Рішення

від 12.03.2025 по справі 120/14336/24

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 р. Справа № 120/14336/24

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши у місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "САНТОРІН" до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

24.10.2024 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Абріна В.Г., подана від імені та в інтересах товариства з обмеженою відповідальністю "САНТОРІН" (далі ТОВ "САНТОРІН") до Вінницької митниці про визнання протиправним та скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що з метою здійснення митного оформлення товару відповідачу була подана митна декларація 24UA401020039953U8, до якої було додано ряд необхідних документів. За результатами розгляду митної декларації відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024. Позивач вважає таке рішення протиправним, а тому за захистом своїх прав та інтересів звертається до суду.

Ухвалою суду від 29.10.2024 відкрито провадження у справі за вказаним позовом. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

08.11.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що до митного оформлення, в тому числі для підтвердження митної вартості товару, позивачем подано електронну митну декларацію ЕМД № 24UA401020039953U8 з пакетом документів. За результатами їх опрацювання та на виконання положень ст.ст. 52-64 Митного кодексу України (далі МК України) посадовою особою митного органу встановлено, що документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості та не підтверджують всі числові значення складових митної вартості товарів чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема: відсутні підтверджуючі документи щодо фактичного перерахування коштів відповідно до заявленої митної вартості; виявлено розбіжності між умовами поставки, зазначеними в інвойсі та контрактними зобов`язаннями сторін; не надано документів, що підтверджують витрати на транспортування, оформлення транзитних номерних знаків, страхування та здійснення всіх митних процедур у країні відправлення; відсутні або не підтверджені належним чином документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; у наданому інвойсі відсутні комерційні умови поставки. Отже, як вважає відповідач, з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості.

Відповідач звертає увагу на те, що з огляду на виявлені розбіжності та невідповідності декларанту були направлені електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів, однак своїм листом декларант повідомив, що будь-які інші додаткові документи надавати не буде. Відтак за результатами проведених консультацій та враховуючи повідомлені декларантом відомості митна вартість товару була правомірно визначена за резервним методом.

Таким чином, на думку відповідача, Вінницька митниця діяла правомірно, прийнявши оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024.

08.11.2024 представником відповідача подано клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 11.11.2024 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено.

12.11.2024 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що відповідач не спростував твердження та аргументи товариства, викладені на обґрунтування позовних вимог. Відтак позивач наполягає на задоволенні адміністративного позову з підстав, наведених у позовній заяві.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив, що 30.04.2024 між ТОВ "САНТОРІН" (далі ? Покупець) та юридичною особою Rob-Inter-Trans, Amerslosestraat 52 5953K2 Reuver (Нідерланди) в особі директора Robert Karleni Barseghjan (далі ? Продавець) укладено двосторонній, консесуальний, оплатний договір (Контракт № 30/04/24) продажу напівпричепів, що були у користуванні (далі ? Контракт).

Згідно з вказаним Контрактом Продавець продав, а Покупцем придбав на узгоджених Сторонами умовах бувші у використанні напівпричепи:

- марки SCHMITZ CARGOBULL SR 14713, 2016 року виробництва, серійний номер WSM00000003246662, країна походження Німеччина, код УКТЗЕД 8716398000;

- марки KOGEL, KS 14471, 2016 року виробництва, серійний номер НОМЕР_1 , країна походження Німеччина, код УКТЗЕД 8716398000 (далі ? Товар).

Загальна сума Контракту складає 15500,00 євро.

У вартість контракту входить вартість навантаження, оформлення транзитних номерних знаків, страхування, здійснення всіх митних процедур в країні відправлення.

Відповідно до п.п. 4.1. Контракту постачання Товару здійснюється на умовах FCA відповідно до правил Інкотермс 2020, із зобов`язанням завантажити товар на транспортний засіб за адресою: Amerslosestraat 52,5953KZ Reuver (Нідерланди).

Згідно з п.п. 3.2. Контракту Покупець оплачує договірну продажну ціну Продавцю простим банківськими переказом в порядку стовідсоткової передплати вартості товару.

Підпунктом 7.1. Контракту визначено, що Контракт вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного його виконання Сторонами.

