Ухвала

від 03.03.2025 по справі 522/7128/24

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/7128/24

Провадження №1-кс/522/977/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

03 березня 2025 року місто Одеса

Слідчий суддя Приморського районного суду міста Одеси ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , представника власника майна ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_4 , погоджене з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про передачу майна для реалізації майна Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів,

УСТАНОВИВ:

Старший слідчий в ОВС СВ УСБУ в Одеській області ОСОБА_4 , за погодженням з прокурором відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням про передачу майна Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

В обґрунтування доводів клопотання слідчий посилається на наступне.

СВ УСБУ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42024163010000015 від 15.03.2024 за підозрою громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України та за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що 30.04.2024 згідно постанови заступника керівника Одеської обласної прокуратури здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42024163010000015 від 15.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України доручено слідчому відділу УСБУ в Одеській області.

03.05.2024 матеріали досудового розслідування № 42024163010000015 від 15.03.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України прокурором об`єднано з матеріалами кримінального провадження № 22024160000000143 від 17.04.2024 за підозрою громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України, в одне провадження за № 42024163010000015.

В ході досудового розслідування встановлено, що невстановлені посадові особи під час виконання договору з капітального ремонту укриття привласнили бюджетні кошти в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану.

Крім того, в ході досудового розслідування встановлено, що у період до 05.10.2020, громадянин України ОСОБА_7 , за невстановлених обставин придбав у невстановлених досудовим розслідуванням осіб наступні транспортні засоби: ЗИС 115, 1953 р., чорного кольору, шасі 47, кузов 47; ЗИС 115, 1955 р., чорного кольору, шасі 48, кузов 48; ЗИС 110 ТБ, 1956 р., чорного кольору, шасі НОМЕР_1 , кузов НОМЕР_2 ; ЗИС 110 Б, 1947 р., сірого кольору, шасі НОМЕР_3 , кузов НОМЕР_4 ; ЗИС 110 Б 1947р., сірого кольору, шасі 4358, кузов б/н; кадилак, 1996 р., синього кольору, шасі НОМЕР_5 , кузов НОМЕР_5 ; ЗИЛ 111А, 1966 р., чорного кольору, шасі 17, кузов 17; ЗИЛ 111 Г, чорного кольору; ЗИЛ 111 Д, 1966 р., сірого кольору, шасі НОМЕР_6 , кузов 108; ЗИЛ 41051, 1985 р., чорного кольору, шасі 10, кузов 10; ЗИЛ 41052, 1987 р., чорного кольору, шасі 4, кузов 4, двигун 259; ЗИЛ 41053, 1999 р., чорного кольору, шасі 1, кузов 1, двигун НОМЕР_7 ; ЗИЛ 41042, 1986 р., чорного кольору, шасі НОМЕР_8 , кузов 184; ЗИЛ 41072, 1988 р., чорного кольору, шасі 54, кузов 54; ЗИЛ 41072, 1988 р., чорного кольору, шасі 56, кузов 56; ЗИЛ 117 К, 1976 р., чорного кольору, шасі 52, кузов 52; ЗИЛ 117, 1984 р., чорного кольору, шасі 67, кузов 67; ЗИЛ 41041, 1998 р., чорного кольору, шасі НОМЕР_9 , кузов НОМЕР_10 ; ЗИЛ 118 Юність, 1968 р., біло-синього кольору, шасі 9, кузов 9; ЗИЛ 118 Юність, 1963 р., помаранчево-білого кольору, шасі 20, кузов 20; ЗИЛ 118 КВ, 1977 р., біло-синього кольору, шасі 4, кузов 4; ЗИЛ 118 К 1988 р., шасі 27, кузов 27.

Так, 05.10.2020 між Автономною некомерційною організацією «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» (зареєстрованій за адресою: м. Москва, вул. Кремль, буд. 9) у особі Генерального директора ОСОБА_8 (далі - Зберігач) та громадянином України ОСОБА_7 (далі Поклажедавець) укладено договір зберігання № 20/20 щодо вищевказаних 22 транспортних засобів.

Згідно вказаного договору Автономна некомерційна організація «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» прийнято на безоплатне зберігання та експонування на виставці Зберігача за адресою: м. Москва, проспект Миру, 119, вищевказані двадцять два транспортні засоби, які належать ОСОБА_7 зі строком дії до 01 червня 2021 року.

В подальшому, 30.09.2021 між Автономною некомерційною організацією «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» (м. Москва, вул. Кремль, буд. 9) у особі Генерального директора ОСОБА_9 (далі - Зберігач) та громадянином України ОСОБА_7 (далі поклажедавець) укладено договір зберігання № 30/09/21 транспортних засобів (перелік вказаних транспортних засобів зазначений у Додатку №1 до дійсного договору, а саме: ПАКАРД TWELVE, 1936 р., чорного кольору, шасі НОМЕР_11 , кузов б/н; ЗИС 110 Б 1947р., блакитного кольору, шасі 4358, кузов б/н; НОМЕР_12 , 1966 р., чорного кольору, шасі 17, кузов 17; ЗИЛ 111 Г, чорного кольору, шасі 109, кузов 109; ЗИЛ 111 Д, 1966 р., сірого кольору, шасі НОМЕР_6 , кузов 108).

