Ухвала

від 04.03.2025 по справі 927/1705/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

04 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 927/1705/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

представники учасників справи:

прокуратури - Красножон О. М.,

позивачів - не з`явилися,

відповідачів - Чирський Ю. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 (судді: Яковлєв М. Л. - головуючий, Гончаров С. А., Тищенко О. В.) у справі

за позовом Заступника керівника Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивачів: 1) Міністерства освіти і науки України, 2) Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області

до відповідачів: 1) Сосницького професійного аграрного ліцею Чернігівської області, 2) Фермерського господарства "Флеш"

про визнання недійсним договору, повернення земельної ділянки та стягнення 10 716 696,20 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2023 року заступник керівника Корюківської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Сосницького професійного аграрного ліцею Чернігівської області (далі - Ліцей) та Фермерського господарства "Флеш" (далі - ФГ "Флеш") (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, прийняту судом згідно з ухвалою від 18.07.2024) про:

- визнання недійсним договору підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт від 25.05.2022 № 3/04-22, укладений між Ліцеєм та ФГ "Флеш" (далі - спірний договір/договір від 25.05.2022 № 3/04-22);

- зобов`язання ФГ "Флеш" повернути земельну ділянку площею 108,3819 га, кадастровий номер 7424985300:07:001:1418, розташовану на території Сосницької селищної (Лавської сільської) ради Корюківського району Чернігівської області (далі - спірна земельна ділянка);

- стягнення з ФГ "Флеш" в дохід держави 93,12% вартості кукурудзи урожаю 2022 року у розмірі 5 010 876,44 грн та з Ліцею в дохід держави 6,88% вартості кукурудзи урожаю 2022 року у розмірі 370 000,00 грн за спірним договором;

- стягнення з ФГ "Флеш" в дохід держави вартості кукурудзи урожаю 2023 року у розмірі 5 335 819,76 грн за спірним.

2. Позовні вимоги з посиланням, зокрема, на положення статей 203, 215, 228, 235 Цивільного кодексу України, 92, 95, 96 Земельного кодексу України, статті 80 Закону України "Про освіту" обґрунтовані таким:

- Ліцей фактично передав у користування ФГ "Флеш" спірну земельну ділянку, яка перебуває у закладу освіти на праві постійного користування, та на якій Ліцей не здійснював передбачену статутом діяльність;

- укладений між сторонами договір від 25.05.2022 № 3/04-22 є удаваним правочином, оскільки вчинений відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди земельної ділянки державної власності, яка перебуває у постійному користуванні Ліцею;

- спірний договір вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, сторони не могли не усвідомлювати протиправність укладеного правочину, а тому відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України все одержане ними за цим договором підлягає стягненню в дохід держави.

3. ФГ "Флеш" у відзиві на позовну заяву просило відмовити в її задоволенні, вказуючи на недоведеність та необґрунтованість позовних вимог з наведених у відзиві підстав.

4. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 позов задоволено повністю, а саме: визнано недійсним договір підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт від 25.05.2022 № 3/04-22; зобов`язано ФГ "Флеш" повернути Сосницькому професійному аграрному ліцею земельну ділянку площею 108,3819 га (кадастровий номер 7424985300:07:001:1418), розташовану на території Сосницької селищної (Лавської сільської) ради Корюківського району Чернігівської області; стягнуто з ФГ "Флеш" в дохід держави 10 346 696,20 грн; стягнуто з Сосницького професійного аграрного ліцею в дохід держави 370 000,00 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог, вказавши також на те, що надані прокурором докази на підтвердження кількості та вартості спірного врожаю є більш вірогідними, ніж твердження ФГ "Флеш" на їх спростування.

5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024 змінено та викладено резолютивну частину у редакції постанови, позов задоволено частково, а саме: визнано недійсним спірний договір від 25.05.2022 № 3/04-22, зобов`язано ФГ "Флеш" повернути Ліцею земельну ділянку, стягнуто з відповідачів витрати зі сплати судового збору. У решті позовних вимог відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що судом першої інстанції вірно встановлено, що спірна земельна ділянка, яка належить до майна освіти, передана в користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а використовується ФГ "Флеш" для товарного сільськогосподарського виробництва, що свідчить про наявність підстав для визнання спірного договору підряду недійсним та, як наслідок, повернення спірної земельної ділянки.

Водночас суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про те, що спірний договір підряду суперечить інтересам держави та суспільства, вказавши на те, що за змістом статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Суд апеляційної інстанції вказав на те, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується антисоціальний характер дій відповідачів при укладенні договору підряду, умисел відповідачів на посягання на фундаментальні цінності, суспільні, економічні та соціальні основи держави, істотні громадські та державні (публічні) інтереси, оспорюваний правочин не є таким, що порушує публічний порядок, а тому суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 228 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідачів грошових коштів (вартості зібраного врожаю) суд апеляційної інстанції вказав на те, що задоволення таких позовних вимог фактично є наслідком встановлення судом нікчемності договору підряду, як такого, який порушує публічний порядок, проте за відсутності підстав для вказаного, позовні вимоги про стягнення з відповідачів в дохід держави грошових коштів задоволенні бути не можуть.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що з наявних у матеріалах справи доказів, встановити дійсну вартість отриманого ФГ "Флеш" за наслідками укладення спірного договору не видається за можливе, що свідчить про те, що прокурором не доведено суму, яку він просить стягнути з ФГ "Флеш" в дохід держави.

6. Не погоджуючись з постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024, прокурор у касаційній скарзі просить її скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів та залишити в силі рішення Господарського суду Чернігівської області від 22.08.2024, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 господарського процесуального кодексу України, вказуючи на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України в комплексі зі статтею 203, частин 1, 3 статті 215, частини З статті 216 Цивільного кодексу України, статей 92, 93, 95, 122, 124 Земельного кодексу України, статті 4 Закону України "Про оренду землі" статей 5, 22, 73, 137 Господарського кодексу України та порушенням норм процесуального права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, наведених скаржником у касаційній скарзі.

Заявник касаційної скарги вважає неправильним застосуванням судом апеляційної інстанції статті 228 Цивільного кодексу України та не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що спірний договір не є таким, що порушує публічний порядок.

Прокурор вказує на те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.12.2021 у справі № 927/654/21, яке набрало законної сили 07.01.2022, та було ухвалене судом між тими самими сторонами щодо незаконного використання тієї ж самої земельної ділянки, яке, у свою чергу, вказує на обізнаність сторін у неправомірності своїх дій, правова оцінка яким вже судами надавалася, договір визнавався недійсним, а земельна ділянка поверталася у власність держави.

Дії сторін оспорюваного договору від 22.05.2022 доводять їх умисел на укладення цього правочину, його суперечність інтересам держави і суспільства, оскільки на час укладення правочину Ліцей та ФГ "Флеш" усвідомлювали протиправність укладеного договору та завідомо суперечну інтересам держави і суспільства мету, яка зумовлена передусім фактом незаконної передачі в користування спірної земельної ділянки державної власності, що є неприпустимим, грубо порушує законодавство, а відтак суперечить інтересам держави і суспільства.

Необґрунтованими прокурор вважає висновки суду апеляційної інстанції щодо визначення прокурором вартості врожаю, зібраного на спірній земельній ділянці, у той час як такий розрахунок підтверджено наявними у матеріалах справи документами.

7. У відзиві на касаційну скаргу ФГ "Флеш" просить відмовити в її задоволенні, вказуючи на недоведеність та необґрунтованість вимог прокурора, посилаючись, зокрема на те, що наведені посилання скаржника на неврахування висновків Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки відмінність у судових рішеннях, у тому числі, зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а також неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Скаржник не наводить жодного правового висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, який не врахував суд апеляційної інстанції при відмові у вимозі про стягнення коштів, а також залишено поза увагою, що відмова в задоволення вимоги прокурора про стягнення коштів також обґрунтована апеляційним судом недоведеністю прокурором суми стягнення.

8. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права в межах касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційне провадження у справі слід закрити з огляду на таке.

9. Суди попередніх інстанцій установили, що 30.05.2002 на підставі розпорядження Сосницької районної державної адміністрації від 29.05.2002 № 144 Сосницькому ПТУ-31, правонаступником якого є Сосницький професійний аграрний ліцей, видано Державний акт ІІ-ЧН №002076 на право постійного користування земельною ділянкою площею 124,15 га, в межах згідно з планом землекористування для розміщення учбової бази. Відповідно до плану землекористування площа земельної ділянки під учбовим господарством становить 118,3 га.

09.03.2016 державним реєстратором на підставі вказаного державного акта здійснено державну реєстрацію права постійного користування за Ліцеєм земельною ділянкою державної власності площею 118,3037 га, кадастровий номер 7424985300:07:001:1418, яка розташована за адресою: Чернігівська область, Сосницький район, Лавська сільська рада, для ведення дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду, для ведення сільського господарства, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.12.2023.

10. Відповідно до пункту 1.1 Статуту Ліцею, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 03.07.2012 № 770 (далі - Статут), Ліцей підпорядкований Міністерству освіти і науки, молоді та спорту України та є державним професійно-технічним навчальним закладом атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян у професійно-технічній освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров`я. Професійний ліцей реалізує формування відповідного рівня кваліфікації з масових робітничих професій середньої технологічної складності.

Згідно з пунктом 1.4 Статуту Ліцей має навчальне господарство та здійснює господарську діяльність з виробництва продукції, що пов`язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді (с/г виробництво).

Професійний ліцей є сільськогосподарським виробником, що займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України здійснює контроль за дотриманням вимог Статуту та приймає відповідні рішення в разі їх порушень (пункт 1.6 Статуту).

Професійний ліцей є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби, штампи, печатки зі своїм найменуванням, в тому числі печатку із зображенням Державного Герба України. Професійний ліцей має право укладати цивільно-правові угоди (пункту 2.2 Статуту).

Згідно з пунктом 7.8 Статуту для забезпечення підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації робітничих кадрів професійний ліцей має відповідну навчально-матеріальну базу та земельну ділянку (в тому числі 118,3 га сільськогосподарського призначення, з них орної землі 98 га), відповідно до паспортів, технічної документації, актів права власності тощо.

Відповідно до пункту 7.9 Статуту об`єкти права власності: навчально-виробничі, побутові, культурно-освітні, оздоровчі, спортивні будівлі та споруди, житло, комунікації, обладнання, засоби навчання, транспортні засоби та інше майно професійного ліцею є державною власністю, що закріплене Міністерством освіти і науки, молоді та спорту за професійним ліцеєм, і перебуває у його оперативному управлінні.

Функції управління майном, закріпленим за професійним ліцеєм, контроль за ефективністю його використання і збереження здійснює Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Професійний ліцей несе відповідальність перед Міністерством за збереження та використання за призначенням закріпленого за ним майна (пункт 7.10 Статуту).

11. Суди попередніх інстанцій установили, що 25.05.2022 між Ліцеєм (замовник) та ФГ "Флеш" (підрядник) укладено договір підряду на виконання механізованих сільськогосподарських робіт № 3/04-22, за умовами якого сторони погодили, що замовник доручає, а підрядник зобов`язується на свій ризик виконати у відповідності до умов цього договору механізовані сільськогосподарські роботи на основі впровадження прогресивних технологій з використанням високопродуктивної вітчизняної та іноземної техніки, які включають в себе підготовку площ та посів сільськогосподарських культур (далів - роботи), на сільськогосподарських полях/угіддях (перебувають у користуванні замовника на праві постійного користування) (пункт 1.1 договору).

Сторони у договорі також передбачили такі умови:

- пунктом 2.1 договору підряду передбачено, що підрядник виконує механізовані сільськогосподарські роботи на належних замовнику сільськогосподарських полях/угіддях (перебувають у користуванні замовника на праві постійного користування), а саме: на земельній ділянці загальною площею 108,3819 га, кадастровий номер 7424985300:07:001:1418, яка знаходиться на території Сосницької селищної (Лавської сільської) ради Корюківського (Сосницького) району Чернігівської області, за межами населеного пункту, відповідно до наданого замовником викопіювання полів та реєстру полів, що є додатками та невід`ємними частинами цього договору виконуються роботи;

- підрядник виконує замовнику роботи, перелік яких, вартість та терміни виконання вказані в додатку № 1, що є невід`ємною частиною даного договору (пункт 2.2 договору);

- за умовами пункту 3.1 договору замовник зобов`язується: протягом 10 календарних днів з моменту підписання цього договору за актом приймання-передачі передати підряднику площі для виконання робіт, виконання яких є предметом цього договору, при цьому сторони погодили, що акти приймання-передачі земельних ділянок складаються на кожну земельну ділянку (поле), є невід`ємними частинами цього договору і підтвердженням замовника про допуск підрядника до виконання робіт (підпункт 3.1.3); забезпечити безперешкодний доступ техніки та працівників підрядника до площ, на яких мають виконуватися роботи за цим договором (підпункт 3.1.4); прийняти від підрядника виконані за цим договором роботи (підпункт 3.1.5);

- підрядник зобов`язується забезпечити за рахунок власних сил, коштів та матеріалів виконання сільськогосподарських робіт, що є предметом цього договору (підпункт 3.2.2);

- у пункті 4.1 договору передбачено, що сільськогосподарські роботи виконуються технікою підрядника із застосуванням необхідних матеріалів (насіннєвих, добрива тощо), що є власністю підрядника;

- до моменту приймання-передачі виконаних робіт підрядник залишається власником продукції в порядку статті 189 Цивільного кодексу України (пункт 4.2 договору);

- вартість робіт, які виконує підрядник за цим договором, визначається у додатку №1 до цього договору (пункт 5.1 договору);

- за змістом пункту 6.1 договору розрахунок за виконані підрядником роботи проводиться на підставі виставленого підрядником рахунку, складеного на підставі акта виконаних робіт, протягом 20 (двадцяти) календарних днів;

- відповідно до пунктів 6.2 та 6.3 договору сторони сплачують належні платежі грошовими коштами в безготівковій формі шляхом перерахування платіжними дорученнями коштів через установи банків. У випадку, якщо в сторін цього договору на момент проведення розрахунків за ним, існує взаємна кредиторська заборгованість, то розрахунки за цим договором проводяться шляхом взаємозаліку однорідних грошових вимог. У випадку якщо після проведення сторонами взаємозаліку однорідних грошових вимог у замовника перед підрядником існує кредиторська заборгованість з оплати виконаних робіт, то така решта вартості виконаних робіт (ціни робіт) за цим договором підлягає сплаті замовником підряднику на підставі виставленого рахунку протягом 20 (двадцяти) днів;

- згідно з пунктом 7.1 договору приймання-передача виконаних за цим договором робіт здійснюється сторонами протягом 7 (семи) календарних днів з дня закінчення підрядником робіт, шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта виконаних робіт, в якому зазначаються обсяги/кількість виконаних підрядником робіт та їх загальна вартість. Цей акт є підставою для розрахунку сторін за виконані роботи;

- акт виконаних робіт складається підрядником і підписується замовником протягом одного робочого дня з моменту його отримання, один примірник якого підлягає поверненню підряднику (пункт 7.2 договору);

- за змістом пункту 7.3 договору у випадку непідписання чи неповернення замовником підряднику акта виконаних робіт протягом 7 календарних днів з моменту його отримання, відображені в ньому перелік робіт, їх обсяг та ціна вважаються схваленими і прийнятими замовником, що є підставою для оплати замовником виконаних робіт на підставі виставленого підрядником рахунку протягом 2 банківських днів з моменту його отримання;

- відповідно до пункту 11.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє протягом 5 (п`яти) років. У разі якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна сторона не заявить про намір розірвати його (припинити дію), то дія договору продовжується на такий же строк і на тих самих умовах.

Також суди установили, що у додатку № 1 до договору сторони узгодили умови підрядних робіт на 2022 рік, згідно з пунктом 1 якого підрядник виконує механізовані сільськогосподарські роботи з вирощування кукурудзи.

У пункті 2 додатку № 1 визначений склад та види робіт, насіння, засобів захисту рослин, тощо, їх орієнтована вартість та інші орієнтовні можливі витрати підрядника на одиницю величини для кукурудзи. Так, орієнтована вартість підрядних робіт з вирощування кукурудзи на площі 108 га становить 861 300,00 грн з розрахунку витрат у розмірі 7 975,00 грн/га.

Згідно з актом приймання-передачі площі для виконання механізованих сільськогосподарських робіт від 25.02.2022, який є додатком № 2 до договору, замовник передав, а підрядник прийняв для виконання механізованих сільськогосподарських робіт площу, а саме: земельну ділянку загальною площею 108,3819 га, кадастровий номер 7424985300:07:001:1418, яка знаходиться на території Сосницької селищної (Лавської сільської) ради Корюківського (Сосницького) району Чернігівської області, за межами населеного пункту.

12. Суди установили, що матеріалами справи підтверджено, що ФГ "Флеш" визнає обставини виконання робіт за спірним договором щодо обробітку спірної земельної ділянки, посіву на ній кукурудзи у 2022-2023 роках та її збирання у 2023-2024 році (наступного року після посіву), на підтвердження чого надало суду докази, які стосуються виконання спірного договору підряду, а саме: акти надання послуг від 01.07.2024 № 15 про виконання робіт на загальну суму 3 234 986,44 грн, від 01.07.2024 № 16 про виконання робіт на загальну суму 3 078 290,86 грн, які не підписані замовником (Ліцеєм); облікові листи тракториста-машиніста за 2022-2024 роки, у яких вказано, зокрема, такі види робіт як оранка, дискування, посів кукурудзи, внесення гербіциду, підвіз води, підкормка кукурудзи, збирання кукурудзи; лімітно-забірні карти на отримання матеріальних цінностей (дизельного палива) та вимоги-накладні за 2022-2023 роки; облікові листи вантажного автомобіля за 2024 рік щодо перевезення кукурудзи.

Отже, суди установили, що матеріалами справи підтверджується здійснення повного циклу вирощування кукурудзи на спірній земельній ділянці у 2022-2023 роках та закінчення її збирання навесні 2023-2024 років (наступного року після посіву).

13. Предметом позову у справі, яка розглядається, є вимога прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання недійсним укладеного між Ліцеєм та ФГ "Флеш" договору підряду від 25.05.2022 № 3/04-22, зобов`язання ФГ "Флеш" повернути земельну ділянку та стягнення з відповідачів в дохід держави вартість кукурудзи урожаю 2022 та 2023 років, посилаючись, зокрема, на положення статей 203, 215, 228, 235 Цивільного кодексу України, оскільки спірний правочин є удаваним, та вчинений відповідачами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди земельної ділянки державної власності, яка перебуває у постійному користуванні Ліцею, а також укладення спірного договору вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України все одержане ними за цим договором підлягає стягненню в дохід держави.

14. Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Правовідносини сторін у цій справі урегульовано договором підряду про визнання недійсним якого звернувся прокурор в інтересах держави особі ГУ Держгеокадастру та Міністерства освіти України з тих підстав, що цей договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, а тому спірний правочин вчинений з метою приховання іншого правочину (удаваний правочин).

Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, встановити фактичні правовідносини, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права (пункт 8.45 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2024 у справі № 905/20/23).

Відповідно до частини 1 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Виконання робіт може здійснюватися як із матеріалу підрядника та його засобами, так і з матеріалу замовника (статті 839, 840 вказаного Кодексу).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 вказаного Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1, 2 статті 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно з частинами 1, 2 статті 21 цього Закону орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі" орендна плата справляється у грошовій формі. За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати. Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі.

Отже, на відміну від договорів підряду, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки) у визначений строк та отримання продукції/доходів від такої діяльності.

15. Суди попередніх інстанцій установили, що умови укладеного між відповідачами договору підряду свідчать про фактичне виникнення між сторонами орендних правовідносин, а отже спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди землі, а відтак для вирішення спору сторін в частині визнання договору підряду недійсним слід керуватись вимогами, які законодавство встановлює для договорів оренди землі.

16. Так, як вже зазначалося, спірна земельна ділянка державної власності перебуває на праві постійного користування у Ліцею.

Відповідно до частини 1 статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб (частина 4 статті 122 Земельного кодексу України).

За змістом частини 8 статті 93 вказаного Кодексу орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи або особи, які використовують земельні ділянки на праві емфітевзису.

Також у частині 4 статті 4 та частин 1 статті 6 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування. Орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно з частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Суд апеляційної інстанції з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18 та від 21.05.2019 у справі № 925/550/18 вказав на те, що державні акти на право постійного користування не є тим документом, які надають право користувачу земельної ділянки надавати третім особам земельну ділянку, тобто розпоряджатися нею, у тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.

При цьому суд установив, що як вбачається з матеріалів справи, рішення про передачу спірної земельної ділянки в оренду ФГ "Флеш" не приймалось, що свідчить про те, що сторонами не був дотриманий встановлений нормами земельного законодавства порядок щодо передачі в оренду спірної земельної ділянки.

17. Крім того чинний на момент укладення оспорюваного договору Закон України "Про освіту" містить положення, якими передбачена заборона використання майна державних та комунальних закладів освіти для провадження видів діяльності, не передбачених спеціальними законами. Надання в оренду майна закладів освіти, як виняток, передбачено лише з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу (постанови Верховного Суду від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 09.04.2023 у справі № 927/400/23).

Договір оренди майна закладів освіти має обмеження щодо використання такого майна і такі обмеження (цільове призначення) повинні бути встановлені у самому договорі.

Суди попередніх інстанцій установили, що спірна земельна ділянка, яка належить до майна освіти, передана в користування не з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, а використовується ФГ "Флеш" для товарного сільськогосподарського виробництва.

18. Згідно зі статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 Цивільного кодексу України.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

19. Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За таким правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають з його змісту.

Специфіка удаваного правочину полягає в тому, що він, існуючи в парі з іншим правочином, який ним прикривається, є завжди таким, що не відповідає положенням ЦК України, тобто є удаваним. Другий же правочин (прихований) може бути як дійсним, так і недійсним, залежно від того, наскільки він відповідає вимогам чинності правочинів, що містяться у статті 203 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 925/1199/18).

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним (постанова Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, постанова Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17).

20. Суд апеляційної інстанції, установивши обставини стосовно того, що між відповідачами було укладено спірний договір підряду для приховання правочину щодо оренди земельної ділянки, виходячи з положень статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України, визнав правильним висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання спірного договору недійсним та зобов`язання ФГ "Флеш" повернути земельну ділянку.

Судові рішення в частині задоволення позовних вимог про недійсність спірного договору та повернення земельної ділянки учасниками справи не оскаржувалися.

21. Як свідчать матеріали справи прокурор, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору та стягнення з відповідачів коштів, посилався як на положення статті 235 Цивільного кодексу України у зв`язку із укладенням договору підряду для приховання договору оренди земельної ділянки, так і на положення статті 228 Цивільного кодексу України, вказуючи на те, що оспорюваний договір порушує публічний порядок і з відповідачів в дохід держави за рішенням суду підлягає стягненню все одержане ними за угодою.

22. Статтею 228 Цивільного кодексу України встановлені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства та передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 910/4932/19 зазначено, що виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, Цивільний кодекс України виходить зі змісту самої протиправної дії та небезпеки її для інтересів держави і суспільства загалом, а також значимості порушених інтересів внаслідок вчинення такого правочину.

При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо суттєвих основ правопорядку.

З огляду на зазначене, публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.

Отже, положеннями статті 228 Цивільного кодексу України визначено перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не вважаються такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №6-1528цс15, Верховного Суду від 10.03.2020 у справі 910/24075/16.

У постанові від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у разі, коли сторона правочину вважає його нікчемним, вона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи вимоги його нікчемністю.

23. Суд апеляційної інстанції установив, що наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується антисоціальний характер дій відповідачів при укладенні договору підряду, умисел відповідачів на посягання на фундаментальні цінності, суспільні, економічні та соціальні основи держави, істотні громадські та державні (публічні) інтереси, оспорюваний правочин не є таким, що порушує публічний порядок.

24. При цьому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення вказаних позовних вимог фактично є наслідком встановлення судом нікчемності договору підряду, як такого, який порушує публічний порядок, проте за відсутності підстав для вказаного, позовні вимоги про стягнення з відповідачів в дохід держави грошових коштів задоволенні бути не можуть.

У той же час суд апеляційної інстанції відповідно до статей 203, 215, 235 Цивільного кодексу України визнав правильним висновок суду першої інстанції про недійсність оспорюваного договору підряду, який вчинено для приховання правочину щодо оренди земельної ділянки, що має наслідком визнання недійсним спірного договору та зобов`язання повернути земельну ділянку.

25. Прокурор у касаційній скарзі, оскаржуючи судове рішення з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, вказував на неврахування судоми апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14.01.2022 у справі № 916/1674/18, від 15.02.2018 у справі № 911/1023/14, від 09.07.2019 у справі № 911/1113/18, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 13.01.2020 у справі № 908/2436/18, від 13.02.2018 у справі № 910/1421/16, від 17.04.2018 у справі № 910/1424/16, від 18.11.2014 у справі № 21-422а14, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 щодо застосування частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України.

26. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення/цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Крім того посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

27. Суд апеляційної інстанції під час розгляду справи, установивши обставини щодо укладення між сторонами спірного договору для приховання іншого правочину, а саме договору оренди земельної ділянки, визнаючи недійсним оспорюваний правочин, застосував до спірних правовідносин положення статті 235 Цивільного кодексу України із застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення земельної ділянки, не застосовуючи при цьому положення статті 228 вказаного Кодексу, яка не підлягає одночасному застосуванню зі статтею 235 Цивільного кодексу України.

28. Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

29. У касаційній скарзі прокурор також вказував на оскарження постанови суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Основним елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

З огляду на зміст вимог процесуального закону, при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема зазначення норми права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та обґрунтувати необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Проте звертаючись з касаційною скаргою прокурор не навів норму матеріального права щодо якої відсутній висновок Верховного Суду та обґрунтувань щодо необхідності формування єдиної правозастосовчої практики стосовно застосування такої норми, а зміст касаційної скарги зводиться до незгоди із судовими рішеннями та здійснення переоцінки доказів у справі.

30. Оскільки підстав для задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2024 у справі № 927/1705/23 закрити.

Ухвала набирає законної сили після її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак