Рішення

від 13.03.2025 по справі 918/60/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" березня 2025 р. м. РівнеСправа № 918/60/22(918/23/25)

Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюка А.М., за участю секретаря судового засідання Оліфер С.М., розглянувши матеріали справи

за позовом ліквідатора арбітражного керуючого Саутенка Сергія Олеговича

до відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство "Городецьке" Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України"

про стягнення грошових коштів у розмірі 3 510 000,00 грн

в межах справи

за заявою Приватного акціонерного товариства "Харківський комбікормовий завод"

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Активс"

про банкрутство

в засіданні приймали участь:

від позивача: Саутенко С.О. (в режимі ВКЗ)

від відповідача: Троянчук Д.М.

ВСТАНОВИВ:

Ліквідатор арбітражний керуючий Саутенко Сергій Олегович звернувся до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до відповідача Державного підприємства "Дослідне господарство "Городецьке" Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України" про стягнення грошових коштів у розмірі 3 510 000,00 грн за Договором № 28/12/2020 від 28.12.2020.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, арбітражний керуючий - ліквідатор ТОВ "Вест Активс" зазначає, що йому стало відомо, що ТОВ "Вест Активс" (надалі - позивач) було перераховано на користь ДП "ДГ "Городецьке" ІСГ Полісся НААН" (надалі - відповідач) грошові кошти у розмірі 3 510 000,00 грн, що підтверджується наступними платіжними інструкціями: № 5063 від 29.12.2020 на суму 210 000,00 грн; № 5066 від 30.12.2020 на суму 300 000,00 грн; № 5073 від 05.01.2021 на суму 940 000,00 грн; № 5074 від 05.01.2021 на суму 950 000,00 грн; № 5075 від 05.01.2021 на суму 1 110 000,00 грн. Призначення платежу "Надання поворотної фінансової допомоги зг. договору № 28/12/2020 від 28.12.2020. Без ПДВ".

Проте, Договір № 28/12/2020 від 28.12.2020 між позивачем та відповідачем укладено не було, грошові кошти дотепер не повернуто.

Отже, арбітражний керуючий вказує, що станом на сьогодні, вказані кошти утримуються ДП "ДГ "Городецьке" ІСГ Полісся НААН" без будь-якої правової підстави. що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.01.2025 справу № 918/60/22 (918/23/25) передано на розгляд судді Горплюку А.М. на підставі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства з мотивів перебування у провадженні судді справи №918/60/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Активс".

При цьому, суд враховує, що в провадженні Господарського суду Рівненської області знаходиться справа № 918/60/22 (суддя Горплюк А.М.) за заявою Приватного акціонерного товариства "Харківський комбікормовий завод" до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Активс" про банкрутство.

Ухвалою суду від 20.01.2025 позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом сплати судового збору в розмірі 42 120,00 грн.

29.01.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору в розмірі 42 120,00 грн.

Ухвалою суду від 31.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у змішаній (паперовій та електронній) формі, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 18.02.2025.

Ухвалою суду від 18.02.2025 судове засідання відкладено на 13.03.2025.

24.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності.

28.02.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшли заперечення на заяву про застосування строків позовної давності.

05.03.2025 через підсистему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у Слідчого відділу Управління СБ України в Рівненській області копію Договору № 28/12/2020 від 28.12.2020.

В судовому засіданні 13.0.2025 розглядалось клопотання про витребування.

Так, представник відповідача підтримав подане клопотання та просив його задоволити. Позивач щодо розгляду поданого клопотання поклався на розсуд суду.

Суд, без виходу до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про витребування. При цьому, суд керувався наступним.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

За приписами ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Так, у поданому клопотанні представник відповідача зазначає, що відповідач не може надати Договір № 28/12/2020 від 28.12.2020, оскільки він був вилучений разом з усіма фінансово - господарськими документами згідно ухвали слідчого судді від 11.06.2021 в справі № 569/20480/20 та протоколу обшуку від 17.06.2021.

Частиною 2 статті 81 ГПК України передбачено, що у клопотанні про витребування судом доказів повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Однак, всупереч вимогам п. 4 ч. 2 ст. 81 ГПК України у клопотанні про витребування судом доказів не зазначено заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, не надано доказів вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу.

Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення поданого клопотання.

Крім того, в судовому засіданні 13.03.2025 представник відповідача заявив усне клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні для надання можливості подати відповідне клопотання до Слідчого відділу Управління служби безпеки України в Рівненській області.

Суд, без виходу до нарадчої кімнати, ухвалив відмовити в задоволенні заявленого клопотання. При цьому, суд керувався наступним.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

У відповідності до п. 4 ч. 2 ст. 202 ГПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, зокрема, необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.

Господарський суд зазначає, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України" суд неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними.

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Варто зазначити, що сторонам у справі надавалось достатньо часу для подачі пояснень та клопотань, учасники мали можливість подати відповідні запити про надання інформації, у зв`язку з чим суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заявленого клопотання.

В судовому засіданні 13.03.2025 арбітражний керуючий заявлені позовні вимоги підтримав, просив задоволити повністю. Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Згідно ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Отже, враховуючи забезпечення принципу змагальності та рівності сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації своїх процесуальних прав, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Щодо розгляду даного спору в межах справи про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Активс", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю Кодексу України з процедур банкрутства, який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.

Положення пункту 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України та ст. 7 КУзПБ застосовуються незалежно від суб`єктного складу сторін лише у тому випадку, коли майнові вимоги пред`являються саме до особи (боржника), яка перебуває в процедурі банкрутства.

Обґрунтовуючи необхідність звернення до суду з позовом арбітражний керуючий вказує, що у наявній спірній ситуації щодо стягнення грошових коштів на користь боржника у відношенні якого відкрито справу про банкрутство № 918/60/22 та винесено постанову від 05.09.2023 про банкрутство та введено ліквідаційну процедуру, відтак позовна заява подається до суду арбітражним керуючим, ліквідатором ТОВ "Вест Активс" з метою стягнення заборгованості на користь боржника та задля виконання повного обсягу ліквідаційних заходів, визначених як нормами Кодексу України з процедур банкрутства, так і загальними нормами цивільного та господарського законодавства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного.

У період з 29.12.2020 по 05.01.2021 Товариство з обмежено відповідальністю "Вест Активс" перерахувало на рахунок Державного підприємства "Дослідне господарство "Городецьке" Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України грошові кошти в загальному розмірі 3 510 000,00 грн згідно платіжних інструкцій кредитового переказу коштів, а саме: № 5063 від 29.12.2020 на суму 210 000,00 грн; № 5066 від 30.12.2020 на суму 300 000,00 грн; № 5073 від 05.01.2021 на суму 940 000,00 грн; № 5074 від 05.01.2021 на суму 950 000,00 грн; № 5075 від 05.01.2021 на суму 1 110 000,00 грн.

Судом враховується, що у всіх платіжних інструкціях вказано призначення платежу "Надання поворотної фінансової допомоги зг. договору № 28/12/2020 від 28.12.2020 р. Без ПДВ".

Проте, як зазначає арбітражний керуючий, договір № 28/12/2020 від 28.12.2020 між позивачем та відповідачем укладено не було, грошові кошти дотепер не повернуто.

У зв`язку відсутністю правової підстави на перерахування зазначених коштів, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів в розмірі 3 510 000,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами частини 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали (подібний висновок викладений в постанові Верховного суду від 15.03.2023 у справі № 394/893/20).

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

При цьому, стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Такі засоби, а саме у вигляді претензії, застосовувалися, проте не були задоволені Відповідачем.

В даному випадку ні позивачем ні відповідачем не надано належним чином завіреної копії укладеного Договору.

Крім того, судом встановлено, що в межах кримінального провадження № 4202010000000106 від 27.07.2020 вилучались бухгалтерські документи, в тому числі, щодо діяльності ТОВ "Вест Активс", проте Протоколи обшуку від 17.06.2021 (які містяться в матеріалах справи № 98/60/22 про банкрутство ТОВ "Вест Активс" та які долучено представником відповідача до даної справи) не містять інформації про вилучення Договору № 28/12/2020 від 28.12.2020.

Cуд також враховує, що ухвалою Господарського суду Рівненської області у справі № 918/60/22 від 14.10.2024, зобов`язано Слідчий відділ Управління служби безпеки України в Рівненській області у найкоротший строк передати арбітражному керуючому, ліквідатору Саутенко Сергію Олеговичу документацію та майно банкрута, що було вилучено 17.06.2021 в ході проведення обшуку слідчим відділом УСБУ в Рівненській області (відповідно до описів вилученого майна та документів в ході обшуку 17.06.2021).

Проте, як пояснив арбітражний керуючий в судовому засіданні 13.03.2025 Договору № 28/12/2020 від 28.12.2020 вилучено та повернуто не було.

Таким чином, суд приходить до висновку, що грошові кошти були набуті відповідачем за рахунок позивача, а правової підстави для набуття або збереження даних коштів у відповідача немає, договір між сторонами не укладався.

Враховуючи вищевказане, грошові кошти у сумі 3 510 000,00 грн перераховані на рахунок Державного підприємства "Дослідне лісове господарство "Городецьке" Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України" є власністю ТОВ "Вест Активс", правові підстави для набуття зазначених грошових коштів у відповідача відсутні.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц).

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Відтак, суд враховує, що сторонами не надано до матеріалів справи належним чином оформлений доказ - Договір № 28/12/2020 від 28.12.2020, який мав би бути укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вест Активс" та Державного підприємства "Дослідне лісове господарство "Городецьке" Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України", на підставі якого можливо було б встановити правові підстави та суму поворотної фінансової допомоги, надання якої ймовірно обумовили сторони договору.

Крім того, відповідачем не надано жодного іншого доказу на підтвердження дійсності укладення Договору, його виконання чи відомостей які б безпосередньо підтвердили надання фінансової допомоги на іншій правовій підставі.

Матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження існування між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача виник обов`язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів в сумі 3 510 000,00 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована та підлягає до задоволення в повному обсязі.

Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Так, обґрунтовуючи заяву представник відповідача вказує, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню загальна позовна давність тривалістю три роки, перебіг якої, відповідно до частини 1 статті 261 ЦК починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Представник відповідача зазначає, що в даній справі слід виходити з того, що ТОВ "Вест Активс" перераховувало кошти в безготівковому порядку, тому позивач міг дізнатися про порушення своїх прав (безпідставне перерахування коштів) з моменту такого перерахунку. З позовом про стягнення грошових коштів позивач звернувся лише в січні 2025 року.

Таким чином, позивачем пропущений строк позовної даності на звернення до суду з позовом про стягнення грошових коштів, перерахованих ним згідно платіжних інструкцій за період з 29.12.2020 по 05.01.2021.

Відтак, просить застосувати позовну давність, яка є підставою для відмови у позові.

В свою чергу, арбітражний керуючий подав заперечення на заяву про застосування строків позовної давності, в якій вказує, що перерахування грошових коштів здійснювалися в грудні 2020 року та січні 2021 року. Таким чином, днем порушення прав ТОВ "Вест Активс" є дата безпідставного перерахування грошових коштів на рахунок ДП "ДГ "Городецьке" ІСГ Полісся НААН".

Проте, строк позовної давності був зупиненим з 12.03.2020 по 30.06.2023 та не враховується при обчисленні строку звернення до суду з позовною заявою. Враховуючи, що закінчення строку для пред`явлення позовних вимог до боржника припадає на період дій карантину в країні, на який всі строки позовної давності були призупинені з 12.03.2020 по 30.06.2023, то вважає, що строк для пред`явлення претензій до боржника в даному випадку не враховується, а є діючим на момент складання та подання до суду даної позовної заяви.

Також арбітражний керуючий зазначає, що на період дії воєнного стану строк позовної давності зупинений з 24.02.2022 та триває досі.

Відтак, арбітражний керуючий, ліквідатор ТОВ "Вест Активс" Саутенко С.О. просить відмовити у задоволенні заяви ДП "ДГ "Городецьке" ІСГ Полісся НААН" про застосування строків позовної давності.

Розглянувши подане представником відповідача клопотання про застосування строків позовної давності та заперечення арбітражного керуючого, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статтей 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 3 ст. 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із відповідними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 до 22.05.2020 установлено на всій території України карантин.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та було відмінено лише з 24 год. 00 хв. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Законом України від 30.03.2020 №540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Вказаний закон набрав чинності 02.04.2020.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строк, визначений статтею 258 ЦК України, був продовжений.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування до статей 256, 257, 258, п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України (у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-ІХ), викладені у постановах від 06.05.2021 у справі № 903/323/20, від 07.11.2023 у справі № 910/5188/22.

Отже, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" передбачав, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена ст.ст. 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до постанови №211, тобто 12.03.2020.

Відтак, у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.01.2024 року у справі № 904/3153/22(904/4344/22).

З огляду на норми статей 256, 257, 258, п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, виникнення права на позов з 30.12.2020 (наступний день після перерахування грошових коштів відповідачу), перебіг трирічного строку позовної давності мав би розпочатися 01.07.2023 (після відміни карантину 30.06.2023).

24.02.2022 Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб; в подальшому воєнний стан продовжувався і триває до теперішнього часу.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого наступного змісту - "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року 2102-№IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.".

Таким чином, враховуючи те, що загальнодержавний карантин був запроваджений з 12.03.2020 та тривав до 30.06.2023, водночас, з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 14.01.2025 (дата надходження позовної заяви до суду) діяв на усій території України, суд, беручи до уваги продовження встановленого законом строку позовної давності на період дії карантину та на весь час дії воєнного стану, приходить до висновку, що позивач звернувся з вимогами до суду в межах строку позовної давності у зв`язку з чим в задоволенні заяві відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності слід відмовити.

На підставі ст. 129 ГПК України, у зв`язку із задоволенням позову, судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Державного підприємства "Дослідне господарство "Городецьке" Інституту сільського господарства Полісся Національної академії аграрних наук України" (34381, Рівненська обл., Володимирський р-н, с. Городець, вул. А. Коломійця, 170, код ЄДРПОУ 00729586) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Активс" (34530, Рівненська обл., Сарненський р-н, с. Кричильськ, вул. Шевченка, буд. 623, код ЄДРПОУ 41137306) основну заборгованість в розмірі 3 510 000,00 грн (три мільйони п`ятсот десять тисяч гривень 00 коп.) та судовий збір в розмірі 42 120,00 грн (сорок дві тисячі сто двадцять грн 00 коп.).

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення виготовлено та підписано 18.03.2025.

Суддя А.М. Горплюк