Постанова
від 12.03.2025 по справі 924/524/24
КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2025 року

м. Київ

cправа № 924/524/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. (головуючого), Берднік І.С., Міщенка І.С.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників сторін:

Офісу ГП - Єреп В.В.

позивача - не з`явився

відповідача 1 - не з`явився

відповідача 2 - Кваснікевич В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 (у складі колегії суддів: Тимошенко О.М. (головуючий), Миханюк М.В., Юрчук М.І.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024 (суддя Муха М.Є.)

за позовом першого заступника керівника Хмельницької обласної прокуратури в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради

до:

1. Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард"

про визнання недійсною в частині додаткової угоди та стягнення 81 636,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. Перший заступник керівника Хмельницької обласної прокуратури (надалі - Прокурор) в інтересах держави в особі Хмельницької обласної ради (надалі - Рада, Позивач) звернувся із позовом до Комунального некомерційного підприємства "Хмельницький обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" (надалі - Центр медичної допомоги, Відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" (надалі - ТОВ "Вест Кард", Відповідач 2, Скаржник) про визнання недійсним пункту 3 додаткової угоди № 4 від 10.02.2022 до договору № 040420-10/08/2021-ШК517 від 10.08.2021, укладеного між Центром медичної допомоги та ТОВ "Вест Кард", (надалі - пункт 3 додаткової угоди до Договору) в частині збільшення ціни за одиницю товару з 01.01.2022 та стягнення 81 636, 15 грн.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги Прокурор вказує про те, що сторонами оспорюваного договору, всупереч інтересам держави, без будь-яких належних на те підстав, в порушення норм Закону України "Про публічні закупівлі" та положень договору, укладено пункт 3 додаткової угоди до Договору, згідно з яким суттєво зменшено обсяги пального, що планується закупити та безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що в свою чергу не відповідає вимогам тендерної документації. Також Прокурор зазначає, що ТОВ "Вест Кард" не виконано належним чином свої договірні зобов`язання щодо постачання товару у визначений строк та у визначеному об`ємі, у зв`язку з чим Відповідачем 1 безпідставно перераховано, а Відповідачем 2 безпідставно набуто кошти у сумі 81636,15 грн.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025, задоволено позовні вимоги.

2.2. Суди попередніх інстанцій, аналізуючи обставини справи, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, встановивши, що сторонами оспорюваного договору, всупереч інтересам держави, без належних правових підстав, у порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та положень договору було укладено пункт 3 додаткової угоди до Договору, згідно з яким необґрунтовано зменшено обсяги закупівлі пального та одночасно безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що не відповідало вимогам тендерної документації.

Також судами встановлено, що ТОВ "Вест Кард" не виконало належним чином свої договірні зобов`язання щодо постачання товару у визначений строк та у визначеному обсязі, що призвело до безпідставного перерахування Відповідачем 1 грошових коштів, а Відповідачем 2 - їх безпідставного набуття у сумі 81 636,15 грн, як підстави для їх стягнення згідно з частиною першою статті 670 Цивільного кодексу України

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі ТОВ "Вест Кард" просить Суд скасувати рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

3.2. У касаційній скарзі Скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, що, на його думку, вплинуло на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень. Безпосередньо ТОВ "Вест Кард" вказує на:

- неправильне застосування судами положень частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.02.2021 у справі № 921/530/18;

- неправильне застосування судами положень частин другої та третьої статті 631 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 904/299/18, від 08.10.2019 у справі № 904/3129/18, від 18.01.2022 у справах № 915/1473/20, № 902/1209/20, від 01.06.2022 у справі № 916/942/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1428/22;

- неправильне застосування судами пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 13.10.2019 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 16.02.2019 у справі № 910/6790/18, від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18, від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22;

- неправильне застосування судами положень пункту 3 частини першої статті 3, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України без урахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18;

- застосування судами положень статті 629 Цивільного кодексу України без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17;

- застосування судами положень статті 204 Цивільного кодексу України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010;

- застосування судами статей 216, 670 Цивільного кодексу України без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21;

- незастосування судами статей 216, 1212 Цивільного кодексу України та правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22;

- застосування судами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, а також Верховного Суду у постановах від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.08.2020 у справі № 913/153/19, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, від 10.12.2024 у справі № 913/14/24;

- застосування судами норм процесуального права, зокрема статей 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

3.3. Ухвалою Суду від 20.02.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Вест Кард" на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024 на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.4. Ухвалою Суду від 27.02.2025 зупинено виконання рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024 до закінчення перегляду справи № 924/524/24 в касаційному порядку.

