Постанова

від 04.03.2025 по справі 508/140/24

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/2267/25

Справа № 508/140/24

Головуючий у першій інстанції Банташ Д. С.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.03.2025 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , на рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Стрюківської сільської ради Березівського району Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, -

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Стрюківської сільської ради Березівського району Одеської області про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що у встановлений законом шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини, вона не звернулася із заявою про прийняття спадщини, оскільки перенесла майже одночасну втрату двох близьких людей матері та чоловіка, початок війни, перебування в чужих країнах, довготривалому тяжкому стресовому стані та фактичної неможливості займатися спадковим питанням. Отже, строк для подачі заяви про прийняття спадщини позивачем пропущено з поважних причин, тому просить встановити їй додатковий строк для подачі заяви про прийняття спадщини.

Рішенням Миколаївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Стрюківської сільської ради Березівського району Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини - залишено без задоволення.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 , звернулася з апеляційною скарго., в якій просить рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи за зареєстрованим місцем свого проживання, сторони у справі в судове засідання, призначене на 04.03.2025 року на 14:00 год. не з`явилися, причини не явки не відомі, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференції не подавали.

Представником ОСОБА_1 адвокатом Грабовим В.О. подано клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 04.03.2025 року о 14-00 год. з тих підстав, що рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 20.02.2025 року встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 і після вступу даного судового рішення в законну силу, можуть виникнути підстави для закриття провадження у справі, яка переглядається в апеляційному порядку.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки явка учасників до апеляційного суду не є обов`язковою, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, спір підлягає вирішенню по суті, оскільки основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Тому розгляд апеляційним судом справи у відсутності учасників, які відсутні в судовому засіданні при таких обставинах не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя. Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду у справі № 361/8331/18.

Сам по собі факт ухвалення судового рішення про встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_3 по день смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 і не набуття цим судовим рішенням законної сили не унеможливлює розгляд даної справи.

Крім того, слід звернути увагу, що справа перебуває на розгляді в судах з вересня 2023 року, а в апеляційному суді з серпня 2024 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наведених у цій постанові підстав.

Відповідно до ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам відповідає.

Залишаючи позов ОСОБА_1 до Стрюківської сільської ради Березівського району Одеської області про визначення додаткового строку для прийняття спадщини без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що:

- пропуск позивачем встановленого законом строку для прийняття спадщини з початку повномасштабного вторгнення російської федерації 24.02.2022 року та до виїзду позивача 01.05.2022 року до Румунії, а також перебування позивача у Румунії з 01.05.2022 року по 07.08.2022 року відбувся з поважних причин;

- однак, з листопада 2021 року до початку повномасштабного вторгнення російської федерації (24.02.2022 р.) і з серпня 2022 року коли позивач повернулася в Україну пасивність дій позивача щодо прийняття спадщини з посиланням на важкі сімейні обставини та психологічний стан не можуть вважатися поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки позивач не була позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини шляхом направлення її поштою до нотаріальної контори або до органів місцевого самоврядування та можливості звернення до суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками районного суду.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

- ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , її батьком є ОСОБА_5 , а матір`ю ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 . (а. с. 11);

- згідно з свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_6 20.10.1979 року уклав шлюб з ОСОБА_7 , яка після одруження змінила прізвище на « ОСОБА_8 » (а. с. 12);

- ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (а. с.21);

- згідно з інформаційною довідкою Стрюківської сільської ради Березівського району Одеської області за № 332 від 15.04.2024 року, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , дійсно мала реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , по день смерті, але за місцем реєстрації не проживала тривалий час. Особи, які мали реєстрацію місця проживання та постійно проживали разом із ОСОБА_3 по день смерті, тобто по ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні. (а. с. 87);

- згідно з відповіддю Усатівської сільської ради Одеського району Одеської області за № 822 від 12.04.2024 року, на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 не була зареєстрована, але проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно з записом в погосподарській книзі №33/02810, стор. 93, за вищевказаною адресою були зареєстровані та фактично проживали на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 з померлою ОСОБА_3 такі особи: ОСОБА_1 1960 року народження, ОСОБА_9 1982 року народження., ОСОБА_10 2009 року народження, ОСОБА_11 2012 року народження, ОСОБА_12 2014 року народження (а.с.88, 91);

- 29.04.2024 року на адресу суду від Суворовської державної нотаріальної контори у місті Одеса надійшла інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) за № 76740862 від 24.04.2024 року та Інформаційна довідка зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) за № 76740897 від 24.04.2024 року. (а. с. 93-95);

- згідно з заповітом від 12.07.2002 року (номер в реєстрі 54), посвідчений Шабельницькою сільською радою Миколаївського району Одеської області, ОСОБА_3 все своє майно, де б воно не знаходилось і в чому б воно не полягало заповіла своїм дітям: ОСОБА_13 , ОСОБА_1 і ОСОБА_14 в рівних долях. (а. с. 118);

- згідно з заповітом від 20.10.2010 року (номер в реєстрі 79), посвідчений Шабельницькою сільською радою Миколаївського району Одеської області, ОСОБА_3 належну їй земельну ділянку розміром 8,51 га в умовних кадастрових гектарах з визначенням меж цієї частки в натурі, згідно державного акту серії ІУ ОД №023265, виданого Миколаївською районною державною адміністрацією, заповіла ОСОБА_1 . (а. с. 117).

Колегія суддів виходить з такого.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

У відповідності до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У відповідності до ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Керуючись ч.3 ст.1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 23 серпня 2017 року у справі №6-1320цс17 зроблено висновок, що «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

У постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі №6-1486цс15 зроблено висновок, що: «право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов`язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом цієї статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій».

Згідно ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі №234/17511/19 (провадження №61-8215св20) вказано, що: «як свідчить тлумачення частини третьої статті 1272 ЦК України до поважних причин пропуску строку для прийняття спадщини мають відноситися причини, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця щодо подачі заяви про прийняття спадщини. Правила частини третьої 1272 ЦК України про встановлення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2022 року в справі №756/957/18 (провадження №61-5590св21) вказано, що: «поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Отже, строки на подання заяви про прийняття спадщини не визнаються преклюзивними, можуть бути поновлені з дотриманням правил частини третьої 1272 ЦК України про надання додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини і можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними.

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску позивачем шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має врахувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Презумпція знання законодавства закріплена в статті 57 Конституції України, а саме: кожному гарантується право знати свої права і обов`язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Суть презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 5 Указу Президенту України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов`язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Постановою Кабінету Міністрів України №719 від 24 червня 2022 року «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо нотаріату та державної реєстрації в умовах воєнного стану» внесено зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану», і викладено його в такій редакції: «Установити, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці».

У справі що переглядається, позивачка обґрунтовуючи позовну заяву, поважною причиною пропуску строку, крім іншого зазначила, що у період для подання позивачкою заяви про прийняття спадщини з 27 листопада 2021 року по 26 травня 2022 року діяли положення п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану».

Цей пункт був в подальшому виключений на підставі постанови Кабінету Міністрів України №469 від 09 травня 2023 року (набуття чинності 23 травня 2023 року).

Проте, дійсно, вказаний пункт постанови суперечив статтям 1270, 1272 ЦК України, а тому не підлягав застосуванню.

Однак, впровадження цієї норми права Кабінетом Міністрів України як вищим органом у системі органів виконавчої влади свідчить про нечіткість норм національного законодавства щодо строку на прийняття спадщини в період дії воєнного стану.

Частина третя статті 82 ЦПК України визначає, що обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Постанова Кабінету Міністрів України №719 від 24 червня 2022 року була опублікована у встановленому законом порядку, тобто доведена до відома населення.

Відповідно, обставина нечіткості норм національного законодавства щодо строку на прийняття спадщини в період дії воєнного стану є загальновідомою та, незалежно від того, посилалася позивач в позовній заяві на цю обставину, чи ні, є достатньою підставою для надання їй додаткового строку для прийняття спадщини.

Як встановлено з матеріалів справи, що спадщина після смерті матері позивачки не заводилась і не оформлена, та в цей період була опублікована вищевказана постанова Кабінету Міністрів України, яка передбачала зупинення перебігу строку для прийняття спадщини на час дії воєнного стану, що на переконання колегії суддів слід врахувати при вирішені даного позову.

До того ж, слід врахувати, що введення воєнного стану на всій території України з 24 лютого 2022 року є тією обставиною, що беззаперечно впливає на права громадян. З метою недопущення порушення цих прав законодавець вніс певні зміни до нормативно-правових актів. Зокрема, Прикінцеві і перехідні положення ЦК України доповнені пунктом 19, у якому передбачено, що в період дії воєнного стану в Україні перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

На відміну від зупинення перебігу позовної давності на весь строк дії воєнного стану в Україні, строк подання заяви для прийняття спадщини після первісного зупинення на час дії воєнного стану, в подальшому був доповнений словосполученням, але не більше ніж на чотири місяці, а потім і взагалі даний пункт постанови із Постанови Кабінету Міністрів України був вилучений.

Дані обставини свідчать про те, що центральний орган виконавчої влади держави не мав протягом перших 15 місяців запровадження воєнного стану в Україні (з 24.02.2022 року до 23.05.2023 року) послідовності та стабільності в нормативному врегулюванні строку для прийняття спадщини.

При таких обставинах, пересічний громадянин не може нести негативних наслідків в частині пропуску ним строку подання заяви про прийняття спадщини, принаймні якщо такий пропуск припав на період нормативної нестабільності в державі щодо врегулювання строку подання заяви для прийняття спадщини з лютого 2022 року до травня 2023 року.

Як вбачається, на зазначений період з 24.02.2022 року до 15.05.2022 року (дата спливу 6-ти місячного строку прийняття спадщини) припали два місяці та двадцять один день строку для прийняття спадщини з 6-ти місяців, які передбачені ст. 1270 ЦК України з часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим після набуття чинності постанови Кабінету Міністрів України №469 від 09 травня 2023 року, якою було виключено п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №164 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України №719 від 24 червня 2022 року щодо установлення, що перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється на час дії воєнного стану, але не більше ніж на чотири місяці, позивач вже 9 місяців, як перебувала в Україні після повернення з Румунії у серпні 2022 року.

Тобто з 23.05.2023 року і до подання до суду у лютому 2024 року (майже 9 місяців) позову про визначення додаткового строку, позивач ніяких дій спрямованих на прийняття спадщини шляхом подання до нотаріуса відповідної заяви на здійснювала.

Сам по собі факт втрати позивачкою близьких людей у травні 2021 році чоловіка та у листопаді 2021 року матері, а також факт триваючої з 24.02.2022 року збройної агресії проти України не можуть вважатися поважними причинами пропуску позивачем строку для прийняття спадщини після смерті її матері 15.11.2021 року без надання до справи відповідного медичного висновку або висновку судово-медичної чи судово-психологічної експертизи про погіршення психологічного стану та здоров`я позивача в тому числі внаслідок даних стрес-факторів настільки, що це дійсно і безумовно унеможливлювало звернення позивача до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у період з 16.11.2021 року до 24.02.2022 року і з 23.05.2023 року до лютого 2024 року у строк передбачений ст. 1272 ЦК України.

Враховуючи, що належних доказів поважності причин пропуску позивачем строку звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини не надано, суд першої інстанції в цілому набув вірного висновку про відсутність підстав для встановлення додаткового строку для прийняття спадщини, однак не навів у повному обсязі всіх обгрунтувань, які підлягали наведенню в оскаржуваному рішенні, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині підлягає зміні з викладенням її в редакції цієї постанови апеляційного суду. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги зведені лише до незгоди з остаточним висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції в мотивувальній частині зміні з викладенням її в редакції цієї постанови та залишенням рішення в іншій частині без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Миколаївського районного суду Одеської області від 06 серпня 2024 року в мотивувальній частині змінити та викласти її в редакції цієї постанови.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 12.03.2025 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова