Рішення

від 04.03.2025 по справі 911/2895/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" березня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2895/24

Господарський суд Київської області у складі судді Д.Г.Зайця, за участю секретаря судового засідання Д.С.Бабяка, розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОРС», Хмельницька обл., м. Славута

до: 1) Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації, м. Москва

2) Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», м. Москва

про відшкодування збитків

представники:

від позивача Мельник О.В.

від відповідача 1 не з`явився

від відповідача 2 не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» б/н від 24.10.2024 року (вх. №3888 від 24.10.2024) (далі позивач) до Російської Федерації (далі відповідач 1) та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (далі відповідач 2) про солідарне відшкодування збитків у розмірі 100546857,06 грн., з яких 71456373,92 грн. реальних збитків та 29090483,14 грн. упущеної вигоди.

Ухвалою суду від 05.11.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2895/24 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.12.2024 року.

До суду від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання б/н від 16.12.2024 року (вх. №14433/24 від 17.12.2024 про долучення доказів, згідно з яким позивач просить суд долучити до матеріалів справи докази на підтвердження надіслання позивачем нотаріально посвідченого перекладу на російську мову позовної заяви з додатками та нотаріально посвідченого перекладу на російську мову ухвали суду про відкриття провадження від 05.11.2024 на адреси відповідачів, а саме: адресовані до Посольств Російської Федерації в Республіці Польща, в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, в Сполучених Штатах Америки, в Королівстві Данії, в Турецькій Республіці; до ДКР «ВЕБ.РФ» та підтвердження надіслання на відомі електронні пошти відповідачів.

Ухвалою суду від 17.12.2024 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №911/2895/24 на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 28.01.2025 року.

До суду від позивача надійшли додаткові пояснення б/н від 20.01.2025 року (вх. №623/25 від 23.01.2025).

Також, до суду від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання б/н від 23.01.2025 року (вх. №980/25 від 23.01.2025) про долучення доказів.

Представники відповідачів, повідомлених про час та місце розгляду справи, у судове засідання 28.01.2025 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Ухвалою суду від 28.01.2025 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 04.03.2025 року.

До суду від позивача через систему «Електронний суд» 03.03.2025 року надійшло клопотання про доручення до матеріалів справи доказів належного повідомлення відповідачів на відомі електронні пошти та на відомі поштові адреси ухвали суду від 28.01.2025, а саме, інформації АТ "УКРПОШТА" про трекінг відправлень на підтвердження вручення ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 28.01.2025; скрін-шоти; копії поштових листів які повернулись; підтвердження вручення ухвал суду, надісланих 13.12.2024, 21.01.2025, 17.02.2025.

Відповідачі, повідомлені про час та місце розгляду даної справи, у судове засідання 04.03.2025 року не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, відзиви на позов не надали.

Представник позивача у судовому засіданні 04.03.2025 року позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Судом враховано, що на офіційній сторінці Господарського суду Київської області розміщено відповідне оголошення веб-порталу «Судова влада України» в порядку, передбаченому ч.ч. 4, 5 ст. 122 Господарського процесуального кодексу України про час і місце розгляду даної справи.

Також, всі процесуальні документи суду у справі №911/2895/24 оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень веб-порталу "Судова влада України" в мережі Інтернет, відомості якого є офіційними, а доступ безоплатний та цілодобовий згідно Закону України "Про доступ до судових рішень".

При цьому, суд зазначає, що предметом позову є відшкодування шкоди, завданої збройною агресією російської федерації проти України; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН. У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що, у свою чергу, з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України. До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постановах від 14 квітня 2022 року у справі №308/9708/19, від 18 травня 2022 року №760/17232/20, а також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17, провадження №14-167цс20 (пункт 58).

Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі №990/80/22, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії.

При цьому, Верховний Суд виходив з того, що країна-агресор діяла поза межами свого суверенного права на самооборону, навпаки, віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, тому безумовно Російська Федерація надалі не користується в такій категорії справ своїм судовим імунітетом. Такі висновки наведено в постановах Верховного Суду від 08 та 22 червня 2022 року у справах №490/9551/19 та №311/498/20.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня 2022 року у справі №428/11673/19 та у справі №760/17232/20-ц, зазначивши додаткові аргументи непоширення судового імунітету Російської Федерації у спірних правовідносинах, а саме: підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з пунктом 1 статті 6 Конвенції; судовий імунітет Російської Федерації не застосовується з огляду на звичаєве міжнародне право, кодифіковане в Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності (2004); підтримання імунітету Російської Федерації є несумісним з міжнародно-правовими зобов`язаннями України у сфері боротьби з тероризмом; судовий імунітет Російської Федерації не підлягає застосуванню з огляду на порушення нею державного суверенітету України, а отже, не є здійсненням Російською Федерацією своїх суверенних прав, що охороняються судовим імунітетом.

Згідно ст. 3 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (ст. 365 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ГПК України, у разі, якщо в процесі розгляду справи господарському суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, господарський суд може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України «Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності» від 19.12.1992. Згідно вищезазначеної Угоди Компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією держави-відповідача 1 проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

За зверненням Міністерства юстиції України, Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також, сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно листа Міністерства юстиції України «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» №25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування.

Крім того, у зв`язку з агресією з боку держави-відповідача та введенням воєнного стану АТ «Укрпошта» з 25.02.2022 припинила обмін міжнародними поштовими відправленнями та поштовими переказами з державою-відповідачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 367 ГПК України, судове доручення надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.

Таким чином, з метою належного повідомлення відповідачів про розгляд даної справи необхідно вручити відповідачам копію позовної заяви та процесуальні документи у даній справі у перекладі на російську мову з нотаріальним засвідченням його вірності через Міністерство юстиції України.

Разом з тим, у зв`язку із порушенням Російською Федерацією цілей та принципів статуту ООН, Гельсінського Заключного Акта, Паризької Хартії для Нової Європи та ряді інших документів ОБСЄ, у зв`язку із широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти суверенітету та територіальної цілісності України, Міністерство закордонних справи України 24.02.2022 нотифікувало МЗЗ РФ про прийняте Україною рішення розірвати дипломатичні відносини з Росією, що були встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Російською Федерацією від 14.02.1992.

Відтак, діяльність дипломатичних представництв України в Росії та Росії в Україні, а також, будь-яке дипломатичне спілкування припинено відповідно до Віденської Конвенції про дипломатичні зносини 1961 року.

