Постанова

від 12.03.2025 по справі 580/9051/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 580/9051/24 Суддя (судді) першої інстанції: Олексій РІДЗЕЛЬ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Грибан І.О., Кузьмишиної О.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Облагропромбуд" до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

12.09.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Облагропромбуд" до Головного управління ДПС у Черкаській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Р" від 22.05.2024 №7242/23-00-07-09-01 прийняте Головним Управлінням ДПС в Черкаській області, про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в загальній сумі: сто двадцять сім тисяч сто чотирнадцять гривень 62 копійки, з яких за податковими зобов`язаннями 121 388,26 грн, за штрафними санкціями 5 726,36 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "ПС" від 22.05.2024 №7243/23-00-07-09-01 прийняте Головним Управлінням ДПС в Черкаській області, про застосування штрафних санкцій у сумі одна тисяча триста шістдесят гривень 00 копійок.

Позов мотивовано тим, що спірним рішенням №7242/23-00-07-04-01 відповідач нарахував позивачу податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на промислові будівлі та складські приміщення промислових підприємств, які відповідно до вимог податкового законодавства не є об`єктами оподаткування.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представником Головного управління ДПС у Черкаській області подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.

Апелянт наголошує, що дії відповідача є такими, що відповідають вимогам частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та вказує, що він, приймаючи оскаржуване ППР діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення. Таким чином, суд повинен відхилити приведені позивачем доводи неправомірності встановлених перевіркою порушень, як підстави скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим, відповідач просить здійснювати розгляд апеляційної скарги за участю представника Головного управління ДПС у Черкаській області.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року та від 17 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

23 грудня 2024 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.

Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.

Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";

6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.

У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.

Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов`язки.

Учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.

За приписами частин 5 та 7 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.

Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.

Відзив подається протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.

Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.

Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.

Відповідно до фактичних обставин справи, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником цілісного майнового комплексу об`єкту нежитлової нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна №20214052.

Згідно з даними інвентаризаційної справи №2483 та витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно на будівлі за вказаною адресою, до комплексу входять: А-3 - адмінбудівля з підвалом, площею 1031,8 кв.м.; Б-1 цех, площею 2381,9 кв.м.; В - лісопильний цех, площею 227,9 кв.м.; Г - цех лісопильний з підвалом, площею 502,3 кв.м.; Д - столярний цех, площею 178,5 кв.м.; під`їзні колії; замощення.

На підставі наказу Головного управління ДПС у Черкаській області від 15.04.2024 №924-п, направлення на перевірку від 15.04.2024 № 1527/23-00-07-09-07 проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ "Облагропромбуд" з дотримання вимог податкового законодавства з питань повноти нарахування та сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за період 2020 - 2023 роки.

За результатами перевірки складено акт від 23.04.2024 №4795/23-00-07-09-01/30955846, в якому зроблено висновок про порушення ТОВ "Облагропромбуд":

- підп.266.1.1 п. 266.1, підп. 266.2.1 п. 266.2, підп. 266.3.3 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на загальну суму 121388,26 грн. (в тому числі: за 1 квартал 2020 року на суму 4060,99 грн, за 2 квартал 2020 року на суму 6091,49 грн, за 3 квартал 2020 року на суму 6091,49 грн, за 4 квартал 2020 року на суму 6091,49 грн, за 1 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн, за 2 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн, за 3 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн, за 4 квартал 2021 року на суму 7738,50 грн., за 1 квартал 2022 року на суму 8383,38 грн, за 2 квартал 2022 року на суму 8383,38 грн, за 3 квартал 2022 року на суму 8383,38 грн, 4 квартал 2022 року на суму 8383,36 грн, за 1 квартал 2023 року на суму 8641,33 грн, за 2 квартал 2023 року на суму 8641,33 грн, за 3 квартал 2023 року на суму 8641,33 грн., за 4 квартал 2023 року на суму 8641,31 грн.);

- підп. 266.7.5 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України - неподання декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 - 2023 роки.

На підставі акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення:

- форми «Р» від 22.05.2024 №7242/23-00-07-09-01 про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем - Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в сумі 127114,62 грн., з яких за податковими зобов`язаннями - 121388,26 грн. та за штрафними санкціями 5726,36 грн;

- форми «ПС» від 22.05.2024 №7243/23-00-07-09-01 про застосування штрафних санкцій у сумі одна тисяча триста шістдесят гривень 00 копійок.

Не погоджуючись із такими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що покладення обов`язку щодо сплати податку на належне позивачу нерухоме майно промислового призначення суперечить підпункту "є" 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, а тому нарахування позивачу спірним рішенням №7242/23-00-07-09-01 податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, є необґрунтованим.

Суд також дійшов висновку про неправомірність застосування до позивача штрафних санкцій у розмірі 1360,00 грн, оскільки декларація подається щодо об`єкта оподаткування, водночас, як установлено судом, цілісний майновий комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , - не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відтак у позивача відсутній обов`язок подавати відповідну декларацію.

Колегія суддів апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За правилами частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно п. 266.1, п. 266.2, п. 266.3 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об`єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об`єкт.

Абзацом «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 статті 266 ПК України визначено, що не є об`єктом оподаткування: будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Для застосування податкової пільги, передбаченої абз. «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, підприємство повинне бути підприємством промисловості, класифікуватись за видом діяльності як промислове підприємство, також повинне використовувати будівлі, щодо яких існують спірні питання щодо їх оподаткування, безпосередньо для виробництва промислових товарів, використовувати у своїй діяльності.

Застосовуючи об`єктно-функціональний підхід до визначення податкової пільги у підпункті «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб`єкту-платнику.

При цьому обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм «будівлі промисловості», лише об`єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), за суб`єктним складом, не може бути застосовано, оскільки положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Сама по собі специфіка об`єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме - статусу «будівлі промисловості», не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.

Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв`язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов`язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не тільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм, у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.

Застосування підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України можливе у разі, якщо власниками об`єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об`єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).

З матеріалів справи вбачається, що спірне рішення прийняте стосовно частини цілісного майнового комплексу, а саме: А-3 - Адмінбудівля з підвалом, площею 1031,8 кв.м.

Адмінбудівля з підвалом» (А-3), площею 1031,8 кв.м., є частиною цілісного майнового комплексу, що включає також: Б-1 цех, площею 2381,9 кв.м.; В - лісопильний цех, площею 227,9 кв.м.; Г - цех лісопильний з підвалом, площею 502,3 кв.м.; Д - столярний цех, площею 178,5 кв.м.

В силу вимог підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у нежитловій нерухомості виділяють, зокрема будівлі офісні (будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей); будівлі промислові та склади.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об`єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об`єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.

Водночас відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.11.2010 №530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях В "Добувна промисловість та розроблення кар`єрів", С "Переробна промисловість", О "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", Е "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та Р "Будівництво".

Так, будівлі, які використовуються промисловим підприємством для забезпечення виробничої діяльності, є будівлями промисловості, в тому числі й ті, які передбачені для розміщення апарату управління, інших робітників, занятих у виробничому процесі, а отже не є об`єктами оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.

Позивач в свою чергу вказує, що дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не містять відомостей щодо площі "Адмінбудівля з підвалом" схематично позначеної в інвентаризаційній справі № 2483 за літ. А-3, і площі майнового комплексу взагалі, та посилається на інформаційні довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №393742955 та № 393743542 від 05.09.2024, які додані до позовної заяви.

Таким чином, колегія суддів висновує віднесення усього комплексу приміщень, які належать позивачу на праві власності, до будівель промисловості, що свідчить про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень рішень.

Апеляційним судом враховано, що встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку підпункт "є" пп. 266.2.2 п. 266,2 статті 266 Податкового кодексу України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об`єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.

Відтак, функціональне призначення об`єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості, є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об`єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду, що узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 17.02.2020 у справі № 820/3556/17.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, колегія суддів погоджується з тим, що Адмінбудівля з підвалом» (А-3), площею 1031,8 кв.м., є частиною цілісного майнового комплексу, що включає також: Б-1 цех, площею 2381,9 кв.м.; В - лісопильний цех, площею 227,9 кв.м.; Г - цех лісопильний з підвалом, площею 502,3 кв.м.; Д - столярний цех, площею 178,5 кв.м., отже «Адмінбудівля з підвалом», як частина цього комплексу підпадає під пільгу, визначену підп.«є» підп.266.2.2 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України.

Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань, ніж ті, які були зазначені у відзиві на позовну заяву, з урахуванням яких, суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновки суду першої інстанцій та були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, яке, на переконання колегії суддів, є законним та прийнято з дотриманням норм матеріального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм процесуального та матеріального права, із встановленням всіх обставин, що мають значення для справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, визначені статтями 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: І.О. Грибан

О.М. Кузьмишина