Рішення

від 25.02.2025 по справі 910/4123/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2025Справа № 910/4123/23За позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури

до 1) Київської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ОСОБА_1

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди, повернення земельної ділянки і зобов`язання вчинити дії,

Суддя Карабань Я.А.

Секретар судових засідань Севериненко К.Р.

Представники учасників справи:

від прокуратури: Колодчина Р.В.;

від відповідача-1: Самелюк К.О.;

від відповідача-2: Дивак В.В., Мартиненко А.В., Болдирєва Д.І., Кравець Р.Ю.;

від третьої особи: Калько О.О., Болдирєва Д.І.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник керівника Київської міської прокуратури (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) Київської міської ради (надалі - відповідач-1) та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» (надалі - відповідач-2) в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 16.12.2021 №4140/4181 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва»;

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007), укладений між відповідачами 1 і 2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі 27.12.2022 за №4678;

- зобов`язати відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007), у стані, придатному для її подальшого використання.

Позовні вимоги, з посиланням на ст.19, 131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ст.16, 21, 203, 207, 215, 216, 316, 317, 318, 328, 375, 376, 377 Цивільного кодексу України, ст.9, 90, 95, 102-1, 116, 122, 124, 134, 152 Земельного кодексу України, мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято, а договір укладено з порушенням норм чинного законодавства та всупереч інтересам держави та територіальної громади, оскільки земельну ділянку передано без проведення земельних торгів та площею, що майже в 28 разів перевищує площу майна, яке на ній розташовано.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.04.2023.

24.03.2023 від представника відповідача-1 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує щодо задоволення позову та, зокрема, зазначає, що ним правомірно було прийнято оспорюване рішення від 16.12.2021 №4140/4181 про передачу відповідачу-2 земельної ділянки в оренду та укладено договір оренди такої земельної ділянки, в зв`язку з набуттям відповідачем-2 права власності на нерухоме майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці.

04.04.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача-1 та просить задовольнити позов.

У підготовче засідання 18.04.2023 з`явились сторони. Суд протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 16.05.2023.

18.04.2023 від представника відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема, вказує, що відповідач-1, як власник спірної земельної ділянки розпорядився нею на власний розсуд. Зазначає, що є власником нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, право власності на яке на даний час не скасовано, а тому скористався своїм правом на отримання спірної земельної ділянки в оренду.

24.04.2023 від представника позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2, у якій позивач заперечує проти доводів відповідача-2 та просить задовольнити позов.

16.05.2023 від представників відповідача-2 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи, в зв`язку з хворобою одного представника відповідача-2 та необхідністю ознайомитись з матеріалами справи іншого.

У підготовче засідання 16.05.2023 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 в засідання не з`явився. Судом, із урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою задоволено клопотання представників відповідача-2 про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 31.05.2023.

29.05.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).

30.05.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання, в якому останній просить відхилити доводи позивача викладені в позові та залишити його без задоволення.

31.05.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду справи №925/1133/18. Також подано клопотання про призначення комплексної судової експертизи (експертизи з питань землеустрою та земельно-технічну експертизи), клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду справи №754/488/22, клопотання про призначення комплексної судової експертизи (будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи) та клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 .

У підготовче засідання 31.05.2023 з`явились сторони. Суд, із урахуванням думки сторін, протокольною ухвалою відклав підготовче засідання на 20.06.2023.

19.06.2023 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду Верховним Судом справи №925/1133/18, заперечення на клопотання про зупинення провадження в справі до розгляду Деснянським районним судом міста Києва справи №754/488/22, заперечення на клопотання про залучення третьої особи та заперечення на клопотання про призначення експертизи.

19.06.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів.

У підготовче засідання 20.06.2023 з`явились сторони. У підготовчому засіданні представник відповідача-2 заявив клопотання про поновлення строку на подання клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Суд, із урахуванням думки сторін, протокольними ухвалами задовольнив клопотання відповідача-2 про долучення документів та долучив ухвалу про відкриття провадження в справі №754/488/22 до матеріалів справи, відмовив у задоволені клопотання представника відповідача-2 про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Департамент земельних ресурсів Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), так як рішення в даній справі не вплине на права або обов`язки останнього та задовольнив клопотання представника відповідача-2 про залучення до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_1 та залучив останнього до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів (надалі - третя особа).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.06.2023 відкладено підготовче засідання на 18.07.2023.

