимогами про визнання вказаних договорів недійсними позивач посилається на ч.1, 3 ст.215, ч.1 ст.203 ЦК України та обґрунтовує такі вимоги тим, що спірні договори фактично спрямовані на припинення права власності ОСОБА_2 на об`єкти нерухомого майна з метою унеможливлення виконання останнім своїх грошових зобов`язань перед позивачем, які виникли на підставі договору позики, що підтверджується копіями розписок від 08.11.2018, 05.02.2020 та 02.07.2021 (т.1 а.с.18, 19, 20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц виклала правовий висновок про те, що … [фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в українському законодавстві регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»). Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункту 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно із частинами другою, третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Отже, закон не виключає визнання недійсним правочину, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника і пов`язаного із зловживанням правом, на підставі загальних засад цивільного законодавства].

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 виклав висновок про те, що … [недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим].

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин другої, третьої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник (продавець), у відношенні якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та проти якого розпочате виконавче провадження по його стягненню і який відчужує майно на підставі оплатного договору купівлі-продажу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір купівлі-продажу, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Зазначені правові висновки містяться, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2024 року у справі №686/28882/23 зазначив, що критеріями, для кваліфікації договору як фраудаторного є, зокрема: відчуження майна за наявності значної непогашеної заборгованості; відчуження майна боржником після пред`явлення до нього вимоги про стягнення такої заборгованості (хоча є і виключення з цього правила, головне довести, що боржник розумів, що має заборгованість і ухилявся таким чином від її сплати); майно відчужено на підставі безвідплатного правочину (з цього правила є також виключення, зокрема, якщо ціна за оплатним договором занижена тощо); майно відчужене на користь пов`язаної особи (родичу або на користь власної юридичної особи); після відчуження майна у боржника відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Саме ці обставини є вирішальними при доведенні фраудаторності, а отже й недійсності відповідного договору, адже наявність вказаних обставин свідчить про те, що боржник діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Судом встановлено, що спірний договір купівлі-продажу від 15.04.2020 є відплатним, доказів заниження у ньому вартості майна матеріали справи не містять, а із позовними вимогами про стягнення заборгованості ОСОБА_5 до ОСОБА_2 не звертався ні на час укладення спірного договору, ні на час розгляду справи, а укладення спірного договору мало на меті погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_7 за договором позики від 20.11.2019, забезпеченого договором іпотеки від 20.11.2019, а не спрямованим на ухилення від виконання своїх зобов`язань перед позивачем.

Більше того, дійсність вказаного договору була предметом розгляду у справі №463/11877/20 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , третя особа ОСОБА_7 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, у якій рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 30.08.2021, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 06.12.2021 та постановою Верховного Суду від 23.09.2022, в задоволенні позову про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 15.04.2020, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Михайленко О.В., який зареєстрований в реєстрі за №311 - відмовлено за безпідставністю.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що за рахунок відчуження предмету іпотеки відбулося погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_7 за договором позики від 20 листопада 2019 року. Позивач зазначених обставин не спростував.

Враховуючи викладене, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна зі згоди іпотекодержателя та з метою повернення йому боргу від ОСОБА_2 не свідчить про те, що такий правочин безумовно укладений задля ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов`язань за договором позики перед ОСОБА_8 .

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що і у цій справі відсутні підстави стверджувати про укладення цього договору задля ухилення ОСОБА_2 від виконання зобов`язань перед ОСОБА_5 .

Недостатність у боржника майна для задоволення вимог усіх його кредиторів не може свідчити про недійсність договору відчуження майна, укладеного для задоволення вимог одного із них.

Враховуючи вищенаведене, оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що оспорюваний правочин є фраудаторним, тобто вчинений виключно на шкоду йому як кредитору, такі доводи спростовуються вищенаведеним, тому суд приходить до висновку, що підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Михайленко Ольгою Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №311, 15 квітня 2020 року, відсутні.

Оскільки в обґрунтування позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Жанною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2102, 21 грудня 2020 року, покладено доводи про те, що ОСОБА_6 , бажаючи уникнути правомірних дій позивача (кредитора) щодо предмету договору №1, здійснив його перепродаж ОСОБА_3 з метою утворення «добросовісного набувача» та ускладнення формування претензій з боку кредиторів ОСОБА_2 , тобто є похідними від вимоги про визнання недійсним вищевказаного договору, суд приходить до висновку, що такі задоволенню також не підлягають.

У справі «Серявін таінші протиУкраїни», №4909/04, §58, рішення від 10.02.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Керуючись ст.12, 81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 293, 352, 354 ЦПК України, -

ухвалив:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Михайленко Ольгою Вікторівною, зареєстрований в реєстрі за №311, 15 квітня 2020 року; визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 411,2 кв.м, кадастровий номер земельної ділянки: 4610137200:01:003:0050, що укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Урумовою Жанною Михайлівною, зареєстрований в реєстрі за №2102, 21 грудня 2020 року, відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: ОСОБА_5 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачі: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .

ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: ОСОБА_6 , місце проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_4 .

Повне судове рішення складене 10.03.2025.

Суддя: Р.Я. Головатий