Ухвала

від 06.03.2025 по справі 450/1357/17

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/1357/17Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Провадження № 11-кп/817/30/25 Доповідач - ОСОБА_2 Категорія -

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2025 р. м.Тернопіль

Колегія суддів Тернопільського апеляційного суду в складі:

головуючого судді - ОСОБА_2 ,

суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю:

секретарів судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

ОСОБА_7 , ОСОБА_8

прокурора ОСОБА_9

обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12

захисників ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ,

ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18

представника потерпілих адвоката ОСОБА_19

розглянула у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференцзв`язку, в залі суду в м. Тернополі, апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_14 на вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 20 лютого 2017 року за № 12017140000000197, яким

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Львова, громадянина України, українця, із незакінченою вищою освітою, одруженого, непрацюючого, на утриманні одна неповнолітня дитина ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого у АДРЕСА_1 , на час затримання жителя АДРЕСА_2 , раніше судимого 14.07.2006 року Калуським районним судом Івано-Франківської області за ст.15, ч.2 ст.289 КК України до 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна

визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, п.п.1,5,11, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.1,5,11,12 ст.115, ч.3 ст.27, ч.2 ст.194, ч1. ст.263 КК України та призначено йому покарання:

- за ч.3 ст.27, п.п.1,5,11, 12 ч.2 ст.115 КК України у виді довічного позбавлення волі;

- за ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.1,5,11,12 ст.115 КК України у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі;

- за ч.3 ст.27, ч.2 ст.194 КК України у виді 8 (восьми) років позбавлення волі;

- за ч.1 ст.263 КК України у виді 6 (шести) років позбавлення волі.

На підставі ч.1, ч.2 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточне покарання ОСОБА_10 визначено у виді довічного позбавлення волі.

Строк відбування покарання ОСОБА_10 визначено рахувати з дня його затримання 27 вересня 2016 року.

У строк відбування покарання ОСОБА_10 зараховано строк попереднього ув`язнення з 27 вересня 2016 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі, відповідно до ч.5 ст.72 КК України (в редакції Закону із змінами, внесеними Законом України від 26.11.2015 року)

Запобіжний захід ОСОБА_10 залишено тримання під вартою до набрання вироком законної сили.

Цим же вироком ОСОБА_11 визнано винним за п.п.1, 5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п. 1, 5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України та призначено йому покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, а також ОСОБА_12 визнано винним за п.п.1, 5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, п.п. 1, 5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України та призначено йому покарання у виді 15 (п`ятнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією майна, вирок щодо яких ніким не оскаржується.

Цивільні позови задоволено повністю.

Стягнуто з ОСОБА_10 в користь ОСОБА_20 , ОСОБА_21 кошти в сумі 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина ОСОБА_22 .

Стягнуто з ОСОБА_11 в користь ОСОБА_20 , ОСОБА_21 кошти в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина ОСОБА_22 .

Стягнуто з ОСОБА_12 в користь ОСОБА_20 , ОСОБА_21 кошти в сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина ОСОБА_22 .

Стягнуто з ОСОБА_10 в користь ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 кошти в сумі 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю брата ОСОБА_26 .

Стягнуто з ОСОБА_11 в користь ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 кошти в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю брата ОСОБА_26 .

Стягнуто з ОСОБА_12 в користь ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 кошти в сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю брата ОСОБА_26 .

Стягнуто з ОСОБА_10 в користь ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 кошти в сумі 750 000 (сімсот п`ятдесят тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, брата та пасинка ОСОБА_30 .

Стягнуто з ОСОБА_11 в користь ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 кошти в сумі 500 000 (п`ятсот тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, брата та пасинка ОСОБА_30 .

Стягнуто з ОСОБА_12 в користь ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 кошти в сумі 250 000 (двісті п`ятдесят тисяч грн.) 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, завданої смертю сина, брата та пасинка ОСОБА_30 .

Стягнуто з ОСОБА_10 в користь Публічного акціонерного товариства Львівський холодокомбінат 300 000 (триста тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої знищенням майна.

Стягнуто з ОСОБА_11 в користь Публічного акціонерного товариства Львівський холодокомбінат 200 000 (двісті тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої знищенням майна.

Стягнуто з ОСОБА_12 в користь Публічного акціонерного товариства Львівський холодокомбінат 113 644 (сто тринадцять тисяч шістсот сорок чотири) грн. 00 коп. у відшкодування матеріальної шкоди, завданої знищенням майна.

Вирішено питання речових доказів та судових витрат.

Як визнав суд, обвинувачений ОСОБА_10 з невстановлених судом мотивів організував вчинення обвинуваченими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.08.2016р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області закінченого замаху на умисне вбивство ОСОБА_31 та осіб, які перебували із ним у двох автомобілях в складі автоколони - ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , способом, небезпечним для життя багатьох осіб, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.

Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_10 з невстановлених судом мотивів організував вчинення обвинуваченими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.08.2016 р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці автодороги із с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області умисного вбивства ОСОБА_35 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 способом, небезпечним для життя багатьох осіб, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.

Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_10 організував вчинення обвинуваченими ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та іншими особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.08.2016р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району умисного пошкодження чужого майна - автомобіля «Mercedes-Benz G55AMG» д.н.з. НОМЕР_1 , що перебував у володінні ПАТ «Львівський холодокомбінат», шляхом вибуху та іншим загальнонебезпечним способом, що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах на суму 840 932,22 грн.

Окрім цього, обвинувачений ОСОБА_10 вчинив придбання, зберігання і передачу вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу для організації 29.08.2016р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області замаху на вбивство ОСОБА_31 і осіб, які перебували із ним у двох автомобілях в складі автоколони, а саме ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , та вбивства ОСОБА_35 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 .

Обвинувачені ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.08.2016р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області вчинили закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_31 та осіб, які перебували із ним в двох автомобілях у складі автоколони, а саме ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.

Окрім цього, обвинувачені ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.08.2016 р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги із с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області вчинили умисне вбивство ОСОБА_35 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.

Окрім цього, обвинувачені ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та інші особи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, 29.08.2016р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області вчинили умисне пошкодження чужого майна автомобіля «Mercedes-Benz G55AMG» д.н.з. НОМЕР_1 , що перебував у володінні ПАТ «Львівський холодокомбінат», шляхом вибуху та іншим загальнонебезпечним способом, що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах на суму 840 932,22 грн.

Окрім цього, ОСОБА_11 вчинив носіння, придбання, зберігання і передачу вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових пристроїв, без передбаченого законом дозволу для скоєння 29.08.2016 р. близько 10 год. 15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області вбивства ОСОБА_35 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та замаху на вбивство ОСОБА_31 і осіб, які перебували із ним в автомобілі та в іншому автомобілі в складі автоколони, а саме ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_36 .

Обвинувачений ОСОБА_12 вчинив носіння, придбання вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу для скоєння 29.08.2016р. Близько 10 год.15 хв. на ділянці дороги біля с.Старе Село Пустомитівського району Львівської област вбивства ОСОБА_35 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та замаху на вбивство ОСОБА_31 і осіб, які перебували із ним в автомобілі та в іншому автомобілі в складі автоколони, а саме ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_36 .

Вказані злочини обвинуваченими ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 вчинені за таких обставин.

З метою організації запланованого з невстановлених мотивів вбивства ОСОБА_31 обвинувачений ОСОБА_10 в період із січня 2015 року по березень 2016 року, перебуваючи на території м. Києва, Київської і Львівської областей та інших невстановлених слідством територіях, здійснював пошук осіб, які брали участь у бойових діях під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, мали навики поводження із вогнепальною зброєю і вибуховими пристроями, та могли брати участь у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, зокрема, вчинення вбивств осіб під його керівництвом та за його вказівками. У березні 2016 року до групи був залучений ОСОБА_11 , який, за сприяння ОСОБА_37 , у третій декаді березня 2016 року зустрівся із ОСОБА_10 неподалік ДП Палац спорту на пл. Спортивній, 1 у м. Києві та дав згоду ОСОБА_10 брати участь у вчиненні умисного вбивства за винагороду під керівництвом і за вказівкою останнього. ОСОБА_10 при цьому повідомив ОСОБА_11 , що додаткова інформація щодо вбивства конкретної особи буде повідомлена йому в подальшому. Тим самим, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 дійшли попередньої згоди щодо подальшого спільного вчинення злочинів, зокрема, пов`язаних із позбавленням життя.

На початку липня 2016 року ОСОБА_11 отримав від ОСОБА_10 вказівку про необхідність початку підготовки до вчинення вбивства ОСОБА_31 шляхом підриву автомобіля, в якому він рухатиметься, із використанням вибухових пристроїв, а також із застосуванням, за необхідності, вогнепальної зброї. ОСОБА_10 погодив спосіб вбивства, завідомо розуміючи, що такий є небезпечним для життя багатьох осіб, оскільки в автомобілі можуть знаходитися й інші особи, окрім ОСОБА_31 , а відтак, вони можуть постраждати від таких дій, а також є небезпечним для життя осіб, які рухатимуться в інших автомобілях, поруч із автомобілем, в якому перебуватиме ОСОБА_38 , тобто передбачав суспільно небезпечні наслідки організованих ним дій, свідомо припускав можливість вчинення вбивства інших осіб, окрім останнього.

ОСОБА_10 повідомив, що реалізацію вказаних дій слід здійснити за винагороду у складі групи, відповідальним за діяльність якої має бути ОСОБА_11 , а також надав вказівки щодо пошуку найбільш сприятливого місця вчинення вбивства, підшукування і залучення осіб, які мали увійти у склад групи, та озвучив, що за виконання його замовлення вчинення вбивства ОСОБА_31 , він готовий заплатити групі виконавців грошові кошти у сумі близько 100 000 доларів США.

ОСОБА_10 надав ОСОБА_11 інформацію про те, що на головному залізничному вокзалі станції Львів, що на пл. Двірцевій, 1 наявна скринька із даними про місцезнаходження у м. Львові приміщень, де є знаряддя та засоби, які мали бути використані для вбивства, ключі від таких приміщень та ключі від автомобіля, який мали використовувати члени групи.

З метою реалізації злочинного умислу ОСОБА_10 ОСОБА_11 на початку липня 2016 року у м. Києві залучив до підготовки вчинення вбивства особу, із якою спільно проходив службу під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, яка в подальшому добровільно відмовилась від вчинення злочину у складі групи осіб під керівництвом ОСОБА_11 . У цей же період ОСОБА_11 у м. Львові залучив до вчинення злочину ще одну особу, матеріали відносно якої виділені судом в окреме провадження.

На початку липня 2016 року ОСОБА_11 , прибувши у м. Львів, отримав із скриньки на головному залізничному вокзалі станції Львів, яку вказав ОСОБА_10 , ключі від квартири на АДРЕСА_3 , де була вогнепальна зброя, зокрема, 2 автомати М70 АВ2 кал.7,62 мм №731005 і №221725, 1994р.в., та боєприпаси до них, а також ключі від гаражного приміщення № НОМЕР_2 в гаражному кооперативі Медик за адресою: м. Львів, вул. Кульпарківська, 95а, де був автомобіль Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_3 , вогнепальна зброя, зокрема, ОСОБА_39 кал.7,62 мм № НОМЕР_4 , 1974р.в., боєприпаси до нього, 4 протитанкові міни ТМ 62М, та боєприпаси до вогнепальної зброї.

Отримавши необхідні знаряддя і засоби, група у складі ОСОБА_11 , особи, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, та особи, яка в подальшому добровільно відмовилась від вчинення злочину, діючи спільно, за попередньою змовою, протягом липня-серпня 2016 року, неодноразово на автомобілі Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_3 виїжджала на ділянку автодороги із с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області, що розташована на відстані близько 1 км. до автошляху Н09 сполученням Львів Бібрка Рогатин Івано-Франківськ на території Пустомитівського району Львівської області, для пошуку найбільш сприятливого місця вчинення вбивства, вчиняла дії щодо його підготовки, зокрема, шляхом створення необхідних умов для встановлення в асфальтове покриття протитанкових мін.

У подальшому, приблизно в другій декаді липня 2016 року ОСОБА_11 та особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, діючи спільно, на автомобілі Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_3 здійснили виїзд до попередньо обраного місця ділянки автодороги із с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області, що на відстані близько 1 км. до автошляху Н 09 сполученням Львів Бібрка Рогатин Івано-Франківськ, на території Пустомитівського району Львівської області, де проводились планові ремонтні роботи щодо укладення асфальтового покриття, та з метою подальшого вибухового ураження автомобілів кортежу ОСОБА_31 , які мали рухатись по вищевказаній ділянці дороги, здійснили встановлення вибухових пристроїв 4-х протитанкових мін ТМ 62М, отриманих від ОСОБА_10 , під асфальтне покриття автодороги на глибину близько 50 см., забезпечивши під`єднання вказаних мін до детонуючого пристрою, шляхом замаскованого укладення електричного кабелю, усвідомлюючи при цьому, що такий спосіб вбивства -детонація вибухових пристроїв є небезпечним для життя багатьох осіб.

Окрім цього, наприкінці липня на початку серпня 2016 року у м. Львові група осіб у складі ОСОБА_11 і особи, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, діючи за попередньою змовою групою осіб, розуміючи, що для реалізації їх злочинного умислу та умислу ОСОБА_10 необхідна ще особа, яка здійснюватиме стеження за переміщенням автомобілів по вищевказаній ділянці дороги, з метою виявлення броньованого автомобіля Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору, в якому переміщується особа, вбивство якої замовлено ОСОБА_38 , а також вчинятиме інші необхідні дії для вчинення вбивства, дійшли згоди щодо необхідності залучення до вчинення злочину ще однієї особи. Залучена ними особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, була знайомою для ОСОБА_11 , оскільки вони разом проходили службу під час проведення Антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей, та мала посвідчення водія, а у користуванні автомобіль, який міг також бути використаний при підготовці до вчинення вбивства.

На початку серпня 2016 року вказана особа прибула з Тернопільської області у м.Львів, де ОСОБА_11 повідомив інформацію про те, що група осіб здійснює дії, пов`язані із підготовкою до умисного вбивства особи, яка періодично здійснює рух на ділянці автодороги із с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області до автошляху Н 09 сполученням Львів Бібрка Рогатин Івано-Франківськ на броньованому автомобілі Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору ОСОБА_31 , шляхом детонації вибухових пристроїв, а також із застосуванням, за необхідності, вогнепальної зброї, що є небезпечним для життя багатьох осіб. Після отриманої інформації вказана особа мешканець Тернопільської області надала згоду на участь у вчиненні злочину у групі осіб за винагороду.

У другій-третій декаді серпня 2016 року група у складі ОСОБА_11 та двох осіб, матеріали відносно яких виділені судом в окреме провадження, неодноразово виїжджала до можливого місця вчинення вбивства та прилеглої території, де проводила контроль за станом попередньо встановлених вибухових пристроїв, а також здійснювала стеження за автомобілями, що рухались по вищевказаній ділянці автодороги, зокрема, колони автомобілів, в яку входили 2 автомобілі Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору, навчившись визначати з них броньований, в якому, згідно наданої ОСОБА_10 інформації, переміщується особа, вбивство якої замовлено, ОСОБА_38

20.08.2016 р. двоє осіб, залучених до вчинення злочину, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, реалізовуючи спільний з ОСОБА_10 та ОСОБА_11 злочинний умисел, з метою забезпечення телефонного зв`язку між членами групи до і під час вчинення вбивства, на автомобілі Fiat Doblo, д.н.з. НОМЕР_5 , який був у користуванні одного із членів групи, прибули до місця продажу товарів для мобільного зв`язку, що неподалік магазину Фокстрот по вул. Княгині Ольги, 106 у м. Львові, де придбали 2 сім-картки оператора мобільного зв`язку МТС УКРАЇНА, які в подальшому були використанні під час вчинення злочину .

23.08.2016 р. особа, яку ОСОБА_11 у липні 2016 року у м. Києві залучив до підготовки вчинення вбивства ОСОБА_31 , добровільно відмовилась від вчинення злочину у складі групи осіб під керівництвом ОСОБА_11 . У зв`язку із цим ОСОБА_11 та інші учасники групи, діючи за попередньою змовою, розуміючи, що для реалізації їх злочинного умислу необхідна ще одна особа, яка, згідно відведених ролей, здійснюватиме постріли із наявної вогнепальної зброї, а також вчинятиме інші необхідні дії для виконання замовлення ОСОБА_10 , дійшли згоди щодо необхідності залучення до вчинення злочину ще однієї особи. Напередодні 29.08.2016р., ОСОБА_12 , який проживав у м. Червонограді Львівської області та був знайомий з одним із учасників групи, у телефонному режимі погодився на пропозицію взяти участь у вчиненні злочину в групі осіб за винагороду.

28.08.2016 р. ОСОБА_11 засобами телефонного зв`язку отримав від ОСОБА_10 інформацію про те, що ОСОБА_38 перебуває за місцем свого проживання у с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області та наступної доби вранці здійснюватиме рух по вищевказаній ділянці дороги на броньованому автомобілі Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору у напрямку м. Львова.

Після отримання вказаної інформації ОСОБА_11 домовився з членами злочинної групи особами, матеріали відносно яких судом виділені в окреме провадження, а через них і з ОСОБА_12 , про необхідність термінового збору для реалізації злочинного умислу вбивства ОСОБА_31 на замовлення ОСОБА_10

28.08.2016 р. в обідній час ОСОБА_11 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, автомобілем Сітроен Берлінго поїхали в напрямку с.Старе Село. Зупинилися в лісі, не доїжджаючи 500 м до останнього повороту на с.Старе Село, та проводили стеження. Близько сімнадцятої, початок вісімнадцятої години побачили як проїхав кортеж 2 машини Мерседес Гелентваген чорного кольору в напрямку с.Старе Село, що підтверджувало перебування ОСОБА_31 в с.Старе Село.

Отримавши телефонний виклик прибути в м. Львів, у вечірній час 28.08.2016 ОСОБА_12 прибув у м. Львів, де зустрівся із членом групи особою, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, та отримав інформацію про те, що група осіб здійснює дії, пов`язані із підготовкою до умисного вбивства особи, яка періодично здійснює рух на ділянці автодороги із с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області до автошляху Н09 сполученням Львів Бібрка Рогатин Івано-Франківськ на броньованому автомобілі Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору, ОСОБА_40 . Обвинувачений ОСОБА_12 , будучи повідомленим про підготовку вчинення вбивства групою осіб, надав остаточну згоду на участь у вчиненні вищевказаних дій за винагороду.

У ніч із 28 на 29.08.2016 р. вищевказана група осіб зібралась у повному складі: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та двох осіб, матеріали щодо яких судом виділені в окреме провадження, та, використовуючи автомобіль Citroen Berlingo, д.н.з. НОМЕР_3 , ключі від якого були надані ОСОБА_10 , виїхали до попередньо обраного місця автодороги біля с.Старе Село, де вже були встановлені вибухові пристрої 4 протитанкові міни ТМ 62М.

Особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, автомобілем Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_3 , поїхав та привіз зброю: 2 автомати М70 АВ2 кал.7,62 мм № НОМЕР_6 і № 221725,1994р.в., та боєприпаси до них, ОСОБА_39 кал.7,62 мм № НОМЕР_4 , 1974р.в., та боєприпаси до нього, які попередньо були отримані від ОСОБА_10 .

Після цього ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та двоє осіб, матеріали відносно яких судом виділені в окреме провадження, а саме особа, яка встановлювала вибухові пристрої, та особа водій автомобіля, діючи за попередньою змовою, дійшли згоди щодо остаточного розподілу ролей під час вчинення вбивства.

Тоді ОСОБА_12 достовірно стало відомо про запланований небезпечний для життя багатьох осіб спосіб убивства ОСОБА_31 із застосуванням вибухівки та трьох одиниць вогнепальної зброї. Від участі у вбивстві він не відмовився.

Згідно домовленостей, одна із осіб, яка виконувала роль водія автомобіля, матеріали щодо якої судом виділені в окреме провадження, використовуючи природні та особисті засоби для маскування, зайняла найбільш сприятливу позицію у лісовому масиві неподалік вказаної ділянки дороги, ближче до с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області, маючи із собою мобільний телефон із сім-карткою, для повідомлення інших учасників групи про наближення колони автомобілів, в яку входили 2 автомобілі Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору, та котрий із них є броньованим, а відтак, у якому перебуватиме ОСОБА_38 , вбивство якого замовлено.

У свою чергу, друга особа, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, член групи, який встановлював вибухові пристрої «підривник», використовуючи природні та особисті засоби для маскування, зайняв найбільш сприятливу позицію у лісовому масиві навпроти ділянки закладення вибухових пристроїв 4 протитанкових мін ТМ 62М і безпосередньо біля місця керування їх детонацією, маючи при собі Кулемет Калашникова кал.7,62 мм № НОМЕР_4 , 1974 р.в., і боєприпаси до нього та мобільний телефон із сім-карткою для зв`язку із особою «водієм», а також здійснив дії для приведення в стан бойової готовності вищевказаних вибухових пристроїв.

Обвинувачений ОСОБА_12 , маючи при собі автомат М70 АВ2 кал.7,62 мм № НОМЕР_6 , 1994р.в., і боєприпаси до нього, використовуючи природні та особисті засоби для маскування, зайняв найбільш сприятливу позицію лівіше від особи «підривника», а ОСОБА_11 , маючи при собі автомат М70 АВ2 кал.7,62 мм № НОМЕР_7 , 1994 р.в., і боєприпаси до нього, використовуючи природні та особисті засоби для маскування, зайняв найбільш сприятливу позицію правіше від особи «підривника».

Разом із тим, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і вищевказана особа член групи, яким попередньо була закладена вибухівка, дійшли згоди, що після здійснення останнім, згідно повідомленого особою «водієм» порядку розташування у колоні броньованого автомобіля Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору, детонації вибухових пристроїв під час проїзду за місцем їх встановлення вищевказаного броньованого автомобіля, вони відкриють вогонь по даному автомобілю, та, за необхідності, по іншому автомобілю Mercedes-Benz G55AMG чорного кольору, з метою доведення злочину до кінця вчинення вбивства ОСОБА_31 та блокування його охорони.

При цьому, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і двоє членів групи осіб, матеріали відносно яких судом виділені в окреме провадження, усвідомлювали, що в броньованому автомобілі можуть знаходитися й інші особи, окрім ОСОБА_31 , а також те, що обраний спосіб вбивства є небезпечним для життя осіб, які рухатимуться в інших автомобілях в складі автоколони, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки своїх дій, свідомо допускали можливість вчинення вбивства інших осіб, окрім ОСОБА_31

29.08.2016 р. близько 10 год. 00 хв. колона автомобілів, в яку входили ВАЗ 2121 білого кольору, д.н.з НОМЕР_8 , під керуванням ОСОБА_41 , Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_1 (на той час для безпеки використовувався інший д.н.з. - НОМЕР_9 ) під керуванням ОСОБА_35 , в якому також знаходилися ОСОБА_26 , ОСОБА_22 і ОСОБА_42 , та Mercedes-Benz G55AMG, д.н.з. НОМЕР_10 , під керуванням ОСОБА_33 , в якому також знаходилися ОСОБА_43 та ОСОБА_38 , виїхала від місця проживання останнього в с.Старе Село Пустомитівського району Львівської області, рухаючись в напрямку м. Львова.

Водночас, член групи - «водій», діючи згідно попередньо розробленого плану, за попередньою змовою групою осіб, помітивши наближення вказаної колони автомобілів до місця закладення вибухових пристроїв (протитанкових мін), про це телефонним зв`язком, із використанням спеціально придбаних мобільних телефонів і сім-карток, повідомив іншого члена групи особу, матеріали відносно якої судом виділені в окреме провадження, а той в свою чергу ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , таким чином привівши всіх учасників групи в стан готовності для безпосередньої реалізації запланованих злочинних дій.

29.08.2016 р. близько 10 год. 15 хв. після проїзду вищевказаної ділянки автодороги автомобілем ВАЗ 2121 білого кольору під керуванням ОСОБА_41 , який рухався першим на відстані близько 10 м і 20 м від автомобілів Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_1 та Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_10 , особа - член групи, який закладав вибухові пристрої (матеріали відносно якого виділені судом в окреме провадження), привів в дію попередньо встановлені вибухові пристрої -протитанкові міни з метою пошкодження і зупинки автомобілів Mercedes-Benz G55AMG та подальшого доведення умислу до кінця вчинення вбивства ОСОБА_31 та осіб, які знаходились у вказаних транспортних засобах, із застосуванням вищевказаної вогнепальної зброї іншими співвиконавцями.

Однак, всупереч попередньо розробленого плану, вказана особа - учасник злочинної групи, невірно розрахувавши час проїзду автомобілів, з невстановлених причин, передчасно привів в дію попередньо встановлені вибухові пристрої (протитанкові міни), внаслідок чого відбулась детонація тільки 3 вибухових пристроїв (3 протитанкових мін), якою було пошкоджено та зупинено автомобіль Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_1 , разом з тим, автомобіль Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_10 не було пошкоджено та він зміг уникнути вимушеної зупинки внаслідок вказаного вибуху, пошкоджень не отримав, та продовжив свій рух в напрямку автошляху Н09.

Відразу після вибуху, обвинувачені ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та особа, яка приводила в дію вибухові пристрої, діючи спільно та з єдиним умислом, помилково вважаючи, що у салоні пошкодженого і зупиненого автомобіля Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_1 знаходиться ОСОБА_38 , та свідомо припускаючи, що там можуть знаходитися й інші особи, використовуючи кожен наявну у нього вогнепальну зброю із боєприпасами до неї, відкрили щільний вогонь по зазначеному автомобілю, в результаті чого спричинили вогнепальні ушкодження ОСОБА_26 , ОСОБА_22 і ОСОБА_44 , які померли на місці.

Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_44 були спричинені наскрізні вогнепальні кульові поранення в голову та тулуб, які відносились до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння та спричинили смерть потерпілого ОСОБА_45 .

Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_26 були спричинені множинні вогнепальні кульові поранення, які відносились до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння та спричинили смерть потерпілого ОСОБА_26 .

Згідно висновку судово-медичної експертизи потерпілому ОСОБА_22 були спричинені множинні вогнепальні кульові поранення, які відносились до тяжких тілесних ушкоджень по ознаці небезпеки для життя в момент заподіяння та спричинили смерть потерпілого ОСОБА_22 .

Потерпілий ОСОБА_42 отримав тілесні ушкодження, із якими його було доставлено до закладу охорони здоров`я, де йому надано своєчасну медичну допомогу. ОСОБА_43 , ОСОБА_46 і ОСОБА_38 , які перебували в другому автомобілі, тілесних ушкоджень не отримали.

Автомобіль Mercedes-Benz G55AMG д.н.з. НОМЕР_1 внаслідок вибуху та подальшого обстрілу із вогнепальної зброї дістав значних пошкоджень. Сума матеріального збитку визначена експертом і становить840932,22грн.

Після вчинення злочину 29.08.2016 ОСОБА_11 , ОСОБА_12 і двоє осіб - членів групи, матеріали відносно яких судом виділені в окреме провадження, автомобілем Citroen Berlingo д.н.з. НОМЕР_3 покинули місце події, забравши із собою наявну у них зброю, та в подальшому здійснили заходи щодо приховання і знищення слідів злочину та доказів причетності до його вчинення, та дійшли згоди про тимчасове припинення відкритого спілкування між собою з метою недопущення їхнього викриття працівниками правоохоронних органів.

Після описаних вище подій, обвинувачений ОСОБА_10 08.09.2016 у м. Києві зустрівся із ОСОБА_11 , з яким обговорив обставини, що перешкодили виконанню його замовлення вчинення вбивства ОСОБА_31 , та передав ОСОБА_11 винагороду у розмірі 600 000 гривень за дії, виконані вищевказаними учасниками групи, для розподілу між ними, що той і зробив через деякий час, передавши ОСОБА_12 та двом членам злочинної групи, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, кошти за виконання завдання.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_10 адвокат ОСОБА_14 в апеляційній скарзі вважає, що оскаржуваний ним вироку суду першої інстанції є таким, що підлягає скасуванню в частині визнання винним та призначення покарання ОСОБА_10 через невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Аналізуючи положення КПК України, Конституції України, рішення Конституційного Суду України та норми закону України Про оперативно-розшукову діяльність, вважає, що судом досліджувались очевидно недопустимі докази.

Зазначає, що основна частина матеріалів справи та зібраних доказів жодним чином не пов`язана з ОСОБА_10 . Зокрема, апелянт вказує на постанову про призначення експертизи мобільних телефонів, вилучених у ОСОБА_10 від 30.09.2016 року та висновок судової комп`ютерної технічної експертизи № 4948 від 25.01.2017 року, які суд визнав недопустимим доказом.

Стверджує, що суд безпідставно не визнав недостовірними показання свідків обвинувачення (у тому числі обвинувачених), які неодноразово змінювали покази в обмін на пом`якшення покарання.

Вважає, що винуватість ОСОБА_10 не була доведена в суді першої інстанції поза розумним сумнівом, а тому всі сумніви щодо його винуватості повинні трактуватись на користь обвинуваченого.

Щодо запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який застосовується до ОСОБА_47 , апелянт вказує на наявність відомостей, які подавались до суду, про те, що подальше тримання під вартою обвинуваченого є несумісним із його здоров`ям і загрожує його життю.

Просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 20204 року у частині визнання винуватим ОСОБА_48 , а кримінальне провадження відносно нього закрити у зв`язку із невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи та вичерпанням можливості їх отримати, а також скасувати запобіжний захід, звільнивши ОСОБА_10 з-під варти.

В доповненні доапеляційної скарги адвокат ОСОБА_14 зазначає про порушення кримінального процесуального закону судом першої інстанції, яке полягає в тому, що

- суд відмовив у задоволенні клопотання про повернення до стадії судового розгляду і оголосив про перехід до судових дебатів 27.12.2023 р., хоча ще не були досліджені усі докази по справі;

- 06.02.2024 р. колегія суддів не надала достатньо часу захисникам, адвокатам ОСОБА_14 та ОСОБА_49 для підготовки до захисту, не надала матеріали судової справи та технічні записи в повному об`ємі для ознайомлення, не надала можливості конфіденційного побачення;

- суд не задовольнив клопотання про повторне проведення судових дебатів та не надав слово у дебатах захиснику ОСОБА_14 , а також не надав обвинуваченому та стороні захисту достатньо часу на підготовку до судових дебатів;

- обвинуваченому ОСОБА_10 не було роз`яснено особливості розгляду справи судом присяжних, не вручено пам`ятку про процесуальні права;

- справа незаконно передана із Пустомитівського районного суду Львівської області до Шевченківського районного суду м. Львова і тому справа розглянута незаконним складом суду.

На переконання апелянта, судом першої інстанції було порушено права людини, оскільки обвинувачений був доставлений до суду всупереч рекомендаціям лікаря, чим допущено погане поводження із обвинуваченим під час судового розгляду.

Наголошує на тому, що суд не задовільнив клопотання про виїзні засідання, про що клопотала сторона захисту через неспроможність обвинуваченого ОСОБА_48 за станом здоров`я брати участь у приміщенні суду, а також суд не забезпечив надання медичної допомоги обвинуваченому.

Звертає увагу на розгляд конституційної скарги ОСОБА_10 . Конституційним Судом України щодо застосування норми ч.6 ст.615 КПК України при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою.

Проводячи порівняльний аналіз обвинувального акту, скерованого до суду та оскаржуваного вироку, вважає, що суд самостійно змінив формулювання обвинувачення, а саме:

- всупереч обвинувального акту звинуватив ОСОБА_10 у замовленні вбивства крім ОСОБА_31 , ще й ОСОБА_50 , ОСОБА_32 , ОСОБА_34 та ОСОБА_26 , ОСОБА_22 і ОСОБА_51 ;

- змінив формулювання обвинувачення, з метою приховування групи осіб, до якої входив організатор ОСОБА_52 ( ОСОБА_53 ) та співучасники ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_11 та ОСОБА_56 ;

- зазначив, що ОСОБА_10 погодив спосіб вбивства, хоча таке формулювання в обвинувальному акті не існує;

- змінив обставини, які фактично відбувались по підготовці та замаху на вбивство ОСОБА_31 , з метою приховування замовника та організатора злочину ОСОБА_57

- змінив формулювання з метою приховування обвинувачених ОСОБА_58 та ОСОБА_59

- свідомо упустив у тексті обвинувачення ряд висловів чи слів або замінив їх (в обідній час, вранці), щоб приховати неповноту та упередженість досудового розслідування;

- суд посилається у вироку на осіб, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження і таким чином приховує обвинувачених ОСОБА_58 та ОСОБА_59

- невідповідність опису тілесних ушкоджень ОСОБА_35 , ОСОБА_26 , ОСОБА_22 , ОСОБА_34 , викладених в обвинувальному акті та вироку.

Стверджує, що у ході судового розгляду стороною захисту спростовано факт передачі зброї ОСОБА_10 для виконання вбивства, однак суд всупереч вимог закону та за відсутності доказів послався як на доведену доказами обставину, що обвинувачений придбав та зберігав зброю.

Вказує, що у мотивувальній частині вироку не зазначено формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, а тому такий вирок не відповідає вимогам п.2 ч.4 ст.374 КПК України.

Вважає, що суд у вироку неповно виклав показання обвинуваченого ОСОБА_10 , свідомо їх перекрутивши, щоб приховати фальсифікацію стороною обвинувачення матеріалів кримінального провадження.

На переконання апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки висновкам судових експертів.

Також зазначає про неправильну оцінку судом показань обвинуваченого ОСОБА_11 , який змінював свої показання під час судового розгляду.

Вказує на неправдивість показань свідка ОСОБА_57 щодо отримання ним під час служби кулемета ПКМ № ВС518 та неналежну оцінку відповіді в/ч НОМЕР_11 на запит адвоката про відсутність відомостей за ким була закріплена ця зброя.

Оспорює факт визнання судом неналежними доказами довідки Львівського регіонального центру з гідрометеорології від 09.07.2019 р. № 33-23-18/694, довідки Рівненського регіонального центру з гідрометеорології від 04.02.2022 р. № 17-01-15/50 та ряду інших документальних доказів, що досліджувались за клопотанням сторони захисту.

Вказує на відсутність в матеріалах справи журналів судових засідань за 26.06.2017 р., аудіозапису судового засідання за 12.06.2017 р. у період з 11:37:01 по 1:25:48, змінену дату судового засідання з 12.06.2017 на 13.06.2017, відсутність аудіозапису судового засідання після 15:23:46 год. та невідображення в журналі судового засідання усіх дій, які відбувалися в судовому засіданні.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 вважає вирок суду необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків фактичним обставинам кримінального провадження, неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону при його постановленні, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, ігноруванням практики Європейського суду з прав людини.

На переконання апелянта, кримінальне провадження базується не на переконливих доказах, а на неправдивих і суперечливих показаннях двох осіб одного свідка обвинувачення, який в обмін на непритягнення його відповідальності дав неправдиві покази на нього і ще одного обвинуваченого по справі, який неодноразово змінював свої покази, ОСОБА_11 .

Зазначає, що протягом усього часу розгляду даного кримінального провадження колегією суддів демонструвалась упередженість по відношенню до нього, однобічність у розгляді справи, обвинувальний ухил, істотне порушення його права на захист та норм процесуального закону, яке полягало у відмові в дослідженні і приєднанні до матеріалів справи та визнанню очевидно недопустимими доказів, які подавались ним та його захисником; відмові у дослідженні доказів сторони захисту та ненаданні розумного часу для ознайомлення з матеріалами справи, підготовки до судових дебатів та останнього слова.

Наголошує на тому, що судом не був допитаний свідок ОСОБА_38 , який, на переконання апелянта, є справжнім організатором злочину, а саме імітації скоєння замаху на самого себе.

Стверджує, що у вироку Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року відсутнє формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, а лише зазначено про обставини кримінальних правопорушень, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Зазначаючи про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, апелянт вказує, що у змісті судового рішення покази свідків по справі викладено не повно, перекручено їх, а деякі фрази вирвані з контексту.

Вважає, що суд повинен критично ставитись до показань, які надали свідок обвинувачення ОСОБА_53 та обвинувачений ОСОБА_11 , оскільки такі свідчення носять сумнівний характер і надані ними в обмін на певні преференції.

Детально аналізуючи в апеляційній скарзі показання свідка ОСОБА_57 , вважає його свідчення стосовно того, що він отримав замовлення на вбивство ОСОБА_31 від ОСОБА_10 , з яким познайомився через ОСОБА_60 , неправдиві і нічим не підтверджені.

Зазначає, що стосовно його причетності до злочину, як замовника, показання ОСОБА_57 суперечливі, непослідовні, неконкретні, так як він не міг назвати жодної дати зустрічей, обставин цих зустрічей.

Наголошує, що показання свідка ОСОБА_57 , як і обвинуваченого ОСОБА_11 , відносно його участі в замаху на злочин, містять категоричні заперечення про його обізнаність у обраному ними способі вчинення злочину, шляхом підриву автомобіля, що виключає таку кваліфікуючу ознаку, як вчинення злочину небезпечним способом для життя багатьох осіб.

В обґрунтування своїх доводів, посилається на показання свідка ОСОБА_61 , який заперечив факт знайомства через нього ОСОБА_57 та ОСОБА_48 , а також звернення до нього ОСОБА_57 з підстав вирішення проблем фінансового характеру, які виникли у приятеля ОСОБА_57 з львівськими хлопцями.

Звертає увагу на непослідовність показань ОСОБА_57 стосовно того, де відбулася перша зустріч знайомства з ОСОБА_10 , оскільки в одному випадку він вказував про торговий центр Гулівер (м. Київ), а в іншому - бізнес центр Парус.

Заперечуючи показання ОСОБА_57 щодо їх зустрічі у січні 2015 року, звертає увагу на те, що у вказаний свідком період він лікував горло, відновлюючи голос і тому не міг розмовляти.

Категорично заперечує показання свідка ОСОБА_57 про те, що останній отримав від нього ключі від гаража, квартири та кошти в скринці на залізничному вокзалі станції Львів. Стверджує, що досліджені судом докази не підтверджують покази ОСОБА_57 про перебування його 01.04.2016 року у на залізничному вокзалі станції Львів з метою отримати зі скриньки ключі від квартири та гаража, де зберігалась зброя і автомобіль.

Посилаючись на відомості від оператора мобільного зв`язку по номерах абонентів, якими користувався ОСОБА_53 та ОСОБА_10 , заперечує показання ОСОБА_57 про їх зустріч в березні 2016 року біля готелю Копа та поїздку в с. Старе Село Пустомитівського району Львівської області, а також їх зустріч у червні 2016 року у готелі Львів. Виходячи з цього, вважає спростованим факт надання ОСОБА_10 свідку ОСОБА_62 будь-якої зброї, зустрічей з ним повернення будь-якої зброї.

На переконання апелянта, неправдивість показів свідка ОСОБА_57 щодо повернення ОСОБА_10 зброї та відмови у такий спосіб від доведення до кінця організованого ним вбивства трьох охоронців ОСОБА_31 та замах на вбивство ОСОБА_31 , спростовується також показами обвинуваченого ОСОБА_11 , який не підтвердив показання ОСОБА_57 про те, що отримані від ОСОБА_10 автомобіль та зброю він повернув на об`їзній дорозі м. Львова. Петру, в той час як ОСОБА_11 повідомив, що автомобіль зі зброєю було поставлено в гараж.

Посилаючись на показання свідка ОСОБА_57 про те, що після відмови від вчинення вбивства громадянина ОСОБА_63 , він повернув Баджезі Михайлу АКА 5, 45 мм і отримав від нього мішок з двома автоматами югославського виробництва 7, 62 мм, звертає увагу, що жодному із вказаних осіб органом досудового розслідування не інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ст.263 КК України, що апелянт вважає порушенням його права на вмотивованість судового рішення, як складової права на справедливий суд.

Неправдивими апелянт вважає показання свідка ОСОБА_57 про те, що після зустрічі з ОСОБА_10 він поїхав до Радомишльського відділу поліції де особисто забирав раніше вилучений у ОСОБА_11 автомобіль Мерседес Віто і в червні липні даний автомобіль передав ОСОБА_10 , оскільки цей автомобіль з відділу поліції забирав ОСОБА_11 .

Зазначає, що кулемет ПКМ ВС518 калібру 7, 62 мм, який використовувався під час інкримінованих злочинів, був на озброєнні у військовій частині НОМЕР_12 (на цей час НОМЕР_11 ), у якій свідок ОСОБА_53 проходив військову службу рядовим солдатом і це є доказом того, що саме ОСОБА_53 отримував під час військової служби кулемет, який в подальшому був використаний ОСОБА_64 під час інкримінованого йому злочину, а також є доказом, що зброє для вчинення злочинів обвинувачених ОСОБА_58 , ОСОБА_11 , ОСОБА_65 забезпечував свідок ОСОБА_53 , а не обвинувачений ОСОБА_10 .

Наводячи інші відомості щодо показань свідка ОСОБА_57 , які на думку апелянта не підтверджуються дослідженими у справі доказами, вказує на однобічність досудового розслідування і неправильність встановлення фактичних обставин судом першої інстанції.

