Постанова

від 12.03.2025 по справі 826/3696/16

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/3696/16 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.

Суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьмука Б.І.,

представника відповідача - Прутенського К.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариствоаз обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ УКРАЇНА» (ТОВ з іноземними інвестиціями "БЕЛФЕРТ Україна") до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» (з 17.11.2021 змінено найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БЕЛФЕРТ Україна») з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.10.2015 № 0003502205, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 3 800 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що висновки відповідача є суб`єктивними і не ґрунтуються на перевірених первинних документах бухгалтерського обліку і податковій звітності позивача щодо господарських операцій з ПВП «Квадро» та є невмотивованими. Придбана сільськогосподарська продукція в контрагента використана у власній підприємницькій діяльності шляхом подальшого збуту.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у місті Києві від 15.10.2015 №0003502205.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.06.2021 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.06.2016 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.05.2017, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про незаконність податкового повідомлення-рішення ДПІ є передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України. Поза увагою судів залишено те, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцем податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/робіт/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідачем під час податкової перевірки досліджувався рух с/г продукції від її виробника до контрагента позивача, що не оцінено судами попередніх інстанцій, хоча в даних спірних правовідносин такі обставини мають важливе значення, з огляду на численні кримінальні провадження, що були розпочаті по відношенню до ПВП «Квадро». Окрім того, не оцінена судами також обставина переробки такого с/г продукту в олію соняшникову. Мотиви з яких були ухвалені рішення судів попередніх інстанції про те, що участь ПВП «Квадро» в групі транзитно-конвертаційних підприємств не підтверджується документально, вважаються судом касаційної інстанції передчасними, та не належно обґрунтованими.

З огляду на викладене, з метою підтвердження реальності спірних господарських операцій у даній справі, судам попередніх інстанцій необхідно дослідити не лише наявність податкової та видаткової накладної, але й встановити обставини щодо руху цього товару та спосіб його транспортування, наявність у контрагентів умов для здійснення господарської діяльності на момент укладення і вчинення спірних правочинів.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БЕЛФЕРТ Україна» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ ВП 44116011) від 15.10.2015 №0003502205.

Стягнуто на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «БЕЛФЕРТ Україна» сплачений судовий збір у розмірі 57 000,00 грн (п`ятдесят сім тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві.

Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до фактичних обставин справи, у вересні 2015 року ДПІ у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено позапланову документальну виїзну перевірку ТОВ з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» з питань правильності відображення у податковому обліку податкових зобов`язань з ПДВ при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Комод на Лівобережній» (код ЄДРПОУ 33551208), ТОВ «Сіті Консалтинг» (код ЄДРПОУ 35892634) за період з 01.03.2015 по 31.03.2015 та ПВП «Квадро» (код ЄДРПОУ 24126303) за період з 01.04.2015 по 31.05.2015, за результатами якої складено акт від 17.09.2015 № 1102/26-53-22-05-21/32305906.

Перевіркою встановлено, що ТОВ з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» по взаємовідносинах з ПВП «Квадро» порушено пункт 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.2, 201.4, 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 2 533 333,00 грн за квітень 2015 року.

Встановлені в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість по взаємовідносинам із ПВП «Квадро», у зв`язку із тим, що за даними податкової інформації ДПІ у Голосіївському районі не встановлено декларування податкового кредиту з контрагентами постачальниками ПВП «Квадро» по ланцюгу постачання; розпочато досудове розслідування за № 42015100010000215 щодо службових осіб ПВП «Квадро» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, під час якого встановлено, що ПВП «Квадро» ухилилось від сплати податків по відносинам із ТОВ «Болтон Груп»; ПВП «Квадро» входить до групи транзитно-конвертаційних підприємств та не підтвердило реальність господарських операцій зі своїми контрагентами.

Крім того, відповідач зазначив про ненадання доказів відрядження посадових осіб ТОВ з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» та доказів перерахунку ТОВ «Компанія «Флора України» грошових коштів, отриманих від реалізації олії соняшникової, актів прийняття на зберігання та повернення зі зберігання олії соняшникової та доказів оприбуткування на складі, що вказує на нереальність операцій із ПВП «Квадро».

Не погодившись з висновками, викладеними у акті, ТОВ з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» подано 06.10.2015 заперечення на акт, за результатами яких відповідачем повідомлено листом від 13.10.2015 №22402/10/26-53-22-05, яким висновки акту перевірки залишено без змін.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 15.10.2015 № 0003502205, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 3 800 000,00 грн, в тому числі за основним платежем - 2 533 333,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 1 266 667,00 грн.

