Постанова

від 11.03.2025 по справі 948/1081/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 948/1081/22 Номер провадження 22-ц/814/96/25Головуючий у 1-й інстанції Кравець С.В. Доповідач ап. інст. Дряниця Ю. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Дряниці Ю.В.,

суддів: Чумак О.В., Пилипчук Л.І.,

секретаря Чемерис А.К.,

за участі адвоката Гаращака В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вм.Полтаві врежимі відеоконференціїцивільну справу за апеляційною скаргою комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»

на рішеня Машівського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2023 року та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в:

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зазначеним позовом, посилаючись на те, що 17 липня 2017 року вона була прийнята на посаду молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги. На початку вересня 2022 року позивачу було повідомлено, що через посилення обстрілів Великобурлуцької селищної територіальної громади та змінами у законодавстві, трудовий договір, що укладався між сторонами призупинений на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки, а тому більшість працівників можуть не виконувати покладені на них обов`язки та роз`яснена необхідність очікування подальшого повідомлення про вирішення питання про відновлення трудових відносин. Після 11 вересня 2022 року територія була деокупована.

На початку жовтня 2022 року позивачці стало відомо про те, що вона була звільнена з займаної посади, тоді як при звільненні працівника у зв`язку з прогулом має бути дотримано певну процедуру звільнення, а у даному випадку відсутнє будь-яке оформлення (фіксація) відповідачем факту вчинення дисциплінарного порушення норм трудової дисципліни та порядку застосування дисциплінарного стягнення, що передбачено ст.ст. 147,149 КЗпП України.

Позивач зазначає, що були відсутні підстави для звільнення за прогул, оскільки у випадку відсутності працівника, безпосередній керівник повинен написати доповідну, після розгляду якої, приймається рішення про подальше розслідування, а потім складається акт про відсутність працівника на роботі. Водночас вважає, що в даному випадку підлягає застосуванню Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», так як станом на 25 квітня 2022 року Великобурлуцька селищна територіальна громада перебувала в районі проведення воєнних (бойових) дій або в тимчасовій окупації, а до вересня 2022 року працівниками невідкладної допомоги, зокрема і позивачем, надавалася допомога місцевим мешканцям окупованих територій.

Так, відповідачем їй не було надано у будь-якій формі наказ про застосування дисциплінарного стягнення у формі звільнення для можливості ознайомитись із його змістом, підставами та обґрунтуванням цього, в тому числі під розписку, як того вимагають вищевказані статті КЗпП України.

У зв`язку з наведеним позивачка просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №404-к від 05 вересня 2022 року в частині її звільнення на підставі п.4 ст.40 КЗпП України; поновити її на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги в КНП Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 05 вересня 2022 року по дату ухвалення рішення у даній справі; вирішити питання відшкодування понесених судових витрат.

Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» №404-к від 05 вересня 2022 року, в частині звільнення ОСОБА_1 з посади на підставі п.4 ст. 40 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» з 06 вересня 2022 року.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 вересня 2022 року по 24 жовтня 2023 року у розмрі128 440, 32 грн,з якої необхідно утримати податки та інші обов`язкові платежі.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь держави судовий збір в розмірі3 431, 60 грн.

Додатковим рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2023 року заяву адвоката Лебедєва Дмитра Володимировича про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн.

Апеляційну скаргу на вказані рішення подав позивач, який посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з підстав, передбачених п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 липня 2017 року ОСОБА_1 була прийнята до Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги на 1,0 посади молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги), що підтверджується витягом з наказу «Про прийом та звільнення» №321-к від 14 липня 2017 року.

Наказом від 05 вересня 2022 року № 404-к ОСОБА_1 звільнено з посади молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлуцького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги 05 вересня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України.

Підставою винесення наказу став рапорт головного фельдшера КНП «ЦЕМД та МК» від 05 вересня 2022 року, яким доведено до відома директора установи, що при перевірці роботи відділень встановлено, що в період з 01 до 05 вересня 2022 року ОСОБА_1 , молодша медична сестра, не виходить на роботу у відділення КНП «ЦЕМД та МК» без поважних причин.