Вказуючи на неправильність оцінки судом показань обвинуваченого ОСОБА_11 , апелянт звертає увагу, що вказаний обвинувачений неодноразово змінював свої свої показання під час досудового розслідування й судового розгляду.

Зауважує, що відповідно до психологічної характеристики обвинуваченого ОСОБА_11 , яка надана Львівським СІЗО, останній схильний говорити неправду і не погоджується з рішенням суду, яким цей доказ визнано недопустимим.

Стверджує, що під час судового розгляду не підтвердилось його знайомство із обвинуваченим ОСОБА_11 , а також факти зустрічі з ним і передавання йому грошей за замовлення злочину.

Акцентує увагу на неодноразових заявах ОСОБА_11 щодо його спонукання надати неправдиві свідчення відносно ОСОБА_10 під час досудового розслідування та його утримання в приміщенні Чернівецької установи виконання покарань і Львівського СІЗО.

Вважає, що в оскаржуваному вироку судом не обґрунтовано підстави відхилення відомостей в даних заявах, які могли істотно вплинути на його висновки, у зв`язку з чим допущено невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Окрім того, вказує, що суд не реагував відповідним чином на факти побиття і психологічного тиску на обвинуваченого ОСОБА_11 , внаслідок чого він обмовив його.

Зазначає, що з показань обвинуваченого ОСОБА_11 вбачається, що спосіб вчинення злочину обирався учасниками групи самостійно і саме свідок ОСОБА_66 забезпечував їх усім необхідним із самого початку і до кінця злочину і не відмовлявся від доведення злочину до кінця.

Виходячи з аналізу показань обвинуваченого ОСОБА_58 , апелянт зазначає, що факт затримання ОСОБА_58 після вчинення злочину людьми з оточення ОСОБА_31 , а не працівниками правоохоронного органу є доказом того, що замах на вбивство ОСОБА_31 замовляв та організовував не він, а особи з оточення ОСОБА_31 за участю та безпосередньою організацією ОСОБА_67 , під контролем працівників поліції.

Показання обвинуваченого ОСОБА_59 на думку апелянта, також є доказом того, що замовником та організатором злочину, за який його засуджено, був свідок ОСОБА_68 .

Також звертає увагу, що ОСОБА_69 робив заяву про спонукання його давати неправдиві покази про те, що замовником вбивства є ОСОБА_10 .

Посилаючись на відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань, засновниками, співзасновниками та директорами яких є ОСОБА_38 , ОСОБА_70 (син ОСОБА_31 ), ОСОБА_19 , ОСОБА_71 (певний час був адвокатом обвинуваченого ОСОБА_58 ) та ОСОБА_53 , в контексті відношення вказаних осіб до даного кримінального провадження, робить висновок про моделювання ОСОБА_72 замаху на самого себе і його намір звинуватити у злочині саме обвинуваченого ОСОБА_10 .

Вказуючи на неповноту судового розгляду, апелянт зазначає про фальсифікацію матеріалів кримінального провадження з метою розправитись з ним через його проблеми з правоохоронними органами, а також як помста йому зі сторони ОСОБА_31 за свого товариша і кримінального авторитета Бібу, до операції по затриманню якого, за версією працівників поліції, мав відношення ОСОБА_10 .

Наголошує на тому, що у нього не було мотивів на вбивство ОСОБА_31 і організації вбивства трьох його охоронців. При цьому, вказує, що він повідомляв про особу, якій були відомі справжні обставини злочину ( ОСОБА_73 ), однак ця особа допитувалася органом досудового розслідування в якості свідка і в подальшому ймовірно була викрадена та вбита людьми ОСОБА_40 .

За версією ОСОБА_10 , охоронців ОСОБА_31 - ОСОБА_26 , ОСОБА_22 , ОСОБА_51 ліквідували як небажаних свідків не ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_56 та ОСОБА_74 , а інші особи.

Такими, що не відповідають дійсним обставинам події, ОСОБА_10 вважає пояснення ОСОБА_75 , який вижив, а тому не міг перебувати в автомобілі разом з іншими охоронцями.

Зазначає, що сторона захисту заперечує версію сторони обвинувачення про те, що три охоронці, які загинули на місці підриву були достріляні з боку місця перебування обвинувачених у даній справі ОСОБА_58 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і обставини, на які посилався захист на підтвердження своїх доводів, не були належним чином досліджені місцевим судом.

На переконання ОСОБА_10 про фальсифікацію і замовний характер справи щодо нього свідчить той факт, що ОСОБА_53 , який був організатором готування й виконання злочину і не прийняв жодних дій, спрямованих на попередження або відвернення злочину, не притягнуто до кримінальної відповідальності.

Звертає увагу, що в період 2014-2016 року в місцевості, де сталася подія, він не був, а станом на 28.08.2019 року він перебував з дружиною в м. Одеса.

Стверджує, що прокурором не доведено і судом першої інстанції не встановлено, чому саме ОСОБА_10 , а не іншу особу визнано замовником на вчинення вбивства ОСОБА_40 . Відтак, вважає, що оскаржуваний ним вирок ґрунтується не на доказах, а на припущенні, що вказує на однобічність судового розгляду.

Як на неповноту судового розгляду та одночасно порушення його права на захист, апелянт наголошує на тому, що судом не допитувався свідок ОСОБА_38 , що на думку апелянта, могло спростувати його причетність до вчинення інкримінованих йому злочинів.

Доказом штучного створення доказів у справі обвинувачений ОСОБА_10 вважає те, що відео з камер зовнішнього спостереження магазину Фокстрот у м. Львові та магазину Тютюн і продукти за липень 2016 року, на яких зафіксовано обвинувачених ОСОБА_58 та ОСОБА_59 отримано слідчим через п`ять місяців після створення відео і в матеріалах справи відсутні докази в який спосіб і в межах якого провадження здобуто зазначене відео.

Також звертає увагу, що усі докази причетності обвинувачених до інкримінованих їм злочинів здобуті після їх затримання на підставі показів самих обвинувачених у невстановлений законом спосіб.

Зазначає про відсутність доказів на підтвердження того, що до затримання ОСОБА_53 добровільно звертався з заявою про його явку з повинною про вчинення злочину, яке мало місце 29.08.2016 р., що не давало підстав звільняти його від кримінальної відповідальності за співучасть у вчиненні замаху на вбивство ОСОБА_31 , а також прокурором не надано доказів законності підстав легендування анкетних даних ОСОБА_76 .

Вважає, що вирок суду за змістом та формою не відповідає вимогам ст.ст.370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

В обґрунтування цих доводів апелянт зазначає, що місцевим судом не було враховано те, що у скерованому до суду обвинувальному акті відсутні посилання на те, що обвинувачений ОСОБА_77 був знайомий з ОСОБА_72 чи те, що він діяв в інтересах третіх осіб, які були знайомими з ОСОБА_78 .

Акцентує увагу на тому, що судом залишено поза увагою те, що стороною обвинувачення не встановлено мотиву вчинення ОСОБА_10 організації умисного вбивства ОСОБА_31 і не встановлено причинно-наслідковий зв`язок, а тому обставини кримінального правопорушення, які зазначаються в обвинувальному акті, є не фактичними обставинами кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, а лише припущенням, що не відповідає вимогам п.5 ч.2 ст.291 КПК України.

Ці ж обставини апелянт вважає доказом допущення судом неповноти судового розгляду.

Вказує на незаконність його затримання 27.09.2018 року у м. Києві та відсутність у органу досудового розслідування доказів його причетності до інкримінованих йому діянь до його затримання і, відповідно, неправильну оцінку цих обставин судом першої інстанції.

Вважає, що його затримання могло відбутись лише за ухвалою слідчого суді чи суду, чого зроблено не було; на його затримування доручення слідчого не видавалось і тому саме затримання з ініціативи співробітників оперативного підрозділу, проведено з порушенням вимог ч.2 ст.41 КПК України.

Також вказує як на очевидно недопустимий доказ - протокол затримання ОСОБА_10 .

Однобічність та неповноту досудового розслідування і судового розгляду апелянт пов`язує із відмовою в задоволенні клопотань сторони захисту щодо призначення певних експертиз; тимчасового доступу до відомостей, які відносяться до конфіденційної інформації; дослідження письмових доказів (протокол допиту підозрюваного ОСОБА_58 ; зміну обсягу і порядку дослідження доказів; а також ряд інших клопотань, вирішення яких, на переконання апелянта, спростовують його причетність до інкримінованих йому злочинів.

Зазначає, що судом було задоволено клопотання про допит свідків ОСОБА_79 , ОСОБА_80 , ОСОБА_81 , ОСОБА_82 , однак вказані особи не викликались і не допитувались.

Вважає, що суд з формальних підстав відмовив у клопотанні захисника ОСОБА_83 про визнання очевидно недопустимим доказом протоколу впізнання обвинуваченого ОСОБА_10 свідком ОСОБА_84 ( ОСОБА_85 ), оскільки суд не з`ясував, що це за особа і яка потреба була її легендувати.

Окремо звертає увагу на те, що йому не було надано можливості належним чином ознайомитись з матеріалами справи, які йому надали після виступу у судових дебатах прокурора, представників потерпілих та інших обвинувачених.

У зв`язку з не ознайомленням з матеріалами судової справи та кримінального провадження адвоката ОСОБА_49 , якого було залучено як захисника з безоплатної правової допомоги та адвоката ОСОБА_86 , це позбавило можливості виступу в дебатах, внаслідок чого мало місце порушення права на захист, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Крім того, у грудні 2022 року обвинувачений ОСОБА_10 звернувся до суду із заявою про надання йому можливості ознайомитися з матеріалами судової справи, проте це клопотання станом на 30.01.2024 року виконано не було. Також не було виконано задоволене судом клопотання адвоката ОСОБА_13 про надання можливості ознайомитись обвинуваченому ОСОБА_87 з відомостями операторів мобільного зв`язку, які зберігаються на DVD-R дисках у матеріалах кримінального провадження.

Апелянт стверджує, що обвинувальний акт відносно ОСОБА_10 не містить формулювання обвинувачення, в зв`язку з чим, в силу вимог ст.314 КПК України, підлягав поверненню прокурору для усунення цих недоліків, що не було зроблено судом.

Істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону обвинувачений ОСОБА_10 вважає:

- порушення порядку проведення підготовчого судового засідання у даному кримінальну провадженні Пустомитівським районним судом Львівської області, оскільки таке засідання проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_48 , участь якого є обов`язкова;

- сумнівні підстави для самовідводу одного із суддів - члена колегії;

- проведення повторного автоматизованого розподілу справи поза межами робочого часу та без вмотивованого розпорядження керівника апарату суду;

- порушення правил автоматизованого розподілу справ, визначених ст.35 КПК України, Апеляційним судом Львівської області, шляхом незаконного штучного зменшення кількості суддів, що на момент автоматизованого розподілу мали повноваження для її розгляду; незаконної передачі справи до Шевченківського районного суду м. Львова, оскільки справа могла розглядатися Пустомитівським районним судом Львівської області, в якому працювало чотири судді;

- не роз`яснення колегією суддів Шевченківського районного суду м. Львова права обвинувачених на суд присяжних, не вручення пам`ятки про права та обов`язки обвинуваченого ОСОБА_10

- відсутність аудіо-відео записів судових засідань, у тому числі тих, в яких були допитані свідки, на покази яких посилається суд в оскаржуваному вироку, зокрема - судові засідання 24.01.2019 р., 25.01.2019 р., 27.02.2019 р., 28.02.2019р., 08.05.2019 р., 28.08.2019 р., 27.12.2019 р., 08.11.2021 р., 16.07.2019 р., 31.05.2023 р. відсутній журнал судового засідання за 07.11.2017 р.

Посилаючись на технічний запис судового засідання звертає увагу, що йому не було роз`яснено під час підготовчого судового засідання особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних, хоча він обвинувачується у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у виді довічного позбавлення волі, що є порушенням вимог ч.1 ст.384 КПК України і, на думку апелянта, свідчить про упередженість суддів при ухваленні вироку.

Зазначає, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції у судді ОСОБА_88 закінчились повноваження, у зв`язку з чим на підставі автоматизованого розподілу суддів у склад колегії було обрано суддю ОСОБА_89 , яка не була раніше визначена як запасна суддя і не була присутньою в залі судових засідань, а тому були підстави з моменту вступу нової судді в склад колегії повернутись до розгляду справи з початку, однак, в порушення вимог ч.1 ст.319 КПК України, це не було зроблено.

Про упередженість і однобічність у розгляді справи і порушення обвинуваченого права на захист, на думку апелянта, свідчить те, що суд, проводячи судові засідання, з 2022 року не з`ясовував у нього думку щодо можливості продовження розгляду справи без участі його захисників ОСОБА_83 та ОСОБА_90 , з якими у нього було укладено договір про надання правничої допомоги і які не прибували у судові засідання.

На переконання апелянта, наведені ним доводи вказують на те, що вирок ґрунтується на суперечливих доказах та на припущенні, що в силу ст.62 Конституції України зобов`язано трактуватись на користь обвинуваченого.

Просить скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року відносно ОСОБА_10 та закрити кримінальне провадження у зв`язку з недоведеністю його вини.

В доповненні доапеляційної скарги обвинувачений ОСОБА_10 , частково повторюючи свої уже попередньо наведені доводи щодо незаконності оскаржуваного ним вироку, вказує, що колегією суддів незаконно відмовлено в численних відводах з якими він звертався з підстав відмови у поверненні обвинувального акту прокурору, незаконного скерування обвинувального акту на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова та інших обставин, які виникали під час судового розгляду.

Аналізуючи зміст вироку та співставляючи його із текстом обвинувального акту, апелянта зазначає, що оскаржуваний ним вирок суду не відповідає вимогам, передбаченим ст.374 КПК України, оскільки у ньому відсутнє формулювання обвинувачення висунуте прокурором, що позбавило можливості обвинуваченого, захищатись від обвинувачення, яке, на його думку, стороною обвинувачення не сформульоване.

Окремо наголошує на відсутності аудіо записів судових засідань за 12.06.2017 року та 13.06.2017 року, що відповідно до положень п.7 ч.2 ст.412 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та безумовною підставою для скасування вироку.

Зазначає про неправильно викладені судом у вироку показання обвинуваченого ОСОБА_10 .

Як і в апеляційній скарзі, акцентує увагу на показаннях свідка ОСОБА_11 , які він змінював і, в тому числі, повідомляв, що давав неправдиві свідчення відносно обвинуваченого ОСОБА_10 , а судом не враховано за яких обставин обвинувачений ОСОБА_11 змінив свої показання.

Інші доводи, наведені апелянтом у доповненні до апеляційної скарги, фактично повторюють наведені ним мотиви щодо обґрунтування поданої ним апеляційної скарги і є подібними до тих, що викладені в апеляційній скарзі та доповненні до неї адвоката ОСОБА_14 .

Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_47 та його захисників ОСОБА_14 , ОСОБА_13 і ОСОБА_15 , які підтримали подані апеляційні скарги і просять їх здовольнити, скасувати вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року, у частині визнання винуватим ОСОБА_10 та звільнити його з під варти, а кримінальне провадження відносно нього закрити; захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_16 , який також просить скасувати вирок суду першої інстанції, в частині визнання винуватим ОСОБА_10 , кримінальне провадження закрити у зв`язку з порушенням права обвинуваченого на захист, невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи та вичерпанням можливості їх отримати; захисника обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 адвоката ОСОБА_17 , який погоджується з вироком суду щодо його підзахисних, а в частині засудження ОСОБА_10 та вирішенні апеляційних скарг, поданих в його інтересах, покладається на думку суду; представника потерпілих адвоката ОСОБА_19 та прокурора, які заперечили щодо задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_10 і адвоката ОСОБА_14 , вирок суду першої інстанції вважають законним і обґрунтованим та просять залишити його без зміни; перевіривши матеріали кримінального провадження та дослідивши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Зі змісту ст. 370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо доведення винуватості обвинувачених у вчиненні кримінальних правопорушень та правильності кваліфікації їх дій, дотримався вказаних вимог закону.

З матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд провів розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_91 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого обвинувачення.

При цьому, суд дотримався приписів, установлених статтями 10, 22 КПК, створивши необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і здійснення наданих їм прав. Сторони користувалися рівними правами та свободою в наданні доказів, дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом.

За змістом ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини його вчинення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення). Згідно з вимогами ч. 2 ст. 91 КПК доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Ретельно перевіривши надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_10 було пред`явлено обвинувачення у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, суд першої інстанції у вироку навів детальний аналіз усіх досліджених доказів, дав їм у відповідності з вимогами ст. 94 КПК належну оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як встановлено перевіркою матеріалів провадження, досудове та судове слідство проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Таких порушень цього закону, які були б істотними та потягли за собою скасування судового рішення, у справі не допущено, а висновок про доведеність винності ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, п.п.1, 5, 6, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п. 1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України суд зробив на підставі ретельно досліджених в судовому засіданні і детально викладених у вироку доказів.

Обґрунтовуючи свої висновки щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_10 , суд у вироку належним чином проаналізував показання допитаних в судовому засіданні обвинувачених, свідків, потерпілих, а також протоколи слідчих процесуальних дій і висновки проведених у справі експертиз, які, у своїй сукупності, доводять винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Так, з показань обвинуваченого ОСОБА_11 судом встановлено, що на початку 2016 року ОСОБА_53 , з яким він був знайомий по службі в батальйоні Айдар, запропонував йому роботу, яка полягала у ліквідації ОСОБА_40 . Знаючи, що фактичним замовником злочину є інша особа, він попросив свого знайомого ОСОБА_37 звести його напряму із замовником. Така зустріч відбулася в квітні 2016 року біля стадіону у центрі м. Києва, де до них під`їхав ОСОБА_10 і він повідомив останньому, що ОСОБА_53 затягує виконання замовлення і запропонував свої послуги щодо ліквідації ОСОБА_40 . На цій зустрічі вони погодили продовження роботи за попередньо розробленим уже планом стосовно способу ліквідації шляхом підриву автомобіля.

Обвинувачений засвідчив, що ОСОБА_10 надав їм повну свободу дій та повідомив, що забезпечить зброєю, автомобілем і всім необхідним та озвучив вартість послуг з ліквідації ОСОБА_40 .

В подальшому, ОСОБА_53 повідомив групі, що немає потреби у виконані замовлення і вони більше не бачились, проте роботу до підготовки вбивства ОСОБА_31 продовжили. Після цього ОСОБА_10 передав їм ключі від іншої квартири та гаража, де були міни і зброя.

Обвинувачений ОСОБА_11 ствердив, що в процесі підготовки до ліквідації ОСОБА_31 , він неодноразово бачився з ОСОБА_10 , який обіцяв виплатити за роботу 100 000 дол. США. Крім того, за день до підриву він спілкувався з ОСОБА_10 , який повідомив, що ОСОБА_38 на місці і в понеділок виїжджатиме на роботу та повідомив черговість руху автомобілів у кортежі, зокрема, що автомобіль ОСОБА_31 їхатиме першим, а авто з охороною другими.

Після невдало проведеного замаху на вбивство ОСОБА_31 він приїхав у м. Київ, де 08.09.2016 р. ОСОБА_10 провів з ним розрахунок.

Одночасно, обвинувачений ОСОБА_11 надав суду пояснення щодо зміни своїх показань, які він давав на початку судового розгляду, настоював що саме наведені вище свідчення відповідають дійсним обставинам справи і суд першої інстанції надав відповідну правову оцінку таким показанням обвинуваченого, належним чином мотивувавши, чому він приймає їх до уваги як доказ винуватості ОСОБА_10 в організації умисного вбивства трьох осіб, вчиненого способом небезпечним для життя багатьох осіб, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб, а також в організації замаху на такий злочин і інших інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Апеляційний суд звертає увагу, що показання обвинуваченого ОСОБА_11 підтверджують організаційні функції обвинуваченого ОСОБА_10 стосовно вчинення дій по підготовці до ліквідації ОСОБА_31 , які включали узгодження дій з безпосереднім виконавцем злочину, надання засобів, узгодження способу ліквідації, застосування заходів конспірації, забезпечення фінансування.

Показання обвинуваченого ОСОБА_11 , надані під час судового розгляду, об`єктивно стверджуються протоколом проведеного слідчого експерименту від 27.09.2016 р., в ході якого він детально повідомив про всі обставини вчинених злочинів; показав місце, де здійснено підрив автомобіля; розташування на місці інших учасників злочину; порядок та місце ведення стрільби по автомобілю та інші обставини. (т.26 а. п.97-116)

Під час проведення слідчого експерименту 04.11.2016 р., ОСОБА_11 , вказуючи на будинок по АДРЕСА_4 , повідомив, що у цьому будинку проживала особа, на ім`я ОСОБА_92 , на ліквідацію якого він та ОСОБА_53 отримали замовлення від ОСОБА_10 (т.26 а. п.248-250)

Обставини вказаного слідчого експерименту хоча й не стосуються інкримінованих ОСОБА_10 кримінальних правопорушень у даному кримінальному провадженні, проте свідчать про характер стосунків між ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_85 і роль кожного з них в подібних ситуаціях.

Повідомлені обвинуваченим ОСОБА_11 обставини щодо безпосереднього виконання злочину підтверджені підозрюваним ОСОБА_64 , під час проведення з ним слідчого експерименту 27.09.2016 р. (т.25 а. п.65-71, 150-185, 186-189), підозрюваним ОСОБА_12 під час проведення з ним слідчого експерименту 17.02.2017 р. (т.23 а. п.151-165) та підозрюваним ОСОБА_93 під час проведення слідчого експерименту. (т.24 а. п.78-87)

Показання обвинуваченого ОСОБА_11 щодо обставин підготовки до вчинення вбивства ОСОБА_31 та безпосередньо реалізації такого плану об`єктивно підтверджуються показаннями обвинуваченого ОСОБА_12 , який частково визнавши свою вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, повідомив обставини, за яких він приймав участь у ліквідації особи, про яку йому було відомо лише те, що це олігарх, пов`язаний з кримінальним світом. При цьому, обвинувачений ОСОБА_12 детально розповів, де знаходився кожен з учасників, хто приймав безпосередню участь у ліквідації і яким саме чином та в якому напрямку він вів стрільбу по автомобілю після вибуху.

Показання обвинуваченого ОСОБА_11 щодо участі та ролі обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень з метою ліквідації ОСОБА_31 підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_76 .

Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_53 підтвердив, що в кінці лютого 2015 року ОСОБА_10 запропонував йому ліквідувати особу, не конкретизуючи яку саме. Взявши деякий час на роздуми та обговоривши цю пропозицію з ОСОБА_11 , він погодився. ОСОБА_10 надав йому інформацію стосовно цієї особи ( ОСОБА_63 ), інші відомості та завдаток в розмір 4 000 дол. США, але надалі ОСОБА_10 повідомив, що справа по Керницькому поставлена на паузу, бо є важливіші справи.

Окрім того, на одній із зустрічей з ОСОБА_10 у м. Києві, останній запропонував йому ліквідувати особу, за що обіцяв 50000 дол. США і надав опис цієї особи, його адресу, транспорт і зброю. Однак, слідкуючи за наданою адресою, цієї особи вони не бачили. Коли він знаходився у м. Костопіль, то отримав дзвінок від ОСОБА_10 , який повідомив, що потрібно терміново під`їхати, оскільки ця особа буде на зустрічі. Так як він не міг приїхати, на зустріч замість нього поїхав ОСОБА_11 , але в подальшу виконання цього замовлення не відбулося.

Також з показань свідка ОСОБА_57 суд першої інстанції встановив, що після описаних вище подій ОСОБА_10 домовився про зустріч з ним у м. Львові, звідки вони поїхали у с. Старе Село, де ОСОБА_10 надав йому інформацію про маршрут пересування, карту та тип автомобілів, показав можливе місце засідки. На той час ОСОБА_10 інформації про особу, яку потрібно ліквідувати не надавав. Свідок повідомив, що він прийняв замовлення на вбивство цієї особи від ОСОБА_10 , який одразу ж надав йому кошти, які були потрібні. Приблизно на початку травня йому стало відомо, що особа, вбивство якої замовив ОСОБА_10 , це ОСОБА_94 .

Також свідок зазначив, що в процесі підготовки до ліквідації ОСОБА_31 , ОСОБА_10 повідомив телефоном номер скриньки камери схову на вокзалі, з якої він забрав ключі від квартири, гроші в сумі 10000 грн. на витрати. Далі проводилось планування операції, було прийнято рішення про мінування дороги. До даної операції були залучені ОСОБА_95 , ОСОБА_96 , ОСОБА_11 і пізніше ОСОБА_97 .

Свідок детально пояснив, як він з ОСОБА_11 та ОСОБА_98 в кінці квітня 2016 року, вночі, в асфальтному покритті дороги на с. Старе Село вирізали ями для подальшої закладки мін, але міни він не закладав, для цього у групу був включений ОСОБА_56 ; повідомив яка у них була зброя і як цю зброю передала йому особа від ОСОБА_10 .

З показань свідка ОСОБА_99 слідує, що приблизно на початку травня він, як і ОСОБА_96 та ОСОБА_95 відмовились від виконання замовлення щодо ліквідації ОСОБА_38 , але ОСОБА_11 заперечував щодо такого рішення. На початку червня 2016 року, зустрівшись з ОСОБА_10 у м. Львові, він повідомив, що група відмовилась від участі у ліквідації ОСОБА_31 , що ОСОБА_10 сприйняв спокійно і сказав, що робити зі зброєю. Потім він віддав ОСОБА_10 ключі від квартири, а через деякий час також повернув йому витрачені на все кошти в сумі 7000 дол. США.

Описуючи деталі його спілкування з ОСОБА_10 , свідок ОСОБА_53 зазначив, що вони кожен раз під час спілкування обмінювались новими номерами телефонів, купляли карточки, телефони і обмінювались ними, тобто телефони і карточки до них змінювали неодноразово; він не мав постійного номеру телефону ОСОБА_48 , а той ніколи не телефонував йому на його постійний номер телефону.

Послідовність показань свідка ОСОБА_57 (залегендоване ім`я ОСОБА_52 ) щодо участі та ролі у вчиненні злочинів обвинуваченим ОСОБА_10 підтверджується протоколом проведення слідчого експерименту, проведеного 04.11.2016 р. - 05.11.2016 р., який був предметом дослідження місцевого суду.

Під час проведення вказаної слідчої дії свідок детально розповів про обставини, за яких проводилась підготовка до ліквідації ОСОБА_31 та роль кожного з учасників групи, що повинні були приймати участь. Зокрема, свідок показав місце у дворі готелю Львів на проспекті Чорновола у м. Львові, де у нього було кілька зустрічей із ОСОБА_10 , під час яких обговорювалось питання ліквідації ОСОБА_40 .