Згідно вказаного договору Автономна некомерційна організація «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» прийнято на безоплатне зберігання та експонування на виставці Зберігача за адресою: м. Москва, проспект Миру, 119, вищевказані п`ять транспортних засобів, які належать ОСОБА_7 зі строком дії до 25 грудня 2022 року.

Рішенням Клінського міського суду Московської області від 06.12.2021 визнано факт володіння та використання ОСОБА_7 наступних транспортних засобів: марки ЗИС 110 Б, 1947 р, шасі: 4358, кузов: б\н; марки Кадилак Брокхем, 1996 р., шасі: НОМЕР_5 , кузов: НОМЕР_5 ; марки Зил-41052, 1987 р., шасі: 004, кузов: 004; марки Зил-41072, 1988 р., шасі: 56, кузов: 56; марки Зил-117К, 1976 р., шасі: 52, кузов: 52; марки Зил-41041, 1998 р., шасі: НОМЕР_9 , кузов: 11; марки Зис-НОБ, 1966 р., шасі: 1000, кузов: НОМЕР_4 ; марки Зил- 111 A, 1947 р., шасі: 17, кузов: 17; марки Зил-115, 1981 р., шасі: 94, кузов: 94; марки Зил-41045, 1984 р., шасі: НОМЕР_13 , кузов: 145; марки Зил-114, 1977 р., шасі: НОМЕР_14 , кузов: 106; марки Газ-М1, 1936 р., шасі: б\н, кузов: НОМЕР_15 ; марки Зил-41047, 1989 р., шасі: 71, кузов: 71; марки Зил-41045, 1986 р., шасі: 5, кузов: 5; марки Зил-4107, 1989 р., шасі: 73, кузов: 73; марки Паккард 180, 1941 р., шасі: НОМЕР_16 , кузов: б/н; марки Мерседес - бенц 116, 1980 р., шасі: НОМЕР_17 , кузов: НОМЕР_17 ; марки Паккард бронь, 1936 р., шасі: НОМЕР_11 , кузов: б/н; марки Форд Корд 812, 1938 р., шасі: б/н, кузов: б/н; марки Зил-41051, 1985 р., шасі: НОМЕР_18 , кузов: 10; марки Зил-41072, 1988 р., шасі: НОМЕР_19 , кузов: 54; марки Зил-117, 1984 р., шасі: НОМЕР_20 , кузов: 67; марки Газ-13, 1979 р., шасі: НОМЕР_21 , кузов: НОМЕР_22 ; марки Зил-41047, 1991 р., шасі: НОМЕР_14 , кузов: 106; марки Зил-41053, 1999 р., шасі: 1, кузов: 1; марки Зил-118, 1963 р., шасі: 20, кузов: 20; марки Зил 111 Г, 1963 р., шасі: НОМЕР_23 , кузов: 109; марки Газ-14, 1980 р., шасі: НОМЕР_24 , кузов: 129; марки Зил - 4104, 1982 р., шасі: НОМЕР_25 , кузов: 112; марки Зил-41047, 1988 р., шасі: НОМЕР_23 , кузов: 109; марки Зил-41047, 1989 р., шасі: НОМЕР_26 , кузов: 116; марки Зис-101, 1938 р., шасі: б/н, кузов: б/н; марки Зис-101, 1938 р., шасі: б/н, кузов: НОМЕР_27 ; марки Зил-41047, 1990 р., шасі: НОМЕР_28 , кузов: 75; марки Зил-118, 1966 р., шасі: НОМЕР_29 , кузов: 009; марки Зил-41047, 1990 р., шасі: НОМЕР_30 , кузов: 77.

24.02.2022 року о 05-00 год., за наказом президента Російської Федерації ОСОБА_10 , збройні сили Російської Федерації незаконно, віроломно вторглись на територію Україну, здійснили широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад, застосовуючи всі види стрілецької, артилерійської, ракетної, іншої зброї, в тому числі засоби ведення війни, заборонені міжнародним правом, спричиняючи ураження і руйнування об`єктів військової і цивільної, в тому числі критичної, інфраструктури, ураження і вбивства особового складу підрозділів Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, мирного населення, масово порушуючи при цьому закони та звичаї війни, передбачені міжнародними договорами, і масово вчиняючи на території України злочини проти основ національної безпеки України, проти життя та здоров`я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина, проти власності, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку.

Указані протиправні дії Російської Федерації, її військово-політичного керівництва, військовослужбовців, службових осіб, громадян, їх спільників з числа громадян інших країн, в тому числі України, суперечать цілому ряду міжнародно-правових нормативних актів, Конституції України, законам України.

Так, 24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об`єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким створено Організацію Об`єднаних Націй (далі ООН).

До складу ООН входять Україна, Російська Федерація та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, всі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Декларацією Генеральної Асамблеї ООН від 9 грудня 1981 року № 36/103 про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1965 року № 2131 (ХХ), що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав, про огородження їх незалежності і суверенітету; від 24 жовтня 1970 року № 2625 (XXV), що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами у відповідності до Статуту ООН; від 16 грудня 1970 року № 2734 (ХХV), що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов`язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербування найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.