Позивачем подано скаргу на податкове повідомлення-рішення від 15.10.2015 № 0003502205 до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 25.12.2015 №19642/10/26-15-10-08-35 податкове повідомлення-рішення від 15.10.2015 № 0003502205 залишено без змін, а скаргу позивача - без задоволення.

Не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції вказав, що за результатами дослідження наданих позивачем первинних документів по взаємовідносинам із контрагентом, вказані вище господарські операції здійснені в межах господарської діяльності є реальними, відповідають дійсному економічному змісту, меті ділового характеру та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань та фінансових ресурсів. Суд, з урахуванням вказаного, дійшов до висновку, що контролюючим органом не наведено доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені належними документами, а також не представлено доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі. Отже, позивачем правомірно відносено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами здійснення господарських операцій з ПВП «Квадро», відтак спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Переглядаючи оскаржуване рішення в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пункту 14.1.36 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків обов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

За приписами пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи, та зареєструвати її в ЄРПН.

За приписами пункту 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За приписами підпункту 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Так, за фактичними обставинами справи, між ТОВ з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» (Покупець) та ПВП «Квадро» (Постачальник) укладено договір поставки від 27.04.2015 №01/27/04-П, за умовами якого Постачальник зобов`язався поставити у власність Покупця олію соняшникову нерафіновану 1-го ґатунку українського походження, врожаю 2014 року згідно ДСТУ 4492:2005, а Покупець - прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату.

Згідно зі Специфікацією №1 до договору поставки №01/27/04-П від 27.04.2015 від 27 квітня 2015 року Постачальник зобов`язався передати Покупцю, а Покупець - прийняти і оплатити: олію соняшникову у кількості 800 т +/- 10%; загальна вартість Товару складає 15 200 000,00 грн, в т.ч. ПДВ 20%; у строк до 31 травня 2015 року; на умовах EXW Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, 28 згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів Інкотермс в редакції 2010 року.

На підтвердження виконання умов Договору позивачем надано копію видаткової накладної від 30.04.2015 №270, згідно якої ПВП «Квадро» поставило олію соняшникову нерафіновану у кількості 800 т на загальну суму 15 200 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 2 533 333,33 грн.

Надалі, ПВП «Квадро» виписано позивачу податкову накладну від 30.04.2015 №43 на загальну суму 15 200 000,00 грн, у тому числі ПДВ 2 533 333,33 грн, яка була зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних 15.05.2015.

В підтвердження якості товару надано посвідчення якості на олію соняшникову нерафіновану невиморожену від 30.04.2015.

Постановлений товар на вказану суму оплачений в повному обсязі, що підтверджується виписками банку.

Отже, реальність господарської операції позивача з ПВП «Квадро» підтверджується наявними видатковою та податковою накладною, документами з банку про здійснення оплати.

В контексті з`ясування порядку транспортування товару від ПВП «Квадро» судом досліджено копію договору комісії № 28/04-К від 28.04.2015 разом з додатками до нього, який було укладено позивачем із TOB «Компанія «Флора України», відповідно до умов якого позивач, як Комітент, доручив TOB «Компанія «Флора України» (Комісіонер), а Комісіонер, відповідно, зобов`язався за дорученням Комітента за плату здійснити від свого імені та за рахунок Комітента наступні юридично значимі дії: здійснювати реалізацію на експорт з України Товару, що належить Комітенту; укладати експортні договори (контракти) купівлі-продажу, оформляти і підписувати інші необхідні для здійснення продажу документи в інтересах Комітента; діяти в інтересах Комітента в рамках вже укладених зовнішньоекономічних експортних контрактів; укладати договори (митного оформлення продукції) з підприємствами (брокерами), що мають свідоцтва про визнання підприємства декларантом; інші дії, пов`язані з вищевказаними операціями, необхідні для виконання доручень Комітента.

Як вбачається з Додатку № 1 від 30.04.2015 до Договору комісії Комісіонер від свого імені, але за рахунок і на користь Комітента продає на експорт наступний Товар: олія соняшникова нерафінована 1-го ґатунку, українського походження, врожаю 2014 року згідно ДСТУ 4492:2005, в кількості 300,00 т, мінімальна ціна продажу за 1 тону: 780,00 доларів США, місце передачі Товару на комісію: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, умови постачання Товару на експорт: СРТ Морський термінал, м, Миколаїв, вул. Громадянська 17, згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, комісійна плата за реалізацію Товару на експорт по дному Додатку за 1 (одну) тону складає 300,00 грн за 1 т, в т.ч. ПДВ 20 %.

На виконання Додатку № 1 від 30.04.2015 до Договору комісії - 30.04,2015 сторонами складено акт прийому-передачі № 1 до Договору комісії щодо передачі Товару на комісію в кількості 300,00 т в Донецькій області, м. Слов`янськ.

Як вбачається з Додатку № 2 від 30.04.2015 до Договору комісії Комісіонер від свого імені, але за рахунок і на користь Комітента продає на експорт наступний Товар: олія соняшникова нерафінована 1-го ґатунку, українського походження, врожаю 2014 року згідно ДСТУ 4492:2005, в кількості 500,00 т, мінімальна ціна продажу за 1 тону: 780,00 доларів США, місце передачі Товару на комісію: Донецька область, м. Слов`янськ, умови постачання Товару на експорт: СРТ Морський термінал, м. Миколаїв, вул. Громадянська, 117, згідно офіційних правил тлумачення торговельних термінів ІНКОТЕРМС в редакції 2010 року, комісійна плата за реалізацію Товару на експорт по дному Додатку за 1 (одну) тону складає 300,00 грн за 1 т, в т.ч. ПДВ 20 %.

На виконання Додатку № 2 від 30.04.2015 до Договору комісії - 30.04.2015 сторонами складено акт прийому-передачі № 2 до Договору комісії щодо передачі Товару на комісію в кількості 500,00 т в Донецькій області, м. Слов`янськ.

Також, між позивачем та TOB «Компанія «Флора України» 15.05.2015 укладено Додаткову угоду № 1 до Додатку № 2 від 30.04.2015 до Договору комісії, якою сторони внесли зміни щодо розміру комісійної плати за реалізацію Товару та встановили вартість - 200,00 грн, в т.ч. ПДВ 20%.

Поряд з цим, в матеріалах справи наявні копії товарно-транспортних накладних, що підтверджують транспортування Товару Комісіонером за дорученням ТОВ з іноземними інвестиціями «БНХ Україна» з м. Слов`янськ до м. Миколаїв.

В підтвердження факту відправлення товару на експорт позивачем також надано копію вантажно-митної декларації № 504050002/2015/104091 від 13.07.2015, банківські виписки про оплату. Крім того, позивачем надано копії звітів TOB «Компанія «Флора України» від 23.11.2015.

Позивачем також долучено до матеріалів справи договір транспортного експедирування № 01-15-06 від 15.06.2015, укладеного між позивачем (Замовник) та TOB «Компанія «Флора України» (Експедитор), за умовами якого Експедитор зобов`язався забезпечити експедиторські та транспортні послуги по перевезенню та супроводженню Товару позивача.

В підтвердження виконання умов цього Договору щодо надання транспортно-експедиційних послуг позивач також надав копії актів надання послуг № 35 від 23.11.2015, № 36 від 23.11.2015, № 39 від 23.11.2015, а також копію акту надання послуг щодо зберігання Товару №37.

За змістом апеляційної скарги заперечення щодо вищенаведених документів, їх достатності та чинності не наведено, відтак твердження апелянта щодо відсутності фактичної поставки товару є спростованими.

Також, надаючи оцінку твердженням відповідача щодо неможливості реалізації позивачу товару, який продавцями не придбавався, зокрема на підставі того, що придбана ПВП «Квадро» олія соняшникова, яка реалізована позивачу, придбавалась у підприємств з ознаками «податкових ямам», судом враховано таке.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачем, податковими органами не перевірялися первинні документи контрагента позивача - ПВП «Квадро», зокрема, але не виключно шляхом проведення перевірок, зустрічних звірок.

З матеріалів справи також вбачається, що відповідач, обмежившись посиланням у своєму акті на сумніви щодо реальності та можливості виконання контрагентом позивача прийнятих за договорами обов`язків, під час розгляду справи не надав жодного доказу на підтвердження обґрунтованості своїх висновків та не заявив жодного клопотання щодо витребування чи отримання судом таких доказів.

Фактично відповідач, заявивши про фіктивність виконання укладених позивачем угод та наявність у контрагентів ПВП «Квадро» ознак «податкових ям», поклав на позивача та на суд обов`язок спростовувати ці висновки, обмеживши свою участь у розгляді справи формальним невизнанням заявленого позову.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його контрагентами правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань.

