Рішення

від 04.03.2025 по справі 161/7514/24

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/7514/24

Провадження № 2/161/781/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2025 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області

у складі:

головуючого судді Івасюти Л.В.

за участю секретаря судового засідання Вольської А.А.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Манькута Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація Аверс», про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Позов обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі Телекомпанії «Аверс», а також на їхній сторінці у соціальні мережі «YouTube» було опубліковано сюжет під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », в якому відповідачем поширено недостовірну інформацію.

Так у сюжеті за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=9dbrKv5N_dIab_channel=%D0%A2%D0%A0%D0%9A%D0%90%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%81,за авторствапредставників відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначено наступне:

«Ведуча - Багато років, багато учасників, які багато хворіли, та ще більше доларів. Судовий процес у справі про хабарництво, який тягнеться уже сім років, врешті отримав хоч якесь продовження. В судовій залі моментами навіть було спекотно. Сторони кидались зауваженнями, аргументами і навіть обвинуваченнями. Подробиці судових баталій, втрати тисячі доларів та чому відповідач відмовився давати покази дивіться у сюжеті далі.

Автор публікації ОСОБА_5 : - ...(нерозбірливо), то чекав і ми дочекались. Розгляд справи про хабарництво таки відбувся. Історія що тягнеться з 2017 року все ж таки отримала хоч якесь логічне продовження. Нагадаємо єдине, що було стабільним в цій справі, це стабільне перенесення судових засідань. Моментами навіть закладалась неприємна думка, «а чи не збираємось ми тут постійно і чекаємо чогось чого і так і не дочекаємось - правосуддя». Однак справжня чеснота Луцького міськрайонного суду завидне терпіння все ж була винагороджена.

Нагадаємо як розвивалися події. Сторона обвинувачення стверджує, що ця на диво захоплююча історія розпочалась ще в 2016 році. Поки у селищі Стара Вижівка, де зводився комплекс магазинів кипіли будівельні роботи більш ніж за сто кілометрів у Луцьку кипіли пристрасті. Начебто тут домовлялись про хабарі і схеми легалізації забудови з тодішнім виконуючим обов`язки начальника Держархбудінспекції ОСОБА_6 .

За версією слідства разом зі спільниками обвинувачений вирішив узаконити незаконне. Ідеться про будівництво нового торгового комплексу у раніше згаданій ОСОБА_7 .

Мова прокурора у справі ОСОБА_8 : - «Особа обвинувачується у вимаганні і отриманні неправомірної вигоди за вчинення дії, а саме в ведення в експлуатацію будівель і вона отримала на загальну суму, вимагала і отримала три тисячі п`ятсот доларів США. Частину із них було поділено між посередниками, які на даний час уже є засуджені і рішення набрало законної сили

Автор: - Як наполягає слідство схема виглядала наступним чином: Зацікавлена особа, за сприяння у будівництві, звернулась до проектанта ОСОБА_9 (хочайого прізвище ОСОБА_10 ),щоб той якби мовити, вирішив питання, тобто відніс хабар у потрібні руки. Пан ОСОБА_10 у свою чергу до схеми долучив ще одного посередника, директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа юніверс» ОСОБА_11 . Сам ОСОБА_12 і був безпосередньо знайомий із обвинуваченим, ОСОБА_6 . У справі також і фігурує ще один епізод з багатоквартирним будинком у селі Тарасове.

Якщо Вам раптом схема незаконної легалізації будівництва здалась надто складною, то схема з арештом, знаттям арешту і втратою коштів здаватиметься ще більш заплутаною, адже далі події почали розвиватися просто таки інтригуючи. Гроші з першу знаходили, потім губили. Відтак підчас обшукув кабінеті ОСОБА_13 з сейфу вилучили чималу суму понад десять тисяч євро та більше восьмидесяти тисяч доларів і трохи гривень на додачу.

Коментар прокурора Тараса Гуцуляка: вісімдесят тисяч доларів і десять тисяч євро і також грошові кошти в гривнях, вони визнані речовими доказами і знаходяться на зберіганні в Слідчому Управлінні. Вони визнані речовими доказами саме за фактом отримання неправомірної вигоди ОСОБА_14 , так як вони в разі визнання особи винуватою вони піддягають конфіскації. Ми вважаємо, що це кошти саме ті які є безпосередньо його.

Автор: Вже за деякий час родина підозрюваного в суді переконувала, що майже всі вилучені кошти, не зовсім кошти пана ОСОБА_14 а накопичення його сина, чи то після роботи в Києві, чи з продажу квартири, чи то з весільного приданого. Ще по декілька тисяч нібито належали дружині і невістці. Загалом зрозуміло, що нічого незрозуміло. Але всі гроші чомусь зберігалися у пана ОСОБА_14 . І даремно як показав розвиток подій далі. Бо ж кошти спершу вилучили, а потім і зовсім відмовив в їх поверненні, оскільки це докази у кримінальній справі.

На цьому дива з грошима не закінчуються. Раніше сторона захисту стверджувала, що одна тисяча доларів з вилучених коштів якимось дивним чином зникла і нібито прокурор на це повідомив, що б Ви думали, що долари не пощадила війна.

Вставка із попереднього матеріалу ТРК «Аверс» за 15.05.2023.

Мова захисника: - В минулому судовому засіданні він озвучив, те що скоріше всього ці докази і ця інформація вже знищена, бо воєнний стан.

Автор: - Ми вирішили особисто поцікавитись у сторони обвинувачення, що ж трапилось із грошима? Прокурор каже, що неправильно зрозуміли і насправді все надійно зберігається.

Мова прокурора у справі Тараса Гуцуляка: - Всі кошти, які арештовані вони є в схоронності і зберігаються в банківській ячейці, яка орендується Слідчим Управлінням.

Автор: Ну, а поки триває розгляд справи, хочеться вірити, що до закінчення судової тяганини з речовими доказами справді ніякого лиха не трапиться. Сам підсудний з пресою спілкуватися відмовляється хоча і не перешкоджає фільмувати судове засідання.

Сторона захисту раз у раз кидає в сторону прокурора звинувачення, що він нібито намагається створити картинку для медіа, цебто для нас.

Мова захисника Муравської: - І зараз маніпулювати такою інформацією для того, щоб виключно створити гарну картинку для засобів масової інформації досить таки не є правильно.

Автор: Але на нашу пропозицію висловити версію подій самого обвинуваченого, так би мовити з перших вуст, він чомусь відмовляється. Чи то соромиться, чи то сказати нічого.

Мова автора: Захисник каже що пан прокурор хоче створити картинку для ЗМІ. Давайте вислухаємо вашу версію подій.

Мова Шемейка: - ОСОБА_15 по порядку. Суд. Потім по порядку. Для чого?

Мова автора: - Відмовився обвинувачуваний і від дачі показів. Каже що йому потрібен час щоб підготуватись.

Мова судді: - То Ви готовий чи не готовий сьогодні давати покази?

Мова ОСОБА_14 : - Сьогодні мабуть, що не готовий.

Мова захисника: - Ваша честь, враховуючи, що досить великий об`єм матеріалів, неодноразово і на кожну вибачте процесуальну дію нами подавалися заперечення, нами подавалися клопотання, неодноразові клопотання це все потрібно систематизувати, тому що...

Мова судді: - Просите відкласти?

Мова захисника: - Просимо відкласти для належної підготовки.

Автор: - Якось навіть страшно уявити скільки років потрібно ще як і семи було недостатньо.

ОСОБА_5 , ОСОБА_16 для новин «На часі».

Позивач вважає, що поширення відповідачем недостовірної інформації щодо нього без отримання результатів перевірки цієї інформації компетентним органом, та доведення її до відома невизначеного кола осіб з власними коментарями та висновками, мають обвинувальний характер, є наклепом і сприймаються громадськістю як звинувачення його у здійсненні неправомірної діяльності, формуванні в населення негативного ставлення до нього та членів його родини, не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, а тому не можуть вважатися оціночними судженнями на підставі ст. 30 Закону України «Про інформацію» та підлягають спростуванню.

Зазначає, що такими діями відповідача йому була завдана моральна шкода, що потягає у спричиненні йому негативних наслідків через, що він був змушений змінити звичний для нього стиль, що викликало душевні хвилювання га переживання. Завдану шкоду він оцінює в 101000,00 грн., які зобов`язується перерахувати на потреби Збройних Сил України.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд, визнати недостовірною і такою, що завдає йому моральної шкоди, честі, гідності, а також ділової репутації, інформацію, що міститься в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », висвітленої Дочірним підприємством «Телерадіокомпаиія «Аверс» в прямому ефірі, а також власній сторінці в соціальній мережі «YouTube» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Зобов`язати Дочірнє підприємство «Телерадіокомпаиія «Аверс» протягом 10 (десяти) днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, яка міститься в публікації від ІНФОРМАЦІЯ_1 під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », висвітленої Дочірним підприємством «Телерадіокомпанія «Аверс» в прямому ефірі, а також власній сторінці в соціальній мережі «YouTube» (посилання: ІНФОРМАЦІЯ_3 ), шляхом її видалення та оприлюднити в прямому ефірі Телеканалу «Аверс», на власній сторінці в соціальній мережі «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 ,спростування наступного змісту: «Інформація, опублікована ІНФОРМАЦІЯ_5 відносно ОСОБА_2 є недостовірною та не відповідає дійсності». Стягнути з відповідача на його користь заподіяну моральну шкоду в розмірі 101000,00 грн. та понесені у справі судові витрати.

Ухвалою судді від 23.04.2024 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали, позивачем усунуто зазначені в ній недоліки у визначений строк.

Відповідно до поданої заяви про усунення недоліків, позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, наступну інформацію:

-«… під час обшуку в кабінеті ОСОБА_13 в сейфі вилучили чималу суму в розмірі понад 10 тис. євро та більше 80 тис. дол.. США і трохи гривень на додачу…»;

-Публікуючи пряму мову прокурора на загал, фактично звинувачує ОСОБА_13 в тому, що ще не доведено в суді, а саме «… вона отримала на загальну суму, вимагала і отримала три тисячі п`ятсот доларів США…»;

-Опубліковане формулювання ведучої програми «… відповідач відмовився давати покази …» не відповідає дійсним подіям та сприяє формуванню суспільної думки в бік визнання винним без рішення суду, що фактично є самосудом.

Ухвалою судді від 17.06.2024 відкрито загальне позовне провадження у справі.

08.07.2024 від відповідача надійшов відзив, у якому його представник зазначив, що відповідач позовних вимог не визнає. Відзив обгрунтований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ефірі телеканалу «Аверс» у програмі «Новини: на часі» транслювався сюжет під назвою «Сім років судів у справі про хабарництво: чи побачимо ми світло в кінці тунелю?», який стосувався судового засідання в кримінальній справі № 161/4998/17, яке відбувалося в Луцькому міськрайонному суді Волинської області з розгляду кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідуваньза №12016030000000119від 12.07.2016про обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. З ст. 368 КК України. Зазначає, що вказаний сюжет не містить жодних висловлювань журналістів ДП ТРК «Аверс» у формі фактичних тверджень про вчинення позивачем будь-яких протиправних дій, чи інших висловлювань, які б не відповідали дійсності, порушували презумпцію невинуватості, та завдавали шкоди честі, гідності та діловій репутації ОСОБА_2 . При висвітленні обставин судової справи, про яку йдеться у вказаному вище сюжеті, журналіст посилається на матеріали слідства та доводи сторони обвинувачення, зокрема на початку сюжету (01:15 хв.) журналіст зазначає: «Нагадаємо, як розвивалися події. Сторона обвинувачення стверджує, що ця на диво захоплююча історія розпочалась ще в 2016 році. Поки у селищі Стара Вижівка, де зводився комплекс магазинів, кипіли будівельні роботи, більш аніж за 100 км., у Луцьку кипіли пристрасті. Начебто саме тут домовлялися про хабарі і схеми легалізації забудови з тодішнім виконуючим обов`язки начальника Держархбудінспекції ОСОБА_6 . За версією слідства, разом зі спільниками, обвинувачений вирішив узаконити незаконне. Ідеться про будівництво нового торгового комплексу у раніше згаданій ОСОБА_7 » Далі сюжет містить коментар прокурора у справі, ОСОБА_8 , щодо суті обвинувачення, після якого журналіст зазначає: «Як наполягає слідство схема виглядала наступним чином...». Таким чином, висловлювання журналіста щодо суті обвинувачення, є оціночними судженнями, оскільки їх автором вживаються мовно-стилістичні засоби, в саме - ввідні слова «сторона обвинувачення стверджує», «начебто», «за версією слідства», «як наполягає слідство» тощо. Тобто автор, застосовуючи вказані ввідні слова, чітко виразив своє відношення до повідомлення, дав загальну оцінку цього повідомлення - він припускає певну інформацію, а не стверджує її. А, отже, поширена інформація не може бути перевірена на відповідність фактичним даним. Фрази журналіста, що містяться у сюжеті, є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, його характеристики та оцінки можливим діям позивача і не носять характеру однозначного твердження. Посилаючись на викладене, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову та стягнути з позивача на користь відповідача понесені у справі витрати на правову допомогу.

Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, а відповідач заперечень на відповідь на відзив, у яких кожна зі сторін підтримала раніше висловлену позицію.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримала та просила задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову з мотивів наведених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд установив таке.

Ст. 15 ЦК Українипередбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У відповідності до приписів ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з частинами другою та третьоюст.34Конституції України істаттею 10Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 зазначив, що відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 у прямому ефірі, а також на їхній сторінці у соціальні мережі «YouTube» було опубліковано сюжет під назвою «Сім років судів у справ про хабарництво: чи побачимо ми світло в кінці тунелю?», в якому відповідачем поширено недостовірну інформацію.

За змістом ст. 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, у т.ч. особою, якою поширено таку інформацію.

Поряд з цим, за змістом вказаних норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06.10.2015)

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_2 вважає, що інформація, яка міститься у вказаному вище сюжеті є недостовірною та такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію, а саме інформація наступного змісту:

-«… під час обшуку в кабінеті ОСОБА_13 в сейфі вилучили чималу суму в розмірі понад 10 тис. євро та більше 80 тис. дол.. США і трохи гривень на додачу…»;

-Публікуючи пряму мову прокурора на загал, фактично звинувачує ОСОБА_13 в тому, що ще не доведено в суді, а саме «… вона отримала на загальну суму, вимагала і отримала три тисячі п`ятсот доларів США…»;

-Опубліковане формулювання ведучої програми «… відповідач відмовився давати покази …» не відповідає дійсним подіям та сприяє формуванню суспільної думки в бік визнання винним без рішення суду, що фактично є самосудом.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

За змістом ст. 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідні роз`яснення містяться і в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», зазначено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 рік) суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.(див. рішення у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 8 липня 1986, серія A, № 103, п. 46) (див. рішення у справі «Перна проти Італії» [ВП], заява № 48898/99, п. 40, від 25.07.2001).

Стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу.

Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі «Сюрек проти Туреччини» (№ 1) [ВП], заява №26682/95, п. 61, ECHR 1999-IV).

За роз`ясненнями, що містяться в п. 21 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12.02.2004 на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 обіймав посаду заступника начальника Управління Державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області, а отже був публічною особою.

12.07.2016 відносно ОСОБА_2 було розпочате кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016030000000119, про обвинувачення останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 368 КК України.

Таким чином, сюжет відповідача від 02.02.2024 під назвою «Сім років судів у справі про хабарництво: чи побачимо ми світло в кінці тунелю?» стосується розгляду кримінального провадження щодо відповідача, як особи, яка перебувала на державній службі і користувалася державними ресурсами.

Відтак, ОСОБА_2 , перебуваючи на казаній посаді має бути відкритим для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

Підставою для втручання у право на свободу вираження поглядів, для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, ділової репутації фізичної чи юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Одним із основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. При цьому підлягає врахуванню зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, відносно якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію»оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов`язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо (частина другастатті 29 Закону України «Про інформацію»).

З огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб, їхньої діяльності є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.

Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

Згідно з частиною першою статті 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Згідно усталеної практики ЄСПЛ втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки.

ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження.

Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, тому що вони, як

і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів), а особи, які є публічними фігурами, мають бути толерантними до різкої, навіть некоректної критики.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 761/33563/20.

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.06.2024 ОСОБА_2 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 3 ст. 368 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно - розпорядчих або адміністративно - господарських функцій на підприємствах, установах, організаціях строком на 2 роки, з конфіскацією всього належного на праві приватної власності майна.

Станом на час розгляду справи, вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21.06.2024 не набрав законної сили.

Враховуючи змістспірної інформації,обставини справи,зокрема належність ОСОБА_2 до публічних осіб та розгляд відносно нього, саме як посадової особи, яка перебувала на державній службі кримінального провадження, контекст публічної інформації, суд дійшов висновку, що спірна інформації щодо ОСОБА_2 не є твердженням про факт, а оцінкою отриманої інформації від певної особи та власними висновками від цієї інформації.

Ці судження не можуть бути витлумачені як повідомлення про вчинення ОСОБА_2 конкретних дій щодо отримання і вимагання грошових коштів, належність йому грошових коштів вилучених за наслідками проведеного обшуку.

Таким чином, аналізуючи наведене, вимоги позивача про визнання недостовірною і такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію інформацію, яка міститься у сюжеті телекомпанії «Аверс», під назвою «Сім років судів у справі про хабарництво: чи побачимо ми світло в кінці тунелю?» та на власній сторінці в соціальній мережі «YouTube» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 mediaavers,спростування недостовірної інформації є необґрунтованими та до задоволення не підлягають.

Щодо вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд враховує, що така вимога є похідною від первинних позовних вимог у задоволенні яких, судом відмовлено, а тому у задоволенні зазначеної вимоги теж необхідно відмовити.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст.31 Закону України «Про інформацію» суб`єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Аналізуючи наведене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 32, 34, 68 Конституції України, ст.ст. 2, 5, ч.3 ст.12, 76-78, 80-81, 259,263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 23, 277, 1167 ЦК України, Законом України «Про інформацію», ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до Дочірнього підприємства «Телерадіокомпанія «Аверс» Відкритого акціонерного товариства «Корпорація Аверс», про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Позивач: ОСОБА_2 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Дочірнє підприємство«Телерадіокомпанія «Аверс»Відкритого акціонерноготовариства «КорпораціяАверс» (адреса: вул. Електроапаратна, 3, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 21755180).

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Л.В. Івасюта