Свідок ОСОБА_53 зазначив, що ОСОБА_10 надав їм засоби для вчинення злочину (міни та РПГ), а також повідомив у якій ячейці камери схову на залізничному вокзалі м. Львова вони мали забрати ключі від квартири та гаража, де знаходились міни і зброя; надав їм автомобіль Сітроен Берлінго, на якому вони переміщалися по місту; зняв квартиру по АДРЕСА_5 , де він проживав разом з ОСОБА_11 на час підготовки до ліквідації ОСОБА_31 ; показав місце, де на АЗС Сокар поблизу м. Рівне, де у січні або лютому 2016 р. у нього відбулася зустріч з ОСОБА_10 ; показав місце в напрямку с. Красне Обухівського району Київської області, де на початку лютого 2016 р. він разом з ОСОБА_11 відстрілювали зброю, яку їм надав ОСОБА_10 для подальшого застосування цієї зброї при ліквідації осіб, на яких вказував останній. (т.22 а. с.73-84, 85-91)

Апеляційний суд звертає увагу, що під час проведення слідчих експериментів, як із свідком ОСОБА_85 , так і з обвинуваченим (підозрюваним на час проведення слідчої дії) ОСОБА_11 повідомлені ними обставини щодо підготовки до вчинення злочину, організаційних заходів та розподілу ролей, супроводжувались безпосереднім відтворенням вчинених ними дій, обстановки та обставин події, що, на думку колегії суддів, підтверджує їх правдивість та узгодженість з іншими доказами, покладених місцевим судом в обґрунтування вироку.

Згідно дослідженого місцевим судом протоколу пред`явлення для впізнання від 28.09.2016 р. свідок ОСОБА_52 (залегендоване ім`я ОСОБА_57 )., попередньо описавши риси обличчя, впізнав ОСОБА_10 як особу, яка у 2016 р. запропонувала йому вчинити вбивство ОСОБА_31 (т.22 а. п.29-31)

Надані під час проведення вказаної процесуальної дії пояснення свідок ОСОБА_53 підтвердив також в судовому засіданні під час його допиту у даному кримінальному провадженні.

Доводи сторони захисту щодо недопустимості як доказу зазначених протоколів проведення слідчого експерименту та протоколу впізнання були предметом дослідження суду першої інстанції та отримали належну правову оцінку, з якою суд апеляційної інстанції погоджується.

Роль обвинуваченого ОСОБА_10 як організатора злочину свідок ОСОБА_53 підтвердив також під час його одночасного допиту із свідком ОСОБА_98 і також повідомив як саме планувалося провести ліквідацію ОСОБА_31 та те, що в кінці травня відмовився від реалізації вбивства.

Твердження апелянтів про те, що саме ОСОБА_53 був організатором готування й виконання злочину і при цьому не прийняв жодних дій, спрямованих на попередження або відвернення злочину та його не притягнуто за це до кримінальної відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вони не підтверджується жодними аргументованими доводами.

Натомість, згідно вироку Галицького районного суду м. Львова від 29.04.2020 року ОСОБА_57 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.396 КК України.

За змістом вказаного вироку ОСОБА_57 визнано винним у двох епізодах заздалегідь не обіцяного приховування особливо тяжкого злочину, а саме: підготовки до умисного вбивства ОСОБА_100 на замовлення ОСОБА_10 та підготовки до умисного вбивства ОСОБА_31 на замовлення ОСОБА_101 .

Наведені у вказаному вироку Галицького районного суду м. Львова від 29.04.2020 року обставини організаційних дій по підготовці до вбивства ОСОБА_63 та ОСОБА_31 , які ОСОБА_53 визнав повністю є аналогічними тим, які свідок ОСОБА_53 повідомив суду у даному кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_10 , що, на думку колегії суддів свідчить про їх правдивість та послідовність.

Доводи обвинуваченого та його захисників про неправдивість показань свідка ОСОБА_57 , про що неодноразово зазначено у їх апеляційних скаргах, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки вони стосуються таких обставин і деталей, які, з урахуванням тривалого проміжку, який минув з часу події, не є суттєвими та визначальними для оцінки показань свідка (розбіжності у назві місця і точного часу зустрічей; детальні обставини повернення зброї та автомобіля ОСОБА_10 після відмови від доведення до кінця вбивства ОСОБА_31 ; обставини повернення ОСОБА_85 зброї після відмови від вчинення вбивства ОСОБА_63 , та інші)

Факт легендування свідка ОСОБА_57 під прізвищем ОСОБА_102 , на що звертають увагу обвинувачений та його захисники, жодним чином не впливає на об`єктивність показань свідка, які підтверджені іншими дослідженими судом першої інстанції доказами.

Аналізуючи наведені вище докази, які детально відображені у вироку, апеляційний суд не погоджується з доводами наведеними в апеляційній скарзі обвинуваченим ОСОБА_10 про те, що показання свідка ОСОБА_57 , як і обвинуваченого ОСОБА_11 , відносно його участі у вчиненні злочину, містять категоричні заперечення про його обізнаність у обраному ними способі вчинення злочину.

Зважаючи на показання, надані свідком ОСОБА_85 та обвинуваченим ОСОБА_11 стосовно того, що вони обговорювали з ОСОБА_10 спосіб вбивства ОСОБА_31 ; які засоби їм були надані обвинуваченим ОСОБА_10 (міни, РПГ); яким чином та де обговорювалось питання ліквідації ОСОБА_31 , в тому числі з виїздом у с. Старе Село, де ОСОБА_10 повідомив ОСОБА_57 про маршрут пересування, тип автомобілів, якими користується ОСОБА_38 та іншу необхідну для ліквідації особи інформацію, колегія суддів такі доводи апелянта вважає необґрунтованими.

Те, що свідок ОСОБА_61 під час допиту в судовому засіданні першої інстанції не підтвердив факт знайомства саме через нього ОСОБА_57 та ОСОБА_48 ; неузгодженість в показаннях ОСОБА_11 та ОСОБА_57 щодо обставин та місця повернення зброї і автомобіля після вчиненого злочину; заперечення ОСОБА_10 щодо показань ОСОБА_57 відносно місця їх першої зустрічі, на що обвинувачений ОСОБА_10 звертає увагу в апеляційній скарзі, на переконання колегії суддів не може свідчити про однобічність досудового розслідування і неправильність встановлення фактичних обставин судом першої інстанції, як про це вказує апелянт, і не спростовує доказів, які судом покладено в обґрунтування доведення його вини.

Апеляційний суд також звертає увагу на показання свідка ОСОБА_103 , наданих ним в суді першої інстанції, з яких суд встановив, що він проходив службу в батальйоні Айдар в 2014-2015 роках і там познайомився з ОСОБА_85 та візуально знав ОСОБА_10 . В кінці листопада 2015 р. він зустрівся з ОСОБА_11 та ОСОБА_85 і хтось із них запропонував йому роботу водія на нетривалий час і з їх розмови він зрозумів, що готується операція з ліквідації якогось підприємця. В подальшому він був очевидцем зустрічі ОСОБА_57 з ОСОБА_10 , після якої ОСОБА_53 повідомив його, що операція поки що на паузі і що Діма є замовником.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_10 на відомості від оператора мобільного зв`язку по номерах абонентів, якими користувався обвинувачені, щодо відсутності з`єднань між їх абонентським номерами, як доказ своєї непричетності до інкримінованих йому діянь, колегія суддів вважає непереконливими.

Оцінюючи ці доводи апелянта, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відсутність інформації про з`єднання між абонентським номерами ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_57 не може свідчити про відсутність контактів і зустрічей між зазначеними особами, оскільки матеріалами кримінального провадження підтверджено, що учасники групи вживали заходи для конспірації свої діяльності, серед яких - користування разовими мобільними телефонами та сім картами.

Твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про затримання обвинуваченого ОСОБА_58 після вчинення злочину людьми з оточення ОСОБА_31 , а не працівниками правоохоронного органу, що, на думку апелянта є доказом того, що замах на вбивство ОСОБА_31 замовляв та організовував не він, а особи з оточення ОСОБА_31 за участю та безпосередньою організацією ОСОБА_67 , під контролем працівників поліції, є припущенням апелянта, яке не підтверджено жодними аргументованим доводами і, відповідно, відхиляється судом як безпідставне та необґрунтоване.

Наведені в апеляційній скарзі обвинуваченим ОСОБА_10 відомості про викрадену й вбиту людьми ОСОБА_31 особу на прізвище ОСОБА_73 , якій, за версією апелянта, були відомі справжні обставини інкримінованого йому злочину, колегія суддів оцінює як домисли, що не підтверджені жодними доказами чи фактами, які б вказували на існування такої особи і її відношення до обставин справи та давали б підстав для проведення відповідної перевірки.

Що стосується підстав та обставин затримання ОСОБА_10 , на незаконність якого він також звертає увагу в апеляційній скарзі, зокрема, що затримання могло відбутись лише за ухвалою слідчого суді чи суду, на його затримання доручення слідчого не видавалось і тому саме затримання з ініціативи співробітників оперативного підрозділу, проведено з порушенням вимог ч.2 ст.41 КПК України, апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_10 фактично затриманий 27.09.2016 р. о 14 год. 30 хв. в порядку п.2 ч.1 ст.208 КПК України. Саме вказаною правовою нормою, а не положеннями ч.2 ст.41 КПК України, як про це стверджує обвинувачений, регламентовано правові підстави затримання уповноваженою службовою особою і передбачено випадки за яких така особа має право без ухвали слідчого судді, суду затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі.

Виходячи зі змісту протоколу затримання ОСОБА_10 , який був предметом дослідження суду першої інстанції, вказаний процесуальний документ складений 27.09.2016 р. о 22 год. 25 хв. за місцем знаходження органу досудового розслідування у м. Львові. Про затримання ОСОБА_10 повідомлено Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Львівській області; затриманому під розписку роз`яснено його процесуальні права та проведено інші необхідні процесуальні дії. (т.27 а.п.1-8 матеріалів досудового розслідування)

Місцевим судом належним чином оцінено вказані обставини затримання ОСОБА_10 і зроблено обґрунтований висновок про законність дій працівників поліції при затриманні останнього.

Підстав для визнання протоколу затримання ОСОБА_10 недопустимим доказом з тих мотивів, що в подальшому місцевим судом визнано недопустимим доказом висновок судової комп`ютерно-технічної експертизи № 4948 від 25.01.2017 р., як про це ставить питання в суді апеляційної інстанції адвокат ОСОБА_13 , колегія суддів не вбачає. Вказаний експертний висновок визнаний судом недопустимим доказом, оскільки судом встановлено, що з часу вилучення при затриманні ОСОБА_10 мобільних телефонів, в пам`яті яких під час комп`ютерно-технічного дослідження виявлено фотографії з автомобілями, на яких пересувався ОСОБА_38 та знімок особи, яку сфотографували охоронці ОСОБА_31 , був сторонній несанкціонований доступ. Проте, зазначена обставина, на переконання апеляційного суду, жодним чином не ставить під сумнів законність дій службових осіб, якими проводилось затримання ОСОБА_10 і відповідність проведеної процесуальної дії приписам ст.208 КПК України.

Також, апеляційний суд зазначає, що визнання судом першої інстанції недопустимими ряду доказів, серед яких постанова про призначення експертизи мобільних телефонів, вилучених у ОСОБА_10 від 30.09.2016 року та висновок судової комп`ютерної технічної експертизи № 4948 від 25.01.2017 року, не свідчить, що основна частина матеріалів справи та зібраних доказів не пов`язані з ОСОБА_10 , як про це вказує в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_14 .

Щодо відсутності мотиву у обвинуваченого ОСОБА_10 на організацію вбивства ОСОБА_31 , про що він зазначає в апеляційній скарзі, то колегія суддів не заперечує, що у вироку, як і в обвинувальну акті, відсутня вказівка на мотив інкримінованих йому кримінальних правопорушень, однак вважає, що це не може бути перешкодою для кваліфікації його дій за інкримінованим йому обвинуваченням, оскільки досліджені судом першої інстанції докази у даному кримінальному проваджені вказують на доведеність його вини та умисний і протиправний характер його дій як організатора вчинення кримінальних правопорушень, за які його засуджено.

Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що у доктрині кримінального права узвичаєно відносити мотив кримінального правопорушення до факультативних ознак суб`єктивної сторони. Це пояснюється тим, що законодавець не завжди включає мотив до конструктивних ознак складу кримінального правопорушення, які підлягають обов`язковому встановленню.

Тому, не встановлення мотиву вчинення злочину у даному кримінальному провадженні, в якому обов`язковість його встановлення не випливає із змісту диспозиції статей, за якими засуджено ОСОБА_48 , не може бути підставою для скасування вироку суду.

З огляду на викладене, твердження обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що він не був знайомий з ОСОБА_72 жодним чином не спростовує доводів сторони обвинувачення, якими підтверджується його роль як організатора замаху на вказану особу.

Версія ОСОБА_104 щодо помсти йому зі сторони правоохоронних органів та ОСОБА_31 за свого товариша, до операції по затриманню якого, за версією працівників поліції, мав відношення ОСОБА_10 , як і те, що замах на вбивство ОСОБА_31 замовляв та організовував сам ОСОБА_38 за участю та безпосередньою організацією ОСОБА_67 , під контролем працівників поліції, як і його версія про моделювання ОСОБА_72 замаху на самого себе, через призму бізнес-стосунків з особами, які мають відношення до даного кримінального провадження, про що він зазначає в апеляційній скарзі, на переконання колегії суддів є необґрунтованими та безпідставними, оскільки не підтверджуються жодними аргументованим доводами, які б давали б підстав для їх перевірки і тому не беруться судом до уваги.

З цих же мотивів, колегія суддів вважає безпідставними твердження обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисників ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про необхідність більш детальної перевірки обставин смерті трьох охоронців, які знаходились в автомобілі, що був підірваний, оскільки за їх версією вони могли бути достріляні іншою групою, а не ОСОБА_11 , ОСОБА_105 , та двома іншими особами, матеріали щодо яки виділені в окреме провадження.

Колегія суддів звертає увагу на послідовні, взаємопов`язані і узгоджені між собою в деталях показання обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_106 щодо безпосереднього виконання злочину, зокрема ведення стрільби з автоматичної зброї по автомобілю після його підриву, які спростовують доводи сторони захисту про участь інших осіб у ліквідації охоронців ОСОБА_40 .

Посилання сторони захисту на те, що розташування тіл ОСОБА_35 , ОСОБА_26 та ОСОБА_22 під час огляду місця події свідчить про те, що вони були ліквідовані не зі сторони звідки вели вогонь з автоматичної зброї обвинувачені ОСОБА_11 , ОСОБА_107 та дві інші особи, колегія суддів вважає безпідставними. Зазначена версія є суб`єктивною оцінкою сторони захисту, якою не враховано, що внаслідок підриву автомобіля, тіла осіб, які в ньому знаходились, могли змінити своє розташування.

Окрім того, з показань допитаного судом першої інстанції свідка ОСОБА_34 , вбачається, що тіла загиблих спершу були розташовані не так, як зафіксовано при огляді місця події, оскільки їм намагалися надати допомогу після підриву автомобіля. При цьому, ОСОБА_26 не випав з автомобіля, а його витягнув ОСОБА_108 , а ОСОБА_109 пробував витягнути ОСОБА_110 .

Те, що в судовому засіданні не було допитано ОСОБА_31 , замах на вбивство якого інкриміновано обвинуваченому ОСОБА_10 , та не допитувались ряд свідків, про допит яких клопотала сторона захисту, на переконання колегії суддів, не вплинуло на повноту судового розгляду, оскільки комплекс досліджених судом першої інстанції доказів, у своїй сукупності та взаємозв`язку, давав підстави ухвалити вирок, який за своєю формою та змістом повністю відповідає вимогам ст.374 КПК України.

Визнання судом першої інстанції неналежними доказами довідки Львівського регіонального центру з гідрометеорології від 09.07.2019 р. № 33-23-18/694, довідки Рівненського регіонального центру з гідрометеорології від 04.02.2022 р. № 17-01-15/50 та ряду інших документальних доказів, що досліджувались за клопотанням сторони захисту, на що звертає увагу в апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_14 , у вироку суду належним чином аргументовано і сумнівів у колегії суддів у правильності такого висновку не викликає.

Доводи сторони захисту про неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого ОСОБА_10 та відсутність правових підстав для застосування до нього такого покарання як довічне позбавлення волі, колегія суддів вважає безпідставними.

Перш за все колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції з достатньою повнотою мотивувавши своє рішення щодо юридичної оцінки інкримінованих обвинуваченому ОСОБА_10 кримінальних правопорушень, правильно кваліфікував його дії за ч.3 ст.27, п.п.1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України як організатора вбивства двох і більше осіб, способом небезпечним для життя багатьох осіб, вчинене на замовлення, за попередньою змовою групою осіб; за ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України як організатора закінченого замаху на умисне вбивство двох і більше осіб, способом небезпечним для життя багатьох осіб, вчинений на замовлення, за попередньою змовою групою осіб; за ч.3 ст.27, ч.2 ст.194 КК України як організатора вчинення умисного пошкодження майна шляхом вибуху та іншим загальнонебезпечним способом, що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах; за ч.1 ст.263 КК України як придбання, зберігання і передачу вогнепальної зброї, бойових припасів і вибухових речовин, без передбаченого законом дозволу.

Окрім того, доводи обвинуваченого та його захисників, що за умови, якщо ОСОБА_10 замовив вбивство ОСОБА_31 , то він не повинен нести кримінальну відповідальність за вбивство двох і більше осіб, а також за замах на вбивство двох і більше осіб, а лише за замах на вбивство однієї особи і це, відповідно до ст.68 КК України, унеможливлює застосування до нього покарання у виді довічного позбавлення волі, апеляційний суд оцінює їх як такі, що суперечать вимогам закону України про кримінальну відповідальність.

Так, стороною обвинувачення доведено, що ОСОБА_10 підшукав виконавців замовного вбивства, організував забезпечення зброєю та іншими необхідними засобами для вчинення злочину, погоджував місце та спосіб вчинення вбивства, забезпечував фінансування виконання злочину.

Такі дії, вчинені ОСОБА_10 , узгоджуються з ч.3 ст.27 КК України, відповідно до якої організатором є особа, яка організувала вчинено кримінального правопорушення або керувала його підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування кримінальної протиправної діяльності організованої групи.

Судом визнано доведеним, що обвинувачені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 узгодили план виконання замовного вбивства ОСОБА_31 і обрали спосіб його вчинення шляхом підриву автомобіля за допомогою використання вибухових пристроїв, що створювало реальну загрозу для життя не тільки ОСОБА_31 , а як мінімум ще однієї людини, оскільки обвинуваченим було достовірно відомо, що в автомобілі перебуватиме і його водій. При цьому, використання в ході скоєння злочину з метою доведення його до кінця, крім вибухових пристроїв, ще трьох одиниць вогнепальної автоматичної зброї, судом першої інстанції правильно оцінено як таке, що загрожувало життю багатьох інших осіб.

Наведеним підтверджується, що ОСОБА_10 організував вбивство двох і більше осіб, способом небезпечним для життя багатьох та замах на вбивство двох і більше осіб, способом небезпечним для життя багатьох ( п.п.1, 5 ч.2 ст.115 КК України).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров`я особи № 2 від 07 лютого 2003 року (надалі Постанова № 2 від 07.02.2003 р.) у разі, коли до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які діяли спільно з умислом, спрямованим на позбавлення життя потерпілого чи заподіяння шкоди його здоров`ю, належить з`ясовувати і зазначати у вироку характер їхніх дій, ступінь участі у вчиненні злочину кожної з них. Дії осіб, які безпосередньо брали участь у позбавленні життя потерпілого або заподіянні шкоди його здоров`ю, потрібно кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за умисне вбивство чи умисне заподіяння шкоди здоров`ю, а дії організаторів, підбурювачів і пособників, які не були співвиконавцями злочинів, - за тими ж статтями з посиланням на відповідну частину статті 27 КК.

Пунктом 15 Постанови № 2 від 07.02.2003 р. визначено, що замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватись або підбурювачем або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем). Його дії належить кваліфікувати за відповідною частиною ст.27 , п.11 ч.2 ст.115 КК України, а за наявності до того підстав і за іншими пунктами цієї статті.

За змістом п.16 Постанови № 2 від 07.02.2003 р. вчиненим за попередньою змовою групою осіб умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його виконання. За цей злочин несуть відповідальність і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але будучи об`єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, виконали хоча б частину обсягу дій, який група вважала необхідним для реалізації цього умислу.

Тому дії ОСОБА_10 судом правильно кваліфіковано також і за п.п.11, 12 ч.2 ст.115 КК України як організатора умисного вбивства, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб і організатора закінченого замаху на вбивство, вчиненого на замовлення, за попередньою змовою групою осіб.

З огляду на викладене, твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_10 особисто не приймав безпосередньої участі у вбивстві ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та ОСОБА_35 , а також замаху на вбивство ОСОБА_31 не спростовують наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України.

Апеляційний суд зазначає, що, виходячи з обставин кримінального провадження, в даному випадку мала місце помилка в об`єкті посягання, оскільки обвинувачені, посягаючи на певний об`єкт ( ОСОБА_31 та осіб, що повинні були знаходить з ним в автомобілі), фактично заподіяли шкоду іншому об`єкту кримінально-правової охорони. Проте, така помилка не може впливати на форму вини і відповідальність, оскільки життя будь-якої людини (а саме життя тут є об`єктом посягання) однаково охороняється законом про кримінальну відповідальність. Обвинувачений ОСОБА_10 в цій ситуації, обравши визначений ним спосіб ліквідації ОСОБА_31 , не помилявся в тому, що посягає на життя двох чи більше осіб. Тому кримінальну відповідальність він повинен нести і за умисне вбивство двох та більше осіб, з урахуванням інших обставин, визначених ч.2 ст.115 КК України, санкція якої передбачає також такий вид покарання як довічне позбавлення волі.

З огляду на викладене, твердження сторони захисту про те, що ОСОБА_10 особисто не приймав безпосередньої участі у вбивстві ОСОБА_26 , ОСОБА_22 та ОСОБА_35 , а також замаху на вбивство ОСОБА_31 не спростовують наявності в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого п.п.1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115 КК України

Безпідставними апеляційний суд вважає доводи сторони захисту про невідповідність вироку місцевого суду за змістом та формою вимогам ст.ст.370, 374 КПК України та загальним засадам кримінального провадження, що апелянти оцінюють як істотне порушенням вимог кримінального процесуального законодавства.

В ухваленому судом першої інстанції вироку відносно ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , який є предметом перевірки суду апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 374 КПК України сформульовано обвинувачення, визнане судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і встановлених мотивів кримінального правопорушення щодо кожного з обвинувачених; зазначено статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винними у вчиненні якого визнано обвинувачених; детально і належною мотивацією описано докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів; мотиви призначення покарання, підстави для задоволення цивільного позову та інші відомості, обов`язковість яких визначена приписами вказаної правової норми.

Наведені в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_10 та адвокат ОСОБА_14 мотиви невідповідності обвивального акту, скерованого до суду та оскаржуваного ними вироку є надуманими та необґрунтованими.

Апеляційний суд звертає увагу, що вказані апелянтами невідповідності стосуються окремих слів чи словосполучень, які жодним чином не впливають зміст вироку; зазначення ОСОБА_58 та ОСОБА_59 особами, матеріали відносно яких виділені в окреме провадження, що пов`язано з тим, що відносно них виділені матеріали кримінального провадження; а також особистої суб`єктивної оцінки апелянтів того, як повинно формулюватися обвинувачення.

Твердження сторони захисту про порушення порядку проведення підготовчого судового засідання у даному кримінальну провадженні Пустомитівським районним судом Львівської області, оскільки таке засідання проведено за відсутності обвинуваченого ОСОБА_10 , участь якого є обов`язкова та сумнівності підстав для самовідводу одного із суддів Пустомитівського районного суду, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Вказане питання було предметом дослідження апеляційного суду Львівської області, який ухвалою від 19.05.2017 року за результатом розгляду подання голови Пустомитівського районного суду Львівської області направив обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017140000000197 від 20.02.2017 року по обвинуваченню ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_58 , ОСОБА_111 , ОСОБА_59 на розгляд до Шевченківського районного суду м. Львова, оскільки у Пустомитівському районному суді Львівської області неможливо було утворити склад суду для розгляду зазначеного обвинувального акту.

Будь-яких переконливих доводів щодо порушення апеляційним судом Львівської області правил автоматизованого розподілу справи, визначених ст.35 КПК України, шляхом незаконного штучного зменшення кількості суддів, що на момент автоматизованого розподілу мали повноваження для її розгляду чи інших порушень автоматизованого розподілу справи, що могло б свідчити про істотність порушення вимог кримінального процесуального законодавства, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_10 , апелянтом та його захисниками не наведено.

Безпідставними вважає колегія суддів доводи обвинуваченого ОСОБА_10 про те, що йому не було роз`яснено право на розгляд справи судом присяжних. Це спростовується ухвалою Шевченківського районного суду Львівської області від 13 червня 2024 року, постановленою за результатами проведеного підготовчого засідання у кримінальному провадженні № 12017140000000197 про обвинувачення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_58 , ОСОБА_111 , ОСОБА_59 , а також журналом судового засідання, відповідно до яких обвинуваченим було роз`яснено право на суд присяжних, проте кожен з обвинувачених заперечив щодо розгляду справи у такому форматі. (т.3 а.п.31-35)

Що стосується доводів апелянтів про про те, що під час розгляду даної справи судом першої інстанції у судді ОСОБА_88 закінчились повноваження, у зв`язку з чим на підставі автоматизованого розподілу суддів у склад колегії було обрано суддю ОСОБА_89 , яка не була раніше визначена як запасна суддя і не була присутньою в залі судових засідань, а тому були підстави з моменту вступу нової судді в склад колегії повернутись до розгляду справи з початку, однак, в порушення вимог ч.1 ст.319 КПК України, це не було зроблено, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.319 КПК України після заміни судді судовий розгляд розпочинається спочатку, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті та статтею 320 цього Кодексу.

Згідно ч.2 ст.319 КПК України суд вмотивованою ухвалою може прийняти рішення про відсутність необхідності розпочинати судовий розгляд з початку та здійснювати повторно всі або частину процесуальних дій, які вже здійснювалися під час судового розгляду до заміни судді, якщо таке рішення не може негативно вплинути на судовий розгляд та за умови дотримання таких вимог:

1) сторони кримінального провадження, потерпілий не наполягають на новому проведенні процесуальних дій, які вже були здійсненні судом до заміни судді;

2) суддя, що замінив суддю, який вибув, ознайомився з ходом судового провадження та матеріалами кримінального провадження, наявними в розпорядженні суду, згоден з прийнятими судом процесуальними рішеннями і вважає недоцільним нове проведення процесуальних дій, що вже були проведені до заміни судді.

Тобто, вказаною правовою нормою визначено підстави, за яких судовий розгляд, під час якого уже проведено всі або частину процесуальних дій, розпочинається спочатку.

Апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.347 КПК України судовий розгляд починається з оголошення прокурором короткого викладу обвинувального акта.

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, станом на час заміни судді у складі колегії суддів судовий розгляд фактично не було розпочато, оскільки прокурором обвинувальний акт не оголошувався, докази не досліджувалися і процесуальні дії не здійснювалися.

Колегія суддів звертає увагу, що клопотання про повернення до розгляду кримінального провадження зі стадії підготовчого судового засідання було подано 25 жовтня 2017 року захисником обвинуваченого ОСОБА_10 адвокатом ОСОБА_112 , який також підтвердив, що судовий розгляд у даному криміналу провадженні, на час його звернення до суду, ще не розпочався, а метою його звернення до суду з таким клопотанням було повернення обвинувального акта прокурору зі стадії підготовчого судового засідання. (т.5 а. п.20-23)

При цьому, клопотання адвоката ОСОБА_83 про повернення прокурору обвинувального акту у даному кримінальному провадженні, як і аналогічне клопотання адвоката ОСОБА_113 було предметом розгляду Шевченківського районного суду м. Львова під час проведення підготовчого судового засідання 13 червня 2017 року. (т.3 а. п.29-31)

З огляду на ці обставини, ухвалою колегії суддів Шевченківського районного суду Львівської області від 25 жовтня 2017 року обґрунтовано відмовлено у клопотанні сторони захисту щодо повернення до розгляду кримінального провадження зі стадії підготовчого судового засідання. (т.5 а. п.29)

Неспроможними колегія суддів визнає твердження апелянтів про недостатність часу для підготовки до судових дебатів. Як слідує з матеріалів провадження, в судовому засіданні 27 грудня 2023 року було завершено з`ясування обставин та перевірку їх доказами і оголошено перерву для підготовки учасників провадження до судових дебатів. (т.43 а.п.184-188)

Наступне судове засідання було призначено на 08 січня 2024 року і в подальшому неодноразово відкладалося у зв`язку з неявкою сторони захисту. Фактично судові дебати було розпочато в судовому засіданні 06 лютого 2024 року. (т.45 а. п. 104-109)

При цьому, судом неодноразово оголошувалась перерва в судових дебатах за клопотанням обвинуваченого ОСОБА_10 для його ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. (т.45 а. п.204-213)

Тому колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були створені належні умови для підготовки учасників провадження до судових дебатів і надано достатньо часу для належної підготовки до даної стадії судового процесу.

Непереконливими, на думку колегії суддів, є доводи обвинуваченого ОСОБА_114 про те, що йому не було надано можливості ознайомитись із звукозаписом судових засідань перед підготовкою до судових дебатів. Як вбачається з матеріалів провадження, 09.02.2024 року Шевченківським районним судом Львівської області надіслано за місцем утримування обвинуваченого ОСОБА_10 в ДУ Львівська установа виконання покарань № 19 флешносії із записами судових засідань вказаного вище кримінального провадження за період 2017 січень 2024 року. (т.45 а. п.133)

Що стосується доводів адвоката ОСОБА_14 про відмову судом у його клопотанні про повторне проведення судових дебатів, то апеляційний суд звертає увагу, що адвокат ОСОБА_14 вступив у справу на стадії проведення судових дебатів, тому місцевий суд обґрунтовано відмовив йому в повторному проведенні судових дебатів, про що адвокат ставив питання, оскільки це не передбачено нормами кримінального процесуального закону.

Твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_16 , залученого апеляційним судом на стадії судових дебатів у зв`язку з неодноразовою неявкою в судове засідання адвокатів ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , про порушення права його підзахисного на захист під час судового розгляду справи, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Так, адвокат ОСОБА_16 в судових дебатах вказує, що суд першої інстанції, призначаючи обвинувачуваному ОСОБА_10 захисника через Західний міжрегіональний центр з надання безоплатної правничої допомоги для участі в судових дебатах, у своїй ухвалі послався на ст.49 КПК України, замість ст.53 КПК України, що, на думку сторони захисту, допустило правову невизначеність і внаслідок чого адвокат ОСОБА_49 не подав апеляційну скаргу на вирок. Проте, такі доводи колегія суддів вважає безпідставними, оскільки зміст ухвали місцевого суду, яку згадує адвокат ОСОБА_16 , жодним чином не вплинула на сам факт призначення адвоката ОСОБА_115 для захисту інтересів обвинуваченого ОСОБА_10 ..

Не може свідчити про порушення права на захист обвинуваченого і той факт, що адвокат ОСОБА_49 не подав апеляційну скаргу на вирок суду, оскільки останній не був обмежений у праві оскарження вироку і, крім того, апеляційна скарга на вирок суду першої інстанції була подана адвокатом ОСОБА_14 , який, як і адвокат ОСОБА_49 , вступив у справу на стадії судових дебатів у суді першої інстанції.

Що стосується твердження сторони захисту про наявність конфлікту інтересів щодо здійснення адвокатом ОСОБА_49 захисту обвинуваченого ОСОБА_10 та обвинуваченого ОСОБА_11 , в якого він був захисником при проведенні слідчого експерименту, то відповідно до протоколу судового засідання від 06.02.2024 р. під час вказаного питання обвинувачений ОСОБА_11 повідомив, що адвокат ОСОБА_49 не надавав йому жодної правової допомоги. (т.45 а. п.106)

Окрім того, вказане питання було предметом розгляду суду першої інстанції, яким встановлено, що під час проведення досудового розслідування адвокат ОСОБА_49 був залучений для проведення окремої процесуальної дії (слідчого експерименту за участі підозрюваного ОСОБА_11 26.09.2016), проте сама ця обставина не свідчить про наявність суперечностей між інтересами підозрюваного ОСОБА_11 на час проведення 26.09.2016 р. слідчої дії та інтересантами обвинуваченого ОСОБА_10 , захист якого адвокат ОСОБА_49 здійснює з 02.02.2024 р. на стадії судових дебатів.

Також суд звертає увагу, що як протягом досудового розслідування, так і безпосередньо під час розгляду справи судом першої інстанції обвинувачуваному ОСОБА_10 надавали правову допомогу інші адвокати, з якими були укладені відповідні угоди про надання правничої допомоги.

За таких обставин, підстав стверджувати про порушення права на захист обвинуваченого ОСОБА_10 , як про це ставить питання в судових дебатах у суді апеляційної інстанції, адвокат ОСОБА_16 , колегія суддів не вбачає.

Доводи сторони захисту про необхідність скасування вироку суду на підставі п. 7 ч. 2 ст. 412 КПК України через відсутність аудіозаписів судових засідань, про які зазначено в апеляційних скаргах, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Зокрема, в апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_10 вказує про відсутність відео/аудіо запису судових засідань, які відбулися 24.01.2019 р., 25.01.2019 р., 27.02.2019 р., 28.02.2019р., 08.05.2019 р., 28.08.2019 р., 27.12.2019 р., 08.11.2021 р., 16.07.2019 р., 31.05.2023 р. та відсутність журналу судового засідання від 07.11.2017 р.

Разом з тим, журнал судового засідання, що відбулося 07.11.2017 р. знаходиться в матеріалах кримінального провадження (т.5 а п.104а), а відео/аудіо записи вказаних вище судових засідань повністю відображені на технічних носіях, які були перевірені колегією суддів під час підготовки до апеляційного розгляду.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.7 ч.2 ст.412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, яке є підставою для скасування судового рішення є невиконання вимоги про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів фіксування кримінального провадження в суді першої або апеляційної інстанції.

В межах даного кримінального провадження судом першої інстанції вимоги про фіксування судового провадження за допомогою технічних засобів виконано в повному обсязі.

Окрім того, оцінюючи доводи апелянтів про допущені у кримінальному провадженні процесуальні порушення, колегія судді констатує, що, стверджуючи про такі процесуальні порушення, які наведені в апеляційних скаргах, сторона захисту не навела аргументованих доводів, як ці порушення позначилися або могли позначитися на результаті судового розгляду, у тому числі на допустимості доказів, наданих стороною обвинувачення і покладених судом в обґрунтування вироку.

При цьому, судом першої інстанції у вироку надано детальну оцінку всім зауваженням сторони захисту щодо недопустимості досліджених судом документальних доказів і належним чином аргументовано як відхилення таких зауважень, так і їх прийняття.

Вимоги сторони захисту під час апеляційного розгляду про повторне дослідження доказів в порядку ст.404 КПК України; дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження; допит свідків, які не допитувались в суді першої інстанції, а також призначення молекулярно-генетичної експертизи; комісійної, комплексної, судово-медичної, криміналістичної, балістичної експертизи; комплексної вибухотехнічної експертизи та експертизи матеріалів, на переконання колегії суддів не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Згідно з приписами ч.3 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням.

Тобто, повторне дослідження доказів в апеляційній інстанції є правом, а не обов`язком суду і проводиться лише за умови наявності доказів допущеної судом першої інстанції неповноти при їх дослідженні або процесуальних порушень.

Колегія суддів вважає, що передбачених ч.3 ст.404 КПК України підстав для повторного дослідження доказів та обставин, встановлених під час кримінального провадження, допиту свідків, про яких вказують апелянти, а відтак і призначення вищевказаних експертиз, стороною захисту наведено не було й апеляційним судом не встановлено.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що зміст клопотань сторони захисту про повторне дослідження доказів у даному кримінальному провадженні, яке включає в себе дослідження речових доказів, процесуальних документів, допиту свідків та проведення експертиз, зводиться фактично до необхідності повторного розгляду кримінального провадження як судом першої інстанції з метою надання виключно власної оцінки наявним в матеріалах провадження доказам та встановленим в ході судових розглядів обставинам вчинення злочинів і не узгоджується з підставами для повторного дослідження обставин справи, визначених ч.3 ст.404 КПК України

Окремо апеляційний суд звертає увагу на клопотання захисника ОСОБА_13 про призначення молекулярно-генетичної експертизи; комісійної, комплексної, судово-медичної, криміналістичної, балістичної експертизи; комплексної вибухотехнічної експертизи та експертизи матеріалів, необхідність проведення яких адвокат пов`язує з тим, що вважає недоведеним стороною обвинувачення факт ведення ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, щільного вогню по автомобілю, в якому знаходились потерпілі ОСОБА_26 , ОСОБА_22 і ОСОБА_116 , а також вважає, що потерпілі після підриву автомобіля були достріляні іншими особами.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 332 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторін кримінального провадження або потерпілого за наявності підстав, передбачених статтею 242 цього Кодексу, має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам.

Суд має право своєю ухвалою доручити проведення експертизи експертній установі, експерту або експертам незалежно від наявності клопотання, якщо:

1) суду надані кілька висновків експертів, які суперечать один одному, а допит експертів не дав змоги усунути виявлені суперечності; 2) під час судового розгляду виникли підстави, передбачені частиною другою статті 509 цього Кодексу; 3) існують достатні підстави вважати висновок експерта (експертів) необґрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає інші обґрунтовані сумніви в його правильності.

Проте, аналіз матеріалів кримінального провадження, зокрема, показань обвинувачених ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , а також змісту вироку суду першої інстанції, в якому показання вказаних обвинувачених оцінені в сукупності з іншими доказами, які об`єктивно їх підтверджують, не дають підстав для сумніву у правильності висновків місцевого суду щодо вказаних обставин, а відтак, і підстав для проведення зазначених вище експертиз.

Окрім того, результати проведених у справі експертиз детально описані у вирку суду з належною аргументацією щодо їх прийняття як доказів та мотивацією відхилення доводів сторони захитувати на предмет їх недопустимості для доведення винуватості обвинувачених.

Що стосується доводів адвоката ОСОБА_14 про розгляд конституційної скарги ОСОБА_10 . Конституційним Судом України щодо застосування норми ч.6 ст.615 КПК України при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, а також його покликання на рішення Європейського Суду з прав людини від 05.09.2024 року, яким констатовано порушення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо надмірної тривалості кримінального провадження, то вказані обставини не впливають на доведеність вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень і не стосується оцінки доказів у кримінальному провадженні, наданих судом першої інстанції та перевірених в порядку апеляційної процедури.

Колегія судді також звертає увагу, що в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_10 та адвоката ОСОБА_14 містяться також інші аргументи, які, з огляду на наведені вище мотиви щодо оцінки досліджених місцевим судом доказів, не потребують детального аналізу колегії суддів та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні при вирішення питання щодо правомірності прийнятого судом рішення про винуватість ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів будь-яких очевидних невідповідностей або істотних суперечностей у показаннях свідків та письмових доказах, зібраних у даному кримінальному провадженні, не встановила.

З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до переконання, що досліджені судом першої інстанції докази у своїй сукупності свідчать про те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, п.п.1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.27, ч.2 ст.15, п.п.1, 5, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.3 ст.27, ч.2 ст.194 , ч.1 ст.263 КК України.

Підстав для сумніву в правильності оцінки зібраних досудовим слідством та досліджених судом першої інстанції доказів щодо доведеності вини ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, в колегії суддів немає. Обґрунтованих доводів з цього приводу не наведено як в апеляційних скаргах обвинуваченого ОСОБА_10 і його захисника адвоката ОСОБА_14 , так і безпосередньо під час перегляду вироку в апеляційному порядку.

Підстав для направлення справи на новий судовий розгляд, як про це також ставлять питання під час апеляційного розгляду захисники обвинуваченого ОСОБА_10 адвокати ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , колегія судді не вбачає, оскільки жодної з обставин, визначених статтею 415 КПК України, якою регламентовано порядок призначення нового розгляду в суді першої інстанції, апелянтами не наведено і апеляційним судом не встановлено.

Колегія суддів вважає, що покарання, призначене судом першої інстанції ОСОБА_10 у виді довічного позбавлення волі повністю відповідає ступеню тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та особі винного, узгоджується із санкцією статті обвинувачення і є достатнім та необхідним для його виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів.

Судом враховано обставини вчинення кримінальних правопорушень обвинуваченим ОСОБА_10 ; їх наслідки, які полягають у заподіянні смерті трьом особам та одночасно замаху на вбивство інших осіб, вчиненому способом небезпечним для життя багатьох осіб; винятково високий ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень й особи винного, який раніше вже притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисного тяжкого злочину.

Також судом аргументовано мотиви, виходячи з яких суд не вважав за можливе застосувати до обвинуваченого ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки таке покарання буде несправедливим внаслідок його м`якості.

Це рішення належним чином умотивоване і відповідає вимогам кримінального закону, а тому підстав для скасування вироку з мотивів неправильно призначеного судом покарання, як про це в суді апеляційної інстанції ставить питання сторона захисту, колегія суддів не вбачає.

Вирок суду є обґрунтованим і законним. Будь-яких передбачених ст.ст.408, 409 КПК України підстав до його зміни чи скасування не встановлено при перевірці справи в апеляційному порядку, а тому в задоволенні апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_14 слід відмовити.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,

у хв ал ил а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_10 та захисника обвинуваченого ОСОБА_10 адвоката ОСОБА_14 залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Львова від 19 березня 2024 року відносно ОСОБА_10 без змін.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий

Судді