Поряд з цим, апелянтом не наведено заперечень щодо посвідчення якості товару, яке видано лабораторією заводу-виробника олії соняшникової ТОВ «Агроальянс ГРУП» на вимогу позивача, яке також містить печатку контрагента, а також щодо того, що дослідження стосуються товару, що є об`єктом договору поставки від 27.04.2015 №01/27/04-П.

Узагальнюючи вищенаведене в сукупності, колегія суддів акцентує свою увагу на тому, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними (пункт 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19).

У справі, що розглядається, контролюючий орган на порушення вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність платника податків щодо можливої протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Крім того, зі змісту акту перевірки вбачається, що надаючи узагальнений висновок про нереальність здійснення позивачем господарських операцій із контрагентом зв`язку із неможливістю встановлення джерела походження товару та відстеження повного ланцюга постачання товарів за періоди, що перевірялись, відповідачем не проведено відповідного аналізу у розрізі кожної господарської операції, дати договору та поставки, предмету поставки, періоду їх виконання та оформлення відповідних бухгалтерських документів; не наведено також причинно-наслідкового зв`язку між ймовірними фактами порушення податкової дисципліни контрагентами контрагентів позивача з розрізі періодів та дат, кожного договору та його предмету.

Зокрема, відповідачем самостійно проведено аналіз господарської діяльності різних суб`єктів господарювання та вибудовано ймовірний ланцюг постачання олії соняшникової нерафінованої.

При цьому, відповідачем не заперечуються обставини того, що такі данні ним отримано з власних податкових баз без проведення фактичних перевірок та зустрічних звірок безпосередніх контрагентів позивача.

Разом з тим, інформація, що міститься в інформаційних базах даних контролюючих органів носить інформативний характер та не доводить наявності порушень податкового законодавства позивачем. Доказів, які б свідчили, що наявні у контрагентів трудові ресурси та матеріально - технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару позивачу, надано не було, як не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень, та свідчили про протиправну поведінку як позивача так і контрагентів та злагодженості дій між ними.

Вказана позиція неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема в постановах від 03.10.2019 у справі № 811/3223/14, від 16.04.2020 у справі № 810/3443/18, від 30.09.2021 у справі № 400/1986/19.

Разом з тим, при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В контексті доводів відповідача щодо недостатньої кількості ресурсів, колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на висновок Верховного Суду, висловлений, зокрема, в постановах від 17.04.2018 у справі № 826/14549/15, від 13.08.2020 у справі №520/4829/19, від 21.10.2020 у справі №140/1845/19, згідно з яким відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Крім того, висновок відповідача про відсутність земельних угідь, придатних для вирощування сільськогосподарських культур, найманих працівників, техніки, складських приміщень стосується суб`єктів господарювання, що не були прямими контрагентами позивача.

Втім, судом першої інстанції належним чином досліджено, що для здійснення господарської діяльності позивач володіє необхідними потужностями, а саме: на праві оренди використовує нежитлове приміщення площею 286,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Луначарського, 4-А, та нежитлове приміщення площею 1 163,70 кв.м. за адресою: м. Бровари, вул. Кутузова, 127; облікова чисельність персоналу станом на 01 серпня 2015 року складала 33 особи; загальна сума активів на балансі підприємства (основні засоби, інші необоротні активи) за даними позивач складає 262 161,44 грн.

Також відповідач не довів, що позивач як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення його контрагентів, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з цими підприємствами було одержання податкової вигоди, як то вказує відповідач.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, вказала наступне: правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Як слідує у цій справі відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентом ПВП «Квадро» не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

Контролюючим органом не надано допустимих та достовірних доказів, а судом під час розгляду справи не було встановлено, що відомості, які містяться в первинних документах є неповними, недостовірними, суперечливими або такими ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Позиція відповідача в цілому побудована на порушенні податкової дисципліни суб`єктами господарювання, які не були прямими контрагентами позивача (ТОВ «Болтон Груп», ТОВ «Трансспецоіл», ТОВ «Сан-Ріо», ТОВ «Зерно-Альянс», ТОВ «Компанія Агростар», ТОВ «Агро Ф`ючер», ТОВ «ЛВН Лімітед», ТОВ «Компанія «Флора України», ТОВ «ОЙЛ К», ТОВ «ЕКО Лідер», ДП «Укртранснафтопродукт», ПП «Тов Світ Олія», ТОВ «Укрінвестальянс ЛТД», ТОВ «Татнєфть-АЗС-Україна», ТОВ «Світ Олія», ТОВ «Фармастор», ТОВ «Компанія Квадро-К») та відповідно причинно-наслідкового зв`язку між їх діяльністю та взаємовідносинами позивача із ПВП «Квадро» не встановлено.

Поміж тим, апелянт самостійно припускає проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на конвертування коштів у готівку, а також зазначає припущення про те, що посадові ПВП «Квадро» вносили до первинних бухгалтерських документів завідомо неправдиві дані.

Водночас, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому відповідач вважає, що у позивача наявні ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності та підтвердження реальності договірних умов з постачання товару, проте такий висновок є безпідставним з огляду на те, що між позивачем та контрагентом наявні господарські правовідносини, оформлені відповідними договорами, які передбачають оплату за виконану поставку товару. Матеріали справи містять відповідні платіжні доручення на користь вказаного контрагента на оплату за надані послуги з постачання товару.

В контексті наведеного, колегія суддів враховує, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами - контрагентами позивача.

У випадку невиконання контрагентом платника податків свого зобов`язання щодо належного декларування необхідних даних та/або сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки мають наставати саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Крім того, при вирішенні податкових спорів суд враховує презумпцію добросовісності платника податків за якою передбачається економічна виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Згідно доктрини реальності господарської операції, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Нормами Податкового кодексу України презюмується вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції.

В контексті покликань апелянта на досудове розслідування № 42015100010000215 щодо службових осіб ПВП «Квадро» за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 КК України, судом враховано, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, пояснення чи інші матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Тобто, доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

За змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2022 року у справі №160/3364/19 навіть наявність вироку не є безумовним свідченням нереальності господарських операцій відображених у податковому обліку.

Крім того, таке кримінальне провадження не містить у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом позивача своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.06.2018 у справі № 808/2360/17.

Поряд з цим, слід зазначити, що позивач не є фігурантом вищенаведеного кримінального провадження, доказів цього відповідачем суду не надано, а тому позивач не може бути притягнутий до відповідальності за дії контрагентів по всьому ланцюгу постачання товару, оскільки така відповідальність жодними нормами чинного законодавства України не передбачена.

Поряд з цим, підлягають відхиленню посилання апелянта на показання в якості свідка директора ФГ «Досвід», оскільки вказаний суб`єкт господарювання не був контрагентом позивача у межах спірних правовідносин.

Проаналізувавши зміст наведеної контролюючим органом у тексті акту перевірки податкової інформації, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав вважати доведеними обставини неможливості контрагентом ПВП «Квадро» в дійсності вчинити спірні господарські операції, оскільки дані висновки контролюючого органу зроблені виключно на підставі аналізу зібраної та опрацьованої податкової інформації наявної в базі даних, проте така (інформація), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

При цьому, колегією суддів враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.09.2021 у справі № 460/143/19.

Враховуючи окреслені податковим органом в акті перевірки та процесуальних документах відповідача, підстави для висновку про безтоварний характер спірних у цій справі господарських операцій, колегія суддів також зазначає, що сама по собі зібрана податкова інформація не є достатньою підставою для висновку про неможливість реального здійснення господарських операцій. Надаючи оцінку наявним у податкового органу відомостям (зокрема у вигляді листів від СУ ФР ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві, СУ ФР ДПІ у Дарницькому районі ГУ ДФС у м. Києві) у співвідношенні з наявною первинною документацію, наданою позивачем, колегія суддів вважає необхідним надати перевагу належним письмовим доказам.

Зазначені висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.05.2024 у справі №160/19771/23.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає встановленими обставини того, що спірні господарські операції здійснені позивачем з метою подальшого їх використання в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операції з вищезазначеним контрагентом позивача.

Аналіз матеріалів справи та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при прийнятті рішень діяв без урахуванням усіх обставин, що мають значення для їх прийняття, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення (дії), що призвело до безпідставного податкового навантаження на позивача.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, та не підлягає скасуванню.

При розгляді даної справи колегією суддів також враховано висновки Верховного Суду у справі № 120/5769/23 від 21 листопада 2024 року, № 440/4065/21 від 01 серпня 2024 року.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За правилами статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 317, 321. 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлено 12 березня 2025 року

Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович

Судді: Н.П. Бужак

М.І. Кобаль