09.05.024 Позивач зі свого валютного рахунку здійснив оплату за Товар за Контрактом (призначення платежу: Ргерayment under the contract 30/04/24 from 30.04.2024 for the semitrailer SCHMITZCARGOBULL, SR 14713 and KOGEL KS 14471) (копія платіжного доручення № 15 від 09.05.2024).

З урахуванням пункту 4.6 Контракту відвантаження Товару мало б відбутися до 30.04.2024.

В подальшому, ураховуючи пункт 7.1 укладеного Контракту, сторони погодились на перегляд строків поставки товару, який і було ввезено на митну територію України 03.08.2024.

Для здійснення митного оформлення придбаного товару позивач звернувся до відповідача з митною декларацією 24UA40102003995308, до якої долучив наступні документи:

- рахунок-фактура (інвойс) б/н від 16.04.2024;

- контракт від 30.04.2024 № 30/04/24;

- повідомлення про транспотрні витрати від 04.08.2024;

- довідка про транспортні витрати б/н від 22.04.2024;

- платіжне доручення № 15 від 09.05.2024;

- скріншоти з аналогічним видом товару, які продаються за вказаною у рахунку-фактурі ціною.

Своєю чергою, відповідач направив електронні повідомлення щодо витребування додаткових документів. Однак декларант повідомив, що митному органу надані усі наявні у товариства на цей час документи та будь-які додаткові документи для розмитнення товару не можуть бути надані.

За результатом опрацювання митної декларації та поданих документів Вінницькою митницею відносно ЕМД № 24UA401020039953U8 прийнято рішення № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024 про коригування митної вартості товарів.

Причиною для відмови слугувало те, що за результатами опрацювання документів, поданих разом із митною декларацією № 24UA401020039953U8, встановлено, що вони містять розбіжності, які впливають на правильність визначення митної вартості товару. Зокрема, відсутні підтверджуючі документи щодо фактичного перерахування коштів відповідно до заявленої митної вартості, що не дозволяє перевірити повноту та достовірність здійснених платежів. Також виявлено невідповідність умов поставки, зазначених в інвойсі, контрактним зобов`язанням сторін, зокрема щодо термінів поставки та умов оплати, що свідчить про можливі неточності у визначенні митної вартості. Не надано документів, які підтверджують витрати на транспортування, оформлення транзитних номерних знаків, страхування та митні процедури у країні відправлення, які, відповідно до контракту, включені у вартість товару, що унеможливлює перевірку правильності декларування митної вартості. У наданому інвойсі відсутні комерційні умови поставки, що не дозволяє встановити, які саме витрати включені у вартість товару та чи відповідає заявлена митна вартість вимогам митного законодавства. Документи, подані на підтвердження транспортних витрат, не містять необхідних відомостей, визначених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, зокрема рахунку-фактури або акта виконаних робіт, банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних послуг, а також калькуляції транспортних витрат. Встановлено розбіжності між задекларованою митною вартістю та інформацією про ціни на аналогічні товари, яка є в розпорядженні митного органу та отримана шляхом аналізу митних декларацій інших імпортерів, а також з відкритих джерел, що може свідчити про можливе заниження митної вартості товару. За результатами порівняння рівня заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або аналогічних товарів, які вже були оформлені в Україні, встановлено, що вона є нижчою за наявні цінові орієнтири. Отже, наведене у сукупності свідчить про те, що з поданих документів неможливо підтвердити заявлений метод визначення митної вартості.

За результатами проведених консультацій та враховуючи повідомлені декларантом відомості, митна вартість товару була визначена за резервним методом.

Позивач вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п. 34-1 ч. 1 ст. 4 МК України митні органи центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, митниці та митні пости.

Відповідно до положень статті 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною першою статті 51 МК України передбачено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані:

1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;

2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;

3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації (ч. 2 ст. 52 МК України).

У випадках, визначених цим Кодексом, для заявлення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України відповідно до митного режиму імпорту, митному органу, який проводить митне оформлення цих товарів, разом з митною декларацією та іншими необхідними для митного оформлення зазначених товарів документами в установленому порядку подається декларація митної вартості (ч. 4 ст. 52 МК України).

