Постанова

від 11.03.2025 по справі 759/10792/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 759/10792/24 Головуючий у суді І інстанції: Ключник А.С.

провадження №22-ц/824/5119/2025 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 березня 2025 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Музичко С.Г., Желепи О.В.,

секретар судового засідання: Дуб С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Лобаня Дмитра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Такскомбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2024 року позивач звернувся до Святошинського районного суду м. Києва із позовом, у якому просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №KF026377 від 13.05.2015 року у розмірі 408 049,86 грн, та стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором №KF026377_1 від 18.05.2018 року у розмірі 76 309,82 грн, а також судові витрати.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що 13.05.2015 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KF026377 згідно умов якого позичальнику надано грошові кошти у розмірі 400 000,00 грн під процентну ставку 23% річних, шляхом безготівкового перерахування коштів, які позичальник зобов`язалася належним чином виконувати умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів. 18.05.2018 р. між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено додаткову угоду №1 (№KF026377_1) до вказаного кредитного договору на підставі якої розмір кредиту становить 522 187,81 грн із кінцевою датою повернення 12.05.2025 року. У забезпечення виконання зобов`язання 13.05.2015 р. між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №KF026377/S-1 на підставі якого поручитель зобов`язався перед кредитором солідарно з боржником у повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов`язань. В подальшому 16.10.2018 р. АТ «Таскомбанк» стало правонаступником всіх прав та обов`язків ПАТ «ВіЕс Банк». Боржник свої зобов`язання не виконав, у зв`язку з чим утворилась заборгованість.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Такскомбанк» суму заборгованості у загальному розмірі 484 359 грн 68 коп..

Стягнуто у рівних частинах з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Такскомбанк» судовий збір по справі у розмірі 7 265 грн 40 коп..

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, адвокат Лобань Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Вважає, що рішення Святошинського районного суду м. Києва від 01.11.2024 є незаконним у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні Суду першої інстанції, обставинам справи, порушенням Судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що судом першої інстанції порушено норм процесуального права, оскільки справу розглянуто судом за відсутності учасників справи, не повідомлених належним чином про дату, час і місце засідання суду, що унеможливило встановлення фактичних обстави, які мають значення для справи та призвело до порушення принципу справедливості судового розгляду.

Так, згідно з ухвалою суду першої інстанції від 28.05.2024 ркоу постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Однак, відповідач ОСОБА_1 скористався своїм правом, передбаченим ч. 5 ст. 279 ЦПК України, та заявив клопотання про проведення розгляду справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Вказане клопотання викладене у відзиві представника відповідача ОСОБА_1 від 18.06.2024 № 2-1/05.10.22 (а.с. 109-116), обґрунтоване у розділі 7 відзиву та чітко вказане у його прохальній частині.

Однак, суд першої інстанції, всупереч вимог ст. 279 ЦПК України, вказане клопотання відповідача не розглянув, хоча прямо вказав на його наявність при викладенні аргументів відповідача вказаних у відзиві.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що у якості доказів заборгованості, позивачем надано «Розрахунок заборгованості за Кредитним договором № KF026377 від 13 травня 2015 року» та «Розрахунок заборгованості за Кредитним договором № KF026377 1 від 18 травня 2018 року».

Так, згідно з наявними доказами, так званий Кредитний договір 2, згідно з назвою, а також за своїм змістом є «Додатковою угодою № 1 до кредитного договору № KF026377 від 13.05.2015», якою вказаний кредитний договір № KF026377 викладений у новій редакції (п. 1.1. Додаткової угоди).

Про даний факт також свідчить і наявність лише одного договору поруки від 13.05.2015 № KF026377/S-1, до якого у подальшому будь-які зміни не вносились.

Крім того, згідно з п. 1.2. Додаткової угоди № 1 «Сторони домовились викласти в новій редакції Графіки, які є Додатками до Кредитного Договору.»

Наявний у матеріалах справи «Графік платежів, реальна процентна ставка та загальна вартість кредиту (транш 2)» також згідно з заголовком є Додатком № 1 до кредитного договору № KF026377 від 13.05.2015.

Отже, на переконання скаржника, докази беззаперечно свідчать, що відповідачем ОСОБА_2 укладено лише один кредитний договір, а саме договір № KF026377 від 13.05.2015, тоді як «Кредитний договір від 18.05.2018 № KF026377_l» ніколи не укладався.

Тому скаржник вважає, що Взятий Судом першої інстанції за основу для визначення суми заборгованості Відповідачів «Розрахунок заборгованості по кредитному договору № KF026377 1 від 13.05.2018», відповідно до ст. 79 ЦПК України, є недостовірним доказом, оскільки вказаний документ суперечить наявним правовідносинам між Банком та відповідачами.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що суд першої інстанції не дотримався вимог п. 1 ч. 5 ст. 265 ЦПК України та ухвалив рішення щодо стягнення з відповідачів заборгованості без будь- якого посилання на спірні правовідносини чи конкретизації джерела її виникнення.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилався також на те, що судом першої інстанції порушено права відповідачів на врегулювання спору до початку розгляду справи по суті.

Так, Відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позов (розділ 4) повідомлено суд першої інстанції про намір врегулювати наявний спір з позивачем до початку розгляду справи по суті.

Вказаний намір обґрунтований низкою заяв відповідачів та відповіді представника Банку, копії яких наявні у матеріалах справи.

Крім того, про намір подати на затвердження суду мирову угоду також повідомлено представником позивача у його клопотанні про розгляд справи в загальному позовному провадженні.

Однак, суд першої інстанції, всупереч вимог Глави 4 Розділу III ЦПК України, вказані заяви сторін залишив без будь-якого вирішення, чим порушив права відповідачів передбачені ст.ст. 43, 49 ЦПК України.

24 січня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від АТ «Таскомбанк», позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

21 лютого 2025 року до Київського апеляційного суду надійшла заява відповідачки ОСОБА_2 , просила задовольнити апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лобаня Д.М. та скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Також просила розгляд справи апеляційної скарги здійснити за її відсутності, а причини неявки відповідачки ОСОБА_2 визнати поважними.

07 березня 2025 року до Київського апеляційного суду надійшли доповнення до відзиву на апеляційну скаргу від АТ «Таскомбанк».

11 березня 2025 року до Київського апеляційного суду заява щодо доповнень позивача до відзиву на апеляційну скаргу від представника ОСОБА_1 - адвоката Лобань Д.М..

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що оскільки заборгованість за кредитом позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості з відповідачів, враховуючи ту обставину, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку банку не були повернуті, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для їх стягнення.

Такі висновки суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно статей 526, 530, 610, частини 1 статті 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Встановлено, що 13.05.2015 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №KF026377 згідно умов якого відповідачу надано суму у розмірі 400 000,00 грн на споживчі потреби на строк до 19.05.2015 року із процентною ставкою 23% річних (а.с. 10-17).

Відповідно до п. 3.1 Договору банк відповідно до умов кредитного договору надає позичальнику кредит, а позичальник приймає кредит та зобов`язується належним чином виконувати боргові зобов`язання, встановлені кредитним договором та законодавством України.

Відповідно до п. 3.2. Договору базові умови кредитування узгоджені між сторонами.

Відповідно до п. 8.3 Кредитного договору, позичальник зобов`язується повертати Банку Кредит з періодичністю та в розмірах, визначених в розділі 1 Кредитного договору та відповідно до Графіку з урахуванням Пільгового періоду щодо погашення Кредиту, якщо такий встановлений Кредитним Договором. Якщо Графік не укладений між Сторонами, Позичальник зобов`язується повернути банку Кредит не пізніше кінцевої дати повного виконання Боргових зобов`язань.

Відповідно до п. 9.3. Договору нарахування процентів здійснюється банком щоденно у валюті кредиту за фактичну кількість днів користування кредиту з розрахунку 365/366 днів у році, на суму неповернутого кредиту.

13.05.2015 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки №№KF026377/S-1 (а.с. 31-32).

Відповідно до п. 1.2. Договору поруки, поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором солідарно з боржником в повному обсязі за своєчасне виконання боржником його зобов`язань за договором основного зобов`язання.

18.05.2018 року між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 укладено Додаткову угоду №1 до кредитного договору №KF026377 від 13.05.2015 р. в якому змінено суму кредитного ліміту у розмірі 522 187,81 грн двома траншами 400 000,00 грн та 122 187,81 грн, строк користування 120 місяців із кінцевою датою до 12.05.2025 року (а.с. 18-30). Зазначену угоду підписав також і поручитель ОСОБА_1 , яким засвідчив свою згоду з у мовами додаткової угоди (а.с. 27 зв.).

11.07.2018 року ПАТ «ВіЕс Банк» повідомило відповідачів про реорганізацію шляхом приєднання до АТ «Таскомбанк» на підставі рішення Національного банку України від 10.07.2018 р. та відповідного розпорядження від 10.07.2018 р. №395-ро (а.с. 33).

12.10.2018 року комісією з реорганізації (комісією з припинення) ПАТ «ВіЕс Банк» було складено, а 16.10.2018 року загальними зборами акціонерів ПАТ «ВіЕс Банк» та АТ «ТАСКОМБАНК» затверджено Передавальний акт. Пунктом 3 Передавального акту від 12.10.2018 року встановлено, що правонаступництво щодо майна, прав та обов?язків Банку, що приєднується, виникає в Банку-правонаступника з дати затвердження загальними зборами Банку, що приєднується, та Банку-правонаступника передавального акта (а.с. 34-40).

Таким чином, з 16.10.2018 року Акціонерне товариство «ТАСКОМБАНК», ідентифікаційний код 09806443 стало правонаступником всіх прав та обов?язків Публічного акціонерного товариства «ВіЕс Банк», ідентифікаційний код 19358632.

27.12.2019 року на адресу відповідачів було направлено повідомлення-вимоги про дострокове повне повернення кредиту (а.с. 73-81).

Також, відповідачами по справі 07.10.2022 року та 05.04.2023 року подавалася заява до АТ «Таскомбанк» про реструктуризацію зобов`язань за кредитним договором №KF026377 від 13.05.2015 р. (а.с. 126, 127).

Станом на 08.06.2022 року заборгованість позичальника за кредитним договором №KF026377 від 13 травня 2015 року по першому траншу становить 408 049,86 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту - 255 657,78 грн, заборгованість по відсоткам - 152 392,08 грн (а.с. 41-45); по другому траншу становить 76 309,82 грн, яка складається з заборгованості по тілу кредиту - 66 702,92 грн, заборгованість по відсоткам - 9606,90 грн (а.с. 46-48).

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги АТ «Таскомбанк» доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок неналежного невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права, враховуючи те, що ухвалою суду першої інстанції від 28.05.2024 року постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що на думку скаржника, унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для справи та призвело до порушення принципу справедливості судового розгляду, суд апеляційної інстанції відхиляє.

Відповідно до п.2 ч.6 ст. 19 ЦПК України (в редакції, що діяла на дату відкриття провадження) для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначним, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких не перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи те, що діючий розмір прожиткового мінімуму встановлений станом на 01.01.2024 року становить 3028 грн та сума заявлених Банком позовних вимог становить 484 359,68 грн, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції мав підстави для відкриття спрощеного позовного провадження у справі без виклику сторін.

Разом з тим, суд першої інстанції жодним чином не обмежував права учасників процесу, зокрема суд надав можливість сторонам у справі надати в письмовій формі відзив (чим і скористався відповідач), відповідь на відзив, свої пояснення або міркування щодо предмету спору.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач ОСОБА_2 укладено лише один кредитний договір, а саме договір № KF026377 від 13.05.2015 року, тоді як Кредитний договір від 18.05.2018 року № KF026377_1 ніколи не укладався, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.

Так, в матеріалах справи міститься кредитний договір № KF026377 від 13 травня 2015 року укладений між ПАТ «ВіЕс Банк» та ОСОБА_2 (а.с. 10-16), а також додаткова угода № 1 від 18 травня 2018 року до кредитного договору № KF026377 від 13 травня 2015 року (а.с. 18-27). Відповідачі не надавали жодного доказу щодо підтвердження відсутності їх підписів на додатковій угоді. Клопотань про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявляли.

Отже зміна умова кредитного зобов`язання відбулась шляхом підписання саме Додаткової угоди, що не є новим кредитним договором, як помилково вважає скаржник.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено вимоги п. 1 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, оскільки ухвалив рішення щодо стягнення з відповідачів заборгованості без будь-якого посилання на спірні правовідносини чи конкретизації джерела її виникнення, суд апеляційної інстанції відхиляє, як безпідставні.

Так, вимогами п.1 ч.5 ст.265 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині рішення зазначаються висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Судом першої інстанції резолютивна частина викладена у відповідності до вимог вказаної норми права та вирішено спір про стягнення заборгованості за кредитним договором. Зміст позовних вимог та результати їх вирішення, відображені в судовому рішенні та містять належні мотиви та обґрунтування й не свідчать про вихід суду як за межі вимог.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції порушено право відповідачів на врегулювання спору до початку розгляду справи по суті, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_1 у відзиві на позов (розділ 4) повідомив суд першої інстанції про намір врегулювати наявний спір з позивачем до початку розгляду справи по суті. Крім того, про намір подати на затвердження суду мирову угоду також повідомлено представником позивача у його клопотанні про розгляд справи в загальному позовному провадженні. Однак суд першої інстанції вказані заяви сторін залишив без вирішення.

Суд апеляційної інстанції відхиляє наведені доводи апеляційної скарги, оскільки сторони мали достатньо часу понад 5 місяців (час розгляду з моменту відкриття провадження в суді першої інстанції та до моменту ухвалення рішення суд) для узгодження та реалізації врегулювання спору щодо кредитного зобов`язання.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції, викладених у рішенні, не спростовують.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнові права позивача були порушені відповідачами.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції, вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу адвоката Лобаня Дмитра Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено «13» березня 2025 року.

Головуючий суддя Л.П. Сушко

Судді С.Г. Музичко

О.В. Желепа