Отже, подальше застосування відповідного алгоритму для подачі будь-яких судових документів до російської сторони дипломатичними каналами не є можливим з огляду на розірвання дипломатичних відносин та евакуацію всіх співробітників дипломатичних та консульських установ України через повномасштабну агресію Російської Федерації проти України.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Відтак, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачам судових документів про відкриття провадження у справі №911/2895/24 дипломатичними каналами, суд дійшов висновку про подальше повідомлення відповідачів про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 122 ГПК України, відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, судом враховано, що позивачем подано клопотання б/н від 16.12.2024 року, б/н від 17.12.2024 та б/н від 22.01.2025 року про долучення до справи доказів, згідно яких, до матеріалів справи долучено докази на підтвердження надіслання позивачем нотаріально посвідченого перекладу на російську мову позовної заяви з додатками та нотаріально посвідченого перекладу на російську мову ухвали суду про відкриття провадження від 05.11.2024 та ухвали про відкладення розгляду справи від 17.12.2024 на адреси відповідачів, а саме: адресовані до Посольств Російської Федерації в Республіці Польща, в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, в Сполучених Штатах Америки, в Королівстві Данії, в Турецькій Республіці; до ДКР «ВЕБ.РФ» та підтвердження надіслання на відомі електронні пошти відповідачів. Також, позивачем подано клопотання б/н від 23.01.2025 року про долучення до матеріалів справи інформації АТ "УКРПОШТА" про трекінг відправлень на підтвердження вручення відповідачам позовної заяви з додатками та ухвали суду про відкриття провадження у справі від 05.11.2024, а саме, посольству Російської Федерації в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії (лист з трекінг номером RA300001622UA вручено 24.12.2024); посольству Російської Федерації в Турецькій Республіці (лист з трекінг номером RA300001596UA вручено 10.01.2025); посольству Російської Федерації в США (лист з трекінг номером RA300001579UA вручено 02.01.2025). Також, позивачем, з метою належного повідомлення відповідачів надсилалась на відомі електронні пошти та на відомі поштові адреси ухвала про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті від 28.01.2025, що підтверджується долученими до матеріалів справи скрін-шотами підтвердження надіслання на відомі електронні пошти посольств Російської Федерації в Сполученому Королівстві Великобританії та Північної Ірландії, у Королівстві Данії, у Сполучених Штатах Америки, в Турецькій Республіці, в Польщі, а також, підтвердження надіслання засобами по

Таким чином, учасники даної справи вважаються належним чином повідомленими про дату, час та місце судового засідання та про необхідність вчинення ними дій процесуального характеру.

Відповідачами відзиви на позовну заяву не подано, про причини та/або намір вчинити відповідні дії суд не повідомлено.

Згідно ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує спір за наявними матеріалами справи.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Враховуючи достатність в матеріалах справи доказів для повного, всебічного та об`єктивного розгляду спору по суті у судовому засіданні 04.03.2024 року, відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» є юридичною особою, резидент України, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб та громадських формувань 39331911.

Місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» є: 30000, Хмельницька обл., м. Славута, Шепетівський район, вул. Петра Сагайдачного,3.

Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» за КВЕД є: Виробництво інших меблів.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 01.02.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» (за договором орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АКВА-РОДОРС» (за договором орендодавець) укладено Договір №01022020-1 оренди нежитлових приміщень, згідно п. 1.1 якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) нежитлові приміщення, розташовані за адресою: Київська область, Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12. До складу орендованих приміщень входить: частина адміністративно-офісної будівлі, загальною площею 386,2 кв.м. (далі офісне приміщення), складське приміщення, як частина нежитлового приміщення офісно-складського комплексу, загальною площею 2000 кв.м. (далі складське приміщення).

Згідно Акту прийому-передачі орендованих нежитлових приміщень від 01.02.2020 року, орендодавець (ТОВ «АКВА-РОДОРС») передав, а орендар (ТОВ «РОДОРС») прийняв в тимчасове користування (оренду) відповідно до умов Договору №01022020-1 оренди нежитлових приміщень від 01.02.2020 року нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: Київська область, Броварський район, с. Погреби, вул. Лісова, 12, а саме, частину адміністративно-офісної будівлі, загальною площею 386,2 кв.м. (офісне приміщення), складське приміщення, як частина нежитлового приміщення офісно-складського комплексу, загальною площею 2000 кв.м. (складське приміщення)

Вказані офісно-складські приміщення на праві власності належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД», що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер витягу 191280399 від 03.12.2019, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 217803032212, номер запису про право власності 34389076. Товариство з обмеженою відповідальністю «АКВА-РОДОС» (Орендодавець) відповідно до Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №3 від 01.12.2021 року придбав, а ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» продав майнові права щодо володіння та користування об`єктами нерухомого майна строком на 12 місяців (з 01.12.2021 року по 30.11.2022 року включно). Згідно вказаного Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №3 від 01.12.2021, ТОВ «АКВА-РОДОС» придбало майнові права, що включають право володіння та користування нерухомим майном. В подальшому, ТОВ «АКВА-РОДОС» укладено Договір оренди нежитлових приміщень №01022020-1 від 01.02.2020 року з ТОВ «РОДОРС».

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 від 24.02.22 було введено в Україні воєнний стан, який триває на даний час.

10.10.2022 року під час чергового масового ракетного обстрілу території України, приблизно о 10 годині відбулось влучання ракет (у кількості двох одиниць) на територію ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД», а саме, в будівлі офісно-складського приміщення, які розташовані за адресою: 07416, Київська обл., Броварський р-н, село Погреби, вул. Лісова, будинок 12, загальною площею 23446,8 кв.м.

Так, внаслідок потрапляння двох ракет сталася пожежа, зруйновано офісно-складські приміщення а саме: офісно-складське приміщення загальною площею 23446,8 кв.м. частково знищене внаслідок ракетного обстрілу та спричиненої пожежі, а також, все майно, що знаходилось в середині будівель офісно-складського приміщення, зокрема, і майно (необоротні та оборотні активи) ТОВ «РОДОРС».

Позивачем також зазначено, що ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» звернулось до Господарського суду Київської області з позовною заявою до держави Російська Федерація, Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» про відшкодування 552019572,31 грн. з яких 550750107,82 грн. реальних збитків та 1269464,49 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, внаслідок пошкодження нерухомого майна. Рішенням Господарського суду Київської області від 30.05.2024 у справі №911/3948/23 позов ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» до Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» про стягнення 552019572,31 грн. задоволено повністю. Під час розгляду зазначеної судової справи, судом встановлено причинно-наслідковий зв`язок протиправної збройної агресії Російської Федерації на території України із знищенням та пошкодженням належного ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» нерухомого майна, де зберігалось майно (необоротні та оборотні активи) позивача - ТОВ «РОДОРС».

ТОВ «РОДОРС» відповідно до Договору оренди нежитлових приміщень №01022020-1 від 01.02.2020 року користувалось офісно-складськими приміщеннями за адресою Київська область, Броварський район, село Погреби, вулиця Лісова, 12 з метою здійснення господарської діяльності, зокрема, для розміщення (зберігання) майна (необоротні та оборотні активи), а також, користувалася офісним приміщенням для працівників.

У зв`язку із пошкодженням та частковим знищенням об`єктів, товарно-матеріальних цінностей за адресою: Київська область, Броварський район, село Погреби, вулиця Лісова, 12 в результаті ракетного обстрілу та спричиненої внаслідок обстрілу пожежі, з метою встановлення фактичних залишків та стану товарно-матеріальних цінностей, позивачем проведено інвентаризацію залишків товарно-матеріальних цінностей, обладнання, основних засобів, що знаходяться за адресою; Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12, виявлених на день після ракетних обстрілів та спричиненої пожежі, що підтверджується наказом №9/ІН від 10.10.2022 «Про проведення інвентаризації залишків товарно-матеріальних цінностей, обладнання, основних засобів, що знаходяться за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12», бухгалтерською довідкою №118 від 21.10.2022, протоколом інвентаризаційної комісії від 19.10.2022, актом списання №9/ІН-2 оборотних активів (матеріали, паливо, запасні частини, МШП, готова продукція, напівфабрикати, товари (фурнітура)) від 19.10.2022, актом списання №9/ІН-я необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції) від 19.10.2022, інвентаризаційним описом оборотних активів (матеріали, паливо, запасні частини, МШП, готова продукція, напівфабрикати, товари (фурнітура)) від 19.10.2022, інвентаризаційним описом необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, капітальні інвестиції) від 19.10.2022.

Для підтвердження наявності та розміру збитків, в тому числі, упущеної вигоди, ТОВ «РОДОРС» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО ФІНАНС ГРУП» для проведення оцінки. ТОВ «ГЕО ФІНАНС ГРУП» (Сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №249/2022 від 06.06.2022 року, виданий Фондом Державного майна України) на замовлення позивача проведено оцінку збитків та упущеної вигоди і підготовлено Звіт про оцінку збитків, завданих ТОВ «РОДОРС» внаслідок знищення необоротних активів, які обліковувалися на субрахунках 104, 105, 106, 1121, 1122 та оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281, та зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12 (Оцінювач: Полянський К.В. (Свідоцтво про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів №85 від 22.01.2014 року) та Звіт про оцінку збитків упущеної вигоди від неодержаного ТОВ «РОДОРС» прибутку внаслідок знищення оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281 та зберігалися за адресою: Київська обл., с. Погреби, вул. Лісова, 12 (Оцінювач: Зінченко Л.В., Кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 12.12.2009 Серія ЦМК №518, Посвідчення про підвищення кваліфікації ЦМК №0199-ПК від 24.06.2022 р., Сертифікат RICS (Royal Institution of Chartered Surveyors) від 18.07.2013 року, MRICS №6428596).

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, завданих ТОВ «РОДОРС» внаслідок знищення необоротних активів, які обліковувалися на субрахунках 104, 105, 106, 1121, 1122 та оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281, та зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12, оцінювачем встановлено, що під час агресії Російської Федерації, а саме, ракетного обстрілу території України, котрий відбувся 10.10.2022, (орієнтовний час 10:00) в складські приміщення, які розташовані за адресою: вул. Лісова №12, с. Погреби у Броварському районі Київської області, що належить ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД», відбулось два влучання засобів ураження, внаслідок чого будівля складу зазнала значних руйнувань та пожежі, а майно ТОВ «РОДОРС» знищено. Відповідно до умов Договору оренди нежитлових приміщень №01022020-1 від 01.02.2020 року та Додаткових угод №1 та №2 до даного договору, що укладений між ТОВ «АКВАРОДОС», (якому майнові права на нерухоме майно належить на підставі Договору купівлі-продажу майнових прав на нерухоме майно №3 від 01 грудня 2021 року) (орендодавець) та ТОВ «РОДОРС» (орендар), ТОВ «РОДОРС» зберігав власне майно. Відповідно до наданого Замовником Акту про пожежу від 10.10.2022 причина пожежі - попадання ракет (боєприпасів) та їх уламків в ході ракетних ударів. Відповідно до Акту комісійного обстеження об`єкта, пошкодженого внаслідок збройної агресії Російської Федерації від 14 жовтня 2022 року, 10 жовтня 2022 року внаслідок бойових дій, в складські приміщення відбулося два влучання засобів ураження.

Відповідно до Звіту про науково-технічну експертизу «Проведення науково-технічної експертизи стану конструкцій офісно-складських приміщень які розташовані за адресою: вул. Лісова №12, с. Погреби у Броварському районі Київської області, що були пошкоджені внаслідок бойових дій» зазначено, що 10.10.2022 року комплекс офісно-складських приміщень (літ. А), що розташовані на території ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» с. Погреби, вул. Лісова, 12 внаслідок влучання боєприпасу (ракети) зазнало пошкоджень. На об`єкті виникла пожежа і як наслідок аварійні руйнування конструкцій. За аналізом, характер і дислокація руйнувань будівлі (обвалення ділянок покриття, пошкодження зовнішніх та внутрішніх стін, понівечення і руйнація елементів фасадних систем, а також, пошкодження скління заповнення прорізів) вказують саме на руйнування від пожежі після влучання боєприпасів та дії вибуху. Внаслідок комбінованих особливих впливів типу «удар - вибух - пожежа» виникли механічні пошкодження частини конструкцій та пожежа в певному об`ємі будівлі, що в свою чергу вплинуло на металеві, з\б бетонні та цегляні будівельні конструкції які зазнали двосторонньої негативної дії - вогонь та високі температури з одного боку та вода при гасінні - з іншого.

Відповідно до Звіту про науково-технічну експертизу Державного підприємства «Науково - дослідний інститут будівельного виробництва», 10.10.2022 року комплекс офісно-складських приміщень (літ. А), що розташовані на території ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» с. Погреби, вул. Лісова, 12 зазнали пошкоджень внаслідок влучання боєприпасу (ракети). На об`єкті виникла пожежа і як наслідок аварійні руйнування конструкцій. В цьому офісно-складському приміщенні (літ. А) знаходились необоротні активи, які було знищено. Перелік таких активів було передано оцінювачу для визначення розміру збитків, понесених Замовником, для підтвердження понесених збитків у судах як на території України, так і за її межами, а також у інших будь-яких організаціях, фондах, установах з метою відшкодування завданої шкоди. Згідно Акту списання №9/ІН-1 необоротних активів від 19.10.2022 року, Комісія здійснила перевірку необоротних активів (основних засобів, нематеріальних активів, інших необоротних матеріальних активів, капітальних інвестицій), що зробилися непридатними, та встановила, що описані нижче необоротні активи (основні засоби, нематеріальні активи, інші необоротні матеріальні активи, капітальні інвестиції) підлягають списанню та вилученню з обліку. Згідно Акту списання №9/ІН-2 оборотних активів від 19.10.2022 року, Комісія здійснила перевірку оборотних активів (матеріалів, палива, запасних частин, МШП, готової продукції, напівфабрикатів, товарів), що зробилися непридатними, та встановила, що описані нижче оборотні активи (матеріали, паливо, запасні частини, МШП, готова продукція, напівфабрикати, товари (фурнітура)) підлягають списанню та вилученню з обліку

Відповідно до Звіту про оцінку збитків, завданих ТОВ «РОДОРС» внаслідок знищення необоротних активів, які обліковувалися на субрахунках 104, 105, 106, 1121, 1122 та оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281, та зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12 розмір реальних збитків без ПДВ становить: в гривнях 71456373,92 грн., в доларах США 1954036,34 доларів США, в Євро 1796234,46 Євро.

