Рішення

від 10.03.2025 по справі 369/6927/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/6927/22

Провадження № 2/369/925/25

РІШЕННЯ

Іменем України

10.03.2025 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

при секретарі Липченко О.С.

за участі

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2022 року позивач ТОВ «ХОКО Груп» звернулося до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 24.11.2021 року між Позивачем та ОСОБА_2 укладено Договір позики №1. За умовами договору позики Позичальник отримав від Позикодавця гроші в сумі 200000 грн.. Укладений договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 27.11.2021 року.

Грошові кошти позивачем передані відповідачу у повному обсязі. Таким чином, Позивачем належним чином виконані умови Договору позики, в той час як Відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати боргу. У добровільному порядку кошти не повернуті, тому вважає своє право порушеним.

Просив суд стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ХОКО Груп» заборгованість за договором позики в розмірі 200 000 грн. та судові витрати.

Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено та стягнено з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп» заборгованість за договором позики в розмірі 200 000,00 грн.; судовий збір 3000 грн.

22 березня 2023 року на адресу суду надійшла заява відповідача про перегляд вказаного заочного рішення, у якому просив суд скасувати заочне рішення, оскільки він був неналежним чином повідомлений про дату слухання справи.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 серпня 2023 року заява відповідача про перегляд заочного рішення задоволено, заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 грудня 2022року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп» до ОСОБА_2 про стягнення боргу скасовано.

При новому розгляді справи 31.08.2023 року до суду від представника відповідача надійшла заява про призначення експертизи у якій вона просила суд призначити по справі №369/6927/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп» до ОСОБА_2 про стягнення боргу судову почеркознавчу експертизу, перед якою поставити запитання: - Чи виконано підпис та рукописний запис від імені ОСОБА_2 на першій сторінці Договору позики № 1 від 24.11.2021 ОСОБА_2 чи іншою особою?; - Чи виконано підпис на другій сторінці Договору позики № 1 від 24.11.2021 в графі "Позичальник" ОСОБА_2 чи іншою особою?;

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 листопада 2023 року заява відповідача задоволена, призначено по справі №369/6927/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп» до ОСОБА_2 про стягнення боргу судову почеркознавчу експертизу, перед якою поставлені запитання: - Чи виконано підпис та рукописний запис від імені ОСОБА_2 на першій сторінці Договору позики № 1 від 24.11.2021 ОСОБА_2 чи іншою особою?; - Чи виконано підпис на другій сторінці Договору позики № 1 від 24.11.2021 в графі "Позичальник" ОСОБА_2 чи іншою особою?

Проведення судової почеркознавчої експертизи доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03057, м. Київ, вул. Смоленська, 6). Для проведення експертизи витребувано від Товариства з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп» оригінал Договору позики № 1 від 24.11.2021 року. Оплату за проведення судової почеркознавчої експертизи покладено на Відповідача.

Згідно з листом №13120/6376-4-24/32 від 24.06.2024р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз ухвала суду про призначення експертизи залишена без виконання, матеріали справи №369/6927/22 повернуті суду через несплату вартості експертизи Відповідачем.

Згідно з розпорядженням керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Распутньої Н.О. № 684 від 01.07.2024 року щодо повторного автоматичного розподілу справи №369/6927/22 та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 року у зв`язку з мобілізацією головуючого судді Дубас Т.В. вказану справу передано на розгляд судді Пінкевич Н.С.

Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Пінкевич Н.С. від 05.07.2024 року прийнята до розгляду цивільна справа за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп» до ОСОБА_2 про стягнення боргу. Розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

18.02.2025р. представником позивача подана заява про заміну позивача правонаступником, в якій вказано, що 31.01.2024р. між позивачем ТОВ «Хоко Груп» та ТОВ «Компанія Лекора» було укладено договір цесії, за яким ТОВ «Хоко Груп» (Цедент) відступив ТОВ «Компанія Лекора» (Цесіонарієві) право вимоги, належне Цедентові, яке виникло з договору позики №1 від 24.11.2021р., укладеного між Цедентом та боржником ОСОБА_3 на суму 200000,00 грн. Таким чином, ТОВ «Компанія Лекора» 31.01.2024р. стала кредитором відповідача.

Відповідно до ст.55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи,заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадкахзаміни особиу відносинах,щодо якихвиник спір,суд залучаєдо участіу справіправонаступника відповідноїсторони аботретьої особина будь-якійстадії судовогопроцесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку вінзамінив.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 18 лютого 2025 року залучено до участі у справі № 369/6927/22 правонаступника позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора», код ЄДРПОУ 43317636.

Відповідач та представник відповідача на неодноразові виклики суду не з`явилися, пояснень щодо суті спору не надали. Причини неможливості подати докази, відзиви, заявити клопотання суду не повідомили.

Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ст. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Судом встановлено, що 24.11.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ХОКО Груп»та ОСОБА_2 укладено Договір позики №1.

За умовами п. 1. укладеного між Позивачем та Відповідачем Договору позики Позичальник отримав від Позикодавця гроші в сумі 200 000,00 (двісті тисяч) гривень. А згідно з п.2 Договору позики договір позики є безпроцентним, остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 27.11.2021 року.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Згідно з статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Якщо наявний факт існування розписки або договору, у який позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом це свідчить про реальний характер договору позики, ключовим є зміст цього документу.

Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом України у постановах від 05 вересня 2018 р. у справі № 756/8630/14-ц , провадження № 61-8792св18, від 08 квітня 2021 р. у справі 500/1755/17, провадження 61-1899св20, від 22 вересня 2021 р. у справі № 761/29374/19 та від 16 лютого 2022 р. у справі № 520/19325/18.

Розписка є документом про отримання в борг грошових коштів, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору, зміст умов договору, і головне факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому, факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Крім того, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

На підтвердження укладання договору позики і передачі грошей позивач надав суду підписаний договір позики. У якому п. 1 зазначено: позичальник отримав від позикодавця, а позикодавець передав позичальникові грошові кошти в сумі 200000 грн. Передачу грошей було здійснено до підписання договору.

Докази протилежного матеріали справи не містять та відповідачем не подано.

Таким чином, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Статтею202КЦ Українивизначено,що правочиномє діяособи,спрямована нанабуття,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладання цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

На підтвердження позовних вимог суду надані належним чином завірена копія укладеного договору позики №1 від 24 листопада 2021 року, власноручно підписаного відповідачем, в якому зазначено всі істотні умови правочину позики, а саме: анкетні дані сторін договору, суму і валюту фактично отриманих в борг грошових коштів, умови повернення, зобов`язання позичальника повернути ці кошти позивачеві у строк до 27 листопада 2021 року.

Доводи відповідача, які вказувались у заяві про перегляд заочного рішення щодо втрати паспорту, внаслідок подій 25 листопада 2021 року, суд до уваги не приймає. Так, останнім з часу подання заяви про перегляд заочного рішення (березень 2023 року) не подався позов про визнання договору позики недійсним, неукладеним. Наявність внесеного до ЄРДР заяви ОСОБА_2 про вчинене кримінальне правопорушення не спростовує його підпису на договорі, і взагалі відсутні будь-які відомості про втрату паспорту. Також матеріали справи не надано обвинувального вироку, який би набрав законної сили та яким встановлені обставини, які мали значення для цієї справи.

Відповідач також не надав жодного доказу на підтвердження того, що йому грошові кошти не були передані або передано в іншому розмірі.

Останній раз відповідач подав до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи 07 жовтня 2024 року. Інших заяв, клопотань ні відповідач, ні представник відповідача не подавали.

На підставі поданих сторонами доказів, суд приходить до висновку, що позивачем належним чином виконані умови Договору позики, в той час як Відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати боргу.

Щодо зміни кредитора у договорах.

Встановлено, що 31 січня 2024 року між позивачем ТОВ «Хоко Груп» та ТОВ «Компанія Лекора» було укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким ТОВ «Хоко Груп» відступило ТОВ «Компанія Лекора» право вимоги, належне Позивачу, яке виникло з договору позики №1 від 24.11.2021р., укладеного між Позивачем та Відповідачем ОСОБА_3 на суму 200000,00 грн.

Права вимоги за договором переходить до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги та з моменту підписання договору (п.2, п.3 договору).

Приписами статті 11 Цивільного кодексу України врегульовано, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є, договори та інші правочини.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 Цивільного кодексу України).

Статтею 512 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із частиною першою статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Зважаючи на обставини переходу всіх прав та обов`язків від кредитора до нового кредитора у зобов`язаннях за договором позики, внаслідок укладення 31 січня 2024 року між ТОВ «ХОКО Груп» та ТОВ «Компанія Лекор» договору відступлення, суд приходить до висновку про перехід права вимоги до нового кредитора ТОВ «Компанія Лекор» та позивач є належним та має право вимоги за укладеними договором та стягнення на свою користь заборгованості.

Відповідно до ст.ст.525,526,530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в термін передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

В силу ч. 1ст. 1049ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно дост.76ЦПК України, доказами є будь-які дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зіст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підставі викладено, суд, приходить до висновку що, відповідач ОСОБА_2 не виконав за договором позики обов`язку по поверненню суми боргу, має прострочену заборгованість, що у свою чергу порушує права ТОВ «Компанія Лекора», а отже позовні вимоги підлягають задоволенню.

Ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору.

У відповідності до вимогст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 3000 грн., які сплатив позивач на день подачі позову до суду.

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12,81,141,200,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора» заборгованість за договором позики в розмірі 200000 грн. (двісті тисяч гривень) та судовий збір в розмірі 3000 грн. (три тисячі грн.).

Інформація про позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Лекора», код ЄДРПОУ 43317636, адреса місцезнаходження: 01011, м. Київ, вул. П.Мирного, 11, офіс 2/9.

Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10 березня 2025 року.

Суддя: Наталія ПІНКЕВИЧ