Постанова

від 13.03.2025 по справі 826/12683/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/12683/18 Суддя (судді) першої інстанції: Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2025 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Кучми А.Ю.,

суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.

за участю секретаря Островської О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року (м. Київ, дата складання повного тексту - 04.07.2024) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фінар» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Фінар» звернулося з позовом до суду, в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві від 12 липня 2018 року № 0036761406.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що податкове повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки проведення господарських операцій ТОВ «ФК «Фінар» щодо купівлі/продажу прав вимог грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки спричинило зміну у структурі доходів та витрат підприємства лише на відповідну вартість придбання та подальшого продажу цих прав, а не на суми можливих вимог за кредитними договорами. Є помилковим висновок податкового органу про незаконність відступлення права вимоги на користь третіх фізичних осіб, оскільки чинне законодавство не містить заборон на здійснення таких операцій. Контролюючий орган дійшов передчасного висновку, що внески до статутного капіталу, які здійснені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , є безповоротною фінансовою допомогою.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року, позов задоволено.

Постановою Верховного Суду від 18.11.2022 касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 листопада 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2019 року залишено без змін.

В постанові від 18.11.2022 колегія суддів Верховного Суду зазначила наступне:

- суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку, що позивачем було правомірно укладено договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичних осіб;

- визначаючи суму доходу ТОВ «ФК «Фінар» від проведення зазначених вище операцій, податковий орган дійшов висновку, що прибутком платника в даному випадку є різниця між вартістю заборгованості за кредитними договорами та фактично отриманими грошовими коштами від фізичних осіб. Платником в якості прибутку за проведеними операціями задекларовано різницю між розміром грошових коштів, отриманих від фізичних осіб на виконання умов договорів про відступлення прав вимог на їх користь, та розміром грошових коштів, сплачених ТОВ «ФК «Фінар» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» за відступлення прав вимоги Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» за відповідними кредитними договорами;

- при цьому судовими інстанціями не з`ясовано вказані обставини та не встановлено дійсний податковий обов`язок позивача в межах розглядуваних правовідносин;

- таким чином, судова колегія вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 12 липня 2018 року № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 9 874 735,00 грн та застосування штрафних санкцій у розмірі 2 468 684,00 грн.

Відповідач у відзиві на позовну заяви заперечував проти задоволення позову, зазначив, що проведення позивачем операцій з продажу кредитної заборгованості на користь третіх осіб суперечить вимогам чинного законодавства, а до складу доходів повинна бути включена винагорода від таких операцій (у вигляді різниці між вартістю заборгованості, що відступається, та фактично отриманими грошовими коштами від фізичних осіб). Також податковий орган, з посиланням на матеріали кримінального провадження №3201700110000110, зазначає про те, що дохід у розмірі 910 000 грн є безповоротною фінансовою допомогою від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 12.07.2018 №0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «Фінансова компанія «Фінар» зареєстроване 02.10.2013 та перебуває на обліку в податковому органі з 03.10.2013. Основним видом діяльності позивача за КВЕД є 64.92 - Інші види кредитування.

З 18.05.2018 по 08.06.2018 посадовими особами відповідача, на підставі наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 04.05.2018 №7908, направлень від 18.05.2018 №1425/26-15-14-06-02, №1426/26-15-14-02, №772/26-15-42-08 та від 29.05.2018 №3011/26-15-14-09, відповідно до ст. 20, 77, 82 Податкового кодексу України, проведено планову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» з питань дотримання вимог податкового, валютного законодавства - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 02.10.2013 по 31.12.2017.

15.06.2018 за результатом проведеної перевірки складено акт №789/26-15-14-06-02-10/38921903, яким встановлено порушення позивачем:

- пп. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 Податкового кодексу України в результаті чого занижений податок на прибуток у періоді, що перевірявся, на загальну суму 10 038 535 грн, у тому числі по періодам: за 2016 рік - 9 981 331 грн, за 2017 рік у сумі - 57 204 грн;

- пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5, п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України, у результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо правильності утримання та своєчасності перерахування військового збору до бюджету в періоду, що перевірявся, на суму 398,44 грн;

- пп. 1.5 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 1.6 п. 161 підрозділу 10 розділу ХХ, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168, пп. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168, п. 57.1 ст. 57, п. 54.2 ст. 54 Податкового кодексу України, у результаті чого несвоєчасно було сплачено до бюджету військовий збір на загальну суму 277,75 грн.

26.06.2018 позивачем подані заперечення на акт перевірки, за результатом розгляду яких, рішенням Головного управління ДВС у м. Києві від 09.07.2018 №31645/10/26-15-14-06-02, висновки акту №789/26-15-14-06-02-10/38921903 залишено без змін.

На підставі акту перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 Головним управлінням ДФС у м. Києві 12.07.2018 прийнято податкове повідомлення-рішення №0036761406, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 12 548 169 грн, в т.ч. за податковим зобов`язанням у сумі + 10 038 535 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у сумі 2 509 634 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що висновки ГУ ДФС у м. Києві, викладені в акті перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 щодо порушення ТОВ «ФК «Фінар» положень п. 44.1 ст. 44 та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, що в наслідку призвело нібито до заниження доходу, що враховується при обчисленні об`єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 54 859 640,00 грн за 2016 рік, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Розгляд справи здійснюється лише в частині позовних вимог, які були направлені постановою Верховного Суду від 18.11.2022 на новий розгляд, а саме щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 № 0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Серед підстав для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідачем в акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15.06.2018 зазначено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» не дотримано обов`язкової вимоги до договорів з продажу заборгованості, які є первинними документами, та в подальшому передано грошову вимогу по актам приймання-передачі неналежній особі, яка не мала права на проведення таких операцій, з даного приводу суд зазначає наступне.

Згідно матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» (Новий кредитор) укладено договори про відступлення права вимоги.

1. Договір від 20 травня 2016 року, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_3 за кредитним договором №2007-05-ф від 29.01.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_4 за договором поруки №05-2007-ф/2 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архівольт» за договором поруки №05-2007-ф/1 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-V» за договором поруки №34-2007-ф/3 від 20.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-05-ф від 29 січня 2007 року становить 7 686 458 грн та 1 326 199,9 доларів США (25, 259572 грн - за курсом НБУ).

За відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору грошову суму у розмірі 10 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 20.05.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 20.05.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 10 000 грн, що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 20.05.2016 та копією платіжного доручення №7 від 20.05.2016.

2. Договір від 17.06.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_3 за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_4 за договором поруки №50-2007-ф/2 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №50-2007-ф/1 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007 становить 1 877 893,65 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн. Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 12 550 грн, що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17.06.2016 та копією платіжного доручення №11 від 17.06.2016.

3. Договір від 17.06.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_4 за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_3 за договором поруки №12-2007ф/2 від 16.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Water world» за договором поруки №12-2007-ф/1 від 16.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сувеніри України» за договором поруки №12-2007-ф/3 від 21.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007 становить 9 730 865,46 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17 червня 2016 року, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 12 550 грн, що підтверджується копією Картки рахунку №352 за 17.06.2016 та копією платіжного доручення №10 від 17.06.2016.

4. Договір від 17.06.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_4 за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_3 за договором поруки №09-2007-ф/2 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №09-2007-ф/1 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007 становить 1 829 006,04 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 12 550 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 12 550 грн, що підтверджується копією картки рахунку №352 за 17.06.2016 та копією платіжного доручення №9 від 17.06.2016.

5. Договір від 04.10.2016, укладений з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» (Первісний кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_4 за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_3 за договором поруки №28-2008-ф/2 від 11.07.2008, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008 становить 299 674,68 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 050 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 04.10.2016, актом прийому-передачі права вимоги 04.10.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, позивач перерахував Товариству з обмеженою відповідальністю «Ковельсвіт» грошові кошти у розмірі 13 050 грн, що підтверджується копією картки рахунку №352 за 04.10.2016 та копією платіжного доручення №16 від 04.10.2016.

Розпоряджаючись набутим правом вимоги за вказаними вище договорами, у подальшому позивач (Первісний кредитор) з фізичними особами уклав такі договори про відступлення права вимоги.

1. Договір від 20.05.2016 з ОСОБА_4 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_3 за кредитним договором №2007-05-ф від 29.01.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_4 за договором поруки №05-2007-ф/2 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Архівольт» за договором поруки №05-2007-ф/1 від 29.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фенікс-V» за договором поруки №34-2007-ф/3 від 20.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-05-ф від 29.01.2007 становить 7 686 458 грн та 1 326 199,9 доларів США (25, 259572 грн - за курсом НБУ).

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 11 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 20.05.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 20.05.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_4 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 11 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 20.05.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

2. Договір від 17.06.2016 з ОСОБА_4 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_3 за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007, укладеного останньою з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_4 за договором поруки №50-2007-ф/2 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №50-2007-ф/1 від 31.08.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-50-ф від 31.08.2007становить 1 877 893,65 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_4 перерахував на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 17.06.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

3. Договір від 17.06.2016 з ОСОБА_3 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_4 за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_3 за договором поруки №12-2007ф/2 від 16.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Water world» за договором поруки №12-2007-ф/1 від 16.01.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (4) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сувеніри України» за договором поруки №12-2007-ф/3 від 21.07.2009, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-12-ф від 16.03.2007 становить 9 730 865,46 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 17.06.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

4. Договір від 17.06.2016 з ОСОБА_3 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_4 за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_3 за договором поруки №09-2007-ф/2 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (3) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манор» за договором поруки №09-2007-ф/1 від 03.03.2007, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2007-09-ф від 03.03.2007 становить 1 829 006,04 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 17.06.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 17.06.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 000 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 17.06.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

5. Договір від 04.10.2016 з ОСОБА_3 (Новий кредитор) за яким первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває усіх прав вимоги (1) до ОСОБА_4 за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008, укладеного останнім з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк»; (2) до ОСОБА_3 за договором поруки №28-2008-ф/2 від 11.07.2008, укладеного з Публічним акціонерним товариством «Перший український міжнародний банк».

Станом на день укладення та підписання зазначеного договору, сума вимог за кредитним договором №2008-28-ф від 11.07.2008 становить 299 674,68 грн.

За відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову суму у розмірі 13 000 грн.

Виконання умов зазначеного договору підтверджується: актом прийому-передачі оригіналів кредитних договорів від 04.10.2016, актом прийому-передачі права вимоги від 04.10.2016.

На виконання умов договору про відступлення права вимоги, ОСОБА_3 перерахувала на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 13 500 грн, що підтверджується копією картки рахунку № НОМЕР_1 за 04.10.2016 та витягом з банківської виписки по рахунку № НОМЕР_2 .

У подальшому, а саме 20 травня, 17 червня та 04 жовтня 2016 року, між позивачем та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 укладено договори про дострокове розірвання договорів поруки: №05-2007-ф/2 від 09.01.2007, №50-2007-ф/1 від 31.08.2007, №50-2007- ф/2 від 31.08.2007, №12-2007-ф/1 від 16.03.2007, №12-2007-ф/2 від 16.03.2007, №12-2007- ф/3 від 21.07.2007, №09-2007-ф/1 від 03.03.2007, №09-2007-ф/2 від 03.03.2007, №28-2008- ф/2 від 11.07.2008.

За умовами зазначених договорів, сторони дійшли згоди достроково розірвати договір поруки з моменту набуття чинності договору про дострокове розірвання договору поруки, а зобов`язання сторін, що виникли з договору поруки - припиняються.

Внаслідок аналізу зазначених господарських операцій, відповідач дійшов висновку про недотримання позивачем обов`язкової вимоги до договорів з продажу та передання грошової вимоги по актам приймання-передачі неналежній особі, яка не мала права на проведення таких операцій, внаслідок чого позивачем порушено вимоги п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України.

Також, Верховний Суд за наслідком касаційного перегляду судових рішень по справі №826/12683/18 зазначив, що суди попередніх інстанції дійшли помилкового висновку, що позивачем було правомірно укладено договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами на користь фізичних осіб.

Щодо правомірності укладених між Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінар» та фізичними особами договорів про відступлення права вимоги, враховуючи висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 18.11.2022 у справі № 826/12683/18, колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Підпунктом 14.1.255 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що відступлення права вимоги - операція з переуступки кредитором прав вимоги боргу третьої особи новому кредитору з попередньою або наступною компенсацією вартості такого боргу кредитору або без такої компенсації.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (провадження №12-1гс21) зроблено порівняльний аналіз договорів відступлення права вимоги та факторингу та викладено правовий висновок такого змісту: «Договір відступлення права вимоги має такі ознаки: 1) предметом є відступлення права вимоги щодо виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) таке зобов`язання може бути як грошовим, так і не грошовим (передання товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним або безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, за яким виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункти 37, 38)). Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом є надання фінансової послуги за плату; 2) мета полягає у наданні фактором й отриманні клієнтом фінансової послуги; 3) зобов`язання, в якому клієнт відступає право вимоги, може бути тільки грошовим; 4) такий договір має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 5) укладається тільки у письмовій формі та має містити визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» умови (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 48)).

З наведеного вбачається, що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються. Якщо предметом і метою договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору властиві як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 51)).

Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути зумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не означає наявність фінансової послуги, яку новий кредитор надає попередньому (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 (пункт 57))».

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину.

Так, ч. 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже діюче законодавство передбачає, що правова природа дійсності правочину може бути змінена лише за рішенням суду, а згідно ч. 1 ст. 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Закріплена зазначеною статтею ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 22.02.2023 у справі № 360/1839/19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) дійшла правового висновку, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 712/11967/21 (провадження № 61-4340св22) вказано, що «з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності».

Верховний Суд в постанові від 22.02.2023 у справі № 523/10510/17 дійшов наступного висновку: «Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним)».

З аналізу наданих позивачем до суду договорів про відступлення права вимоги, укладених з фізичними особами ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вбачається, що вказані фізичні особи за цими договорами не набули права надавати фінансові послуги (надання грошових коштів за плату) боржникам або попередньому кредитору, за умовами договорів у нового кредитора виникло лише право вимагати виконання зобов`язань за кредитними договорами.

Таким чином, враховуючи вищевказані висновки Верховного Суду, а також зміст укладених між ТОВ «Фінансова компанія «Фінар» та фізичними особами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) договорів про відступлення права вимоги, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що вказані договори не можна кваліфікувати як договори факторингу, оскільки такі за своєю правовою природою є договором відступлення прав вимоги (цесії), укладення якого врегульовано статтями 512-519 ЦК України, суб`єктний склад якого не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства, а тому для його укладення не вимагалося наявність у фізичних осіб ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , як нових кредиторів, ліцензії на право здійснення фінансових послуг факторингу.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що укладені між ТОВ «Фінансова компанія «Фінар» та фізичними особами ( ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ) договори про відступлення права вимоги визнані в судовому порядку недійсними.

Отже, оскільки вищевказані договори у встановленому порядку недійсними не визнані, тому висновки контролюючого органу, наведені в акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15.06.2018, що проведені позивачем операції з продажу кредитної заборгованості на користь фізичної особи суперечать вимогам чинного законодавства.

Таким чином, за вказаних обставин, за умов коли доказів визнання зазначених правочинів недійсними суду не надано, очевидними є підстави для врахування засад правомірності правочинів встановлених статтею 204 ЦК України в ході розгляду зазначеної справи.

З урахуванням викладеного, оскільки первинні документи по вищевказаних господарських операціях (договори про відступлення права вимоги за кредитними договорами фізичним особам, акти приймання-передачі документів та акти приймання-передачі права вимоги) оформлені у відповідності до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 та не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак, такі документи є належними та допустимими доказами вчинення господарських операцій.

З огляду на зазначене, відповідачем не доведено порушення позивачем п. 44.1 ст. 44 ПК України, яким визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Щодо висновків відповідача, що ТОВ «ФК «Фінар» в порушення вимог п. 44.1 ст. 44, п. 134.1 ст. 134 ПК України занижений дохід, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 54 859 640 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пп. 134.1.1. п.134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Пунктом 135.1 статті 135 ПК України передбачено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до абз. 2 та 7 ч. 5 ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підприємство самостійно визначає за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим ним органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів облікову політику підприємства; визначає доцільність застосування міжнародних стандартів (крім випадків, коли обов`язковість застосування міжнародних стандартів визначена законодавством).

Наказом ТОВ «ФК «Фінар» від 04.01.2016 №1 «Про затвердження облікової політики» визначено, що при відображенні в бухгалтерському обліку господарських операцій і подій необхідно застосовувати норми системи міжнародних стандартів фінансової звітності МСБО-МСФЗ (IAS-IFRS), починаючи з 2016 року.

Таким чином, починаючи з 01.01.2016 Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК «Фінар» фінансова звітність складається за міжнародними стандартами фінансової звітності.

Відповідно до п. 7 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 18 «Дохід» (далі за текстом - МСБО 18), дохід - це валове надходження економічних вигід протягом періоду, що виникає в ході звичайної діяльності суб`єкта господарювання, коли власний капітал зростає в результаті цього надходження, а не в результаті внесків учасників власного капіталу. Справедлива вартість - це сума, за якою можна обміняти актив або погасити заборгованість в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Згідно з п. 8 МСБО 18, дохід включає тільки валові надходження економічних вигід, які отримані чи підлягають отриманню суб`єктом господарювання на його власний рахунок.

Відповідно до п. 9 МСБО 18, дохід має оцінюватися за справедливою вартістю компенсації, яка була отримана або підлягає отриманню.

Визначення фінансового інструменту наведено у п. 11 Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 32 «Фінансові інструменти: подання», відповідно до якого фінансовий інструмент - це будь-який контракт, який приводить до виникнення фінансового активу у одного суб`єкта господарювання та фінансового зобов`язання або інструмента капіталу у іншого суб`єкта господарювання.

В свою чергу, фінансовий актив - це будь-який актив, що є, в т.ч. контрактним правом отримувати грошові кошти або інший фінансовий актив, або обмінювати фінансові інструменти з іншим суб`єктом господарювання за умов, які є потенційно сприятливими.

Відповідно до п. 5.1 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти», фінансові активи та фінансові зобов`язання первісно визнаються за їх справедливою вартістю плюс (для фінансових активів) мінус (для фінансових зобов`язань) витрати на операцію, що прямо відносяться на придбання фінансового активу чи фінансового зобов`язання.

Відповідно до параграфу 3.2.12 Міжнародного стандарту фінансової звітності 9 «Фінансові інструменти» (далі за текстом - МСФЗ 9) при припиненні визнання фінансового активу повністю різниця між: балансовою вартістю (оціненою на дату припинення визнання) та отриманою компенсацією (включаючи будь-який новий отриманий актив мінус будь-яке нове взяте зобов`язання) визнається у прибутку або збитку.

В додатку А «Визначення термінів» МСФЗ 9 наведено визначення терміну утримуваний для торгівлі (held for trading), згідного якого фінансовий актив або фінансове зобов`язання класифікуються як утримувані для торгівлі, якщо вони придбані або створені в основному з метою продажу або викупу в близькому майбутньому.

Згідно з п. БА.6 МСФЗ 9, торгівля, як правило, означає активне придбання та продаж, а фінансові інструменти, утримувані для торгівлі, як правило, використовуються з метою отримання прибутку від короткострокових коливань цін або маржі дилера.

Згідно з п. 2 Міжнародного стандарту фінансової звітності 13 «Оцінка справедливої вартості» (далі за текстом - МСФЗ 13) справедлива вартість - це ринкова оцінка, а не оцінка з урахуванням специфіки суб`єкта господарювання.

Пунктом 24 МСФЗ 13 передбачено, що справедлива вартість - це ціна, яка була б отримана за продаж активу або сплачена за передачу зобов`язання у звичайній операції на основному (або найсприятливішому) ринку на дату оцінки за поточних ринкових умов (тобто вихідна ціна), незалежно від того, чи спостерігається така ціна безпосередньо, чи оцінена за допомогою іншого методу оцінювання.

З аналізу наведених законодавчих положень вбачається, що справедливою вартістю є сума грошових коштів, яка, зокрема, може бути отримана у разі його реалізації за звичайних умов.

Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291, субрахунок 352 «Інші поточні фінансові інвестиції» є рахунку 35 «Поточні фінансові інвестиції».

Зазначений рахунок, в свою чергу, належить до Класу 3 «Кошти, розрахунки та інші активи».

Клас 3. Кошти, розрахунки та інші активи. Рахунки цього класу серед іншого призначені для узагальнення інформації короткострокових фінансових інвестицій.

З матеріалів справи вбачається, що в бухгалтерському обліку ТОВ «ФК «Фінар» придбання права вимоги за кредитними договорами обліковувалися як фінансові активи, а саме фінансові інвестиції, утримувані для продажу (торгівлі).

Зазначені операції в бухгалтерському обліку позивача відображені на рахунку 352 «Інші поточні фінансові інвестиції».

Таким чином, оскільки операції з правами вимоги відображені в бухгалтерському обліку ТОВ «ФК «Фінар» як фінансові інвестиції, що утримуються для продажу (торгівлі), адже договори укладалися не з метою стягнення заборгованостей, а з метою перепродажу, то їх облік у визначений спосіб не суперечить правилам обліку фінансових інструментів за Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку.

Як зазначалося вище, ТОВ «ФК «Фінар» у 2016 році були здійснені господарські операції з придбання у ТОВ «Ковельсвіт» прав вимоги за кредитними договорами.

За відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Фінар» сплатило ТОВ «Ковельсвіт» грошові кошти в загальному розмірі 60 700,00 грн.

В подальшому ТОВ «ФК «Фінар» відступило право вимоги за кредитними договорами фізичним особам ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

За відступлення прав вимоги ТОВ «ФК «Фінар» отримало від вказаних фізичних осіб грошові кошти в загальному розмірі 63 500,00 грн.

Таким чином, проведення господарських операцій щодо купівлі/продажу прав вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами та договорами поруки спричинило зміну у структурі доходів та витрат позивача на відповідну вартість придбання та подальшого продажу цих прав, а фактичний прибуток позивача від здійснення вищевказаних операцій складає 2 800,00 грн. (63 500 - 60 700), а не 54 859 640 грн, як зазначено контролюючим органом в акті перевірки.

За договором про відступлення права вимоги відбувається заміна лише кредитора, що не впливає на величину фінансового результату до оподаткування (не збільшує активи та не зменшує зобов`язання), тому доходу в розумінні Податкового кодексу України у кредитора не виникає, а отже, податкові наслідки з податку на прибуток підприємств - відсутні.

Станом на дату складання ГУ ДФС у м. Києві акту перевірки, на балансі позивача були відсутні фінансові активи, пов`язані із укладеними договорами, оскільки їх визнання припинено у зв`язку із відчуженням, отже отримання будь-яких інших економічних вигод було не можливим.

Враховуючи положення міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, в даному випадку результатом проведених позивачем операцій є прибуток, розрахований як різниця між сумою отриманих вигод від відступлення прав вимог та витратами, що понесені на придбання цих прав вимог.

Окрім того, висновки Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в акті перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 спростовуються також Висновком експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби Безпеки України Шаповалова Романа Анатолійовича від 29.10.2018 №110/7.

Так, з приводу вищевказаних господарських операцій щодо купівлі/продажу прав вимоги експертом зазначено, що фінансовий результат (прибуток) ТОВ «ФК «Фінар» у зв`язку з придбанням та відступленням прав вимоги по кредитним договорам документально підтверджується на підставі наданих на дослідження первинних документів бухгалтерського обліку, а також платіжних документів у розмірі 2800 грн.

За результатами судово-економічної експертизи експерт дійшов висновку, що - «Висновки Головного управління ДФС у м. Києві, викладені в Акті №789/26-15-14-06-02-10/38921903 від 15.06.2018 «Про результати документальної планової виїзної перевірки ТОВ «ФК «ФІНАР» код за ЄДРПОУ 38921903, податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного за період - з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 02.10.2013 по 31.12.2017» в частині заниження податку на прибуток нормативно та документально не підтверджується.

Також, Державна фіскальна служба України в листі від 24.02.2017 № 3894/6/99-99-13-02-03-15 за результатами аналізу ст. ст. 512-514 ЦК України, пп. 14.1.255 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.54 п. 14.1 ст. 14 ПК України зробила висновок, що у разі якщо відповідно до договору про відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, тобто відбувається заміна кредитора, то доходу у розумінні ПК України у нового кредитора не виникає.

Крім того, в своїх податкових консультаціях Державна фіскальна служба України та Державна податкова служба України неодноразово зазначали, що положеннями Податкового кодексу України не передбачено коригування фінансового результату до оподаткування на різниці від операцій з відступлення права вимоги, в т.ч. з дисконтом (Індивідуальна податкова консультація ДФСУ від 07.02.2018 № 518/6/99-99-15-02-02-15/І ПК; Індивідуальна податкова консультація ДПСУ від 13.04.2020 № 1497/6/99-00-07-01-01-06/ІПК, від 29.10.2019 № 1074/6/99-00-07-03-02-15/ІПК; від 18.08.2020 № 3393/ІПК/99-00-05-06-02-06).

Верховний Суд в постанові від 27.02.2018 у справі № 813/1766/17 дійшов висновку, що доходи для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток повинні бути фактично отриманими і підтвердженими належними первинними документами, які відображають реальність господарських операцій позивача з суб`єктами господарювання, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З огляду на викладене, дійсним податковим обов`язком позивача було включення до фінансового результату 60 700,00 грн витрат на придбання фінансових інвестицій, 63 500,00 грн доходу від продажу фінансових інвестицій та 2 800,00 грн прибутку, з якого і сплачується позивачем податок на прибуток.

Отже, ТОВ «ФК «Фінар» правомірно було не включено в доходи суму у розмірів 54 859 640,00 грн, яка є різницею між загальною сумою вимог за кредитними договорами боржників та фактично отриманими коштами від фізичних осіб.

Враховуючи викладене, висновки ГУ ДФС у м. Києві, викладені в акті перевірки від 15.06.2018 №789/26-15-14-06-02-10/38921903 щодо порушення ТОВ «ФК «Фінар» положень п. 44.1 ст. 44 та пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, що в наслідку призвело нібито до заниження доходу, що враховується при обчисленні об`єкта оподаткування за договорами про відступлення права вимоги на загальну суму 54 859 640,00 грн за 2016 рік, є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності податкового повідомлення-рішення від 12.07.2018 №0036761406 в частині збільшення суми грошового зобов`язання у розмірі 9 874 735,00 грн за податковими зобов`язаннями та 2 468 684,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому вказані позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 17.03.2025.

Головуючий суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна