Рішення

від 17.03.2025 по справі 916/4822/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983,

e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"17" березня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/4822/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Д`яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.

розглянувши справу №916/4822/24

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Торос Агро" (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73; код ЄДРПОУ 35669676)

До відповідача: Державного підприємства "Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" (67462, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Щербанка; код ЄДРПОУ 00449131)

Про стягнення 1548627,70 грн.

Представники:

Від позивача: Сологуб С. А., за ордером

Від відповідача: Скибінська Є.С., за ордером

Встановив: Товариство з обмеженою відповідальністю "Торос Агро" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства "Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" про стягнення грошових коштів в сумі 1548627,70 грн, з яких 1027747,20 грн основний борг, 78282,20 грн інфляційне збільшення, 403688,14 грн пеня, 38910,16 грн - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.11.2024р. прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торос Агро" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/4822/24. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "02" грудня 2024 р. о 10:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачу відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи у підготовче засідання, призначене на 02.12.2024р. о 10:20.

18.11.2024р. до суду відповідачем надано відзив.

18.11.2024р. до суду відповідачем надано розрахунки пені за договором, 3% річних та інфляції згідно зі ст. 625 ЦК України.

22.11.2024р. до суду позивачем надано відповідь на відзив.

02.12.2024р. судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 23.12.2024р. о 12:45.

16.12.2024р. до суду відповідачем надано заперечення на відповідь на відзив.

23.12.2024р. судом оголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 22.01.2025р. о 13:45.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.01.2025р. закрито підготовче провадження по справі №916/4822/24. Призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні "17" лютого 2025 р. об 11:00. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 17.02.2025р. об 11:00.

13.02.2025р. до суду надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи.

17.02.2025р. судом, на задоволення клопотання представника відповідача, було оголошено перерву у розгляді справи по суті до 05.03.2025р. о 14:00, із викликом учасників справи у судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 17.02.2025р. повідомлено Державне підприємство "Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" про судове засідання, яке відбудеться "05" березня 2025 р. о 14:00.

18.02.2025р. до суду позивачем надано пояснення.

28.02.2025р. до суду відповідачем надано пояснення.

05.03.2025р. судом оголошено перерву у розгляді справи по суті до 17.03.2025р. о 10:45.

У судовому засіданні 17.03.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 18.03.2025 року.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивачів та відповідача, суд встановив.

В обґрунтування поданого позову було зазначено суду, що між сторонами 12 червня 2023 року було укладено Договір № 0623-4 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем та за цим договором Орендодавець зобов`язався передати у зворотне строкове платне користування сільськогосподарську техніку, а орендар прийняти техніку та оплатити орендну плату. Орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг оренди та розраховується у актах використання об`єкта оренди.

Як було зазначено позивачем, згідно специфікації від 12 червня 2023 року, яка є Додатком № 1 до вказаного Договору оренди № 0623-4, сторони погодили список техніки, яка передається за договором: комбайни CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 , CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

За Актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 14 червня 2023 року Орендодавець передав, а Орендар прийняв техніку, відповідно до вказаної специфікації.

13 липня 2023 року вказана техніка була повернута Орендарем Орендодавцю, про що складено відповідний акт від 13 липня 2023 року.

Позивачем було зазначено суду, що 16 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 91 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 та згідно цього акту сторони погодили, що загальна вартість оренди цього комбайну склала 926918,40 грн з ПДВ. (а.с. 25, т.1).

17 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 92 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 та згідно цього акту сторони погодили, що загальна вартість оренди цього комбайну склала 886617,60 грн з ПДВ. (а.с. 24, т.1).

18 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 93 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 та згідно цього акту сторони погодили, що загальна вартість оренди цього комбайну склала 564211,20 грн з ПДВ. (а.с. 23, т.1).

Як було зазначено позивачем, загалом, згідно вказаних актів, сторони погодили вартість оренди сільськогосподарської техніки на загальну суму 2377747,20 грн.

Позивачем було зазначено суду, що ним на підставі вказаних Актів, були виставлені відповідні рахунки відповідачу: № 116 від 16 липня 2023 року на суму 926918,40 грн, №118 від 17 липня 2023 року на суму 886617,60 грн, № 119 від 18 липня 2023 року на суму 564211,20 грн.

Також позивачем було зазначено суду, що відповідач, як замовник, здійснив наступні оплати за оренду сільськогосподарської техніки згідно Договору №0623-4 вiд 12 червня 2023 року: платіжна інструкція № 3633 від 27.07.2023 на суму 350000 грн, платіжна інструкція №3716 від 19.09.2023 на суму 200000 грн, платіжна інструкція №3775 від 12.10.2023 на суму 100000 грн, платіжна інструкція №3781 від 18.10.2023 на суму 100000грн, платіжна інструкція №3800 від 20.10.2023 на суму 100000 грн, платіжна інструкція №3818 від 21.10.2023 на суму 100000 грн, платіжна інструкція №3839 від 25.10.2023 на суму 100000грн, платіжна інструкція №3850 від 31.10.2023 на суму 100000грн, платіжна інструкція №3856 від 01.11.2023 на суму 200000 грн.

За поясненнями позивача, сума неоплаченої заборгованості з орендної плати становить 1027747,20 грн.

Також, позивачем було зазначено суду, що 04 вересня 2024 року на адресу Державного підприємства "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" направлено вимогу про сплату боргу за Договором оренди № 0623-4 відповідач відповіді не надав, борг не сплатив.

Пункт 8.3. Договору оренди № 0623-4 передбачає, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

За розрахунками позивача інфляційне збільшення - 78282,20 грн., пеня - 403688,14грн., 3% річних - 38910,16 грн.

Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що за Актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 13 липня 2023 року Орендар передав, а Орендодавець прийняв техніку, відповідно до вказаної специфікації.

Саме цей акт свідчить про повернення техніки з оренди та про припинення орендних правовідносин. За вищевказаними актами приймання передачі, сільськогосподарська техніка перебувала у користуванні Орендаря всього 29 днів.

Загальна вартість оренди сільськогосподарської техніки за 29 діб складає 973936,00грн.

За твердженнями відповідача, інших актів приймання-передачі сільськогосподарської техніки та/або актів використання об`єкта оренди, на підтвердження дійсної кількості днів оренди позивачем надано не було, тому не можливо стверджувати, що оренда сільськогосподарської техніки за договором оренди № 0623-4 від 12.06.2023 року складала більше 29 діб.

Відповідач вважає, що до наданих позивачем доказів, а саме Актів наданих послуг №91 від 16 липня 2023 року, №92 від 17 липня 2023 року, №93 від 18 липня 2023 року необхідно ставитись критично, оскільки вони не відповідають критерію належності, допустимості та достовірності.

У період з липня 2023 року позивач жодного разу не складав та не реєстрував розрахунок коригування до вищевказаних податкових накладних та станом на 15.11.2024 року у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за договором оренди №0623-4 від 12.06.2023 року у розмірі 20227,20 грн.

Також відповідачем було зазначено суду, що з позовною заявою позивач звернувся 29.10.2024 року, тому до деяких позовних вимог щодо стягнення пені необхідно застосувати строк позовної давності.

Крім того, відповідач не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, інфляційних втрат та 3% річних за неналежне виконання умов договору.

Надаючи відповідь на відзив, позивачем було зазначено суду, що строк фактичної оренди кожного з комбайнів не перевищив загального строку їх перебування у орендаря впродовж 29 днів з 14 червня 2023 року по 13 липня 2023 року.

За поясненнями позивача, оскільки в платіжних інструкціях з оплати орендної плати відповідач не зазначав на підставі яких саме актів виконаних робіт та рахунків здійснюється оплата, то оплачені кошти зараховані в порядку календарного складання актів та виставлення рахунків.

Питання щодо реєстрації податкових накладних стосується відносин позивача стосується відносин у сфері справляння податків і зборів, та не впливає на спірні правовідносини.

Позивачем було зазначено, що договором встановлена відповідальність за кожен день прострочення платежу без обмеження будь-яким строком. Таким чином у період дії спірних правовідносин між сторонами перебіг строку позовної давності зупинено, відповідно доводи відповідача, щодо застосування наслідків спливу таких строків, також не можуть бути прийняті до уваги.

Надаючи заперечення, відповідачем було зазначено суду, що застосування в тексті господарського договору формулювання «за кожен день прострочення» не можна вважати встановленням іншого, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені).

За наданими додатковими поясненнями, позивачем було зазначено суду, що акти та рахунки були направлені позивачем відповідачу 21 липня 2023 року засобами електронного зв`язку - на електронну пошту suvorovadpdg@ukr.net. Вказані акти та рахунки були направлені та вказане свідчить, що відповідачем, не пізніше як 21 липня 2023 року були отримані спірні акти виконаних робіт та рахунки.

За наданими додатковими поясненнями, відповідачем було зазначено суду, що у платіжних інструкціях відповідача відсутнє посилання на акти, а вказано тільки посилання на Договір оренди № 0623-4, однак вказане не спростовує факту здійснення оплати в межах актів № 91 від 16.07.2023, №120 від 19.09.2023 року, №126 від 12.10.2023 року, №131 від 20.10.2023 року, №135 від 01.11.2023 року.

Станом на теперішній час, з урахуванням визначеного розміру орендної плати в актах та сплаченого розміру орендної плати, розмір заборгованості становить 20227,20 грн

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, заслухавши пояснення представників сторін, дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як з`ясовано судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРОС АГРО", як Орендодавцем, та Державним підприємством "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України", як Орендарем, 12 червня 2023 року було укладено Договір №0623-4 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем.

Матеріали справи містять Специфікацію від 12 червня 2023 року, яка є Додатком №1 до вказаного Договору оренди № 0623-4, за якою погоджено сторонами список техніки, яка передається за договором: комбайни CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 , CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

Як з`ясовано судом, за Актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 14 червня 2023 року було позивачем передано, а відповідачем прийнято техніку, відповідно до вказаної специфікації та 13 липня 2023 року вказана техніка була повернута Орендарем Орендодавцю, про що складено відповідний акт від 13 липня 2023 року.

Судом встановлено, що 16 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг №91 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , загальна вартість оренди цього комбайну склала 926918,40 грн з ПДВ, 17 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 92 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 ., загальна вартість оренди цього комбайну склала 886617,60 грн з ПДВ та 18 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 93 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 , загальна вартість оренди цього комбайну склала 564 211,20 грн з ПДВ.

На спростування доводів відповідача, суд зазначає, що вказані акти наданих послуг містять підпис представника та печатку Державного підприємства "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України", також суд зазначає, що вказані акти наданих послуг відображають оренду відповідного рухомого майна, яке було предметом Специфікації від 12 червня 2023 року, яка є Додатком № 1 до вказаного Договору оренди № 0623-4.

Отже, за наявними в матеріалах справи доказами, судом з`ясовано, що позивачем на користь відповідача були надані послуги у загальному розмірі 2377747,20 грн., що підтверджується Актом наданих послуг № 91 від 16 липня 2023р., Актом наданих послуг №92 від 17 липня 2023р. та Актом наданих послуг №93 від 18 липня 2023р., та такі встановлені судом обставини не спростовано з боку відповідача.

Судом встановлено та визнано сторонами, що відповідачем на користь позивача було здійснено проплати на суму 1350000,00 грн., про що свідчать платіжні інструкції № 3633 від 27.07.2023 на суму 350000,00 грн, №3716 від 19.09.2023 на суму 200000,00 грн, №3775 від 12.10.2023 на суму 100000,00 грн, №3781 від 18.10.2023 на суму 100000,00 грн, №3800 від 20.10.2023 на суму 100000,00 грн, №3818 від 21.10.2023 на суму 100000,00 грн, №3839 від 25.10.2023 на суму 100000,00 грн, №3850 від 31.10.2023 на суму 100000,00 грн, №3856 від 01.11.2023 на суму 200000,00 грн.

Судом прийнято до уваги доводи позивача та з`ясовано, що у вказаних платіжних інструкціях відсутнє посилання на акти або рахунки, та є посилання лише на укладений між сторонами договір, у зв`язку з чим, суд вважає, що позивачем правомірно зараховані ці сплачені кошти в порядку календарного складання актів та рахунків.

З урахуванням зазначеного, наразі, за Актом №91 та рахунком №116 від 16 липня 2023 року оплата проведена в повному обсязі, за Актом №92 та рахунком №118 від 17 липня 2023 року оплата проведена частково і залишок боргу становить 463536,00 грн. та за Актом №93 та рахунком №119 від 18 липня 2023 року борг в сумі 564211,20 грн не сплачено.

Отже, дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1027747,20 грн. - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 8.3. Договору оренди № 0623-4 передбачає, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем було здійснено нарахування пені та розмір пені становить 403688,14 грн.

Суд перевіривши розрахунок пені позивача, вважає його частково не вірним, в частині строку здійснення нарахування пені.

Суд зазначає, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Судом встановлено, що у даній справі встановлено, що умови договору, зокрема п. 8.3 не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Щодо застосування позовної давності до розрахунку пені, яка була заявлена відповідачем, суд зазначає, що відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Приймаючи до уваги, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому продовжено, позивачем не пропущено строк позовної давності у даній справі.

Крім того, щодо виникнення прострочення виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приймаючи до уваги, що умовами укладеного договору не визначено строк виконання зобов`язання, а також враховуючи, що позивачем на електронну адресу відповідача, що визначена останнім у договору, відповідні акти та рахунки було скеровано 21.07.2023р., з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, прострочення виконання зобов`язання відповідачем почалось з 28.07.2023р.

Отже, сума пені, які підлягає стягненню з відповідача становить 190110,84 грн., яка розрахована на суму боргу 463536,00 грн. за період з 28.07.2023р. по 28.01.2024р. та складає 85744,06 грн. та яка розрахована на суму боргу 564211,20 грн. за період з 28.07.2023р. по 28.01.2024р. та складає 104366,78 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 38910,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 78282,20 грн.

Суд, переривши розрахунок інфляційних втрат позивача, вважає такі розрахунки вірними, а вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 78282,20 грн. - правомірними.

Щодо розрахунку 3% річних, то суд зазначає, що позивачем не вірно було обраховано початок виникнення прострочення виконання зобов`язання відповідачем, у зв`язку з чим до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 38703,12 грн., розраховано за кожним актом починаючи з 28.07.2023р.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи усе вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для частково задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача боргу - 1027548627,70 грн., інфляційних втрат - 78282,20 грн., 3% річних - 38703,12 грн. та пені - 190110,84 грн.

Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу .

04 вересня 2024 року між позивачем та адвокатом Сологубом С.А. укладено договір про надання професійної правничої допомоги.

Додатковою угодою № 1 від 04 вересня 2024 року до вказаного договору про надання професійної правничої допомоги передбачений гонорар адвоката в розмірі 10 % від суми, стягнутої з боржника судовим рішенням(154 862,77 грн), але не менше 30000 грн за участь у розгляді справи судом першої інстанції.

На час подання цього позову, позивачем сплачено аванс за надання правничої допомоги в сумі 15000 грн.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Матеріали справи містять заперечення відповідача, за якими було зазначено суду, що витрати як в сумі 154862,77 грн. так в сумі 30000 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Витрачений адвокатом час на підготовку позовної заяви та іншої роботи є не співмірним визначену у договорі розміру гонорару (154862,77 грн), так як в матеріалах справі відсутні докази на підтвердження реальності витрат на таку суму.

Отже, заява позивача щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 154862,77 грн (10% від суми стягнення за судовим рішенням) не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співмірні із виконаною роботою в суді, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер. З огляду на все викладене відповідач вважає, що покладення судових витрат на відповідача є неправильним і несправедливим.

Разом з цим, суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 (провадження № 12-43гс22).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

З огляду на вищевикладене, суд вважає обґрунтованим, справедливим та співмірним часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 50000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, господарський суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу адвоката, у сумі 50000,00грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 16018,13грн. покладаються на відповідача.

Суд зазначає позивачу, що надлишково сплачений судовий збір у розмірі 4645,88 грн. буде повернуто судом після подання відповідного клопотання, оскільки позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 23229,42 грн., тоді як сума судового збору із застосування коефіцієнту 0.8% становить - 18583,54 грн.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Торос Агро" - задовольнити частково.

2.Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" (67462, Одеська обл., Роздільнянський район, с. Щербанка; код ЄДРПОУ 00449131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торос Агро" (04080, м.Київ, вул. Костянтинівська, буд. 73; код ЄДРПОУ 35669676) суму боргу у розмірі 1027747 (один мільйон двадцять сім тисяч сімсот сорок сім) грн. 20 коп., інфляційні втрати у розмірі 78282 (сімдесят вісім тисяч двісті вісімдесят дві) грн. 20 коп., 3% річних у розмірі 38703 (тридцять вісім тисяч сімсот три) грн. 12 коп., пеню у розмірі 190110 (сто дев`яносто тисяч сто десять) грн. 84 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 16018 (шістнадцять тисяч вісімнадцять) грн. 13 коп. та витрати по за надання правничої допомоги у розмірі 50000 (п`ятдесят тисяч) грн. 00 коп.

3.В іншій частині позову - відмовити.

Повне рішення складено 18 березня 2025 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т.Г. Д`яченко