Так, згідно зі статтею 1 резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (ХХІХ), що містить визначення агресії, агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або будь-яким іншим способом, несумісним зі Статутом ООН, як це установлено в даному визначенні.

Відповідно до статті 3 вказаної резолюції, будь-яка з наступних дій, незалежно від оголошення війни, з врахуванням і у відповідності до положень статті 2, буде кваліфікуватися як акт агресії:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини;

b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

c) блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;

d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, які знаходяться на території іншої держави за узгодженням з державою, яка приймає, на порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після закінчення дії угоди;

f) дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалась цією іншою державою для здійснення акта агресії проти третьої держави;

g) засилання державою або від імені держави озброєних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це рівносильно переліченим вище актам, або її значна участь в них.

Згідно зі статтею вказаної резолюції, ніякі міркування будь-якого характеру, чи-то політичного, економічного, військового або іншого характеру, не можуть служити виправданням агресії. Агресивна війна є злочином проти міжнародного миру. Агресія тягне за собою міжнародну відповідальність. Ніяке територіальне придбання або особлива вигода, одержані в результаті агресії, не є і не можуть бути визнані законними.

Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також в Заключному Акті наради з безпеки і співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є Російська Федерація.

Враховуючи міжнародно-правове визначення агресії, з 20 лютого 2014 року Російською Федерацією розпочато збройну агресію проти України, яка триває до теперішнього часу.

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про правонаступництво України» від 12 вересня 1991 року, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України.

У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.

Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.

24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і Російська Федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05 грудня 1994 року, Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні їх зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01 серпня 1975 року поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований РФ 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим (далі АР Крим), м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Статтями 1, 2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Згідно зі статтею 4 Конституції України, в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Відповідно до статті 28 Конституції України, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя.

Статтею 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування.

Статтею 73 Конституції України закріплено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Частиною 1 статті 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 68 Конституції України, кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до преамбули та ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією внаслідок збройної агресії Російської Федерації частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупованою територією визначається сухопутна територія Автономної республіки Крим та міста Севастополя.

Відповідно до п. 4 ст. 1 Частини I Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, боротьба з іноземною окупацією є формою збройного конфлікту.

В розумінні положень ст. 2 Женевської конвенції про поводження з військовополоненими від 12.08.1949, ратифікованої Указом Президії Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 03.07.1954, між Російською Федерацією та Україною з 20.02.2014 триває збройний конфлікт міжнародного характеру внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Заявою Верховної Ради України "Про трагічну загибель людей внаслідок терористичного акту над територією України", схваленою Постановою Верховної Ради України № 1596-VII від 22.07.2014; Заявою Верховної Ради України "Щодо протидії поширенню підтримуваного Російською Федерацією міжнародного тероризму", схваленою Постановою Верховної Ради України № 1597-VII від 22.07.2014; Зверненням до Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, національних парламентів держав - членів ЄС, США, Канади, Японії та Австралії щодо масового розстрілу людей під Волновахою в Україні, затвердженим Постановою Верховної Ради України № 106-VIII від 14.01.2015; Зверненням Верховної Ради України до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, затвердженим постановою Верховної Ради України від 27.01.2015 № 129-VІІІ; Заявою Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян», схваленою постановою Верховної Ради України від 04.02.2015 № 145-VІІІ; Заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схваленою постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VІІІ, протиправні дії Російської Федерації визначені як збройна агресія проти України.

У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч.1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, термін дії воєнного стану продовжено на 30 днів Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 (затверджений Законом України № 2119-IX від 15.03.2022) та від 18.04.2022 № 259/2022 (затверджений Законом України 2212-IX від 21.04.2022), а також на 90 днів - Указами Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 (затверджений Законом України № 2263-IX від 22.05.2022), від 12.08.2022 № 573/2022 (затверджений Законом України № 2500-IX від 15.08.2022), від 07.11.2022 (затверджений Законом України № 2738-IX від 16.11.2022), від 06.02.2023 № 58/2023 (затверджений Законом України № 2915-IX від 07.02.2023), тощо.

Після початку широкомасштабного військового вторгнення Російської Федерації на територію України, в лютому 2022 року (точні дата і час досудовим розслідуванням не встановлені) у громадянина України ОСОБА_7 , який усвідомлював, що Російська Федерація здійснює широкомасштабну неспровоковану військову агресію і збройний напад проти України, у зв`язку з чим в Україні у встановленому законом порядку введено воєнний стан, виник злочинний умисел, направлений на пособництво державі-агресору шляхом передачі матеріальних ресурсів представникам держави-агресора, її збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, з метою досягнення нею поставлених цілей повалення державної влади в Україні, приєднання частини або всієї території України до Російської Федерації або створення на її території проросійського псевдодержавного утворення (утворень), влада у якому мала підпорядковуватись вищому військово-політичному керівництву Російської Федерації і бути керованою ним, що виразилось у відсутності дій направлених на витребування транспортних засобів попередньо переданих останнім згідно вищевказаних договорів на зберігання до Автономної некомерційної організації «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» зареєстрований за адресою: м. Москва, вул. Кремль, буд. 9.

Крім того, на виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_7 , за невстановлених досудовим розслідування обставин, діючи умисно, маючи умисел на пособництво державі-агресору Російській Федерації, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій і бажаючи настання шкідливих наслідків у вигляді пособництва державі-агресору Російській Федерації у здійсненні збройної агресії проти України, 01.12.2022 уклав з Автономною некомерційною організацією «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» (зареєстрованій за адресою: м. Москва, вул. Кремль, буд. 9) у особі Генерального директора ОСОБА_11 (далі - Зберігач) договір зберігання № 50/22, згідно якого передав на зберігання та експонування матеріальні цінності у вигляді восьми колекційних транспортних засобів, а саме: ПАКАРД TWELVE, 1936 р., чорного кольору, шасі НОМЕР_11 , кузов б/н; НОМЕР_31 1947р., блакитного кольору, шасі 4358, кузов б/н; НОМЕР_12 , 1966 р., чорного кольору, шасі 17, кузов 17; ЗИЛ 111 Г, чорного кольору, шасі 109, кузов 109; ЗИЛ 111 Д, 1966 р., сірого кольору, шасі 105, кузов 108; ЗИС 115, 1953 р., чорного кольору, шасі 47, кузов 47; ЗИЛ 41051, 1985 р., чорного кольору, шасі 10, кузов 10; ЗИЛ 41041, 1998 р., чорного кольору, шасі НОМЕР_9 , кузов НОМЕР_10 .

Згідно вказаного договору Автономна некомерційна організація «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» прийнято на безоплатне зберігання та експонування на виставці Зберігача за адресою: м. Москва, проспект Миру, 119, вищевказані вісім транспортних засобів, які належать ОСОБА_7 зі строком дії до 25 грудня 2024 року.

При цьому, надаючи на зберігання на виставці вищевказані транспортні засоби, ОСОБА_7 усвідомлював, що при експонуванні у Автономній некомерційній організації «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації», вони будуть використані з метою популяризації, позитивного ставлення громадян до органів державної влади та силових структур РФ, сприяння формуванню позитивного ставлення сучасного суспільства до служби у ФСО Росії та позитивної мотивації у молоді до проходження військової служби за контрактом, а також розвиток сучасної діяльності ФСО РФ, та силових структур держави-агресора.

Таким чином, громадянин України ОСОБА_7 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України пособництво державі-агресору, за ознаками: умисні дії, спрямовані на допомогу державі-агресору (пособництво), збройним формуванням та окупаційній адміністрації держави-агресора, вчинені громадянином України, з метою завдання шкоди Україні шляхом: передачі матеріальних ресурсів чи інших активів представникам держави-агресора.

23.04.2024 ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України.

Згідно реєстраційної картки транспортних засобів РСЦ ГСЦ МВС в Одеській, Миколаївській та Херсонській областях (філія ГСЦ МВС), підозрюваному у кримінальному провадженні ОСОБА_7 на праві приватної власності належать наступні об`єкти рухомого майна:

- транспортний засіб марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_32 , 1981 року випуску.

В той же час, транспортні засоби із так званої ретро колекції належної ОСОБА_7 , в тому числі і транспортний засіб марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер « НОМЕР_32 », останній має намір вивезти через державний кордон України та передати до Автономної некомерційні організації «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» за для реалізації своєї протиправної діяльності.

Вищевказаний транспортний засіб підозрюваного арештовано та передано в управління АРМА на підставі ухвали слідчого судді Приморського районного суду м. Одеса від 20.11.2024 у справі №522/7128/24.

Листом Південного МТУ АРМА №488-3-2024 від 17.12.2024 поінформовано, що в ході проведеного огляду транспортного засобу візуальний стан останнього задовільний. На лівому задньому крилі є сліди тріщин шпаклювання та відповідно пошкодження лакофарбового покриття автомобіля. На правому задньому крилі є незначні тріщини лакофарбового покриття. В цілому стан автотранспортного засобу можливо оцінити як задовільний, з урахуванням року випуску автомобілю, особливостей зберігання та використання.

Автотранспортний засіб потребує ретельної технічної перевірки на станції технічного обслуговування, оскільки тривале простоювання може свідчити про пересихання гумових виробів ходової частини, двигуна та інших агрегатів. Зокрема, в нижній частині двигуна автомобіля зафіксовано підтікання мастила, та наявні масляні сліди на піддоні та інших агрегатах.

Відтак, майно зазначеного типу, а саме транспортний засіб марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_32 , 1981 року випуску є рухомим майном, яке має специфічні властивості, забезпечення збереження та збільшення вартості такого майна шляхом передачі в управління за договором у порядку та на умовах, визначених Законом, є більш складним шляхом управління, з огляду на наступні фактори: специфічна сфера використання активів (колекційні автомобілі), значні витрати на зберігання такого виду рухомого майна, у зв`язку із спеціальними умовами зберігання та використання активів, необхідністю додаткового обслуговування (ремонту та відновлювальних робіт), обмеження вибору управителем напрямків управління транспортних засобам, у зв`язку з належністю автомобілю до колекційних.

Ці та інші фактори суттєво обмежують можливість надходжень до Державного бюджету України.

Поряд із цим, вжиття заходів щодо управління активами шляхом їх реалізації спрямоване на гарантування власникам майна збереження його вартості, а також, запобігання можливості пошкодження, псування, знищення та втрати вартості вказаного майна, чим компенсуються усі негативні наслідки застосування такого способу управління.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2024 року становить 3028 гривень, то, відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», вартість активів, що передаються АРМА починаючи з 01 січня 2024року має перевищувати 605600 гривень.

Відповідно до висновку комплексної транспортно-товарознавчої та мистецтвознавчої експертизи №24-4595 від 19.09.2024, проведеної судовими експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, вартість транспортного засобу марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_32 , 1981 року випуску, становить 3604494 грн. (три мільйони шістсот чотири тисячі чотириста дев`яносто чотири гривні).

Вартість вищевказаного майна підозрюваного ОСОБА_7 є більшою за 605600грн, відповідають критеріям визначеним законодавством для передачі в управління АРМА.

Тому слідчий просить ухвалити рішення про реалізацію вказаного майна.

Прокурор та слідчий в судовому засіданні підтримали клопотання та просили його задовольнити з наведених підстав.

Представник власника майна ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_12 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення клопотання слідчого, надавши письмові заперечення, в яких зазначила, що підозра ОСОБА_7 є необґрунтованою, майно у вигляді транспортного засобу марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер « НОМЕР_32 », не є та не може бути речовим доказом у даному кримінальному провадженні, а правових підстав для його реалізації не існує.

Розглянувши клопотання, заслухавши учасників судового розгляду, допитавши свідка, дослідивши матеріали, які обґрунтовують доводи клопотання, приходжу до висновку, що в задоволенні клопотання необхідно відмовити, з наступних підстав.

Загальні норми законодавства, якими слідчий суддя керується при ухвалені рішення.

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 24 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції» від 18.10.2006, визначено, що без шкоди для положень ст.23 цієї Конвенції кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання будь-якого умисно вчиненого злочину, передбаченого цією Конвенцією, злочином, без участі у вчиненні таких злочинів, приховання або безперервного утримання майна, якщо відповідній особі відомо, що таке майно здобуте в результаті будь-якого зі злочинів, що визначений цією Конвенцією.

Згідно із положеннями ст.31 Конвенції, кожна Держава-учасниця вживає, максимальною мірою, можливою в рамках її внутрішньої правової системи, таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів.

Також кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливості виявлення, відстеження, заморожування або арешту будь-чого з переліченого в ч. 1 цієї статті з метою подальшої конфіскації, а також вживає, відповідно до її внутрішнього права, таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для управління компетентними органами замороженим, арештованим або конфіскованим майном, зазначеним у ч. 1 і 2 цієї статті.

Статтею 1 Першого протоколу до Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 24 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції, ратифікованоїЗаконом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції» від 18.10.2006, визначено, що без шкоди для положень ст.23 цієї Конвенції кожна Держава-учасниця розглядає можливість вжиття таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для визнання будь-якого умисно вчиненого злочину, передбаченого цією Конвенцією, злочином, без участі у вчиненні таких злочинів, приховання або безперервного утримання майна, якщо відповідній особі відомо, що таке майно здобуте в результаті будь-якого зі злочинів, що визначений цією Конвенцією.

Згідно із положеннями ст.31 Конвенції, кожна Держава-учасниця вживає, максимальною мірою, можливою в рамках її внутрішньої правової системи, таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливої конфіскації доходів від злочинів, що визначені цією Конвенцією, або майна, вартість якого відповідає вартості таких доходів.

Також кожна Держава-учасниця вживає таких заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення можливості виявлення, відстеження, заморожування або арешту будь-чого з переліченого в ч. 1 цієї статті з метою подальшої конфіскації, а також вживає, відповідно до її внутрішнього права, таких законодавчих та інших заходів, які можуть бути необхідними для управління компетентними органами замороженим, арештованим або конфіскованим майном, зазначеним у ч. 1 і 2 цієї статті.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 року №1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» затверджено Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (далі - Порядок).

Так, забезпечення схоронності тимчасово вилученого майна врегульовано у п.27 вказаного Порядку, де зазначено, що схоронність такого майна забезпечується згідно з пунктами 1-26 цього Порядку до повернення майна власникуу зв`язку з припиненням тимчасового вилучення майна або до постановления слідчим суддею, судом ухвали про накладення арешту на майно.

При цьому за п.28 Порядку речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, які через громіздкість або з інших причин, визначених у КПК, не можуть зберігатися без зайвих труднощів в обладнаних приміщеннях або в інших місцях зберігання, визначених у пунктах 17-26 цього Порядку, передаються (крім випадків, коли такі речові докази повернуто власникові або передано йому на відповідальне зберігання) за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду торговельному підприємству для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження.

Відповідно до абз.7 ч.6ст.100 КПК Україниречові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

Таким чином, виходячи із приписів ч.6ст.100 КПК Українивирішенню питання про передачу речового доказу в управління АРМА слідчим суддею має передувати попереднє звернення з цього приводу до власника майна.

Так, використання законодавцем в ч.6ст.100 КПК Українисловосполучення «передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді» чітко вказує на те, що визначення порядку зберігання речових доказів слідчим суддею може здійснюватися виключно за відсутності згоди власника майна, а отже до подання відповідного клопотання на вирішення слідчого судді органом досудового розслідування мають бути вжиті заходи, спрямовані на отримання згоди власника майна щодо передачі його майна в управління АРМА чи з`ясування його думки.

Згідно із вимогамист. 19 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Відповідно достатті 1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»управління активами - це діяльність із володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізація таких активів чи передача їх в управління відповідно до цьогоЗакону, а також реалізація активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

Статтею 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»передбачено, що управління активами, зазначеними у частині першій цієї статті, здійснюється на умовах ефективності, а також збереження та збільшення їх вартості.

Норми статей19,20,21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів»встановлюють правові механізми управління арештованими у кримінальному провадженні активами (грошовими коштами, банківськими металами, рухомим та нерухомим майном, цінними паперами, майновими та іншими правами), сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року.

Згідно ст.21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», рухоме майно може бути передано для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді, суду за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) майно піддається швидкому псуванню;

2) майно швидко втрачає свою вартість;

3) витрати на зберігання рухомого майна протягом одного календарного року становлять більше 50 відсотків його вартості.

Згідно із ст. 2 КПКУ завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Стаття 16 КПКУ гарантує кожному недоторканність права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 98 КПКУ речовими доказами у кримінальному провадженні є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.6 ст. 100 КПКУ речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

Згідно із абзацом 7 частини 6 ст. 100 КПКУ речові докази вартістю понад 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження, передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ними з метою забезпечення їх збереження або збереження їхньої економічної вартості, а речові докази, зазначені в абзаці першому цієї частини, такої самої вартості - для їх реалізації з урахуванням особливостей, визначених законом.

У випадках, передбачених пунктами 2, 4 та абзацом сьомим частини шостої цієї статті, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до слідчого судді Вищого антикорупційного суду, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173 цього Кодексу. Прокурор у випадку, передбаченому абзацом сьомим частини шостої цієї статті, не пізніше наступного робочого дня з моменту постановлення ухвали слідчого судді, суду надсилає копію цієї ухвали Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, із зверненням щодо прийняття активів, а також вживає невідкладних заходів щодо передачі цих активів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (ч.7 ст. 100 КПКУ)

Відповідно до ст. 131 КПКУ арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.

Згідно із ч.3 ст. 132 КПКУ застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, дізнавач, прокурор не доведе, що:

1) існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;

2) потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;

3) може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається із клопотанням.

Мотиви відмови у задоволенні клопотання слідчого та висновки суду.

В якості обґрунтування доводів клопотання щодо необхідності реалізації належного підозрюваному ОСОБА_7 транспортного засобу транспортний засіб марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_32 , 1981 року випуску, слідчий посилається на наступне:

1. у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України (пособництво державі агресору);

2. здійснюється досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.191 КК України;

3. вказаний транспортний засіб визнано речовим доказом та існує ризик того, що ОСОБА_7 може вивезти його до Російської Федерації, оскільки за даними слідства він має такий намір;

4. вартість транспортного засобу складає 3604494 грн., тобто більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дає підстави для застосування положень абз.7 ч.6 ст. 100 КПКУ;

5. арештоване майно є специфічним в управлінні, що має наслідком обмеження вибору управителем, тобто АРМА, напрямків управління, у зв`язку з належністю автомобілю до колекційних;

6. зазначені фактори суттєво обмежують можливість надходжень до Державного бюджету України.

Слідчий суддя критично оцінює усі наведені доводи слідчого, з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність.

З матеріалів справи вбачається що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_7 дійсно повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111-2 КК України (пособництво державі агресору). За версією слідства він 05.10.2020 уклав угоду з Автономною некомерційною організацією «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» (зареєстрованій за адресою: м. Москва, вул. Кремль, буд. 9), відповідно до якої передав даній організації на безоплатне зберігання та експонування на виставці зберігача за адресою: м. Москва, проспект Миру, 119, двадцять два транспортні засоби, які належать ОСОБА_7 зі строком дії до 01 червня 2021 року. 30.09.2021 року укладено новий договір строком дії до 25.12.2022 року а 01.12.2022 року начебто укладено договір про передання транспортних засобів на зберігання. Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації ОСОБА_7 не вжив заходів щодо витребування вказаних транспортних засобів чим сприяв їх використання ФСО для популяризації та позитивного ставлення громадян до органів державної влади, силових структур та позитивної мотивації молоді до проходження військової служби.

Сторона захисту заперечує такі обставини. Наполягає на тому що договір від 05.10.2020 року припинив свою дію до початку війни та не був у подальшому пролонгований . Ддоговору за підписом ОСОБА_7 від 01.12.2022 у розпорядженні органу досудового розслідування немає.

Крім того, з матеріалів клопотання вбачається, що одночасно здійснюється досудове розслідування у фактовому кримінальному провадженні за ч.5 ст. 191 ККУ (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем) за наступними фактичними обставинами: невстановлені посадові особи під час виконання договору з капітального ремонту укриття привласнили бюджетні кошти в особливо великих розмірах в умовах воєнного стану. За даною статтею підозру не повідомлено жодній особі.

Постановою слідчого від 23.10.2024 року належний на праві приватної власності ОСОБА_7 транспортний засіб «ЗІЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_33 , 1981 року випуску, визнано речовим доказом, оскільки він начебто набутий ним незаконним шляхом.

Також постановою слідчого від 05.02.2025 року вказаний транспортний засіб «ЗІЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_33 , 1981 року випуску, повторно визнано речовим доказом, оскільки ОСОБА_7 начебто має намір вивезти його до Російської Федерації та передати на зберігання Автономній некомерційній організації «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації».

Разом з цим, в порушення вимог ч.5 ст.110 КПКУ про вказані постанови слідчого не містять відомостей про зміст обставин, які є підставами для прийняття постанов та належні мотиви прийняття постанов, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу.

Посилання у постанові слідчого від 23.10.2024 року на те, що автомобіль набутий незаконним шляхом не підтверджено жодним доказом та за цим фактом не здійснюється досудове розслідування у даному кримінальному провадженні.

Твердження у постанові від 05.02.2025 року про те, що ОСОБА_7 начебто має намір вивезти вказаний транспортний засіб до Російської Федерації та передати на зберігання Автономній некомерційній організації «Музейно-виставковий технічний центр Автомобільно-мотоциклетного клуба Федеральної служби охорони Російської Федерації» також не ґрунтуються на жодному доказі та є нелогічними, оскільки автомобіль слідчим вилучений та перебуває під арештом.

Слідчий не зазначив які саме обставини доводить вказаний автомобіль та яким саме критеріям, передбаченим у ст. 98 КПКУ, він відповідає.

Аналіз положень ст. 100 КПКУ дає підстави дійти висновку, що на підстави ухвали слідчого судді може бути реалізовано не будь-який об`єкт матеріального світу, що належить підозрюваному, а лише той, що є речовим доказом, тобто відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 КПКУ.

Відповідно до ч.1 ст. 98 КПКУ речовими доказами у кримінальному провадженні є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

З фактичних обставин справи за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.5 ст. 191 ККУ, та зі змісту повідомлення ОСОБА_7 підозри за ст. 111-2 ККУ, вбачається, що транспортний засіб ЗІЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_33 , 1981 року випуску, не має жодного доказово значення по справі та не відповідає жодному критерію, зазначеному у ст. 98 КПКУ.

Доводи слідчого про те, що існує ризик вивезення транспортного засобу до Російської Федерації, є безпідставними, оскільки станом на теперішній час вказане майно арештовано та перебуває в управлінні АРМА. При цьому ОСОБА_7 перебуває за межами України, а внаслідок повномасштабного вторгнення Російської Федерації з лютого 2022 року перетин державного кордону України з метою виїзду до РФ є фізично неможливим.

Таким чином, під час судового розгляду сторона обвинувачення не довела наявність ключової підстави для ухвалення слідчим суддею рішення про реалізацію арештованого майна, а саме, що воно є речовим доказом у кримінальному провадженні.

Крім цього, при ухваленні рішення про реалізацію речових доказів, слідчий суддя має керуватися положеннями Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», які регулюють правові підстави та умови, за яких особу можливо позбавити права власності під час кримінального провадження до ухвалення судом обвинувального вироку та набрання ним законної сили.

Так, відповідно до ч.4 ст. 21 вказаного Закону, рухоме майно може бути передано для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді, суду за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) майно піддається швидкому псуванню;

2) майно швидко втрачає свою вартість;

3) витрати на зберігання рухомого майна протягом одного календарного року становлять більше 50 відсотків його вартості.

Нерухоме майно взагалі не може бути передано для реалізації без згоди власника такого майна до винесення обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, або іншого судового рішення, що набрало законної сили, яке є підставою для застосування спеціальної конфіскації відповідно до Кримінального процесуального кодексу України, або судового рішення, яке набрало законної сили, про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави (абз.2 ч.4 ст. 21 Закону)

У поданому клопотання сторона обвинувачення не зазначила та під час судового розгляду не довела існування жодної із підстав, передбачених ч.4 ст. 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».

Не встановлено таких підстав і під час допиту в судовому засіданні за ініціативою слідчого судді представника Південного МТУ АРМА ОСОБА_13 , який листом від 17.12.2024 року ініціював питання щодо необхідності реалізації вказаного майна.

Отже, відсутні і додаткові умови передання належного ОСОБА_7 транспортного засобу «ЗІЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_33 , 1981 року випуску, для реалізації без згоди власника за рішенням слідчого судді.

Зазначене майно, яке арештовано та перебуває в управлінні Південного АРМА, може бути лише конфісковано в дохід держави у випадку ухвалення відносно ОСОБА_7 обвинувального вироку за ст.111-2 ККУ та застосування додаткового покарання у виді конфіскації майна, яке відповідно до санкції статті не є обов`язковим.

Та обставина, що арештоване майно є специфічним в управлінні, що має наслідком обмеження вибору управителем, тобто АРМА, напрямків управління, у зв`язку з належністю автомобілю до колекційних, та що зазначені фактори суттєво обмежують можливість надходжень до Державного бюджету України, - не є підставою для реалізації майна.

Щодо швидкого псування транспортного засобу вбачається наступне.

Згідно листа Південного МТУ АРМА №488-3-2024 від 17.12.2024 встановлено, що в ході проведеного огляду транспортного засобу «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_33 , 1981 року випуску візуальний стан останнього задовільний. На лівому задньому крилі є сліди тріщин шпаклювання та відповідно пошкодження лакофарбового покриття автомобіля. На правому задньому крилі є незначні тріщини лакофарбового покриття. В цілому стан автотранспортного засобу можливо оцінити як задовільний, з урахуванням року випуску автомобілю, особливостей зберігання та використання. Отже стан автомобіля є задовільним, а в листі не зазначено про хоча б передбачуване псування.

Щодо втрати вартості транспортного засобу вбачається наступне.

Слід зазначити, що згідно до висновку експерта №24-4595 від 19.09.2024, автомобіль марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_33 , 1981 року випуску «в оригінальній комплектації репрезентує історію розвитку радянського та світового автомобілебудування, історію українського суспільства в період його перебування у складі СРСР, безпосередньо пов`язаний з історичними подіями та належить до культурних цінностей, що мають історичне та наукове значення.» (арк.23 висновку експерта). Зазначене не кореспондується із викладеними в повідомленні про підозру міркуваннями сторони обвинувачення щодо популяризації саме радянського союзу ОСОБА_7 , адже експерт зазначає про історію саме українського суспільства. Також, висновок експерта виключає п.п.1, 2 ч.4 ст.21 Закону, згідно якого зазначено, що вказаний автомобіль є культурною цінністю, що має історичне та наукове значення, отже суд приходить до висновку, що з цих підстав вартість даного транспортного засобу навпаки в майбутньому може зрости.

Щодо витрат на зберігання транспортного засобу суд вбачає наступне.

Основна частка коштів, що належать до експлуатаційних витрат, йде на заправку автомобіля. Окрім того, на думку фахівців, проходити техобслуговування потрібно кожні півроку або 10 000 км. пробігу. Транспортний засіб марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_32 , 1981 року випуску було вилучено, він не перебуває в користуванні, отже витрати на його зберігання (утримання) фактично відсутні. Єдина можлива витрата на його утримання полягає в зберіганні в якомусь приміщенні чи майданчику, проте в поданому клопотанні не має жодного посилання на це та відповідного підтвердження. Відповідно до висновку комплексної транспортно-товарознавчої та мистецтвознавчої експертизи №24-4595 від 19.09.2024, проведеної судовими експертами Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, вартість транспортного засобу марки «ЗИЛ» моделі 4104, реєстраційний номер НОМЕР_32 , 1981 року випуску, становить 3604 494 грн. Однією з умовою для задоволення клопотання є необхідність встановлення витрат на зберігання рухомого майна протягом одного календарного року більше 50 відсотків його вартості. В даному випадку ця сума повинна складати 1802247 грн., однак слідчим жодним чином не підтверджено, що витрати на зберігання даного транспортного засобу складатимуть таку вартість.

Висновки суду.

Під час судового розгляду клопотання, слідчим суддею не було встановлено, виходячи із завдань Національного агентства у сфері виявлення та розшуку активів, що передбачені чинним законодавством, доказів на підтвердження доводів, викладених у клопотанні, зокрема те, що незастосування заходів щодо передачі в управління Національному агентству майна, зазначеному у клопотанні, унеможливить виконання завдань кримінального провадження та не забезпечить збереження їх економічної вартості, прямого чи опосередкованого впливу та посягання на арештоване майно.

Європейський Суд з прав людини у справі "Свято-Михайлівської парафії проти України" (заява №77703/01) від 14 червня 2007 року в пункті 128 рішення зазначив, що "…в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією (995_004). Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання…"

Отже, слідчий суддя з урахуванням принципу розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження, враховуючи відсутність належного обґрунтування необхідності передачі зазначеного у клопотанні майна на зберігання та подальшу реалізацію Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, приходить до висновку про необхідність відмовити у задоволенні клопотання.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.98, 100, 171-173, 372, 376, 396 КПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання старшого слідчого в ОВС слідчого відділу Управління СБ України в Одеській області ОСОБА_4 про передачу Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (код ЄДРПОУ 41037901) у відповідності до вимог Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» та Положення про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для реалізації у порядку та умовах, визначених статей ст.ст. 1, 9, 19, 21 Законом України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» від 10 листопада 2015 року № 772-VIII, підп. 14 п. 4 Положенням про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, затверджене постановою КМУ № 613 від 11.07.2018, речові докази - майно підозрюваного у кримінальному провадженні № 42024163010000015 від 15.03.2024 громадянина України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 111-2 КК України відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Слідчий суддя: