Постанова від 17.03.2025 по справі 910/11766/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2025 р. Справа№ 910/11766/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Коротун О.М.

Сітайло Л.Г.

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024

у справі № 910/11766/24 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Державного підприємства "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт"

про стягнення 29 335,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог за первісним позовом.

У вересні 2024 року Державне підприємство "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (далі - ДП "Комбінат "Прогрес", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт" (далі - ТОВ "Інкопрінт", відповідач) про стягнення 29 335,00 грн штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору про надання платних послуг від 01.01.2022 № 13 в частині оплати вартості наданих позивачем послуг зберігання у строки, визначені Договором.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11766/24 позов задоволено повністю.

Присуджено до стягнення з ТОВ "Інкопрінт" на користь ДП "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України штраф у розмірі 29 335,00 грн та судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Обґрунтовуючи ухвалене рішення, суд першої інстанції взяв до уваги зміст пункту 2.2 Договору, який містить імперативний припис щодо встановлення конкретного строку виконання грошового зобов`язання без прив`язки до дати рахунку-фактури чи дати його отримання відповідачем. Наявними матеріалами справи, за висновком суду першої інстанції, підтверджується факт здійснення відповідачем оплати наданих послуг з частковим простроченням: за січень 2022 року у розмірі 46 000,00 грн на 19 календарних днів; за лютий 2022 року у розмірі 320 687,50 грн на 33 календарні дні.

Враховуючи, що сторони у пункті 2.4 Договору визначили відповідальність за порушення відповідачем свого грошового зобов`язання в частині своєчасної оплати наданих послуг з простроченням у понад 15 календарних днів у вигляді штрафу в розмірі восьми відсотків суми заборгованості, суд першої інстанції, дослідивши та перевіривши наданий позивачем розрахунок, виснував про його правильність, а отже обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Оскільки станом на день звернення позивача до господарського суду з позовом у даній справі, воєнний стан в Україні не скасовано, посилаючись на приписи пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), суд першої інстанції відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, зазначивши, що позивачем не пропущено строку звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 29 335,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, ТОВ "Інкопрінт" 18.12.2024 звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/11766/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю; судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на позивача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач вказує, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, при його ухваленні порушено вимоги процесуального права та неправильно застосовані норми матеріального права.

Так, за твердженням скаржника, необґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції полягає у такому:

-не повно встановлені обставини спірних правовідносин і не надано належної оцінки змісту Додатку №05 від 12.03.2022 до спірного Договору про домовленість сторін про звільнення поклажодавця від відповідальності за порушення грошових зобов`язань у будь-якому вигляді (штраф, пеня, збитки), яке сталося з моменту введення в Україні воєнного стану;

-визнання встановленими обставин прострочення відповідачем оплати наданих за Договором послуг за відсутності в матеріалах справи належних доказів, які ці обставини підтверджують. Зокрема, надані позивачем виписки руху коштів по його банківському рахунку за 04.02.2022 та за 21.03.2022 містять відомості про зарахування коштів на рахунок (кредитові операції), їх розмір та призначення платежу, проте в них відсутня інформація про платників, від яких надходили кошти, що виключає можливість достовірно встановити, скільки і у які дати надійшло коштів саме від ТОВ "Інкопрінт" на виконання Договору чи сплату рахунків;

-неправильному застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права - статей 3, 6, 509, 627 ЦК України;

-неналежному застосуванні до спірних правовідносин пункту 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України та не застосуванні належних норм статей 260, 253-255, частини 4 статті 267 ЦК України.

31.01.2025 ТОВ "Інкопрінт" через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" направило до суду апеляційної інстанції клопотання про відшкодування судових витрат, в якому виклало прохання на підставі статей 123, 126, 129 Господарського процесуального кодексу у разі задоволення апеляційної скарги у даній справі стягнути з ДП "Комбінат "Прогрес" на його користь судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 3 633,60 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн. До вказаного клопотання скаржником додано копії Договору №01/10/12/2024 про надання правової/правничої допомоги від 10.12.2024, Акта виконаних робіт від 17.01.2025, платіжної інструкції №287 від 21.01.2025 на суму 7 500,00 грн.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.12.2024 справу № 910/11766/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Кравчука Г.А., суддів Сітайло Л.Г., Коротун О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11766/24; відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ "Інкопрінт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/11766/24 до надходження до суду матеріалів справи.

13.01.2025 матеріали справи № 910/11766/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2025 у справі № 910/11766/24 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Інкопрінт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/11766/24; розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); запропоновано сторонам вчинити певні процесуальні дії в установлений судом строк.

Позиція інших учасників справи.

ДП "Комбінат "Прогрес" не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у строк, встановлений судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження у даній справі від 20.01.2025. Матеріали справи містять докази доставлення зазначеного процесуального документа до електронного кабінету позивача.

Однак, відсутність відзиву на апеляційну скаргу відповідно до вимог частини 3 статті 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції у даній справі.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 01.01.2022 між Державною організацією комбінатом "Прогрес", який в подальшому змінив назву на Державне підприємство "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт" (поклажодавець) укладено Договір про надання платних послуг № 13 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, за цим Договором зберігач зобов`язується надати у майбутньому відповідно до поданої заяви на заключення Договору разом із додатками до неї, та яка оформлена у встановленому порядку, що подається потенційним поклажодавцем на адресу ДО Комбінат "Прогрес", платні послуги, які надаються організаціями, що входять до єдиної системи Державного резерву, та затверджені постановою КМУ № 586 від 23 квітня 2003 року, зокрема: 1. Зберігання товарно-матеріальних цінностей; 2. Перевезення вантажів, проведення вантажних робіт; 3. Маневрові та буксирувальні послуги; 4. Первинна обробка деревини, виготовлення, ремонт столярних і теслярських виробів; 5. Заправка вогнегасників; 6. Будівельно-монтажні, ремонтно-будівельні та сантехнічні роботи; 7. Проведення випробовувань, вимірювань, експертизи та лабораторного аналізу товарно-матеріальних цінностей; 8. Упакування, розфасування та заморожування продукції; 9. Подача холодної води від промислових артезіанських свердловин і гарячої води від котелень, які належать організаціям, що входять до єдиної системи державного резерву, фізичним та юридичним особам для задоволення побутових потреб; 10. Зарядження акумуляторних батарей; 11. Надання кімнат, які перебувають на балансі організацій, що входять до єдиної системи державного резерву, для тимчасового проживання окремих громадян.

Згідно з пунктом 1.2 Договору, послуги надаються у складських приміщеннях, на відкритому майданчику (вся територія зберігача, яка належить йому на праві оперативного управління), у холодильних камерах зберігача, у опалювальних та неопалювальних кімнатах, кімнатах для тимчасового проживання окремих громадян згідно з пунктом 1 Додатку № 01 до цього Договору.

За умовами пункту 2.1 Договору сторонами узгоджено, що за надання послуг зі зберігання товару, надання опалювальних та неопалювальних кімнат тимчасового проживання окремих громадян поклажодавець здійснює щомісячно 100% передоплату згідно з пунктом 2 Додатку № 01 до цього Договору та підпункту 2.2.1 цього Договору, виходячи з калькуляції та враховуючи кон`юнктуру ринку.

Відповідно до пункту 2.2 Договору плата за послуги сплачується поклажодавцем в наступному порядку: плата за послуги, надані та розраховані згідно калькуляції вартості платних послуг згідно до пункту 2 Додатку № 01 до цього Договору, сплачується щомісячно у розмірі 100% попередньої оплати не пізніше 15 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок зберігача, на підставі виставленого зберігачем рахунку- фактури.

Пунктом 2.2.1 Договору встановлено, що поклажодавець здійснює передоплату на підставі рахунку-фактури, за яким повинен звернутися до бухгалтерії зберігача.

Змістом пункту 2.4 Договору передбачено, що за несвоєчасне та/або неповне проведення попередньої оплати поклажодавцем, зберігач має право стягувати пеню на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. У разі прострочення оплати рахунку понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі восьми відсотків суми заборгованості та може обмежуватись доступ поклажодавця до його товару, що знаходиться на зберіганні до моменту повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно з пунктом 2.7 Договору встановлено, що у разі збільшення поклажодавцем площі зберігання товару, після отримання ним рахунку, зберігач виписує додатковий рахунок в поточному місяці за фактично надані послуги зі зберігання товару.

У відповідності до пункту 3.1 Договору сторони погоджуються використовувати при здійсненні своєї діяльності електронні документи та призначений для цього електронний цифровий підпис (далі -ЕЦП). Сторони визнають будь-які документи, складені та надані буль-якою стороною іншій в електронному виді із застосуванням ЕЦП засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінали, що мають юридичну силу. Сторони визнають, що ЕЦП за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) поклажодавця та зберігача.

Положеннями пункту 9.1 Договору визначено, що він набирає чинності з "01" січня 2022 року та діє по "31" грудня 2022 року, а в частині розрахунків та санкцій цей Договір діє до їх повного виконання незалежно від того чи закінчився термін дії цього Договору чи його розірвано, припинено достроково.

За змістом пунктів 9.2, 9.3 Договору передбачено, що зміни, доповнення та додатки до цього Договору можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформлюються додатковою угодою чи додатком до цього Договору; усі додаткові угоди/ додатки до цього Договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані сторонами цього Договору.

Позивачем до позовної заяви додано копії Додатків до цього Договору, зокрема: №01 від 01.01.2022, №02 від 01.01.2022, №03 від 04.02.2022, № 04 від 01.03.2022, №05 від 12.03.2022, №06 від 31.05.2022.

Відповідач укладення зазначених Додатків до спірного Договору не спростував, навпаки у відзиві на позов та в апеляційній скарзі в обґрунтування своїх заперечень посилається на вказані Додатки.

У Додатку № 01 від 01.01.2022 до Договору встановлено види послуг, які позивач зобов`язується надати відповідачу з 01.01.2022, по зберіганню товару та надання опалювальних і неопалювальних кімнат для тимчасового проживання окремих громадян відповідача; площі наданих холодильних камер, кімнат, підвалу, відкритого майданчика; договірну ціну щомісячної передоплати за надані позивачем послуги по зберіганню товару відповідача та надання опалювальних і неопалювальних кімнат для тимчасового проживання окремих громадян; загальну суму Договору, яка склала 1 960 000,00 грн, ПДВ 20% 392 000,00 грн, всього з ПДВ 2 352 000,00 грн.

Додатком № 02 від 01.01.2022 до Договору сторони передбачили види додаткових послуг, які надаються позивачем за заявою відповідача (послуги з перевезення вантажів, проведення вантажних робіт, маневрові та буксирувальні послуги (послуги з навантаження/розвантаження), зарядження акумуляторних батарей), їх вартість та порядок їх оплати відповідачем (в безготівковій формі щомісячно не пізніше 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за календарним місяцем, в якому фактично надавалися додаткові послуги, на підставі виставленого рахунку-фактури).

Згідно з Додатком №03 від 04.02.2022 до Договору сторони з 04.02.2022 збільшили для відповідача площі зберігання товару в камері холодильника - з 420 кв. м до 1500 кв.м; в кімнаті опалювальній - з 15 кв.м до 145 кв.м; в підвалі камери холодильника - з 230 кв. м до 495 кв. м; на відкритому майданчику - з 40 кв.м до 50 кв.м.

У пункті 2 цього Додатку узгоджено договірні ціни щомісячної передоплати за надані позивачем послуги по зберіганню товару відповідача та надання опалювальних і неопалювальних кімнат для тимчасового проживання окремих громадян. При цьому договірна ціна передоплати за зберігання товару в камері холодильника за 1 кв. м на місяць визначена в розмірі 280,00 грн (в т. ч. ПДВ 20%), тобто зменшена у порівняні з попередньою (350,00грн (з ПДВ), встановленою у Додатку №01 від 01.01.2022).

Загальна сума Договору за Додатком №03 склала 5 159 322,58 грн, ПДВ 20% 1 031 864,52 грн, всього з ПДВ 6 191 187,10 грн.

У Додатку № 05 від 12.03.2022 передбачено, що відповідно до пункту 8.1 Договору його умови в частині нарахування за послуги зберігання згідно з пунктом 2.2 скасовуються з 01.03.2022 і до припинення дії обставин непереборної сили. Поклажодавець (відповідач) звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань в частині здійснення оплат у зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні згідно з Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ (пункт 1). Додаток №05 набирає чинності з 01.03.2022 (пункт 2)

Відповідно до Додатку № 06 від 31.05.2022 сторони дійшли згоди про дострокове розірвання Договору і визначили, що його дія припиняється з 31.05.2022.

Як убачається із позовної заяви, позивач стверджував, що відповідачем порушено строки оплати послуг за Договором, оскільки останній вчасно, тобто в межах необхідного строку до 15 числа поточного місяця, здійснив часткову оплату по рахунках за січень 2022 року у розмірі 150 000,00 грн, залишок заборгованості у розмірі 46 000 грн сплатив з простроченням у 19 днів - 04.02.2022, а по рахунках за лютий 2022 року вчасно сплатив 190 000 грн, а залишок вартості наданих послуг у розмірі 320 687,50 грн сплатив з простроченням у 33 дні, лише 21.03.2022.

Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача штрафу, передбаченого пунктом 2.4 Договору, розмір якого за розрахунком позивача склав 29 335,00грн.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав, що виклад обставин у позовній заяві є сумбурним, обставини, наведені позивачем в обґрунтування позовної вимоги, - суперечливими, а також позов не містить належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували підстави позову.

Так, відповідач стверджував, що позивачем не додано до позовної заяви жодного акта, який би підтверджував факт надання послуг згідно з Договором у січні-лютому 2022 року та зазначав про відсутність факту отримання одного з рахунків і факту надання послуг за цим рахунком.

Відповідач не визнав заявлену позивачем до стягнення суму заборгованості згідно з рахунком від 04.02.2022 №247, оскільки, на його думку, нарахування вартості послуг за березень 2022 року скасовано сторонами у Додатку №05, а відповідач повністю розрахувався за надані у січні-лютому 2022 року послуги по зберіганню у загальній сумі 392 000,00 грн, а тому підстави для нарахування штрафу відсутні.

Крім того, відповідачем заявлено про сплив позовної давності, у зв`язку з чим просив застосувати наслідки пропуску позивачем строку звернення до суду з даним позовом та відмовити у його задоволенні.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем, на думку позивача, взятих на себе зобов`язань за умовами укладеного Договору в частині своєчасної оплати наданих послуг зі зберігання.

Предметом позову є стягнення штрафу за прострочення виконання грошового зобов`язання (здійснення попередньої оплати в узгодженому обсязі та в установлений строк). Тобто, до обставин, що входять до предмету доказування у даній справі і які необхідно встановити в процесі вирішення спору, належать: наявність/відсутність між сторонами договірних правовідносин у спірний період, факт порушення відповідачем договірних зобов`язань, підставність застосування до відповідача такої міри відповідальності як стягнення неустойки (штрафу).

Суд першої інстанції правильно визначив, що за своїм змістом та правовою природою укладений сторонами Договір є змішаним договором про надання послуг та зберігання, який підпадає під правове регулювання Глав 63 та 66 ЦК України.

У спірний період (січень-лютий 2022 року) укладений між сторонами Договір був чинним, недійсним у судовому порядку не визнавався, тому суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що з огляду на встановлений статтею 204 ЦК України принцип правомірності правочину, зазначений Договір слугував належною підставою, у розумінні статті 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Як передбачено частиною 1 статті 946 ЦК України плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивач у період січень - лютий 2022 року надавав відповідачу послуги, зокрема, зі зберігання товарів.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 2.2 Договору, плата за послуги надані позивачем та розраховані згідно з калькуляцією вартості платних послуг (пункт 2 Додатку № 01 до цього Договору) сплачується відповідачем щомісячно у розмірі 100% попередньої оплати не пізніше 15 числа кожного місяця, за який здійснюється оплата, в безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунок позивача на підставі виставленого ним рахунку- фактури.

При цьому підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Договору сторони узгодили, що відповідач здійснює передоплату на підставі рахунку-фактури, за яким повинен звернутися до бухгалтерії позивача.

З огляду на зазначені умови Договору, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що відповідач мав оплатити надані позивачем послуги зі зберігання товару не пізніше 15 числа кожного місяця, тобто до 15 січня 2022 року за січень 2022 року та до 15 лютого 2022 року за лютий 2022 року.

Водночас, зважаючи на встановлений підпунктом 2.2.1 пункту 2.2 Договору обов`язок відповідача самостійно отримувати рахунки-фактури для оплати наданих послуг шляхом звернення до бухгалтерії позивача, суд першої інстанції правильно відхилив заперечення відповідача щодо неотримання ним рахунку № 247 від 04.02.2022 на суму 314 687,50 грн та відсутності у нього підстав для його оплати, як і решти рахунків, виставлених позивачем за спірний період.

Поряд з цим, аналізуючи зміст пункту 2.2 Договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що у цьому пункті міститься імперативний припис щодо встановлення конкретного строку виконання відповідачем грошового зобов`язання незалежно від дати його оформлення чи дати отримання.

Здійснена відповідачем 04.02.2022 оплата наданих позивачем у січні 2022 року послуг зі зберігання в сумі 46 000,00 грн підтверджується доданою до позовної заяви випискою руху коштів по рахунку позивача за 04.02.2022, в якій міститься посилання на номер платіжного документа 89, Договір №13 від 01.01.2022 та зазначено період та вид послуги.

Заперечуючи достовірність вказаного факту, відповідач не надав до матеріалів справи належних доказів, які б спростували зазначену обставину. Вказуючи на те, що зі змісту вказаного документу не можливо встановити про надходження цих коштів саме від ТОВ "Інкопрінт", останній не підтвердив фактичне здійснення ним оплати наданих йому у січні 2022 року послуг зі зберігання в повному обсязі за рахунком № 31 від 01.01.2022 в межах строку, встановленого у пункті 2.2 Договору (не пізніше 15 січня 2022 року), чи після спливу цієї дати із наданням відповідних доказів (платіжних документів) із зазначенням необхідних реквізитів, які б, у свою чергу, спростували відомості, зазначені у банківській виписці про рух коштів по рахунку позивача за 04.02.2022.

Наявною в матеріалах справи випискою руху коштів по рахунку позивача за 21.03.2022 підтверджується здійснення відповідачем оплати наданих йому позивачем у березні місяці послуг зі зберігання в загальній сумі 150 000,00 грн за двома платіжними документами, а саме: № 124 на суму 50 000,00 грн та №129 на суму 100 000,00 грн. Згідно інформації, зазначеній у даній виписці, платником цим коштів є ТОВ "Інкопрінт" за Договором №13 від 01.01.2022. Інших платежів здійснених відповідачем у цей день, 21.03.2022, виписка про рух коштів по рахунку позивача не містить.

У матеріалах справи відсутні докази про підтвердження стверджуваних позивачем обставин щодо своєчасної оплати відповідачем вартості наданих йому у лютому 2022 року послуг зі зберігання в сумі 190 000,00 грн та сплати залишку в розмірі 320 687,50 грн саме 21.03.2022.

За таких обставин, колегія суддів вважає вказані факти не доведеними позивачем належними доказами, що виключає підстави вважати кошти сплачені відповідачем згідно з платіжними документами за №№ 124 та 129 в загальній сумі 150 000,00 грн такими, що підтверджують погашення заборгованості, яка виникла у відповідача за лютий місяць 2022 року.

З огляду на дослідженні докази та встановлені на підставі них обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач в порушення умов Договору допустив прострочення виконання свого зобов`язання з оплати вартості послуг зі зберігання за січень місяць 2022 року в сумі 46 000,00 грн на 19 днів.

Факт прострочення відповідачем оплати вартості послуг зі зберігання за лютий місяць 2022 року в сумі 320 687,50 грн на 33 дні позивачем належними доказами не доведено, матеріали справи таких доказів не містять.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до пункту 2.4 Договору сторони узгодили, що за несвоєчасне та/або неповне проведення попередньої оплати поклажодавцем, зберігач має право стягувати пеню на суму заборгованості у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня. У разі прострочення оплати рахунку понад 15 (п`ятнадцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі восьми відсотків суми заборгованості та може обмежуватись доступ поклажодавця до його товару, що знаходиться на зберіганні до моменту повного виконання взятих на себе зобов`язань.

З наведеного вбачається, що у Договорі сторонами визначена відповідальність за порушення відповідачем свого грошового зобов`язання в частині своєчасної оплати наданих послуг.

З огляду на встановлені обставини щодо прострочення відповідачем оплати наданих послуг зі зберігання за січень місяць 2022 року в сумі 46 000,00 грн на 19 днів, позивачем правомірно нараховано штраф у розмірі 8% від суми заборгованості, який за розрахунком позивача складає 3 680,00 грн. Право на стягнення зазначеного штрафу відповідно до умов пункту 2.4 Договору у позивача виникло 31.01.2022.

В решті сума нарахованого позивачем штрафу за прострочення оплати наданих послуг зі зберігання за лютий місяць 2022 року в сумі 25 655,00 грн є безпідставною та необґрунтованою.

Твердження відповідача в апеляційній скарзі про відсутність підстав для стягнення з нього штрафу за Договором у зв`язку з досягненням сторонами домовленості у Додатку №05 від 12.03.2022 до Договору про звільнення його від відповідальності з моменту введення в Україні воєнного стану, судом апеляційної інстанції відхиляються з таких підстав.

Як убачається зі змісту пункту 1 Додатку №05 від 12.03.2022 до Договору його умови в частині нарахування за послуги зберігання (пункт 2.2 Договору) скасовуються з 01.03.2022 і до припинення дії обставин непереборної сили; поклажодавець звільняється від відповідальності за неналежне виконання зобов`язань в частині здійснення оплат у зв`язку з запровадженням воєнного стану в Україні згідно з Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ.

Згідно з пунктом 2 зазначеного Додатку він набирає чинності з 01.03.2022.

Аналізуючи положення вказаних пунктів Додатку у сукупності, колегія суддів вважає, що за їх умовами сторони узгодили звільнення відповідача від відповідальності за порушення його грошових зобов`язань за спірним Договором, які виникли починаючи з 01.03.2022, тобто з дати набрання чинності цим Додатком. Запровадження воєнного стану в Україні за змістом Додатку №05 є підставою для погодження зазначених у ньому умов, а не датою їх виникнення. Приписи пунктів цього Додатку не передбачають іншого початку їх дії, а ніж як з 01.03.2022.

Як встановлено судом апеляційної інстанції право на стягнення з відповідача штрафу за прострочення сплати попередньої оплати послуг зі зберігання за січень 2022 року в сумі 46 000,00 грн понад 15 календарних днів на підставі пункту 2.4 Договору у позивача виникло 31.01.2022, тобто до початку набрання чинності Додатком №05 від 12.03.2022 до Договору.

Відповідачем в апеляційній скарзі не спростовано факту порушення прав позивача на отримання своєчасної та в повному розмірі попередньої оплати за послуги зберігання, надані відповідачу у січні 2022 року, згідно з умовами Договору та Додатків до нього.

Щодо посилання відповідача на неправильне застосування (не застосування) судом першої інстанції норм матеріального права про позовну давність.

Суд першої інстанції за результатами розгляду заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин позовної давності дійшов висновку, що позивачем не було пропущено строк на звернення до суду з позовом у даній справі про стягнення штрафу.

Зазначений висновок суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні обґрунтовано нормами статей 256-258, частини 1 статті 261 ЦК України. Також суд першої інстанції послався на пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Суд першої інстанції врахував, що станом на день звернення позивача до господарського суду з даним позовом, воєнний стан в Україні не скасовано, а, навпаки, продовжено.

Скаржник стверджує в апеляційній скарзі про неправильне застосування судом першої інстанції пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в редакції Закону України від 08.11.2024 №3450-ІХ, який набрав чинності 30.01.2024, оскільки позовна давність до вимог про стягнення штрафів у даній справі сплинула задовго (з 30.01.2023 та з 02.03.2023) до прийняття Закону, яким запроваджено зупинення позовної давності на час воєнного стану.

Досліджуючи зазначені доводи скаржника, колегія суддів зазначає таке.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до статті 258 цього Кодексу до окремих вимог встановлено спеціальну (скорочену) позовну давність, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до частини 1 статті 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1), за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина 5).

Приписами частин 3, 4 статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, колегія суддів звертає увагу, що за змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, вимоги щодо стягнення нарахованого позивачем штрафу за прострочення оплати наданих послуг зі зберігання за лютий місяць 2022 року в сумі 25 655,00 грн не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю.

Водночас, суд апеляційної інстанції на підставі досліджених у справі доказів дійшов висновку про те, що відповідачем порушено право позивача на отримання своєчасної та в повному розмірі попередньої оплати за послуги зберігання, надані відповідачу у січні 2022 року, згідно з умовами Договору та Додатків до нього, а саме: в сумі 46 000, 00 грн з простроченням у 19 днів.

Наслідком такого порушення є правомірне нарахування позивачем відповідно до вимог пункту 2.4 Договору штрафу у розмірі 8% від суми заборгованості, який складає 3 680,00грн.

Право на звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача зазначеного штрафу виникло у позивача відповідно 31.01.2022, після спливу 15 календарних днів з дати (строку) виконання відповідачем свого зобов`язання - здійснення попередньої плати за послуги зберігання за січень місяць 2022 року за Договором (15.01.2022).

З огляду на встановлену у пункті 1 частини 2 статті 258 ЦК України позовну давність в один рік до вимог про стягнення штрафу, позивач з таким позовом мав звернутися до господарського суду до спливу цього однорічного строку.

Матеріали цієї справи свідчать, що позивачем позов у даній справі пред`явлено 24.09.2024.

Разом з тим, станом на момент виникнення у позивача права на даний позов пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України було встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого тривала до його відміни з 24:00 30.06.2023 на всій території України згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.

Крім того, Законом України №2120-ІХ від 15.03.2022 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

У подальшому, згідно з Законом України від 08.11.2023 №3450-ІХ, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено у такій редакції: "19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".

Таким чином, право на позов про стягнення з відповідача штрафу виникло (31.01.2022), тобто під час дії на території України карантину (встановлено 12.03.2020), у зв`язку з чим відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України строки, визначені, зокрема, статтею 258 ЦК України (спеціальна позовна давність) було продовжено на строк дії такого карантину, а з 17.03.2022 у зв`язку з введенням Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, воєнного стану строки, визначені, в тому числі статтею 258 ЦК України, продовжені на строк його дії, а в подальшому, з 30.01.2024, перебіг позовної давності, взагалі було зупинено на строк дії воєнного стану.

Зважаючи на викладене, позивачем не було пропущено позовної давності при зверненні до господарського суду із даним позовом про стягнення з відповідача штрафу за неналежне виконання ним своїх грошових зобов`язань за Договором.

Посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні при розгляді заяви відповідача про застосування позовної давності на приписи пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у редакції Закону від 08.11.2023 №3450-ІХ, не вплинуло на правильність висновку суду першої інстанції про пред`явлення позивачем позову у даній справі в межах встановленої статтею 258 ЦК України позовної давності.

З огляду на дослідженні та встановлені у даній справі обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить висновку, що позовні вимоги ДП "Комбінат "Прогрес" підлягають задоволенню в частині стягнення з ТОВ "Інкопрінт" штрафу в сумі 3680,00грн, в решті позовних вимог слід відмовити у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Отже, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та неповного з`ясування обставин та дослідження доказів, що є підставою для скасування судового рішення, частково знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Згідно з частиною 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення.

Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на встановлені та досліджені у даній справі обставини в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ТОВ "Інкопрінт" на рішення суду першої інстанції у даній справі підлягає частковому задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11766/24 слід скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до висновків цієї постанови.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Як вже зазначалося, відповідачем 31.01.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" направлено до суду апеляційної інстанції клопотання про відшкодування судових витрат, в тому числі на професійну правничу допомогу у розмірі 7 500,00 грн, які стягнути з позивача у разі задоволення апеляційної скарги у даній справі. До вказаного клопотання скаржником додано копії Договору №01/10/12/2024 про надання правової/правничої допомоги від 10.12.2024, Акта виконаних робіт від 17.01.2025, платіжної інструкції №287 від 21.01.2025 на суму 7 500,00 грн.

Вирішуючи питання щодо розподілу витрат, понесених відповідачем на професійну правничу допомогу у даній справі за результатами розгляду поданої ним апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає таке.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частина 2 статті 126 ГПК України).

Відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За змістом статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

ТОВ "Інкопрінт" на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з розглядом його апеляційної скарги у даній справі на суму 7 500,00 грн додано до клопотання про відшкодування таких витрат: копії Договору №01/10/12/2024 про надання правової/правничої допомоги від 10.12.2024, Акта виконаних робіт від 17.01.2025, платіжної інструкції №287 від 21.01.2025 на суму 7 500,00 грн, посвідчення адвоката України Ларченко Ю.О., видане 27.01.2017 за №3Пос1229.

Дослідженням вказаних документів колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що 10.12.2024 між ТОВ "Інкопрінт" (замовник) та адвокатом Ларченко Юлією Олександрівною (виконавець) укладено Договір №01/10/12/2024 про надання правової /правничої допомоги (далі - Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати замовнику, у відповідності до умов Договору, правову допомогу з питання судового спору з Державним підприємством "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України щодо стягнення штрафу за договором від 01.01.2022 №13 про надання платних послуг в Північному апеляційному господарському суді по справі №910/11766/24, а замовник зі свого боку зобов`язаний прийняті вказані послуги та своєчасно їх оплатити.

За змістом пункту 3.1 Договору сторони домовились, що суму винагороди замовник сплачує виконавцю за надану послугу в готівковій чи безготівковій формі виходячи з вартості години юридичного обслуговування виконавця. При такому пособі визначення вартість послуг дорівнює загальній вартості витраченого часу виконавця на надання юридичних послуг. Фактична кількість витраченого часу виконавця округлюється до години за правилами математики. До витраченого часу на надання юридичних послуг зараховується весь час перебування виконавця у відрядженні, включаючи час повернення з відрядження.

Виконання послуги та її оплата підтверджується актом виконаних робіт, який підписується сторонами або їх уповноваженими представниками (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до пунктів 3.3, 3.4 Договору оплата послуг виконавця за даним договором здійснюється замовником разом із наданням Акту виконаних робіт, який підтверджує надання тих послуг, за які вимагається сплата у рахунку; замовник зобов`язаний сплатити виставлений виконавцем рахунок протягом 3-х календарних днів з моменту їх отримання.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє впродовж часу провадження у справі (пункт 5.1 Договору).

17.01.2025 сторонами Договору складено та підписано Акт виконаних робіт.

Зазначеним Актом підтверджено надання виконавцем правової допомоги щодо захисту прав та інтересів з питання судового спору з Державним підприємством "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України щодо стягнення штрафу за договором від 01.01.2022 №13 про надання платних послуг в Північному апеляційному господарському суді по справі №910/11766/2 (пункт 1).

Вартість 1 робочої години виконавця становить 1 200,00грн. Виконавцем надані такі види правової /правничої допомоги:

-ознайомлення з матеріалами позовної заяви ДП "Комбінат "Прогрес", 1 год 00 хв роботи, ціна - 1 200,00грн;

-проведення правового аналізу та визначення правової позиції за матеріалами позову, 1 год 00 хв роботи, ціна - 1 200,00 грн;

-підготовка апеляційної скарги на рішення суду , 4 год 15 хв роботи, ціна - 5 100,00грн (пункт 2).

Вартість робочих годин, використаних адвокатом складає 6 год 15 хв Х 1 200,00грн = 7 500,00 грн з ПДВ. Загальна грошова винагорода, що підлягає сплаті, складає 7 500,00 грн (пункти 3, 4).

По факту наданих правових послуг претензії у сторін відсутні (пункт 5).

На виконання умов Договору позивач здійснив оплату за послуги правової допомоги в сумі 7 500,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №287 від 21.01.2025.

Як вже зазначено судом апеляційної інстанції, загальне правило розподілу витрат на професійну правничу допомогу визначене частиною 4 статті 129 ГПК України. Проте, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частинами 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Крім того, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Таким чином, вирішуючи за заявою сторони судового процесу питання про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 цього Кодексу.

З огляду на викладене, вирішуючи чи є розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у даній справі, апеляційний господарський суд враховує, що під час апеляційного перегляду справи позиція позивача не змінювалася, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, грунтувалися на аргументах відзиву на позовну заяву.

Таким чином, правова позиція відповідача вже була сформована до апеляційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду бере до уваги поведінку відповідача під час розгляду поданої ним же апеляційної скарги. Зокрема, заперечуючи як у відзиві на позов, так і в апеляційній скарзі належність та достовірність наданих позивачем виписок про рух коштів по рахунку, стверджуючи про наявність в них суперечливих відмостей, відповідач зі свого боку не надав до суду належних доказів, які б підтвердили обставини фактичного здійснення ним оплати наданих послуг, оскільки він є учасником зазначених господарських відносин за Договором та такі докази є в його володінні та розпорядженні.

Поряд з цим, дослідивши та оцінивши заяву відповідача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що зазначені окремо в Акті виконаних робіт від 17.01.2025 послуги з ознайомлення з матеріалами позовної заяви, проведення правового аналізу та визначення правової позиції за матеріалами позову, підготовка апеляційної скарги на рішення суду охоплюються послугою (правовою допомогою) зі складання основного процесуального документу - апеляційної скарги, а тому є надмірними витратами відповідача.

За таких обставин, дослідивши та оцінивши заяву відповідача про відшкодування судових витрат з доданими до неї документами, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що розмір заявлених ТОВ "Інкопрінт" витрат на професійну правничу (правову) допомогу в сумі 7 500,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру. Такі витрати не мають характеру необхідних з огляду на їх непропорційніть до ціни позову і не співрозмірні із виконаною позивачем роботою у суді апеляційної інстанції. Отже, за висновком суду апеляційної інстанції, витрати позивача на професійну правничу (правову) допомогу, які пов`язані з розглядом цієї справи у суді апеляційної інстанції, підлягають безпосередньому розподілу частково, в сумі 1 000,00грн, які належить стягнути на його користь з позивача. Відповідно заява відповідача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі №910/11766/24 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі 910/11766/24 скасувати, ухваливши нове рішення про часткове задоволення позову.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт" (02226, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 37589869) на користь Державного підприємства "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (03126, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 14373207) штраф у розмірі 3 680 (три тисячі шістсот вісімдесят) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 379 (триста сімдесят дев`ять) грн 85 коп.

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Державного підприємства "Комбінат "Прогрес" Державного агентства резерву України (03126, місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, будинок 24, ідентифікаційний код юридичної особи 14373207) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Інкопрінт" (02226, місто Київ, вулиця Оноре де Бальзака, будинок 16, ідентифікаційний код юридичної особи 37589869) 3 177 (три тисячі сто сімдесят сім) грн 77 коп. судового збору за подання апеляційної скарги та 1 000 (одна тисяча) грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

4. Доручити місцевому господарському суду видати накази на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №910/11766/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді О.М. Коротун

Л.Г. Сітайло