Постанова

від 11.03.2025 по справі 332/3554/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 11.03.2025 Справа № 332/3554/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний №332/3554/24

Провадження №22-ц/807/418/25

Головуючий в 1-й інстанції Сінєльнік Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,суддів:Онищенка Е.А., Подліянової Г.С.,секретарОстащенко О.В..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єланського Олега Геннадійовича на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року, постановлену у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 17 грудня 2024 року) у справі за скаргою ОСОБА_1 , орган державної виконавчої служби: Гуляйпільський відділ Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на бездіяльність начальника Гуляйпільсього відділу Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волох Ірини Олегівни щодо відмови у скасуванні арешту на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2024 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Єланського Олега Геннадійовича, звернувся до суду зі скаргою, в якій вказав наступне. На виконанні у Гуляйпільському відділі Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває виконавче провадження № АСВП 39935857 з примусового виконання виконавчого листа 15/1069/13-ц виданого 13.09.2013 Гуляйпільським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 30.07.2013 року. Станом на 29.04.2015 року у боржника ОСОБА_1 утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 4456,73 грн., внаслідок чого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Гуляйпільського районного управління юстиції Налапком О.П. була винесена постанова про арешт майна боржника №59935857 від 29.04.2015. Станом на 01 червня 2024 року заборгованість по виконавчому провадженню № АСВП 39935857 боржником ОСОБА_1 була погашена у повному обсязі. 31 травня 2024 року ОСОБА_1 було отримано лист за №8335/29.17-41 за підписом начальника відділу Ірини Волох, відповідно до якого йому було відмовлено у скасуванні арешту його майна, та зазначено, що питання щодо зняття арешту з майна боржника має бути вирішено в порядку частини 1, статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Скаржник вважає, що фактично допущено протиправну бездіяльність щодо не зняття арешту з його майна, яка є неправомірною, оскільки порядок стягнення аліментів визначений ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Погашення боржником заборгованості із сплати періодичних платежів відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зняття державним виконавцем арешту з майна боржника, тому посилання державного виконавця на відсутність підстав для зняття арешту в даному випадку не ґрунтується на законі та встановлених обставинах, оскільки арешт з майна знімається за рішенням суду в інших випадках, які не передбачені ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку із наведеним скаржник просив суд зобов`язати державного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), шляхом зняття арешту з майна боржника.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року у задоволені скарги ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Єланського Олега Геннадійовича, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року у цій справі скасувати та постановити нове рішення про задоволення вимог скарги у повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги на ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року є те, що погашення боржником заборгованості зі сплати періодичних платежів відповідно до п. 7 ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для зняття державним виконавцем арешту з майна боржника. На думку апелянта, суд першої інстанції не дав належної оцінки доводам скарги та наданим доказам, оскільки відмова у задоволені скарги ОСОБА_1 унеможливлює в подальшому здійснення належного захисту майнових прав заявника щодо зняття арешту з його майна.

У відзиві на апеляційну скаргу представник Гуляйпільського відділу ВДВС у Пологіському районі Запорізької області південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) Волох Ірина Олегівна вказала, що заперечує проти доводів апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та такими, що не відповідають діючим нормам законодавства. Представник вважає, що державний виконавець діяв в межах своїх повноважень та у відповідності до ЗУ «Про виконавче провадження», незгода ОСОБА_1 із висновками суду не може бути підставою для скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарги підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконанні у Гуляйпільському відділі Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебуває виконавче провадження № АСВП 39935857 з примусового виконання виконавчого листа 15/1069/13ц виданого 13.09.2013 Гуляйпільським районним судом Запорізької області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 30.07.2013 року.

Станом на 29.04.2015 року у боржника ОСОБА_1 утворилася заборгованість в розмірі 4456,73 грн., внаслідок чого державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Гуляйпільського районного управління юстиції Налапком О.П. була винесена постанова про арешт майна боржника №59935857 від 29.04.2015.

Згідно розрахунку заборгованості станом на 31.05.2024 заборгованість скаржника по аліментам за виконавчим документом складала 2405,30 грн.

10 травня 2024 року боржником ОСОБА_1 було сплачено стягувачу ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 6432,16 грн.

01 червня 2024 року боржником ОСОБА_1 було сплачено стягувачу ОСОБА_2 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 3316,58 грн.

Таким чином, суд першої інстанції встановив, що заборгованість по виконавчому провадженню № АСВП 39935857 боржником ОСОБА_1 була погашена у повному обсязі, що підтверджено матеріалами ВП (а.с.79-135) та не оспорюється учасниками справи.

Відмовляючи у задоволені скарги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що можливість забезпечення судового рішення в інший спосіб скаржником не доведена, отже державний виконавець діяв відповідно до вимог діючого законодавства в межах наданих йому законом повноважень, тому підстави для задоволення скарги відсутні.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Статтею 3 вказаного Закону України визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону).

Відповідно до частин 1,2 статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 447 ЦПК України та частиною першою статті 74 Закону № 1404-VIII передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

При розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом про виконавче провадження передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом про виконавче провадження заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статі 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Заборгованість по виконавчому провадженню № АСВП 39935857 боржником ОСОБА_1 була погашена у повному обсязі, що підтверджено матеріалами ВП (а.с.79-135) та не оспорюється учасниками справи.

Вказане підтвердив апеляційному суду і виконавець.

В даному випадку державний виконавець, за відсутності заборгованості за ОСОБА_1 зі сплати періодичних платежів, мав усі підстави для зняття арешту з майна, накладеного постановою від 29 квітня 2015 року.

Збереження арешту майна скаржника з метою запобігання утворення заборгованості в майбутньому суперечить положенню статті 15 ЦК України, оскільки захисту підлягає лише порушене право.

Отже вбачається бездіяльність державного виконавця щодо не скасування постанови про арешт майна боржника вчинені в порушення вимог статей 48, 59, 71 Закону України «Про виконавче провадження» у межах наданих йому повноважень, а тому наявні підстави для задоволення скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 за наявними в матеріалах справи доказами. Тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення скарги.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єланського Олега Геннадійовича задовольнити.

Ухвалу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2024 року у цій справі скасувати. Ухвалити нову постанову наступного змісту.

Скаргу ОСОБА_1 , орган державної виконавчої служби: Гуляйпільський відділ Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), на бездіяльність начальника Гуляйпільського відділу Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Волох Ірини Олегівни щодо відмови у скасуванні арешту на нерухоме майно задовольнити.

Зобов`язати Гуляйпільський відділ Державної виконавчої служби у Пологівському районі Запорізької області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) скасувати обтяження у вигляді арешту нерухомого майна ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 накладеного постановою про арешт майна боржника №39935857 від 29.04.2015 року, номер запису про обтяження 10966037, номер запису про обтяження (спеціальний розділ) 9686735.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 13 березня 2025 року.

Судді: С. В. Кухар

Е.А.Онищенко

Г.С. Подліянова