Відповідно до Звіту про оцінку збитків упущеної вигоди від неодержаного ТОВ «РОДОРС» прибутку внаслідок знищення оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281 та зберігалися за адресою: Київська обл., с. Погреби, вул. Лісова, 12 розмір упущеної вигоди без ПДВ становить: в гривнях 29090483,14 грн., в доларах США 795504,43 доларів США, в Євро 731262,08 Євро.

Враховуючи викладене, позивач зазначає, вказане вище майно було знищено в ході збройної агресії Російської Федерації, з огляду на що, загальна сума завданої йому шкоди складає 100546857,06 грн. Тому, позивач звернувся до суду з даним позовом до Російської Федерації посилаючись на норми міжнародного і національного законодавства України, на підставі яких просить стягнути з відповідача завдану його протиправними діями шкоду у вигляді вартості знищеного майна та упущеної вигоди у загальному розмірі 100546857,06 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Статтею 7 ГПК України визначено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.

Судочинство в господарських судах здійснюється, зокрема, відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч.ч.1-3 ст.3 ГПК України ).

Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України, учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 45 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Із змісту позовної заяви вбачається, що ТОВ «РОДОРС» відповідачем 1 визначено - Російську Федерацію, а відповідачем 2 Державну корпорацію розвитку «РЕБ.РФ».

Згідно до ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до ч. 4 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право», у тих випадках, коли в порушення норм міжнародного права Україні, її майну або представникам в іноземній державі не забезпечується такий же судовий імунітет, який згідно з частинами першою та другою цієї статті забезпечується іноземним державам, їх майну та представникам в Україні, Кабінетом Міністрів України може бути вжито до цієї держави, її майна відповідних заходів, дозволених міжнародним правом, якщо тільки заходів дипломатичного характеру не достатньо для врегулювання наслідків зазначеного порушення норм міжнародного права.

Отже, Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет щодо іноземної держави за відсутності згоди компетентних органів відповідної держави на залучення її до участі у справі у національному суді іншої держави.

Водночас, як Європейська конвенція про імунітет держав 1972 року (ст.11), так і Конвенція ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року (ст.12) передбачають, що договірна держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді справи в суді іншої договірної держави, який зазвичай має компетенцію розглядати справи, які стосуються грошової компенсації (відшкодування) у разі смерті чи заподіяння тілесного ушкодження особі чи заподіяння шкоди майну або його втрати в результаті дій чи бездіяльності держави, якщо така дія чи бездіяльність мали місце повністю або частково на території держави суду.

Україна не є учасницею жодної із цих Конвенцій. Однак, ці Конвенції відображають тенденцію розвитку міжнародного права щодо визнання того, що існують певні межі, в яких іноземна держава має право вимагати імунітет у цивільному процесі.

У рішенні від 14.03.2013 у справі «Олєйніков проти Росії» Європейський суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що положення Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності 2004 року застосовуються «відповідно до звичаєвого міжнародного права, навіть якщо ця держава не ратифікувала її», і суд повинен брати до уваги цей факт, вирішуючи питання про те, чи було дотримано право на доступ до суду у розумінні п.1 ст.6 Конвенції (п.68, п. 31).

Отже, особливістю правового статусу держави як суб`єкта міжнародних відносин є наявність у неї імунітету, який ґрунтується на загальному принципі міжнародного права «рівний над рівними має влади і юрисдикції». Однак, необхідною умовою дотримання цього принципу є взаємне визнання суверенітету країни.

Водночас, у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому, законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався і триває по теперішній час.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 14.04.2022 №2188-IX схвалено заяву Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», якою визнано геноцидом Українського народу дії збройних сил, політичного і військового керівництва Російської Федерації під час збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року.

У ч. 1 ст.2 Закону України «Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну» зазначено, що Російська Федерація є державою-терористом, однією з цілей політичного режиму якої є геноцид Українського народу, фізичне знищення, масові вбивства громадян України, вчинення міжнародних злочинів проти цивільного населення, використання заборонених методів війни, руйнування цивільних об`єктів та об`єктів критичної інфраструктури, штучне створення гуманітарної катастрофи в Україні або окремих її регіонах.

Відповідно до ст. 2 Конституції України, зокрема, суверенітет України поширюється на всю її територію. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Отже, перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ 1997року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.

У п.4 ч.1 ст.2 Статуту ООН закріплений принцип, згідно з яким всі члени ООН утримуються у їх міжнародних відносинах від загрози силою чи її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з цілями Об`єднаних Націй.

Відповідно до ч.1 ст.1 Статуту ООН, остання переслідує ціль підтримувати міжнародний мир і безпеку і з цією ціллю вживає ефективні колективні заходи для попередження та усунення загрози світу й актів агресії чи інших порушень миру, і проводить мирними засобами, відповідно до принципів справедливості і міжнародного права, залагодження чи вирішення міжнародних спорів чи ситуацій, які можуть призвести до порушення миру.

У міжнародному праві кодифіковані підстави для обмеження судового імунітету іноземної держави внаслідок завдання фізичної шкоди особі або збитків майну, так званий «деліктний виняток» (англ. «tort exсeption»). Умовами, необхідними для застосування «деліктного винятку», є: 1) принцип територіальності: місце дії/бездіяльності має бути на території держави суду; 2) присутність автора дії/бездіяльності на території держави суду в момент вчинення дії/бездіяльності (агента чи посадової особи іноземної держави); 3) дія/бездіяльність ймовірно може бути привласнена державі; 4) відповідальність за дії/бездіяльність передбачена положеннями законодавства держави суду; 5) завдання смерті, фізичної шкоди особі, збитків майну чи його втрата; 6) причинно-наслідковий зв`язок між діями/бездіяльністю і завданням смерті, фізичної шкоди особі або збитків майну чи його втратою.

Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у спорі, який розглядається, суд урахував таке: предметом позову є відшкодування шкоди, завданої юридичній особі, внаслідок знищення майна останньої; місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна; передбачається, що шкода завдана агентами Російської Федерації, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави України; вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН; національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні, у тому числі юридичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом «генерального делікту»).

Отже, Російська Федерація, вчинивши повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії, у тому числі юридичній особі, яка здійснює свої господарську діяльність на території України.

Аналогічна правова позиція щодо судового імунітету викладена у постановах Верховного Суду від 18.05.2022 у справі №428/11673/19, від 22.06.2022 у справі №311/498/20, від 12.10.2022 у справі №463/14365/21 Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22.

Також, судом береться до уваги правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.04.2022 у справі №308/9708/19, яка полягає в тому, що після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено Російську Федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії Російської Федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Отже, у разі застосування «деліктного винятку» будь-який спір, що виник на її території у резидента України, навіть з іноземною країною, зокрема й Російською Федерацією, може бути розглянутий та вирішений судом України як належним та повноважним судом.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно до ч.ч.1-3 ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частиною 1 ст. 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 1166 ЦК України встановлює загальні правила відшкодування завданої особі недоговірної шкоди так званої «деліктної шкоди». Загальною підставою застосування до правовідносин із завдання шкоди вказаної статті є відсутність договірних відносин між боржником (завдавачем шкоди) та кредитором (потерпілим).

Загальне правило вказаної статті встановлює, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача. За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Отже, при поданні позову про відшкодування заподіяної майнової шкоди, на позивача покладається обов`язок довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.2 ст.74 ГПК України).

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2 ст. 86 ГПК України).

При цьому, ч.3 ст.75 ГПК України визначено, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Судом встановлено, що у зв`язку з незаконними бойовими діями військовослужбовців збройних сил Російської Федерації на території України о 10 год. 00 хв. 10.10.2022 року відбулось потрапляння ракет у будівлі офісно-складського приміщення, що належать на праві власності ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» та розташовані за адресою: 07416, Київська обл., Броварський р-н, село Погреби, вул. Лісова, будинок 12, внаслідок чого відбулось загоряння та пожежа, що призвело до руйнування приміщення цивільної інфраструктури.

Одним із орендарів офісно-складських приміщень було ТОВ «РОДОРС», яке зберігало там своє майно. Відповідно до Акта про пожежу б/н від 10.10.2022 року, пожежею знищено, у тому числі, матеріальні цінності, які знаходились у офісно-складських приміщеннях, що розташовані за адресою: 07416, Київська обл., Броварський р-н, село Погреби, вул. Лісова, будинок, 12.

Слідчим Слідчого управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області 10.10.2022 р. внаслідок порушення збройними силами Російської Федерації законів та звичаїв війни, шляхом здійснення 10.10.2022 обстрілу приміщень за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12 та приміщень ТЕЦ-6 по вул. Пухівська, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 438 КК України, номер кримінального провадження: 22022101110000404.

ТОВ «РОДОРС» згідно постанови Слідчого управління ГУ СБУ у м. Києві та Київській області від 10.11.2022 року визнано потерпілим у кримінальному провадженні №.22022101110000404

В силу положень національного законодавства України та міжнародних договорів, як частини українського національного законодавства, дії відповідача за своєю суттю є актом збройної агресії по відношенню до України. Відтак, будь-які дії відповідача 1 з метою реалізації такої агресії є протиправними.

Відповідно до ч. 3 ст. 85 ГПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Отже, протиправність діяння відповідача 1 як складового елементу факту збройної агресії Росії проти України, в розумінні ч. 3 ст. 85 ГПК України, є загальновідомим фактом, який не потребує встановлення в судовому порядку та закріплений державою на законодавчому рівні.

Щодо вини, як складового елементу цивільного правопорушення, то законодавством України не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто, відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. В контексті зазначеного, саме відповідач повинен доводити відсутність своєї вини у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 21.04.2021 у справі №648/2035/17 та у постанові від 14.02.2018 у справі №686/10520/15-ц.

Також, обов`язковою умовою покладення на відповідача відповідальності за заподіяння збитків має бути безпосередній причинний зв`язок між вчиненими порушеннями і завданими збитками.

Підставою для відшкодування понесених збитків є спричинення їх внаслідок вчиненого порушення, тобто, наявності прямого причинного-наслідкового зв`язку між діями однієї сторони та зменшенням майнових прав іншої.

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що у зв`язку з незаконними бойовими діями військовослужбовців збройних сил Російської Федерації на території України о 10 год. 00 хв. 10.10.2022 року відбулось попадання ракет (боєприпасів) та їх уламків в ході ракетних ударів у офісно-складські приміщення, що належать на праві власності ТОВ «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД» та розташовані за адресою: 07416, Київська обл., Броварський р-н, село Погреби, вул. Лісова, будинок 12, в результаті чого, вказані приміщення цивільної інфраструктури зруйновані. Одним із орендарів виробничої таких офісно-складських приміщень було ТОВ «РОДОРС». Відповідно до Акта про пожежу б/н від 10.10.2022 року, пожежею знищено адміністративну складську будівлю на площі близько 12000 кв. м, товарно-матеріальні цінності, майно, а також пошкоджено стіни адміністративної будівлі, що розташовані за адресою: Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12.

Наведене підтверджується, зокрема, інформацією з Єдиного реєстру досудових розслідувань, згідно якого, відкрито кримінальне провадження № 22022101110000404 від 10.10.2022 року за ч.1 ст.438 КК України (Порушення законів та звичаїв війни).

Згідно ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК, України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №04/6455/17 та від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Таким чином, позивачем доведено суду належними, допустимими та достовірними доказами, в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 ГПК України, факт заподіяння збитків (шкоди) діями відповідача 1, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача 1 та завданою майну позивача шкодою.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем у даній справі належними та допустимими доказами доведено наявність повного складу цивільного правопорушення, що є умовою та підставою для застосування до відповідача 1 такого заходу відповідальності як відшкодування збитків.

Стосовно права власності позивача на знищене майно, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності позивача на майно (товар), яке було знищене у зв`язку з незаконними бойовими діями військовослужбовців збройних сил Російської Федерації на території України і знаходилось в орендованих офісно-складських приміщеннях Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНВЕСТ ПРОТЕКТЕД», розташованого за адресою: 07416, Київська обл., Броварський р-н, село Погреби, вул. Лісова, будинок 12, підтверджується сукупністю доказів наявних в матеріалах справи.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 3 ст. 386 ЦК України, власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

За таких умов, знищення належного позивачу на праві власності майна порушує його право власності і у зв`язку із цим породжує право останнього на відшкодування заподіяної йому відповідачем шкоди.

Cуд враховує, що захист права власності гарантується статтею 1 Додаткового протоколу до Європейської конвенції з прав людини, а відповідальність за порушення вказаного права покладається безпосередньо на державу і настає у тому випадку, коли будь-яке діяння держави має своїм прямим наслідком застосування до особи забороненого поводження.

