Постанова

від 12.03.2025 по справі 352/765/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 352/765/22

Провадження № 22-ц/4808/297/25

Головуючий у 1 інстанції ХОМИНЕЦЬ М. М.

Суддя-доповідач Пнівчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої (судді-доповідача) Пнівчук О.В.,

суддів: Бойчука І.В.,Томин О.О.,

з участю секретаря Кузнєцова В.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 на рішенняТисменицького районногосуду від28листопада 2024року,у складісудді ХоминецьМ.М.,у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Ямницької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання нечинним і скасування рішення Ямницької сільської ради ОТГ та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , Ямницької сільської ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання нечинним і скасування рішення Ямницької сільської ради ОТГ та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником будинковолодіння АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1425 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625888601:01:005:0171. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом серії ЯИ № 732678 від 22.01.2010. Присадибна земельна ділянка передана їй у власність на підставі рішення Ямницької сільської ради від 19.11.2009 відповідно до розробленої ДП «Івано-Франківський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації.

Належна їй земельна ділянка межує: від А до Б землі сільської ради (вул. С. Бандери), від Б до В земельна ділянка ОСОБА_3 , від В до Г землі сільської ради (стежка, заїзд), від Г до А земельна ділянка ОСОБА_4 .

У 2020 році між нею та її сусідкою ОСОБА_1 , яка проживає в будинковолодінні АДРЕСА_2 , виник конфлікт, пов`язаний з тим, що остання перегородила і виорала суміжну земельну ділянку (стежку - заїзд), якою користувалася позивачка та інші жителі села. Свої дії пояснювала тим, що вона є межівником позивачки по усій довжині земельної ділянки від В до А, що жодної стежки -заїзду між їх земельними ділянками немає.

На неодноразові звернення позивачки Ямницька сільська рада ОТГ 22.10.2020 склала акт комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою, затверджений рішенням сільської ради від 05.11.2020, у якому вказано, що вона як суміжник без зауваження погодила технічну документацію на земельну ділянку відповідачки, тому спір щодо незаконної приватизації останньою частини земельної ділянки загального користування слід вирішувати в судовому порядку.

В описі меж земельної ділянки відповідачки не зазначена стежка-заїзд між їх земельними ділянками. Тобто сільська рада у порушення вимог ст. 83 ЗК України передала у власність відповідачці, а остання приватизувала земельну ділянку загального користування стежку-заїзд між їх земельними ділянками, що порушує право позивачки на користування цим заїздом як землею загального користування. Відповідачка отримала у власність спірну земельну ділянку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що є порушенням вимог закону, оскільки спірна земельна ділянка їй раніше не виділялася, не була в її фактичному користуванні, право на приватизацію земельної ділянки у відповідачки виникло після успадкування 24.02.2018 будинковолодіння на АДРЕСА_2 в порядку ст. 120 ЗК України.

Просила: 1) визнати незаконним і скасувати рішення Ямницької сільської ради ОТГ Івано-Франківської області від 10.10.2018 «Про стан розгляду заяв громадян» про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1319 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2625888601:01:005:0791, та передачу у власність відповідачці вказаної земельної ділянки;

2) визнати незаконним і скасувати рішення державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Гончаренко С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43712848 від 26.10.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1677695226258, про державну реєстрацію 24.10.2018 права власності на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 2625888601:01:005:0791 площею 0,1319 га за ОСОБА_1 на підставі рішення Ямницької сільської ради ОТГ Івано-Франківської області б/н від 10.10.2018;

3) зобов`язати ОСОБА_1 не чинити їй перешкод у користуванні стежкою заїздом, розташованим між земельною ділянкою на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2625888601:01:005:0171) та земельною ділянкою на АДРЕСА_1 .

Рішенням Тисменицького районного суду від 28 листопада 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , Ямницької сільської ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, визнання нечинним і скасування рішення Ямницької сільської ради ОТГ та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку задоволено.

Визнано недійсним рішення Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області від 10 жовтня 2018 року «Про стан розгляду заяв громадян» про затвердження ОСОБА_1 технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1319 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2625888601:01:005:0791, та передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1319 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2625888601:01:005:0791.

Скасовано рішення державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Гончаренко С.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43712848 від 26.10.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1677695226258, про державну реєстрацію 24.10.2018 права власності на об`єкт нерухомого майна земельну ділянку з кадастровим номером 2625888601:01:005:0791 площею 0,1319 га за ОСОБА_1 на підставі витягу з рішення Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області б/н від 10.10.2018.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні стежкою заїздом, розташованим між земельною ділянкою на АДРЕСА_1 (кадастровий номер 2625888601:01:005:0171) та земельною ділянкою на АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 на вказане рішення суду подала апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зазначає, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номеру. Формування земельних ділянок здійснюється за проектом землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставо для її формування.

З метою виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі було здійснено ряд заходів та комплекс робіт необхідних для виготовлення технічної документації, а саме складені Акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 10.05.2018 та Акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 31.05.2018. Дані акти складені у присутності власників (землекористувачів) суміжних земельних ділянок, зокрема, позивачки, які погодили межі її земельної ділянки, підписавши вказані акти, претензій до існуючих меж не мали.

Оскільки технічна документація відповідала всім вимогам чинного законодавства та була погоджена суміжними землекористувачами без жодних зауважень рішенням Ямницької сільської ради ОТГ від 10.10.2018 відповідачці затверджено технічну документацію та передано у власність земельну ділянку площею 0,1319 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 , кадастровий номер 2625888601:01:005:0791. На підставі вказаного рішення 24.10.2018 здійснена державна реєстрація права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку.

Зазначає, що згідно з викопіювання з генплану Ямницької сільської ради між її земельною ділянкою та суміжною земельною ділянкою позивачки стежка-заїзд не передбачена та відсутня. Належна їй земельна ділянка не накладається на суміжну земельну ділянку позивачки та жодним чином не порушує права останньої як суміжного землекористувача.

Вважає, що вона жодним чином не порушила будь-яких прав чи охоронюваних законом інтересів позивачки, а тому скасування рішення Ямницької сільської ради та державної реєстрації права власності на земельну ділянку є неналежним способом захисту порушеного права позивачки.

Позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження свого порушеного права з боку відповідачки як суміжного власника. Також не підтверджено доказами твердження позивачки про те, що під час набуття нею у власність земельної ділянки її площу збільшено з 0,0906 га до 0,1000 га за рахунок земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 чи земель загального користування, а саме стежки-заїзду.

Вказує, що відповідність технічної документації із землеустрою вимогам діючого законодавства може бути встановлена за результатами проведення судової експертизи з питань землеустрою, проте такої експертизи під час розгляду справи не проведено.

Також не надано доказів, що під час формування та держаної реєстрації земельної ділянки відповідачки були допущені порушення вимог законодавства.

Вважає, що судом першої інстанції спотворено показання свідків про те, що останні не мають доступу до своїх земельних ділянок.

Зазначає, що пояснення свідка ОСОБА_5 є неналежним та недопустимим доказом, оскільки клопотання про допит свідка стороною позивача подано після закриття підготовчого провадження у справі з пропуском передбаченого законом процесуального строку.

Просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористалась.

В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Попович В.В. підтримав доводи апеляційної скарги з наведених в ній мотивів.

Позивачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційного суду заперечили доводи апеляційної скарги, вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Представник Ямницької сільської ради Івано-Франківського району в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі ч. 2 ст. 372 ЦПК України апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, який будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що передача Ямницькою сільською радою рішенням від 10.10.2018 у власність відповідачці земельної ділянки з кадастровим номером 2625888601:01:005:0791, частина якої є заїздом землею загального користування, та державна реєстрація права власності відповідачки на земельну ділянку, до якої ввійшла земля загального користування, порушують право позивачки на постійне користування громадським заїздом, який межує з її земельною ділянкою, що призводить до порушення її прав як власника, зокрема, права на повноцінне користування земельною ділянкою.

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Судом встановлено, що сторони позивачка ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_1 є власниками сусідніх будинковолодінь та суміжних земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибних ділянок), розташованих на АДРЕСА_1 .

Право власності позивачки ОСОБА_2 на будинковолодіння АДРЕСА_1 підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29.01.1999 з реєстраційним написом на правовстановлюючому документі про реєстрацію права власності 18.03.1999 Івано-Франківським ОБТІ.

Право власності позивачки на земельну ділянку площею 0,1425 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625888601:01:005:0171 посвідчується державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 732578 від 22.01.2010.

Право власності відповідачки ОСОБА_1 на будинковолодіння АДРЕСА_2 24.02.2018 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 24.02.2018.

Право власності відповідачки на земельну ділянку площею 0,1319 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625888601:01:005:0791 зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 24.10.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1677695226258. Підставою внесення запису про право власності є рішення державного реєстратора виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Івано-Франківської області Гончаренко С. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 43712848 від 26.10.2018; підставою для державної реєстрації права власності є витяг з рішення Ямницької сільської ради об`єднаної територіальної громади Івано-Франківської області б/н від 10.10.2018. Вказані обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

З листа Ямницької сільської ради від 11.11.2020, витягу з рішення сільської ради від 05.11.2020 та акту комісії з питань земельних відносин, природокористування, планування території, будівництва, архітектури, охорони пам`яток, історичного середовища та благоустрою від 22.10.2020 вбачається, що між сторонами наявний спір, який підлягає вирішенню в судовому порядку, щодо користування стежкою-заїздом між їх присадибними ділянками, існування якого підтвердили землекористувачі сусідніх земельних ділянок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 .

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право на звернення до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися та розпоряджатися земельними ділянками.

Згідно з пунктом «б» статті 80 ЗК України суб`єктами права власності на землю є, серед іншого, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Відповідно до частин першої, третьої статті 116 ЗК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Статтею 118 ЗК України передбачено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (ч. 7 ст. 118 ЗК України).

Частиною 9 вищевказаної статті передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відповідно до статті 39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Згідно з частинами першою, другою статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об`єктами повітряного і трубопровідного транспорту (п.п. «а», «б» ч. 3 ст. 83 ЗК України).

Згідно зі статтею 125 ЗК України, (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року у справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19).

Відповідно до вимог статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства.

Згідно з частиною першою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей.

Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях. Порядок обміну інформацією між містобудівним та державним земельним кадастрами встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Оспорюваним рішенням від 10.10.2018 «Про стан розгляду заяв громадян» Ямницька сільська рада затвердила відповідачці ОСОБА_1 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1319 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_2 з кадастровим номером 2625888601:01:005:0791 та передала земельну ділянку у власність відповідачки.

З наявного в технічній документації відповідачки ОСОБА_1 опису меж суміжних землевласників (землекористувачів) вбачається, що від А до Б землі сільської ради, від Б до В земельна ділянка ОСОБА_10 , від В до Г землі сільської ради (вул. С. Бандери), від Г до Д земельна ділянка ОСОБА_2 , від Д до Е землі сільської ради, від Е до Є земельна ділянка ОСОБА_11 , від Є до А земельна ділянка ОСОБА_12 .

Позначена в описі меж земельної ділянки відповідачки межа із земельною ділянкою позивачки ОСОБА_2 від Г до Д складається з трьох відрізків розміром відповідно 11,00 м, 21,47 м та 53,05 м.

В той же час, з належного позивачці ОСОБА_2 державного акта серії ЯИ № 732578 від 22.01.2010 на право власності на земельну ділянку 0,1425 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 2625888601:01:005:0171 та наявного в технічній документації із землеустрою кадастрового плану земельної ділянки, земельна ділянка позивачки площею 0,1425 га межує: від А до Б із землями сільської ради (вул. С. Бандери), від Б до В із земельною ділянкою ОСОБА_3 , від В до Г із землями сільської ради (стежка, заїзд), від Г до А із земельною ділянкою ОСОБА_4 , після смерті якої відповідачка успадкувала сусіднє будинковолодіння та яка була попереднім користувачем земельної ділянки відповідачки.

Суд першої інстанції правильно встановив, що в кадастровому плані земельної ділянки позивачки, що був складений на 9 років раніше, від А до Г зазначена межа із земельною ділянкою відповідачки, що складається з двох відрізків відповідно 10,99 м та 21,46 м. Третій відрізок з початком у точці Г розміром 53,05 м є заїздом землею загального користування.

Таким чином, відповідачка ОСОБА_1 безпідставно приватизувала земельну ділянку під стежкою-заїздом між присадибними ділянками сторін, існування якого підтвердили землекористувачі сусідніх земельних ділянок, а в судовому засіданні суду першої інстанції свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_9 .

За приписами ч. 1,2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч.ч. 1,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Тягар доведення обґрунтованості вимог позову за загальними правилами процесуального закону покладається саме на позивача, а не реалізовується у спосіб спростування доводів пред`явлених вимог стороною відповідача, як беззаперечних. Якщо позивач, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, доведе суду обґрунтованість пред`явлених вимог, то у випадку їх неспростування стороною відповідача у спосіб, визначений законом, такі вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин(фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Посилання відповідачки, що технічна документація відповідає всім вимогам чинного законодавства та була погоджена суміжними землекористувачами спростовані судом першої інстанції.

Так, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачка не довела, що попередні власники успадкованого нею будинковолодіння користувалися присадибною ділянкою площею 0,1319 га та що до неї перейшло право користування земельною ділянкою саме в такому розмірі, яку вона приватизувала.

Судом встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 в лютому 2018 року успадкувала будинковолодіння АДРЕСА_2 . До неї згідно вимог ч. 2 ст. 120 ЗК України перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщене будинковолодіння, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як видно з наданих Ямницькою сільською радою копій погосподарських книг за 1996-2015 роки по будинковолодінню на АДРЕСА_2 , за попередніми власниками рахувалася земельна ділянка для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибна ділянка) в таких розмірах: 1996-2000 0,04 га (власник господарства ОСОБА_13 ); 2001-2005 0,04 га (власник ОСОБА_13 , потім ОСОБА_4 ); 2006-2010 від 0,04 до 0,07 га (власник ОСОБА_4 ); 2011-2015 0,07 га (власник ОСОБА_4 ).

Таким чином відповідачці передано у власність земельну ділянку більшою площею, ніж та яка була облікована за її господарством. Крім того, представник відповідачки у судовому засіданні апеляційного суду не заперечив, що спірна земельна ділянка яка використовувалась як стежка-заїзд передана у власність відповідачки ОСОБА_1 . Свої заперечення сторона відповідача заперечувала з мотивів того, що така стежка не відображена у генеральному плані села, та що позивачка як суміжний землевласник погодила межі земельної ділянки без будь-яких зауважень.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 580/168/16-ц зроблено висновок, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із власником та/або землекористувачем не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачів чи землевласників. Ненадання особою своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача та/або власника не може бути перешкодою для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. Стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що акт встановлення та узгодження меж земельної ділянки від 10.05.2018 та акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 31.05.2018, наявні в технічній документації відповідачки, не є беззаперечним доказом законності передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Щодо доводів апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції викопіювання із генплану Ямницької сільської ради Івано-Франківської області, відповідно до якого стежка-заїзд між суміжними землекористувачами ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не передбачена, то слід зазначити наступне.

Суд першої інстанції обґрунтованого відхилив посилання відповідачки на викопіювання з Генерального плану села як на доказ відсутності існування стежки між суміжними земельними ділянками.

Так, суд встановив, що в Ямницькій сільській раді відсутні генеральний план населеного пункту та детальний план території, на підставі яких встановлюються межі земель загального користування. Наявний у сільській раді проект формування території та встановлення меж Ямницької сільської ради і населеного пункту з картографічною частиною планом території сільської ради, оригінал якого суд оглянув у судовому засіданні, засвідчена копія якого долучена до матеріалів справи, не відображає всі наявні межі земель загального користування.

Відповідачкою ОСОБА_1 встановлені судом першої інстанцій обставини щодо існування спірної стежки-заїду не спростовано. Відповідачка не заявляла клопотань про призначення земельно-технічної експертизи у цій справі.

Отже, суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалі справи доказів та показань свідків правильно встановив, що відповідачка приватизувала земельну ділянку під стежкою-заїздом, якою користувалася позивачка, переоравши стежку, унеможливила вільний доступ до вказаної стежки, чим створює перешкоди позивачці у доступі до її земельної ділянки та житлового будинку.

З огляду на вказане суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

У частинах першій, другій, четвертій, п`ятій, восьмій статті 83 ЦПК України передбачено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання цього доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання цих доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частинами першою, другою статті 189 ЦПК України завданнями підготовчого провадження є остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Відповідно до пункту 10 частини другої статті 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд вирішує заяви та клопотання учасників справи.

У статті 222 ЦПК України визначено, що головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Отже, зібрання відповідних доказів здійснюється до закінчення підготовчого засідання. У разі якщо учасник справи пропустив такий строк, він має право на його поновлення, якщо надасть докази неможливості їх подання у передбачені процесуальним законодавством строки з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Допитуючи в судовому засіданні свідка ОСОБА_5 , який є депутатом Ямницької сільської ради попереднього та теперішнього скликання, головою земельної комісії, суд першої інстанції виходив з наступного.

Ямницька сільська рада надала для огляду в судовому засіданні копію генерального плану с. Ямниця за 1988 р., представник сільської ради посилався на відсутність у сільській раді оригіналу генерального плану. З оглянутої судом першої інстанції копії генерального плану не вбачається, коли, ким цей документ затверджений та чи в установленому законом порядку він погоджувався. Доказів його затвердження та погодження представник сільської ради суду не надав.

Ухвала суду від 27.05.2024 про витребування в Івано-Франківської філії ДП «Український державний науково-дослідний інститут проектування міст «ДІПРОМІСТО» імені Ю. М. Білоконя» оригіналу генерального плану с. Ямниця Івано-Франківського (колишнього Тисменицького) району Івано-Франківської області за 1988 рік для огляду в судовому засіданні не виконана, суду першої інстанції не надана жодна інформація з цього приводу.

Таким чином, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги щодо визнання пояснень свідка ОСОБА_5 неналежним та недопустимим доказом у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що, вирішуючи питання про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою загального користування стежкою-заїздом, суд першої інстанції, надав належну оцінку наданих на підтвердження такого порушення доказів у їх сукупності, виходячи з конкретних обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновки суду першої інстанції, та не містять підстав для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381- 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тисменицького районного суду від 28 листопада 2024 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 14 березня 2025 року.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: І.В. Бойчук

О.О. Томин