Постанова

від 05.03.2025 по справі 747/433/23

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

05 березня 2025 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 747/433/23

Головуючий у першій інстанції Тіщенко Л. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/323/25

№ 22-ц/4823/322/25

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Скрипки А.А.

суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.

секретар: Мальцева І.В.

сторони:

позивач: ОСОБА_1

відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО

ПІВНІЧ

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ: на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області у складі судді Тіщенко Л.В. від 04 листопада 2024 року, місце ухвалення рішення с-ще Талалаївка, дата складання повного тексту рішення - 15 листопада 2024 року, та на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області у складі судді Тіщенко Л.В. від 15 листопада 2024 року, місце ухвалення рішення с-ще Талалаївка, у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ, в якому, із врахуванням ухвали Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.08.2024 року про зміну предмету позову (а.с.164-166, том 1,) за результатами розгляду судом заяви позивача про зміну предмету позову від 10.07.2024 року (а.с.146-150, том 1) просив: визнати відсутнім право оренди у ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 3,11 га (рілля), кадастровий номер 7425384500:05:001:1741, яка розташована на території Української сільської ради Талалаївського району Чернігівської області; зобов`язати ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ усунути перешкоди ОСОБА_1 у користуванні вказаною земельною ділянкою для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,11 га (рілля), кадастровий номер 7425384500:05:001:1741, повернувши її ОСОБА_1 . Також позивач ставив питання про стягнення із відповідача на свою користь понесених ним судових витрат, пов`язаних із розглядом справи. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 3,26 га (рілля) з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741 на території колишньої Української сільської ради Талалаївського (на даний час Прилуцького) району Чернігівської області. Належна позивачу земельна ділянка перебувала в оренді у СТОВ АФ Зоря, на підставі договору оренди від 01.01.2014 року. Право оренди товариства за договором оренди було припинено 01.10.2019 року, оскільки договір був укладений на 5 років, а державна реєстрація договору була проведена тільки 01.10.2014 року. Станом на день звернення до суду з даним позовом, правонаступником СТОВ АФ Зоря є ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ. У 2019 році позивач потрапив у ДТП, у зв`язку з чим зазнав численних тілесних ушкоджень, тривалий час перебував у лікарні і проходив амбулаторне лікування. Вказані обставини вплинули на те, що позивач не звертався до відповідача із вимогою про повернення земельної ділянки. Позивач вказував, що в подальшому почались військові дії, і у 2023 році позивач звернувся до відповідача із вимогою повернути земельну ділянку. За доводами позивача, в усній формі йому було відмовлено у поверненні земельної ділянки, у зв`язку з тим, що продовжують існувати між сторонами договірні відносини. Для витребування земельної ділянки позивач звернувся за наданням правової допомоги, і в рамках укладеного договору про надання правничої допомоги, було отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Ознайомившись із інформаційною довідкою №338849291, позивач дізнався, що нібито 20.06.2018 року між ним та СТОВ Агрофірма Зоря була укладена додаткова угода до договору оренди належної йому земельної ділянки, згідно якої термін дії договору оренди продовжено до 31.12.2028 року, із правом пролонгації. Позивач стверджував, що додаткову угоду від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року він не укладав, жодних пропозицій для укладення додаткової угоди позивачу не надходило, та, відповідно, жодного підпису в додатковій угоді позивач не вчиняв. За даних підстав позивач вважає, що додаткова угода від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, є неукладеною, а його права, як власника земельної ділянки на вільне володіння, користування та розпорядження, є порушеними та підлягають захисту в судовому порядку.

Рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04.11.2024 року позов ОСОБА_1 до ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, задоволено. Судом визнано відсутнім право оренди ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,11 га (рілля), кадастровий номер 7425384500:05:001:1741. Зобов`язано ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3,11 га (рілля), кадастровий номер 7425384500:05:001:1741. Стягнуто із ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 7 776 грн.

Додатковим рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 17 500 грн. У задоволенні решти вимог заяви, судом відмовлено.

В апеляційній скарзі на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04.11.2024 року ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ просить скасувати рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року за позовною заявою ОСОБА_1 до ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання повернути земельну ділянку, і стягнення з відповідача на користь позивача витрат зі сплати судового збору та залучення експерта на суму 7 776 грн., в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року є невмотивованим, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального і процесуального права, та таким, що суперечить чинному законодавству. В доводах апеляційної скарги апелянт зазначає, що позивачем не заперечується обставина отримання орендної плати від відповідача у період після продовження строку дії договору оренди від 01.01.2014 року додатковою угодою від 20.06.2018 року. Апелянт стверджує, що позивач у 2019 році вже був обізнаний про ймовірне порушення своїх прав, у зв`язку із укладенням додаткової угоди до договору оренди, при цьому, продовжував отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою, яка була збільшена умовами додаткової угоди з 5% до 11% від узгодженої сторонами грошової оцінки земельної ділянки, та не заперечував проти цього, чим визнав у повній мірі орендні правовідносини, які склались. За доводами апелянта, фактичне отримання позивачем орендної плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою та виконання сторонами додаткової угоди до договору оренди може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його істотних умов. При цьому, апелянт посилається на статтю 638 ЦК України, згідно якої договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Апелянт, стверджуючи про необґрунтованість висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року, посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2022 року у справі 227/3760/19-ц.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року та ухвалити нове рішення, яке викласти у наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. Апелянт вважає, що судові витрати позивача на правничу допомогу в сумі 17 500 грн., які стягнуто судом першої інстанції із відповідача на користь позивача, є неспівмірними із складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим адвокатом часом на надання даних послуг, ці витрати не відповідають критерію їх реальності, та розумності їх розміру. Апелянт зазначає, що у заяві про ухвалення додаткового рішення від 07.11.2024 року позивач просив ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, проте, не зазначив суму даних судових витрат. По даній справі проведено тринадцять судових засідань, із них, чотири судові засідання тривалістю по 3, 4, 7, 8 хвилин, всього судові засідання по справі за період з 15.08.2023 року по 04.11.2024 року тривали близько шести годин, всі вони здійснювалися в онлайн режимі. Апелянт вважає, що за представництво інтересів позивача у даній справі, враховуючи рівень складності справи, задоволенню підлягають судові витрати за представництво у сумі 2 000 грн. За доводами апелянта, до заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем було додано договір про надання правничої допомоги б/н від 20.06.2023 року на представництво інтересів позивача у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації. В той же час, у справі № 747/433/23 розглядалася позовна заява про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, і тому апелянт вважає, що представник позивача вийшов за межі вищезазначеного договору про надання правничої допомоги, та вимоги щодо стягнення судових витрат є неправомірними. Апелянт звертає увагу, що даний позов є шаблонним, і не вимагає великої необхідності у дослідженні судової практики, що значно зменшує кількість часу надання правничої допомоги. За доводами апелянта, відсутні будь-які пояснення чи докази позивача, щодо причин, у зв`язку із якими не було подано підтверджень розміру понесених позивачем судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить залишити без змін рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року у справі № 747/433/23, а апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв`язку із її безпідставністю.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Фесик І.А. просив залишити без задоволення апеляційні скарги ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ: на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04.11.2024 року та на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року, у зв`язку із їх безпідставністю, та залишити без змін обґрунтовані рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року та додаткове рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року.

В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 та представник відповідача ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не з`явились. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасника судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3, 26 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території колишньої Української сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, що підтверджується копією державного акту серії ЯГ № 868887 від 31.07.2007 року (а.с.28, том 1).

Згідно плану меж земельної ділянки, до належної позивачу земельної ділянки загальної площею 3, 26 га входить земельна ділянка площею 3, 11 га (рілля) з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741, та площею 0,15 га (кормові угіддя) з кадастровим номером 7425384500:05:001:2012 (а.с.27, том 1). Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, орендодавець ОСОБА_1 передав орендарю ТОВ АФ Зоря земельну ділянку з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741 площею 3, 11 га (рілля). Договір укладено строком на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, як це передбачено п.3.1 договору. Пунктом 15.1 даного договору передбачено, що він набуває чинності з дня його підписання сторонками та державної реєстрації прав за ним. Невід`ємними частинами договору є: кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с.19-24, том 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дата формування: 12.07.2023 року, відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741 площею 3, 11 га ріллі зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 01.01.2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ АФ Зоря; додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 01.01.2014 року від 20.06.2018 року між СТОВ Агрофірма Зоря та ОСОБА_1 . Строк дії речового права - до 31.12.2028, з правом пролонгації (а.с.17-18, том 1).

12.07.2023 року ОСОБА_1 звертався до ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ із заявою про надання йому додаткової угоди від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, згідно якої термін дії договору оренди продовжено до 21.12.2028 року, про що, за доводами ОСОБА_1 , він дізнався із Інформаційної довідки, проте, дану додаткову угоду він не укладав (а.с.29, том 1).

ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ є правонаступником, зокрема, СТОВ Агрофірма Зоря. Дані відомості містяться у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.40-50, а.с.42, зворот, том1).

Згідно наданих відповідачем копій бухгалтерських документів, ОСОБА_1 отримував орендну плату протягом 2015-2020 років (а.с.60-61, том 1). В ході розгляду справи позивачем не заперечувалась обставина отримання орендної плати від відповідача у цей період.

Згідно висновку експерта Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23.05.2024 року №290/24-24, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 26.02.2024 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графі Орендодавець в додатковій угоді від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3, 11 га (рілля), кадастровий номер 7425384500:05:001:1741 від 01.01.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма Зоря, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування його підпису (а.с.124-130, том 1).

Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції виходив з тих обставин, що належна позивачу земельна ділянка перебувала в оренді СТОВ АФ Зоря, правонаступником якого є ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ, на підставі договору оренди від 01.01.2014 року, державна реєстрація якого проведена 01.10.2014 року, тобто, згідно із умовами договору оренди, термін його дії сплив 01.10.2019 року. Судом першої інстанції було враховано, що позивач не мав можливості звернутися до відповідача щодо повернення спірної земельної ділянки, в подальшому розпочалося повномасштабне вторгнення, у зв`язку з чим, строк користування орендованою земельною ділянкою сільськогосподарського призначення приватної власності закінчився, і він міг бути продовженим на підставі Закону строком на один рік, тобто, до 2023 року. Відхиляючи доводи відповідача відносно того, що відповідач сплачував позивачу орендну плату протягом 2015-2019 років, що є волевиявленням сторін договору оренди, спрямоване на виконання умов договору, тобто, ОСОБА_1 фактом отримання орендної плати не заперечував щодо продовження дії договору оренди земельної ділянки, суд першої інстанції врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 16.06.2020 року у справі № 145/2047/16-ц, згідно яких конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. В ході розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що позивач не підписував додаткову угоду від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року. Аналізуючи встановлену обставину, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначена додаткова угода є неукладеною, а зареєстроване речове право порушує права позивача, при цьому, відсутні правові підстави для користування відповідачем земельною ділянкою, тобто, у відповідача відсутнє право оренди на належну позивачу земельну ділянку. Суд зазначив, що даний висновок узгоджується із правовими висновками щодо способу захисту у спорах орендодавця земельної ділянки з орендарем земельної ділянки, викладеними в постанові Верховного Суду від 19.02.2024 року в справі № 567/3/22, згідно яких належним способом захисту прав орендодавця, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди у відповідача ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на належну йому земельну ділянку площею 3,11 га ріллі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки наявні підстави для захисту порушеного прав власника земельної ділянки саме таким чином. Вирішуючи вимоги позову ОСОБА_1 в частині зобов`язання відповідача повернути позивачу належну йому земельну ділянку, суд першої інстанції зазначив, що термін дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, який зареєстрований 01.10.2014 року, закінчився 01.10.2019 року. Волевиявлення позивача на продовження дії договору оренди відсутнє, додаткову угоду від 20.06.2018 року до договору оренди від 01.01.2014 року позивач не підписував. Право оренди у відповідача на належну позивачу земельну ділянку відсутнє, тому відповідач користується земельною ділянкою позивача без належних правових підстав. При цьому , суд першої інстанції вказав, що для захисту права власності позивача належним способом захисту, у даному випадку, є повернення позивачу належної йому земельної ділянки. Тобто, ОСОБА_1 , як власник, позбавлений можливості вільно користуватись і розпоряджатись належною йому земельною ділянкою, і має право у відповідності до статті 391 ЦК України, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном шляхом подання, як неволодіючий власник, негаторного позову до володіючого невласника, яким є відповідач ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ, оскільки протиправна поведінка відповідача перешкоджає позивачу здійснювати його право користуватись та розпоряджатись належною позивачу земельною ділянкою. Встановивши факт протиправності дій відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача повернути належну йому земельну ділянку. Відповідно до статей: 133, 141 ЦПК України, судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1 717 грн. 76 коп., а також витрати, пов`язані із проведенням експертизи в сумі 6 058 грн. 24 коп., а всього: судові витрати на загальну суму 7 776 грн.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ відносно того, що висновок оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року про наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову до Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, не узгоджується із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

В доводах апеляційної скарги апелянт Товариство з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ зазначає, що позивачем не заперечується обставина отримання орендної плати від відповідача у період після продовження строку дії договору оренди від 01.01.2014 року додатковою угодою від 20.06.2018 року. Апелянт стверджує, що позивач у 2019 році вже був обізнаний про ймовірне порушення своїх прав, у зв`язку із укладенням додаткової угоди до договору оренди, при цьому, продовжував отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою, яка була збільшена умовами додаткової угоди з 5% до 11% від узгодженої сторонами грошової оцінки земельної ділянки, та не заперечував проти цього, чим визнав у повній мірі орендні правовідносини, які склались. За доводами апелянта, фактичне отримання позивачем орендної плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою та виконання сторонами додаткової угоди до договору оренди може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його істотних умов. При цьому, апелянт посилається на статтю 638 ЦК України, згідно якої договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Апелянт, стверджуючи про необґрунтованість висновків оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року, посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.10.2022 року у справі 227/3760/19-ц.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом статті 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 статті 202 ЦК України).

Відповідно до законодавчого визначення, правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися із проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Положеннями ч.3 статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у ч.1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто, у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Згідно ч.1 статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або у письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (ч.1 статті 207 ЦК України).

Відповідно до ч.1 статті 627 ЦК України, і відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч.1 статті 638 ЦК України).

Згідно приписів ч.1 статті 14 Закону України Про оренду землі, договір оренди землі укладається у письмовій формі.

Положеннями ч.1 статті 15 Закону України Про оренду землі визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей: 4-6, 11, 17, 19 цього Закону, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч.2 статті 15 Закону України Про оренду землі ).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей: 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Приписами ч.2 статті 16 ЦК України регламентовано способи захисту цивільних прав та інтересів.

У постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц, провадження №14-499цс19, Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. У такому випадку власник земельної ділянки вправі захищати своє порушене право на користування земельною ділянкою, спростовуючи факт укладення ним договору оренди земельної ділянки у мотивах негаторного позову та виходячи з дійсного змісту правовідносин, які склалися у зв`язку із фактичним використанням земельної ділянки. Ефективним способом захисту права, яке позивач вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема, шляхом пред`явлення вимоги про повернення таких земельних ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 23 вересня 2020 року у справі № 396/1857/16; від 11 листопада 2020 року у справі № 598/538/19, провадження № 61-9846св20; від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц, провадження № 61-9582св22.

В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3, 26 га (рілля) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території колишньої Української сільської ради Талалаївського району Чернігівської області, що підтверджується копією державного акту серії ЯГ № 868887 від 31.07.2007 року (а.с.28, том 1).

Згідно плану меж земельної ділянки, до належної позивачу земельної ділянки загальної площею 3, 26 га входить земельна ділянка площею 3, 11 га (рілля) з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741, та площею 0,15 га (кормові угіддя) з кадастровим номером 7425384500:05:001:2012 (а.с.27, том 1). Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, орендодавець ОСОБА_1 передав орендарю ТОВ АФ Зоря земельну ділянку з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741 площею 3, 11 га (рілля). Договір укладено строком на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк, як це передбачено п.3.1 договору. Пунктом 15.1 даного договору передбачено, що він набуває чинності з дня його підписання сторонками та державної реєстрації прав за ним. Невід`ємними частинами договору є: кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів, акт визначення меж в натурі (на місцевості), акт приймання-передачі земельної ділянки (а.с.19-24, том 1).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, дата формування: 12.07.2023 року, відносно земельної ділянки з кадастровим номером 7425384500:05:001:1741 площею 3, 11 га ріллі зареєстровано інше речове право - право оренди земельної ділянки на підставі договору оренди від 01.01.2014 року між ОСОБА_1 та СТОВ АФ Зоря; додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі від 01.01.2014 року від 20.06.2018 року між СТОВ Агрофірма Зоря та ОСОБА_1 . Строк дії речового права - до 31.12.2028, з правом пролонгації (а.с.17-18, том 1).

ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ є правонаступником, зокрема, СТОВ Агрофірма Зоря. Дані відомості містяться у Витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.40-50, а.с.42, зворот, том1).

Згідно висновку експерта Чернігівського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 23.05.2024 року №290/24-24, призначеної ухвалою суду першої інстанції від 26.02.2024 року, підпис від імені ОСОБА_1 в графі Орендодавець в додатковій угоді від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 3, 11 га (рілля), кадастровий номер 7425384500:05:001:1741 від 01.01.2014 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ Агрофірма Зоря, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою без наслідування його підпису (а.с.124-130, том 1).

Доводи апеляційної скарги стверджують, що позивач у 2019 році вже був обізнаний про ймовірне порушення своїх прав, у зв`язку із укладенням додаткової угоди до договору оренди, при цьому, продовжував отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою, яка була збільшена умовами додаткової угоди з 5% до 11% від узгодженої сторонами грошової оцінки земельної ділянки, та не заперечував проти цього, чим визнав у повній мірі орендні правовідносини, які склались. За доводами апелянта, фактичне отримання позивачем орендної плати за користування відповідачем спірною земельною ділянкою та виконання сторонами додаткової угоди до договору оренди може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його істотних умов. При цьому, апелянт посилається на статтю 638 ЦК України, згідно якої договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно наданих відповідачем копій бухгалтерських документів, ОСОБА_1 отримував орендну плату протягом 2015-2020 років (а.с.60-61, том 1). В ході розгляду справи позивачем не заперечувалась обставинна отримання орендної плати від відповідача у вказаний хронологічний період.

Відповідно до приписів ч.2 статті 205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

Між тим, відповідно до ч.2 статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані із орендою землі, є Закон України Про оренду землі.

Положеннями ч.1 статті 4, ч.1 статті 5 Закону України Про оренду землі передбачено, що орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи. Орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (ч.1 статті 16 Закону України Про оренду землі).

Відповідно до п.2 ч.1 статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч.1 статті 206 ЦК України).

Приписами ч.1 статті 210 ЦК України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Згідно із ч.1 статті 14 Закону України Про оренду землі, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до статті 17 Закону України Про оренду землі, об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, можна дійти висновку, що у разі непідписання особою договорів оренди земельної ділянки або додаткових угод до нього, відсутні підстави вважати, що такий договір є укладеним, тому наявні підстави щодо необхідності усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення.

Отже, враховуючи конкретні встановлені судами обставини справи, що розглядається, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у даній справі.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 26 квітня 2022 року у справі № 378/1194/20, провадження № 61-20827св21, від 14 грудня 2022 року у справі № 394/85/21-ц, провадження № 61-9582св22, від 11 травня 2023 року у справі №357/3155/21, провадження № 61-10293св22.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі №145/2047/16-ц вказала, що зазначена доктрина проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи - сторони правочину (наприклад, прийняття оплати за товар за договором купівлі-продажу) як волевиявлення, яке свідчить про вчинення правочину, зокрема про його схвалення. Відповідно до частини другої статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Отже, конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі.

У постанові від 27.11.2024 року у справі №204/8017/17, провадження № 14-29цс23, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто, йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Таким чином, неукладеність договору у зв`язку з недотриманням встановленої для нього законом обов`язкової письмової форми, зокрема, і щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися із відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто, якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неуповноваженою особою (підроблення підпису). Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв`язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Натомість, неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абзацу першого частини першої статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним на підставі вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Відповідно до приписів ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.1, ч.2, ч.3 статті 89 ЦПК України, яка регламентує оцінку доказів, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд звертає увагу на ту обставину, що згідно наданих відповідачем копій бухгалтерських документів, ОСОБА_1 отримував орендну плату протягом 2015-2020 років, що позивачем не заперечується. Разом з тим, відповідачем не надано належних та достатніх доказів, у розумінні приписів статей: 77, 80 ЦПК України, щодо отримання ОСОБА_1 орендної плати у хронологічний період дії додаткової угоди від 20.06.2018 року, та фактичного користування відповідачем належною позивачу земельною ділянкою, після 2020 року, що в свою чергу спростовує доводи апелянта про належне виконання сторонами умов додаткової угоди від 20.06.2018 року. За даних обставин, в ході апеляційного розгляду даної справи відповідачем не спростовано презумпцію відсутності волевиявлення ОСОБА_1 на укладення додаткової угоди від 20.06.2018 року.

Посилання у апеляційній скарзі на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі 227/3760/19-ц, згідно із якою, у разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі), то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше), не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року. Оскільки висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , за встановлених фактичних обставин у даній цивільній справі № 747/433/23, не суперечить висновкам, висловленим у даній постанові Великої Палати Верховного Суду. У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом. Також позов не може містити вимогу, у якій йдеться про предмет спору, що відсутній (не існує); реституція ж як спосіб захисту, застосовується для повернення виконаного за правочином, а не в тому разі, коли жодного виконання не відбувалося. У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення. Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача (наприклад, зайняттям та використанням іншою особою приміщення позивача за відсутності встановлених для цього правових підстав). Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

У даній справі №747/433/23, спірні правовідносини виникли з тих підстав, що правочин не був укладений у належній для договору оренди землі письмовій формі, оскільки ОСОБА_1 його не підписував. Отже, волевиявлення позивача на надання належної йому земельної ділянки у користування відповідачу на підставі додаткової угоди від 20.06.2018 року не підтверджено його особистим підписом, а тому є відсутнім, і на вказаних обставинах і наполягає позивач у доводах позовної заяви.

У контексті приписів норм Закону, які регламентують спірні правовідносини, та фактичних, документально підтверджених обставин справи, суд першої інстанції, встановивши, що позивач не підписував додаткову угоду від 20.06.2018 року до договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, дійшов обґрунтованого висновку, що зазначена додаткова угода є неукладеною, а зареєстроване речове право порушує права позивача, і при цьому, відсутні правові підстави для користування відповідачем земельною ділянкою, тобто, у відповідача відсутнє право оренди на належну позивачу земельну ділянку. Вказаний висновок суду першої інстанції узгоджується із правовими висновками щодо способу захисту у спорах орендодавця земельної ділянки з орендарем земельної ділянки, викладеними у постанові Верховного Суду від 19.02.2024 року в справі № 567/3/22, відповідно до яких, належним способом захисту прав орендодавця, який у спірних правовідносинах вважає, що зареєстроване право оренди відсутнє, є його вимога до особи, за якою зареєстроване право оренди, про визнання відсутнім права оренди. Відповідне судове рішення про задоволення такої вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про припинення права оренди відповідача. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання відсутнім права оренди у відповідача ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на належну йому земельну ділянку площею 3,11 га ріллі, є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки наявні підстави для захисту порушеного прав власника земельної ділянки саме таким чином. Розглядаючи позовну вимогу ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача повернути належну йому земельну ділянку, суд першої інстанції зазначив, що термін дії укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки від 01.01.2014 року, який є зареєстрованим 01.10.2014 року, закінчився 01.10.2019 року. Волевиявлення позивача на продовження дії договору оренди відсутнє, додаткову угоду від 20.06.2018 року до договору оренди від 01.01.2014 року позивач не підписував. Право оренди у відповідача на належну позивачу земельну ділянку відсутнє, тому відповідач користується земельною ділянкою позивача без належних правових підстав. Суд першої інстанції вказав, що для захисту права власності позивача належним способом, у даному випадку, є повернення позивачу належної йому земельної ділянки. Тобто, ОСОБА_1 , як власник, позбавлений можливості вільно користуватись і розпоряджатись належною йому земельною ділянкою і має право, у відповідності до статті 391 ЦК України, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користуватися та розпоряджатися своїм майном шляхом подання, як неволодіючий власник, негаторного позову до володіючого невласника, яким є відповідач - ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ, так як протиправна поведінка відповідача перешкоджає позивачу здійснювати його право користуватись та розпоряджатись належною йому земельною ділянкою. Таким чином, встановивши факт протиправності дій відповідача, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання відповідача повернути належну йому земельну ділянку.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вказаних вище висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення вимог заявленого ОСОБА_1 позову, оскільки дані висновки суду першої інстанції узгоджуються із фактичними обставинами справи, які є документально підтвердженими, та нормами права, які регламентують спірні правовідносини.

Додатковим рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат - задоволено частково. Стягнуто з ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 17 500 грн. У задоволенні решти вимог заяви, судом відмовлено.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року та ухвалити нове рішення, яке викласти у наступній редакції: Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу в сумі 5 000 (п`ять тисяч) грн. Апелянт вважає, що судові витрати позивача на правничу допомогу в сумі 17 500 грн., які стягнуто судом першої інстанції із відповідача на користь позивача, є неспівмірними із складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим адвокатом часом на надання даних послуг, ці витрати не відповідають критерію їх реальності, та розумності їх розміру. Апелянт зазначає, що у заяві про ухвалення додаткового рішення від 07.11.2024 року позивач просив ухвалити додаткове рішення про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, проте, не зазначив суму даних судових витрат. По даній справі проведено тринадцять судових засідань, із них, чотири судові засідання тривалістю по 3, 4, 7, 8 хвилин, всього судові засідання по справі за період з 15.08.2023 року по 04.11.2024 року тривали близько шести годин, всі вони здійснювалися в онлайн режимі. Апелянт вважає, що за представництво інтересів позивача у даній справі, враховуючи рівень складності справи, задоволенню підлягають судові витрати за представництво у сумі 2 000 грн. За доводами апелянта, до заяви про ухвалення додаткового рішення позивачем було додано договір про надання правничої допомоги б/н від 20.06.2023 року на представництво інтересів позивача у справі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ ТАС АГРО ПІВНІЧ про повернення земельних ділянок та скасування державної реєстрації. В той же час, у справі № 747/433/23 розглядалася позовна заява про визнання відсутнім права оренди та зобов`язання усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, і тому апелянт вважає, що представник позивача вийшов за межі вищезазначеного договору про надання правничої допомоги, та вимоги щодо стягнення судових витрат є неправомірними. Апелянт звертає увагу, що даний позов є шаблонним, і не вимагає великої необхідності у дослідженні судової практики, що значно зменшує кількість часу надання правничої допомоги. За доводами апелянта, відсутні будь-які пояснення чи докази позивача, щодо причин, у зв`язку із якими не було подано підтверджень розміру понесених позивачем судових витрат до закінчення судових дебатів у справі.

З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно положень ч.1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пунктах 34-47 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19, зазначено, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно із ч.8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

На підставі наведеного, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1)їх дійсність; 2)необхідність; 3)розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Зі змісту статей: 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі, і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними і публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказаний висновок щодо застосування норм права наведено у постанові Верховного Суду від 20.01.2021 року у справі №750/2055/20, провадження №14-16723св20.

Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що при визначенні суми відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява №19336/04), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Як вбачається із матеріалів даної справи, у поданій позовній заяві позивач вказав, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, становить, зокрема, 20 000 грн. на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції. Під час розгляду справи судом першої інстанції, представником позивача було зроблено відповідну заяву, відносно надання позивачем доказів про понесені ним судові витрати на правничу допомогу.

07.11.2024 року представник позивача - адвокат Фесик І.А. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, надавши суду відповідні документи на підтвердження понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу, а також докази направлення даної заяви із додатками, відповідачу (а.с.196-201, том 1).

Згідно матеріалів даної справи, своїм правом на подання відповідного клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, сторона відповідача не скористалась.

Як вбачається із наданих стороною позивача документів на підтвердження понесених Карповим М.І. судових витрат на професійну правничу допомогу (а.с.198-200, том 1), 20.06.2023 року між адвокатом Фесиком І.А. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правничої допомоги. За змістом п.5.6 даного договору, оплата наданої правничої допомоги здійснюється протягом 10 днів після набрання рішенням законної сили. Відповідно до п.6.1 зазначеного договору, він набирає чинності з моменту його підписання. Згідно умов договору, вартість правничої допомоги визначається з урахуванням рекомендацій щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, затверджених рішенням Ради адвокатів Чернігівської області від 22.03.2023 року №119 та з урахуванням складності справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та значенням справи для замовника. Згідно наданого стороною позивача розрахунку суми гонорару за надану правничу допомогу, загальна вартість наданих послуг становить: 22 500 грн., з них: вивчення документів замовника (40 хв.) - 1 000 грн., усна консультація (30 хв.) - 500 грн., підготовка позовної заяви до суду (4 год.) - 6 000 грн., оформлення позовної заяви в системі Електронний суд та додатків до неї (20 хв.) - 500 грн., оформлення письмових заяв та клопотань по справі (2 год.) - 3 000 грн., ознайомлення з відзивом з вивченням документів (1 год.) - 1 500 грн., представлення інтересів замовника по справі в суді - 10 000 грн. Актом виконаних робіт від 05.11.2024 року по договору про надання правничої допомоги від 20.06.2023 року підтверджується, що юридичні послуги надано відповідно до договору про надання правничої допомоги та претензії, зауваження щодо надання правничої допомоги, у замовника відсутні. Загальна вартість наданих послуг становить - 22 500 грн.

Як вбачається із додаткового рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року, суд першої інстанції, при вирішенні питання щодо стягнення із відповідача на користь позивача відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, керувався правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах: від 12.02.2020 року у справі №648/1102/19, від 11.11.2020 року у справі №673/1123/15-ц, відповідно до якої, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України). Суд першої інстанції зазначив, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а їх розмір є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Дослідивши надані стороною позивача докази щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції встановив, що згідно наданих стороною позивача документів, вартість представництва адвокатом інтересів позивача у Талалаївському районному суді Чернігівської області, оцінена у 10 000 грн. Суд першої інстанції зазначив, що по даній справі проведено тринадцять судових засідань, з них чотири судові засідання по 3, 4, 7, 8 хвилин, всього судові засідання по справі за період з 15.08.2023 року по 04.11.2024 року тривали близько шести годин. При цьому, представник позивача приймав участь в усіх судових засіданнях в режимі відеоконференції, із використанням власних технічних засобів - системи відеоконференцзв`язку EASYCON, згідно поданого ним клопотання. На думку суду першої інстанції, вартість послуги адвоката щодо представництва інтересів позивача в суді у розмірі 10 000 грн. за 6 годин участі в судових засіданнях в режимі відео конференції, не відповідає критеріям виправданості, розумності та справедливості, у зв`язку з чим, суд дійшов висновку про зменшення даної суми до 5 000 грн. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що заява сторони позивача про розподіл судових витрат, підлягає частковому задоволенню, і стягненню із відповідача на користь позивача підлягає 17 500 грн. судових витрат на правничу допомогу, що відповідає критерію виправданості. У задоволенні решти вимог даної заяви, судом першої інстанції - відмовлено.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що суд першої інстанції при ухваленні додаткового рішення від 15.11.2024 року не врахував, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу є необґрунтованим, він не відповідає складності справи, не спростовують висновків додаткового рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року відносно того, що саме сума понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 17 500 грн. є такою, що відповідає критерію виправданості.

За доводами апелянта, відсутні будь-які пояснення чи докази позивача, щодо причин, у зв`язку із якими не було подано підтверджень розміру понесених позивачем судових витрат до закінчення судових дебатів у справі. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що вказані доводи апелянта є необґрунтованими, оскільки за змістом п.5.6 договору про надання правничої допомоги від 20.06.2023 року (а.с.200-200, зворот, том 1), оплата наданої адвокатом правничої допомоги здійснюється протягом 10 днів після набрання рішенням законної сили. Доводи апеляційної скарги відносно того, що представник позивача вийшов за межі вищезазначеного договору про надання правничої допомоги, не спростовують обставин фактичного надання адвокатом послуг професійної правничої допомоги позивачу у даній цивільній справі. При цьому, апеляційний суд враховує ту обставину, що своїм правом на подання клопотання про зменшення судових витрат позивача, пов`язаних із наданням йому професійної правничої допомоги, сторона відповідача в ході вирішення вказаного питання судом першої інстанції, не скористалась. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін, без відповідних дій з боку такої сторони.

Необхідно зазначити, що описка у резолютивній частині додаткового рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року не може бути підставою для його скасування, у контексті приписів статті 269 ЦПК України, яка регламентує виправлення описок та арифметичних помилок у судовому рішенні.

Враховуючи наведене вище, доводи апеляційних скарг не містять в собі підстав для скасування оскаржуваних рішення суду першої інстанції від 04.11.2024 року та додаткового рішення суду першої інстанції від 15.11.2024 року, ухвалених на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини та на основі з`ясованих обставин, на які учасники судового розгляду даної справи посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом в ході розгляду даної справи.

За даних обставин, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04.11.2024 року, необхідно залишити без задоволення; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року, необхідно залишити без задоволення. При цьому, рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04.11.2024 року, необхідно залишити без змін; додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15.11.2024 року, необхідно залишити без змін.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2024 року - залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ТАС АГРО ПІВНІЧ на додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2024 року - залишити без задоволення.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 04 листопада 2024 року, залишити без змін.

Додаткове рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 15 листопада 2024 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Головуючий: Судді: