Постанова

від 13.03.2025 по справі 148/2807/24

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 148/2807/24

Провадження № 22-ц/801/492/2025

Категорія: 55

Головуючий у суді 1-ї інстанції Штифурко Л. А.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 рокуСправа № 148/2807/24м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Берегового О. Ю., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Куленко О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 адвокатки Чернілевської Р. В. на ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області у складі судді Штифурко Л. А. від 23 грудня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , який подано його представницею адвокаткою Чернілевською Р. В., до Товариства з обмеженою відповідальністю «Меркурій», Тульчинської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

16 грудня 2024 року ОСОБА_1 через свою представницю адвокатку Чернілевську Р. В. звернувся до суду з цим позовом, за яким просив визнати протиправним та скасувати рішення Тульчинської міської ради від 03 лютого 2023 року № 2081 про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю «Меркурій» (далі ТОВ «Меркурій») земельної ділянки для будівництва та обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Покликався, зокрема на те, що на земельній ділянці, ня яку затверджено проєкт землеустрою щодо її відведення ТОВ «Меркурій», розташований об`єкт нерухомого майна житловий будинок, право власності на який зареєстроване за ним.

Ухвалою Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2024 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що оскаржуване рішення Тульчинською міською радою ухвалено на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року, позовна заява, яка подана до суду в порядку цивільного судочинства, не містить жодних посилань на норми Цивільного кодексу України (далі ЦК України), як і викладені в ній мотиви жодним чином не обґрунтовано нормами цивільного законодавства, а тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що у цій справі між сторонами виник публічно-правовий спір.

В апеляційній скарзі представниця ОСОБА_1 адвокатка Чернілевська Р. В., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, невідповідність висновків, викладених в ухвалі суду, обставинам справи, просила ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2024 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги посилалася на ті ж обставини, що і в позовній заяві.

Зазначала, що спір має приватноправовий характер, тому що обумовлений порушенням майнового права позивача фактичною передачею ТОВ «Меркурій» земельної ділянки, на якій розташований належний йому об`єкт нерухомості житловий будинок.

Тульчинська міська рада подала відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким просила залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, як таку, що постановлена з дотриманням норм процесуального права відповідно до фактичних обставин справи та правовідносин сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на таке.

Частиною першою статті 367 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом статті 379 ЦПК України апеляційний суд скасовує ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, якщо суд порушив при її постановленні норми процесуального права, його висновки не відповідають обставинам справи.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 Велика Палата Верховного Суду вказала, зокрема, на таке:

«16. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких справа має розглядатися за правилами певного виду судочинства, є, насамперед, характер спірних правовідносин, їх суб`єктний склад і предмет спору.

17. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства (далі КАС) України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

18. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у вказаній редакції).

19. Суб`єктом владних повноважень є, зокрема, орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (підпункт 7 частини першої статті 3 КАС України у зазначеній редакції).

20. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

21. Велика Палата Верховного Суду вважає помилковим застосування статті 17 КАС України у зазначеній редакції та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень. Для розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формальних критеріїв визначення суб`єктного складу спірних правовідносин і предмета спору. Для правильного вирішення питання про юрисдикцію суду визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір.

22. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

23. Отже, у публічно-правовому спорі сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні: одна зі сторін суб`єкт владних повноважень виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Зазначені функції суб`єкт владних повноважень має виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

24. Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

25. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних, земельних та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15).

26. ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, також встановлює, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).

28. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України). Отже, їхні рішення можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

29. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

30. Рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з погляду його законності, а вимога про визнання такого рішення незаконним і про його скасування розглядатися за правилами цивільного або господарського судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 24 квітня 2018 року у справі № 401/2400/16-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 809/739/17, від 20 вересня 2018 року у справі № 126/1373/17).

31. Тобто, якщо у результаті прийняття рішення суб`єктом владних повноважень особа набула речове право на земельну ділянку, то вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача».

11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала таке:

«(1.1) Щодо юрисдикції суду

22. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

23. ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду, передбачав, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з цивільних і земельних відносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (частина перша статті 15). Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 30).

24. Отже, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір слід вирішувати за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

31. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права й обов`язки безпосередньо виникають, зокрема, з актів органів місцевого самоврядування (частина четверта статті 11 ЦК України). Отже, рішення цих органів можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

32. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним і скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово констатувала, що рішення органу місцевого самоврядування у сфері земельних відносин можна оспорювати з погляду його законності, а вимогу про визнання такого рішення незаконним і про його скасування розглядати за правилами цивільного судочинства, якщо внаслідок реалізації такого рішення у фізичної особи виникло цивільне право, і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У цьому разі вказану вимогу можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду за правилами цивільного судочинства, якщо фактично метою заявлення зазначеної позовної вимоги є оскарження речового права (права власності), що виникло у фізичної особи внаслідок реалізації відповідного рішення ради. Тобто, якщо на підставі рішення органу місцевого самоврядування фізична особа набула речове право на земельну ділянку, вимога про визнання незаконним такого рішення та про його скасування стосується приватноправових відносин і є цивільно-правовим способом захисту права позивача (близькі за змістом висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала у пунктах 25-28 постанови від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).

34. Прийняття Миколаївською міською радою рішення № 36/61 в частині передання ОСОБА_1 у власність спірної земельної ділянки є стадією передання земельної ділянки у власність цієї фізичної особи, яка надалі отримала державний акт. Тому прокурор визначив її одним зі співвідповідачів у справі. Отже, позовна вимога про визнання незаконним рішення № 36/61 у відповідній частині спрямована на оскарження правомірності передання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1».

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України у чинній редакції юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Публічно-правовий спір спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (стаття 4 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України загальні суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частин першої, другої статті 116 Земельного кодексу України (далі ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом (частина перша статті 117 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі, зокрема проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення.

Отже рішення органу місцевого самоврядування про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки юридичній особі є етапом набуття такою особою права користування (оренди) відповідною земельною ділянкою із земель комунальної власності.

Тобто в даному випадку, приймаючи оспорюване рішення Тульчинська міська рада діяла не як суб`єкт владних повноважень щодо ТОВ «Меркурій», а як власник майна земельної ділянки в процесі укладення приватно-правового правочину договору оренди землі.

З таких обстави висновок суду першої інстанції про публічно-правовий характер цього спору є помилковим, а тому ухвала про відмову у відкритті провадження у справі підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При цьому апеляційний суд звертає увагу, що зазначення про те, що оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування прийнято на виконання судового рішення в адміністративній справі, як і відсутність посилання у позовній заяві на норми ЦК України, не впливає на юридичну природу цього спору.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 384 ЦПК України апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представниці ОСОБА_1 адвокатки Чернілевської Р. В. задовольнити.

Ухвалу Тульчинського районного суду Вінницької області від 23 грудня 2024 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

(Повний текст судового рішення виготовлено 17 березня 2025 року)

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. Ю. Береговий

Т. М. Шемета