Рішення

від 14.03.2025 по справі 927/19/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

14 березня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/19/25

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження

За позовом: Чернігівської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000, в інтересах держави в особі

позивача: Чернігівської обласної ради,

код ЄДРПОУ 25618741, просп. Миру, 43, м. Чернігів, 14000

до відповідачів: 1.Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів»,

код ЄДРПОУ 41823846, пр. Перемоги, 126 Б, м. Чернігів, 14013

2. Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою,

код ЄДРПОУ 08190661, вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів, 14033

Предмет спору: про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 206 509,16 грн,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

не викликались,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Чернігівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» та Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, у якому прокурор просить суд визнати недійсними додаткові угоди №1/1 від 01.03.2021, №4 від 28.08.2021, №5 від 30.08.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 05.10.2021, №8 від 28.10.2021, №9 від 08.11.2021, №10 від 19.11.2021, №11 від 07.12.2021 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 3101402ВЦ від 15.02.2021, укладені між Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів», а також стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» до обласного бюджету Чернігівської області безпідставно отримані кошти в сумі 206 509,16 грн.

Процесуальні дії у справі.

У позовній заяві прокурор просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 14.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачам п`ятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи у порядку, визначеному ч. 1 ст. 172 Господарського процесуального кодексу України, у разі наявності заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, заяви із обґрунтуванням своїх заперечень щодо такого розгляду; встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Ухвала суду від 14.01.2025 була доставлена відповідачам в їх Електронні кабінети у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС 14.01.2025 о 19:10, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Отже, останнім днем для подання відповідачами заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження є 20.01.2025, а для подання відзиву - 30.01.2025.

20.01.2025 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, у якій просить суд розгляд справи №927/19/25 проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12.02.2025 відмовлено ТОВ «Енера Чернігів» у задоволенні заяви про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

29.01.2025 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву.

Суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-1 на позов, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

У вказаному відзиві відповідач-1 вважає, що Чернігівською окружною прокуратурою при поданні позовної заяви не дотримано положень ст. 162, 164 ГПК України, оскільки прокурором не зазначено та не надано усіх доказів щодо визнання недійсними додаткових угод № 5 від 30.08.2021, № 6 від 04.10.2021, № 7 від 05.10.2021, № 8 від 28.10.2021, № 9 від 08.11.2021, № 10 від 19.11.2021.

Відповідно до ч. 1, 5 ч. 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Частиною 2 ст. 164 ГПК України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Недодержання вимог, викладених у ст. 162, 164 ГПК України, відповідно до ч. 1 ст. 174, ч. 11 ст. 176 ГПК України є підставою для залишення позовної заяви без руху, у тому числі після відкриття провадження у справі.

Разом з тим, в силу приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Тобто саме позивач, розпоряджаючись своїм правом щодо предмета спору на власний розсуд, визначає вимоги та подає докази.

На стадії відкриття провадження у справі, суд має надавати оцінку доказам, які додані позивачем до матеріалів позовної заяви виключно з мотивів наявності/відсутності підстав для відкриття провадження у справі, тобто належності оформлення позовної заяви відповідно до вимог ГПК України, а не перевіряти докази надані позивачем в обґрунтування позовних вимог по суті спору.

Згідно з вимогами чинного процесуального законодавства, розглядаючи спір по суті та надаючи оцінку наявним у матеріалах доказам, суд першої інстанції відмовляє у задоволенні позовних вимог у випадку їх недоведеності позивачем належними та допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №911/1998/19, від 08.07.2020 у справі №921/744/19, від 14.05.2019 у справі №917/1456/18, від 02.12.2020 у справі №908/420/20 тощо.

Таким чином, ненадання прокурором певних доказів не є свідченням недодержання ним вимог ст. 162, 164 ГПК України при поданні позову.

30.01.2025 прокурор через підсистему «Електронний суд» подав до суду відповідь на відзив відповідача-1.

04.02.2025 відповідач-1 через підсистему «Електронний суд» подав до суду заперечення.

Суд долучив до матеріалів справи подані учасниками справи заяви по суті (відповідь прокурора на відзив відповідача-1 та заперечення відповідача-1) як такі, що подані у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом та судом, а спір вирішується з їх урахуванням.

Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при укладанні між відповідачами оспорюваних додаткових угод було порушено вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення (на +102% від ціни, погодженої під час закупівлі) за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку, а також з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, внаслідок чого безпідставно зменшено обсяги закупівлі.