Відповідно до копії акту від 05 вересня 2022 року складеного працівниками відділу кадрів КНП ХОР «ЦЕМД та МК», 05 вересня 2022 року у приміщенні відділу кадрів на гучному зв`язку вони намагалися додзвонитися до ОСОБА_1 з приводу пояснення причин відсутності її на роботі, даний телефон, який остання залишила для зв`язку, знаходився поза зоною досяжності.

Відповідно до листа інспектора відділу кадрів №298/03к від 05 вересня 2022 року адресованого ОСОБА_1 , її повідомлено, що вона була звільнена з роботи з 05 вересня 2022 року у зв`язку з відсутністю на роботі за прогул без поважних причин, згідно п.4 ст.40 КЗпП України та роз`яснено їй про необхідність звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки, яке було направлено їй простим поштовим листом у зв`язку з тим, що на пошті відмовилися прийняти рекомендований лист через те, що адресати перебувають на тимчасово окупованій території, що підтверджується відповідним актом від 05 вересня 2022 року.

Листом інспектора відділу кадрів № 299/03к від 05 вересня 2022 року ОСОБА_1 повідомлено, що вона звільнена з роботи з 05 вересня 2022 року у зв`язку з відсутністю на роботі за прогул без поважних причин на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України та роз`яснено їй про необхідність звернутися до відділу кадрів для отримання трудової книжки.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з відсутності належних та допустимих доказів факту прогулу позивача, місце роботи якої в с. Великий Бурлук у період з 24 лютого 2022 року по 10 вересня 2022 року перебувало в тимчасовій окупації, та недоведеністю відповідачем здійснення нею колабораційної діяльності, що могло стати окремою підставою для звільнення та притягнення до відповідальності. Суд дійшов висновку, що позивач була звільнена з роботи незаконно, з порушенням визначеної статтею 149 КЗпП України процедури звільнення, а тому наказ про її звільнення підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений статтею 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках, передбачених статтею 40 КЗпП України, зокрема, прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин (пункт 4 частини першої статті 40 КЗпП України).

Розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є видом дисциплінарного стягнення за порушення працівником трудової дисципліни, що має відбуватися з дотриманням вимог статей 147-149 КЗпП України.

Прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Визначальним фактором для вирішення питання законності звільнення з роботи за прогул є з`ясування поважності причин відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня. Вичерпного переліку поважних причин відсутності на роботі у трудовому законодавстві України не визначено, тому в кожному окремому випадку оцінка поважності причини відсутності на роботі здійснюється виходячи з конкретних обставин та наданих сторонами доказів. Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника (див. постанови Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 235/5659/20 (провадження № 61-10432св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 536/1755/20 (провадження № 61-21194св21), від 19 вересня 2023 року у справі № 760/22937/20 (провадження № 61-5863св23)).

У справі, що переглядається апеляційним судом, встановлено, що з 01 вересня 2022 року по день звільнення 05 вересня 2022 року ОСОБА_2 не виходила на роботу у КНП ХОР «ЦЕМД та МК», де вона працювала на посаді молодшої медичної сестри (санітарки швидкої та невідкладної медичної допомоги) Великобурлицького відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги, що визнавалось нею самою у позовній заяві з посиланням на поважність причин такої відсутності - розпорядження адміністрації установи щодо призупинення дії трудового договору на час окупації території та неможливістю медичною установою виконувати свої обов`язки.

Відповідно до статті 13 Закону України від 15 березня 2022 року № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» призупинення дії трудового договору - це тимчасове припинення роботодавцем забезпечення працівника роботою і тимчасове припинення працівником виконання роботи за укладеним трудовим договором у зв`язку із збройною агресією проти України, що виключає можливість обох сторін трудових відносин виконувати обов`язки, передбачені трудовим договором.

Призупинення дії трудового договору може здійснюватися за ініціативи однієї із сторін на строк не більше ніж період дії воєнного стану.

Призупинення дії трудового договору оформлюється наказом (розпорядженням) роботодавця, в якому, зокрема, зазначається інформація про причини призупинення, у тому числі про неможливість обох сторін виконувати свої обов`язки та спосіб обміну інформацією, строк призупинення дії трудового договору, кількість, категорії і прізвища, ім`я, по батькові (за наявності), реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті) відповідних працівників, умови відновлення дії трудового договору.

Відшкодування заробітної плати, гарантійних та компенсаційних виплат працівникам за час призупинення дії трудового договору у повному обсязі покладається на державу, що здійснює збройну агресію проти України.

Проте, матеріали справи не містять доказів призупинення дії трудового договору між сторонами, навпаки, під час тимчасової окупації Великобурлуцької селищної територіальної громади з березня по вересень 2022 року (включно) позивачу виплачувалась заробітна плата відповідачем, що підтверджується наданими відповідачем розрахунковими листками з нарахування заробітної плати та свідчить про дію трудового договору на момент невиходу позивача на роботу.

Наказу (розпорядження) роботодавця про призупинення дії трудового договору позивач суду не надала та відповідних обставин суду не довела. Крім того, судом встановлено, що КНП ХОР «ЦЕМД та МК» не оголошувався простій та позивач не повідомлялась про зупинення роботи.

У частині першій статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина третя статті 12, частини перша, шоста статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша, друга статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (частина перша статті 82 ЦПК України).

Позивач не довела суду наявності поважних причин невиходу її на роботу в КНП ХОР «ЦЕМД та МК» з початку вересня 2022 року, а повідомлені нею обставини не підтверджені належними та допустимими доказами по справі.

Таким чином факт відсутності на роботі позивача, що визнається обома сторонами, знайшов своє підтвердження та за недоведеності непереборних обставин, незалежних від волі позивача, які повністю виключали б її вину у порушенні трудової дисципліни, такі дії позивача є прогулом, що дає підстави для розірвання з нею трудового договору за ініціативою роботодавця згідно пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Доводи позивача, що 05 вересня 2022 року - у день звільнення з роботи вона надавала медичну допомогу деяким пацієнтам, тобто виконувала покладені на неї трудові обов`язки, не ґрунтуються на належних та допустимих доказах у справі та оцінюються апеляційним судом як спосіб захисту у відповідь на відзив представника відповідача проти позову. Про такі обставини при поданні позовної заяви позивач не заявляла та в суді їх не довела, тому такі обставини не впливають на висновки апеляційного суду щодо правомірності звільнення позивача з роботи за прогул.

Суд першої інстанції, встановивши, що трудові правовідносини між сторонами під час дії воєнного стану не припинялися, КНП ХОР «ЦЕМД та МК» продовжувало свою роботу і на тимчасово окупованих територіях та виплачувало позивачу заробітну плату, не надав належної правової оцінки доводам позивача та наданим нею доказам у сукупності, не врахував, що позивач не заперечувала у позовній заяві своєї відсутності на робочому місці, починаючи з вересня 2022 року, але поважності причин такої відсутності суду не довела, та дійшов помилкових висновків про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

При цьому, встановивши порушення роботодавцем порядку застосування дисциплінарного стягнення, визначеного частиною першою статті 149 КЗпП України, як підстави для задоволення позову, суд першої інстанції не взяв до уваги, що невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами, на що неодноразово вказував Верховний Суд, формуючи судову практику у подібних правовідносинах (див. постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2801 цс15 та постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 643/10816/17 (провадження № 61-188св21) та від 13 грудня 2023 року у справі № 621/2124/22 (провадження № 61-11016св23)).

За таких обставин оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатись у силі та підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову. за безпідставністю.

Додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу (див. постанову Великої Палати від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22).

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про скасування основного рішення по справі, тому підлягає скасуванню і додаткове рішення цього суду щодо розподілу судових витрат позивача на правничу допомогу адвоката.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» задовольнити.

Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 24 жовтня 2023 року та додаткове рішення Машівського районного суду Полтавської області від 10 листопада 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач Ю. В. Дряниця

Л. І. Пилипчук

Судді: О. В. Чумак