Постанова від 12.06.2025 по справі 916/4822/24

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2025 року м. ОдесаСправа № 916/4822/24Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богатиря К.В.

суддів: Поліщук Л.В., Таран С.В.

секретар судового засідання Шаповал А.В.

за участю представників сторін у справі:

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» - адвокат Сологуб С.А.

Від Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» - адвокат Скибінська Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «ЩЕРБАНКА»

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025, суддя суду першої інстанції Д`яченко Т.Г., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 18.03.2025

по справі №916/4822/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро»

до відповідача Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» (стара назва - Державне підприємство «Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України»)

про стягнення 1 548 627,70 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України» (нова назва - Державне підприємство «ЩЕРБАНКА») про стягнення грошових коштів в сумі 1 548 627,70 грн, з яких 1 027 747,20 грн основний борг, 78 282,20 грн інфляційне збільшення, 403 688,14 грн пеня, 38 910,16 грн - 3% річних.

В обґрунтування поданого позову було зазначено суду, що відповідач в порушення умов Договору № 0623-4 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем не оплатив орендну плату в повному обсязі, у зв`язку з чим виникла основна заборгованість у сумі 1 027 747,20 грн.

Крім того, у зв`язку з простроченням виконання основного зобов`язання позивач нарахував пеню, інфляційні втрати та відсотки річних.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство ім. О.В. Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України» (нова назва - Державне підприємство «ЩЕРБАНКА») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» суму боргу у розмірі 1 027 747,20 грн, інфляційні втрати у розмірі 78 282,20 грн, 3% річних у розмірі 38 703,12 грн, пеню у розмірі 190 110,84 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 16 018,13 грн та витрати за надання правничої допомоги у розмірі 50 000,00 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Приймаючи рішення в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції вказав, що у даному випадку було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 027 747,20 грн - є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню судом.

Частково задовольняючи вимоги про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з помилковості наведеного позивачем розрахунку, оскільки було порушено шестимісячний строк нарахування пені.

Задовольняючи вимоги в частині стягнення інфляційних втрат, суд першої інстанції виходив з того, що наведений позивачем розрахунок є вірним та обгрунтованим.

Частково задовольняючи вимоги про стягнення відсотків річних, суд першої інстанції вказав, що позивачем не вірно було обраховано початок виникнення прострочення виконання зобов`язання.

Аргументи учасників справи.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24.

Відповідачем було зазначено суду, що за Актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 13 липня 2023 року Орендар передав, а Орендодавець прийняв техніку, відповідно до вказаної специфікації. Саме цей акт свідчить про повернення техніки з оренди та про припинення орендних правовідносин. За вищевказаними актами приймання передачі, сільськогосподарська техніка перебувала у користуванні Орендаря всього 29 днів.

Відповідач вказує, що до наданих позивачем доказів, а саме актів наданих послуг №91, від 16.07.2023, №92 від 17.07.2023, № 93 від 18.07.2023 необхідно ставитись критично, оскільки вони не відповідають критерію належності, допустимості та достовірності.

Апелянт вказує, що він здійснював оплату за оренду сільськогосподарськоїї техніки згідно наступних актів: №91 від 16.07.2023, №120 від 19.09.2023, №126 від 12.10.2023, №131 від 20.10.2023, №135 від 01.11.2023. Загальний розмір орендної плати за даними актами становить 1 370 227,20 грн.

Апелянт зазначає, що вищевказані акти надання послуг збереглися тільки в електронному вигляді і тому він не може надати дані докази в оригінали, оскільки вони були вилучені під час обшуку.

Крім того, апелянт зазначає, що позивачем були зареєстровані податкові накладні на загальну суму 1 370 227,20 грн. У період з липня 2023 року позивач жодного разу не складав та не реєстрував розрахунок коригування до вищевказаних податкових накладних.

Апелянт вказує, що станом на 15.11.2024 у відповідача наявна заборгованість перед позивачем за договором оренди №0623-4 від 12.06.2023 року у розмірі 20227,20 грн.

Апелянт також зазначає, що він не погоджується з наданим позивачем розрахунком пені, інфляційних втрат та 3%річних за неналежне виконання умов договору, оскільки вказаний розрахунок повинен бути зроблений виходячи із розміру заборгованості 20 227,20 грн.

Також відповідачем було зазначено суду, що з позовною заявою позивач звернувся 29.10.2024 року, тому до деяких позовних вимог щодо стягнення пені необхідно застосувати строк позовної давності.

Крім того, апелянт не погоджується із заявленим позивачем розміром витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлені вимоги не відповідають критерію розумності їхнього розміру та складності справи.

Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 в частині стягнення заборгованості у розмірі 1 548 627,70 та відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» надійшов відзив на апеляційну скаргу Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24.

Позивач зазначає, що в актах від 14 червня 2023 року та 13 липня 2023 року відображено лише факти передачі техніки (трьох одиниць) орендарю та факт її повернення орендодавцю відповідно. Фактичний термін використання кожного з комбайнів, та вартість такого використання відображена у актах наданих послуг.

Позивач вказує, що Акти наданих послуг № 91, № 92, № 93 погоджені сторонами та підписані відповідними керівниками юридичних осіб, містять відповідні печатки. Ці акти складені та підписані без будь-якого впливу на сторони, вони відображають фактичні обставини, які мали місце, не спотворюють цих обставин та не формують хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Тобто вказані акти є достовірними доказами.

Крім того, позивач зазначає, що дані акти надавались стороною позивача до суду першої інстанції в оригіналах. В ході судового засідання акти були досліджені судом, представник відповідача також ознайомлювався з ними. Будь-яких доводів чи доказів на спростування справжності цих актів чи достовірності викладеної в них інформації, сторона відповідача не надала

Позивач також вказує, що питання щодо реєстрації податкових накладних стосується відносин позивача у сфері справляння податків і зборів, та не впливає на спірні правовідносини. Крім того договір оренди не містить положень, які б ставили у залежність від реєстрації податкових накладних обов`язок орендаря своєчасно сплачувати орендну плату.

Позивач зазначає, що відповідач не заперечує свого обов`язку щодо сплати пені, інфляційних втрат та 3% річних, проте наводить альтернативний розрахунок, виходячи з іншого, аніж заявлено позивачем, розміру основного зобов`язання. Цей аргумент не може бути прийнятий до уваги, оскільки відповідач не спростував розміру основного зобов`язання.

Керуючись викладеним вище, позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17 березня 2025 року по справі №916/4822/24 та залишити вказане рішення без змін.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/4822/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Богатиря К.В., судді Поліщук Л.В., Таран С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2025.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №916/4822/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.04.2025 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/4822/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/4822/24.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.04.2025 апеляційну скаргу Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 залишено без руху; встановлено Державному підприємству «ЩЕРБАНКА строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 34 844,12 грн - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз`яснено апелянту, що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.

До Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у сумі 34 844,12 грн, таким чином недоліки апеляційної скарги були усунуті.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 21.05.2025; призначено справу №916/4822/24 до розгляду на 12.06.2025 о 11:00.

12.06.2025 у судовому засіданні прйняли участь представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» - адвокат Сологуб С.А. та представник Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» - адвокат Скибінська Є.С.

Фактичні обставини, встановлені судом.

12 червня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРОС АГРО", як Орендодавцем, та Державним підприємством "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України", як Орендарем, було укладено Договір №0623-4 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем.

Відповідно до п. 1.1. Договору, Орендодавець зобов`язується передати у зворотнє, строкове, платне користування сільськогосподарську техніку (об`єкт оренди), яке Орендар приймає на визначених в цьому договорі умовах для здійснення господарської діяльності.

Пунктом 2.1. Договору передбачено, що приймання-передачі майна здійснюється уповноваженими представниками сторін за актом приймання-передачі та засвідчується їх підписом.

Відповідно до п. 2.2. Договору, об`єкт оренди надається орендарю разом з обслуговуючим персоналом (механізатори орендодавця).

Відповідно до п. 3.1. Договору, строк оренди встановлюється з моменту приймання-передачі майна за актом та діє до 31 грудня 2023 року.

Відповідно до п. 3.2. Договору орендар вправі достроково до закінчення строку оренди повернути майно орендодавцю з оренди, про що письмово повідомляє орендодавця. В такому разі строк оренди становить з моменту приймання-передачі майна до моменту його фактичного повернення орендодавцю.

Відповідно до п. 4.1. Договору орендна плата за договором становить загальну вартість наданих послуг оренди та розраховується у актах використання об`єкта оренди до цього договору, які з моменту підписання є невід`ємною його частиною.

Пунктом 4.2. Договору встановлено, що оплату за користування технікою здійснюється орендарем на поточний рахунок орендодавця, зазначений у даному договору, у розмірі, зазначеному в актах використання об`єкта оренди. Отримання від орендодавця відповідного рахунку (рахунку-фактури, інвойсу, іншого документа до сплати тощо) не є обов`язковою передумовою здійснення орендної плати за договором.

Відповідно до підпункту «В» пункту 6.1. Договору орендар зобов`язується вносити плату за користування майном на умовах та в строки, передбачені даним договором.

Пунктом 7.1. Договору передбачено, що після закінчення строку оренди Орендар зобов`язаний повернути орендодавцю майно, що орендується, протягом трьох робочих днів з моменту закнічення строку оренди за актом передачі-приймання.

Пункт 8.3. Договору передбачає, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 9.5. Договору встановлено, що договір, рахунки та інші пов`язані з даним договором документи, а також листування за ним, передані однією із сторін іншій за допомогою електронного або факсимільного зв`язку, мають юридичну чинність до заміни їх оригіналами цих документів.

Згідно специфікації від 12 червня 2023 року, яка є Додатком № 1 до вказаного Договору оренди № 0623-4, сторони погодили список техніки, яка передається за договором, комбайни:

- CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 ,

- CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 ,

- CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

14 червня 2023 року сторони підписали Атк приймання-передачі сільськогосподарської техніки до договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом (водієм) від 12 червня 2023 року №0623-4, відповідного до якого орендодавець передав, а орендар прийняв транспортні засоби:

- комбайн CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 ,

- комбайн CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 ,

- комбайн CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

Акти підписані сторонами без зауважень на скріплено їх печатками.

13 липня 2023 року сторони підписали Акт приймання-передачі сільськогосподарської техніки до договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом (водієм) від 12 червня 2023 року №0623-4, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв транспортні засоби:

- комбайн CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 ,

- комбайн CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 ,

- комбайн CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

Акти підписані сторонами без зауважень на скріплено їх печатками.

В матеріалах справи також містяться Акти надання послуг до Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом (водієм) №0623-4:

- №93 від 18 липня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 , період оренди 14 діб, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 470 176,00 грн, сума з ПДВ 564 211,20 грн;

- №92 від 17 липня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 , період оренди 22 доби, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 738 848,00 грн, сума з ПДВ 886 617,60 грн;

- №91 від 16 липня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , період оренди 23 доби, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 772 432,00 грн, сума з ПДВ 926 918,40 грн.

Дані Акти надання послуг підписані сторонами договору без зауважень та скріплені їх печатками.

Крім того до даних Актів надання послуг позивач виставив відповідачу наступні рахунки:

- №116 від 16 липня 2023 року на оплату 926 918,40 грн;

- №118 від 17 липня 2023 року на оплату 886 617,60 грн;

- №119 від 18 липня 2023 року на оплату 564 211,20 грн.

Відповідно до наявних в матеріалах справи скрін-шотах переписки електронною поштою вбачається, що 21 липня 2023 року позивач направив на електронну адресу відповідача, яка зазначена в Договорі (suvorovadpdg@ukr.net), Акти надання послуг №91, 92, 93 та рахунки №116, №118, №119.

У відповідь на даний лист, відповідач листом від 21.07.2023 повідомив адресу відділення Нової пошти для направлення оригіналів документів - «Нова Пошта 1, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с. Щербанка, 05083112061, Шпігель Тетяна Миколаївна».

Крім того, в матеріалах справи містяться докази направлення Товариством з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» на адресу «Нова Пошта 1, Одеська обл., Роздільнянський р-н, с. Щербанка, 05083112061, Шпігель Тетяна Миколаївна» документів, за посиланням позивача - оригіналів Актів надання послуг №91, 92, 93 та рахунків №116, №118, №119.

Відповідач, як замовник, здійснив наступні оплати за оренду сільськогосподарської техніки згідно Договору №0623-4 вiд 12 червня 2023 року:

- платіжна інструкція № 3633 від 27.07.2023 на суму 350 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3716 від 19.09.2023 на суму 200 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3775 від 12.10.2023 на суму 100 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3781 від 18.10.2023 на суму 100 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3800 від 20.10.2023 на суму 100 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3818 від 21.10.2023 на суму 100 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3839 від 25.10.2023 на суму 100 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3850 від 31.10.2023 на суму 100 000,00 грн;

- платіжна інструкція №3856 від 01.11.2023 на суму 200 000,00 грн.

04 вересня 2024 року позивачем на адресу Державного підприємства "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" направлено вимогу про сплату боргу за Договором оренди №0623-4, зокрема, основну заборгованість у сумі 1 027 747,20 грн, пеню у сумі 239 284,77 грн, інфляційне збільшення у сумі 56 676,85 грн та 3% річних у сумі 25 200,00 грн.

Дана вимога була отримана відповідачем 10.09.2025.

В свою чергу, відповідачем до суду першої інстанції були надані Акти надання послуг до Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажом (водієм) №0623-4:

- №91 від 16 липня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , період оренди 9 діб, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 302 256,00 грн, сума з ПДВ 362 707,20 грн;

- №120 від 19 вересня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , період оренди 5 діб, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 167 920,00 грн, сума з ПДВ 201 504,00 грн;

- №126 від 12 жовтня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , період оренди 9 діб, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 302 256,00 грн, сума з ПДВ 362 707,20 грн;

- №131 від 20 жовтня 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 , період оренди 7 діб, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 235 088,00 грн, сума з ПДВ 282 105,60 грн;

- №135 від 01 листопада 2023 року, найменування послуг - оренда техніки (з екіпажем) комбайн CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 , період оренди 4 доби, ціна за добу 33 584,00 грн за добу, сума без ПДВ 134 336,00 грн, сума з ПДВ 161 203,20 грн.

Дані акти не містять ні підписів, ні відбитків печаток жодної зі сторін договору.

Крім того, відповідач надав зареєстровані позивачем податкові накладні, а саме:

- №1 від 01.11.20223 на суму 161 203,20 грн;

- №2 від 12.10.2023 на суму 362 707,20 грн;

- №3 від 19.09.2023 на суму 201 504,00 грн;

- №7 від 16.07.2023 на суму 362 707,20 грн;

- №8 від 20.102.203 на суму 282 105,60 грн.

В матеріалах справи також міститься ухвала Печерського районного суду міста Києва від 26.02.2024 по справі №757/8644/24-к, якою надано дозвіл на проведення обшуку за місцем фактичного здійснення господарської діяльності ДП "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" та протокол обшуку від 19.03.2024.

Мотивувальна частина.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено вище, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРОС АГРО", як Орендодавцем, та Державним підприємством "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України", як Орендарем, 12 червня 2023 року було укладено Договір №0623-4 оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем.

Матеріали справи містять Специфікацію від 12 червня 2023 року, яка є Додатком №1 до вказаного Договору оренди № 0623-4, за якою погоджено сторонами список техніки, яка передається за договором: комбайни CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 , CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо.

Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує.

Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Відповідно до ст. 805 ЦК України управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Екіпаж транспортного засобу зобов`язаний відмовитися від виконання розпоряджень наймача, якщо вони суперечать умовам договору найму, умовам використання транспортного засобу, а також якщо вони можуть бути небезпечними для екіпажу, транспортного засобу, прав інших осіб.

Законом можуть встановлюватися також інші особливості договору найму транспортного засобу з екіпажем.

Як встановлено з матеріалів справи, за Актом приймання-передачі сільськогосподарської техніки від 14 червня 2023 року було позивачем передано, а відповідачем прийнято техніку, а саме комбайни CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 , CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 .

В свою чергу, 13 липня 2023 року вказана техніка була повернута Орендарем Орендодавцю, про що складено відповідний акт від 13 липня 2023 року.

Таким чином, сільськогосподарська техніка перебувала у користуванні Орендаря всього 29 днів. Дані обставини не оспорюються сторонами договору.

16 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг №91 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2005 р. держ.номер НОМЕР_1 , загальна вартість оренди цього комбайну склала 926 918,40 грн з ПДВ.

17 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 92 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2006 р. держ.номер НОМЕР_2 ., загальна вартість оренди цього комбайну склала 886 617,60 грн з ПДВ.

18 липня 2023 року сторони підписали Акт наданих послуг № 93 щодо оренди комбайна CLAAS LEXION 580 2008 р. держ.номер НОМЕР_3 , загальна вартість оренди цього комбайну склала 564 211,20 грн з ПДВ.

Вказані акти наданих послуг містять підпис представників та печатки Державного підприємства "Дослідне господарство ім.О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРОС АГРО".

Крім того, Господарським судом Одеської області у судовому засіданні 23.12.2024 були оглянуті оригінали Актів наданих послуг №91 від 16.07.2023, №92 від 17.07.2023 та №93 від 18.07.2023.

В той же час, надані відповідачем акти №91 від 16.07.2023, №120 від 19.09.2023, №126 від 12.10.2023, №131 від 20.10.2023, №135 від 01.11.2023, не підписані жодною зі сторін.

В свою чергу, посилання апелянта на те, що оригінали відповідних акти були вилучені під час обшуку, неможливо встановити, оскільки перелік майна/документів, які були вилучені під час обшуку, написано в наданій суду копії протоколу обшуку нерозбірливо та фактично такий перелік неможливо прочитати.

Крім того, апелянт жодним чином не спростовував справжність наданих позивачем Актів.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить до висновку, що надані позивачем Акти наданих послуг №91 від 16.07.2023, №92 від 17.07.2023 та №93 від 18.07.2023 є належними та допустимими доказами, тоді як надані відповідачем не підписані Акти не можуть прийматися до уваги.

Отже, за наявними в матеріалах справи доказами, колегією суддів встановлено, що позивачем на користь відповідача були надані послуги у загальному розмірі 2 377 747,20 грн., що підтверджується Актом наданих послуг № 91 від 16 липня 2023 року, Актом наданих послуг №92 від 17 липня 2023 року та Актом наданих послуг №93 від 18 липня 2023 року, та такі встановлені судом обставини не спростовано з боку відповідача.

В той же час, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що позивачем на виконання умов Договору було зареєстровані податкові накладні на загальну суму 1 370 227,20 грн, а не на суму 2 377 747,20 грн, оскільки ці обставини стосуються факту дотримання позивачем норм податкового законодавства та не відносяться до предмету доказування у даній справі.

Колегією суддів встановлено та визнано сторонами, що відповідачем на користь позивача було здійснено проплати на суму 1 350 000,00 грн, про що свідчать платіжні інструкції № 3633 від 27.07.2023 на суму 350 000,00 грн, №3716 від 19.09.2023 на суму 200 000,00 грн, №3775 від 12.10.2023 на суму 100 000,00 грн, №3781 від 18.10.2023 на суму 100 000,00 грн, №3800 від 20.10.2023 на суму 100 000,00 грн, №3818 від 21.10.2023 на суму 100 000,00 грн, №3839 від 25.10.2023 на суму 100 000,00 грн, №3850 від 31.10.2023 на суму 100 000,00 грн, №3856 від 01.11.2023 на суму 200 000,00 грн.

У вказаних платіжних інструкціях відсутнє посилання на акти або рахунки, та є посилання лише на укладений між сторонами договір, у зв`язку з чим позивачем правомірно зараховані ці сплачені кошти в порядку календарного складання актів та рахунків.

Таким чином, дослідивши обставини спору, судом першої інстнації було вірно встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в розмірі 1 027 747,20 грн є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст. 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції.

Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пункт 8.3. Договору оренди № 0623-4 передбачає, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем було здійснено нарахування пені та розмір пені становить 403 688,14 грн.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені позивача, погоджуєтьсяз висновком суду першої інстанції про те, що він є частково не вірним, в частині строку здійснення нарахування пені.

Колегія суддів зазначає, що на практиці необхідно розмежовувати механізм (формулу) обчислення пені, який характеризує таку її ознаку, як нарахування за кожен день прострочення (поденне нарахування), та строк нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені), який регулює ч. 6 ст. 232 ГК України. Формулювання, яке містить ч. 3 ст. 549 ЦК України та кореспондуючі їй норми інших нормативних актів, у тому числі умови договору (у разі відображення, зазначення сторонами подібного в договорі), лише вирізняють (ідентифікують) пеню серед неустойки (інших штрафних санкцій) та визначають механізм (формулу) її обчислення, однак жодним чином не стосуються питання щодо граничного строку, за який може бути нарахована пеня.

Якщо умовами укладеного договору сторони передбачили більш тривалий, ніж визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо), то їх нарахування не припиняється за період прострочення зобов`язання понад шість місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконано, а застосуванню підлягає саме строк, установлений договором

У разі відсутності подібних умов у договорі (використання / зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

У даній справі встановлено, що умови договору, зокрема п. 8.3 не містять будь-яких додаткових застережень (зокрема, «до повного виконання зобов`язання», «до повної сплати заборгованості», «до повного погашення боргу» тощо), які свідчили б про визначення в них іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, тому пеня за прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором має нараховуватися за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Щодо застосування позовної давності до розрахунку пені, яка була заявлена відповідачем, колегія суддів зазначає, що відповідно до Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Приймаючи до уваги, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, ЗУ "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який в подальшому продовжено, позивачем не пропущено строк позовної давності у даній справі.

Крім того, щодо виникнення прострочення виконання зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приймаючи до уваги, що умовами укладеного договору не визначено строк виконання зобов`язання, а також враховуючи, що позивачем на електронну адресу відповідача, що визначена останнім у договору, відповідні акти та рахунки було скеровано 21.07.2023, з урахуванням приписів ст. 530 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції вірно встановив прострочення виконання зобов`язання відповідачем почалось з 28.07.2023.

Таким чином, судом першої інстанції було вірно встановлено, що загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача становить 190 110,84 грн., яка розрахована на суму боргу 463 536,00 грн. за період з 28.07.2023 по 28.01.2024 та складає 85 744,06 грн, яка розрахована на суму боргу 564 211,20 грн за період з 28.07.2023 по 28.01.2024 та складає 104 366,78 грн.

Щодо вимог про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 38 910,16 грн. та інфляційні втрати у розмірі 78 282,20 грн.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий розрахунок є обгрунтованим та арифметично вірним, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 78 282,20 грн є правомірними.

Щодо розрахунку 3% річних, то колегія суддів зазначає, що позивачем не вірно було обраховано початок виникнення прострочення виконання зобов`язання відповідачем, у зв`язку з чим до стягнення підлягають 3% річних у розмірі 38 703,12 грн, розраховані за кожним актом, починаючи з 28.07.2023.

З огляду на викладене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для частково задоволення позовних вимог зі стягненням з відповідача боргу - 1 027 747,20 грн, інфляційних втрат - 78 282,20 грн, 3% річних - 38 703,12 грн та пені - 190 110,84 грн.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з приписами ч. 2 ст. 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Статтею 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

В ч. 4-7 ст. 129 ГПК України передбачено інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку. Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

На підтвердження судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано до Господарського суду Одеської області:

1) Копію Договору №04-09/24 про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2024, укладено між адвокатом Сологубом Сергієм Анатолійовичем та Товаристовм з обмеженою відповідальністю «Торос Агро».

Відповідно до п. 1.1. Договору, адвокат бере на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, предбачених цим договором, а Клієнт зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що оплата за цим Договором здійснюється на підставі Додаткових угод.

Відповідно до п. 4.2. Договору, сума, зазначена у п. 4.1. цього Договору є гонораром Адвоката та поверненню не підлягає.

2) Копію Додаткової угоди №1 від 04.09.2024 до Договору про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2024.

Пунктом 1 даної Додаткової угоди встановлено, що Адвокат зобов`язується за замовленням Клієнта, представляти інтереси ТОВ «Торос Агро» в Господарському суді Одеської області щодо підготовки, подання та розгляду позову ТОВ «Торос Агро» до Державного підприємства «Дослідне господарство ім. О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України» про стягнення заборгованості Договором оренди № 0623-4 від 12 червня 2023 року.

Пунктом 2 Додаткової угоди передбачено, що вартість послуг, що надаються (гонорар) становить 10 % від суми, стягнутої з боржника судовим рішенням, але не менше 30 000 грн за участь у розгляді справи судом першої інстанції.

Пунктом 3 даної Додаткової угоди встановлено, що оплата послуг Адвоката за цим Договором здійснюється наступним чином:

Клієнт, після підписання цієї Додаткової угоди, перераховує Адвокату аванс в сумі 15 000,00 грн на підставі рахунку, виставленого Адвокатом, в триденний строк з дня виставлення рахунку.

Адвокат вважається таким, що виконав свої обов`язки за цією Додатковою угодою в повному обсязі після прийняття рішення судом першої інстанції.

Остаточну суму гонорару за цією Додатковою угодою Клієнт сплачує після прийняття судом першої інстанції рішенням за позовом, на підставі Акту приймання-передачі наданих послуг та рахунку виставленого Адвокатом, протягом 3 (трьох) робочих днів з дня підписання такого акту. За домовленістю сторін Клієнт може здійснювати оплату гонорару Адвоката до прийняття судом рішення по справі.

Додаткова оплата може бути сплачена Клієнтом Адвокату за окремим рахунком, згідно замовлених Клієнтом додаткових послуг або залученням для Клієнта Адвокатом необхідних для виконання доручення або завдання підрядників, виконавців (як фізичних гак і юридичних осіб).

У випадку несвоєчасної оплати Клієнтом послуг, Адвокат має право призупинити або скасувати їх надання до оплати простроченої суми, та/або розірвати даний Договір в односторонньому порядку, попередньо повідомивши Клієнта.

Клієнт зобов`язаний підписати надані Адвокатом Акти приймання-передачі наданих послуг та завірити їх печаткою або надати мотивовану письмову відмову від його підписання протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Актів. Мотивованою відмовою в контексті цього пункту вважатиметься відмова Клієнта від підписання Акту на підставі неотримання Послуг. У випадку ненадання Адвокату вмотивованої відмови від підписання Актів протягом 7 (семи) робочих днів з моменту отримання Акту, послуги, надані Адвокатом, вважаються наданими якісно, в повному обсязі та такі, що відповідають вимогам Клієнта і прийнятими Клієнтом.

3) Копію Акту надання послуг №10 від 28.10.2024, відповідного до якого Адвокат надав Клієнту наступні послуги: «Підготовка подання позову ТОВ «Торос Агро» до Господарського суду Одеської області щодо стягнення заборгованості за Договором оренди №0623-4 від 12 червня 2023 року з Державного підприємства «Дослідне господарство ім. О.В.Суворова Інституту сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України», вартістю 15 000,00 грн.

4) Копію Рахунку на оплату №10 від 28.10.2024 на суму 15 000,00 грн, які є авансом за участь у розгляді справи судом першої інстанції.

5) Квитанція №6326-2706-7749-7284 від 28.10.2024, відповідно до якої ТОВ «Торос Агро» оплатило на рахунок Сологуба Сергія Анатолійовича 15 000,00 грн згідно рахунку №10 від 28.102.2024.

6) Ордер Серія АН№1544837 від 29.10.2024, яким уповноважено адвоката Сологуба Сергія Анатолійовича надавати правничу допомогу Товариству з обмеженою відповідальністю «Торос Агро» на підставі Договору №04-09/24 про надання професійної правничої допомоги від 04.09.2024 у Господарському суді Одеської області.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19).

Матеріали справи містять заперечення відповідача, за якими було зазначено суду першої інстанції, що витрати як в сумі 154862,77 грн. так в сумі 30000 грн. є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді не вимагала значного обсягу юридичної й технічної роботи, адже зазначена справа не є складною, у мережі Інтернет міститься велика кількість практики з аналогічних спорів; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалося), не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру.

Відповідач вказав, що заява позивача щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу в частині стягнення 154862,77 грн (10% від суми стягнення за судовим рішенням) не відповідає критерію розумності, такі витрати не мають характеру необхідних, не співмірні із виконаною роботою в суді, а їх відшкодування за відсутності достатнього обґрунтування з огляду на обставини цієї справи матиме надмірний характер. З огляду на все викладене відповідач вважає, що покладення судових витрат на відповідача є неправильним і несправедливим.

Разом з цим, колегія суддів зазначає, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), пункт 7.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі №911/3312/21 (провадження № 12-43гс22).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частина 4 ст. 126 ГПК України встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Наразі обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (пункт 112 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22).

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат (пункт 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року №922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (пункт 119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (пункт 120 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Висновки, аналогічні відображеним вище, раніше були викладені і в постановах Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

За таких обставин, враховуючи подане відповідачем клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, їх співмірності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню із відповідача на користь позивача.

В свою чергу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстнації про те, що обґрунтованим, справедливим та співмірним є часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Як встановлено вище, доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Висновки апеляційного господарського суду.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.

За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги на апелянта.

Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «ЩЕРБАНКА» на рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області від 17.03.2025 по справі №916/4822/24 - залишити без змін.

Витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 19.06.2025.

Головуючий К.В. Богатир

Судді: Л.В. Поліщук

С.В. Таран