Крім того, згідно п.п. 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року, відповідальність у формі відшкодування збитків у випадку порушення правил і звичаїв ведення воєнних дій покладається саме на державу в цілому, як воюючу сторону. Відтак, стягнення відповідної шкоди також має здійснюватись із держави в цілому, за рахунок усіх наявних у неї активів, зокрема і майна підрозділів специфічного апарату держави, який реалізує її функції, в тому числі як державних органів, так і інших підприємств, організацій, установ, які реалізовують відповідні державні функції.

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

За приписами пунктів 1, 3 Гаазької Конвенції про закони і звичаї війни на суходолі 1907 року також передбачено, що договірні держави видають своїм сухопутним військам накази, які відповідають Положенню про закони і звичаї війни на суходолі. Воююча сторона, яка порушує норми зазначеного Положення, підлягає відповідальності у формі відшкодування збитків, якщо для цього є підстави. Вона є відповідальною за всі дії, вчинені особами, які входять до складу її збройних сил.

Таким чином, відповідно до наведених положень цивільного законодавства та Конвенції, за шкоду, спричинену порушенням законів і звичаїв війни, відповідальність несе воююча держава в цілому, незважаючи на те, який конкретно підрозділ її збройних сил заподіяв шкоду.

Щодо розміру заявлених позивачем збитків, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» звернулось до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЕО ФІНАНС ГРУП» для визначення збитків, завданих Товариству з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» внаслідок пошкодження офісно-складських приміщень, що розташовані за адресою: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12 в результаті збройної агресії Російської Федерації.

За результатами проведеного оцінювання Товариством з обмеженою відповідальністю «ГЕО ФІНАНС ГРУП», яке має сертифікат суб`єкта оціночної діяльності №249/2022 від 06.06.2022, складено звіт про оцінку збитків, завданих ТОВ «РОДОРС» внаслідок знищення необоротних активів, які обліковувалися на субрахунках 104, 105, 106, 1121, 1122 та оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281, та зберігалися за адресою: Київська обл. с. Погреби, вул. Лісова, 12, яким встановлено, що розмір реальних збитків без ПДВ становить: в гривнях 71456373,92 грн., в доларах США 1954036,34 доларів США, в Євро 1796234,46 Євро. Відповідно до Звіту про оцінку збитків упущеної вигоди від неодержаного ТОВ «РОДОРС» прибутку внаслідок знищення оборотних активів, які обліковувалися на субрахунках 201, 203, 207, 209, 221, 25, 26, 281 та зберігалися за адресою: Київська обл., с. Погреби, вул. Лісова, 12 розмір упущеної вигоди без ПДВ становить: в гривнях - 29090483,14 грн., в доларах США - 795504,43 доларів США, в Євро - 731262,08 Євро.

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326 затверджено «Порядок визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - Порядок), який встановлює процедуру визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації (далі - шкода та збитки), починаючи з 19.02.2014.

Згідно п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2022 №326, Міністерствам, іншим центральним та місцевим органам виконавчої влади постановлено розробити і затвердити у шестимісячний строк методики, передбачені Порядком, затвердженим цією постановою.

Згідно пп. 18 п. 2 Порядку, визначення шкоди та збитків здійснюється окремо за таким напрямом: економічні втрати підприємств (крім підприємств оборонно-промислового комплексу), у тому числі господарських товариств, - напрям включає втрати підприємств усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна, втрати фінансових активів, а також упущену вигоду від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності. Основні показники, які оцінюються (зокрема): вартість втраченого, знищеного чи пошкодженого майна підприємств недержавної форми власності; вартість втрачених фінансових активів підприємств недержавної форми власності; упущена вигода підприємств недержавної форми власності.

Відповідно до п. 5 Загальних засад (додаток до Постанови Кабінету міністрів України від 20.03.2022 №326), оцінка збитків, завданих постраждалим, здійснюється шляхом проведення аналітичної оцінки збитків, стандартизованої, незалежної оцінки збитків або є результатом проведення судової експертизи. Незалежна оцінка збитків проводиться суб`єктами оціночної діяльності - суб`єктами господарювання, визнаними такими Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі - суб`єкти оціночної діяльності), із дотриманням національних стандартів оцінки майна та Міжнародних стандартів оцінки майна з урахуванням особливостей, що визначені цими Загальними засадами та методиками оцінки шкоди та збитків, передбаченими пунктом 5 Порядку.

16.12.2022 набрав чинності наказ Міністерства економіки України та Фонду державного майна України від 18.10.2022 №3904/1223, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 02.12.2022 №1522/38858 «Про затвердження методики визначення шкоди та обсягу збитків, завданих підприємствам, установам та організаціям усіх форм власності внаслідок знищення та пошкодження їх майна у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації, а також упущеної вигоди від неможливості чи перешкод у провадженні господарської діяльності».

Висновок експерта, розмір завданої шкоди відповідачем під сумнів, у належний спосіб, поставлено не було, заперечень та власних міркувань з цього приводу не висловлено.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Оцінивши вказані звіти ТОВ «ГЕО ФІНАНС ГРУП» про оцінку збитків, завданих ТОВ «РОДОРС» внаслідок знищення оборотних та необоротних активів та про оцінку збитків упущеної вигоди від неодержаного ТОВ «РОДОРС» прибутку внаслідок знищення оборотних активів, суд вважає їх належними та достовірними доказами на підтвердження дійсного розміру реальних збитків на суму 71456373,92 грн. та збитків у вигляді упущеної вигоди 29090483,14 грн., завданих позивачу внаслідок протиправних дій відповідача 1.

Таким чином, відповідно до вказаних висновків загальний розмір збитків, завданих позивачу внаслідок російської збройної агресії на території України, складає 100546857,06 грн.

Враховуючи викладене, а також, встановлення судом факту завдання позивачу збитків внаслідок збройної агресії відповідача 1, заявлені вимоги про стягнення збитків у загальному розмірі 100546857,06 грн. є обґрунтованими, підтвердженими документально, а тому, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Предметом розгляду даної справи є солідарне стягнення з Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» 71456373,92 грн. реальних збитків та 29090483,14 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, які виникли в результаті збройної агресії Російської Федерації та чергового масованого ракетного обстрілу території України.

Відповідно до ст. 541 ЦК України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.

Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі (ч. 2 ст. 543 ЦК України).

У даному випадку між позивачем та державою Російською Федерацією виникли деліктні (позадоговірні) зобов`язання, отож для визначення солідарної відповідальності відповідачів суд керується наступним.

Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Україна є однією з держав-засновниць Організації Об`єднаних Націй і державою-членом організації, входить до складу такого органу ООН, як Комісія Організації Об`єднаних Націй з права міжнародної торгівлі, юрисдикція якого поширюється на питання, які стосуються застосування Віденської конвенції про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 року (Україна приєдналась до Конвенції 23.08.1989 р.); 17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод основоположний документ в діяльності Європейського суду з прав людини; Україна є членом Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів ( ICSID), який діє на виконання Вашингтонської конвенції про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами 1965 року, ратифікованої Україною 16 березня 2000 року.

Ратифікація затвердження вищим органом державної влади міжнародного договору та згода на його обов`язковість для держави.

Юридичний зміст основних принципів міжнародного права закріплює зобов`язання кожної держави виконувати свої міжнародно-правові зобов`язання, а засоби реалізації цих зобов`язань визначаються національним правом, якщо інше не випливає з міжнародно-правової норми. У статті 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року закріплено принцип добросовісного виконання державою своїх міжнародних зобов`язань. Відповідно до цієї норми держава-учасниця не може посилатися на положення свого внутрішнього права для виправдання невиконання нею міжнародного договору.

Практика міжнародних судових органів захисту порушених прав доводить, що ці органи прикладають чимало зусиль задля ініціювання широкого застосування національними судами норм міжнародних конвенцій. Зокрема, Європейський суд неодноразово наполягав на застосуванні такого принципу: якщо Конвенція є правовою основою, на яку може посилатися заявник, то він повинен це робити в національному суді, або навіть сам національний суд повинен звернутися до відповідної норми Конвенції. Особливе значення у внутрішньодержавній імплементації належить приведенню судової практики у відповідність до міжнародно-правових зобов`язань держави.

Отож, ратифікувавши вищевказані конвенції Україна визнала обов`язковою юрисдикцію міжнародних органів, які діють на підставі та на виконання таких конвенцій, та відповідно використання актів судового розгляду справ цими органами з метою досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах та запобігання стану невизначеності в аналогічних ситуаціях.

Відповідно до ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України, що виражає загально-правовий принцип: рішення суду має силу закону.

Законна сила рішення суду є його правовою дією, яка проявляється в тому, що наявність чи відсутність прав і фактів, що лежать в їх основі, встановлюються остаточно.

У справі Maffezini v. Spain трибунал Центру з розв`язання інвестиційних спорів (ICSID) зазначив, що першим кроком при визначенні того, чи є організація державним органом, є встановлення того, чи вона є власністю держави і чи контролює її держава безпосередньо або опосередковано. Також приймаються до уваги цілі та завдання, для яких організація утворена - чи належать вони до функцій, які є за природою державними (притаманними державі і такими, що за загальним правилом не виконуються приватними бізнесами і особами). З огляду на різноманітні форми, які можуть мати державні підприємства, структурного тесту може не вистачати для встановлення, чи є організація органом держави і чи можуть її дії вважатись державними (тобто було запроваджено функціональний текст щодо визначення ролі, яку виконує організація - пункти 77, 79 рішення).

При цьому, у справі Maffezini v. Spain трибунал зробив висновок, що організація діяла від імені Іспанії, виходячи в тому числі з такого: 1) пропозиція щодо створення організації надходила від Міністерства промисловості Іспанії, була узгоджена з Міністерством фінансів, а рішення ухвалювалось на засіданні Ради Міністрів (тобто організація утворювалась для виконання державних функцій у сфері регіонального розвитку); 2) преамбула Декрету, яким утворено організацію, передбачала, що метою її створення є регіональний промисловий розвиток Автономного регіону Галісії, а до її завдань належать: дослідження нових індустрій, їх пошук та запровадження, інвестування в нові підприємства, розгляд заяв на кредити із офіційними джерелами фінансування, надання гарантій на кредити, надання технічної допомоги, надання субсидій (що є типовими державними завданнями, які за звичайних умов не виконуються державними організаціями); 3) в інших країнах агенції регіонального розвитку утворюються як державні органі і Світовий банк утворив Консультативну службу, одним із завдань якої є технічна допомога та консультативні послуги урядам при утворенні агенцій регіонального розвитку.

У справі Flemingo DutyFree Shop Private Limited v. the Republic of Poland Трибунал ЮНІСТРАЛ у рішенні від 12.06.2016, визначаючи статус Державного підприємства польських аеропортів (PPL), дійшов висновку, що воно фактично є органом держави, оскільки: 1) 100% акцій PPL належали Польському державному казначейству, яке затверджувало договори оренди, які позивачі укладали з PPL та зміни до них; 2) управління міжнародними аеропортами, як правило не є діяльністю, яку виконує приватний бізнес; 3) відповідач сам визнавав, що PPL виконувала важливі для існування країни функції; 4) PPL працювало під щільним контролем Міністерства транспорту, яке призначало та звільняло керівництво компанії, проводило її аудит, перевіряло фінанси та видатки на заробітну плату, контролювало виконання функцій, делегованих Міністерством, PPL було захищена від банкрутства; 5) незважаючи на те, що формально PPL було самоврядною та госпрозрахунковою організацією, Трибунал визнав це квазі-незалежністю, зважаючи, зокрема на свідчення державного секретаря Міністерства транспорту, який визнав, що PPL працює в структурі міністерства.

Аналізуючи правову позицію рішень міжнародних судових органів, суд дійшов висновку щодо застосування такими органами принципу притягнення до відповідальності держави за зобов`язаннями державних компаній, що визнані її alterego, і навпаки. Судами, у якості способу захисту порушених прав, застосовується стягнення спричиненої матеріальної шкоди у повному обсязі з особи-alterego, що за своєю правовою природою є елементом солідарності, як цивільно-правового принципу, що передбачає право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Солідарна відповідальність та її застосування ґрунтується на принципі добропорядності боржника. І у випадку відступу від принципу добропорядності, є виправданим застосування солідарної відповідальності зокрема до alterego такого боржника.

Таким чином, держава як політична форма організації правління, що характеризується реалізацією своїх повноважень на певній території через систему спеціально створених органів та організацій, несе покладену на неї відповідальність зокрема через органи, що є її alterego.

Держава несе відповідальність за дії державних органів та її органи, навіть якщо вони є формально окремими юридичними особами, несуть відповідальність за дії та борги держави. Тоді як державні компанії, які є окремими юридичними особами, не несуть відповідальності за боргами держави. Водночас, органами держави можуть бути визнані не тільки ті організації, які мають відповідний статус в національному праві держави-боржника, а й, за певних умов, державні компанії.

Враховуючи викладене, якщо юридична особа фактично виконує функції державного органу, тобто є alter ego такої держави, на майно, формально належне такій юридичній особі, може бути звернене стягнення за боргами держави.

Зокрема, врахуванню підлягають критерії: чи утворена компанія для виконання комерційних цілей; чи виконує компанія функції, притаманні державним органам (тобто здійснює публічну функцію, не характерну для приватних осіб); чи здійснює така компанія інші види діяльності та чи є вони основними/самостійними, або носять допоміжний характер до виконання нею публічної функції; яким є ступінь контролю з боку держави; чи відокремлене майно компанії від майна держави.

Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» є державною корпорацією, створеною Російською Федерацією (ст. 2 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ»).

У ч. 1 ст. 3 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» визначені цілі та завдання Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ», а саме: ДКР «ВЕБ.РФ» діє з метою сприяння в забезпеченні довгострокового соціально-економічного розвитку Російської Федерації і створення умов для сталого економічного зростання, підвищення ефективності інвестиційної діяльності та розширення інвестування коштів в національну економіку за допомогою реалізації проектів в російській федерації та за кордоном, в тому числі за участю іноземного капіталу, спрямованих на розвиток інфраструктури, промисловості, інновацій, особливих економічних зон, захист навколишнього середовища, підвищення енергоефективності, підтримку експорту і розширення доступу російської промислової продукції (товарів, робіт, послуг) на зарубіжні ринки, а також інших проектів і (або) угод в рамках здійснення інвестиційної, зовнішньоекономічної, консультаційної та іншої передбаченої цим законом діяльності.

Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» вправі здійснювати підприємницьку діяльність лише остільки, оскільки це служить досягненню цілей, встановлених ч. 1 цієї статті, і відповідає цим цілям. Прибуток ДКР «ВЕБ.РФ», отриманий за результатами діяльності, спрямовується до фондів ДКР «ВЕБ.РФ» і використовується виключно для досягнення цілей, встановлених ч. 1 цієї статті (ч. 2 ст. 3 Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ»).

Державній корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» частиною 1 ст. 21 зазначеного Закону надано право здійснювати функції агенту уряду Російської Федерації відповідно до бюджетного законодавства Російської Федерації, в тому числі щодо представництва інтересів Російської Федерації у судах у випадках, передбачених цим Законом.

Державна корпорація розвитку «ВЕБ.РФ» виконує цілі, функції та завдання, що відповідно до критеріїв, визначених і визнаних в міжнародному праві та застосовних міжнародними судами та судами іноземних юрисдикцій, притаманні державним органам і тому, з точки зору міжнародного права, її потрібно вважати держаним органом Російської Федерації.

З відповідних положень Федерального закону «Про державну корпорацію розвитку «ВЕБ.РФ» вбачається, що уряд Російської Федерації фактично розглядає ДКР «ВЕБ.РФ» як підпорядкований уряду орган, а не самостійну юридичну особу, яка на власний розсуд і ризик займається підприємницькою діяльністю, тому зазначене та здійснення урядом Російської Федерації контролю за діяльністю ДКР «ВЕБ.РФ» мало наслідком утворення відносин агенту та принципала. Майно Російської Федерації і ДКР «ВЕБ.РФ» змішується настільки, що відпадають підстави вважати таке майном юридичної особи, а не Російської Федерації.

Тобто, ДКР «ВЕБ.РФ» є по суті органом Російської Федерації, оскільки виконує цілі, функції та завдання, притаманні державним органам, знаходиться під щільним контролем Російської Федерації настільки, що є її alter ego, і майном якого держава розпоряджається як своїм.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.07.2022 р. у справі №910/4210/20.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що покладання солідарної відповідальності за шкоду, спричинену державою-агресором Російською Федерацією, на особу, що є alter ego останньої, не суперечить вимогам справедливості, забезпечує ефективне поновлення порушених прав позивача, є ефективним способом захисту порушеного права в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично призведе до відновлення його порушених прав.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що заявлена вимога про солідарне стягнення з відповідачів 71456373,92 грн. реальних збитків та 29090483,14 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди підлягає задоволенню у повному обсязі.

Надаючи оцінку визначення позивачем територіальної підсудності вказаної справи, судом було враховано наступне.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно ч. 1 ст. 49 Закону України «Про міжнародне приватне право», права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень ст.ст. 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Згідно п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Зазначене щодо способів захисту порушених прав передбачає і ч. 2 ст. 20 ГК України.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України.

Відповідно до ч. 8 ст. 29 ГПК України, позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну, можуть пред`являтися також за місцем заподіяння шкоди.

Оскільки, місцем заподіяння шкоди майну позивача у даній справі є: Київська обл., Броварський р-н, с. Погреби, вул. Лісова, 12, суд дійшов висновку, що позивачем дотримано правила підсудності, а тому, позивач правомірно звернувся із відповідним позовом до Господарського суду Київської області.

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Відповідно до пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи, що ціна позову у даній справі становить 100546857,06грн., розмір судового збору складає 1059800,00 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід Державного бюджету України.

Таким чином, оскільки, позивач звільнений від сплати судового збору, витрати по сплаті судового збору, відповідно ст. 129 ГПК України, належить стягнути з відповідачів в дохід Державного бюджету України в рівних частинах по 529900,00 грн. з кожного.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 3 ст. 74 ГПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 123, 129, 233, 236 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» до Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» про відшкодування збитків задовольнити повністю.

2. Стягнути солідарно з Російської Федерації в особі Міністерства юстиції Російської Федерації та Державної корпорації розвитку «ВЕБ.РФ» (125009, м. Москва, вул. Воздвиженка, буд. 10 код ОДРН 1077711000102) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РОДОРС» (30000, Хмельницька обл., Шепетівський район, м. Славута, вул. Петра Сагайдачного,3, код ЄДРПОУ 39331911) 71456373 (сімдесят один мільйон чотириста п`ятдесят шість тисяч триста сімдесят три) грн. 92 коп., що станом на 31.03.2023 еквівалентно 1954036,34 доларів США (один мільйон дев`ятсот п`ятдесят чотири тисячі тридцять шість доларів США 34 центи) або 1796234,46 Євро (один мільйон сімсот дев`яносто шість тисяч двісті тридцять чотири Євро 46 євро центів), реальних збитків, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та 29090483 (двадцять дев`ять мільйонів дев`яносто тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 14 коп., що станом на 31.03.2023 еквівалентно 795504,43 доларів США (сімсот дев`яносто п`ять тисяч п`ятсот чотири долара США 43 цента або 731262,08 Євро (сімсот тридцять одна тисяча двісті шістдесят два Євро 08 євро центи), збитків у вигляді упущеної вигоди, завданих внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

3. Стягнути з Російської Федерації в дохід Державного бюджету України 529900 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Державної корпорації розвитку «РЕБ.РФ» (125009, м. Москва, вул. Воздвиженка, буд. 10 код ОДРН 1077711000102) в дохід Державного бюджету України 529900 (п`ятсот двадцять дев`ять тисяч дев`ятсот) грн. 00 коп.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення шляхом подання апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України з врахуванням п. 17.5 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Дата складення повного рішення 14.03.2025 року.

Суддя Д.Г. Заєць