12.07.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення доказів, а саме копії відповіді на адвокатський запит від 08.06.2023, з додатками.

13.07.2023 від третьої особи надійшли письмові пояснення.

17.07.2023 від представника відповідача-2 надійшла заява про залишення позову без розгляду.

У підготовче засідання 18.07.2023 з`явились представники учасників справи, протокольною ухвалою судом відмовлено в задоволенні клопотання відповідача-2 про зупинення провадження в справі до розгляду Верховним Судом справи № 925/1133/18. У засіданні представник позивача заявила клопотання про відкладення підготовчого засідання для надання часу на написання заперечення щодо заяви відповідача-2 про залишення позову без розгляду. Протокольною ухвалою судом відкладено підготовче засідання на 05.09.2023.

01.09.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи висновку експерта.

05.09.2023 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів.

У підготовче засідання 05.09.2023 з`явився представники учасників справи. У засіданні судом поставлено на обговорення клопотання відповідача-2 про зупинення провадження в даній справі до розгляду справи №754/488/22, яке представник відповідача-2 і третьої особи та третя особа підтримали, представник відповідача-1 покладався на розсуд суду, а представник позивача заперечувала проти зупинення провадження в справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2023, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, зупинено провадження в справі № 910/4123/23 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №754/488/22.

28.08.2024 від представника відповідача надійшло клопотання про поновлення провадження в справі, з посиланням на те, що рішення в справі № 754/488/22 набрало законної сили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2024 поновлено провадження та призначено підготовче засідання на 16.10.2024.

08.10.2024 від представника позивача надійшла заява про зміну предмета позову, а саме позивачем заявлено ще дві вимоги про: зобов`язання відповідача-2 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літера «А» площею 296 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007); зобов`язання відповідача-2 знести самочинно збудований об`єкт нерухомого майна - гараж № 6 площею 28 кв.м, що розташований на земельній ділянці площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007).

11.10.2024 від представника відповідача-2 та третьої особи надійшли клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання.

Також 11.10.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду.

14.10.2024 від представника відповідача-2 надійшло клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання.

У підготовче засідання 16.10.2024 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 в засідання не з`явився. Суд протокольною ухвалою прийняв заяву позивача про зміну предмета позову, подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням та встановив відповідачам 1, 2 та третій особі строк на надання пояснень на позов, з урахуванням заяви про зміну предмета позову до 25.10.2024, а позивачу строк на надання заперечень на такі пояснення, якщо їх буде подано, протягом 5 днів, з дня їх отримання. Також суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача-2 про залишення позову без розгляду. Разом з цим, суд відмовив у задоволенні клопотань представника відповідача-2 і клопотання представника третьої особи про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання в частині продовження строку підготовчого провадження, з огляду на те, що ухвалою суду від 16.05.2023 вже було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Крім цього, суд протокольною ухвалою задовольнив клопотання представника відповідача-2 і клопотання представника третьої особи про відкладення підготовчого засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2024 відкладено підготовче засідання на 30.10.2024.

28.10.2024 від представників відповідача-2 надійшли письмові пояснення та додаткові пояснення.

Також 28.10.2024 від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення.

30.10.2024 від представника відповідача-2 надійшла заява про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв`язку із необхідністю ознайомитись з матеріалами справи.

У підготовче засідання 30.10.2024 з`явились представники учасників справи. Суд протокольною ухвалою, з урахуванням думки представників учасників справи, відмовив у задоволенні клопотань відповідача-2 та його представника про призначення комплексної судової експертизи від 31.05.2023. Також суд протокольною ухвалою залишив без розгляду пояснення представників відповідача-2 від 28.10.2024 та від 25.10.2024, з огляду на відсутність у відповідача-2 електронного кабінету. Крім цього, суд протокольною ухвалою залишив без розгляду пояснення третьої особи від 28.10.2024, як такі, що подані з пропуском встановленого судом строку. Також суд протокольною ухвалою зобов`язав відповідача-2 та третю особу зареєструвати електронний кабінет в системі «Електронний суд».

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2024 відкладено підготовче засідання на 26.11.2024.

15.11.2024 від представника відповідача-2 та третьої особи надійшли заяви з доказами реєстрації відповідача-2 та третьої особи в системі «Електронний суд».

15.11.2024 від представника відповідача-2 надійшли додаткові пояснення, з клопотаннями про поновлення строку для їх подання та поновлення строку на подання додаткових доказів.

15.11.2024 від представника третьої особи надійшли додаткові пояснення, з клопотаннями про поновлення строку для їх подання та поновлення строку на подання додаткових доказів.

26.11.2024 від прокуратури надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи копій постанов Верховного Суду.

У підготовче засідання 26.11.2024 з`явились представники учасників справи. Протокольною ухвалою судом відкладено підготовче засідання на 14.01.2025.

02.12.2024 від представника відповідача-2 надійшли письмові пояснення.

20.12.2024 від представника відповідача-2 надійшли заперечення на клопотання прокурора про долучення постанов Верховного Суду.

14.01.2025 від представника відповідача-2 надійшли пояснення щодо позовних вимог.

У підготовче засідання 14.01.2025 з`явилися представники сторін. Суд протокольними ухвалами відмовив у задоволенні клопотань представника відповідача-2 та третьої особи про поновлення строку на подання додаткових пояснень і доказів та залишив без розгляду додаткові пояснення відповідача-2 і третьої особи від 14.11.2024, що надійшли до суду 15.11.2024. Крім цього, суд протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання прокурора про долучення до матеріалів справи копій постанов Верховного Суду. Також протокольними ухвалами відмовив у долученні додаткових пояснень представників відповідача-2 від 29.11.2024, що надійшли до суду 02.12.2024 та від 14.01.2025.

Також враховуючи, що судом під час підготовчого провадження та, зокрема, в підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, протокольною ухвалою судом закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 25.02.2025.

25.02.2025 від представників відповідача-2 та третьої особи надійшли промови в судових дебатах у письмовому вигляді.

У судовому засіданні 25.02.2025 прокурор надала пояснення по суті позовних вимог та позов просила задовольнити, представники відповідача-1, відповідача-2, третьої особи і третя особа заперечували проти задоволення позову в повному обсязі. Протокольними ухвалами суд, з урахуванням думки учасників справи, долучив до матеріалів справи промови представників відповідача-2 та третьої особи в судових дебатах.

У судовому засіданні 25.02.2025 відповідно до ст. 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

22.03.2019 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» (відповідачем-2) зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ.А, загальною площею 296 кв.м по АДРЕСА_1 . Державна реєстрація була проведена на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОК «Ніка-Сервіс».

Також 21.10.2021 Товариством з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» (відповідачем-2) зареєстровано право власності на нежитлову будівлю - гараж № НОМЕР_1 , загальною площею 28 кв.м по АДРЕСА_1 . Державна реєстрація була проведена на підставі договору-купівлі-продажу гаража від 21.20.21 №738, укладеного між ОСОБА_3 та ТОВ «Рись Інвест Груп».

16.12.2021 Київською міською радою (відповідачем-1) прийнято рішення №4140/4181 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 », яким вирішено передати ТОВ «Рись Інвест Груп», за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,9022 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007) для експлуатації та обслуговування автостоянки (код виду цільового призначення - 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) на по АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

На виконання вказаного рішення 27.12.2022 між відповідачем-1 (орендодавець) та відповідачем-2 (орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки (надалі- договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. за зареєстровано за номером 4678, за умовами якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 16.12.2021 за №4140/4181 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування автостоянки.

Відповідно до пункту 2.1 зазначеного договору об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 16.12.2021 за №4140/4181 та цього договору є земельна ділянка з такими характеристиками:

- кадастровий номер 8000000000:62:701:0007;

- місце розташування: АДРЕСА_1 ;

- цільове призначення - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства (для експлуатації та обслуговування автостоянки);

- категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення;

- розмір - 0,9022 га.

Договір укладено на 15 років (пункт 3.1 договору).

У даному випадку предметом спору є визначені прокурором вимоги про:

- визнання незаконним та скасувати рішення відповідача-1 від 16.12.2021 №4140/4181 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва»;

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007), укладений між відповідачами 1 і 2, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Біловар І.О. та зареєстрований в реєстрі 27.12.2022 за №4678;

- зобов`язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007), у стані, придатному для її подальшого використання.

- зобов`язання відповідача-2 знести самочинно збудовані об`єкти нерухомого майна - нежитлову будівлю літера «А» площею 296 кв.м та гараж № 6 площею 28 кв.м, які розташовані на земельній ділянці площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007).

Враховуючи, що з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах держави, суд вважає за необхідне спочатку дослідити питання щодо наявності/відсутності підстав прокурора для звернення до суду з даним позовом.

Так, за змістом частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України прокуратура в Україні здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

В силу частини 2 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою.

Згідно частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Отже, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Відповідний висновок щодо застосування вищевказаної норми права наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 (п.77).

В силу статті 23 вказаного Закону на прокурора покладається обов`язок попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskaya v. Russia), заява № 42454/02, § 35).

У даній справі на думку прокурора інтерес держави полягає в необхідності забезпечення прав та інтересів територіальної громади, як дійсного власника землі, що є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, забезпечення раціонального використання та охорони земель.

Так, як визначено частиною 1 статті 374 Цивільного кодексу України територіальна громада є одним із суб`єктів права власності на землю (земельну ділянку).

В силу частини 2 статті 374 Цивільного кодексу України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно з частиною 1 статті 80 Земельного кодексу України територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, є суб`єктами права власності на землі комунальної власності.

Прокурор вказує, що Київська міська рада як орган, уповноважений діяти виключно в інтересах територіальної громади міста, при прийнятті оскаржуваного рішення та укладення договору оренди, внаслідок допущених порушень розпорядилась земельною ділянкою поза конкурентними засадами, а відтак діяла всупереч інтересам територіальної громади міста та, відповідно, і держави.

Поряд з цим, повноваженнями щодо розпорядження спірними земельними ділянками, відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, наділена саме Київська міська рада, яка за висновком прокурора і допустила порушення вимог закону, а саме прийняла оспорюване рішення всупереч інтересів територіальної громади та держави, що виключає можливість здійснення нею захисту законних інтересів держави в спірних правовідносинах у спосіб, який обрав прокурор.

Отже, в даному випадку відсутній орган, який мав би здійснювати захист порушених інтересів держави, тому суд вважає, що прокурор діє як самостійний позивач і не здійснює представництво інтересів держави в особі будь-якого з державних органів, що виконують функції контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, оскільки орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах відсутній, є підстави для набуття прокурором статусу позивача відповідно до приписів частини 5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України.

Як убачається з матеріалів справи, Київська міська прокуратура на адресу Київської міської ради та Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) направляла листи від 14.02.2022 за №15/1-163вих22, від 17.05.2022 №15/1-250вих22, від 25.01.2023 №15/1-56 вих-23, в яких повідомила про виявлені порушення інтересів держави при прийнятті Київською міською радою рішення про передачу ТОВ «Рись Інвест Груп» земельної ділянки площею 0,9022 га в оренду по вулиці Оноре де Бальзака, 72-В у Деснянському районі міста Києва та просила повідомити про вжиті заходи щодо скасування рішення від 16.12.2021 за №4140/4181 та визнання недійсним укладеного на його виконання договору оренди землі від 27.12.2022.

Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надано відповідь від 03.02.2023 за №05716-1340, в якій зазначено, що ні Департамент ні Київська міська рада не планують вживати заходи для скасування вказаного рішення визнання недійсним договору оренди.

Прокурор вказує, що Київська міська рада усунулась від здійснення повноважень на захист держави.

Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 зазначив, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

З урахуванням викладеного, на думку суду в даному випадку прокурором дотримано визначений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" порядок звернення до суду з позовом в інтересах держави, як самостійного позивача.

Також на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Подільська окружна прокуратура міста Києва листом від 15.03.2023 №15/1-178вих23 повідомляла Київську міську раду про намір звернутися до Господарського суду міста Києва з вказаним позовом в інтересах держави.

З урахуванням зазначеного, а також враховуючи відсутність іншого органу, який міг би здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади, враховуючи необхідність захисту не окремої особи, а всієї територіальної громади, звернення з даним позовом прокурора є виправданим та обґрунтованим. Зважаючи на оспорення рішень органу місцевого самоврядування та, об`єктом якого є право оренди на земельну ділянку комунальної власності, прокурор міг визначити позивачем і відповідний орган, однак, у даному випадку, предметом спору є і відповідне рішення такого органу, який не може бути одночасно і позивачем, і відповідачем (аналогічні правові висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, Верховного Суду від 07.09.2020 у справі №917/468/19 та від 16.09.2020 у справі №922/708/19).

Спір у справі виник у зв`язку з наявністю, на думку прокурора, підстав для визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, а також повернення такої земельної ділянки територіальній громаді міста Києва та знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна.

Так, прокурор, зокрема, зазначає, що нежитлова будівлю літ «А», загальною площею 296 кв.м. та гараж №6 загальною площею 28 кв.м. на вул. Оноре де Бальзака, 72-а у Деснянському районі міста Києва є самочинно збудованим майном.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст.86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей".

Разом з тим, суд наголошує, що прокурором, у порядку передбаченому Господарського процесуального кодексу України не надано допустимих та вірогідних доказів на підвердження факту незаконної реєстрації за позивачем права власності на нежитлову будівлю літ «А» та гараж №6 на вул. Оноре де Бальзака, 72-а у Деснянському районі міста Києва, а також доказів того, що вказане нерухоме майно є самочинно збудованим. Зокрема, прокурором не доведено, що попередніми власниками вказаного майна (Мироненко В.А., Калько О.О., та ОК «Ніка-Сервіс») незаконно зареєстровано право власності на вказані будівлі, а самі посилання на вказані обставини без надання належних та допустимих доказів не можуть бути підставою для задоволення позову.

При цьому є необґрунтованими посилання прокурора на рішення Господарського суду міста Києва від 04.10.2016 у справі №910/1190/16, що набрало законної сили 28.10.2016, яким зобов`язано обслуговуючий кооператив "Автокооператив по будівництву та експлуатації гаражів, автостоянок для зберігання транспортних засобів громадян Деснянського району міста Києва "Ніка-Сервіс" повернути Київській міській раді земельну ділянку площею 0,9022 га по вул. Оноре де Бальзака у Деснянському районі м. Києва, код ділянки 62:701:007 (вздовж лінії швидкісного трамваю, навпроти будинків №№54а-66/21) привівши земельну ділянку у придатний для використання стан шляхом звільнення земельної ділянки від будівель і споруд, оскільки як зазначає прокурор таке рішення виконано в примусовому порядку, а тому не може підтверджувати факт незаконного будівництва та реєстрації на спірні будівлі.

Так, прокурор просить визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради, яке є актом ненормативного характеру ( актам індивідуальної дії).

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно із приписами статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з частинами 1 і 2 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частини 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Згідно з частиною 3 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання в користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Частиною 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб; будівництва, обслуговування об`єктів інженерної, транспортної, енергетичної інфраструктури, мультимодальних терміналів, об`єктів зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу);

Отже, чинним земельним законодавством передбачено виключне право власника нерухомого майна на отримання в оренду земельної ділянки, на якій воно розташоване без проведення земельних торгів.

Виходячи із системного аналізу положень частини другої статті 124 і абзацу 2 частини другої статті 134 Земельного кодексу України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Таке правове регулювання з боку законодавця є виправданим і логічним та створює передумови одночасно як для усунення випадків покладення на власників таких об`єктів надмірного тягаря, пов`язаного з необхідністю оформлення права землекористування, так і для недопущення ухилення учасників земельних правовідносин від дотримання положень законодавства щодо отримання земельних ділянок на конкурентних засадах та/або їх отримання з метою використання, що відрізняється від цільового використання об`єктів нерухомості, та/або у розмірі, який необґрунтовано значно перевищує площу таких об`єктів.

Аналогічна правова позиція, викладена в постановах Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, від 01.04.2021 у справі №910/10500/19.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Київської міської ради за №4140/4181 від 16.12.2021 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 », яким вирішено передати ТОВ «Рись Інвест Груп», за умови виконання пункту 2 цього рішення, в оренду на 15 років земельну ділянку площею 0,9022 га (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007) для експлуатації та обслуговування автостоянки (код виду цільового призначення - 12.04, для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства) на по АДРЕСА_1 із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва, в зв`язку з набуттям права власності на нерухоме майно.

Так, 22.03.2019 ТОВ «Рись Інвест Груп» (відповідачем-2) зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ.А, загальною площею 296 кв.м по АДРЕСА_1 . Державна реєстрація була проведена на підставі актів приймання-передачі нерухомого майна від ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОК «Ніка-Сервіс» від 26.02.2019.

Також 21.10.2021 на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ТОВ «Рись Інвест Груп» та ОСОБА_3 , що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Канайло Н.І. і зареєстрований в реєстрі за №738, за ТОВ «Рись Інвест Груп» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю гаража АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 5 пояснювальної записки від 09.11.2021 № ПЗН-30948 (до проекту рішення Київської міської ради) на земельній ділянці розташована автостоянка та нежитлова будівля літ «А» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1735951580000), загальною площею 296 кв.м., вказана будівля є власністю ТОВ «Рись Інвест Груп» (номери записів про право власності 44522174, 44522090, 44522017) та гараж №6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429954980000), загальною площею 28 кв.м., який є власністю ТОВ «Рись Інвест Груп» (номер запису про право власності 44563447).

Отже, з рішення Київської міської ради №4140/4181 вбачається, що ТОВ «Рись Інвест Груп» надано в оренду земельну ділянку площею 0,9022 га, в зв`язку з набуттям ним права власності на нерухоме майна, тобто з метою обслуговування та експлуатації виключно існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належних на праві власності зазначеній особі для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання.

Тобто, станом на час ухвалення рішення Київської міської ради від 16.12.2021 за №4140/4181 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 », яким вирішено передати ТОВ «Рись Інвест Груп» за ТОВ «Рись Інвест Груп» (відповідачем-2) було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю літ «А» (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1735951580000), загальною площею 296 кв.м. та гараж №6 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2429954980000), загальною площею 28 кв.м. на АДРЕСА_1 .

Отже, виходячи із встановлених фактичних обставин, розташування на спірній земельній ділянці належного відповідачу-2 нерухомого майна (нежитлових будівель), що зумовлює застосування щодо процедури надання земельної ділянки в оренду виняткового застереження, передбаченого абзацом 2 частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, виключає застосування суб`єктом права комунальної власності на землю конкурентних засад (земельних торгів) при продажу права на оренду спірної земельної ділянки.

Аналогічна правова позиція зазначена Верховним Судом у постанові від 01.10.2024 у справі №910/20103/23.

Відтак, оскільки ТОВ «Рись Інвест Груп» є власником нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:701:0007, право власності на яке є чинним та не скасовано, а прокурором у межах даної справи не доведено, що таке майно є самочинно збудованим, суд зазначає, що підстави для скасування рішення Київської міської ради про надання відповідачеві-2 цієї земельної ділянки в оренду на даний час відсутні.

Крім того, суд враховує, що згідно Класифікатора видів цільового призначення земельних ділянок (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), яким визначені види цільового використання земельних ділянок, зокрема, 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Водночас як установлено судом відповідно до пункту 2.1 договору оренди земельної ділянки від 27.12.2022, укладеного між відповідачами цільове призначення земельної ділянки - 12.04 для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Тобто, цільове призначення земельної ділянки "для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства", визначене оспорюваним договором оренди, відповідає виду цільового використання земельної ділянки, який визначений Класифікатором видів цільового призначення земельних ділянок.

Також доводи прокурора про перевищення відведеної ТОВ «Рись Інвест Груп» площі земельної ділянки порівняно з площею належного останньому нерухомого майна судом до уваги не приймаються виходячи з такого.

Так, при вирішенні спорів щодо площі земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, суд може брати до уваги площу земельної ділянки, яка надавалася попередньому власнику будівлі, але право на яку не перейшло до набувача вказаного нерухомого майна в порядку статті 120 Земельного кодексу України. В той же час це не виключає можливості землекористувача та відповідного органу визначати площу земельної ділянки, необхідної для обслуговування розміщених на ній будівель та споруд, шляхом розробки (затвердження, погодження) нового проєкту землеустрою чи технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки з відповідним обґрунтуванням необхідності збільшення чи зменшення її площі з урахуванням незмінності цільового та функціонального призначення.

Доведення обставин, пов`язаних з обґрунтованістю землевпорядної документації, у тому числі щодо розміру земельної ділянки, покладається на сторони в судовому процесі. При цьому відповідно до загальних засад господарського судочинства, врегульованих статтями 2, 13, 14, 74, 86, 237 Господарського процесуального кодексу України, позивач у справах зазначеної категорії повинен довести належними доказами, зокрема, але не виключно експертним висновком, ту обставину, що неналежними доказами є розроблений на замовлення відповідача проєкт землеустрою чи технічна документація із землеустрою, в яких власне і визначається конкретна площа земельної ділянки, необхідна орендарю для експлуатації та функціонування належної йому будівлі (ведення господарської діяльності). При цьому оцінка зазначених доказів повинна здійснюватися судами з дотриманням стандартів доказування, передбачених Господарським процесуальним кодексом України щодо їх належності, допустимості, обґрунтованості та вірогідності.

Отже, сам по собі факт перевищення площі відведеної земельної ділянки над площею, займаною об`єктами нерухомості та необхідною для їх обслуговування, не може бути самостійною підставою для визнання такої передачі землі незаконною та задоволення відповідного позову. У зв`язку з цим, оскаржуючи законність передачі земельної ділянки в користування з мотивів неспівмірності площі відведеної земельної ділянки порівняно з площею будівлі, розташованої на цій земельній ділянці, саме позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого у статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідних правових висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 30.03.2021 у справі №992/1323/20.

Отже, проаналізувавши надані докази та доводи усіх учасників справи, обставини, якими прокурор обґрунтовує заявлені вимоги, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення відповідача-1 від 16.12.2021 №4140/4181 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Рись Інвест Груп» земельної ділянки в оренду для експлуатації та обслуговування автостоянки на АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва», а тому позов в цій частині не підлягає задоволенню.

Щодо вимог прокурора стосовно визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 27.12.2022, слід зазначити наступне.

Відповідно до норм статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Оскільки відсутні підстави для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради від 16.12.2021 №4140/4181, на підставі якого оспорюваний договір оренди було укладено, вказаний правочин є таким, що не суперечить вимогам законодавства, а тому не підлягає визнанню недійсним.

Також враховуючи, що вимоги про зобов`язання відповідача-2 повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради земельну ділянку площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007), у стані, придатному для її подальшого використання та про знесення самочинно збудованих об`єктів нерухомого майна - нежитлової будівлі літера «А» площею 296 кв. м та гаража № 6 площею 28 кв. м, які розташовані на земельній ділянці площею 0,9022 га по АДРЕСА_1 у Деснянському районі м.Києва (кадастровий номер 8000000000:62:701:0007), є похідними вимогами то останні також не підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.

Підсумовуючи наведене вище, надавши оцінку обставинам у даній справі, суд відмовляє в задоволені позовних вимог.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на прокурора.

Керуючись ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Повне рішення складено 11.03.2025.

Суддя Я.А.Карабань