Постанова

від 17.03.2025 по справі 916/3100/24

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2025 рокум. ОдесаСправа № 916/3100/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар

на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 року, суддя в І інстанції Степанова Л.В., повний текст якого складено 09.12.2024, в м. Одесі

у справі №916/3100/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Квадро Плюс 2020

до відповідача: Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар

про стягнення 182 954,03 грн

ВСТАНОВИВ:

В липні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД Квадро Плюс 2020» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «Виноградар» про стягнення 182 954,03 грн.

В обґрунтування позову посилалось на неналежне виконання Приватним сільськогосподарським підприємством «Виноградар» умов укладеного між сторонами договору поставки №40П-2022 від 11.08.2022 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24 позов задоволено частково; стягнуто з Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Квадро Плюс 2020 95 283,00 грн основного боргу, 1 576,98 грн судового збору. В решті позову - відмовлено.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості у сумі 95283грн обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі з огляду на відсутність доказів оплати заборгованості та доказів які б спростовували позовні вимоги. Разом з цим, суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 64 897,01грн пені, 9 528,30грн штрафу, 4 839,51грн 3% річних, 8 406,21грн інфляційних витрат у зв`язку з відсутністю між сторонами належним чином оформлених договірних відносин.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар, в якій останнє просить рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що із наданих позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу видаткових накладних вбачається те, що у особи яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних у відповідності до вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджених Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р., а отже ставлять під сумнів факт поставки.

Додатково посилається на те, що матеріали справи не містять та в оскаржуваному рішенні не встановлено факту надання податкових накладних саме відповідачеві.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що з видаткових накладних вбачається, що від отримувача вони підписані керівником Мовчан В.Ф. Оскільки видаткові накладні підписані особисто керівником апелянта, довіреність на їх підписання не потрібна. Також зазначає, що позивач не зобов`язаний надавати Апелянту податкову накладну, тому вказані доводи є необґрунтованими.

Колегія суддів зазначає, що за правилами п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (Глава 1. Апеляційне провадження). Розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що предметом розгляду у даній справі є вимога про стягнення 182 954,03 грн, то вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України та має проводитись в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного сільськогосподарського підприємства «Виноградар» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24; розгляд даної апеляційної скарги здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства «Виноградар» на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24 розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи з метою забезпечення належного судового захисту.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Одеської області норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що реалізація товару від Продавця до Покупця відбулась відповідно до видаткових накладних №200 від 05.09.2022 на суму 10 857,00грн, №217 від 05.09.2022 на суму 8505,00грн, №226 від 09.09.2022 на суму 39 600,00грн, №254 від 06.10.2022 на суму 31 605,00грн, №262 від 13.10.2022 на суму 18 900,00грн.

Транспортування товару відбувалось: перевізником ТОВ «Нова пошта» відповідно до експрес-накладних №59000876067087 від 13.10.2022, №59000861969814 від 09.09.2022, №59000943036109 від 17.03.2023; автомобільним перевізником ФОП Балинець Ю.І. відповідно до ТТН №Р200 від 05.09.2022, №Р217 від 05.09.2022; автомобільним перевізником ТОВ «ТД «КВАДРО ПЛЮС 2000» відповідно до ТТН №254 від 06.10.2022.

Відповідачем було здійснено часткове повернення товару Постачальнику відповідно до видаткових накладних на повернення: №1 від 27.04.2023, біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ, фасування 20л, в кількості 20л за ціною 157,50грн, усього на суму 3780,00грн; №2 від 27.04.2023, Тітон Макро-фос, в.р. органо-мінеральне добриво, фасування 5л, в кількості 20л за ціною 175,00грн, усього на суму 4200,00грн; №3 від 27.04.2023, квадростим, в р.к., регулятор росту рослин, фасування 20кг, в кількості 20кг за ціною 258,50грн, усього на суму 6204,00грн.

Перевезення повернутого товару здійснювалось відповідно до товарно-транспортних накладних №П1 від 27.04.2023, №П2 від 27.04.2023, №П3 від 27.04.2023.

Позивачем були виставлені Відповідачу рахунки на оплату: №185 від 11.08.2022 за поставлені Квадростим, в.р.к. регулятор росту рослин, фасування 20кг, в кількості 20кг, за ціною 258,50грн, на суму 5170,00грн без ПДВ; Квадростим, в.р.к. регулятор росту рослин, фасування 5кг, в кількості 15кг, за ціною 258,50грн без ПДВ; Усього на суму 10857,00грн, в т.ч. ПДВ 1809,50грн; №197 від 31.08.2022 за поставлені Біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ, фасування 20л, в кількості 40л, за ціною 157,50грн, на суму 6300,00грн без ПДВ; Біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ, фасування 5л, в кількості 5л, за ціною 157,50грн, на суму 787,50грн без ПДВ; Тітон Бор Актив, в.р., органо-мінеральне добриво, фасування 20л, в кількості 220л, за ціною 150,00грн, на суму 33000,00грн без ПДВ; Усього на суму 48105,00грн, в т.в. ПДВ 8017,50грн; №224 від 30.09.2022 за поставлені Біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ, фасування 5л, в кількості 45л, за ціною 157,50грн, на суму 7087,50грн без ПДВ; Тітон Макро-фос,в.р.,органо-мінеральне добриво, фасування 5л, в кількості 110л, за ціною 175,00грн, на суму 19250,00грн без ПДВ; Усього на суму 31605,00грн, в т.ч. ПДВ 5267,50грн; №239 від 11.10.2022 за поставлений Біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ, фасування 20л, в кількості 100л, за ціною 157,50 грн, на суму 15750,00 грн без ПДВ; Усього на суму 18900,00 грн, в т.ч. ПДВ 3150,00грн.

Позивач зазначає, що відповідач не здійснив розрахунки з позивачем за поставлений товар, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість у сумі 95 283 грн.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором, позивач, на підставі п.8.7. договору нарахував останньому пеню у сумі 64 897,01 грн і штраф у сумі 9 528,30 грн та на підставі ст. 625 ЦК України 3% річних у сумі 4 839,51грн та інфляційні втрати у сумі 8 406,21грн.

Враховуючи викладене, позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі та стягнути з відповідача 95 283грн основного боргу, 64 897,01грн пені, 9 528,30 грн штрафу, 4 839,51грн 3% річних, 8 406,21грн інфляційних витрат.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з доведеності факту поставки товару відповідачу та не здійснення її оплати, у зв`язку з чим вимоги про стягнення основного боргу підлягають задоволенню. Разом з цим, враховуючи відсутність належним чином оформлених договірних відносин, суд відмовив у задоволенні вимог в частині стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Судова колегія зауважує, що скаржник не погоджується із оскаржуваним рішенням виключно в частині задоволення позовної вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 95 283 грн, а тому суд апеляційної інстанції переглядає зазначене судове рішення лише в межах цих вимог апеляційної скарги.

У зв`язку з чим, в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 64 897,01грн пені, 9 528,30 грн штрафу, 4 839,51 грн 3% річних, 8 406,21 грн інфляційних витрат перегляд рішення Південно-західним апеляційним господарським судом не здійснюється, відповідно до приписів частини першої статті 269 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, предметом апеляційного перегляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 95 283 грн.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).

В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами частини першої статті 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами статті 205 Цивільного кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що у матеріалах справи відсутній договір поставки, який був би укладений між сторонами у формі єдиного документу з підписами та печатками обох сторін, оскільки наявний в матеріалах справи договір поставки №40П-2022 від 11.08.2022 не підписаний сторонами.

Однак, колегія суддів вбачає, що між сторонами існують зобов`язання, які мають ознаки договору поставки, оскільки предметом останнього виступає постачання позивачем товару відповідачеві, при цьому видаткові накладні №200 від 05.09.2022 на суму 10 857,00грн, №217 від 05.09.2022 на суму 8505,00грн, №226 від 09.09.2022 на суму 39 600,00грн, №254 від 06.10.2022 на суму 31 605,00грн, №262 від 13.10.2022 на суму 18 900,00грн свідчать про укладення між позивачем та відповідачем договору поставки товару у спрощений спосіб.

Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За умовами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).

Двосторонній характер зобов`язань поставки зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. З виникненням таких зобов`язань постачальник бере на себе обов`язок передати у власність покупця товар належної якості і водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець зі свого боку набуває права вимагати від постачальника передачі цього товару та зобов`язаний здійснити оплату.

Згідно з положеннями частини першої статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Південно-західний апеляційний господарський суд зауважує на тому, що підставою для звернення позивачем з позовом у даній справі визначено наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за видатковими накладними №200 від 05.09.2022 на суму 10 857,00грн, №217 від 05.09.2022 на суму 8505,00грн, №226 від 09.09.2022 на суму 39 600,00грн, №254 від 06.10.2022 на суму 31 605,00грн, №262 від 13.10.2022 на суму 18 900,00грн, у зв`язку з чим, беручи до уваги предмет доказування у цьому спорі, господарському суду під час розгляду справи необхідно встановити обставину наявності/відсутності такої заборгованості та її розмір (у разі наявності), при цьому відповідна обставина має бути встановлена виходячи з наявних у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які відображають реальні господарські операції за вказаними правочинами та зміст таких операцій.

Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання товару/роботи/послуги і подальшою господарською діяльністю.

У статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

За змістом цієї ж статті господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Здійснення господарської операції і, власне, її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно з частинами першою, другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995, передбачено, що господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (підпункт 2.4 пункту 2 Положення).

В силу підпункту 2.5 пункту 2 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Використання при оформленні первинних документів факсимільного відтворення підпису допускається у порядку, встановленому законом, іншими актами цивільного законодавства. Повноваження на здійснення господарської операції особи, яка в інтересах юридичної особи або фізичної особи-підприємця одержує основні засоби, запаси, нематеріальні активи, грошові документи, цінні папери та інші товарно-матеріальні цінності згідно з договором, підтверджуються відповідно до законодавства. Такі повноваження можуть бути підтверджені, зокрема, письмовим договором, довіреністю, актом органу юридичної особи тощо.

Згідно з підпунктом 2.15 пункту 2 Положення первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

За умовами частини першої статті 581 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час оформлення видаткових накладних) суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Водночас відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 20.12.2018 у справі №910/19702/17.

За загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.

Отже, здійснення позивачем поставки товару у розумінні положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є господарською операцією, підставою для бухгалтерського обліку якої є первинні документи, що повинні мати певні реквізити. Відтак у разі, якщо видаткова накладна оформлена з урахуванням вищевказаних вимог, вона є первинним документом, який фіксує факт отримання/передачі товарів.

Як зазначалося вище, позивачем до місцевого господарського суду на підтвердження поставки відповідачу товару подано видаткові накладні №200 від 05.09.2022, №217 від 05.09.2022, №226 від 09.09.2022, №254 від 06.10.2022, №262 від 13.10.2022, які підписані сторонами без зауважень із зазначенням посад і прізвищ, імен та по батькові осіб-підписантів, а також містять усі інші обов`язкові реквізити, зокрема, дату складання, назву підприємства, від імені якого складено документ і який є постачальником, назву покупця, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, кількість, ціну, вартість продукції.

Також матеріали справи містять товарно-транспортні накладні, згідно яких вантажоодержувачем визначено відповідача, транспортування товару відбувалось: перевізником ТОВ «Нова пошта» відповідно до експрес-накладних №59000876067087 від 13.10.2022, №59000861969814 від 09.09.2022, №59000943036109 від 17.03.2023; автомобільним перевізником ФОП Балинець Ю.І. відповідно до товарно-транспортної накладної №Р200 від 05.09.2022, №Р217 від 05.09.2022; автомобільним перевізником ТОВ «ТД «КВАДРО ПЛЮС 2000» відповідно до товарно-транспортної накладної №254 від 06.10.2022.

Судова колегія зауважує, що відповідачем було здійснено часткове повернення товару Постачальнику відповідно до видаткових накладних на повернення: №1 від 27.04.2023, біополімерний комплекс (БПК) ТЕСЕЙ, фасування 20л, в кількості 20л за ціною 157,50грн, усього на суму 3780,00грн; №2 від 27.04.2023, Тітон Макро-фос, в.р. органо-мінеральне добриво, фасування 5л, в кількості 20л за ціною 175,00грн, усього на суму 4200,00грн; №3 від 27.04.2023, квадростим, в р.к., регулятор росту рослин, фасування 20кг, в кількості 20кг за ціною 258,50грн, усього на суму 6204,00грн.

Перевезення повернутого товару здійснювалось відповідно до наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних №П1 від 27.04.2023, №П2 від 27.04.2023, №П3 від 27.04.2023.

При цьому, позивачем в розрахунку суми основного боргу було враховано факт часткового повернення відповідачем товару і не включено дану суму до заборгованості. Тобто позивачем було направлено товар на загальну суму в 109 467 грн; відповідачем частково повернуто товар на загальну суму 14 184 грн; наявна сума основного боргу становить 95 283,00 грн (109 467 грн - 14 184 грн).

Крім того, у разі невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити цей факт не лише первинними документами, але й іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення такої поставки, зокрема, доказами, які свідчать про відображення здійснення спірних господарських операцій з поставки та отримання товару в податковому обліку господарських товариств.

Зазначений висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.02.2020 у справі №909/1073/17, від 04.11.2019 у справі №905/49/15 та від 04.07.2018 у справі №908/733/16.

Згідно зі статтею 15 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі Податковий кодекс України) платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

В силу підпункту "а" пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

За умовами пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

До податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг (підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України).

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пунктів 201.1, 201.7, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником ПДВ при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Такий висновок Великої Палати Верховного Суду викладено в постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що наявні у матеріалах справи первинні документи - видаткові накладні №200 від 05.09.2022, №217 від 05.09.2022, №226 від 09.09.2022, №254 від 06.10.2022, №262 від 13.10.2022 на загальну суму 95 283,00 грн, а також податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, підтверджують факт поставки відповідачу товару.

Судова колегія відхиляє аргументи скаржника, що із наданих позивачем на підтвердження поставки товару відповідачу видаткових накладних вбачається те, що у особи яка їх підписала зі сторони отримувача товару, відсутня довіреність, що не дає підстави стверджувати про належність оформлення вказаних накладних, з огляду на таке.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи видаткових накладних, усі без виключення підписані з боку директора Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар - Мовчана Віталія Федоровича.

З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань вбачається, що в період складання видаткових накладних керівником Відповідача був Мовчан Віталій Федорович.

В свою чергу, за загальним правилом директор, як керівник юридичної особи, діє від імені товариства без довіреності та на підставі статуту.

Апелянт не надав жодних доказів на підтвердження обставин того, що директор Мовчан Віталій Федорович не мав права підписувати видаткові накладні без довіреності.

Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст.75 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Змагальність сторін належить до основних засад (принципів) господарського судочинства, що визначає пункт 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України. Зміст цього принципу розкриває стаття 13 Господарського процесуального кодексу України, в частинах 3 та 4 якої йдеться про те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наведені вище формулювання вимагають від сторін вчинення активних дій у доведенні своєї правоти. Пасивність не може свідчити про змагання сторін, а тому у випадку, коли сторона поводиться інертно, вона ризикує настанням негативних процесуальних наслідків. Такі полягають у тому, що суд зобов`язаний встановити ті обставини справи, які входять до предмету доказування, незалежно від того, які докази сторони подають: прямі чи непрямі.

Таким чином, оскільки видаткові накладні підписані особисто керівником відповідача, довіреність на їх підписання не потрібна, протилежного відповідачем не доведено.

Доводи апелянта про те, що матеріали справи не містять доказів надання податкових накладних відповідачу, відхиляються апеляційним господарським судом у зв`язку з їх необґрунтованістю, оскільки, виходячи зі змісту пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, право покупця на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту виникає у нього в силу факту реєстрації постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і жодним чином не залежить від факту направлення покупцю такої накладної контрагентом, враховуючи також те, що згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України покупцю товарів/послуг податкова накладна/розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі, у зв`язку з чим законодавцем дії позивача (постачальника) надати податкові накладні відповідачу (покупцю) не визнаються як обов`язкові.

Крім того, сам факт реєстрації позивачем податкових накладних у встановленому Податковому кодексі України порядку відповідачем не оспорюється та не заперечується жодним учасником справи.

За таких обставин, апеляційний господарський суд зазначає, що згідно з видатковими накладними №200 від 05.09.2022, №217 від 05.09.2022, №226 від 09.09.2022, №254 від 06.10.2022, №262 від 13.10.2022 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 95 283,00 грн ( з урахуванням частковго повернення товару відповідачем), між тим відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості товару, отриманого за вказаними видатковими накладними, не виконав.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Колегія суддів зауважує на тому, що доказів проведення відповідачем оплати вартості товару, поставленого позивачем відповідно до наявних у матеріалах справи видаткових накладних, до суду першої інстанції не подано.

Будь-яких доказів в підтвердження своєї позиції відповідачем суду не було надано, тоді як надані позивачем докази у своїй сукупності, навпаки, підтверджують наявність вказаної у позові заборгованості, а відтак і обґрунтованість позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТД Квадро Плюс 2020 95 283,00 грн основного боргу.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням того, що наведені в апеляційній скарзі порушення не знайшли свого підтвердження, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі залишається без змін.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Приватного сільськогосподарського підприємства Виноградар на рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2024 у справі №916/3100/24 залишити без змін.

Постанова в порядку статті 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її ухвалення. Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.І. Ярош

судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська