Рішення

від 10.03.2025 по справі 910/163/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2025Справа № 910/163/25Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Петрук Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1»

про стягнення 4 747 632,81 грн,

Представники сторін:

Від позивача: Малетин А.Я. (в режимі відеоконференції)

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Підприємства «Версавія» товариства інвалідів «Рок» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» про стягнення 4 747 632,81 грн, з яких: 2 509 985,56 грн основна заборгованість, 1 836 450,13 грн інфляційні втрати та 401 197,12 грн три відсотки річних.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є правонаступником майнових прав та обов`язків Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», яке в свою чергу стало правонаступником Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, а тому має відповідати за порушення останнім укладеного із позивачем договору поставки від 02.01.2014 № 001/14-П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.01.2025 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

15.01.2025 до суду через систему Електронний Суд від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/163/25, підготовче засідання призначено на 17.02.2025. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, позивачу - відповіді на відзив. Крім того, вказаною ухвалою вирішено забезпечити участь представника позивача - адвоката Малетина Андрія Ярославовича у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів.

В підготовче засідання 17.02.2025 з`явився представник позивача в режимі відеоконференції. Представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання повідомлений належним чином, заяв/клопотань, а також письмового відзиву на позовну заяву не надав.

Враховуючи те, що судом остаточно з`ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи; визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази; вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд, дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі та призначення справи до судового розгляду по суті на 10.03.2025.

Представник позивача, який брав участь в судовому засіданні 10.03.2025 в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

В порядку ч. 1 ст. 233, ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 10.03.2025 після закінчення судового розгляду справи ухвалено рішення по суті позовних вимог та проголошено його скорочений текст (вступну та резолютивну частини).

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

02.01.2014 між Підприємством «Версавія» товариства інвалідів «Рок» (постачальник, позивач) та Київським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством (покупець) було укладено Договір поставки № 001/14-П (далі - Договір), згідно з п. 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим Договором.

Асортимент та ціна на товар, що поставляються, визначаються на підставі специфікації постачальника, погоджених покупцем, які є невід`ємною частиною даного Договору. На кожну партію товарну постачальником складається окрема специфікація за формою, що наведена у додатку №1 до даного Договору (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 4.3 Договору поставка замовленого товару здійснюється постачальником протягом не більше 5 днів з моменту отримання відповідного замовлення або протягом строку, визначеного у самому замовленні.

Моментом здійснення поставки товарів постачальником є їх отримання покупцем з відповідною відміткою в супроводжувальній первинній обліково-видатковій документації (товарно-транспортна накладна, видаткова накладна) (п. 4.4 Договору).

Згідно з пунктами 5.2, 5.3 Договору розрахунки за поставлений постачальником товар здійснюються протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. Розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України.

Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2016 (п. 8.1 Договору).

Пунктом 8.2 Договору передбачено, що в разі, якщо за тридцять днів до закінчення строку дії Договору жодна сторона не виявить бажання розірвати його, то дія Договору автоматично продовжується на один рік на тих же умовах.

Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань він протягом тривалого часу постачав покупцю товар, який останній приймав, проте власні зобов`язання щодо оплати поставленого товару виконував неналежним чином, внаслідок чого залишилися неоплаченими окремі партії товару загальною вартістю 2 509 985,56 грн.

Правонаступником Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства стало Державне комерційне підприємство «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», що вбачається із інформації, а саме Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

В подальшому, за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №SPE001-UA-20240204-81767 від 29.02.2024 (затвердженим наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 11.03.2024 №312), 03.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» (покупець) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавець) було укладено Договір № 1375 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» за результатами електронного аукціону з умовами (надалі - Договір № 1375).

Згідно з п. 1.1. Договору № 1375 продавець зобов`язується передати у власність покупцю об`єкт малої приватизації - об`єкт соціально-культурного призначення - єдиний майновий комплекс Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», який розташований за адресою: м. Київ, вул. Фролівська, 4 (надалі - об`єкт приватизації), а покупець зобов`язується прийняти об`єкт приватизації, виконати визначені у договорі умови. До складу об`єкта приватизації входять усі види майна, призначені для діяльності підприємства (крім того, що не підлягає приватизації) - будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, в тому числі активи і пасиви згідно із фінансовою звітністю державного підприємства. Також зафіксовано, що покупець сплатив у повному обсязі ціну продажу об`єкта приватизації, визначену за результатами електронного аукціону, яка становить 198 001 200,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. Договору № 1375 право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця після укладання цього Договору та підписання акта приймання-передачі об`єкта приватизації, але не раніше дати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію, отримання якого вимагається законом.

За змістом п. 3.1 Договору № 1375 покупець є правонаступником усіх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» відповідно до умов цього договору та ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» з дня засвідчення акта приймання-передачі об`єкта приватизації від продавця до покупця, який підписується та скріплюється печатками (за наявності).

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

З інформації Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву №930-03-1693 від 17.12.2024 вбачається, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву підписано акт приймання-передачі об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» № 1438 від 17.06.2024.

Отже, як зазначає позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» набуло у власність об`єкт малої приватизації - єдиний майновий комплекс Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», внаслідок чого стало правонаступником його майнових прав і обов`язків, а тому визначене відповідачем за даним позовом та має відповідати за зобов`язаннями Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», які виникли за договором № 001/14-П від 02.01.2014.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд встановив, що внаслідок укладення між позивачем та Київським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством договору № 001/14-П від 02.01.2014, між сторонами вказаного договору виникли правовідносини поставки.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем товару за Договором № 001/14-П від 02.01.2014 загальною вартістю 9 470 635,92 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані постачальником та покупцем та скріплені їхніми печатками видаткові накладні за період з 09.02.2008 по 24.03.2023 та наданий позивачем розрахунок заборгованості за вказаним договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, оскільки наявні в матеріалах справи видаткові накладні містить відомості про відповідні господарські операції, то вони є первинними документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, встановивши, що долучені до позову видаткові накладні відповідають вимогам ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Позивачем долучені до позовної заяви виписки по рахунку, відповідно до яких судом встановлено, що Київське казенне експериментальне протезно - ортопедичне підприємство здійснювало часткові оплати вартості товару отриманого від позивача.

Суд звертає увагу, що платник за вказаним випискам є Київське казенне експериментальне протезно-ортопедичне підприємство.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Отже, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, а саме підписані видаткові накладні за договором, укладеним між позивачем та Київським казенним експериментальним протезно-ортопедичним підприємством на підставі яких було здійснено поставку товару саме на адресу Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства, виписки по рахунку, відповідно до яких вбачається часткова сплата отримувачем товару, суд керуючись стандартами балансу вірогідностей, дійшов висновку щодо наявності заборгованості Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства (правонаступником якого стало Державне комерційне підприємство «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство») перед позивачем у розмірі 2 509 985,56 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З урахуванням погодженого сторонами в п. 5.2 Договору порядку розрахунків, зобов`язання Київського казенного експериментального протезно-ортопедичного підприємства мало бути виконане протягом 30 календарних днів з дня його поставки.

Відтак суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи те, що судом встановлено факт часткової оплати відповідачем товару, поставленого позивачем на виконання умов Договору, на загальну суму 6 960 650,36 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином засвідченою копією банківської виписки по рахунку позивача, які, як стверджує позивач, він зарахував як у погашення минулих зобов`язань відповідача, так і поточних.

З урахуванням викладеного заборгованість перед позивачем на час подання позову та розгляду справи за договором від 02.01.2014 № 001/14-П становить 2 509 985,56 грн.

Гарантійним листом Київського казенного експериментального протезно- ортопедичного підприємства від 19.06.2023 № 248/01 під час перетворення його на Державне комерційне підприємство «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» (код ЄДРПОУ 03187691) підтверджено суму заборгованості станом на 09.03.2023 в розмірі 2 560 388,57 грн за договором поставки від 02.01.2014 № 001/14-П.

Також, як вже було вище зазначено, за результатами електронного аукціону, оформленого протоколом про результати електронного аукціону №SPE001-UA-20240204-81767 від 29.02.2024 (затвердженим наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 11.03.2024 №312), 03.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» (покупець) та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву (продавець) було укладено Договір № 1375 купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - об`єкта соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» за результатами електронного аукціону з умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» особи, які придбали державні або комунальні підприємства як єдині майнові комплекси, є правонаступниками їх майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору між продавцем і покупцем та законодавства України.

Згідно пункту 3.1 договору № 1375 покупець, який придбав об`єкт приватизації як єдиний майновий комплекс, є правонаступником його майнових прав (крім права постійного користування земельною ділянкою) і обов`язків відповідно до умов договору та законодавства України.

Відповідно до п. 15.2 договору № 1375, цей договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та нотаріального посвідчення (у випадках, передбачених законодавством України).

Договір № 1375 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокопенко Л.В. від 03.04.2024 року за реєстровим №512.

Проаналізувавши докази у справі суд звертає увагу, що з п. 1.1 договору вбачається, що об`єкт соціально-культурного призначення - єдиного майнового комплексу Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», як об`єкт малої приватизації та предмет цього договору включає в себе, серед іншого, борги.

Оскільки у даному випадку має місце універсальне правонаступництво, ТОВ «Реал Славутич 1» відповідає за боргами Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», в силу закону, незалежно від того як вони передбачені умовами укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства.

Крім того, суд зазначає, що в силу п. 2.1. договору відповідач набув право власності на об`єкт приватизації після укладення цього договору, його нотаріального посвідчення та підписання акта приймання-передачі об`єкта приватизації, а в частині нерухомого майна після державної реєстрації за покупцем права власності на таке нерухоме майно відповідно до закону, але не раніше дати отримання дозволу Антимонопольного комітету України на концентрацію, а відповідно до п. 3.1 став правонаступником прав та обов`язків боржника.

Умови приватизації, які передбачені розділом 6 договору, не відтерміновують фактичну дату набуття права власності покупцем об`єкту приватизації, з якої відповідно до Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та умов договору до покупця переходять права та обов`язки боржника.

Отже, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Цивільне право розрізняє дві форми правонаступництва - універсальне та сингулярне. При універсальному правонаступництві до правонаступника разом з правами первісного кредитора переходять і його обов`язки. При сингулярному правонаступництві до правонаступника переходить тільки певне право кредитора.

При цьому правонаступництво в разі реорганізації юридичної особи є саме універсальним.

Суд зазначає, що спірні правовідносини в частині правонаступництва, що виникли між сторонами у цій справі, є правовідносинами, що виникли з приводу приватизації державного майна, а тому вони регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна», норми якого є спеціальними відносно інших норм права.

Питання правонаступництва при приватизації державного і комунального майна урегульовані у статті 28 цього Закону, що має назву «Правонаступництво власників».

Правовідносини, що виникли між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» на підставі вищезазначеного договору - є правовідносинами, що виникли з приводу приватизації державного майна, які в тому числі регулюються Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна».

Отже, суд зазначає, що на час розгляду даної справи, Державне комерційне підприємство «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» знаходиться у власності саме Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1», оскільки фактично відбулася зміна власника такого майна з Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1», на підставі договору про купівлю-продаж, і останнє стало правонаступником майнових прав і обов`язків підприємства, а відтак, такий договір є достатньою правовою підставою для покладення на відповідача за первісним позовом обов`язків зі сплати боргів Державного комерційного підприємства «Київське експериментальне протезно-ортопедичне підприємство», зокрема спірної заборгованості за договором №001/14-П від 02.01.2014.

За приписами частин 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Пункт 3 ч. 1 ст. 129 Конституції України пов`язує змагальність сторін зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Змагальність сторін - це встановлена законом можливість реалізації та практична реалізація наданих їм процесуальних прав при безумовному виконанні покладених на них процесуальних обов`язків на всіх стадіях судового процесу за участю компетентного суду.

Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18).

Зважаючи на встановлені обставини та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому процесуальним законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 2 509 985,56 грн є обґрунтованими та підтвердженими належними і допустимими доказами.

Поряд з цим, за вказане порушення Казенним підприємством взятих на себе зобов`язань, позивачем заявлено до стягнення 3% річних за загальний період прострочки у розмірі 401 197,12 грн та інфляційні у розмірі 1 836 450,13 грн.

Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитору зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» №14 від 17.12.2013 року)

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень ст. 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Суд, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем оплати заборгованості за загальний період прострочки з 09.02.2018 по 10.12.2024 у розмірі 1 836 450,13 грн вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню, оскільки розрахунок здійснено правильно.

Щодо заявлених інфляційних втрат, суд зауважує таке.

Відповідно до Рекомендацій Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997р., визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, інфляційні мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.

Зазначене відповідає п. 6 наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007р. «Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін», відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.

При цьому, коли відносно кожного грошового зобов`язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов`язання, за період з моменту виникнення обов`язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов`язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.

Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання, за загальний період прострочки з 09.02.2018 по 10.12.2024 у розмірі 1 836 450,13 грн, вважає, що ця частина позовних вимог підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судом враховується, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Згідно ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідач доказів на спростування обставин повідомлених позивачем суду, а також контррозрахунків заявлених до стягнення сум не надав.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем обов`язку з повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару за договором поставки вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи, позивачем сплачено за звернення із даним позовом до суду 57 063,00 грн судового збору, тоді як з огляду на ціну даного позову судовий збір мав бути сплачений у розмірі 56 971,60 грн, а тому саме вказана сума коштів підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал Славутич 1» (Печерська площа, 1, м. Київ, 01011; ідентифікаційний код 42407786) на користь Підприємства «Варсавія» Товариства інвалідів «Рок» (81130, Львівська обл., Львівський район, с. Сокільники, вул. Шевченка, 101, ідентифікаційний код 32115892) 2 509 985,56 грн заборгованості, 1 836 450,13 грн інфляційних втрат, 401 197,12 грн 3% річних та витрати по сплаті судового збору у розмірі 56 971,60 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано: 17.03.2025.

Суддя Т.Ю. Трофименко