Постанова

від 11.03.2025 по справі 903/497/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 903/497/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І. В., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К.О.,

представників учасників справи:

прокурора - Гудименко Ю.В. (прокурор відділу),

позивача - Комісії з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - КРАІЛ) - Зайченко Ю.В. (самопредставництво),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія Азарту» (далі - ТОВ «Імперія Азарту» - Стасишин Р.М. (адвокат),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури (далі - прокурор, скаржник)

на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 (головуюча - суддя Якушева І.О., судді: Бідюк С.В., Вороняк А.С.) та

постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 (головуючий - суддя Мельник О.В., судді: Олєксюк Г.Є., Гудак А.В.)

у справі позовом Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі КРАІЛ

до ТОВ «Імперія Азарту»

про стягнення 50 668 011, 92 грн.

ВСТУП

Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для закриття провадження у справі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Стислий зміст позовних вимог

1.1. Волинська обласна прокуратура звернулася до суду з позовом про стягнення плати за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор.

1.2. На обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що ТОВ «Імперія Азарту» не виконало вимоги пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України №173 від 28.02.2023, частин четвертої, шостої статті 49 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та не сплатило плату за ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор.

2. Стислий зміст оскаржуваних судових рішень

2.1. Господарський суд Волинської області ухвалою від 02.10.2024, яку Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 19.11.2024 залишив без змін, клопотання ТОВ «Імперія Азарту» про закриття провадження задовольнив та закрив провадження у справі, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №903/497/24, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі прокурор з посиланням на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України) зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: статей 2, 5, 20, 236 ГПК України та статей 4, 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ «Імперія Азарту» заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

5.2. КРАІЛ у відзиві на касаційну скаргу підтримує доводи скаржника та просить скасувати ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №903/497/24, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

6. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

6.1. Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 06.02.2025 для розгляду справи №903/497/24 визначено склад колегії суддів: Малашенкової Т. М. (суддя-доповідач), Булгакової І.В., Колос І.Б.

6.2. Ухвалою Верховного Суду від 13.02.2025 відкрито касаційне провадження у справі № 903/497/24 за касаційною скаргою прокурора.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

7.1. Предметом касаційного оскарження є ухвала Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 про закриття провадження у справі та постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №903/497/24, якою вказана ухвала залишена без змін.

7.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права і зазначає таке.

7.3. Пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

7.4. Колегія суддів звертається до правової позиції щодо означення закриття провадження, викладеної, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04, відповідно до якої закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

7.5. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов, зокрема, таких висновків:

- щорічні платежі за ліцензію у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор на загальну суму 47 601 000 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача, відносяться до бюджетних платежів, а тому правовідносини між сторонами виникли на підставі бюджетного законодавства; про порушення майнових інтересів КРАІЛ прокурор у позові не зазначає;

- плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор є доходом спеціального фонду Державного бюджету України, а КРАІЛ здійснює контроль за справлянням цієї плати;

- у КРАІЛ відсутні повноваження на розпорядження грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважена контролювати відповідні надходження до бюджету, а тому у спірних правовідносинах не виступає як рівноправний суб`єкт господарських відносин з відповідачем;

- КРАІЛ не є суб`єктом господарювання у розумінні положень статті 55 ГК України, оскільки як передбачено частиною першою статті 55 ГК України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством;

- сама лише наявність встановленого положеннями Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» обов`язку організатора азартних ігор зі своєчасного внесення плати за ліцензії не може бути підставою для віднесення такого обов`язку до господарського зобов`язання;

- внесення плати за ліцензії не може вважатися господарським зобов`язанням у розумінні положень ГК України;

- КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор, зокрема, здійснює контроль за справлянням до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, а відтак спір у цій справі виник не у зв`язку із здійсненням позивачем господарської діяльності в розумінні статті 20 ГПК України, оскільки здійснення контролю є функцією органу державної влади, а не результатом його господарської діяльності;

- у правовідносинах, які виникли з відповідачем, КРАІЛ виступає саме як суб`єкт владних повноважень, оскільки є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України, є юридичною особою публічного права;

- характер правовідносин у даній справі виник у сфері бюджетних правовідносин, суб`єктний склад учасників спору, які не є рівноправними, а перебувають у владно-управлінських відносинах, оскільки КРАІЛ здійснює контроль за справлянням надходжень до державного бюджету платежів за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор, може вказувати, забороняти відповідачу відповідну поведінку, у тому числі давати дозвіл на передбачену законом діяльність, дозволяють дійти висновку про те, що між сторонами у справі виникли публічно - правові відносини.

7.6. Розглядаючи доводи касаційної скарги щодо дотримання/недотриманнями судами попередніх інстанцій застосування статей 2, 5, 20, 236 ГПК України, а також пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, як форми закінчення розгляду справи, Верховний Суд виходить з такого.

7.7. Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

7.8. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

7.9. Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

7.10. Правила визначення юрисдикційності відповідної справи встановлені процесуальними законами, якими регламентована предметна та суб`єктна юрисдикція адміністративних, господарських та цивільних судів, а саме: стаття 19 КАС України, стаття 20 ГПК України, стаття 19 Цивільного процесуального кодексу України.

7.11. Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання (частини перша та друга вказаної статті).

7.12. Відповідно до статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

7.13. Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

7.14. За змістом частин першої-третьої статті 3 ГПК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, яка здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Діяльність негосподарюючих суб`єктів, спрямована на створення і підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування, що здійснюється за участю або без участі суб`єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб`єктів.

7.15. Відповідно до статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

7.16. Справою адміністративної юрисдикції в розумінні пунктів 1, 2 частини першої статті 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

7.17. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

7.18. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що вирішуючи питання про те, чи можна вважати правовідносини та відповідний спір господарськими, слід керуватися ознаками, наведеними у статті 3 ГК України. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18 визначено ознаки спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, а саме: наявність між сторонами господарських відносин, урегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, та спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції (така ж правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 911/2034/16 та від 08.06.2021 у справі №202/781/14-ц ).

7.19. Велика Палата Верховного Суду системно та послідовно наводила критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то: суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин; пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20).

7.20. Визначаючи юрисдикційність спору, необхідно зважати як на суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, так і на відповідний суб`єктний склад учасників у цій справі. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23.05.2023 у справі № 925/352/22.

7.21. Такий висновок ґрунтується на критеріях розмежування судової юрисдикції, яка системно та послідовно наведені Великою Палатою Верховного Суду у низці постанов, зокрема і наведених вище.

7.22. Як установлено судами попередніх інстанцій, позовні вимоги прокурора заявлені щодо стягнення до Державного бюджету України з відповідача суми зі сплати щорічних платежів за ліцензії, який утворився внаслідок анулювання останньому ліцензій рішенням КРАІЛ.

7.23. Згідно з частинами першою-третьою статті 14 ГК України, ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування є засобами державного регулювання у сфері господарювання, спрямованими на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Правові засади ліцензування, патентування певних видів господарської діяльності та квотування визначаються виходячи з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом, а також принципів господарювання, встановлених у статтею 6 цього Кодексу. Відносини, пов`язані з ліцензуванням видів господарської діяльності, регулюються законом.

7.24. Законом України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» визначено правові засади здійснення державного регулювання господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор в Україні, визначено правові, економічні, соціальні та організаційні умови функціонування азартних ігор.

7.25. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 6 вищевказаного Закону органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - уповноважений орган). Уповноважений орган є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, та утворюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Особливості спеціального статусу Уповноваженого органу обумовлюються його завданнями та повноваженнями, визначаються цим Законом, іншими актами законодавства і полягають, зокрема, в його колегіальності, особливому порядку призначення та звільнення Голови та членів Уповноваженого органу, у спеціальних засадах діяльності органу.

7.26. Частиною шостою статті 6 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» передбачено, що уповноважений орган є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, що є державною власністю, самостійний баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатки із зображенням Державного Герба України та із своїм найменуванням.

7.27. Згідно із пунктом 9 частини першої статті 8 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» під час реалізації державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор Уповноважений орган має, зокрема, такі повноваження: виконує функції органу ліцензування господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, приймає рішення про видачу та анулювання ліцензій у порядку, встановленому цим Законом.

7.28. У частині першій статті 15 вищевказаного Закону передбачено, що у своїй діяльності організатор азартних ігор зобов`язаний: дотримуватися вимог цього Закону, ліцензійних умов, що регулюють провадження того виду господарської діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор, на який вони мають ліцензію, а також інших нормативно-правових актів України (пункт 1); своєчасно вносити плату за відповідну ліцензію або ліцензії, які отримав такий організатор азартних ігор (пункт 18).

7.29. Повноваження КРАІЛ також визначено Положенням про Комісію з регулювання азартних ігор та лотерей, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.09.2020 №891 (далі - Положення).

7.30. Пунктом 1 Положення визначено, що КРАІЛ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

7.31. Згідно з пунктом 3 Положення основними завданнями КРАІЛ є: реалізація державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор; реалізація державної політики в лотерейній сфері; здійснення державного нагляду (контролю) за ринком азартних ігор, а також у лотерейній сфері.

7.32. КРАІЛ реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор шляхом, зокрема, звернення до суду у випадках, визначених законом (пункт 4 Положення).

7.33. Таким чином, відповідно до Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» та Положення КРАІЛ є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що забезпечує державне регулювання діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор та лотерей.

7.34. У статті 52 Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор» визначено плату та строк дії ліцензії на провадження діяльності з організації та проведення азартних ігор у гральних закладах казино та ліцензій на гральні столи, гральні автомати.

7.35. При цьому, сторони у зазначеній сфері на власний розсуд не можуть змінити розмір, строки і порядок внесення плати за ліцензії.

7.36. Бюджетні правовідносини - це врегульовані нормами бюджетного права суспільні відносини у сфері формування, розподілу і використання грошових коштів державного і місцевих бюджетів.

7.37. Згідно з пунктом 5-1 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів (з урахуванням особливостей, визначених пунктом 1 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) є, зокрема, плата за ліцензії у сфері діяльності з організації та проведення азартних ігор і за ліцензії на випуск та проведення лотерей (крім плати, визначеної пунктами 43-1 і 43-2 частини першої статті 64 цього Кодексу).

7.38. Органи, що контролюють справляння надходжень бюджету, забезпечують своєчасне та в повному обсязі надходження до державного бюджету податків і зборів та інших доходів відповідно до законодавства. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи міських (міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення) рад координують діяльність відповідних органів стягнення щодо виконання визначених для територій показників доходів бюджету (частина третя статті 45 Бюджетного кодексу України).

7.39. З огляду на наведені положення законодавства у їх сукупності, КРАІЛ у спірних правовідносинах реалізує державну політику у сфері організації та проведення азартних ігор та здійснює контроль за справлянням до бюджету плати за ліцензії у зазначеній сфері.

7.40. Отже, враховуючи, що КРАІЛ не має вправа розпоряджатися грошовими коштами у вигляді плати за ліцензії, а лише уповноважений контролювати відповідні надходження до бюджету, у цьому випадку відсутні підстави для висновку про приватноправовий характер спірних правовідносин. Правовідносини в цій справі спрямовані на вирішення питання надходження платежу до бюджету, що має на меті передусім публічний, а не приватний інтерес.

7.41. Ураховуючи наведені вище критерії розмежування судової юрисдикції, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що спірні правовідносини у цій справі, з огляду на предмет та підстави позову, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, не є господарськими, а виникли з невнесення відповідачем до спеціального фонду Державного бюджету України плати за ліцензії на підставі Закону України «Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор». Тому розгляд заявлених вимог з підстав, наведених у позовній заяві, не може відбуватися за правилами господарського судочинства, а повинен здійснюватися у порядку, визначеному КАС України, і доводи касаційної скарги таких висновків не спростовують.

7.42. Верховний Суд під час вирішення цього питання також звертається до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №916/1559/24 у побідних правовідносинах з огляду на предмет та підстави позову, характер спірних правовідносин, обставини у справі.

7.43. Таким чином, ухвала суду першої інстанції і постанова суду апеляційної інстанції прийняті з дотриманням вимог процесуального права, а тому підстав для їх скасування немає.

7.44. Відтак, з огляду на мотиви, викладені вище у цій постанові, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження.

7.45. Верховний Суд бере до уваги доводи ТОВ «Імперія Азарту», викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій постанові.

7.46. Верховний Суд відхиляє доводи КРАІЛ, викладені у відзиві, з огляду на мотиви, викладені у цій постанові.

7.47. Верховний Суд також зауважує, що міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

7.48. Враховуючи процесуальний характер правовідносин, застосування статей 2, 5, 20, 236 ГПК України, наведена міра обґрунтування оскаржуваного судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи.

7.49. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

7.50. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

7.51. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" тау справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

8.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 7 цієї постанови.

8.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

8.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

8.4. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах, наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, як таких, що ухвалені із додержанням норм права.

9. Судові витрати

9.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури на ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №903/497/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 02.10.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2024 у справі №903/497/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос