Постанова

від 17.03.2025 по справі 904/5459/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.03.2025 року м.Дніпро Справа № 904/5459/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Паруснікова Ю.Б.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2025 (суддя Фещенко Ю.В., повний текст якого підписаний 24.01.2025) у справі № 904/5459/24

за позовом Фізичної особи - підприємця Сіпка Сергія Олексійовича смт. Введенка, Чугуївський район, Харківська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" м. Дніпро

про стягнення заборгованості за заявками на надання експедиційно-транспортних послуг у загальному розмірі 211372 грн. 29 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулася Фізична особа - підприємець Сіпко Сергій Олексійович з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" про стягнення заборгованості за заявками на надання експедиційно-транспортних послуг у загальному розмірі 211 372 грн. 29 коп., що складається з: 135 000 грн. 00 коп. - основний борг; - 64 136 грн. 74 коп. інфляційні втрати; 12 235 грн. 55 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Заявками на надання експедиційно-транспортних послуг, а саме: № ВТ000000875 від 22.11.2021, №ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги міжнародного автомобільного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 135 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2021 року по листопад 2024 року у сумі 64 136 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2021 по 15.12.2024 у сумі 12 235 грн. 55 коп.

Також позивачем надані додаткові пояснення, в яких він посилається на положення пункту 3 частини 1 статті 42 Господарського процесуального кодексу, відповідно до яких подає дані пояснення щодо підстав стягнення заборгованості, а саме: щодо укладеного між сторонами договору та зазначає, що в обґрунтування заявлених позовних вимог ним було надано до суду: заявку на надання транспортно-експедиційних послуг №ВТ000000875 від 22.11.2021; заявку на надання транспортно-експедиційних послуг №ВТ000000898 від 26.11.2021; заявку на надання транспортно-експедиційних послуг №ВТ000000927 від 08.12.2021. Вказані заявки були складені на підставі договору транспортного експедирування № ВТ241120-28 від 24.11.2020, про що зазначено у реквізитах таких заявок. Протягом 2020 - 2021 років умови договору виконувались сторонами: ТОВ "Велсі Транс" були складені заявки, надані вантажі для перевезення, а позивачем, як перевізником, були належним чином надані послуги, про що свідчить відсутність будь-яких претензій з боку ТОВ "Велсі Транс". Проте, примірник договору позивача (його паперовий варіант), підписаний з боку ТОВ "Велсі Транс", позивачу надіслано не було. Електронний варіант укладеного договору був втрачений у зв`язку зі спливом значного проміжку часу. У зв`язку з наведеними обставинами (фактичною відсутністю примірнику договору у позивача) договір транспортного експедирування №ВТ241120-28 від 24.11.2020 до матеріалів справи додано не було.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2025 у справі №904/5459/24 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" на користь Фізичної особи - підприємця Сіпка Сергія Олексійовича - 135 000 грн. 00 коп. основного боргу та 1 620 грн. 00 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс", в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що:

- відповідач не був повідомлений належним чином про розгляд справи, адже надсилання ухвали про відкриття провадження лише в Електронний кабінет відповідача в підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи не є належним повідомленням, адже є інші способи комунікації та повідомлень;

- позивачем не надано жодного документу (Акту), який би свідчив про належне надання та прийняття послуг;

- позивачем не було надано відповідачу документів, встановлених п. 6.1. Договору. У наявних в матеріалах справи документах, також відсутні докази надання документів для оплати послуг.

Позивач у відзиві просить залишити рішення без змін, а скаргу ТОВ "ВЕЛСІ ТРАНС без задоволення.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2025 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Верхогляд Т.А., Парусніков Ю.Б.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 11.02.2025 здійснено запит матеріалів справи із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

14.02.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 17.02.2025 апеляційну скаргу залишено без руху. Апелянту протягом 10 днів з дня отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, запропоновано усунути недоліки апеляційної скарги, а саме: надати докази доплати судового збору у розмірі 633, 41 грн.

18.02.2025 на адресу суду від скаржника, на виконання вимог ухвали від 17.02.2025 надійшла заява про усунення недоліків скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.02.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2025 у справі № 904/5459/24; ухвалено розглянути апеляційну скаргу у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Між Фізичною особою - підприємцем Сіпком Сергієм Олексійовичем (перевізник, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" (експедитор, замовник) 22.11.2021, 26.11.2021 та 08.12.2021 були підписані Заявки на надання експедиційно-транспортних послуг, в яких вони узгодили умови надання послуг перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні, а саме:

1) Заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021 (СМР) (а.с. 14), в якій сторони визначили таке:

- назва вантажу - запчастини; вага брутто - до 22 т;

- дата завантаження - 24.11.2021;

- адреса завантаження - м. Краматорськ, ЕМСС;

- митниця відправлення - м. Краматорськ;

- прикордонний перехід - гоптовка;

- митниця призначення - 185028, м. Петрозаводськ, вул. Енгельса, буд. 25, Карельська митниця, митний пост "Прионіжський";

- адреса вивантаження - філіал АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" в м. Петрозаводськ, Росія, 185031;

- вартість послуги - 45 000 грн. 00 коп.;

- форма оплати - б/г, без ПДВ;

- до отримання оригіналів документів (договір, заявка, рахунок, акт виконаних робіт, ТТН/CMR) без копій печаток, з фрахту утримується сума у розмірі 500 грн. 00 коп. До отримання належним чином зареєстрованої в ЕРПН податкової накладної, з фрахту утримується сума у розмірі ПДВ;

2) Заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000898 від 26.11.2021 (СМР) (а.с. 15), в якій сторони визначили таке:

- назва вантажу - запчастини; вага брутто - до 22 т;

- дата завантаження - 29.11.2021;

- адреса завантаження - м. Краматорськ, ЕМСС;

- митниця відправлення - м. Краматорськ;

- прикордонний перехід - гоптовка;

- митниця призначення - 185028, м. Петрозаводськ, вул. Енгельса, буд. 25, Карельська митниця, митний пост "Прионіжський";

- адреса вивантаження - філіал АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" в м.Петрозаводськ, Росія, 185031;

- вартість послуги - 45 000 грн. 00 коп.;

- форма оплати - б/г, без ПДВ;

- до отримання оригіналів документів (договір, заявка, рахунок, акт виконаних робіт, ТТН/CMR) без копій печаток, з фрахту утримується сума у розмірі 500 грн. 00 коп. До отримання належним чином зареєстрованої в ЕРПН податкової накладної, з фрахту утримується сума у розмірі ПДВ;

3) Заявку на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000927 від 08.12.2021 (СМР) (а.с. 16), в якій сторони визначили таке:

- вага вантажу брутто - до 22 т;

- дата завантаження - 09.12.2021;

- адреса завантаження - м. Краматорськ, ЕМСС;

- митниця відправлення - м. Краматорськ;

- прикордонний перехід - гоптовка;

- митниця призначення - 185028, м. Петрозаводськ, вул. Енгельса, буд. 25, Карельська митниця, митний пост "Прионіжський";

- адреса вивантаження - філіал АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" в м.Петрозаводськ, Росія, 185031;

- вартість послуги - 45 000 грн. 00 коп.;

- форма оплати - б/г, без ПДВ;

- до отримання оригіналів документів (договір, заявка, рахунок, акт виконаних робіт, ТТН/CMR) без копій печаток, з фрахту утримується сума у розмірі 500 грн. 00 коп. До отримання належним чином зареєстрованої в ЕРПН податкової накладної, з фрахту утримується сума у розмірі ПДВ.

На виконання взятих на себе зобов`язань, позивачем у листопаді-грудні 2021 були надані відповідачу послуги, обумовлені умовами Заявок на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, а саме:

- під час завантаження вантажу було складено міжнародну транспортну накладну СМR №476713, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 24.11.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 01.12.2021 (а.с.17);

- під час завантаження вантажу було також складено міжнародну транспортну накладну СМR № 476689, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 29.11.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 07.12.2021 (а.с.18);

- під час завантаження вантажу було складено міжнародну транспортну накладну СМR №476687, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 10.12.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 17.12.2021 (а.с.19).

Господарським судом встановлено, що загальна вартість наданих позивачем послуг становила 135 000 грн. 00 коп.

Звертаючись із позовом до суду, позивач посилається на порушення відповідачем зобов`язань за Заявками на надання експедиційно-транспортних послуг, а саме: № ВТ000000875 від 22.11.2021, №ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги міжнародного автомобільного перевезення, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 135 000 грн. 00 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2021 року по листопад 2024 року у сумі 64 136 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2021 по 15.12.2024 у сумі 12 235 грн. 55 коп. Вказане і є причиною виникнення спору.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із належного виконання позивачем своїх зобов`язань з надання у листопаді - грудні 2021 року транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 135 000 грн. 00 коп. Відповідач же доказів на підтвердження оплати наданих позивачем послуг не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Крім того, суд зазначив, що вважає необґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення 64 136 грн. 74 коп. інфляційних втрат та 12 235 грн. 55 коп. 3% річних, у зв`язку з чим відмовив в їх задоволенні. Судом встановлено, що посилання позивача на наявність прострочення оплати відповідачем наданих послуг у період з 01.12.2021 по 15.12.2024 не підтверджується матеріалами справи, як наслідок, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено факт існування прострочення в період з 01.12.2021 по 15.12.2024, в який позивачем розраховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати та 3% річних.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 2 цієї ж статті підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Згідно з положеннями статей 638, 639 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Стаття 181 ГК України визначає загальний порядок укладання господарських договорів та передбачає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Оферта може мати письмовий вигляд коли вона має форму єдиного документа, тобто проекту договору, листа, телеграми тощо, що надсилаються акцептанту поштою чи за допомогою іншого технічного засобу зв`язку.

Наслідком надання оферти є те, що коли адресат оферти відізветься й у будь-якій формі, висловить згоду укласти договір на зазначених в оферті умовах, його слід визнати укладеним.

Колегія суддів вважає, що наявні у справі докази (заявки) є пропозицію укласти договір екседирування.

Як передбачено ст. 642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Особа, яка прийняла пропозицію, може відкликати свою відповідь про її прийняття, повідомивши про це особу, яка зробила пропозицію укласти договір, до моменту або в момент одержання нею відповіді про прийняття пропозиції.

Із змісту даної статті вбачається, що акцепт можливий й у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій по виконанню вказаних в ній умов договору. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За приписами ч. 1 ст. 207, ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Із досліджених судом доказів, які містяться в матеріалах справи, слідує, що між позивачем та відповідачем на підставі ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст. 181 ГК України виникли зобов`язання, фактично сторонами у спрощений спосіб укладено договір транспортного експедирування, який підпадає під правове регулювання статті 316 Господарського кодексу України, Глави 65 Цивільного кодексу України "Транспортне експедирування", Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до частини 1 статті 929 Цивільного кодексу України та статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до частини 1 статті 930 Цивільного кодексу України, договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Відповідно до частини 1 статті 11 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор зобов`язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Частинами 11, 12 статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про транзит вантажів" транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.

Залежно від обраного виду транспорту такою накладною може бути авіаційна вантажна накладна (Air Waybill), міжнародна автомобільна накладна (CMR), накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), коносамент (Bill of Lading). Крім цього, транзит вантажів може супроводжуватися (за наявності) рахунком-фактурою (Invoice) або іншим документом, що вказує вартість товару, пакувальним листком (специфікацією), вантажною відомістю (Cargo Manifest), книжкою МДП (Carnet TIR), книжкою АТА (Carnet ATA). При декларуванні транзитних вантажів відповідно до митного законодавства України до органів доходів і зборів подається вантажна митна декларація (ВМД) або накладна УМВС (СМГС), накладна ЦІМ (СІМ), накладна ЦІМ/УМВС (CIM/SMGS, ЦИМ/СМГС), книжка МДП (Carnet TIR), книжка АТА (Carnet ATA), необхідні для здійснення митного контролю.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" міжнародним перевезенням визнається перевезення вантажів автомобільним транспортом з перетином державного кордону. Організацію міжнародних перевезень вантажів здійснюють перевізники відповідно до міжнародних договорів України з питань міжнародних автомобільних перевезень (стаття 53 Закону вказаного Закону).

Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19.05.1956 (далі - Конвенція).

Законом України "Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів" закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно з листом Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 "Щодо набуття чинності міжнародними договорами" ця Конвенція набрала чинності для України 17.05.2007.

Відповідно до статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Отже, виходячи зі змісту Конвенції, враховуючи, що обставини даного спору виникли з факту міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, в якому відповідач виступав в якості замовника у відносинах з експедитором, яким фактично здійснювалась організація перевезення вантажу, то на спірні правовідносини сторін поширюються положення Конвенції.

Враховуючи норми статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", статті 3 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.

Стаття 4 Конвенції передбачає, що договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання взятих на себе зобов`язань Позивачем у листопаді-грудні 2021 були надані відповідачу послуги, обумовлені умовами Заявок на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, а саме:

- під час завантаження вантажу було складено міжнародну транспортну накладну СМR №476713, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 24.11.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 01.12.2021 (а.с.17);

- під час завантаження вантажу було також складено міжнародну транспортну накладну СМR № 476689, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 29.11.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 07.12.2021 (а.с.18);

- під час завантаження вантажу було складено міжнародну транспортну накладну СМR №476687, якою підтверджується, що вантаж було завантажено 10.12.2021 та отримано АТ "АЕМ-технології" "Петрозаводскмаш" - 17.12.2021 (а.с.19).

Матеріалами справи встановлено, що відповідач не висловлював жодних заперечень чи претензій щодо якості, обсягів та вартості наданих послуг. В апеляційній скарзі відповідач також не посилається на нелажне виконання позивачем своїх зобов`язань щодо доставки вантажу.

Таким чином, послуги з організації перевезення вантажу на суму 135 000 грн. 00 коп. є виконаними позивачем та такими, що прийняті відповідачем у повному обсязі без зауважень.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку виконавця за договором надати послугу відповідає обов`язок замовника оплатити вартість цієї послуги.

Відповідно до ч. 1 ст. 903, ст. 931 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у Заявках на надання експедиційно-транспортних послуг № ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021 сторони узгодили такі умови оплати - б/г, без ПДВ.

Позивач стверджує, що всі документи, що стосуються спірних перевезень були неодноразово надіслані відповідачу через ТОВ "Нова Пошта"; у подальшому позивач також надіслав відповідачу претензію № 1 від 03.09.2024, проте, відповіді на жодне звернення відповідачем надано не було. На підтвердження вказаних обставин позивач долучив до позовної заяви копії Експрес-накладних ТОВ "Нова Пошта", в яких відправником вказано Фізичну особу Сіпка Сергія Олексійовича, а отримувачем - приватну особу ОСОБА_1 .

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтями 73, 74 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 77, ст. 78 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ч. З ст. 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на ЇЇ спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Застосовуючи стандарт доказування Вірогідність доказів, за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності колегія суддів вважає, що слід погодитись з висновком господарського суду, щодо критичної оцінки таких доказів з підстав, зазначених судом першої інстанції в своєму рішенні.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи встановлено факт надання позивачем та прийняття відповідачем у листопаді-грудні 2021 року послуг з перевезення вантажу автомобільним транспортом на суму 135 000 грн. 00 коп.

Щодо 3% річних та інфляційних нарахувань.

За приписами ст., ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч., ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з грудня 2021 року по листопад 2024 року у сумі 64 136 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.12.2021 по 15.12.2024 у сумі 12 235 грн. 55 коп.

Як вірно встановлено судом та вбачається з наданих до позову Заявок на надання експедиційно-транспортних послуг №ВТ000000875 від 22.11.2021, № ВТ000000898 від 26.11.2021, № ВТ000000927 від 08.12.2021, сторонами не було встановлено ні строку, ні терміну оплати наданих на виконання Заявок послуг.

Обов`язок з оплати наданих позивачем транспортно-експедиторських послуг на загальну суму 135 000 грн. 00 коп. виник 23.12.2024 (претензія № 1 від 03.09.2024 вважається врученою відповідачу 16.12.2024 + 7 днів відповідно до вимог статті 530 Цивільного кодексу України).

Отже, посилання позивача на наявність прострочення оплати відповідачем наданих послуг у період з 01.12.2021 по 15.12.2024 не підтверджується матеріалами справи, в зв`язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.

Щодо тверджень апелянта про його неповідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції.

Відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, Відповідач має встановлений законодавством обов`язок зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі. Такі положення законодавства спрямовані на удосконалення обміну документів під час розгляду справ, зменшення адміністративних витрат з боку судів та учасників процесу.

Згідно з частиною 7 статті 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Отже, для осіб, які зареєстрували електронний кабінет або мали обов`язок зареєструвати електронний кабінет у ЄСІКС надсилання документів до такого електронного кабінету є єдиним передбаченим способом. Водночас, Відповідач мав передбачену процесуальну можливість заявити клопотання та отримати документ у паперовому вигляді, проте, жодних дій не вчинив.

Отже, доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог свого підтвердження не знайшли, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставами для скасування рішення господарського суду першої інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.

Таким чином, суд першої інстанції повно встановив суттєві для справи обставини, дослідив та правильно оцінив надані сторонами докази, вірно кваліфікував спірні правовідносини та правильно застосував до них належні норми матеріального і процесуального права, а тому рішення Господарського суду Дніпропетровської області законне та обґрунтоване.

Враховуючи викладене, судова колегія апеляційного суду вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а оскаржуване рішення таким, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду відсутні.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2025 у справі № 904/5459/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 24.01.2025 у справі № 904/5459/24 - залишити без змін.

Судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю "Велсі Транс" за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 17.03.2025.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б. Парусніков