У декларації митної вартості наводяться відомості про метод визначення митної вартості товарів, числове значення митної вартості товарів та її складових, умови зовнішньоекономічного договору, що мають відношення до визначення митної вартості товарів, та надані документи, що підтверджують зазначене. Відомості, зазначені у частині восьмій цієї статті, є відомостями, необхідними для митних цілей (ч.ч. 8, 9 ст. 52 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Частиною другою статті 53 МК України передбачено, що документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Частинами першою, другою статті 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Положеннями частини п`ятої статті 54 МК України унормовано, що митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч. 6 ст. 54 МК України митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі:

1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості;

2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари;

3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу;

4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч. 1 ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Положення статті 57 МК України встановлено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу.

Відповідно до ч. 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо:

1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що:

а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні;

б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно);

в) не впливають значною мірою на вартість товару;

2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів;

3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті;

4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Частиною другою статті 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У даному ж випадку, як встановлено судом під час розгляду справи, 30.04.2024 між ТОВ "САНТОРІН" та юридичною особою Rob-Inter-Trans, Amerslosestraat 52 5953K2 Reuver (Нідерланди) було укладено Контракт № 30/04/24 щодо продажу напівпричепів, які були у користуванні.

За умовами вказаного Контракту позивач придбавав вживані напівпричепи марки SCHMITZ CARGOBULL SR 14713, 2016 року виробництва, серійний номер НОМЕР_2 , країна походження Німеччина, код УКТЗЕД 8716398000 та марки KOGEL, KS 14471, 2016 року виробництва, серійний номер НОМЕР_1 , країна походження Німеччина, код УКТЗЕД 8716398000.

З метою митного оформлення цього товару позивачем подано ЕМД № 24UA401020039953U8, в якій митна вартість товару визначена за основним методом. При цьому митному органу надано усі наявні у декларанта та обов`язкові згідно із законом документи на підтвердження митної вартості товару, що ввозився в Україну.

Відповідач поставив під сумнів їх достовірність у зв`язку з виявленням певних розбіжностей, про які зазначено в оскаржуваному рішенні № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024.

Надаючи оцінку відповідним зауваженням та доводам митного органу, суд враховує таке.

Щодо посилання відповідача на те, що відсутні підтверджуючі документи щодо фактичного перерахування коштів відповідно до заявленої митної вартості, що не дозволяє перевірити повноту та достовірність здійснених платежів.

Судом встановлено, що позивач належним чином виконав свої зобов`язання щодо підтвердження фактичного перерахування коштів за контрактом. Зокрема, у матеріалах справи міститься платіжне доручення № 15 від 09.05.2024, яке підтверджує перерахування коштів в сумі 15 500,00 євро на рахунок продавця Rob-Inter-Trans, що відповідає погодженій договірній вартості товару.

Відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України банківські платіжні документи є достатнім підтвердженням факту оплати товару. Також відсутність додаткових платіжних документів не може бути підставою для невизнання митної вартості, якщо основні документи, подані декларантом, не містять суперечностей або недостовірних відомостей.

У свою чергу, відповідач не надав доказів, які б свідчили про недійсність платіжного доручення або сумнів у його достовірності. Відтак, твердження відповідача про неможливість перевірити повноту та достовірність платежів є необґрунтованим і таким, що суперечить матеріалам справи.

Щодо посилання відповідача на те, що виявлено невідповідність умов поставки, зазначених в інвойсі, контрактним зобов`язанням сторін, зокрема щодо термінів поставки та умов оплати, що свідчить про можливі неточності у визначенні митної вартості, то суд зазначає наступне.

Твердження відповідача про порушення умов контракту щодо строків поставки товару не можуть вважатися обґрунтованим і такими, що враховують реальні обставини виконання договору.

Як зазначено у пункті 7.1 Контракту № 30/04/24 від 30.04.2024, договір набуває чинності з моменту підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. Тобто строк дії контракту не є фіксованим, а його виконання триває до моменту належного виконання зобов`язань сторонами.

Як зазначає позивач, через певні обставини, які не дозволяли продавцю здійснити поставку товару до 30.05.2024, сторони між собою погодили (що не заборонено та узгоджується з умовами Конструкту) відтермінування виконання поставки. У зв`язку з цим товар був відвантажений позивачу дещо пізніше та 03.08.2024 ввезений ним на митну територію України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, але якщо сторони погодили зміни до строку виконання, то вони є обов`язковими для них. Постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 підтверджує, що строк виконання зобов`язання може бути відмінним від строку договору, якщо сторони домовились про його продовження.

Отже, виконання контрактних зобов`язань відбулося відповідно до домовленостей між сторонами (інакше продавець не поставив би цей товар покупцеві), а відтермінування поставки товару не впливає на правильність визначення митної вартості. Відповідач не має підстав для коригування митної вартості товару лише на підставі зміни строків поставки, оскільки це питання регулюється договірними відносинами між продавцем та покупцем, а не митним законодавством.

Щодо посилання відповідача на те, що до розмитнення не було надано документів, які підтверджують витрати на транспортування, оформлення транзитних номерних знаків, страхування та митні процедури у країні відправлення, які, відповідно до контракту, включені у вартість товару, то суд звертає увагу на те, що згідно з умовами Контракту № 30/04/24 від 30.04.2024 загальна сума договору складає 15 500,00 євро.

Відповідно до пункту 4.1 контракту постачання товару здійснюється на умовах FCA згідно з Інкотермс 2020, а пункт 3.2 контракту передбачає, що покупець здійснює повну передоплату товару.

Окрім того, пункт 4.6 контракту чітко визначає, що у вартість товару вже включено витрати на навантаження, оформлення транзитних номерних знаків, страхування та здійснення всіх митних процедур у країні відправлення.

Таким чином, окреме документальне підтвердження цих витрат не є обов`язковим, оскільки вони не є додатковими витратами, які мали б вплив на розрахунок митної вартості.

Митна вартість визначається відповідно до статті 49 МК України, а саме базується на фактично сплаченій або такій, що підлягає сплаті, ціні за товар. В даному випадку платіжне доручення № 15 від 09.05.2024 підтверджує перерахування всієї суми контракту, що включає і зазначені витрати, а отже, не дає підстав для сумніву у правильності визначення митної вартості.

Натомість відповідач не навів конкретних обґрунтувань, які б доводили необхідність додаткового підтвердження цих витрат. Тому його доводи про відсутність документального підтвердження зазначених витрат суд вважає безпідставними, оскільки наданими позивачем документами доводиться, що вони вже включені у вартість товару відповідно до умов контракту та не потребують окремого підтвердження.

Щодо посилання відповідача на те, що у наданому інвойсі відсутні комерційні умови поставки, що не дозволяє встановити, які саме витрати включені у вартість товару та чи відповідає заявлена митна вартість вимогам митного законодавства, то суд вважає, що це не впливає на правильність визначення митної вартості товару та не може бути підставою для її коригування.

Згідно з Контрактом № 30/04/24 від 30.04.2024, укладеним між позивачем та продавцем Rob-Inter-Trans, поставка товару здійснюється на умовах FCA відповідно до Інкотермс 2020, що чітко визначає зобов`язання продавця щодо передачі товару перевізнику та включення відповідних витрат у договірну вартість.

Факт надання контракту, який містить детальну інформацію щодо умов поставки, а також платіжного доручення № 15 від 09.05.2024, що підтверджує повну оплату товару, свідчить про достовірність заявленої митної вартості.

За приписами статті 49 МК України, митна вартість визначається на підставі ціни, фактично сплаченої або такої, що підлягає сплаті, а не виключно на основі даних інвойсу.

Таким чином, відсутність комерційних умов у інвойсі не впливає на правильність декларування митної вартості, оскільки всі необхідні дані щодо умов поставки містяться у контракті та інших поданих документах.

Щодо посилання відповідача на те, що документи, подані на підтвердження транспортних витрат, не містять необхідних відомостей, визначених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 № 599, зокрема рахунку-фактури або акта виконаних робіт, банківських та платіжних документів, що підтверджують факт оплати транспортних послуг, а також калькуляції транспортних витрат, то суд зазначає наступне.

Відповідно до Контракту № 30/04/24 від 30.04.2024 поставка товару здійснюється на умовах FCA відповідно до Інкотермс 2020. Тобто продавець має передати товар перевізнику у визначеному місці, а всі подальші витрати на транспортування товару після передачі несе покупець.

За умовами FCA основну частину перевезення забезпечує покупець, який самостійно обирає транспортний засіб, організовує логістичний ланцюг та укладає договори перевезення. У цьому контексті визначення цінової політики щодо страхування, перевезення та інших супутніх витрат належить виключно до сфери господарських правовідносин між покупцем і перевізником та жодним чином не впливає на правильність визначення митної вартості товару.

Позивач, виконуючи свої зобов`язання, для підтвердження витрат на транспортування надав митному органу повідомлення про транспортні витрати від 04.08.2024, в якому зазначив, що вартість перевезення товару становить 400 євро.

За цих обставин суд доходить висновку, що позивачем було подано достатні та необхідні документи, які містять відомості про вартість транспортних витрат, що відповідає вимогам статті 53 МК України.

Крім того, відповідач зазначає, що у експортній декларації зазначено умову поставки EXW, а у контракті та в ЕМД FCA. Різниця між цими умовами відповідно до Інкотермс 2020 полягає у тому, що за EXW покупець отримує товар на складі продавця, а за FCA продавець доставляє товар у визначене місце. У даному випадку місцем передачі товару є м. Reuver (Нідерланди) і витрати по доставці товару в Україну після передачі у цьому місці несе покупець. З метою підтвердження таких витрат позивачем й були надані відповідні документи, що містять інформацію про транспортні витрати.

Отже, доводи відповідача щодо відсутності документального підтвердження витрат на транспортування є безпідставними та не можуть слугувати підставою для коригування митної вартост.

Щодо посилання відповідача на те, що встановлено розбіжності між задекларованою митною вартістю та інформацією про ціни на аналогічні товари, яка є в розпорядженні митного органу та отримана шляхом аналізу митних декларацій інших імпортерів, а також з відкритих джерел, що може свідчити про можливе заниження митної вартості товару та за результатами порівняння рівня заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або аналогічних товарів, які вже були оформлені в Україні, встановлено, що вона є нижчою за наявні цінові орієнтири, то суд виходить з наступного.

Визначаючи митну вартість за резервним методом, митний орган зазначив, що джерелом числового значення митної вартості є МД № 24UA401020039953U8, за якою оформлено за резервним методом товар, а саме бувші у використанні напівпричепи.

Разом з тим митний орган не навів при цьому порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за таким другорядним методом, як резервний метод, а також докладну інформацію щодо зроблених коригувань, яка використовувалась митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу, що не відповідає вимогам статті 55 МК України.

До того ж вищезазначена декларація, на яку посилається відповідач, не розкриває умов поставки товару, його кількість, що безпосередньо впливає на митну вартість під час розмитнення товару.

Верховний Суд з цього питання сформував правову позицію, яка викладена у постановах від 21.02.2018 у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 у справі № 818/1186/17. Вона полягає у тому, що рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб`єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв`язку з чим така інформаційна база не містить всіх об`єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.

Крім того, у постанові від 29.09.2020 у справі № 520/7041/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.

У свою чергу, формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення, не може розцінюватися як заниження митної вартості, не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Щодо використання відповідачем у рішенні про коригування митної вартості товарів цінової інформації відкритих інтернет-ресурсів, які спеціалізуються на продажу транспортних засобів на території ЄС, суд вважає за необхідне зазначити, що у спірному рішенні відповідач не вказує, який саме інтернет-ресурс (якої країни) ним використовувався задля перевірки вартості "схожих" транспортних засобів, що закономірно ставить під сумнів дану позицію суб`єкта владних повноважень. До того ж слід зазначити, що формально нижчий рівень вартості імпортованого товару від вартості іншого подібного чи аналогічного товару не може вважатись заниженням митної вартості та бути перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару.

Суд зауважує, що відомості з інтернет-ресурсу є інформативними та орієнтовними і не можуть бути повністю достовірними. Відповідачем не доведено, що взятий за основу визначення митної вартості транспортний засіб був ідентичним (в тому числі по його комплектності та технічному стану) тому транспортному засобу, який ввозився позивачем. Водночас ціна транспортного засобу залежить від багатьох факторів, а оціночна вартість різних транспортних засобів навіть в межах однієї категорії та марки може суттєво відрізнятися в залежності від інших характеристик та їх технічного стану.

Крім цього, можливість поставки товару іншим покупцям за меншою ціною відповідає принципам свободи зовнішньоекономічних зв`язків та не суперечить нормам національного та міжнародного законодавства. Формально нижчий рівень митної вартості імпортованого товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватись як заниження декларантом митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.

Суд наголошує, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Як акцентовано Верховним Судом у постанові від 23.07.2019 у справі № 1140/3242/18, наявність обґрунтованих сумнівів у правильності зазначеної декларантом митної вартості товарів є імперативною умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. У зв`язку з цим саме на митний орган покладається обов`язок зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у достовірності цих відомостей.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що витребування додаткових документів у позивача не було виправданим дійсною необхідністю, адже відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах таких розбіжностей, які б впливали на можливість визначення митної вартості товару та могли бути перевірені (усунені) наданими декларантом документами. Зауваження та сумніви митного органу могли бути перевірені та знівельовані на основі аналізу поданих документів та окремо або у сукупності не свідчать про наявність підстав для винесення рішення про коригування митної вартості.

При цьому суд додатково звертає увагу на те, що в адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення. Відповідно, рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару, висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

З огляду на наведене суд приходить до переконання, рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024 не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо вимоги стягнути на користь позивача 25 282,54 грн надмірно сплачених за результатом протиправного рішення про коригування митної вартості товарів Вінницької митниці Державної митної служби України витрат пов`язаних з сплатою митної вартості товару на підставі рішення відповідача про коригування митної вартості товарів від 06.08.2024 № UA401000/2024/000227/2, то суд враховує таке.

Статтею 301 МК України визначено механізм повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу чи помилково та/або надмірно сплачених до бюджету.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 301 МК України повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. У разі виявлення факту помилкової та/або надмірної сплати митних платежів орган доходів і зборів не пізніше одного місяця з дня виявлення такого факту зобов`язаний повідомити платника податків про суми надміру сплачених митних платежів. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Якщо надмірна сплата сум митних платежів сталася внаслідок помилки з боку посадових осіб органу доходів і зборів, повернення надміру сплачених сум митних платежів здійснюється у першочерговому порядку.

Згідно з п. 5 розділу IV Порядку обліку та перерахування до державного бюджету митних та інших платежів, які вносяться до/або під час митного оформлення затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2017 № 898 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 25.10.2019 № 454), повернення підприємствам та громадянам коштів авансових платежів (передоплати) та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18.07.2017 № 643, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.08.2017 за № 976/30844.

За приписами ст. 43 ПК України помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. У разі наявності у платника податків податкового боргу, повернення помилково та/або надміру сплаченої суми грошового зобов`язання на поточний рахунок такого платника податків в установі банку або на єдиний рахунок або шляхом повернення готівковими коштами за чеком, у разі відсутності у платника податків рахунку в банку, проводиться лише після повного погашення такого податкового боргу платником податків.

Згідно з п. 43.3 ст. 43 ПК України обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

Відповідно до п.п. 43.4-43.6 ст. 43 ПК України платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на єдиний рахунок (у разі його використання); на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку. Контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку.

Процедуру повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами на час виникнення спірних правовідносин здійснювалася відповідно до Порядку повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 643 від 18.07.2017 (далі ? Порядок № 643).

Відповідно до п. 1 розділу III Порядку № 643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня їх виникнення.

У пункті 2 розділу III Порядку № 643 передбачено, що граничні строки для подання заяви підлягають продовженню керівником митниці Держмитслужби (його заступником) за письмовим запитом платника податків у випадках, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 3 розділу III Порядку № 643 у заяві зазначаються:

1) сума коштів до повернення за кожним видом митних, інших платежів та пені;

2) причини виникнення такої суми коштів;

3) найменування юридичної особи та код за ЄДРПОУ, або прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);

4) напрям перерахування суми коштів:

- на поточний рахунок платника податку в установі банку із зазначенням реквізитів;

- для виплати готівкою (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати) вносилися готівкою);

- для подальших розрахунків як авансові платежі (передоплата) або грошова застава:

- на єдиний рахунок або на відповідний депозитний рахунок митниці Держмитслужби;

- на банківський рахунок (у разі якщо кошти авансових платежів (передоплати) вносилися готівкою);

- для погашення грошового зобов`язання (податкового боргу) з інших платежів незалежно від виду бюджету;

5) реквізити митної декларації (іншого документа, що її замінює) або уніфікованої митної квитанції, за якими помилково та/або надміру сплачено суми митних платежів.

До заяви додаються:

- документи, що підтверджують суму помилково та/або надміру сплачених митних, інших платежів та пені;

- виконавчий лист суду та/або рішення суду, що набрало законної сили (за наявності), щодо скасування рішення митниці Держмитслужби, яке призвело до виникнення помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені;

- документи, що підтверджують право на перенесення граничних строків для подання заяви щодо повернення надміру сплачених митних платежів (за наявності).

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету. Перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до державного бюджету через єдиний рахунок, здійснюється Казначейством України за висновком податкових органів, поданим на дату формування реєстру платежів з єдиного рахунка в розрізі окремого платника у складі зведеного реєстру платежів з єдиного рахунка згідно з Податковим кодексом України.

З системного аналізу наведених правових норм суд доходить висновку, що обов`язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів, подання платником податків заяви у довільній формі про таке повернення до митного органу не пізніше 1095 дня, наступного за днем зарахування коштів до Державного бюджету України із зазначенням напряму перерахування коштів.

Отже, вимога позивача про стягнення 25 282,54 грн надмірно сплачених митних платежів є передчасною, оскільки предметом спору у цій справі є саме рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024, а не питання повернення надміру сплачених сум. Водночас вирішення питання про повернення переплачених митних платежів підпадає під дію спеціальних норм законодавства, зокрема статті 301 Митного кодексу України та статті 43 Податкового кодексу України, які встановлюють для цього окремий порядок (механізм). Для реалізації відповідного права позивач повинен звернутися з відповідною заявою до митного органу та дотриматися передбаченої законом процедури.

Ураховуючи викладене, у задоволенні цієї вимоги слід відмовити.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, у справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши надані ними докази на підтримку своїх вимог та запаречень, суд приходить до переконання, що адміністративний позов ТОВ "САНТОРІН" належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що при зверненні до суду з цим адміністративним позовом позивач сплатив судовий збір у розмірі 6056,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 0410001 від 18.10.2024.

Частиною першою статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2024 встановлено на рівні 3028 грн.

Позивачем заявлено вимогу про скасування рішення про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024. Водночас вимогу про стягнення надмірно сплачених митних платежів треба вважати похідною. Отже, належна до сплати сума судового збору за подання відповідної позовної заяви до суду становить 3028,00 грн. Відтак позивач переплатив судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

За правилами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, судові витрати позивача на сплату судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 3028,00 грн стягуються на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Водночас суд вважає, що позивач має право на відшкодування всієї суми судового збору, адже незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд визнав порушення законних прав позивача внаслідок неправомірних рішень та дій суб`єкта владних повноважень, тоді як прийняття судом рішення про часткове задоволення позову пов`язується виключно зі способом захисту порушених прав позивача.

Крім того, у даному випадку розмір компенсації судових витрат необхідно визначати виходячи з кількості (а не розміру) задоволених/незадоволених позовних вимог немайнового характеру. Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 620/1116/20.

Щодо переплаченої суми судового збору, то суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, повністю.

Тобто неодмінною умовою для вирішення питання про повернення переплаченої суми судового збору є відповідне клопотання сторони і суд не уповноважений з власної ініціативи ухвалювати рішення про повернення надміру сплаченої суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Вінницької митниці про коригування митної вартості товарів № UA401000/2024/000227/2 від 06.08.2024.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю "САНТОРІН" судовий збір в сумі 3028 (три тисячі двадцять вісім гривень) 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької митниці.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "САНТОРІН" (код ЄДРПОУ 42990522, місцезнаходження: Набережно-Печерська дорога, буд. 2, м. Київ, 01013);

2) представник позивача: адвокат Абрін Володимир Григорович (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса для листування: вул. Космонавтів, 79/143, м. Вінниця, 21021);

3) відповідач: Вінницька митниця (код ЄДРПОУ 43997544, місцезнаходження: вул. Лебединського, 17, м. Вінниця, 21034).

Повне рішення суду складено 12.03.2025.

Суддя Сало Павло Ігорович