Ухвала від 10.03.2025 по справі 569/12705/24

Справа № 569/12705/24

1-кс/569/36/25

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 року м. Рівне

Слідчий суддя Рівненськогоміського суду Рівненської області ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання представника володільця майна адвоката ОСОБА_3 про скасування арешту майна по кримінальному провадженні №12024180000000508 від 07.06.2024, -

В С Т А Н О В И В:

Представник володільця майна адвокат ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області із вказаним клопотанням у якому просить скасувати арешту, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області від 05 серпня 2024 року на майно, що було вилучене 01.08.2024 в ході проведення обшуку житлового приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 .

В судове засідання представник володільцямайна адвокат ОСОБА_3 нез`явився,подав заяву в якій просив просив розглядклопотання проводити безйого участі,та задоволити з викладених у ньому підстав.

Слідча в судовому засіданні не заперечувала щодо скасування арешту накладеного на оригінали документів із вільними зразками підпису та почерку ОСОБА_4 , а щодо скасування арешту накладеного на мобільний телефон заперечила, вказавши що наданий час органом досудового розслідування проводиться ряд експертиз, об`єктом дослідження якого є вказаний мобільний телефон, який ще не оглянуто, а тому вважає клопотання в цій частині передчасним.

Із урахуванням заяв учасників судового розгляду, відповідно до ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що СУ ГУНП в Рівненській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024180000000508 від 07.006.2024 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 205-1, ч. 1 ст. 212, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 240-1 КК України.

01 серпня 2024 року в ході проведеного обшуку житлового приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 , в межах розслідування кримінального провадження №12024180000000508 від 07.06.2024 порушеного за ознаками вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 191, ч. 3 ст. 191, ч. 2 ст. 205-1, ч. 1 ст.212, ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 240-1 КК України, працівниками слідчого управління ГУНП в Рівненській області було вилучено у ОСОБА_4 оригінали документів, які не стосуються даного кримінального провадження та мобільний телефон.

Ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду №569/12705/24 (1-кс/569/4822/24) від 05.08.2024 накладено арешт на оригінали документів та мобільний телефон, належні ОСОБА_4 , з позбавленням права власника на відчуження, розпорядження та користування названим майном. В судовому засіданні, ні ОСОБА_4 , а ні його представники під час розгляду питання щодо накладення арешту, участі не брали, оскільки про час та місце проведення якого ніхто не повідомляв.

На переконання ОСОБА_4 накладений арешт на його майно є незаконним, оскільки він жодним чином не використовував вказане вилучене майно для будь-яких інших цілях, окрім як використання для власної господарської діяльності.

Відповідно до ухвали суду про накладення арешту на майно слідує, що підставою для цього слугувала необхідність збереження речового доказу з метою повного, всебічного та неупередженого проведення слідчий (розшукових) дій, що в свою чергу може позбавити можливості встановлення істини у кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або вилучений нею, повинен бути якнайшвидше повернутий власнику, крім випадків передбачених ст.ст. 160-166, 170-174 КПК України.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 03 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», а саме частиною 3 пункту 1 зазначено, що за наявності кримінального провадження власник чи інший володілець майна може звернутися до суду за захистом свого порушеного, невизнаного чи оспорюваного права власності у загальному порядку. Після підтвердження цього права зазначена особа, як і титульний власник майна, у тому числі й особа, яка не є учасником кримінального провадження, має право на звернення з клопотанням про скасування арешту та вирішення інших питань, які безпосередньо стосуються її прав, обов`язків чи законних інтересів, у порядку, передбаченому статтями174,539 Кримінального процесуального кодексу Українидо суду, що наклав арешт чи ухвалив вирок.

Відповідно до ст.170КПКУкраїни арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

При вирішенні питання про арешт майна або його скасування для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст.94,132,173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Як встановлено в ході судового розгляду, жодних із ознак, які б характеризували вилучені, під час проведення 01.08.2024 обшуку житлового приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 оригінали документів із вільними зразками підпису та почерку ОСОБА_4 , як речовий доказ, відповідно до ст. 98 КПК України немає, а тому ніякого відношення до предмету досудового розслідування по даному кримінальному провадженні також не мають, відповідно до ч. 6 ст. 100 КПК України, підлягають поверненню його власнику. На даний час вказані документи органом досудового розслідування оглянуто, а накладений арешт майна уже протягом тривалого часу позбавляє його, як власника можливості розпоряджатись вказаним майном на власний розсуд.

Що стосується скасування арешту накладеного на мобільний телефон, то слідчий суддя вважає, що воно на даний час є передчасним, оскільки що наданий час органом досудового розслідування проводиться ряд експертиз, об`єктом дослідження якого є вказаний мобільний телефон, який ще не оглянуто, а тому його повернення власнику може зашкодити подальшому проведенню досудового розслідування.

Згідно вимогст. 321 ЦПК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41КонституціїУкраїни передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини, в справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 р., для з"ясування наявності порушення цього положення ЄСПЛ має встановити, чи було забезпечено справедливу рівновагу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом всієї Конвенції, що відбито в структурі ст. 1 Протоколу №1Європейської конвенції з прав людини.

Під час судового розгляду встановлено недостатність одного лише посилання слідчого на те, що майно є речовим доказом по даній справі, а тому таке майно підлягає арешту.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях в тому числі щодо України констатував, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатисяперегляду остаточного і обов"язкового рішення лише з метоюповторного слухання справи і постановленнянового рішення. Відхід від цього принципу можливийлише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами ( див. п. 46 рішення у справі " Устименко проти України", п.п. 51,52 рішення у справі" Рябих проти Росії", п. 31 рішення у справі " Марушин проти Росії", п. 61 рішення у справі"Брумареску проти Румунії").

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до конвенції є запобігання свавільному захопленню власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини ( рішення у справах Sperrong and Lonnroth v Sweden» від 23.09.82, «новоселець кий проти України» від 11.03.2003, «Федоренко проти України» від 1.06.2006).

У свою чергу, право власності в Україні охороняється законом, держава забезпечує стабільність правовідносин власності.

Згідно вимог статті 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

У відповідності до статей 391, 392 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до положень статті 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

На підставі вище викладеного, враховуючи нормиКонституції України,ЦК України, Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03 червня 2016 року №5"Про судову практику в справах про зняття арешту з майна", дослідивши надані матеріали, слідчий суддя вважає, що клопотання підлягає до часткового задоволення, оскільки повернення арештованого майна, зокрема оригіналів документів із вільними зразками підпису та почерку ОСОБА_4 його власнику не зашкодить подальшому досудовому розслідуванню і проведенню інших процесуальних дій та не вплине на правильність прийнятого судом рішення.

Відповідно до висновку про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року в справі № 569/17036/118 (провадження № 51-598 кмо 19), ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правиламист. 174 КПК, не підлягає апеляційному оскарженню.

Така ж позиція об`єднаної палати щодо вказаних правовідносин у даному кримінальному провадженні узгоджується з висновком про застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 24.05.2024 в справі №712/191/23 (провадження №51-3208кмо 23).

За таких обставин, ухвали слідчого судді проповне або часткове скасування арешту майна тапро відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядкуст. 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають. При цьому відмова у скасуванні арешту майна не позбавляє особу права звернутися до суду з повторним клопотанням про скасування арешту майна в порядкуст. 174 КПК Українияк на досудовому розслідуванні, так і під час судового провадження.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. ст.170,171,174,309 КПК України, слідчий суддя, -

ПОСТАНОВИВ :

Клопотання задоволити частково.

Скасувати частково арешт, накладений ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду від 05 серпня 2024 року на майно, що було вилучене 01.08.2024 в ході проведення обшуку житлового приміщення, що за адресою: АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_4 , а саме в частині накладення на оригінали документів із вільними зразками підпису та почерку ОСОБА_4 .

Зобов`язати слідчого СУ ГУНП в Рівненській області, в провадженні якого перебуває кримінальне провадження №12024180000000508 від 07.06.2024, повернути ОСОБА_4 , вказані оригінали документів.

В решті частини клопотання відмовити.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя