Постанова

від 10.03.2025 по справі 906/1512/23

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2025 року Справа № 906/1512/23

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Коломис В.В.

судді Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Новосельська О.В.

за участю представників:

прокурор: Ващишин С.В.

позивача: не з"явився

відповідача: Тетеря С.І. адвокат

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23 (суддя Машевська О.П., м.Житомир, повний текст складено 06.12.2024)

за позовом Керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Звягельської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина"

про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду

ВСТАНОВИВ:

Керівник Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Звягельської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" про усунення перешкод власнику Звягельській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Звягельської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716 га, шляхом скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації всіх речових прав на земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 площею 1,1716 га, припинивши право приватної власності ТОВ "Надслучанська Перлина", всі права та обтяження, зареєстровані на вказану земельну ділянку; зобов`язати ТОВ "Надслучанська Перлина" повернути власнику Звягельській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Звягельської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716 га .

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23 позов задоволено. Усунути перешкоди власнику - Звягельській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Звягельської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716га, шляхом припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" на земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716 га. Товариству з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" повернути власнику - Звягельській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Звягельської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716 га. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" на користь Житомирської обласної прокуратури 5 368,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" звернулось з апеляційною скаргою в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 року у справі №906/1512/23 та ухвалити нове рішення у справі № 906/1512/23, яким відмовити у задоволенні позовних вимог керівника Звягельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Звягельської міської ради Житомирської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" у повному обсязі.

Ухвалою суду від 22.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" на рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23 та розгляд апеляційної скарги призначено на 10 березня 2025 року.

27 лютого 2025 року від Звягельської окружної прокуратури надійшов відзив в якому просить суд рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача, без задоволення.

Звягельська міська рада не скористалася правом подати відзив на апеляційну скаргу прокурора, що відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Представник відповідача в судовому засіданні 10.03.2025 підтримала доводи апеляційної скарги та надала відповідні пояснення. Просила суд, скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 року у справі №906/1512/23 та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Прокурор в судовому засіданні 10.03.2025 заперечив доводи апеляційної скарги та надав відповідні пояснення. Просив суд рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23 залишити без змін, апеляційну скаргу відповідача, без задоволення.

В судове засідання 10.03.2025 Звягельська міська рада, явку свого представника не забезпечила, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлена, належним чином.

Північно західний апеляційний господарський суд, розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в них, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши надану юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права.

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги у даній справі, враховуючи наявні в матеріалах справи докази та те, що на земельні ділянки усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтею 59, 60 Земельного кодексу України та статтею 85, 88-89 Водного кодексу України, дійшов висновку, що земельна ділянка площею 1,716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 знаходиться в межах прибережної захисної смуги річки Случ (незалежно від цільового призначення та категорії земельної ділянки).

З урахуванням положень частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень суд першої інстанції зазначив, що задоволення позовних вимог про припинення за товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на земельну ділянку площею 1,1716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 призведе до ефективного способу захисту порушених прав позивача.

Щодо заяви відповідача у відзиві на позов про застосування позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися доти, доки відбувається правопорушення, тобто має тривалий характер.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що якщо спірна земельна ділянка є землею водного фонду і не могла набуватися відповідачем на праві приватної власності, врахувавши практику Великої Палати Верховного Суду про те, що вказані обставини необхідно розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є саме негаторний позов, доводи відповідача що у цій справі вимоги про повернення спірної земельної ділянки територіальній громаді слід розглядати як віндикаційний позов, є помилковими.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що спірна земельна ділянка межує з прибережної захисної смуги річки Случ, що встановлена у містобудівній документації села Олександрівна, а не накладається на неї. У ч. 6 ст. 88 ВК України як у чинній редакції, так і редакції від 01.01.2015 року, передбачено, що у межах існуючих населених пунктів ПЗС встановлюється з урахуванням містобудівної документації, до якої згідно з нормами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" належать, зокрема, генеральні плани населених пунктів. В абзаці третьому ч. З ст. 60 ЗК України та ч. 7 ст. 88 ВК України у чинній редакції визначено, що ПЗС в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті, а в абзаці другому ч.3 ст. 60 ЗК України та ч.7 ст. 88 ВК України (у чинній редакції) встановлено, що межі прибережної захисної смуги, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях.

Як встановив сам суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, наявні у матеріалах справи витяги з генерального плану та схеми зонування території села Олександрівка, затверджених рішенням 33 сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015 року, містять умовні позначення "прибережна захисна смуга" з нанесенням цих позначень на графічне зображення плану та схеми, тобто у вказаній містобудівній документації села Олександрівка визначено межі ПЗС річки Случ у цьому населеному пункті, що є достатнім для її встановлення, виходячи зі змісту наведених вище норм ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України.

Згідно з висновком експерта №344 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 03.07.2024 року, виготовленим на замовлення відповідача судовим експертом сектору інженерно-технічних видів досліджень Донецького відділення Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса" Годяцькою С.В., межі спірної земельної ділянки не можуть вважатись такими, що накладаються на ПЗС річки Случ, встановлену у генеральному плані та схемі зонування села Олександрівка.

Більше того, відповідач зазначає, що за результатом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання Спірної земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області у відповідному акті встановило, що Спірна земельна ділянка межує з ПЗС річки Случ, встановленою у проекті землеустрою щодо встановлення та зміни меж села Олександрівка Наталівської сільської ради, який відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 17 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" є невід`ємною частиною генерального плану, та у схемі інженерного обладнання території села Олександрівка, яка належить до графічних матеріалів генерального плану населеного пункту згідно з ДБН Б.1.1-15:2012 "Склад та зміст генерального плану населеного пункту", затвердженими наказом Мінрегіонбуду від 13.07.2012 року № 358, що діяли на момент складання і затвердження генерального плану села Олександрівка. Тобто, Висновок експерта узгоджується з актом перевірки, складеним Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області.

Отже, відповідач вважає, що наведені докази у сукупності з високою вірогідністю свідчать, що спірна земельна ділянка не належить до земель водного фонду, які не можуть перебувати у приватній власності згідно з чинним законодавством, а підстави для її повернення позивачу відсутні.

Відповідач також вважає, що суд першої інстанції мав би відмовити у задоволенні позову через обрання прокурором неналежного способу захисту прав територіальної громади шляхом пред`явлення негаторного позову, а не віндикаційного позову. Поряд з цим, відповідач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що прокурором не було обґрунтовано та доведено належними доказами наявність підстав для пред`явлення негаторного позову до відповідача, помилково встановив наявність у Звягельської окружної прокуратури права на подачу позову в інтересах Звягельської міської територіальної громади, так як прокуратурою не було дотримано необхідних умов для цього, визначених у ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Разом з тим, відповідач вважає, що задоволення судом позовних вимог у цій справі становить порушення права відповідача на мирне володіння своїм майно та гарантій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність до вимог прокурора.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги, прокурор у відзиві на апеляційну скаргу вказує на те, що на момент передачі спірної земельної ділянки у приватну власність (2010 рік) земельна ділянка знаходилася поза межами населеного пункту с. Олександрівка. Враховуючи те, що землевпорядна документація по встановленню прибережної захисної смуги річки Случ не розроблялася, відповідно прибережна захисна смуга визначалася у визначеному законодавством нормативному розмірі прибережної захисної смуги, встановленими ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 ВК України.

Прокурор зазначає, що вказані обставини підтверджуються розпорядженнями голови Новоград-Волинської районної державної адміністрації у 2010 році, яким надано дозвіл ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою та затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1716 га (в тому числі під будівлями і дворами - 1,0771 га, сіножаті - 0,0945 га), з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 у власність для ведення особистого селянського господарства на території Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області. У розробленому Угрінчуком Р.О. проекті землеустрою містяться відомості, що підтверджують факт знаходження спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі.

Поряд з цим, прокурор звертає увагу, на те, що на всіх планах зовнішніх меж спірної земельної ділянки, що містяться в Проектах землеустрою 2010 та 2014 років однаково розмічено, що північна сторона спірної земельної ділянки має загальну ширину - 91,24 метри, а південна - 89,37 метри. При огляді схем візуально видно, що основна частина спірної земельної ділянки, яка межує зі східної сторони з річкою Случ, займає менше половини ширини земельної ділянки, відтак вся східна половина спірної земельної ділянки лежить в межах прибережної захисної смугу річки Случ, що і підтверджується схемою розміщення спірної земельної ділянки (арк. 46 Проекту землеустрою 2014) та схемою обстежуваної земельної ділянки, наданої ФОП Черненко В.О.

Крім того, прокурор зазначає, що встановлене спірній земельній ділянці цільове призначення - ведення особистого селянського господарства або для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки в силу вимог закону ця територія має статус прибережної захисної смуги, що визначений фактом розташування у 50-метровій захисній смузі річки Случ. Враховуючи викладене, прокурор вважає, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та об`єктивному, повному, всебічному досліджені наявних у справі доказів.

Поряд з цим, прокурор зазначив, що твердження апелянта про обрання прокурором неналежного способу захисту спростовуються сталою судовою практикою Верховного Суду який виснує, що як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Щодо тверджень представника відповідача про незастосування судом першої інстанції позовної давності, прокурор зазначає, що земельна ділянка, яка є предметом спору в цій справі, зокрема її частина, має спеціальний правовий титул, оскільки за своїми характеристиками належить до прибережної захисної смуги річки Случ, тому не може мати приватного власника, про що детально зазначено вище в обґрунтуванні цього позову. Вибуття такої земельної ділянки з власності територіальної громади шляхом неодноразового переоформлення права власності на неї свідчить про порушення прав територіальної громади на користування та розпорядження цими землями, що триває. Негаторний позов, який спрямований на захист прав законного володільця спірних земельних ділянок щодо користування і розпорядження ними, може бути заявлений упродовж всього часу тривання відповідного порушення. Оскільки земельна ділянка продовжує значитися зареєстрованою на праві власності за ТОВ «Надслучанська Перлина» і порушення прав її законного володільця - Звягельської міської ради на реалізацію всіх правомочностей власника триває, цей позов заявлено в межах позовної давності

Разом з тим, прокурор зазначив, що, належно дотримано та виконано процедуру, встановлену частинами 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», що є достатньою підставою представництва інтересів держави в суді. Таким чином, доводи апелянта щодо незаконності судового рішення про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку водного фонду є безпідставними, а тому висновку суду першої інстанції не спростовують. Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

23 липня 2010 року розпорядженням голови Новоград-Волинської РДА №586 надано громадянину ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,3537 га у власність, в тому числі землі сільськогосподарського призначення 1,3537 га, для ведення особистого селянського господарства із земель запасу Наталівської сільської ради ( поза межами населеного пункту) Новогра-Волинського району Житомирської області ( а.с. 17 т.1).

13 грудня 2010 року розпорядженням голови Новоград-Волинської РДА №1173 затверджено громадянину ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,1716га, в тому числі під будівлями і дворами -1,0771га, сіножаті -0,0945га ( кадастровий номер 1824083700:01:000:0162) у власність для ведення особистого селянського господарства ( обслуговування будівлі млину) на території Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області ( а.с.18 т.1).

У Проекті із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, площею 1,1716 га, яка передається у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селенського господарства (обслуговування будівлі млину), що розташована на території Наталівської сілської ради Новоград Волинського району Житомирської області від 2010 року (далі - Проект відведення 2010) передбачено, що земельна ділянка розташована в 50-ти метровій водоохоронній зоні річки Случ, на яку відповідний проект її встановлення не розроблявся (а.с. 23 т.1).

У висновку комісії з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою №18 від 11.08.2010, що є складовою Проекту відведення 2010, додатково обумовлено, що земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Олександрівка і межує: із півночі - землями запасу Наталівської сільської ради, із сходу - уріз р. Случ протяжністю 244,14м, із півдня - земельна ділянка гр. ОСОБА_1 , із заходу - земельна ділянка гр. ОСОБА_1 , а також , що земельна ділянка має схил до р. Случ. У п. 4.18 вказаного висновку зазначено, що з врахуванням того, що дана земельна ділянка межує з водним об`єктом (р.Случ), під час паводку підтоплюється, що дає можливість віднесення до прибережної захисної смуги, на її використання встановити такі обмеження: без будівництва нових об`єктів нерухомості; використання ділянки для обслуговування будівлі млину (а.с. 41,42 т.1).

16 лютого 2012 року між ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 29.12.2011 посвідченої приватним нотаріусом Павленком П.П. Житомирського районного нотаріального округу, зареєстрованої в реєстрі за №1004 наданою ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за умовами п.1 якого продавець продає (передає у власність), а покупець купує приймає у власність земельну ділянку площею 1,1716 гектара в межах згідно з планом, на якій розташовані нежитлові будівлі та споруди, за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, на території Наталівської сільської ради, надану для ведення особистого селянського господарства. Кадастровий номер земельної ділянки 1824083700:01:000:0162 (а.с.105 т.1).

11 червня 2013 року згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 11.06.2013, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровано право приватної власності на земельну ділянку площею 1,1716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 69-71 т.1).

11 червня 2013 року згідно відомостей з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд від 11.06.2013, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зареєстровано право приватної власності на нежитлові будівлі та споруди у складі: будинку дизельних установок (літера "А"), загальною площею 55,3 кв.м., старого млину (літера "В"), загальною площею 48,1 кв.м., будівлі млину (літера "Г"), загальною площею 274,9 кв.м., будівлі-млину (літера "Д"), загальною площею 123,кв.м., підпірної стінки №1-5 за адресою : АДРЕСА_1 , розміщені на земельній ділянці з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 для ведення особистого селянського господарства (а.с. 83-85 т.1).

04 березня 2014 року розпорядженням голови Новоград-Волинської РДА №111 затверджено громадянину ОСОБА_4 проект землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки, яка передана у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,1716га (1824083700:01:000:0162), для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування на території Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області ( за межами населеного пункту) (далі - Проект землеустрою щодо зміни використання земельної ділянки 2014) (а.с. 19 т.1).

26 травня 2014 року між ОСОБА_4 та ТОВ "Надслучанська Перлина" підписано Акт приймання-передачі майна до статутного капіталу, а саме про передання у власність земельну ділянку загальною площею 1,1716га, що знаходиться за адресою: Житомирська область, Новоград-Волинський район, Наталівська сільська рада; цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування; кадастровий № 1824083700:01:000:0162 ( реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:79435118240, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №21038285 від 28.04.2014; належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки №267 від 11.06.2013 ( а.с. 184 на звороті-185 т.1).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №351238805 від 20.10.2023 земельна ділянка площею 1,1716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 79435118240 на праві власності 16.06.2014 зареєстрована за ТОВ "Надслучанська Перлина", про що видано свідоцтво про право власності № 23098502 від 17.06.2014 ( а с. 110, 185 на звороті т.1) .

На запит Звягельської окружної прокуратури № 54-84-5022вих23 від 07.11.2023 Басейнове управління водних ресурсів річки Прип`ять листом №02-1330 від 10.11.2023 повідомило, що згідно статті 79 Водного кодексу України річка Случ за класифікацією відноситься до середніх річок (до середніх належать річки, які мають площу водозабору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів). Згідно зі статтею 88 Водного кодексу України прибережні захисні смуги для середніх річок встановлюються уздовж урізу води шириною 50 метрів. Зовнішня межа прибережної захисної смуги встановлюється в меженний період року ( межінь - період (не менше 10 днів) внутрішньорічного циклу, протягом якого в річці спостерігаються найменші рівні й витрати води) та з часом вже не змінюється незалежно від водності річки протягом наступних років. Технічна документація по встановленню прибережної захисної смуги та водоохоронної зони річки Слуг в управлінні відсутня та не погоджувалася (а.с. 128 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що Новоград-Волинська місцева прокуратура зверталась з листом №35-84-2965вих20 від 11.06.2020 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо проведення обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 на предмет їх надання в межах прибережної захисної смуги р.Случ в с.Олександрівка Новоград-Волинського району (а.с. 187-188 т.1).

23 червня 2020 року наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №520ДК призначено здійснити державний нагляд ( контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки дотримання вимог земельного законодавства під час використання земельних ділянок на території Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району, зокрема, з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 (а.с. 188 на звороті -189 т.1).

Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельна ділянка від 02.07.2020 №520ДК/384/АП/0901/20, складений фахівцями Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, містить інформацію про те, що згідно кадастрового плану земельної ділянки за кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 площею 1,1716 га по межі Б до межі В дана земельна ділянка межує з прибережною захисною смугою р. Случ, яка встановлена "Проектом землеустрою щодо встановлення та зміни меж с. Олександрівка Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району". Так, схемою інженерного обладнання території с. Олександрівка прибережна захисна смуга середньої р. Случ в районі реконструкції будівель млина ( побудованого в кінці 18-го початку 19-го століття) на відстані 5-8 м від існуючої будівлі. Відповідно до ст. 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. Остання згідно із Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" визначається як затверджені текстові й графічні матеріали з питань регулювання планування , забудови та іншого використання територій. На час перевірки порушень вимог земельного законодавства не виявлено (а.с. 189 на звороті-190 т.1).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-9933114982023 від 04.12.2023 земельна ділянка за кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 належить до земель житлової та громадської забудови, призначена для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, державну реєстрацію якої проведено 11.03.2011 та яка сформована площею 1,1716 га у складі угідь сіножаті площею 0,1614,га, 0,1999га,0,7158 га та капітальна одноповерхова (будівля) площею 0,0052,га та 0,0893 га (а.с. 191-196 т.1).

На запит ТОВ "Надслучанська Перлина" за №9 від 07.12.2023 Звягельська міська рада листом № 02/2452 від 15.12.2023 підтвердила, що земельна ділянка з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, загальною площею 1,1716га, розташована в межах села Олександрівка. Одночасно запропоновано отримати копію рішення 28 сесії VI скликання Новоград -Волинської районної ради Житомирської області від 20.10.2015 року № 582 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с. Олександрівка Наталівської сільської ради" в архівному відділі Звягельської районної державної адміністрації Житомирської області (а.с.3 т.1).

На запит представника ТОВ "Надслучанська Перлина" адвоката С.Тетері, листом №04/2531 від 29.12.2023 Звягельска міська рада повідомила, що проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги річки Случ, зокрема у межах або за межами Наталівської сільської ради Новоград-Волинського (Звягельського району) Житомирської області відповідно до діючого законодавства України не розроблявся (а.с. 186 т.1).

Витяги з Генерального плану с. Олександрівка Новоград-Волинського району та із Схеми зонування території с. Олександрівка Новоград-Волинського району, затверджені рішенням 33 сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015 року містять умовні позначення "прибережна захисна смуга" з нанесенням цих позначень на графічне зображення плану та схеми (а.с. 186-187 т.1).

02 лютого 2024 року на запит представника ТОВ "Надслучанська Перлина" адвоката С.Тетері, Звягельська міська рада листом №1/77 повідомила, що у графічній та текстовій частині затвердженого Наталівською сільською радою Генерального плану забудови з планом зонування території населеного пункту Олександрівка, наявного в управлінні містобудування, архітектури та земельних відносин Звягельської міської ради, відомості про координати поворотних точок межі прибережної захисної смуги річки Случ у межах с. Олександрівка відсутні (а.с. 4 т.2).

21 квітня 2024 року на запит представника ТОВ "Надслучанська Перлина", адвоката С.Тетері, Приватне підприємство Землебудпроект" листом №24-23 повідомило про неможливість надання електронного файлу (у форматі dwg) генерального плану села Олександрівка, що був затверджений рішенням 33 сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015, оскільки дана інформація була передана та знаходиться у замовника даної містобудівної документації. Додатково також зазначено, що Генеральний план та план зонування території села Олександрівка Звягельського району Житомирської області розроблено у відповідності із діючим законодавством станом на момент його затвердження, а саме 03.04.2015 року (а.с. 26 т.2).

Прокурором до письмових пояснень від 19.03.2024 ( вх. № г/с 4313/24 від 19.03.2024) додано частину текстової частини Генерального плану с. Олександрівка Наталівської сільської ради, розроблений ПП "Землебудпроект" на підставі рішення сесії Наталівської сільської ради VI скликання від 31 січня 2014 року на 39 аркушах (а.с. 46-68 т.2).

У розділі 1 Аналітична частина зазначено, що прибережні захисні смуги від водних об`єктів:1) в східній частині сільської ради протікає р. Случ. Розміри прибережних захисних смуг для р.Случ становить 50м- як для середніх річок відповідно до Водного кодексу України; 2) на території населеного пункту Олександрівка є декілька ставків. Прибережна захисна смуга для ставків площею до 3,0га становить 25 м відповідно до Водного кодексу України (а.с.53 т.2).

На замовлення ТОВ "Надслучанська Перлина" Київським відділенням національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С.Бокаріуса" складено висновок №344 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 03.07.2024 (далі - Висновок експерта № 344) (а.с.124-145 т.2).

В дослідницькій частині вказаного висновку зазначено, що за результатами натурного обстеження (17.04.2024) встановлено, що на досліджуваній земельній ділянці з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 розташований комплекс будівель та споруд рекреаційного призначення , які знаходяться в стадії реконструкції (фото 1-10) (а.с. 136-137 т.2). В матеріалах, наданих на дослідження міститься Проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж с.Олександрівка площею 168,2370га Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, розроблений на замовлення Наталівської сільської ради у 2015 році, на підставі якого за згодою ТОВ "Надслучанська Перлина" в межі населеного пункту були включені земельні ділянки в тому числі з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162. Також, в наданих матеріалах міститься витяг з Генерального плану (основне креслення) с.Олександрівка та витяг з схеми зонування території с. Олександрівка, на яких позначено прибережну захисну смугу річки Случ. У зв`язку з відсутністю координат поворотних точок межі прибережної захисної смуги р.Случ, дослідження проводиться графічним способом, шляхом сканування, оцифрування наявних графічних матеріалів, масштабування для приведення до єдиного масштабу відносно відомостей про земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 [ ...]. Оскільки дослідження в натурі ( на місцевості) проводилось в квітні місяці (не в меженний період) коли в річці переважав підвищений рівень води, який спотворює результати вимірювання через досить приблизний характер, який не може служити точкою відліку прибережної захисної смуги, але дає бачення орієнтовного розрахунку повеневого підйому і можливості співставлення з графічними даними, зазначеними в документації містобудівного характеру - генеральному плані с.Олександрівка, накладкою проведених вимірів відносно яскраво виражених елементів місцевості, твердих контурів щодо планових та/або умовно графічно-виражених позначень, таких як прибережна захисна смуга річки Случ, яка визначена містобудівною документацією, але не відтворена (по координатах межових знаків) на місцевості. В результаті накладення меж земельної ділянки з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 на витяг з генерального плану с. Олександрівка Звягельської територіальної громади Звягельського району Житомирської області, затверджений рішенням 33сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015, встановлено відсутність накладання меж зазначеної земельної ділянки на прибережну захисну смугу річки Слуг, визначену у вказаному генеральному плані. У заключній частині Висновку експерта №344 зазначено, що межі земельної ділянки площею 1,716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 не можуть вважатись такими, що накладаються на прибережну захисну смугу річки Случ, встановлену у генеральному плані та схемі зонування села Олександрівка Звягельської територіальної громади, затверджених рішенням 33 сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015. В зв`язку з цим, визначити межі (координати з поворотними точками) та площу частин, що накладаються, із відображенням такого накладення на відповідній схемі, не являється можливим.

4. Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Звягельської міської ради в даній справі, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 3 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і набуває статусу позивача.

Згідно з абзацами 1, 2 частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

У розумінні наведених положень прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Згідно з частиною п`ятою статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 60 цього Закону закріплено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

У пунктах б, в, є статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

До земель комунальної власності, які не можна передавати у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України (пункт "ґ" частини четвертої статті 83 цього Кодексу).

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом (ч.5 ст. 88 ВК України).

Разом з тим, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. При цьому порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад (ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Таким чином, суб`єктами права комунальної власності є як територіальні громади, так і утворені ними органи місцевого самоврядування, які й здійснюють управління майном, що є у комунальній власності.

З 27.05.2021 набули чинності зміни до Земельного кодексу України, у тому числі до п. 24 розділу X Перехідних положень, відповідно до яких землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року №711-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Житомирської області», до складу Новоград- Волинської міської об`єднаної територіальної громади включені території та населені пункти Великомолодьківської, Дідовицької, Наталівської та Пилиповицької сільських рад Новоград-Волинського району.

16 листопада 2022 року Верховна Рада України прийняла постанову №2779-ІХ про перейменування міста Новоград-Волинський у місто Звягель https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2779-20#Text. Одночасно відбулося перейменування Новоград-Волинського району у Звягельський (постанова Верховної Ради України від 16.11.2022 2780- IX) https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2780-20#Text.

У свою чергу, за приписами ст. 1, ч. 5 ст. 16, ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" права суб`єкта комунальної власності й правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють відповідні ради, якою у спірних правовідносинах є Звягельська міська рада. При цьому, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Таким чином, починаючи з 12.06.2020 права та обов`язки щодо розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 перейшли до Звягельської міської ради, яка є належним органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, реалізація правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, у тому числі спірною земельною ділянкою, належить органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Звягельська міська рада, до складу якої у процесі децентралізації увійшла Наталівська сільська рада.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Керівником Звягельської окружної прокуратури 01.11.2023 за вихідним номером 54-84-4922вих23 надіслано повідомлення у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» на адресу Звягельської міської ради про указані вище порушення закону та необхідність захисту інтересів держави в судовому порядку, а також надано розумний строк для вжиття відповідних заходів (а.с.119-121 т.1).

З відповіді Звягельської міської ради від 10.11.2023 №04/2285 вбачається, що будь-які заходи щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 міською радою не вживалися, крім того остання клопотала про здійснення представництва інтересів Звягельської міської ради прокурором в суді (а.с.122 т.1).

Враховуючи згадані вище обставини щодо обізнаності позивача про порушення прав територіальної громади, інтересів держави, має місце визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у даній справі, оскільки відповідний компетентний орган - Звягельська міська рада бездіє протягом тривалого часу.

Водночас інтереси держави охоплюють інтереси членів територіальної громади, що відповідає змісту статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (постанова Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 810/3894/17).

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства. Адже саме держава несе відповідальність за здоров`я населення, саме вона відповідає за забезпечення їх екологічних прав на безпечне довкілля тощо. А тому, безсумнівно, інтереси держави присутні у вирішенні даного позову.

Вказаний позов про повернення територіальній громаді земельної ділянки прибережної захисної смуги, що незаконно передана у приватну власність, спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у статті 50 Конституції України, статтях 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року».

Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання його захисту та вплив екологічних факторів на людину все частіше стають предметом розгляду Європейського суду з прав людини, у тому числі й у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель водного фонду, у тому числі й спірної земельної ділянки, яка входить екомережу річки Случ. Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає громадським інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до річки, матиме превентивні наслідки та сприятиме встановленню законності у державі.

У випадках, коли правопорушення стосується інтересів великої кількості громадян або потрібно захистити інтереси держави, підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, є виправданою (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Менчинська проти російської федерації», «Бацаніна проти росії»).

Крім того, відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові №903/129/18 від 15.10.2019, незалежно від того, чи відповідають дійсності доводи про неможливість самостійно звернутись до суду з позовом про повернення земельної ділянки через відсутність коштів для сплати судового збору, сам факт незвернення до суду органу місцевого самоврядування з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси жителів територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган місцевого самоврядування неналежно виконує свої повноваження щодо повернення земельної ділянки, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів значної кількості громадян - членів територіальної громади та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що прокурором доведено наявність підстав для захисту прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади Звягельської міської ради у спірних правовідносинах.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає безпідставним твердження відповідача, що суд першої інстанції помилково встановив наявність у Звягельської окружної прокуратури права на подачу позову в інтересах Звягельської міської територіальної громади.

Щодо суті позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року №3-рп/2003.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, провадження №12-158гс18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17; від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16; від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц; від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц; від 06 квітня 2021 року у справі №925/642/19 та інших).

Надаючи оцінку способу захисту, обраному прокурором, колегія суддів враховує правові позиції Верховного Суду щодо можливості захисту прав на земельні ділянки водного фонду шляхом усунення перешкод у користуванні цим майном.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц наголосила на такому.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом.

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою.

Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне чинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Тобто, звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження.

Водночас, як зазначено вище, заволодіння земельними ділянками є неможливим лише в разі, якщо на такі ділянки в принципі, жодних умов не може виникнути право власності. Якщо ж закон допускає набуття права власності на земельні ділянки, але обмежує їх використання лише з певною метою, то передання ділянок з порушенням такого обмеження може свідчити про те, що право власності порушника на земельну ділянку не виникло, але не свідчить про неможливість заволодіння (зокрема, неправомірного) земельною ділянкою.

Таким чином, першочергово у спірних правовідносинах дослідженню підлягає встановлення обставини знаходження спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги р.Случ станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто 16.06.2014 на дату набуття відповідачем права приватної власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини першої статті 19 Земельного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Статтею 58 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами ; б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів; г) штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Статтею 4 Водного кодексу України, у редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі водного фонду, крім випадків, визначених цим кодексом (пункт "ґ" частини четвертої статті 83 Земельного кодексу України).

Згідно із частинами першою, другою статті 59 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди , зокрема, земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (ч. 4 ст. 59 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 60 ЗК України та частини першої статті 88 ВК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Так, згідно зі статтею 61 ЗК України, статтею 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: 1) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; 2) зберігання та застосування пестицидів і добрив; 3) влаштування літніх таборів для худоби; 4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; 5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки; 6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.

Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

Відповідно до положень статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13, від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14, від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14, від 07 квітня 2020 року у справі №372/1684/14).

Відповідно до приписів ч. 6 ст. 88 ВК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації. У ч. 3 ст. 60 ЗК України було передбачено, що межі встановлених прибережних захисних смуг і пляжних зон зазначаються в документації з землеустрою, кадастрових планах земельних ділянок, а також у містобудівній документації. Проте, частиною 3 ст.60 ЗК України, ч.7 ст.88 ВК України імперативно встановлено, що прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року №434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цим земельним ділянкам нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку №486, з урахуванням конкретної ситуації.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підтверджувала висновки Верховного Суду України, викладені, зокрема, у постановах від 21 травня 2014 року у справі №6-16цс14, від 19 листопада 2014 року у справі №6-175цс14, від 24 грудня 2014 року у справі №6-206цс14, про те, що існування прибережних захисних смуг визначеної ширини прямо передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Тому відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не означає її відсутність за наявності встановлених законом розмірів і не вказує на правомірність передання в оренду чи у власність земельної ділянки (див. постанови від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16ц, від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (пункт 63.2), від 7 квітня 2020 року у справі №372/1684/14-ц (пункт 41)). Ця судова практика є стабільною, тобто відповідне правозастосування є передбачуваним як для органів державної влади та місцевого самоврядування, так і для приватних осіб.

Колегія суддів вважає безпідставним твердження відповідача, що спірна земельна ділянка площею 1,1716 га межує зі сходу із прибережною захисною смугою річки Случ, а не накладається на неї за критерієм зовнішньої межі водоохоронної зони водного об`єкту відповідно до нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, оскільки факт розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги річки Случ підтверджується пояснювальною запискою до проекту із землеустрою, щодо відведення земельної ділянки, площею 1,1716 га, яка передається у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селенського господарства (обслуговування будівлі млину), що розташована на території Наталівської сілської ради НовоградВолинського району Житомирської області від 2010 року (арк. 4 проекту землеустрою), протоколом визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (арк. 11 проекту землеустрою), планом меж земельної ділянки, яка передається у власність для ведення особистого селянського господарства гр. ОСОБА_1 (арк. 17 проекту землеустрою), кадастровим планом зовнішніх меж спірної земельної ділянки (арк. 19), висновком про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1716 га, яка передається у власність громадянину ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (обслуговування будівлі млину), що розташована на території Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області (арк. 22, 24 проекту землеустрою), висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 03.11.2010 №05.03.02-07/209 та протоколом державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 03.11.2010 №209 (арк. 26, 27 проекту землеустрою).

У вказаних документах, що містяться в проекті землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки ОСОБА_1 зокрема зазначається, що земельна ділянка площею 1,1716 га розташована в 50-ти метровій прибережній захисній смузі річки Случ, зі сходу земельної ділянки - уріз річки Случ протяжністю 244,14 м; ширина земельної ділянки від урізу річки Случ 30-91 м; зі сходу - уріз та в 5-25 м річка Случ. Згідно листа Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять від 10.11.2023 №02-1330, вбачається, що річка Случ за класифікацією відноситься до середніх річок, ширина прибережної захисної смуги для якої відповідно до статті 88 Водного кодексу України становить 50 метрів.

В подальшому цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 " для ведення особистого селянського господарства" було змінене на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,1716 га для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування -03.08 громадянину ОСОБА_4 , розробленому ПП "Рівнебудземпроектсервіс" у 2014, який затверджено розпорядженням голови Новоград-Волинської РДА Житомирської області від 04.03.2014 №111 (а.с. 19, 52-66, т.1).

Згідно викопіювання з плану земель Наталівської сільської ради НовоградВолинського району Житомирської області (арк. 52 Проекту землеустрою 2014) розмічено, що від літери «А» до літери «Б» (східна межа спірної земельної ділянки) це землі запасу водного фонду (річка Случ) (а.с.99 т.1).

Висновком про погодження Проекту землеустрою 2014 (арк. 55 Проекту землеустрою 2014) також зафіксовано, що зі східної сторони спірної земельної ділянки - землі запасу водного фонду (річка Случ) (а.с.102 на звороті).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дійсно на всіх планах зовнішніх меж спірної земельної ділянки, що містяться в Проектах землеустрою 2010 та 2014 років однаково розмічено, що північна сторона спірної земельної ділянки має загальну ширину - 91,24 метри, а південна - 89,37 метри. При огляді схем візуально видно, що основна частина спірної земельної ділянки, яка межує зі східної сторони з річкою Случ, займає менше половини ширини земельної ділянки, відтак вся східна половина спірної земельної ділянки лежить в межах прибережної захисної смугу річки Случ, що і підтверджується схемою розміщення спірної земельної ділянки (арк. 46 Проекту землеустрою 2014) (а.с.93 т.1).

Відомості зазначені у висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Житомирській області № 3558/р-6/1-4-3632 від 09.08.2010 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , у якому зазначено, що земельна ділянка площею 1,1716 га межує зі сходу: водоохоронна зона р. Случ та що земельна ділянка знаходиться поза прибережними захисними смугами водних об`єктів, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 ( в редакції чинній у 2010 році) у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів , зокрема, щодо надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 №486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що у п. 7. Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою КМУ від 08.05.96 № 486 ( в редакції чинній у 2010 році) було передбачено, що водоохоронна зона має внутрішню і зовнішню межі. Внутрішня межа водоохоронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об`єкті. Зовнішня межа водоохоронної зони, як правило, прив`язується до наявних контурів сільськогосподарських угідь, шляхів, лісосмуг, меж заплав, надзаплавних терас, бровок схилів, балок та ярів і визначається найбільш віддаленою від водного об`єкта лінією: затоплення при максимальному повеневому (паводковому) рівні води, що повторюється один раз за десять років.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з критичною оцінкою суду першої інстанції доводів відповідача, що спірна земельна ділянка площею 1,1716 га межує зі сходу із прибережною захисною смугою річки Случ, а не накладається на неї за критерієм зовнішньої межі водоохоронної зони водного об`єкту відповідно до нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що 10.07.2024 представником відповідача в межах підготовчого провадження подано до суду першої інстанції висновок експерта Київського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл.проф. М.С.Бокаріуса» №344 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи за заявою представника ТОВ «Надслучанська Перлина» адвоката С.Тетері по матеріалам господарської справи №906/1512/23 (а.с.124-146 т.2).

Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку висновкам проведеної земельно-технічної експертизи, зазначає, що - земельно-технічна експертиза є одним із підвидів інженерно-технічної експертизи, що здійснює дослідження певних земельних ділянок, документів, які містять інформацію відносно земельної ділянки та розроблення варіантів розподілу або порядку користування досліджуваних ділянок у відповідності до діючих нормативних актів.

Відповідно до частин 1, 3 ст.98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно частин 1, 5 ст. 101 ГПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Разом з тим, колегія суддів відзначає, що приписами статті 104 ГПК України встановлено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Так, у дослідницькій частині висновку експерта №344 зазначено, що об`єктом дослідження був також Проект землеустрою щодо встановлення та зміни меж с.Олександрівка площею 168,2370га Наталівської сільської ради Новоград-Волинського району Житомирської області, розроблений на замовлення Наталівської сільської ради у 2015 році, на підставі якого за згодою ТОВ "Надслучанська Перлина" в межі населеного пункту були включені земельні ділянки в тому числі з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162.

Поряд з цим, у висновку експерта № 344 зазначено про відсутність відомостей, що Проектом землеустрою щодо встановлення та зміни меж с. Олександрівка 2015 року, який був об`єктом дослідження, встановлені межі прибережної захисної смуги р. Случ на рівні меншому від нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України для середніх річок.

Водночас, з вказаного висновку, вбачається, що експертом встановлено вкрай близьке розташування спірної земельної ділянки до урізу води річки Случ. Зокрема, у висновку експерта №344 зазначено, що за результатами натурного обстеження (17.04.2024) встановлено, що на досліджуваній земельній ділянці з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 розташований комплекс будівель та споруд рекреаційного призначення , які знаходяться в стадії реконструкції ( фото 1-10) (а.с. 136-137 т.2). Відстань від існуючої будівлі колишнього млина до урізу води р.Случ становить 14,2 м ( а.с. 146 т.2).

Частиною 3 ст. 60 ЗК України у чинній редакції та ч.2 ст. 60 ЗК України в редакції 2015 року встановлено, що при крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

З дослідницької частини висновку експерта №344 вбачається, що на фото №№ 5,6,7 та 9 зображено вид на земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, на яких видно, що земельна ділянка має схил до р.Случ. Однак крутизна схилу експертом не досліджувалась.

Висновком експерта є те, що межі земельної ділянки площею 1,716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 не можуть вважатись такими, що накладаються на прибережну захисну смугу річки Случ, встановлену у генеральному плані та схемі зонування села Олександрівка Звягельської територіальної громади , затверджених рішенням 33 сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015.

Разом з тим, колегія суддів відзначає. що у дослідницькій частині висновку експерта №344 відсутні відомості, що у Генеральному плані та схемі зонування села Олександрівка Звягельської територіальної громади, затверджених рішенням 33 сесії 6 скликання Наталівської сільської ради від 03.04.2015, які були об`єктом дослідження, встановлені межі прибережної захисної смуги р. Случ на рівні меншому від нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України для середніх річок.

У свою чергу, у дослідницькій частині висновку експерта №344, зокрема зазначено, що оскільки дослідження в натурі (на місцевості) проводилось в квітні місяці (не в меженний період) коли в річці переважав підвищений рівень води, який спотворює результати вимірювання через досить приблизний характер, який не може служити точкою відліку прибережної захисної смуги та що прибережна захисна смуга річки Случ, яка визначена містобудівною документацією, але не відтворена (по координатах межових знаків) на місцевості.

Поряд з цим, Звягельська міська рада листом № 01/77 від 02.02.2024 також підтвердила, що у графічній та текстовій частині затвердженого Наталівською сільською радою Генерального плану забудови з планом зонування території населеного пункту Олександрівка, наявного в управлінні містобудування, архітектури та земельних відносин Звягельської міської ради, відомості про координати поворотних точок межі прибережної захисної смуги річки Случ у межах с. Олександрівка відсутні (а.с. 4 т.1).

Колегія суддів зауважує, що судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами в розумінні ст. ст. 73-76 ГПК України.

Даний висновок повністю узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Системний аналіз змісту вказаних норм процесуального законодавства свідчить, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України.

Беручи до уваги вимоги ст.ст. 86, 104 ГПК України, із урахуванням з`ясованих судом апеляційної інстанції обставин та досліджених в їх обгрунтування письмових доказів наявних в матеріалах справи, колегія суддів не приймає до уваги висновок експерта про те, що межі земельної ділянки площею 1,716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 не можуть вважатись такими, що накладаються на прибережну захисну смугу річки Случ, оскільки в експерта були відсутні відомості про координати поворотних точок межі прибережної захисної смуги річки Случ у межах с.Олександрівка.

Поряд з цим, колегія суддів вважає необґрунтованим твердженням відповідача про те, що визначення прибережної захисної смуги у межах населеного пункту села Олександрівка можливе тільки з урахуванням містобудівної документації у цій сфері та виходячи з конкретних умов забудови, які склалися на місцевості, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту с.Олександрівка Наталівської сільської ради затверджено Новоград-Волинською районною радою рішенням №582 від 20.10.2015. Вказаним рішенням спірну ділянку включено у межі населеного пункту с.Олександрівка.

При цьому, на час прийняття такого рішення (20.10.2015) Земельним кодексом України не встановлювалася можливість встановлення прибережних захисних смуг містобудівною документацією, оскільки згідно приписів ч. 3 ст. 60 ЗК України в редакції станом на 20.10.2015 прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на приписи абзаца третього ч. 3 ст. 60 ЗК України та ч. 7 ст. 88 ВК України у чинній редакції, якими встановлено, що прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті, та на абзац другий ч. 3 ст. 60 ЗК України та ч. 7 ст. 88 ВК України у чинній редакції якими встановлено, що межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях, оскільки вказані зміни до ст. 60 ЗК України та ст. 88 ВК України, на які посилається відповідач прийняті лише 17.06.2020 та набрали чинності з 24.07.2020.

Матеріали справи не містять доказів розробки окремих проектів землеустрою, які б визначали межі прибережної захисної смуги річки Случ на момент виникнення спірних правовідносин. Вказані обставини підтверджуються, також листом Басейнового управління водних ресурсів річки Прип`ять Державного агентства водних ресурсів України №02-1330 від 10.11.2023.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції відзначає, що відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не може свідчити про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розмір встановлений законом. При наданні земельної ділянки, за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги, необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі №469/1393/16-ц (провадження N 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц (провадження №14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження №14-473цс18) (пункт 53), від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) (пункт 63.2).

Згідно з пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1996 року №486 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, цей Порядок встановлює єдиний правовий механізм визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. У межах водоохоронних зон виділяються землі прибережних захисних смуг та смуги відведення з особливим режимом їх використання відповідно до статей 88-91 ВК України. Розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації. Проекти цих зон розробляються на замовлення фізичних та юридичних осіб, узгоджуються з власниками землі, землекористувачами, Мінприроди, Держводагентством та територіальними органами Держгеокадастру, а на території Автономної Республіки Крим - з органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань екології та природних ресурсів, водного господарства та земельних ресурсів і затверджуються відповідними місцевими органами виконавчої влади або виконавчими комітетами рад.

Відповідно до пункт 10 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, розмір водоохоронної зони, як і прибережної захисної смуги, встановлюється відповідно до існуючих на час встановлення водоохоронної зони конкретних умов забудови тільки на землях міст і селищ міського типу, а не сіл. В свою чергу населений пункт село Олександрівка на час виникнення спірних правовідносин, не було містом чи селищем міського типу.

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття уповноваженим державою органом рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення (встановлення меж прибережної захисної смуги в натурі), встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

В справі, що розглядається, спірна земельна ділянка в силу імперативної вказівки законодавця розташована у прибережній захисній смузі річки Случ, що узгоджується із зазначеними вище висновками Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16.

Окрім того, у постанові від 07.10.2020 у справі № 910/2323/18 Верховний Суд зазначив, що незалежно від завершення процедури встановлення меж об`єкта в натурі, що має обмежене використання, його цільове призначення є незмінним.

Таким чином, станом на 2015 рік прибережні захисні смуги в межах населених пунктів не могли встановлюватися містобудівною документацією і не могли бути змінені рішенням.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що встановлене спірній земельній ділянці цільове призначення - ведення особистого селянського господарства або для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування, жодним чином не впливає на її обмежену оборотоздатність і не передбачає можливості її дійсного використання за таким призначенням, оскільки в силу вимог закону ця територія має статус прибережної захисної смуги, що визначений фактом розташування у 50 метровій захисні смузі річки Случ.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що у текстових матеріалах Генерального плану забудови з планом зонування території населеного пункту Олександрівка Новоград-Волинського району Житомирської області визначено, що у східній частині сільської ради протікає р.Случ. Розміри прибережних захисних смуг для р.Случ становить 50 м як для середніх річок відповідно до Водного кодексу України (а.с.53 т.2).

Крім того, у витязі з Генерального плану с. Олександрівка Новоград- Волинського району Житомирської області також чітко вбачається, що спірна земельна ділянка безпосередньо межує зі східної сторони з урізом річки Случ (а.с.5-6 т.2).

Посилання відповідача на Акт перевірки Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом-земельна ділянка від 02.07.2020 №520ДК/384/АП/0901/20 в якості доказу на спростування позовних вимог, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки виходячи з передбаченого у ст. 79 ГПК України стандарту доказування "вірогідності доказів", вищевикладеними доказами підтверджується розташування спірної земельної ділянки у межах прибережної захисної смуги річки Случ.

Враховуючи вищевикладені обставини справи та письмові докази на їх обґрунтування, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що земельна ділянка площею 1,716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 розташована в межах прибережної захисної смуги річки Случ (незалежно від цільового призначення та категорії земельної ділянки) та належить до земель водного фонду, оскільки на земельних ділянках усіх категорій земель, крім земель морського транспорту, можуть встановлюватися прибережні захисні смуги, які надаються в користування лише для цілей, визначених статтею 59, 60 Земельного кодексу України та статтею 85, 88-89 Водного кодексу України.

Частиною другою статті 90 ЗК України встановлено, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Колегія суддів відзначає, що Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі №469/1203/15-ц, у пункті 70 постанови від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц).

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Враховуючи, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України є неможливим, оспорювання відповідних договорів, інших правочинів, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки водного фонду не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на такі земельні ділянки та для їх повернення власнику. Задовольняючи ту чи іншу позовну вимогу, ефективність обраного позивачем способу захисту у конкретній ситуації має визначити суд. Близькі за змістом висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19).

Щодо дотримання принципів правомірного втручання у право мирного володіння відповідачем спірною земельною ділянкою площею 1,716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, колегія суддів зазначає наступне.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Так, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Водночас висновки ЄСПЛ підлягають застосуванню не безумовно, а з урахуванням національних особливостей та фактичних обставин справи.

У спорах стосовно земель водного фонду, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, держава, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Усунення перешкод Звягельській міській територіальній громаді у здійсненні нею права користування та розпоряджання спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом спірної земельної ділянки (див. також пункт 108 постанови від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово підкреслювала особливий режим земельних ділянок, на яких установлюються водоохоронні зони і прибережні захисні смуги в межах цих зон. Нецільове використання цих смуг може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об`єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об`єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей (див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 року у справі № 487/10128/14-ц, пункт 108; від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 115; від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 пункт 99).

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) ( див. постанову від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц).

Отже, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес відповідача у збереженні цієї земельної ділянки у власності з метою використання всупереч її цільового призначення, а тому втручання у право відповідача є таким, що відповідає принципу пропорційності і згідно практики ЄСПЛ у справах про право осіб мирно володіти майном відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення Великої Палати ЄСПЛ у справі Депаль проти Франції (Depalle v. France, № 34044/02) від 29 березня 2010 року).

В рішенні по справі Депаль проти Франції зазначено, що збереження прибережної зони, а особливо пляжів, місць, відкритих для всіх, є прикладом місць, які вимагають особливого порядку облаштування. ЄСПЛ вважав у зв`язку з цим, що втручання держави в здійснення заявником своїх прав мало законну мету загального інтересу: заохотити вільний доступ до берегової смуги, необхідність якого встановлена із усією очевидністю.

ЄСПЛ в рішенні вказував, що політика облаштування території та охорони навколишнього середовища, де переважаюче значення має загальний інтерес, надає державі ширшу свободу розсуду, ніж це має місце при регулюванні виключно цивільних прав.

Щодо компенсації за втручання у право мирного володіння майном, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання (ст.ст. 13, 14 ГПК України).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права. ( постанова від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 зазначила, що виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельних ділянок водного фонду особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ці ділянки належать до земель водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і перехід володіння, засвідчений державною реєстрацією права власності, є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою загальною площею до 3 га, не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права приватної власності на таку ділянку з порушенням Земельного кодексу України та Водного кодексу України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов.

Оскільки у справі, що переглядається, за відповідачем зареєстроване право власності на земельну ділянку, яка належить до водного фонду, то виходячи з наведених висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц належним способом захисту прав територіальної громади є саме негаторний позов. Тому колегія суддів відхиляє твердження відповідача про те, що належним способом захисту права у цій справі є віндикаційний позов.

Негаторний позов щодо земельної ділянки водного фонду опосередковується вимогою про повернення земельної ділянки її власникові (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №469/1044/17 (провадження №14-317цс19, пункт 96)). Рішення суду про задоволення такої позовної вимоги є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем (суб`єктом, на користь якого ухвалене судове рішення) права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Поряд з цим, з урахуванням положень частини 3 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень задоволення позовних вимог про припинення за товариством у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на земельну ділянку площею 1,1716 га з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162 призведе до ефективного способу захисту порушених прав та законних інтересів позивача (аналогічні висновки щодо ефективності обраного прокурором способу захисту містяться у постановах Верховного Суду від 24.03.2021 у справі №672/1790/18 та від 07.12.2022 у справі №924/144/20).

Доводи відповідача, що спірна земельна ділянка, яку прокурор вимагає повернути у комунальну власність, не зможе бути використана для встановлення прибережної захисної смуги річки Случ, оскільки на ній споруджені об`єкти нерухомості, належні відповідачу на праві приватної власності, тому останній буде позбавлений можливості реалізувати права власника щодо розпорядження майном з огляду на вимоги статті 120 Земельного кодексу України, що утворює самостійний склад порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у даній справі встановлено належність спірної земельної ділянки до земель водного фонду, які у свою чергу, в силу приписів ЗК України та ВК України, не можуть бути передані саме у приватну власність, що і є основним у межах розгляду позовних вимог у цій справі. Таким чином, встановлена законодавча заборона виникнення права власності на такі ділянки і не доведення належності цих ділянок до іншої категорії земель, не зумовлює необхідність дослідження можливості застосування приписів статті 120 ЗК України.

Твердження відповідача, що задоволення судом позовних вимог у цій справі становить порушення права відповідача на мирне володіння своїм майно та гарантій ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод колегія суддів вважає безпідставним, оскільки приписами ч.3 ст. 85 Водного кодексу України встановлено, що у користування на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об`єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.

Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу, що прибережні захисні смуги у межах водоохоронної зони можуть використовуватися для провадження господарської діяльності за умови обов`язкового виконання вимог, передбачених статтею 89 Водного кодексу України.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача, що суд першої інстанції безпідставно не застосував позовну давність до вимог прокурора, враховуючи наступне.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зауважив, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

За змістом статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади (подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16, від 30.05.2018 у справі №359/2012/15-ц, у постанові Верховного Суду від 17.01.2023 у справі №911/1014/20).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №369/6892/15-ц, постанову 28 листопада 2018 року у справі №504/2864/13-ц).

Приписи про застосування позовної давності поширюються, зокрема, на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов). Натомість негаторний позов може бути пред`явлений позивачем упродовж усього часу, поки існує відповідне правопорушення. Такий підхід у судовій практиці є усталеним (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (пункти 52, 96),від 20.06.2023 у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.34)) (пункти 241- 243 постанови Великої Палати від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Таким чином, колегія суддів відзначає, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, доки існує відповідне правопорушення.

За обставинами даної справи прокурор в інтересах держави в особі Звягельської міської ради звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" із негаторним позовом, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду. Отже, до таких вимог строк позовної давності не застосовується.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції, погоджується із висновком суду першої інстанції, про наявність правових підстав задоволення позовних вимог шляхом усунення перешкоди власнику - Звягельській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Звягельської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716га, шляхом припинення права приватної власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" на земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716га. та Товариству з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" повернути власнику - Звягельській міській об`єднаній територіальній громаді в особі Звягельської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 1824083700:01:000:0162, площею 1,1716га.

5. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" слід залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23, без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Надслучанська Перлина" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 02.12.2024 у справі №906/1512/23 без змін.

2. Справу №906/1512/23 повернути Господарському суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "17" березня 2025 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Тимошенко О.М.