Рішення від 30.09.2024 по справі 910/3504/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.09.2024Справа № 910/3504/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі

позивача Міністерства аграрної політики та продовольства України

до відповідача-1 Фонду державного майна України

до відповідача-2 Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву

до відповідача-3 товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ»

третя особа державне підприємство «Агроінвест»

про визнання незаконними та скасування наказів, визнання недійсним договору, витребування майна з чужого незаконного володіння,

Представники:

від прокуратури Грищенко М.А.

від позивача Штокман А.І.

від відповідача-1 Федорчук О.В.

від відповдіача-2 Павленко А.В.

від відповідача-3 Глазков Є.С.

від третьої особи не прибули

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник Генерального прокурора звернувся (далі - прокурор) до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Фонду державного майна України (відповідача-1), Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (відповідача-2) та товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» (відповідача-3) про:

- визнання незаконними та скасування наказу Фонду державного майна України від 24.10.2012 № 3714 «Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації»;

- визнання незаконними та скасування наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву від 09.11.2012 № 1612 «Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, літ «А»)»;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву та товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24;

- витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» на користь Міністерства аграрної політики та продовольства України нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24.

26.03.2018 Господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі та постановив розглядати справу за правилами загального провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватизація нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м. в місті Києві по вул. Хрещатик, 24 (далі - майно), в рамках процедури якої були прийняті оскаржувані накази та укладений оспорюваний договір між Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву та товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», не відповідає вимогам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». На думку прокурора, ця невідповідність полягає у відсутності правових підстав для застосування процедури викупу орендарем державного майна без проведення аукціону. Викуп майна товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», як його орендарем, мав місце внаслідок застосування вимог ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», якою передбачено, що орендар отримає право на викуп майна, якщо він за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснив поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Обґрунтовуючи свої доводи прокурор стверджує, що на час початку оренди (13.10.2011) дійсна ринкова вартість майна становила 13774650 грн (без ПДВ), а не 8243000 грн (без ПДВ), на час приватизації майна - 15125200 грн (без ПДВ), і, відповідно, 18150240 грн (з ПДВ), а не 15582000 грн (з ПДВ), а невід`ємні поліпшення у розмірі 2527200 грн (з ПДВ), які стали підставою для викупу майна без проведення аукціону, не виконувались. На підтвердження наведених обставин прокурор посилається на висновки експертів та ухвали Шевченківського районного суду м. Києва. Зокрема, це висновки експертів за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42, проведеної за дорученням слідчого у кримінальному проваджені (визначає вартість майна станом на 30.11.2012 у розмірі 15125200 грн (без ПДВ), та станом на 13.10.2011 у розмірі 13774650 грн (без ПДВ)), та висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 25.10.2017 № 17, проведеної до дорученням слідчого у кримінальному провадженні (експертиза вирішувала питання підтвердження факту виконання робіт у березні 2012 року та вересні-листопаді 2012 року, внаслідок яких відбулись невід`ємні поліпшення майна). Ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва № 761/44915/17 та № 761/44915/17 встановлено підроблення документів щодо виконання поліпшень на суму 15611,04 грн (ухвала № 761/44915/17) та підроблення документів щодо виконання поліпшень на суму 2649160,99 грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» позовні вимоги відхилило з таких підстав:

- пропущена позовна давність, перебіг якої розпочався з дати прийняття Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву наказу № 483 від 22.02.2013 «Про завершення приватизації»;

- товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» на платній основі придбало майно у товариства з обмеженою відповідальністю «КПШ», що виключає можливість його витребування відповідно до ст. 388 Цивільного кодексу (ЦК) України;

- визнання недійсними рішень органів приватизації та договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності не свідчить про відсутність волі власника щодо відчуження майна, виключно з наявністю якої закон пов`язує можливість витребування майна;

- приватизація майна відбулась відповідно до законодавства;

- ухвали Шевченківського районного суду міста Києва № 761/44915/17 та № 761/44915/17 не носять характер преюдиції для цієї справи.

Фонд державного майна України позов відхилив, посилаючись на те, що діяв в межах наданих цому повноважень та у спосіб, визначений законодавством, надані орендарем - товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», документи підтверджували виконання ним поліпшень на суму 2649160,99 грн, вартість яких перевищувала 25% ринкової вартості майна, вартість майна визначена на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності (товариством з обмеженою відповідальність (далі - ТОВ) «Консалтинговий центр «Маркон»), відібраного за результатами конкурсу, прокурором не надано належних та допустимих доказів того, що оцінка приміщення проведена з порушенням законодавства. Фонд державного майна України також послався на не обов`язковість для господарського суду обставин, встановлених ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва № 761/44915/17 та № 761/44915/17.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву відхилило позов зі схожих мотивів. Відповідач стверджує, що є достовірними дані звіту про оцінку, виконаного товариством з обмеженою відповідальності «Консалтинговий центр «Маркон» 30.11.2012, який визначив вартість майна з поліпшеннями у розмірі 15582000 грн, з яких розмір поліпшень 2527200 грн. Поліпшення відбулись внаслідок виконання робіт у 2012 році ТОВ «Фіброліт 7» і ТОВ «Сана юг» на підставі договорів № 01/03 від 01.03.2012 та № 24/09 від 24.09.2012, укладених орендарем майна - ТОВ «КШП». Достовірність звіту, за твердженням відповідачів, підтверджена рецензією від 31.01.2013, та експертним дослідженням № 745/13-43 від 08.02.2013. Судова будівельно-технічна експертиза від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42 та судова будівельно-технічна експертиза від 25.10.2017 № 17 є неповними та необґрунтованими, свідченням чого є рецензії від 20.09.2017 та від 28.12.2017, складені за результатами відповідного рецензування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.07.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019, у позові відмовлено.

29.07.2020 Верховний Суд (т. 7 а.с. 39-56) скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 та рішення Господарського суду міста Києва від 17.07.2018, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставами такого рішення касаційного суду є:

- недосліджені умови договору оренди № 5978 нерухомого майна, що належить до державної власності, укладеного 13.10.2011 між РВ ФДМ України по місту Києву і ТОВ «КПШ», щодо наявності в договорі умов продажу/викупу об`єкта оренди, не встановлено обставин щодо дійсного власника майна на час укладення зазначеного договору;

- немотивоване відхилення висновків від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42 та від 25.10.2017 № 17;

- відхилення встановлених ухвалами Шевченківського районного суду міста Києва від 31.01.2018 у справі № 1-кп/761/1047/2018 та від 08.02.2018 у справі № 761/1046/2018 фактів невиконання робіт ТОВ «Фіброліт 7» і ТОВ «Сана юг» з поліпшення орендованого ТОВ «КПШ» майна без дослідження питання проведення будівельних робіт, їх обсягів.

За результатами нового розгляду 10.12.2020 Господарський суд міста Києва повторно ухвалив рішення про відмову у позові (т. 8 а.с. 208-218). Це рішення залишено без змін 18.03.2021 постановою Північного апеляційного господарського суду (т. 9 а.с. 205-221).

17.08.2021 Верховний Суд скасував постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.03.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 і направив справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва (т. 10 а.с. 145-166).

Під час касаційного розгляду справи Верховний Суд дійшов висновку, що суди не виконали вказівки касаційної інстанції про необхідність дослідити належним чином доводи прокурора про порушення приватизаційного законодавства, та залишили поза увагою доводи прокурора про те, що прокурор та позивач не були обізнані з порушенням такого законодавства під час приватизації, що має значення для позовної давності.

Під час нового розгляду прокурор позов підтримав, вказавши, що:

- Міністерство аграрної політики та продовольства України від імені держави здійснювало повноваження власника спірного майна, а тому саме воно повинно бути позивачем у справі як особа, яка уповноважена державою здійснювати функції у спірних правовідносинах;

- за статтею 289 Господарського кодексу (далі - ГК) України право на викуп об`єкта повинно бути передбачено договором оренди (правова позиція Верховного Суду від 05.11.2020 у справі № 922/3472/19), оскільки у договорі оренди, укладеному між Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву та ТОВ «КПШ», відсутня умова щодо викупу внаслідок поліпшення майна, у останнього таке право не виникло.

Міністерство аграрної політики та продовольства України позов прокурора підтримало, посилаючись, у тому числі, на те, що майно незаконно вибуло із власності держави в особі Міністерства.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» заперечило проти задоволення позову з тих же підстав, які наведені судом вище. Також цей відповідач вважає, що прокурором неправильно визначений орган, уповноважений державою здійснювати функції у спірних правовідносинах, яким, на його думку, є Фонд держаного майна України, а не Міністерство аграрної політики та продовольства України. На підтвердження відповідності придбання майна приватизаційному законодавству ТОВ «ППМГ» зазначило, що:

- відсутність у договорі оренди умов щодо викупу не спростовує виникнення цього права у орендаря, оскільки воно передбачено спеціальним законодавчим актом, яким є Закону України «Про приватизації невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»;

- оцінювач (ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон») для проведення незалежної оцінки нежилих приміщень визначений 02.10.2012 за результатами конкурсу;

- відповідність звіту про оцінку ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон» (згідно з ним вартість майна з поліпшеннями станом на 30.11.2012 становить 12985000 грн (15582000 грн з ПДВ), частка орендаря - 2106000 (2527200 грн з ПДВ), частка державного майна - 10879000 грн (130548000 грн з ПДВ)) вимогам нормативно-правовим актам з оцінки підтверджена рецензією, виконаною у лютому 2013 року Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз, рецензією на звіт, виконаною Експертною радою Українського товариства оцінювачів у січні 2013 року;

- висновки експертиз, що проведені у ході розслідування кримінального провадження, у господарській справі мають статус письмового доказу, які підлягають оцінці за правилами ст. 104 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України;

- експерт Вець В.В. в рамках проведення судової будівельно-технічної експертизи, за результатами якої складено висновок від 25.10.2017 № 17, не здійснював особистий натуральний огляд об`єкту дослідження, за відсутності проектної документації, робочих, виконавчих креслень, що спростовує можливість використання цього висновку як доказу.

Фонд державного майна України, Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву відхилили позовні вимоги у повному обсязі з попередньо наведених підстав.

Під час нового розгляду справи товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» подало клопотання про призначення експертизи. Заявник просив призначити по справі комплексу судову оціночно-будівельну та будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої поставити такі запитання:

1. Чи відповідає оцінка нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 516,6 кв.м. по адресі: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (літера А), що виконана ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон» станом на 31.07.2011 вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?

2. Чи відповідає оцінка нерухомого майна - нежитлових приміщень площею 516,6 кв.м. по адресі: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (літера А), що виконана ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон» станом на 30.11.2012 вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам?

3. Чи може відрізнятись результат визначення ринкової вартості одного і того ж об`єкта нерухомості на конкретну дату (первинна оцінка) від результату визначення ринкової вартості цього ж об`єкту нерухомості через три або чотири роки станом на дату первинної оцінки? Якщо так, то вказати причину.

4. Чи підтверджується факт виконання робіт у нежитлових приміщеннях площею 516,5 кв.м. по адресі: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (літера А), за договором № 01/03 від 01.03.2012, укладеним між ТОВ «КШП» і ТОВ «Фіброліт 7», та договором № 24/09 від 24.09.23021, укладеним між ТОВ «КШП» і ТОВ «САНА ЮГ», станом на час дослідження і станом на 25.10.2017?

Обґрунтовуючи необхідність з`ясування експертним шляхом відповідності оцінок вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам заявник посилався на наявність розбіжностей між результатами цих оцінок та висновком експертів від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42 і необхідності усунення сумнів у правильності експертного висновку.

Доводи про призначення експертизи з метою підтвердження виконання робіт заявник засновував на розбіжностях з цього питання, що містять висновки будівельно-технічної експертизи від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42 та будівельно-технічна експертиза від 25.10.2017 № 17.

Вирішуючи це клопотання суд виходив з такого.

Обставинами, які є предметом доказування у цій справі, є встановлення ринкової вартості майна на початок оренди товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» та на час його викупу останнім. Оцінки нерухомого майна та висновок експертів, що містять дані про вартість майна, є засобами доказування, які підлягають оцінці судом в порядку, визначеному ст. 86 ГПК України. Акти оцінки нерухомого майна є письмовими доказами, і висновок про їх належність та достовірність, як і висновок про належність і достовірність висновку експертів, є висновком, що здійснює суд. На відміну від вартості майна, відповідність оцінок нерухомого майна, виконаних ТОВ «Консалтинговий центр «Маркон», вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам, не є предметом доказування у цій справі. З огляду на це призначення експертизи щодо відповідності таких оцінок вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна не стосується дослідженню обставин, які входять до предмету доказування. З огляду на це з`ясування експертним шляхом відповідності оцінок вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна не матиме наслідком усунення сумнівів у правильності висновків експертів від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42, а тому відсутні підстави для призначення такої експертизи.

Також не відносяться до предмета доказування обставини, вирішити які товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» пропонує у питанні 3 - «Чи може відрізнятись результат визначення ринкової вартості одного і того ж об`єкта нерухомості на конкретну дату (первинна оцінка) від результату визначення ринкової вартості цього ж об`єкту нерухомості через три або чотири роки станом на дату первинної оцінки? Якщо так, то вказати причину». Фактично, це питання спрямовано на визначення підходів, критеріїв при оцінці того чи іншого доказу, який містить інформацію про вартість майна, що суперечить правилам оцінки, наведеними вище.

Водночас суд погодився тим, що розбіжності між результатами оцінок та висновком експертів від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42 є тими обставинами, які в силу ч. 1 ст. 99 ГПК України підлягають усуненню шляхом призначення експертизи. Зокрема, незважаючи на використані при проведенні оцінок та експертизи оцінювачем і експертами однакових нормативних актів та літератури, а також використання єдиних методів і спільних методологічних засад та підходів, їхні висновки суттєво відрізняться. Вартість майна є предметом доказування, і встановлення його дійсного розміру впливає на правомірність застосування процедури викупу, оскільки, за умови доведення факту поліпшень майна у 2012 році, викуп може мати місце тільки в разі, якщо такі поліпшення складають не менше, ніж 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду.

З огляду на це суд 09.06.2022 призначив комісійну оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручив Київському відділенню-бюро Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса.

На вирішення експертів поставив питання:

- яка ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент оцінки 31.07.2011?

- яка ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент передачі в оренду 13.10.2011?

- яка ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент оцінки 30.11.2012?

Клопотання щодо призначення експертизи з приводу підтвердження факту виконання робіт у ТОВ «Фіброліт 7» та ТОВ «Сана юг» суд відхилив. Зокрема, незважаючи на загальну подібність питання № 3 (Чи відповідає обсяг і якість невід`ємних поліпшень об`єкту приватизації, здійснених орендарем, відображеній у документації сумі, що слугувала для формування вартості об`єкту приватизації шляхом викупу?), що було поставлено на вирішення будівельно-технічної експертизи (висновок від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42), та питань, які вирішувались в рамках іншої будівельно-технічної експертизи (висновок від 25.10.2017 № 17), предмет дослідження цих експертиз відрізняється. Метою експертизи (висновок від 25.10.2017 № 17) було з`ясування співпадіння робіт, виконавцями яких зазначені ТОВ «Фіброліт 7» і ТОВ «Сана юг», та робіт, виконаних ТОВ «Група компаній «Добробут» у 2008 році. При проведенні експертизи (висновок від 25.10.2017 № 17) були використані інші вихідні дані (матеріали), а тому відсутні підстави вважати, що її висновки суперечать висновкам, наданим в рамках будівельно-технічної експертизи (висновок від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42).

Київське відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса повернув матеріали справи з висновком експерта № 1991/3394 від 29.11.2023 за результатами проведення оціночно-будівельної експертизи (т. 15 а.с. 186-211).

1. Ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв. м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24 станом на момент оцінки 31.07.2011 складала - 9850776 грн з урахуванням ПДВ.

2. Ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв. м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24 станом на момент передачі в оренду 13.10.2011 складала - 9866400 грн з урахуванням ПДВ.

3. Ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв. м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24 станом на момент оцінки 30.11.2012 складала - 15540648 грн з урахуванням ПДВ.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» подало клопотання про виклик експерта у судове засідання. Заявник просив суд викликати в судове засідання судового експерта Вець Віктора Володимировича зокрема, для надання відповіді на питання: чи здійснювався експертом фактичний огляд приміщення, якщо ні, то які обставини перешкоджали такому огляду.

Суд викликав у судове засідання судового експерта Вець Віктора Володимировича для надання роз`яснень щодо висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17 від 25.10.2017.

У судому засіданні 25.04.2024 Вець Віктор Володимирович надав пояснення щодо його висновку, зокрема щодо обставин огляду об`єкта дослідження (огляд ним здійснювався як спеціалістом при огляді 25.07.2017 слідчим об`єкту).

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та відповідачів, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Будівля № 24-28 по вул. Хрещатик у місті Києві з 1957 року після її будівництва використовувалась Міністерством сільського господарства УРСР, про що свідчить відповідне розпорядження Ради Міністрів УРСР від 16.11.1957 № 1280-р щодо надання доручення Міністерству сільського господарства УРСР відселити підвідомчі йому організації з будинку по вул. Чекістів, 7 в новобудову Міністерства промисловості будівельних матеріалів УРСР по вул. Хрещатик, 24-28 у місті Києві.

З 1991 року будівля у місті Києві по вул. Хрещатик, 24, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів УРСР від 16.09.1991 № 187-р, закріплена як службове приміщення за Міністерством сільського господарства УРСР, правонаступником якого є Міністерство аграрної політики та продовольства України, для розміщення центрального апарату Міністерства.

Станом на серпень 1991 року правовий режим власності був предметом регулювання таких законодавчих актів як Цивільний кодекс УРСР від 1963 року та Закону УРСР «Про власність» від 07.02.1991, що введений в дію постановою Верховної Ради УРСР від 26.03.1991 з 15.04.1991.

Стаття 89 Цивільного кодексу (далі - ЦК) УРСР державну власність визначала основною формою соціалістичної власності, власником якої є держава.

В розрізі тих суспільних процесів, що мали місце у 1991 році внаслідок запровадження ринкових відносин на заміну планової економіки, економічною базою якої була соціалістична власність, Закон УРСР «Про власність» надав принципово нових рис відносинам власності, задекларувавши рівність всіх форм власності, та позбавивши державну власність ідеологічної складової, тобто статусу державно-партійної, наділивши Верховну Раду Української РСР статусом суб`єкта права загальнодержавної власності від імені держави.

До об`єктів права загальнодержавної (республіканської) власності за ст. 34 Закону УРСР «Про власність» було віднесено майно, що, у тому числі, забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів.

За Конституцією Української РСР 1978 року (стаття 109) міністерства і державні комітети Української РСР утворювались і ліквідовувались Президією Верховної Ради Української РСР у період між сесіями Верховної Ради з наступним поданням на її затвердження на черговій сесії.

Державна власність - це така система відносин, за якої абсолютні права на управління і розпорядження власністю здійснюють органи (інститути) державної влади.

У Конституції України, прийнятій у 1996 році (в редакції від 30.09.2016), як нова суспільно значима юридична категорія в ст. 13 визначена власність Українського народу (на природні об`єкти), а в ст. 41 вказані інші її форми - приватна, державна та комунальна.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.07.1998 у справі № 9-рп при розгляді конституційного поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини четвертої статті 3, частини другої статті 5, частин другої та сьомої статті 7 і частини п`ятої статті 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про приватизацію майна державних підприємств» від 19 лютого 1997 року), дав висновок щодо органів, уповноважених здійснювати управління державним майном.

Конституційний Суд України констатував таке:

«…від імені Українського народу права власника на природні об`єкти права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх конституційних повноважень (частина перша статті 13 Конституції України).

На час прийняття Закону України «Про власність» (697-12) стаття 97 Конституції (Основного Закону) Української РСР від 20 квітня 1978 року (888-09 ) надавала право Верховній Раді Української РСР вирішувати всі питання, віднесені до відання Української РСР. У зв`язку з цим у частині другій статті 10 Закону України «Про власність» зазначається, що народ України здійснює право власності на природні об`єкти через Верховну Раду України, а також через місцеві Ради народних депутатів, а частина перша статті 32 цього ж Закону наголошує, що «суб`єктом права загальнодержавної (республіканської) власності є держава в особі Верховної Ради України».

Наведені положення не узгоджуються з частиною першою статті 13 чинної Конституції України. Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади в Україні (стаття 75 Конституції України) через прийняття законів (пункт 3 частини першої статті 85 Конституції України), якими визначається правовий режим власності (пункт 7 частини першої статті 92 Конституції України), не може бути єдиним суб`єктом права державної власності, а виступає лише одним з органів державної влади в Україні, що здійснює права власника щодо об`єктів, визначених у частині першій статті 13 Конституції України. Частина перша статті 3 Закону України «Про власність» суб`єктами права власності визнає народ України, громадян, юридичних осіб та державу.

Водночас за Конституцією України Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України в межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України (частина перша статті 113), здійснює управління об`єктами державної власності відповідно до закону (пункт 5 статті 116).

Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування управління майном, що забезпечує діяльність органів законодавчої та виконавчої влади» (50-93) від 12 травня 1993 року, Законом України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» (594/96-ВР) від 13 грудня 1996 року передбачено надання органам, уповноваженим здійснювати управління державним майном, що забезпечує їх діяльність, права розпоряджатися ним у порядку, встановленому відповідними органами. Таке право закріплено у статтях 37 і 39 Закону України «Про власність», які регулюють правовий режим повного господарського відання та оперативного управління.

Отже, аналіз положень Конституції і законів України, інших нормативних актів свідчить, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника в межах, визначених Основним Законом України, а Кабінет Міністрів України конституційно визнаний тим органом, на який покладено управління державним майном відповідно до закону.».

Органом, який здійснював управління будівлею по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві як державним майном у період до 2013 року було Міністерство аграрної політики України. З 1997 року по 2011 рік частина приміщень у цій будівлі, а саме: з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., орендувало товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Крона-2», що визнається учасниками справи.

У 2008 року товариством з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Добробут» виконані ремонтні роботи (договір № 25/07 від 25.07.2008) у приміщеннях загальною площею 516,6 кв.м. у будівлі по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві.

08.02.2011 Міністерство аграрної політики України прийняло наказ № 40 (т. 4 а. 149) про передачу безоплатно будівлі загальною площею 11646 м2 по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві на баланс державному підприємству «Агроінвест».

З жовтня 2011 року орендарем нежитлових приміщень загальною площею 516,6 кв.м. на першому та другому поверсі будівлі по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві було товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ».

Зокрема, у серпні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (лист від 26.08.2011, т. 2, а. 159) з проханням передати товариству з обмеженою відповідальністю «КПШ» в оренду нежитлові приміщення загальною площею 516,6 м2 по адресі: місто Київ, вул. Хрещатик, 24, які перебувають на балансі державного підприємства «Агроінвест» з метою використання під приміщення закладу громадського харчування.

Державне підприємство «Агроінвест» (лист від 19.08.2011 № 414/54-19, т. 2 а.160) та Мінагрополітики України (лист від 30.08.2011 № 37-11-1-15/13122, т. 2, а. 232) надали згоду щодо оренди цих приміщень.

13.10.2011 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву прийняло рішення укласти договір оренди із єдиним заявником ТОВ «КПШ» (наказ № 1142), про що повідомила останнього та державне підприємство «Агроінвест» (лист від 13.10.2011 № 30-04/13161, додаток до справи, а. 522).

Цього ж дня, 13.10.2011 державне підприємство «Агроінвест» та товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» здійснили спільний огляд нежитлових приміщень загальною площею 516,6 кв.м. на першому та другому поверсі будівлі по вул. Хрещатик, 24 у м. Києві, за результатами чого складено спільний узгоджений висновок щодо стану майна (т. 2 а. 235). Сторони дійшли спільної згоди, що вищевказані приміщення, які передаються в оренду, знаходяться в задовільному стані та не потребують ремонту.

13.10.2011 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву, як орендодавцем, та товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», як орендарем, укладено договір оренди № 5978 (далі - Договір оренди, т. 1, а. 136-141). Предметом оренди є нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,6 кв.м. на першому та другому поверсі будівлі по вул. Хрещатик, 24, у м. Києві, яке є державною власністю і балансоутримувачем якого є державне підприємство «Агроінвест». Оренда носила цільове призначання: 112 кв.м. для розміщення кафе-буру, що здійснює продаж товарів підакцизної групи; 404,6 кв.м. для розміщення ресторану з нічним режимом роботи.

Також 13.10.2011 Регіональне відділенням Фонду державного майна України по м. Києву передало товариству з обмеженою відповідальністю «КПШ» приміщення, яке є предметом оренди за Договором оренди, про що складено акт приймання передачі орендованого майна (т. 1 а. 161). При передачі об`єкта оренди сторони зафіксували у акті його стан: технічний і пожежонебезпечний стан задовільний, майно не потребує проведення поточного ремонту, майно передано в комплекті та у належному стані, відповідає істотним умовам договору оренди та призначенню майна.

Вартість майна у Договорі оренди зазначена у розмірі 8243000 грн без ПДВ (п. 1.1. в редакції договору № 5978/02 від 09.07.2012 про внесення змін до Договору оренди, т. 1, а. 144), яка визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.07.2011.

Звіт про оцінку вартості нежитлових приміщень загальною площею 516,6 кв.м. за адресою м. Київ, вул. Хрещатик, 24 складено 31.07.2011 (далі - Звіт від 31.07.2011) товариством з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон» за замовленням державного підприємства «Агроінвест» (т. 2 а. 161-194). Оцінювач під час визначеного фізичного зносу об`єкта оцінки зазначив (стор. 12 звіту), що показник фізичного зносу у розрахунку на 1 кв.м. об`єкта оцінки склав 18%, фізичний стан характеризується як добрий - пошкоджень та деформацій немає, є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елементів і устаткування під час ремонту. При проведенні оцінки оцінювач застосовував два підходи: дохідний та порівняльний, визначивши, що найбільш близькою до дійсної вартості об`єкта є вартість, яка отримана за допомогою дохідного підходу у розмірі 8243000 грн без врахування податку на додану вартість.

06.09.2011 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву надано рецензію на Звіт від 31.07.2011, за якою цей звіт кваліфіковано як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не вплинули на достовірність оцінки (т. 2 а. 228-230).

09.09.2011 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву затверджено висновки суб`єкта оціночної діяльності товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон» (наказ № 1209) про вартість майна: нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м., розміщених за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 для розрахунку орендної плати (т. 2 а. 227).

Договір оренди укладено строком на 2 роки 11 місяців з 13.10.2011 до 13.09.2014 (п. 10.1) під час дії якого змінювався опис показників предмету оренди (остаточно сформований у договорі № 5978/03 від 26.07.2012 про внесення змін до Договору оренди, за яким предметом оренди є нерухоме майно - нежилі приміщення загальною площею 516,6 кв.м.: на першому - 113,7 кв.м., антресолі 1 - 94.5 кв.м., антресолі 2 - 308,4 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. «А» в будівлі, що перебуває на балансі державного підприємства «Агроінвест»), та розміри площ щодо цільового призначання: 113,7 кв.м. для розміщення кафе-буру, що здійснює продаж товарів підакцизної групи; 406, кв.м. для розміщення ресторану з нічним режимом роботи.

У листопаді 2011 року, тобто відразу ж після початку використання орендованого майна, товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» звернулось до Мінагрополітики України та державного підприємства «Агроінвест» з проханням надати дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень. Зокрема, таке звернення до Мінагрополітики України адресовано 11.11.2011, а до державного підприємства «Агроінвест» - 25.11.2011.

24.11.2011 Мінагрополітики України (лист № 37-31-2-15/18043) не заперечило проти здійснення товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» невід`ємних поліпшень в орендованому ним майні (т. 2 с. 20). Також відповідна згода надана державним підприємством «Агроінвест», про що зазначено у листі від 25.11.2011 № 510/15-54 (т. 2 а. 21). Додатком до цього листа державного підприємства «Агроінвест» є перелік будівельних робіт, які будуть проведені у орендованому приміщення. Цей перелік повністю збігається з дефектним актом, складеним товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція містобудування та інжинірингу» (т. 2 а.69-75). Товариство з обмеженою відповідальністю «Агенція містобудування та інжинірингу» у грудні 2011 року здійснило обстеження нежилих приміщень загальною площею 516,6 кв.м. на першому та другому поверсі, розміщених за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, про що зазначено у акті обстеження технічного стану нежитлових приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 (далі - Акт обстеження). Сам Акт обстеження датований 01.12.2011 (т. 2 а. 66-68).

У Акті обстеження зазначено, що на момент проведення обстеження технічний стан об`єкта характеризується як незадовільний - з відсотком зносу до 50%. Використання об`єкта можливе лише за умови проведення капітального ремонту, який найдоцільніший на цій стадії.

Оцінку повному співпадінню найменування робіт та витрат, які невідкладно потрібно виконати для покращення технічного стану приміщення, запропонованих товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція містобудування та інжинірингу», з переліком, погодженим державним підприємством «Агроінвест», судом буде надано нижче.

03.03.2012 товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з проханням надити дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень в орендованому за Договором оренди майні. Відповідний дозвіл Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву надано 13.03.2012 (т. 2 а. 58). Останнім погоджено виконання робіт та витрат, що відповідають визначеним товариством з обмеженою відповідальністю «Агенція містобудування та інжинірингу» та погодженим державним підприємством «Агроінвест».

Водночас, станом ще до звернення товариства з обмеженою відповідальністю «КПШ» до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з проханням надити дозвіл на здійснення невід`ємних поліпшень, орендарем, тобто товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», шляхом укладення 01.03.2012 договору № 01/03 (т. 3 а. 209-210) вже було залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Фіброліт 7» для виконання ремонтних робіт у нежитлових приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24. За цим договором кошторисна вартість робіт та матеріалів становить 2649160,99 грн (т. 3 а. 222).

Товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» та товариство з обмеженою відповідальністю «Фіброліт 7» підписали:

- 20 березня 2012 року акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 518234,86 грн (т. 3 а. 223-225);

- 23 березня 2012 року - акт № 2 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 545194,99 грн (т. 3 а. 226-230);

- 25 березня 2012 року - акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 524641,63 грн (т. 3 а. 231-233);

- 27 березня 2012 року - акт № 4 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 554251,32 грн (т. 3 а. 234-236);

- 30 березня 2012 року - акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 506838,19 грн (т. 3 а. 237-239).

Загальна сума за цими актами становить 2649160,99 грн.

У квітні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ», базуючись на документах щодо здійснення невід`ємних поліпшень орендованого майна на суму 2649160,99 грн, ініціювало приватизацію цього майна шляхом викупу.

Зокрема, 28.04.2012 товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» звернулось до Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву з проханням (лист № 45-1/4) щодо здійснення приватизації орендованих приміщень (т. 1 с. 36).

В рамках цієї процедури Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву 03.05.2012 запропонувало державному підприємству «Агроінвест» (лист № 30-03/4177, т. 1 а.38) та Мінагрополітики України (лист № 30-03/4176, т. 1 а. 37) надати пропозиції стосовно такої приватизації. Мінагрополітики України погодження надано 10.05.2012 (лист № 37-31-7/7870, т. 1 а. 39), державним підприємством «Агроінвест» - 14.05.2012 (лист № 284/54-10, т. 1 а.40).

07.07.2012 товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» подало до регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву заяву про включення нежилих приміщень площею 516,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24, до переліку об`єктів приватизації шляхом викупу (т. 1 с. 41). Наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву № 1031 від 07.07.2012 ця заява зареєстрована (т. 1 а. 42).

24 вересня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» уклало з товариством з обмеженою відповідальністю «Сана юг» договір № 24/09 на виконання ремонтних робіт у нежитлових приміщеннях за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 24 на суму 15611,04 грн (т. 3 а. 269-272). Погодження на виконання цих робіт як невід`ємних поліпшень орендованого майна надано Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву 26.09.2012, лист № 30-09/8808 (т. 3 а. 257).

4 жовтня 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» та товариство з обмеженою відповідальністю «Сана юг» підписали акт № 1 приймання виконаних будівельних робіт (форма № КБ-2) на суму 15611,04 грн (т. 3 а. 273-274).

24.10.2012 Фонд державного майна України по м. Києву прийняв рішення (Наказ № 3714) про приватизацію об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень, загальною площею 516,6 м2, що орендуються товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» по адресі: 01001, місто Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. «А», та знаходяться на балансі державного підприємства «Агроінвест» та про включення зазначеного об`єкту до переліку об`єктів державної власності групи А, що підлягають приватизації шляхом викупу (т. 1 а. 44).

09.11.2012 регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву видало наказ від № 1612 (Наказ № 1612) про приватизацію шляхом викупу об`єкта державної власності групи А - нежитлових приміщень, загальною площею 516,6 м2., що орендуються товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», по адресі: 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 24, літ. «А» та знаходяться на балансі державного підприємства «Агроінвес» (т. 1 а. 51).

07.12.2012 Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за зверненням регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву (т. 1 а. 52-53), на підставі власного наказу від 07.12.2012 видало свідоцтво про право власності № 1147-В, яким посвідчило, що нежилі приміщення з № 1 по № 31 (група приміщень № 180), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (літера А), належать державі Україна в особі регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву на праві державної власності.

Визначення Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву як суб`єкта, який від імені держави Україна здійснює право власності, узгоджується з повноваженнями Фонду державного майна України, до повноважень якого, відповідно до ст. 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» (в реакції від 09.12.2011) у сфері приватизації державного майна належать повноваження власника державного майна. А тому посилання прокурора на те, що Міністерство аграрної політики та продовольства України в процесі приватизації повинно здійснювати від імені держави повноваження власника спірного майна є хибними.

Для визначення ціни продажу майна Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву було залучено товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон». Залучення цього оцінювача мало місце на підставі конкурсу з відбору суб`єктів оціночної діяльності, проведеного Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву у листопаді 2012 року. Інформація про оголошення конкурсу опублікована у газеті «Відомості приватизації» 14.11.2012 № 46 (т. 4 а. 230), про участь у конкурсі надійшла 1 заявка - товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон», яке рішенням конкурсної комісії (протокол № 31/12, т. 4 а.231-232) визнано переможцем конкурсу. Отже, відбір товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон» відбувся з дотриманням Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 (відбір суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для оцінки об`єктів державної власності здійснюється на конкурсних засадах у порядку, що встановлюється Фондом державного майна).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон» провело оцінку майна (нежитлові приміщення загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, літера «А») станом на 30.11.2012, за результатами якої склало звіт (далі - Звіт від 30.11.2012) (т. 1 а. 60-112). При проведенні оцінки оцінювач застосовував два підходи: дохідний та порівняльний, прийнявши за базовий результат, що отриманий за допомогою дохідного підходу у розмірі 12985000 грн (без ПДВ), 15582000 грн (з ПДВ).

Висновок товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтинговий центр «Маркон» про вартість майна (за ним вартість майна з поліпшеннями разом із ПДВ складає 15582000 грн, з яких частка орендаря - 2527200 грн, частка державного майна - 13054800 грн) Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву затвердило 31.01.2013 (т. 2 а. 241-242).

Звіт від 30.11.2012 був предметом рецензування за замовленням виконавця оцінки та за замовленням Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву. За замовленням виконавця оцінки рецензію Звіту від 30.11.2012 виконала 29.01.2013 громадська організація «ВО «Українське товариство оцінювачів», за рецензією якої Звіт від 30.11.2012 відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не виплинули на достовірність оцінки (т. 4 а. 151-155).

Також 31.01.2013 за дорученням Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву рецензентом Єгоровим Олександром Володимировичем складено рецензію на Звіт від 30.11.2012 (т. 2 а. 237-240). Відповідно до неї Звіт від 30.11.2012 класифікується як такий, що у цілому відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але має незначні недоліки, що не виплинули на достовірність оцінки.

06 лютого 2013 року Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» (покупець) уклали договір купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності шляхом викупу № 1317 (далі - Договір). Предметом купівлі-продажу є нежилі приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24. Продаж здійснено за ціною 13054800 грн, у тому числі податок на додану вартість (т. 2 а. 249-250)

19 лютого 2013 року покупець (товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ») сплатив повну вартість об`єкта приватизації в розмірі 13054800 грн (платіжне дорученням від 19.02.2013 № 218) (т. 2 а. 253).

20.02.2013 сторони (Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву та товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ») підписали акт приймання-передачі нежилих приміщень державної власності від 20.02.2013 № 1380, зазначивши у ньому, що майно передано товариству з обмеженою відповідальністю «КПШ» (т. 2 а. 107).

22.02.2013 Регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву видало наказ № 483 (т. 4 а. 32) про завершення приватизації об`єкта державної власності групи А - нежилих приміщень загальною площею 516,6 м2, які розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (літра А).

28.02.2013 товариство з обмеженою відповідальністю «КПШ» (продавець) та товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого майна (т. 3 а. 51-53). Предметом цього договору є нежилі приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24. Майно товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» продано товариству з обмеженою відповідальністю «ППМГ» за 16000000,00 грн з ПДВ. У договорі зазначено, що вказана сума отримана продавцем від покупця, а саме: 13000000,00 грн - 06.03.2012 як забезпечувальний платіж за попереднім договором, а решта 3000000,00 грн - до укладання та підписання цього договору.

За умовами договору право власності на майно переходить до товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» з дня державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав.

Право власності товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» на приміщення з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 6239380000) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано 28.02.2013 (т. 3 а. 76).

Отже, товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» з 28.02.2013 є власником нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24.

В розрізі підстав, на яких ґрунтується позов, вирішення спору полягає у правомірності приватизації товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» майна шляхом викупу, тобто не на конкурентних засадах. При вирішенні цього питання суд виходить з такого.

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК України). Приватизація є однією з підстав виникнення права власності у фізичних та юридичних осіб і одночасно однією з підстав припинення права власності у держави, Автономної Республіки Крим чи територіальної громади.

Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом (ч. 3 ст. 345 ЦК України).

Приватизація майна - це відчуження в установленому законом порядку майна, що перебуває у державній власності і майна, що належить Автономній Республіці Крим, територіальним громадам, на користь фізичних і юридичних осіб, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

За частиною 2 статті 146 Господарського кодексу (далі - ГК) України (тут і надалі у рішенні застосовані ГК України, Закони України «Про приватизацію державного майна», «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», чинні станом на 2012-2013 роки) приватизація державних і комунальних підприємств здійснюється не інакше як на виконання державної програми приватизації, що визначає цілі, пріоритети та умови приватизації і в порядку, встановленому законом.

Юридичною формою відчуження майна у процесі приватизації є договір купівлі-продажу.

Основними законодавчими актами, які у спірний період визначали правові засади, порядок та особливості приватизації державного і комунального майна були Закони України «Про приватизацію державного майна», «Про Державну програму приватизації», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (інші законодавчі акти у сфері приватизації суд не наводить, оскільки їхні регуляторні механізми не стосуються спірних правовідносин).

Закон України «Про приватизацію державного майна» (ст. 5-1), з метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об`єкти приватизації класифікував за 6 групами, віднісши до групи А серед інших об`єктів окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташовано. Окремим індивідуально визначеним майном у розумінні цього Закону вважається рухоме та нерухоме майно державних підприємств (у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення), майно, що залишилося після закінчення процедури ліквідації державних підприємств, визнаних банкрутами; майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном; майно державних підприємств, що не були продані як єдині майнові комплекси; державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств.

Об`єкти приватизації, що належать до груп А, є об`єктами малої приватизації (ч. 2 ст. 5-1 Закон України «Про приватизацію державного майна»). Викуп об`єктів малої приватизації, за ч. 2 ст. 162 Закону України «Про приватизацію державного майна», підлягав здійсненню відповідно до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Належність нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, до об`єктів приватизації, що належать до груп А, визнається всіма учасниками справи та не оспорюється, що відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України не підлягає окремому доказуванню.

Правовий механізм приватизації єдиних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу встановлював Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Приватизація як підстава виникнення права власності у фізичних та юридичних осіб і відповідно як підстава припинення права власності у держави та територіальних громад являє собою систему послідовних та взаємообумовлюючих дій суб`єктів та органів приватизації, серед яких договір купівлі-продажу посідає ключове місце, однак невіддільно пов`язаний з рештою юридичних фактів, які мають місце у приватизаційній процедурі та впливають на перехід права власності на майно від держави чи територіальних громад до покупця. Кожен з таких етапів регламентований законодавством, і підлягав здійсненню в залежності від застосованого способу приватизації. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (ст. 3) у 2012 році передбачав приватизацію об`єктів малої приватизації такими способами: викупу, продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

Конкурентність, як один із принципів приватизації, що забезпечує максимальну ефективність залучення коштів, реалізується шляхом застосування таких способів приватизації як продаж на аукціоні та продаж за конкурсом. З огляду на це викуп, як неконкурентний спосіб приватизації, відповідно до ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», мав обмежене застосування: викуп міг бути застосований до об`єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об`єкта передбачено законодавчими актами.

За приписами п. 1 ч.1 ст.182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об`єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об`єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання для цілей оренди майна.

Отже за Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», здійснення орендарем за згодою орендодавця майна невід`ємних поліпшень орендованого майна (що відноситься до об`єктів групи А) в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, надає орендарю право вимагати приватизувати майно шляхом його викупу, та породжує обов`язок у органу приватизації застосувати саме цей спосіб приватизації.

На відміну від ст. 289 ГК України, Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» застосування викупу як способу приватизації не зумовлював наявністю права викупу у договорі оренди. Зокрема, за ч. 1 ст. 289 ГК України, орендар мав право на викуп об`єкта оренди, якщо таке право передбачено договором оренди.

Конституційний Суд України у рішення від 18 червня 2020 року № 5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує ці формули (принципи) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Як зазначив Конституційний Суд України у цьому рішенні, імператив надання дієвості принципові верховенства права (правовладдя) вимагає одночасного застосування всіх трьох класичних формул.

Спеціалізацію права визначає три форми:

1) конкретизація правового регулювання, тобто його деталізація, все більш докладне регулювання окремих елементів і сторін даних суспільних відносин;

2) диференціація правового регулювання, тобто його розгалуження, розщеплювання, набуття тією чи іншою віттю все більш специфічних, своєрідних рис;

3) інтеграція правового регулювання, тобто узагальнена регламентація того єдиного, співпадаючого, що властиве групам суспільних відносин, їх принципам.

Узяті сукупно формули lех posterior derogat priori, lех specialis derogat generali, lех posterior generalis non derogat priori speciali вказують на те, що Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» як такий, що є одночасно і спеціальним законом, і таким, що набрав чинності пізніше в часі (Закон доповнено статтею 18-2 згідно із Законом № 4336-VI від 13.01.2012, ч. 1 ст. 289 ГК України існувала в редакції з 16.01.2003) має перевагу над Господарським кодексом України, що набрав чинності раніше. Тому Господарський кодекс України, а саме ч. 1 ст. 289 ГК України, як загальний не є застосовним у спорі щодо підстав виникнення такого способу приватизації як викуп.

Як зазначено судом вище, приватизація являє собою систему послідовних та взаємообумовлюючих дій суб`єктів та органів приватизації, в ланцюгу яких підготовка об`єкта малої приватизації до продажу забезпечує прозорість та ефективність процесу приватизації. За ч. 1 ст. 8 Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» до переліку дій з підготовки об`єкта малої приватизації до продажу включено встановлення ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу. Оскільки викуп не є конкурентним способом приватизації, дійсність, тобто об`єктивність ціни продажу, забезпечує не тільки ефективність приватизації, а є також кваліфікуючим критерієм його відплатності.

Порядок визначення ціни продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» делегував Фонду державного майна України (ч. 3 ст. 10), який 02.04.2012 наказом № 439 затвердив Порядок продажу об`єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - Порядок № 439).

Пунктом 8.2 Порядку № 439 передбачено, що ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, установлюється на підставі результатів його оцінки.

Отже, у розумінні законодавства, Звіт від 30.11.2012 є легітимним актом для визначення вартості ціни продажу майна шляхом викупу.

Водночас, сам факт дотримання формальних процедур у межах підготовки об`єкта малої приватизації до продажу не надає абсолютного правового змісту тим діям, які виконуються як складові підготовки, що не могли б бути поставленими під сумнів. А тому дані, які наведені у Звіт від 30.11.2012 як документі, який законодавством визнано таким, що визначає ціну продажу, при наявності сумнів щодо їх об`єктивності підлягають доказуванню на загальних засадах.

Допустимими засобами доказування у цьому випадку є висновки експерта, оскільки методологія визначення ціни потребує наявних спеціальних знань (ст. 98 ГПК України).

У розумінні процесуального закону допустимість - це встановлена законодавством вимога, що обмежує використання конкретних засобів доказування, або вимога, що пропонує обов`язкове використання конкретних засобів доказування при встановленні певних фактичних обставин при здійсненні доказування в процесі розгляду господарського спору.

Визначення ринкової вартості нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, було предметом експертного дослідження кількох експертиз.

Зокрема, 30.10.2015 експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз складено висновок № 3086/3087/15-42 (т. 3 а. 29-50) за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи. Експертиза ця проведена за рішенням (постанова) старшого слідчого СВ Дарницького РУ ГУМВС України в м. Києві у кримінальному провадженні № 12015100020001506.

Одним із питань, на яке експертами надано відповідь під час проведення експертизи, було питання про ринкову вартість об`єкт приватизації на момент оцінки 30.11.2012. Експерти, надаючи відповідь на це питання, дійшли висновку, що ринкова вартість об`єкту приватизації, а саме: нежитлового приміщення площею 516,6 м2, за адресою: м. Києв, вул. Хрещатик, 24 (А) станом на момент оцінки становить 151252000 грн без податку на додану вартість.

Висновок № 3086/3087/15-42 викладено у письмовій формі, він відповідає вимогам, що передбачені процесуальним законом до висновку експерта (ст. 98 ГПК України), у висновку зазначено, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Надана суду прокурором копія висновку № 3086/3087/15-42 засвічена посадовою особою Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України.

При вирішенні питання щодо можливості прийняття цього висновку експертів суд застосовує правові висновки Верховного Суду. Так, Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у справі № 918/36/19 (постанова від 23.01.2020) зазначив, що при вирішенні господарських спорів може бути досліджений і висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи, в тому числі цивільної, кримінальної, адміністративної. Висновок судової експертизи, яку було проведено в межах провадження з іншої справи оцінюється господарським судом у вирішенні господарського спору на загальних підставах як доказ зі справи, за умови, що цей висновок містить відповіді на питання, які виникають у такому спорі, і поданий до господарського суду в належним чином засвідченій копії. Така ж правова позиція щодо можливості використання в господарському судочинстві висновку експерта, наданого в межах кримінального провадження, викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18.

За таких обставин, висновок № 3086/3087/15-42 є прийнятним як засіб доказування відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 73 ГПК України.

Окремо суд вважає за необхідне дати оцінку рецензіям на висновки експертів (у тому числі і на висновок № 3086/3087/15-42), які були надані товариством з обмеженою відповідальністю «ППМГ» (т. 4 а. 77-125).

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмету доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ст. 98 ГПК України).

Отже, висновок експерта є одним із засобів доказування (ст. 73 ГПК України), що містить відомості про предмет доказування. Висновок експерта не є єдиним засобом доказування. Поряд з ним встановлення або відсутність обставин, фактів доказування здійснюється іншими засобами доказування, якими є письмові, речові і електронні докази, а також показання свідків.

Будь-які докази підлягають оцінці на предмет належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України). Така оцінка здійснюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (ст. 86 ГПК України).

Спростування висновку експерта може мати місце за допомогою доказів, які відповідають визначеним ст. 73 ГПК України засобам доказування.

Рецензування полягає в критичному розгляді та наданні висновків щодо повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна. Порядок здійснення рецензування є предметом регулювання Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» і ця діяльність стосується виключно актів з оцінки майна.

Натомість, за приписами процесуального закону (статті 106, 107 ГПК України) неповнота або сумніви у правильності висновку експерта можуть бути усунуті експертним шляхом, а не шляхом його рецензування.

За таких обставин рецензії на висновки експертів, що надані товариством з обмеженою відповідальністю «ППМГ», не є допустимими доказами, а тому не оцінюються судом.

Як зазначено судом вище, розбіжності між результатами оцінок (у тому числі Звіту від 30.11.2012) з висновком експертів від 30.10.2015 № 3086/3087/15-42 зумовили призначення судом комісійної оціночно-будівельної експертизи, проведення якої було доручено Київському відділенню-бюро Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. Засл. Проф. М.С.Бокаріуса (ухвала суду від 09.06.2022). Метою призначення експертизи було усунення цих розбіжностей, оскільки незважаючи на використані при проведенні оцінок та експертизи оцінювачем і експертами однакових нормативних актів та літератури, а також використанні єдиних методів і спільних методологічних засад та підходів, їхні висновки суттєво відрізняються.

В рамках дослідження експерти провинні були відповісти також на питання щодо ринкової вартості об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент оцінки 30.11.2012.

29.11.2023 експертом складено висновок № 1991/3394 (т. 15 а. 186-208). Надаюючи відповідь на поставлене питання експерт дійшов такого висновку: ринкова вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, станом на момент оцінки 30.11.2012 складала 15540648 грн (з урахуванням ПДВ).

Висновок № 1991/3394 викладено у письмовій формі, він відповідає вимогам, що передбачені процесуальним законом до висновку експерта (ст. 98 ГПК України), у висновку зазначено, що експерт попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Ця формальна відповідність надає висновку експерта № 1991/3394 статусу доказу у справі.

Отже фактично висновок експерта, що наведений у висновку експертизи №1991/3394, узгоджується з оцінкою майна (Звіт від 30.11.2012) щодо його вартості (за даними оцінки вартість майна складає 15582000 у рахуванням ПДВ).

Оцінюючи ці докази за правилами ст. 86 ГПК України суд виходить з того, що на сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування:

1) «баланс імовірностей» або ж «перевага доказів»;

2) «наявність чітких і переконливих доказів»

3) «поза розумним сумнівом».

В господарських справах стандартом доказування є «перевага доказів», стандарт також відомий як «баланс ймовірностей», де основним принципом є змагальність сторін, а суд виступає лише арбітром (постанова Верховного Суду від 25 вересня 2023 року у справі № 902/1068/20).

Верховний Суд неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такі стандарти доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 14.12.2021 у справі № 917/2117/19.

При оцінці доказів стандарт доказування «баланс ймовірностей», або «переваги більш вагомих доказів», притаманний саме приватноправовим відносинам. За класичним визначенням цей стандарт тлумачиться як розумний ступінь ймовірності (рішення ЄСПЛ у справі «Бендерський проти України»).

Цей стандарт доказування втілено у ст. 79 ГПК України, за якою наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Керуючись цим стандартом доказування, оскільки висновок експертизи № 3086/3087/15-42 та висновок експертизи № 1991/3394 є рівносильними доказами, водночас останній висновок експерта узгоджуються з даними Звіту від 30.11.2012, який є легітимним актом для визначення вартості ціни продажу майна шляхом викупу, за критерієм вірогідності суд вважає доведеним, що вартість нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 станом на 30.11.2012 складала 15582000 у рахуванням ПДВ.

Також критерій вірогідності доказів суд застосовує при вирішенні доведеності обставини здійснення товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ», як орендарем, невід`ємних поліпшень орендованого майна на суму 2649160,99 грн, виконавцем яких було товариство з обмеженою відповідальністю «Фіброліт 7», та на суму 15611,04 грн, виконавцем яких було товариство з обмеженою відповідальністю «Сана юг».

Перш за все суд звертає увагу на сумнівність мотивів необхідності здійснення невід`ємних поліпшень, які полягали у незадовільному технічному стані майна. Такий стан товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» констатований у листопаді 2011 року, тобто відразу ж після початку використання орендованого майна. Як зазначено судом вище, Акт обстеження (акт, що фіксує характеристику об`єкта) датований 01.12.2011, водночас ще до його оформлення державне підприємство «Агроінвест» погодило (25.11.2011) перелік робіт, що повністю збігався з Актом обстеження. Це дає підстави вважати, що обстеження та дані Акту обстеження не відображали реального стану речей, а метою Акту обстеження було підтвердження попередньо наданих згод Мінагрополітики України та державного підприємства «Агроінвест».

Незадовільний технічний стан майна у листопаді 2011 року спростовується і документами, які були складені товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» незадовго до листопада 2011 року і які стверджують зворотнє. Це, зокрема, є:

- спільний узгоджений висновок щодо стану майна (т. 2 а. 235), складений 13.10.2011 державним підприємством «Агроінвест» та товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» (сторони дійшли спільної згоди, що вищевказані приміщення, які передаються в оренду, знаходяться в задовільному стані та не потребують ремонту);

- акт приймання передачі орендованого майна (т. 1 а. 161), що складений 13.10.2011 (у день укладення Договору) між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ». При передачі об`єкта оренди сторони зафіксували у акті його стан: технічний і пожежонебезпечний стан задовільний, майно не потребує проведення поточного ремонту, майно передано в комплекті та у належному стані, відповідає істотним умовам договору оренди та призначенню майна.

Крім того, у Звіті від 31.07.2011 оцінювач під час визначення фізичного зносу об`єкта оцінки зазначив, що показник фізичного зносу у розрахунку на 1 кв.м. об`єкта оцінки склав 18%, фізичний стан характеризується як добрий - пошкоджень та деформацій немає, є окремі несправності, що не впливають на експлуатацію елементів і устаткування під час ремонту.

Оскільки суду не надано будь-яких доказів про настання з середини жовтня 2011 року по листопад 2011 року обставин, які би за такий короткий термін змінили технічний стан майна з задовільного до незадовільного, суд вважає дані Акту обстеження не достовірними.

Підтвердження факту виконання робіт товариством з обмеженою відповідальністю «Фіброліт 7» у березні 2012 року та товариством з обмеженою відповідальністю «Сана юг» у жовтні 2012 року з`ясовувалось експертним шляхом. Зокрема, 25.10.2017 судовим експертом Вець Віктором Володимировичем складено висновок експерта (т. 2 а. 242-294) за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 17 (далі - висновок № 17).

Ця експертиза (висновок № 17) проведена за дорученням (постанова) слідчого в особливо важливих справах Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України у кримінальному провадженні № 42013000000000273.

На вирішення експерта, зокрема, були поставлені такі питання:

- чи підтверджується факт виконання робіт ТОВ «Фіброліт 7» у березні 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 та в якому об`ємі?

- які саме види робіт, виконані ТОВ «Фіброліт 7» у березні 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, не підтверджуються наданими на дослідження матеріалами та на яку вартість?

- які види робіт виконані ТОВ «Група компаній «Добробут» в серпні-вересні 2008 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24?

- які види робіт виконані ТОВ «Група компаній «Добробут» в серпні-вересні 2008 року у року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 співпадають з роботами, які виконувались ТОВ «Фіброліт 7» в березні 2012 року та ТОВ «Сана юг» у вересні-листопаді 2012 року в цих же приміщеннях?

- чи підтверджується факт виконання робіт ТОВ «Сана юг» у вересні-листопаді 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 та в якому об`ємі?

- які саме види робіт, виконані ТОВ «Сана юг» у вересні-листопаді 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві, не підтверджуються наданими на дослідження матеріалами та на яку вартість?

Відповідаючи на них експерт дійшов таких висновків:

- факт виконання основних видів робіт ТОВ «Фіброліт 7» у березні 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, які зазначені у актах №№ 1-5 виконаних робіт за березень 2012 року, не підтверджується;

- факт виконання ТОВ «Сана юг» у вересні-листопаді 2012 року у нежитлових приміщеннях ресторану «Шато» в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 ремонтних робіт, які зазначені у акті № 1 приймання виконаних робіт від 04.10.2012, не підтверджується;

- у відповіді на питання щодо не підтверджених ТОВ «Фіброліт 7» видів робіт експерт у висновку № 17 навів перелік таких робіт, зазначивши, що орієнтовна договірна ціна можливо виконаних ремонтних робіт становить 595229 грн;

- експерт у висновку № 17 навів перелік робіт, виконаних ТОВ «Група компаній «Добробут» у вересні 2008 року, які в значній мірі співпадають з переліком робіт, що були задекларовані які такі, що виконані ТОВ «Фіброліт 7» та ТОВ «Сана юг».

Висновок № 17 викладено у письмовій формі, він відповідає вимогам, що передбачені процесуальним законом до висновку експерта (ст. 98 ГПК України), у висновку зазначено, що експерти попереджені про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків.

Надана суду прокурором копія висновку № 17 засвічена посадовою особою Управління з розслідування злочинів, вчинених злочинними організаціями Генеральної прокуратури України.

З огляду на це, виходячи з наведеної вище позиції суду щодо прийнятності висновку судової експертизи, яку проведено в межах провадження з іншої справи, суд вважає висновок № 17 прийнятним як засіб доказування відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 73 ГПК України.

У висновку № 17 заначено, що огляд приміщень експертом мав місце 25.07.2017 (тобто до призначення експертизи). Експерт Вець Віктор Володимирович у судовому засіданні, у яке був викликаний як експерт для надання пояснень щодо його висновку, цю обставину підтвердив, зазначивши, що огляд ним здійснювався як спеціалістом при огляді 25.07.2017 слідчим об`єкту. Під час проведення експертизи повторний огляд об`єкта дослідження не провадив.

Суд вважає, що такі дії експерта не є порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, що затверджена наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, а саме обов`язку щодо особистого проведення дослідження. Експерт ОСОБА_1 особисто провів дослідження, у тому числі і огляд приміщення. Та обставина, що огляд ним проведено перед призначенням експертизи, а не після, не нівелює фактор особистого виконання. Висновок № 17 містить перелік документів, у тому числі і виконавчої документації, що була використана експертом при проведенні експертизи. Товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ», посилаючись на невикористання експертом проектної документації, робочих та виконавчих креслень не наводить даних про їх існування, що, за таких умов, могло б свідчити про неповноту експертного дослідження.

За таких обставин висновок № 17 є допустимим доказом.

Іншими доказами, які встановлюють відсутність обставин виконання робіт ТОВ «Фіброліт 7» у березні 2012 року та ТОВ «Сана юг» у вересні-листопаді 2012 року, є ухвали Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/44914/17 постановлена 08.02.2018 за результатами розгляду клопотання прокурора Генеральної прокуратури України про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_2 , який у березні 2012 року був директором ТОВ «Фіброліт 7» (т. 3 с. 64-68). Суд встановив, що ОСОБА_2 у березні 2012 року склав та видав завідомо неправдиві офіційні документи шляхом внесення неправдивих відомостей щодо виконання будівельних робіт у нежитлових приміщення площею 516,6 кв.м., розташованих у АДРЕСА_1 , на суму 2649161 грн до актів приймання виконаних будівельних робіт № 1, № 2, № 3, № 4, № 5. У зазначений час згадані в актах ремонтно-будівельні роботи не проводились, заклад громадського харчування протягом березня 2012 року безперервно здійснював свою господарську діяльність. Ці дії судом інкриміновані як злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу (далі - КК) України, кримінальне провадження щодо ОСОБА_2 судом закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (не реабілітуюча підстава).

Ухвала Шевченківського районного суду м. Києва у справі № 761/44915/17 постановлена 31.01.2018 також за результатами розгляду клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , який з 08.12.2010 по 04.10.2012 був директором ТОВ «Сана юг». Суд встановив, що ОСОБА_3 вніс до офіційного документу - акту приймання виконаних робіт № 1, завідомо неправдиві відомості про виконані у період з 28.09.2012 по 04.10.2012 у приміщенні площею 516,6 кв.м., розташоване у м. Києві по вул. Хрещатик, 24, капітальні ремонтні роботи з укріплення перекриття та інші роботи на суму 15611,04 грн. ТОВ «Сана юг» такі роботи на проводило. Ці дії судом інкриміновані як злочин, передбачений ч. 1 ст. 366 КК України, кримінальне провадження щодо ОСОБА_3 судом закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (не реабілітуюча підстава).

Ці судові рішення не є такими, які підпадають під дію ст. 75 ГПК України. Водночас, вони носять характер письмових доказів, оскільки є документами, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Оцінюючи обставини відсутності виконання робіт ТОВ «Фіброліт 7» у березні 2012 року та ТОВ «Сана юг» у вересні-листопаді 2012 року, що наведені в ухвалах Шевченківського районного суду м. Києва, висновку № 17, суд констатує, що вони узгоджуються з вище зробленими висновками суду щодо недостовірності даних про незадовільний технічний стан майна у листопаді 2011 року, така узгодженість не є наслідком маніпулювання обставинами, на відміну від доказів про виконання робіт, які, як суд вважає, не відображають дійсного стану речей, а створювались з метою виникнення умов приватизації спірного майна у неконкурентний спосіб - шляхом викупу.

Підсумовуючи наведене суд вважає доведеними аргументи прокурора про відсутність здійснення товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» невід`ємних поліпшень орендованого майна (на суму 2649160,99 грн, виконавцем яких було товариство з обмеженою відповідальністю «Фіброліт 7», та на суму 15611,04 грн, виконавцем яких було товариство з обмеженою відповідальністю «Сана юг»).

Відсутність таких поліпшень, відповідно, унеможливлювало застосування п. 1 ч. 1 ст.182 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (право викупу орендарем орендованого майна), що свідчить про те, що приватизація товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24, не відповідає вимогам Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», тобто є незаконною.

Встановлення факту відсутності невід`ємних поліпшень орендованого майна звільняє суд від необхідності встановлення вартості майна станом на час укладення Договору, оскільки ця обставина має значення тільки для визначення відсоткового відношення поліпшення орендованого майна.

Вирішуючи питання можливості задоволення позову обраними прокурором способами суд виходить з такого.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц , від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17, від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 і № 200/606/18, від 29.06.2021 у справі № 916/964/19, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 09.02.2022 у справі № 910/6939/20, від 22.02.2022 у справі № 761/36873/18, від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18, від 23.01.2024 у справі № 523/14489/15-ц, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16-ц.

Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні).

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

У постанові від 13.02.2024 у справі № 910/2592/19 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Інакше кажучи, застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Саме в такому значенні має розумітися ефективний захист порушених прав особи.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19.

Наведене також узгоджується з положеннями статті 2 ГПК України, зокрема, завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

У загальному розумінні процес приватизації державного або комунального майна слід розуміти, як специфічну сукупність заходів щодо платного відчуження майна, яке знаходиться в публічній власності, у власність фізичних та/або юридичних осіб. Для реалізації цього основними юридичними фактами, які призводять до виникнення, зміни або припинення приватизаційних правовідносин, є юридичні акти - правомірні дії, з якими норми права пов`язують юридичні наслідки. При цьому, орган приватизації у таких відносинах є лише особою яка представляє власника майна.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 11.09.2019 у справі № 826/4509/17 та від 01.04.2020 у справі № 520/13067/17 сформувала висновки, відповідно до яких до ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі, укладення договору купівлі продажу.

Отже рішення, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору є неефективним способом захисту прав особи (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Таким чином, оскільки прийняті відповідачем-1 (Фондом державного майна України) та відповідачем-2 (Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву) рішення у вигляді наказу від 24.10.2012 № 3714 «Про перелік об`єктів, що підлягають приватизації» та наказу від 09.11.2012 № 1612 «Рішення про приватизацію нежитлових приміщень (вул. Хрещатик, 24, Літ. «А»)», є ненормативними актами, які вичерпали свою дію внаслідок їх виконання (шляхом укладення Договору), вимоги про визнання їх недійсними є неефективними способами захисту, у зв`язку з чим у позові в цій частині суд відмовляє.

Також не є ефективним способом захисту вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень державної власності від 06.02.2013, укладеного між Регіональним відділення Фонду державного майна України по м. Києву та товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» про продаж нежилих приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону у разі недійсності правочину (близький за змістом висновок викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).

Згідно з частиною 5 статті 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Позов особи, яка не є стороною правочину, до однієї із сторін про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на користь іншої за правовою природою є різновидом похідного позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц).

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, і зазначив таке:

«Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про закупівлю без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов`язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові».

Наведеним висновком, сформульованим у справі № 905/77/21, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду уточнила висновок, викладений у постанові цієї ж палати від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20.

З огляду на вказане, оскільки Договір є повністю виконаним, то визнання його недійсним без одночасного застосування наслідків недійсності правочину не призведе до поновлення майнових прав держави, що є підставою для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним Договору з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.

За положеннями статей 330, 387, 388 ЦК України власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово доходила висновку про те, що для застосування такого речово-правового способу захисту, як витребування майна за правилами статті 388 ЦК України, оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанови від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18). При цьому в пункті 49 постанови від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним. Таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

У постанові від 15.09.2022 у справі № 910/12525/20 (пункти 139-141) Велика Палата Верховного Суду вказала, що оспорювання ланцюга договорів купівлі-продажу майнових прав (або інших правочинів) не є ефективним способом захисту в тому випадку, коли особа відступила право вимоги, яке їй не належить (у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт), а також коли відбулось відступлення припиненого права вимоги (тобто майнового права вимоги, якого не існує на момент укладення відповідного договору в будь-якого суб`єкта), що не створює жодних правових наслідків для особи - власника майна, яке було обтяжено іпотекою.

А тому вимога про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» на користь Міністерства аграрної політики та продовольства України нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, відповідає критерію ефективності захисту.

Водночас, незаконним володільцем може бути добросовісний і недобросовісний набувач. На відміну від недобросовісного набувач, який зобов`язаний повернути майно у будь-якому випадку, добросовісний набувач зобов`язаний повернути набуте ним майно лише у передбачених законом випадках. Можливість витребування майна від добросовісного набувача залежить насамперед від підстав придбання ним майна, яке підлягає віндикації. Виключні випадки витребування майна у добросовісного набувача наведені у ст. 388 ЦК України, за якою, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, у ч. 2 цієї норми робиться застереження, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Отже, за ст. 388 ЦК України, добросовісним набувачем є набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно у особи, яке не має права його відчужувати.

Суду не надано належних та допустимих доказів обізнаності товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» про приватизацію товариством з обмеженою відповідальністю «КПШ» нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А), загальною площею 516,6 м2, що розташовані в м. Києві по вул. Хрещатик, 24 з порушенням вимог Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», що, відповідно, тоді б принаймі свідчило про його обізнаність з сумнівністю права товариства з обмеженою відповідальністю «КПШ» відчуження майна. Тому товариство з обмеженою відповідальністю «ППМГ» є добросовісним набувачем майна.

Набуття товариством з обмеженою відповідальністю «ППМГ» майна мало місце за відплатним договором, дійсність, тобто об`єктивність ціни придбання, як кваліфікуючого критерія відплатності встановлена судом вище. Крім того, вибуття майна з володіння власника, яким була держава, мало місце внаслідок дій Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву як суб`єкта, який від імені держави Україна здійснював право власності, та з його волі.

Наведене у сукупності виключає можливість застосування механізму витребування майна у товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ».

З огляду на це вимога про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ» на користь Міністерства аграрної політики та продовольства України нежитлових приміщень з № 1 по № 31 (групи приміщень № 180) (в літ. А) загальною площею 516,6 кв.м., які розташовані в місті Києві по вул. Хрещатик, 24, також не підлягає задоволенню.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на органи прокуратури.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити повністю заступнику Генерального прокурора у позові в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України до Фонду державного майна України, Регіонального відділення Фонду державного майна України по м. Києву та товариства з обмеженою відповідальністю «ППМГ».

Покласти судові витрати на Генеральну прокуратуру України.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складений 17.03.2025.

Суддя С. А. Ковтун