Рішення

від 04.03.2025 по справі 902/1106/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2025 р.Cправа № 902/1106/24

Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Тварковського А.А.,

за участю секретаря судового засідання Литвиненко О.Р.,

представниці позивача - Слюсар О.О.,

представника третьої особи - Пензова С.В.,

у відсутності представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом: Командитного товариства "Бізнес Гарант" (приватного підприємства "ВІП Бізнес і Компанія") (вул. Костянтина Василенка, буд. 20, м. Вінниця, 21027)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗОЛ" (вул. Шепеля, буд. 18, м. Вінниця, 21019)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Закарпатська митниця (вул. Собранецька, 20, м. Ужгород, 88000)

про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В :

До Господарського суду Вінницької області в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява Командитного товариства "Бізнес Гарант" (приватного підприємства "ВІП Бізнес і Компанія") до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЛАЗОЛ" (ТОВ "Плазол") про визнання договору недійсним.

В обґрунтування заявленого позову позивач вказав на наявність підстав щодо недійсності в силу ст. 230 Цивільного кодексу України укладеного між позивачем та відповідачем Договору №U20-63 від 08.12.2020 про надання послуг з надання фінансових гарантій у вигляді електронного та/або паперового документу з метою забезпечення дотримання вимог митного режиму "Переробка за межами митної території України". Позивач зазначив, що завищивши вартість товару, який заявлявся в режим переробки за межами митної території України, ТОВ "Плазол" отримав гарантії КТ "Бізнес Гарант" на суму, яка не відповідає дійсній вартості товару, що оформлявся в режим переробки за межами митної території України, чим ввів позивача в оману стосовно істотних обставин, які мають значення для даного виду договору, внаслідок чого обсяг відповідальності позивача був значно завищеним і не відповідав вимогам п.3 постанови Кабінету Міністрів України №879 від 04.12.2013.

Ухвалою суду від 28.10.2024 відкрито провадження у справі і призначено підготовче судове засідання.

Під час підготовчого засідання у справі 03.12.2024 суд ухвалив задовольнити клопотання Закарпатської митниці та залучити її до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача. Водночас відхилено клопотання Акціонерного товариства "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" про вступ у справу у якості третьої у зв`язку із чим відкладено підготовче засідання, про що постановлено відповідні ухвали у протокольній формі.

Також під час підготовчого провадження судом забезпечено участь представника третьої особи в режимі відеоконференцзв`язку поза межами приміщення суду.

Виконавши завдання підготовчого провадження, ухвалою від 19.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу для судового розгляду по суті.

В судовому засіданні під час розгляду справи по суті представниця позивача заявлені позовні вимоги підтримала та з підстав, викладених в позовній заяві, просила задовольнити позов у повному обсязі.

Відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло, відтак процесуальна позиція ТОВ "Плазол" для суду залишилася невідомою.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.

Третя особа - Закарпатська митниця через повноважного представника підтримала викладені письмово пояснення від 13.12.2024 (а.с.162-165), заперечивши проти задоволення позову. На думку третьої особи, фактичний спір у справі відсутній, а єдиною метою, з якою позивач звернувся до суду є реалізація схеми ухилення від сплати до Державного бюджету належних коштів. Представник третьої особи зазначив, що відсутні будь-які підстави, передбачені ст.230 ЦК України для визнання спірного правочину недійсним, оскільки позивачем не наведено жодних обставин, які б вказували на введення позивача в оману при укладені Договору №U20-63. Вказаний Договір не містить жодних положень щодо конкретизації вартості товару, що спростовує посилання позивача на введення його в оману під час укладення Договору. Також представник третьої особи, вказав на помилковість посилання позивача на балансову вартість товару для визначення розміру фінансових гарантій, так як відповідно до вимог Митного кодексу України та постанови КМУ від 04.12.2013 №879 розмір фінансової гарантії дорівнює сумі вартості товарів, що вивозяться у митному режимі переробки за межами митної території, зазначеній у рахунку-фактурі чи рахунку проформі.

Крім того, третя особа у своїх поясненнях послалася на обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не призводить до поновлення майнових прав позивача. При цьому третя особа вказала, що позовні вимоги суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, вказавши на відповідну судову практику Верховного Суду.

Розглядаючи дану справу, суд, з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

08.12.2020 між КТ "Бізнес Гарант" та ТОВ "Плазол" укладено Договір №U20-63 про надання послуг з надання фінансових гарантій у вигляді електронного та/або паперового документу з метою забезпечення дотримання вимог митного режиму "Переробка за межами митної території України" (а.с.13-16).

Відповідно до умов п.1.1 вказаного Договору фінансова гарантія у вигляді документа (викладеного в паперові та/або електронній формі), яка надсилається НФП відповідно до умов цього Договору, є способом забезпечення дотримання Принципалом митних процедур та формальностей, сплати митних платежів або перерахування до Державного бюджету суми митної вартості товарів, що поміщуються у митний режим переробки за межами митної території України відповідно до постанови КМУ №879 від 04.12.2013.

Тобто, за умовам Договору №U20-63 позивач зобов`язувався видати гарантії щодо сплати митних платежів у випадку не виконання відповідачем умов митного режиму переробки за межами митної території України.

Відповідно до умов договору комісії №101/21-14 від 08.09.2021 ТОВ "Плазол" як Комісіонер за винагороду зобов`язується від свого імені в інтересах і за рахунок Комітента вчинити декілька правочинів направлених на організацію давальницької переробки промислових відходів, що містять платину та реній, а саме давальницьку переробку - афінаж відпрацьованого калалізатору риформінгу R-86, отриману в результаті переробки платину передати Комітенту (ПАТ "Укртатнафта"), здійснити передбачені діючим законодавством дії із платиною, як результатом переробки, забезпечити повернення Комітенту вартості платини та забезпечити зарахування та зберігання вилученого в результаті переробки ренію на металевому рахунку переробника до окремого розпорядження власника ренію ПАТ "Укртатнафта" (а.с.58-61).

Згідно із Актом приймання-передачі від 03.12.2021 до Договору комісії №101/21-14 від 08.09.2021 Публічне акціонерне товариство "Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" передало, а ТОВ "Плазол" прийняло, відпрацьований каталізатор риформінгу R-86 кількістю 58456, 900 кг вартістю 10 009 265, 44 грн. без ПДВ з метою подальшої переробки (а.с.6).

18.11.2021 ТОВ "Плазол" укладено Контракт №2009779 з Heraeus Deutschland GmbH Co. KG. (Німеччина) на переробку товару за межами митної території України (а.с.26-32).

На виконання вимог Договору №U20-63 від 08.12.2020 та на підставі заявок №3-5 від 08.12.2021 (а.с.25-27) позивачем 08.12.2021 було видано фінансові гарантії №826652-U20-63003 на суму 38 500 000 грн, №826653-U20-63004 на суму 38 100 000 грн, №826654-U20-63005 на суму 38 700 0000 грн (а.с.10-12).

Як підтверджується митними деклараціями №UA305130/2021/036103, №UA305130/2021/036104, №UA305130/2021/036105 товар було вивезено з території України y митному режимі "переробка за межами митної території України" (а.с.37-38).

В матеріалах справи також наявний лист ПАТ " Укртатнафта" №51/805 від 21 жовтня 2021 року, у відповідності до якого до митних органів направлялись сертифікати якості каталізатору рифомингу R-86 та бухгалтерська довідка щодо вартості товару (а.с.7-9).

Згідно з бухгалтерською довідкою №13-4391 від 20 жовтня 2021 року балансова вартість відпрацьованого каталізатора R-86 станом на 20 жовтня 2021 року в кількості 58456,900 кг складає 10 009 265,44 грн.

З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а за ч. 1 ст. 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Установивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України істотне значення мають обставини щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Для визнання недійсним правочину як укладеного під впливом обману необхідно, щоб сторона була введена в оману саме щодо обставин, які мають істотне значення. До таких обставин віднесено відомості стосовно природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 230 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто обман має місце тоді, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою аби правочин було вчинено. Отже, обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Усі ці обставини (наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману) повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач).

Отже, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, тоді вважається, що наявна помилка. Має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між обманом та вчиненням правочину. Тільки той обман дозволяє оспорити правочин, який вплинув на рішення сторони вчинити цей правочин.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману іншу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину відповідно до ст. 230 ЦК України.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману (такі правові позиції наведені у постанові КГС ВС у справі 910/15715/19 від 16.12.2021).

Аналогічний правовий висновок щодо застосування положень ст. 230 ЦК України при визнанні недійсним договору міститься в постановах Касаційного господарського суду у складів Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 910/18618/19, від 01.12.2020 у справі № 910/18423/19, від 02.12.2020 у справі № 910/18056/19, від 09.12.2020 у справі № 910/18310/19, від 16.12.2020 у справі № 910/18599/19, від 23.12.2020 у справі № 910/18023/19, від 16.03.2021 у справі № 910/17988/19 та № 910/18603/19, від 31.03.2021 у справі №910/18600/19

Разом із тим надаючи оцінку оспорюваному договору через призму наведених вище положень чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду, судом не встановлено, а позивачем жодним доказом не підтверджено навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину і сам факт обману позивача при укладенні договору.

Судом встановлено, що спір у справі фактично виник з приводу розміру індивідуальних фінансових гарантій наданих позивачем ТОВ "Плазол", виданих 18.01.2021, а саме з приводу того, що відповідач надав позивачу недостовірну інформацію щодо вартості товару (вартість готової продукції після переробки товару, а не дійсної вартості самого каталізатора).

Водночас, на переконання суду, наявність спору з приводу розміру фінансових гарантій, які були видані через рік після укладення оспорюваного договору жодним чином не можуть підтвердити введення позивача в оману на момент укладання самого Договору. Положення Договору не містять умов щодо безпосереднього розміру фінансових гарантій, відтак жоден доказ, що наданий позивачем у справу не підтверджує можливість застосувати судом положення ст.230 ЦК України для визнання оспорюваного правочину недійсним. Натомість надання оцінки самим фінансовим гарантіям може бути окремим предметом розгляду разом із вимогами про сплату митних платежів у іншому судовому провадженні, оскільки не належить до предмету позовних вимог у цій справі.

Таким чином, позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки наведені позивачем обставини стосовно оспорюваного правочину є недоведеними в контексті жодної з викладених у правових висновках Верховного Суду складових.

Крім того, відповідно митних декларацій, що є в матеріалах справи, товаром, який вивезений в режимі "переробка за межами митної території України" був відпрацьований каталізатор риформінгу R-86, Код УКТЗЕД 7112920000.

В цих деклараціях від 08.12.2021 №UA305130/2021/036103, №UA305130/2021/036104 та №UA305130/2021/036105 вартість товару із кодом УКТЗЕД 7112920000 визначена на рівні 113 637 470, 82 грн, що відповідно до Додатку №4 від 18.11.2021 до Контракту №2009779 від 18.11.2021 з Heraeus Deutschland GmbH Co. KG. є вартістю готової продукції після переробки каталізатору за вирахуванням вартості послуг з переробки, транспортування та страхування.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України №879 від 04.12.2013 "Про деякі питання переробки товарів за межами митної території України та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 21.05.2012 № 461" розмір фінансової гарантії дорівнює сумі вартості товарів, що вивозяться у митному режимі переробки за межами митної території, зазначеній у рахунку-фактурi чи рахунку-проформi.

Водночас сума вартості товару, що заявлявся до режиму переробки за межами митної території України, зазначена ТОВ "Плазол" в проформі-інвойсі №1 від 18.11.2021 року не відповідає вартості каталізатору, що зазначена в Акті приймання-передачі від 03.12.2021 до Договору комісії № 101/21-14 від 08.09.2021. При цьому вказана назва документа (проформа-інвойс) є відмінною від назви документів, про які йде мова в постанові КМУ №879 від 04.12.2013 (рахунок-фактура, рахунок-проформа) і з яких визначається розмір фінансової гарантії.

Тобто, твердження позивача про те, що відповідач надав позивачу недостовірну інформацію щодо розміру вартості товару (вартість готової продукції після переробки товару, а не дійсної вартості самого каталізатора) підтверджуються відповідними матеріалами справи.

Таким чином з огляду на наявні у матеріалах справи докази, суд вважає, що саме по собі укладення Договору №U20-63 від 08.12.2020, яким передбачено права та обов`язки гаранта у відповідності до МК України із зазначенням в ньому обов`язків у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №879 від 04.12.2013 в даному випадку не потягло за собою порушення прав позивача як гаранта, оскільки ним видані гарантії на суму митних платежів, а не на суму вартості товарів чи продуктів їх переробки.

З матеріалів справи слідує, що КТ "Бізнес Гарант" є спеціальним суб`єктом (незалежним фінансовим посередником), наділеним повноваженнями надавати гарантії для забезпечення виконання зобов`язань виключно із сплати митних платежів, що врегульовано ст.305, 307, 308, 310 та 311 МК України.

Гарантіями позивача №826652-U20-63003, №826653-U20-63004, №826654-U20-63005 від 08.12.2021 року передбачається, що Командитне товариство "Бізнес Гарант" зобов`язується сплатити до державного бюджету суму митних платежів. Зобов`язання щодо сплати будь яких інших платежів в даних гарантіях не зазначено, вони не містять такого визначення як "сума вартості товарів, що вивозяться у митному режимі переробки за межами митної території" або "вартість продуктів переробки товару".

З огляду на встановлені обставини, суд вважає, що відсутні підстави для задоволення позову також з огляду на те, що ні укладенням оскаржуваного договору, ні його виконання права позивача не порушені, оскільки видані гарантії стосуються саме сум митних платежів.

При постановлені цього рішення, суд враховує висновки, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Серявін та інші проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також Європейський суд з прав людини зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Водночас суд зазначає, що інші доводи позивача жодним чином не спростовують викладених судом підстав для відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно із положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із оцінки наявних у справі доказів на предмет їх належності та допустимості, а також із дослідження кожного із них окремо та у сукупності, суд, керуючись своїм внутрішнім переконанням на підставі всебічного, повного, об`єктивного з`ясування обставин справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі з вищенаведених мотивів.

В силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із відмовою в задоволенні позову витрати на сплату судового збору в сумі 3028 грн за подання позовної заяви залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 3028 грн залишити за Командитним товариством "Бізнес Гарант" (приватним підприємством "ВІП Бізнес і Компанія").

3. Згідно із приписами ч. 1 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 13 березня 2025 р.

Суддя А.А. Тварковський

віддрук. прим.:

1 - до справи.