Ухвала від 05.03.2025 по справі 947/38943/23

Номер провадження: 11-сс/813/433/25

Справа № 947/38943/23 1-кс/947/1985/25

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючий суддя ОСОБА_2 ,

судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участі:

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6

захисника ОСОБА_7

підозрюваного ОСОБА_8

розглянувши увідкритому судовомузасіданні врежимі відеоконференції міжОдеським апеляційнимсудом таДУ «Одеськійслідчий ізолятор»за участюпідозрюваного ОСОБА_8 , матеріали кримінального провадження №42023163010000034 від 11.07.2023 року за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м.Одеси від 31.01.2025 року про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Одеси, громадянина України, розлученого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ; проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України,

встановив:

в провадженні СВ ОРУП№1ГУНП вОдеській області,перебуває кримінальне провадження №42023163010000034 від 11.07.2023 року за підозрою ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України, за обставин, викладених у клопотанні органу досудового розслідування.

30.01.2025року ОСОБА_8 затриманов порядкуст.208,п.6ч.1ст.615КПК Українита втой жедень йомуповідомлено про підозру за фактом вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України, за кваліфікуючими ознаками: складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, а також заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчинені в особливо великих розмірах.

20.01.2025 року старший слідчий СВ ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 , за погодженням з прокурором Київської окружної прокуратури м. Одеси ОСОБА_10 , звернувся до слідчого судді з клопотанням про застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, строком на 60 днів, із застосуванням альтернативного запобіжного заходу у виді застави в розмірі 400 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, у разі внесення застави.

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України, в ході досудового розслідування кримінального провадження встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які обґрунтовують застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а саме: переховування підозрюваного від органу досудового розслідування; знищення, приховування або спотворення будь-якої із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином; вчинення іншого кримінального правопорушення, а також неможливість застосування більш м`яких запобіжних заходів.

Оскарженою ухвалою слідчого судді клопотання слідчого задоволено частково та до підозрюваного ОСОБА_8 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, строком до 27.03.2025 року, із визначенням застави в розмірі 300 (трьохсот) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 908400 (дев`ятсот вісім тисяч чотириста) гривень, із покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.

Мотивуючи прийняте рішення, слідчий суддя послався на: обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінальних правопорушень, тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень за результатами розгляду кримінального провадження по суті; дані про особу підозрюваного; доведеність існування ризиків, визначених п. 1, 3 ч.1 ст.177 КПК, а саме: можливе переховування від органу досудового розслідування та суду; незаконний вплив на свідків у кримінальному провадженні.

Слідчий суддя дійшов висновку, що більш м`які запобіжні заходи не здатні забезпечити виконання покладених на підозрюваного обов`язків.

Не погоджуючись з ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить скасувати її та постановити нову, якою застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту або особистого зобов`язання.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги, захисник посилається на необґрунтованість підозри та відсутність ризиків. Вважає, що докази, долучені до клопотання слідчого не містять докази про належність підпису на документах саме ОСОБА_8 , а також не доведено розмір майнової шкоди. Захисник також вважає, що слідчим суддею не прийнято до уваги дані, що характеризують особу підозрюваного, його спосіб життя та міцність соціальних зв`язків, наявність на його утриманні неповнолітньої доньки, а також батька, який є інвалідом та потребує постійного стороннього догляду; можливість застосування до підозрюваного більш м`якого запобіжного заходу, з урахуванням викладених обставин.

Крім того, захисник ОСОБА_7 просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, з посиланням на технічні неполадки в системі «Електронний суд» при поданні скарги.

Враховуючи приписи ст.395 КПК України, та те, що захисник звернувся з апеляційною скаргою 04.02.2025 року, про що свідчать відомості кур`єрської доставки, колегія суддів вважає, що апелянтом фактично не пропущений строк на оскарження, а томуклопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді є зайвим, оскільки строк на подачу апеляційної скарги поновлення не потребує.

Іншими учасниками кримінального провадження ухвала слідчого судді оскаржена не була.

У судовому засіданні захисник підтримав доводи апеляційної скарги, а також звернув увагу на визначення непомірного розміру застави, а також повідомив, що в даному кримінальному провадженні обвинувальний акт вже переданий для розгляду до суду. Підозрюваний погодився з думкою захисника.

Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на недоведеність доказами доводів сторони захисту про наявність у підозрюваного неповнолітньої дитини та батька, який є інвалідом, а також підтвердила, що обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні переданий для розгляду до суду.

Заслухавши суддю-доповідача; пояснення захисника та підозрюваного, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення скарги; дослідивши матеріали судового провадження; обговоривши доводи апеляційної скарги; колегія суддів дійшла висновку про таке.

Частина першаст.404КПК України (далі КПК) передбачає, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 370КПК передбачає,що судоверішення повиннобути законним,обґрунтованим івмотивованим. Законнимє рішення,ухвалене компетентнимсудом згідноз нормамиматеріального праваз дотриманнямвимог щодокримінального провадження,передбачених цимКодексом. Обґрунтованимє рішення,ухвалене судомна підставіоб`єктивно з`ясованихобставин,які підтвердженідоказами,дослідженими підчас судовогорозгляду таоціненими судомвідповідно дост.94цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Питання, які слідчий суддя повинен вирішити при застосуванні відносно особи запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначені змістом ст.ст. 177, 178, 183 КПК.

Відповідно до вимог ст. 177 КПК, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню чи вчинити інше правопорушення.

Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд, відповідно до ст. 178 КПК та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності вищезазначених обставин, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.

Під час апеляційного перегляду оскарженої ухвали встановлено, що слідчий суддя дотримався вказаних вимог закону при розгляді клопотання про застосуваннядо підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Слідчий суддя, приймаючи рішення про доцільність застосування до підозрюваного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, врахував всі обставини, з якими закон пов`язує можливість застосування такого запобіжного заходу та обґрунтовано дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання органу досудового розслідування, в зв`язку з відсутністю достатніх стримуючих факторів, які б дозволили менш суворим запобіжним заходам дієво запобігти існуючим ризикам.

Щодо наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, апеляційним судом встановлено таке.

Відповідно до ч.5ст.9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ).

Відповідно до практики ЄСПЛ «обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину гарантії від безпідставного арешту і затримання, закріпленої у статті 5 §1(с) Конвенції». За визначенням ЄСПЛ «обґрунтована підозра у вчиненні кримінального злочину, про яку йдеться у статті 5 §1(с) Конвенції, передбачає наявність обставин або відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила певний злочин» («K.-F. проти Німеччини», 27 листопада 1997, §57).

У пункті 175 рішення Європейського суду з прав людини від 21.04.2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» зазначено, що «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти, що підтверджують обґрунтовану підозру, не повинні бути такого ж рівня, що й факти, на яких має ґрунтуватися обвинувальний вирок. Аналогічна правова позиція ЄСПЛ відображена усправі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, в якому також зазначено, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно пов`язують підозрюваного з певним злочином, вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

У п. 48 рішення «Чеботарь проти Молдови» № 35615/06 від 13.11.07 року ЄСПЛ зазначив: «Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 1 (с), поліція не зобов`язана мати докази, достатні для пред`явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов`язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред`явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання».

У рішенні ЄСПЛ «Ферарі-Браво проти Італії», Суд зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою.

Усправі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23.10.1994 року ЄСПЛ зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».

При цьому, обставини здійснення підозрюваним конкретних дій та доведеність його винуватості, потребують перевірки та оцінки у сукупності з іншими доказами у кримінальному провадженні під час подальшого досудового розслідування.

Таким чином, відповідно до практики ЄСПЛ, для вирішення питання щодо обґрунтованості повідомленої підозри, оцінка наданих слідчому судді доказів здійснюється не в контексті оцінки доказів з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності, доведення чи не доведення винуватості особи, що здійснюється судом при ухваленні вироку, а з метою визначити вірогідність та достатність підстав причетності тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення, а також чи є підозра обґрунтованою, щоб виправдати подальше розслідування або висунення обвинувачення.

Апеляційний суд наголошує, що на даній стадії кримінального провадження, судом не встановлюється винуватість чи не винуватість підозрюваного у скоєнні злочину, а лише вирішується питання про обґрунтованість підозри та наявність ризиків для обрання відповідного запобіжного заходу, а тому суд не може давати остаточну оцінку допустимості та належності доказів, оскільки справа не розглядається судом по суті пред`явленого обвинувачення.

Відповіднодо положень ч.2 ст.94 КПК, жоден доказ не має наперед встановленої сили, та всі докази в даному кримінальному провадженні підлягають ретельній перевірці з наступною їх оцінкою у відповідності до положень ч.1 ст.94 КПК.

Відповідно до ст.ст. 89, 94 КПК, оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження по суті.

Докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, долучених до клопотання органу досудового розслідування, в повній мірі враховані слідчим суддею та вказують на те,що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра причетності ОСОБА_8 до вчинення інкримінованих йому злочинів.

Дослідивши долучені до клопотання слідчого докази, апеляційний суд приходить до висновку, що підставпередбачених ст.87 КПК для визнання цих доказів недопустимими,не встановлено та стороною захисту щодо існування таких підстав відомостей не надано.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що долучені до клопотання слідчого докази, є такими, що вказують на наявність обставин та відомостей, які можуть переконати суд та неупередженого спостерігача, що підозрюваний можливо вчинив інкриміновані йому злочини. Ці докази, на даній стадії досудового розслідування, є достатніми для висновку, що підозра не є вочевидь необґрунтованою та відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».

Стосовно доводів захисника щодо відсутності доказів про приналежність підпису на документах саме ОСОБА_8 , а також не доведеність розміру майнової шкоди, апеляційний суд звертає увагу, що слідчим суддею в повній мірі досліджено питання щодо наявності обґрунтованої ОСОБА_8 підозри, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, які містять достатньо доказів, які підтверджують обґрунтованість пред`явленої ОСОБА_8 підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.366, ч.5 ст.191 КК України.

Колегія суддівзвертає увагу,що остаточна оцінка допустимості та належності доказів буде надана судом під час розгляду по суті пред`явленого обвинувачення.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи сторони захисту в частині відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК, які зазначені в оскарженій ухвалі слідчого судді, з огляду на таке.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч.ч. 1, 2 ст.177 КПК.

Ризики, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення підозрюваним зазначених дій.

При цьому, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» -слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.

Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки підозрюваного та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.

Стосовно загрози втечі особи, практика ЄСПЛ виходить з того, що якщо тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати його до втечі. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, її моральний облік, місце проживання, професію, прибуток, сімейних зв`язків, будь яких зв`язків з іншою країною, або наявність зв`язків в іншому місці.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року ЄСПЛ вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.

Також, СПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».

З урахуваннямнаведеного,посилання сторонизахисту навідсутність ризикупереховуванняпідозрюваного апеляційнийсуд визнаєнеспроможними,оскільки ОСОБА_8 інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого, зокрема, ч.5 ст.191 КК України, а санкція вказаної норми кримінального законупередбачає покарання у виді позбавлення волі на строкдо 12 (дванадцяти) років з конфіскацією майна.

Таким чином, обставини даного кримінального провадження, на думку апеляційного суду, дають достатні підстави припускати, що ОСОБА_8 , розуміючи можливість призначення суворого покарання, яке йому загрожує у разі доведеності його вини за результатами розгляду кримінального провадження, може здійснити спроби переховування від органу досудового розслідування чи суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що ризик, передбачений п.1 ч.1 ст.177 КПК, не можна визнавати недоведеним.

При встановленні наявності ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК, - впливу на свідків в даному кримінальному провадженні, апеляційний суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224, ч. 4 ст. 95 КПК.

Апеляційний суд визнає неспроможними доводи сторони захисту щодо відсутності ризику незаконного впливу підозрюваного на свідків, оскільки покази свідків, якістаном на даний час ще не допитанів судовому засіданні, мають істотне значення для проведення повного, всебічного та неупередженого досудового розслідування, перебуваючи на свободі, підозрюваний може здійснювати незаконний вплив на свідків, схиляючи їх до зміни показів в рамках даного кримінального провадження, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що слідчим суддею в достатній мірі досліджене питання щодо існування наявності ризиків, передбачених п.п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК, про що зазначено в оскарженій ухвалі слідчого судді.

Наявність вищезазначених ризиків,дають достатніпідстави вважати,що застосуванняна даномуетапі найсуворішого запобіжного заходу є обґрунтованим та дієвим, поряд з менш суворими запобіжними заходами, які на переконання апеляційного суду не будуть здатні забезпечити належну поведінку особи.

Доводи захисника про можливість застосування підозрюваному запобіжного заходу у виді домашнього арешту або особистого зобов`язання, колегія суддів визнає безпідставними, оскільки інший запобіжний захід з великою вірогідністю може виявитися недостатнім для запобігання існуючих ризиків.

Крім того, посилання захисника на дані, що характеризують особу підозрюваного, його спосіб життя та соціальні зв`язки, наявність у нього неповнолітньої доньки, а також батька, який є інвалідом та потребує постійного стороннього догляду, апеляційний суд бере до уваги, але визнає непереконливими, оскільки вказані обставини не є такими, що нівелюють існуючі ризики в кримінальному провадженні.

Застосувавши до підозрюваного запобіжний захід у виді тримання під вартою, слідчий суддя з достатньою повнотою мотивував своє рішення в частині визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу.

Частиною 5 статті 182 КПК визначено межі розмірів застави в залежності від тяжкості вчинених злочинів, а також передбаченощодо особи, підозрюваної у вчиненні особливо тяжкого злочину розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Слідчий суддя правильно врахував обставини та тяжкість інкримінованого злочину, особу підозрюваного, та дійшов обґрунтованого висновку про визначення підозрюваному застави у розмірі 300 (трьохсот)розмірів прожитковогомінімуму дляпрацездатних осіб,якийвідповідає вимогам ст.182 КПК, а також поклав на нього обов`язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК.

На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження та висунутої підозри у скоєнні тяжкого злочину, а також особи підозрюваного, визначений слідчим суддею розмір застави є достатнім і прийнятним також з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Матеріали справи не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою за станом здоров`я. Стороною захисту апеляційному суду також не надано будь-яких документів, які б свідчили про неможливість перебування підозрюваного під вартою.

Колегія суддів приймає до уваги, що на теперішній час досудове розслідування завершено та обвинувальний акт скеровано до місцевого суду для розгляду по суті, тому доцільність подальшого утримання обвинуваченого під вартою буде перевірена через нетривалий час в порядку ст.331 КПК, а сторона захисту не позбавлена можливості надати суду документи на підтвердження доводів щодо неможливості подальшого утримання обвинуваченого під вартою, або зміни обставин, які свідчать про нівелювання врахованих раніше ризиків.

Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд вважає, що висновок слідчого судді про існування достатніх підстав для продовження тримання підозрюваного під вартою відповідає вимогам кримінального процесуального закону.

За наведених обставин апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 419, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 31.01.2025 року, якою підозрюваному ОСОБА_8 в кримінальному провадженні №42023163010000034 від 11.07.2023 року, застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4