Враховуючи те, що спірні додаткові угоди укладені з порушенням вимог Закону України «Про публічні закупівлі», прокурор, посилаючись на приписи ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, просить визнати їх недійсними. Оскільки відповідач-2 сплатив кошти за поставлену електричну енергію відповідно до ціни, вказаній у спірних додаткових угодах, тобто за збільшеною ціною, прокурор на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача-1 до обласного бюджету Чернігівської області, з якого фінансувалась закупівля спірної електричної енергії, 206 509,16 грн безпідставно сплачених коштів.

Відповідач-1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне:

- підстави для здійснення самостійного представництва інтересів держави в суді у цій справі відсутні, оскільки прокурор звернувся в інтересах особи, яка не має статусу позивача у справах щодо оскарження процедури закупівлі;

- відповідачами було правомірно укладено оспорювані додаткові угоди про збільшення ціни за одиницю товару, оскільки такі зміни відповідають нормам чинного законодавства, а саме Закону України «Про публічні закупівлі»; жодна з наведених угод не містить в собі вимог щодо збільшення ціни товару понад десять відсотків, отже відповідна вимога ч.2 ст.41 Закону сторонами дотримана;

- договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. У справі, що розглядається, позовні вимоги полягають в недійсності додаткових угод до договору, але їх недійсність не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов`язання є договірними;

- на момент укладення між сторонами договору та оспорюваних додаткових угод (лютий 2021 року - грудень 2021 року), а також виконання сторонами умов Договору, постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 не діяла, а тому не може застосовуватися до спірних правовідносин між сторонами. Великою Палатою Верховного Суду у складі суддів: Шевцової Н.В., Булейко О.Л., Кривенди О.В., Мазура М.В., Пількова К.М. було постановлено окрему думку щодо зазначеної постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 922/2321/22, у якій колегія суддів вважає, що не було підстав для відступу від висновку Касаційного адміністративного суду щодо застосування пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», викладеного у постанові від 5 квітня 2023 року у справі № 420/17618/21, згідно з яким сторони договору про закупівлю можуть вносити необмежену кількість разів змін до договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії в частині збільшення ціни за одиницю товару за умови дотримання обмеження щодо збільшення такої ціни до 10 % за один раз пропорційно збільшенню ціни відповідного товару на ринку, і за умови, що наведена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідач-2 не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

У відповіді на відзив прокурор заперечив проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позов, та вважає, що він належним чином обґрунтував підстави представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду з цим позовом, а спірні додаткові угоди укладені за відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку та з перевищенням 10% ліміту збільшення ціни, що є підставою для визнання їх недійсними та, як наслідок, стягнення безпідставно набутих коштів.

Відповідач-1 у наданих запереченнях знову наголошує на відсутності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави та вважає, що оскаржувані додаткові угоди були укладені правомірно.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

04.01.2021 Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою на веб-порталі публічних закупівель «Prozorro» розміщено оголошення про проведення відкритих торгів № UA-2021-01-04-000476-b на закупівлю електричної енергії обсягом 383 900 кВт/год.

За результатами проведених торгів переможцем визнано ТОВ «Енера Чернігів».

15.02.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» (далі Постачальник) та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі Споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 3101402ВЦ (далі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції Споживачу Постачальником електричної енергії та укладається Сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України, шляхом приєднання Споживача до умов цього Договору.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Договору Постачальник продає електричну енергію по ДК 021:2015 09310000-5 - Електрична енергія Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Обсяги 383 900 кВт/год.

У п. 3.1 Договору встановлено, що початком постачання електричної енергії Споживачу є дата, зазначена в заяві-приєднанні, яка є додатком 1 до Договору.

За умовами п. 5.1 Договору Споживач розраховується з Постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною Споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.

У разі надання у встановленому порядку Постачальником Споживачу повідомлення про зміни умов цього Договору (у тому числі зміни ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей Договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання Споживачу повідомлення) зміненим на запропонованих Постачальником умовах, якщо Споживач не надав Постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін.

Сума Договору складає 863 775,00 грн з ПДВ, в тому числі бюджетні кошти 715 804,69 грн, кошти відшкодування 147 970,31 грн, з них по тимчасовому кошторису 134 500,00 грн, в тому числі бюджетні кошти 119 500,00 грн і кошти відшкодування 15 000,00 грн.

За змістом п. 6.1 Договору Споживач має право отримувати електричну енергію на умовах, зазначених у цьому Договорі.

Відповідно до п. 13.4 Договору істотні умови Договору не можуть змінюватись після його підписання до виконання зобов`язань Сторонами в повному обсязі, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

У пункті 14.1 Договору сторони визначили, що цей Договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав Споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) Споживачем заяви-приєднання, яка є додатком 1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) Постачальника.

15.02.2021 Споживач підписав заяву-приєднання до Договору (Додаток №1). У заяві-приєднання зазначено початок постачання електричної енергії з 21.02.2021.

Відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції, що є додатком № 2 до Договору, ціна (тариф) електричної енергії 2,25 грн з ПДВ.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/872 від 24.02.2021, у якому зазначає про неможливість постачання електричної енергії по збитковій ціні, та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Чернігівської регіональної торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН ОЕС України (без ПДВ) за 1 мВт/год у січні 2021 року становила 1462,52 грн; за 10 днів лютого (01.02-10.02) 2021 року 1698,79 грн; тенденція росту цін +16,15%.

01.03.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №1/1 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №1/1), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,391158 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 361 237,1 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №1/1 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.02.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 6,27% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/3511 від 16.08.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач-1 надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №1842/21 від 10.08.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год у липні 2021 року становила 1 444,05 грн; за 05 серпня 2021 року 1 988,79 грн; відсоток коливання ціни +37,72%.

28.08.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №4 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №4), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,594798 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №4 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.08.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,52% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №1/1, та на 15,32% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/3695 від 19.08.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку був використаний експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 1934/21 від 18.08.2021, відповідно до якого середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 05.08.2021 1988,79 грн; середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 09 серпня 2021 року 2240,53 грн; відсоток коливання + 12,65%.

Проте вказаного висновку ТПП суду не надано.

30.08.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №5 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №5), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 2,818782 грн з ПДВ.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №5 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 05.08.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,63% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №4, та на 25,28% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/4302 від 21.09.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку була використана цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 2277-3/21 від 21.09.2021, відповідно до якої середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 12.09.2021 - 1889,08 грн; середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 17.09.2021 - 2374,09 грн; відсоток зміни ціни + 25,67%.

Проте вказаної цінової довідки ТПП суду не надано.

04.10.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №6 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №6), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,065141 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 243 398,7 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №6 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,74% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №5, та на 36,23% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/4303 від 21.09.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку була використана цінова довідка Харківської торгово-промислової палати № 2277-4/21 від 21.09.2021, відповідно до якої середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 06.09.2021 2 261,59 грн; середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 14.09.2021 року 2 596,47 грн; відсоток зміни ціни + 14,81%.

Проте вказаної цінової довідки ТПП суду не надано.

05.10.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №7 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №7), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,3361128 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 223 628,9 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №7 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.09.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,84% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №6, та на 48,27% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/5116 від 23.10.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку був використаний експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 2631/21 від 21.10.2021, відповідно до якого середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 14.09.2021 - 2596,47 грн; середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 19.10.2021 - 2840,05 грн; відсоток коливання +9,38%.

Проте вказаного висновку ТПП суду не надано.

28.10.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №8 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №8), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,615954 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 238 598,53 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №8 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.10.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,39% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №7, та на 60,71% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/5357 від 02.11.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку був використаний експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 2710/21 від 29.10.2021, відповідно якого середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 03.10.2021 - 2535,12 грн, середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 28.10.2021 - 3113,44 грн, відсоток коливання. + 22,81%; середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 19.10.2021 - 2840,05 грн, середньозважена ціна на РДН в ОЕС України станом на 28.10.2021 - 3113,44 грн, відсоток коливання. + 9,63%.

Проте вказаного висновку ТПП суду не надано.

08.11.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №9 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №9), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 3,929877 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 230 019 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №9 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 04.10.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,68% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №8, та на 74,66% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/5671 від 12.11.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

Як зазначає відповідач-1 у своєму відзиві, для документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку був використаний експертний висновок Харківської торгово-промислової палати № 2849/21 від 10.11.2021, відповідно до якого середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 28.10.2021 - 3113,44 грн; середньозважена ціна на РДН в ОЕС України за 06.11.2021-3415,42 грн; відсоток коливання +9,70%.

Проте вказаного висновку ТПП суду не надано.

19.11.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №10 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №10), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,276862 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 229 919 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №10 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 01.11.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 8,83% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №9, та на 90,08% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

ТОВ «Енера Чернігів» звернулось до відповідача-2 із листом №03.1/6118 від 29.11.2021, у якому зазначає про різке підвищення законодавчо встановленого рівня на електричну енергію, що діють в торговій зоні «ОЕС України», та просить підписати додаткову угоду щодо зміни електричної енергії ціни.

На підтвердження зростання ціни на електричну енергію відповідач надав експертний висновок Харківської торгово-промислової палати №2985/21 від 25.11.2021.

У вказаному висновку ТПП зазначено, що середньозважена ціна електроенергії на РДН в ОЕС України (без ПДВ та без урахування тарифу на передачу електричної енергії) за 1 мВт/год становила: за 1 декаду жовтня (01.10-10.10) 2021 року 2 568,15 грн; за 1 декаду листопада (01.11-10.11) 2021 року 3 374,95 грн; відсоток коливання ціни +31,42 %; за 07.11.2021 3 013,92 грн; за 09.11.2021 3 502,09 грн; відсоток зміни ціни +16,20 %.

07.12.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №11 про внесення змін та доповнень до Договору (далі Додаткова угода №11), відповідно до якої збільшено ціну (тариф) електричної енергії за 1 кВт/год до 4,5515532 грн з ПДВ та зменшено обсяги постачання до 212 688 кВт/год.

Відповідно до п. 8 Додаткової угоди №11 ця угода набуває чинності з моменту її підписання та розповсюджує свою дію на відносини між сторонами, які виникли до укладання угоди, з 02.11.2021.

Отже, фактично відповідач-1 збільшив ціну на електроенергію на 6,42% у порівнянні з ціною, вказаною у Додатковій угоді №10, та на 102,29% у порівнянні з ціною, вказаною у Договорі.

21.12.2021 між ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою укладено додаткову угоду №12 про внесення змін та доповнень до Договору, якою зменшено обсяги постачання до 202 226 кВт/год та змінено суму договору до 661 517,66 грн, в тому числі бюджетні кошти 641 743,45 грн, кошти відшкодування 19 774,21 грн.

У період з лютого по грудень 2021 року відповідач-1 поставив відповідачу-2 електроенергію у кількості 202 226 кВт/годна суму 661 517,66 грн, на підтвердження чого надано акти прийняття-передавання товарної продукції-активної електричної енергії: №3101402ВЦ/31761/1 від 10.03.2021; №3101402ВЦ/48444/1 від 12.04.2021; №3101402ВЦ/64791/1 від 30.04.2021; №3101402ВЦ/81388/1 від 31.05.2021; №3101402ВЦ/97341/1 від 13.07.2021; №3101402ВЦ/113232/1 від 31.07.2021; №3101402ВЦ/128804/1 від 08.09.2021; №3101402ВЦ/144846/1 від 11.10.2021; №3101402ВЦ/155984/1 від 12.11.2021; №3101402ВЦ/171356/1 від 30.11.2021; №3101402ВЦ/171671/1 від 08.12.2021.

Відповідач-2 перерахував відповідачу-1 кошти за поставлену електроенергію у кількості 202 226 кВт/год на загальну суму 661 517,66 грн, на підтвердження чого надано відповідні роздруківки з деталями трансакцій.

Прокурор в позовній заяві вказує, що внаслідок укладення з порушенням Закону України «Про публічні закупівлі» спірних додаткових угод розмір безпідставно сплачених відповідачем-2 коштів відповідачу-1 становить 206 509,16 грн, які прокурор просить стягнути з відповідача-1.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної ради у зв`язку із невиконанням нею своїх обов`язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

При цьому орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно із частинами 1, 4 та 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Районні та обласні ради від імені територіальних громад сіл, селищ, міст здійснюють управління об`єктами їхньої спільної власності, що задовольняють спільні потреби територіальних громад. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до ч. 2 та 4 ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.12.2022 у справі №904/123/22, органам місцевого самоврядування надано широкі права для здійснення економічного і соціального розвитку на своїй території. Так, частинами першою та другою статті 143 Конституції України передбачено, зокрема, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції. Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно зі ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

На території Чернігівської області таким органом місцевого самоврядування є Чернігівська обласна рада.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою є Чернігівська обласна рада.

Згідно зі п. 1.2, 1.3, 1.9 Статуту Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, затвердженим наказом начальника Управління освіти і науки Чернігівської ОДА № 282 від 23.06.2017, Ліцей є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області. Від імені територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області повноваження Власника Ліцею здійснює Чернігівська обласна рада (далі Власник). Ліцей перебуває в управлінні Чернігівської обласної державної адміністрації та знаходиться в підпорядкуванні Управління освіти і науки Чернігівської ОДА (далі Орган управління). Власник та Орган управління здійснюють, зокрема, фінансування ліцею.

За висновками КГС ВС, викладеними у підпункті 6.45 постанови від 16.05.2021 у справі № 910/11847/19, правовий статус розпорядників бюджетних коштів, їх повноваження та відповідальність визначені положеннями БК України та підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, якою затверджено Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ (далі - Порядок).

Відповідно до статті 22 БК України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Пунктом 18 частини першої статті 2 БК України передбачено, що головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня - розпорядник, який у своїй діяльності підпорядкований відповідному головному розпоряднику та (або) діяльність якого координується через нього (абзац третій пункту 7 Порядку).

Поняття та функції розпорядників бюджетних коштів визначені підпунктом 47 статті 2 БК України, згідно з яким розпорядник бюджетних коштів - бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення витрат бюджету (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (підпункт 6.20) та від 23.10.2019 у справі № 922/3013/18 (підпункт 6.22)).

Бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов`язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження. Бюджетне зобов`язання - будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому. Бюджетне призначення - повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування (пункти 6, 7 та 8 частини першої статті 2 БК країни).

Абзацами першим та другим пункту 5 Порядку визначено, зокрема, що установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду. Установи мають право брати бюджетні зобов`язання витрачати бюджетні кошти на цілі та в межах, установлених затвердженими кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

За змістом абзацу другого пункту 43 Порядку розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду.

Отже, Ліцей у спірних правовідносинах, які виникли щодо закупівлі електричної енергії за Договором, діє як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня (отримувач бюджетних коштів) та є замовником зазначеного товару в обсязі та в межах видатків, що визначені розпорядниками бюджетних коштів вищого рівня (висновки КГС ВС, викладені у підпункті 6.49 постанови від 16.03.2021 у справі № 910/11847/19).

Прокурор надав кошторис Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою на 2021 рік, затверджений заступником начальника Управління освіти і науки Чернігівської ОДА, відповідного до якого обсяг видатків із загального фонду обласного бюджету на оплату електроенергії становить 1 245 000,00 грн, із спеціального фонду 29900,00 грн.

За інформацією, викладеною у листі Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою №314 від 16.10.2024, оплата електроенергії за Договором проводилось за рахунок обласного бюджету відповідно до кошторису ліцею на 2021 рік.

Отже, суд доходить висновку, що фінансування закупівлі спірної електричної енергії здійснювалось за рахунок коштів обласного бюджету.

Оскільки засновником Ліцею та власником його майна є територіальна громада в особі Чернігівської обласної ради, яка фінансує i контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов`язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема законність та ефективність використання закладом освіти коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, суд вважає, що Чернігівська обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету.

Прокурор звертався до Чернігівської обласної ради з повідомленням про те, що внаслідок укладення спірних додаткових угод було порушено норми ст. 41 Закону «Про публічні закупівлі» та просив надати інформацію про вжиття заходів щодо усунення вказаних порушень, зокрема, щодо оскарження у судовому порядку додаткових угод та стягнення до бюджету безпідставно сплачених коштів (лист від 22.10.2024 №55-77-9501вих24).

Чернігівська обласна рада у листі № 01-05/916 від 05.12.2023 повідомила прокурора, що вона не наділена повноваженнями вживати заходів щодо визнання недійсними договорів, укладених Ліцеєм.

З наведеного слідує нездійснення компетентним у спірних правовідносинах органом жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, а заперечення позивача про відсутність у нього відповідних повноважень свідчать про вияв пасивної поведінки уповноваженого суб`єкта після отримання повідомлення прокурора про порушення інтересів держави та необхідності захисту цих інтересів, а відтак і про його бездіяльність щодо захисту інтересів територіальної громади.

При цьому суд зазначає, що Закон України «Про прокуратуру» не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду. Належним буде звернення в особі хоча б одного з них. Аналогічний висновок міститься в постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі № 912/9/20, від 19.08.2020 у справі № 923/449/18.

Листом від 20.12.2024 №55-77-11309вих-24 прокурор у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної ради до ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів у розмірі 206 509,16 грн.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної ради як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду, а відтак доводи відповідача-1 про відсутність таких підстав відхиляються судом.

При цьому суд враховує, що можливість використання відповідачем-1 безпідставно набутого майна, яким виступають у даному випадку грошові кошти, становить суспільний інтерес, а їх неповернення не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави, як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Разом з тим, потенційно факт перерахування на адресу відповідача-1 зайвих бюджетних коштів порушує вимоги чинного законодавства, принципи максимальної економії та ефективності, а тому призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання. Зазначене підриває фінансово-економічні основи держави та не сприяє забезпеченню виконання нею основних функцій та завдань. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Щодо визнання недійсними додаткових угод.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 ЦК України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 628, статтею 629 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

За частиною другою статті 189 Господарського кодексу України (далі - ГК України) ціна є істотною умовою господарського договору.

Згідно з частиною першою статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Згідно із частинами третьою, четвертою статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частинами першою, другою статті 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв`язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов`язання доставки.

Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

Із системного тлумачення наведених норм ЦК України, ГК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі», проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України «Про публічні закупівлі», яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 236 Господарського процесуального кодексу України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.

Згідно з пунктом 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Суд відхиляє доводи відповідача-1 про неможливість врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, так як вона була ухвалена після укладення між відповідачами Договору та спірних додаткових угод, оскільки, по-перше, постанова Верховного Суду не є нормативно-правовим актом, а відтак до неї не застосовуються правило «дії закону у часі», на яке посилається відповідач-1, по-друге, такі висновки стосуються застосування норм права щодо збільшення ціни товару в договорі про закупівлю, які є правовими підставами цього позову.

Щодо доводів відповідача-1 про необхідність врахування окремої думки щодо зазначеної постанови ВП ВС суд зазначає, що окрема думка судді це сформований суддею письмовий документ, який є формою визначення власної позиції судді в разі незгоди з прийнятим (наданим) рішенням (висновком) або викладенням обставин, що доповнюють мотивувальну частину рішення (висновку).

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення (ч. 3 ст. 34 ГПК України).

Таким чином, окрема думка судді містить незгоду з прийнятим рішенням або наданими висновками, однак не є обов`язковою для суду.

Як встановив суд, відповідачі уклали Договір за результатами процедури відкритих торгів на виконання вимог Закону України «Про публічні закупівлі», а на момент підписання Договору сторонами були погоджені всі істотні умови - предмет, ціну та строк виконання зобов`язань за Договором відповідно до вимог частини третьої статті 180 Господарського кодексу України та Закону України «Про публічні закупівлі».

Так, відповідно до п. 1 Комерційної пропозиції (додаток №2 до Договору) загальний обсяг постачання електричної енергії складав 383 900 кВт/год; ціна електричної енергії на момент укладання Договору становила 2,25 грн за 1 кВт/год.

Водночас згідно з Додатковими угодами №1/1, №4-11 дев`ять разів змінено істотні умови Договору, а саме: збільшено ціну за одиницю товару з 2,25 грн до 4,5515532 грн за 1 кВт/год та зменшено кількість товару до 212 688 кВт/год. Фактично ціна за 1 кВт/год (одиницю товару) збільшилася на 102,29%, а кількість електричної енергії, яка підлягала поставці, була зменшена майже на 44,60%, порівняно з погодженими під час закупівлі.

Необхідність укладення оспорюваних Додаткових угод №1/1, №4-11 до Договору обґрунтовано відповідачем-1 коливанням ціни електричної енергії на ринку.

Тобто оспорювані додаткові угоди були укладені на підставі п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Суд встановив, що 01.03.2021 між відповідачами укладено Додаткову угоду №1/1, якою з 01.02.2021 збільшено ціну електричної енергії за 1кВт/год до 2,391158 грн.

Разом з тим, за Договором відповідач-1 протягом періоду з 21 лютого 2021 року (початок постачання електроенергії відповідно до заяви-приєднання до Договору) по 01 березня 2021 року щоденно постачав, а відповідач-2 приймав та споживав електричну енергію.

Тобто Додатковою угодою №1/1 сторони змінили ціну електричної енергії, яка вже була продана відповідачу-2 та спожита ним з 21 лютого 2021 року.

Отже, товар, поставлений відповідачем-1 до 01 березня 2021 року, був не тільки прийнятий відповідачем-2 у власність, а й спожитий.

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22, ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до частини третьої статті 632 ЦК України.

Крім того, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадку збільшення ціни за одиницю товару у разі коливання ціни такого товару на ринку.

Під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни природного газу на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період після укладання договорів і до внесення відповідних змін до нього.

Коливання ціни на ринку повинно розцінюватися саме після підписання договору, оскільки ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» урегульовано саме зміну істотних умов у разі виникнення такого явища, як коливання ціни на ринку.

Виходячи із викладеного, внесення змін до договору є правомірним лише у випадку документального підтвердження коливання ціни на товар у період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди (або отримання пропозиції про її укладення).

Проте, як вбачається з експертного висновку Чернігівської торгово-промислової палати №ЧК-57 від 15.02.2021, який був підставою для укладення Додаткової угоди №1/1, цей висновок містить інформацію щодо середньозваженої ціни на РДН в ОЕС України та тенденцію росту цін за січень 2021 року та за 10 днів лютого 2021 року (01.02-10.02), тобто до моменту укладення Договору.

Відтак зазначений експертний висновок Чернігівської торгово-промислової палати не є належним доказом, який підтверджує коливання ціни електричної енергії на ринку в період від дати укладення договору, так і на момент звернення відповідача-1 до відповідача-2 з листом про укладення Додаткової угоди №1/1.

Відповідно до інших восьми додаткових угод - №4-11 ціна за 1 кВт/год електричної енергії збільшена більше ніж на 10% від початкової ціни, що суперечить положенням п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» та висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 щодо їх застосування.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Враховуючи вищевикладене, суд, встановивши наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання Додаткових угод №1/1, №4-11 недійсними на момент їх укладення, дійшов висновку, шо спірні додаткові угоди №1/1, №4-11 суперечать наведеним вище положенням ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі», а відтак про наявність підстав для визнання їх недійсними відповідно до ст. 203, 215 Цивільного кодексу України.

Щодо стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 206 509,16 грн.

Згідно із частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Верховний Суд у постанові від 18.06.2021 у справі №927/491/19 зазначав, що ст. 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Системний аналіз положень статей 11, 177, 202, 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей). Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Оскільки додаткові угоди №1/1, №4-11 є недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між відповідачами щодо ціни електроенергії, поставленого за Договором, мали регулюватись додатком № 2 «Комерційна пропозиція», підписаним сторонами при укладенні зазначеного договору, згідно з яким ціна за одиницю електричної енергії складає 2,25 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Враховуючи ціну, обумовлену ТОВ «Енера Чернігів» та Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою у Договорі, останній повинен був сплатити відповідачу за спожиту у лютому-грудні 2021 року електроенергію загальним обсягом 202 226 кВт/год кошти у розмірі 455 008,50 грн, натомість сплатив 661 517,66 грн, а отже розмір надмірно сплачених коштів становить 206 509,16 грн.

Таким чином, грошові кошти в сумі 206 509,16 грн є такими, що були безпідставно одержані відповідачем-1, підстава їх набуття відпала, а тому відповідач-1 зобов`язаний повернути їх до обласного бюджету, з якого здійснювалось фінансування спірної закупівлі, що відповідає приписам статей 216, 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №922/2321/22.

При цьому доводи відповідача-1 про те, що приписи ст. 1212 ЦК України не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, враховуючи їх договірний характер, спростовуються вищенаведеними висновками суду.

Суд зазначає, що у даному випадку визнання недійсними спірних додаткових угод має наслідком повернення безпідставно сплачених коштів саме до місцевого бюджету, чим буде відновлене порушене право територіальної громади Чернігівської області в особі позивача, який є розпорядником таких коштів.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів у рівних частинах.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсними додаткові угоди №1/1 від 01.03.2021, №4 від 28.08.2021, №5 від 30.08.2021, №6 від 04.10.2021, №7 від 05.10.2021, №8 від 28.10.2021, №9 від 08.11.2021, №10 від 19.11.2021, №11 від 07.12.2021 про внесення змін та доповнень до договору про постачання електричної енергії споживачу № 3101402ВЦ від 15.02.2021, укладені між Чернігівським ліцеєм з посиленою військово-фізичною підготовкою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд. 126Б, м. Чернігів, 14013) до обласного бюджету Чернігівської області безпідставно набуті кошти у розмірі 206 509,16 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Чернігів» (код ЄДРПОУ 41823846, проспект Перемоги, буд.126Б, м. Чернігів, 14013) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 15 174,82 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Чернігівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою (код ЄДРПОУ 08190661, вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів, 14033) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 15 174,82 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В. В. Шморгун