3.5. 12.03.2025 від Прокурора надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані рішення залишити без змін.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Згідно з протоколом № 1 засідання тендерного комітету Відповідача 1 про розгляд тендерної пропозиції на закупівлю код ДК 021:2015-09130000-9 "Нафта і дистиляти" (бензин А-92, дизельне паливо) 2 лоти в частині лота № 1 та прийняття рішення про намір укласти договір про закупівлю від 26.07.2021, визначено переможцем торгів в частині лота № 1 - Відповідача 2, прийнято рішення про намір укласти з останнім договір про закупівлю в частині лота № 1.

4.2. 10.08.2021 між Відповідачем 1, як замовником, та Відповідачем 2, як постачальником, укладено договір про закупівлю товарів №040420-10/08/2021-ШК517, згідно з підпунктами 1.1 - 1.3 якого постачальник зобов`язується у 2021 році поставляти замовникові товари, зазначені в специфікації, а замовник - прийняти і оплатити такі товари. Найменування товару - код ДК 021:2015 - 09130000-9 "Нафта і дистиляти" (бензин А-92, дизельне паливо) 2 лоти. Лот №1: дизельне паливо та бензин А-92 (АЗС в Хмельницькій області). Кількість товарів: згідно зі специфікацією (додаток № 1). Обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (надалі - Договір).

4.3. Згідно з пунктом 3.1 Договору, загальна його вартість становить: 5 405 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 900 833,33 грн.

4.4. У пункті 3.3 Договору визначено, що його загальна вартість може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

4.5. Відповідно до пункту 3.4 Договору, сторони мають право змінити ціну за одиницю товару, у випадку зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів.

4.6. Пунктом 4.1 Договору обумовлено, що оплата за товар здійснюється за ціною, що визначається постачальником в накладних на день поставки товару, але не більше ціни, що встановлена за одиницю товару визначеного в специфікації до договору.

4.7. Згідно з пунктом 4.2 Договору, ціна за одиницю товару вказана в специфікації може бути збільшена не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в п. 3.1 договору. Строк поставки товару: до 31.12.2021.

4.8. У пункті 5.2 Договору сторонами узгоджено, що місце поставки товарів: м. Хмельницький, згідно з місцями базування транспортного засобу КНП "ХОЦЕМД та МК ХОР".

4.9. Відповідно до пункту 10.1 Договору, останній набирає чинності з дати підписання і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх обов`язків.

4.10. Пунктом 11.2 договору передбачено, що основні умови цього договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків передбачених частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".

4.11. Відповідачі у пункті 11.5 Договору узгодили, що зміна істотних (основних) умов договору може здійснюватися за згодою сторін у випадках, які передбачені частиною п`ятою статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", про що укладається відповідна додаткова угода, яка оприлюднюється відповідно до вимог статті 10 Закону України "Про публічні закупівлі".

4.12. За положеннями пункту 11.6 Договору, істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі. Внесення таких змін можливе за наявності пред`явленого учасником обґрунтованого документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку, отриманого від уповноваженого органу (довідка з Торгово-промислової палати України чи її територіального відділення, територіальних підрозділів Головного управління статистики або іншого органу, який має на це повноваження. Документ, що надається постачальником повинен містити інформацію про ринкову (середньо ринкову) ціну на товар станом на дату укладання договору та ринкову (середньо ринкову) ціну на товар станом на момент укладання додаткової угоди) (підпункт 2); дія договору про закупівлю може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку. Дані зміни можуть бути внесені до закінчення терміну дії договору. 20% буде відраховуватись від остаточної (кінцевої) вартості укладеного договору про закупівлю з урахуванням змін внесених до нього (у разі наявності) (підпункт 8).

4.13. У пункті 12.1 Договору визначено, що додатком № 1 є специфікація товару. Додаток до договору є його невід`ємною частиною. Договір підписаний між сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

4.14. Сторонами Договору підписано специфікацію на закупівлю код ДК 021:2015 - 09130000-9 "Нафта і дистиляти" (бензин А-92, дизельне паливо) 2 лоти (додаток № 1 до договору), в якій зазначено лот № 1: дизельне паливо та бензин А-92 (АЗС в Хмельницькій області), загальна вартість тендерної пропозиції становить 5 405 000,00 грн, у тому числі ПДВ - 900 833, 33 грн, з яких: 1 200 000,00 грн за бензин марки А-92 в кількості 40 000,00 л (вартість 1 л - 30,00 грн з ПДВ) та 4 205 000,00 грн за дизельне паливо в кількості 145000 л (вартість 1 л - 29,00 грн з ПДВ).

4.15. 28.12.2021 Відповідачі уклали додаткову угоду № 1 до Договору, згідно з пунктом 1 якої останні вирішили, що відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", згідно з яким істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, в тому числі крім випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника, пункт 3.1 Договору викласти у такій редакції: 3.1. Сума цього договору становить: 4 505 000,00 грн. У матеріалах справи наявна специфікація на суму 4 505 000,00 грн в якій зазначено лот № 1: дизельне паливо та бензин А-92 (АЗС в Хмельницькій області), загальна вартість тендерної пропозиції становить 4 505 000 грн, у тому числі ПДВ - 750 833, 33 грн, з яких: 300 000,00 грн за бензин марки А-92 в кількості 10000,00 л (вартість 1 л - 30,00 грн з ПДВ) та 4 205 000,00 грн за дизельне паливо в кількості 145000,00 л (вартість 1 л - 29,00 грн з ПДВ).

4.16. 28.12.2021 сторонами Договору підписано додаткову угоду № 2, згідно з якою на підставі пункту 8 частин п`ятої та шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" в чинній редакції та пунктів 10.3. і 11.3. Договору, у зв`язку із закінченням дії договору, сторони погодилися продовжити дію договору про закупівлю на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку, дійшли згоди про наступне: укласти що додаткову угоду на продовження строку дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку 2022 року; внести зміни до пункту 10.1. Договору та доповнити його такими реченням: "Термін дії даного договору у 2022 році - до 31.03.2022, згідно додаткової угоди, яка укладена на підставі пункту 8 частин п`ятої та шостої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі". Внести зміни до пункту 10.1 Договору та викласти його в наступній редакції: "Цей договір набирає чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.03.2022 включно.".

4.17. У додатковій угоді № 3 від 09.02.2022 до договору про закупівлю товарів сторони внесли зміни до пункту 3.1 Договору, шляхом його викладення у такому вигляді: "3.1 Загальна вартість цього договору становить:" в новій редакції: "Загальна вартість цього договору за 2021 рік становила: 4 505 000,00 грн, в тому числі ПДВ. Сума цього договору з 01.01.2022 по 31.03.2022 не перевищує 20% загальної суми договору за 2021 рік та становить 901000,00 грн в тому числі ПДВ. Усього за договором: 5 406 000,00 грн, в тому числі ПДВ. Кількість товару за 2021 рік: бензин А-92 - 10 000,00 л, дизельне паливо - 145 000,00 л. Кількість товару з 01.01.2022 по 31.03.2022: бензин А-92 - 2 000,00 л, дизельне паливо - 29 000,00 л.

Також сторони виклали в новій редакції специфікацію до договору на суму 5 406 000,00 грн в тому числі ПДВ, в якій зазначено лот № 2: дизельне паливо та бензин А-92 (АЗС в Хмельницькій області), загальна вартість тендерної пропозиції становить 5 406 000,00 грн, у тому числі ПДВ, з яких: 360 000,00 грн за бензин марки А-92 в кількості 12000,00 л (вартість 1 л - 30,00 грн з ПДВ) та 5 046 000,00 грн за дизельне паливо в кількості 174000 л (вартість 1 л - 29,00 грн з ПДВ).

4.18. 10.02.2022 сторонами укладено додаткову угоду № 4 до договору про закупівлю товарів, згідно з якою замовник та постачальник дійшли згоди змінити ціну договору та викласти пункт 3.1 Договору у новій редакції: "Загальна вартість цього договору за 2021 рік становила: 4 505 000,00 грн в тому числі ПДВ. Сума цього договору з 01.01.2022 по 31.03.2022 не перевищує 20% загальної суми договору за 2021 рік та становить 900 816,15 грн в тому числі ПДВ. Усього за договором: 5 405 816,15 грн, в тому числі ПДВ - 900 969, 36 грн.

Згідно з пунктом 2 даної додаткової угоди, відповідна зміна не призвела до збільшення загальної суми договору. Відповідно до пункту 3 цієї додаткової угоди, змінено додаток № 1 "Специфікація" до договору № 040420-10/08/2021-ШК517 від 10.08.2021 та викладена його в новій редакції.

4.19. Відповідно до специфікації в редакції додаткової угоди № 4 від 14.02.2022, загальна вартість пропозиції з ПДВ: 5 405 816,15 грн, у тому числі ПДВ - 900 969, 36 грн.

У 2021 році загальна вартість товару становила 4 505 000,00 грн з ПДВ, з яких 1 200 000,00 грн за бензин марки А-92 в кількості 10 000,00 л (вартість 1 л - 30,00 грн з ПДВ) та 4 205 000,00 грн за дизельне паливо в кількості 145 000,00 л (вартість 1 л - 29,00 грн з ПДВ). З 01.01.2022 по 31.03.2022 загальна вартість товару - 900 816,15 грн, 840 939,30 грн за дизельне паливо в кількості 26370,00 л (вартість 1 л - 31,89 грн з ПДВ) та 59 876,85 грн,00 за дизельне паливо в кількості 1815 л (вартість 1 л - 32,99 грн з ПДВ).

4.20. З матеріалів справи вбачається, що Відповідачем 2 передано, а Відповідачем 1 прийнято пальне, що підтверджується видатковими накладними, а саме: - № 16404 від 24.02.2022 на суму 881 572,15 грн з ПДВ, з яких 56 577,85 грн за 1715 л бензину А-92 за ціною 32, 99 грн/л та 824994, 30,00 грн за 25 870,00 л дизпалива за ціною 31,89 грн/л; - № 15115 від 17.02.2022 на суму 192 44,00 грн з ПДВ, з яких 3 299,00 грн за 100 л бензину А-92 за ціною 32, 99 грн/л та 15 945,00 грн за 500,00 л дизпалива за ціною 31,89 грн/л; - № 136426 від 16.12.2021 на суму 1 015 000,00 грн з ПДВ, а саме - 1 015 000,00 грн за 35 000,00 л дизпалива за ціною 29,00 грн/л; - № 96229 від 29.09.2021 на суму 1 740 000,00 грн з ПДВ, а саме - 1 740 000,00 грн за 600 00,00 л дизпалива за ціною 29,00 грн/л; - № 95774 від 27.09.2021 на суму 150 000,00 грн з ПДВ, а саме - 150 000,00 грн за 5 000,00 л бензину А-92 за ціною 32,99 грн/л; - № 80414 від 12.08.2021 на суму 1 600 000,00 грн з ПДВ, з яких 5 000,00 грн за 100 л бензину А-92 за ціною 30,00 грн/л та 1 450 000,00 грн за 50 000,00 л дизпалива за ціною 29 грн/л.

4.21. У свою чергу Відповідачем 1 сплачено Відповідачу 2 кошти в сумі 5 405 816,15 грн. Вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними платіжними дорученнями, а саме: - № 5972 від 24.02.2022 на суму 881 572,15 грн; № 5888 від 17.02.2022 на суму 19 244,00 грн; № 5473 від 28.12.2021 на суму 1 015 000,00 грн; № 4474 від 29.09.2021 на суму 1 740 000,00 грн; № 4458 від 27.09.2021 на суму 150 000,00 грн; № 4135 від 13.08.2021 на суму 1 600 000,00 грн.

Окрім того, в матеріалах справи міститься звіт про виконання договору про закупівлю від 04.04.2022, в якому зазначено про те, що ціна в договорі про закупівлю та сума оплати за договором становить 5 405 816,15 грн, строк дії договору про закупівлю: 10.08.2021 - 31.03.2022, кількість товару: дизельне паливо - 171370,00 л, бензин А-92 - 11815,00 л.

4.22. Судами встановлено, що у відповідь на лист Прокурора від 18.05.2022 № 15/2-492 вих-22 Рада в листі № 621/01-11 від 01.06.2022 повідомила, що вказаний лист взято до відома та направлено за належністю до Відповідача 1.

4.23. У свою чергу листом № 596 від 07.06.2022 Відповідач 1 повідомив Прокурора, що за результатами закупівлі UА-2021-06-15-003023-а про закупівлю товарів (лот 1) код ДК 021:2015: 09130000-9: Нафта і дистиляти між Відповідачами укладено Договір. На виконання відповідного Договору товариством поставлено талонами: дизельне пальне - 145 000,00 л за ціною 29,00 грн та 26 370,00 л за ціною 31,89 грн. Бензин А-92 - 10 000,00 л за ціною 30,00 грн та 1 815,00 л за ціною 32,99 грн. Зазначено, що у зв`язку із поставкою товару за договором шляхом передачі талонів (старт-карток) заходи претензійно - позовного характеру не вживались. Додаток таблиця із зазначенням об`єму поставленої продукції, ціни за 1 літр та суми перерахованих коштів за договором.

4.24. Листом від 15.04.2024 № 823 Відповідач 1 повідомив Прокурора про те, що ним було сплачено Відповідачу 2 за отримане пальне 5 405 816,15 грн, що на 81 636,15 грн більше від суми яка підлягала сплаті за Договором.

4.25. З огляду на вказані обставини, 10.05.2024 Прокурор звернувся до Ради з повідомленнями про встановлення підстав та намір здійснювати представництво інтересів держави в суді.

4.26. Зазначені обставини стали підставою для звернення Прокурора з відповідним позовом, оскільки сторонами Договору, всупереч інтересам держави, без належних правових підстав, у порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та положень договору, було укладено пункт 3 додаткової угоди до Договору, яким суттєво зменшено обсяг пального, що підлягав закупівлі, та безпідставно збільшено ціну за одиницю товару, що не відповідало вимогам тендерної документації. Крім того, Прокурор зазначає, що ТОВ "Вест Кард" не виконало належним чином свої договірні зобов`язання щодо поставки товару у визначений строк та в обсязі, передбаченому договором, у зв`язку з чим Відповідачем 1 безпідставно перераховано, а Відповідачем 2 безпідставно набуто кошти у сумі 81 636,15 грн.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ТОВ "Вест Кард" не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Предметом спору є неправомірність укладення Відповідачами пункту 3 додаткової угоди до Договору в частині збільшення ціни за одиницю товару з 01.01.2022, що, на думку Прокурора та Позивача, свідчить про його недійсність та обґрунтовує вимогу про стягнення 81 636,15 грн безпідставно перерахованих коштів.

5.4. Суди першої та апеляційної інстанцій, досліджуючи питання правомірності укладення Відповідачами пункту 3 додаткової угоди до Договору в оспорюваній частині, дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позову, а саме:

- підтвердження правомірності звернення Прокурора у відповідному спорі в інтересах Ради;

- недоведення Відповідачами правомірності збільшення ціни за одиницю товару з 01.01.2022, що свідчить про порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі" та положень договору, що, у свою чергу, є підставою для визнання недійсним пункту 3 додаткової угоди до Договору.

Щодо обґрунтованості представництва інтересів держави прокурором у спорі про недійсність положень договору через їх невідповідність Закону України "Про публічні закупівлі", укладеного між медичним закладом та суб`єктом господарювання.

5.5. Скаржник наголошує на неправильному застосуванні судами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" без врахування без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, Верховного Суду, викладених у постановах від 07.12.2021 у справі № 903/865/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 25.08.2020 у справі № 913/153/19, від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, від 10.12.2024 у справі № 913/14/24.

За його позицією, суди обох інстанцій дійшли помилкового висновку щодо правомірності визначення Прокурором Ради як позивача, оскільки у відповідній категорії спорів необхідно враховувати джерело походження/суб`єкта фінансування коштів, за рахунок яких здійснено оплату за оспорюваним правочином, та визначати позивачем саме розпорядника таких коштів.

ТОВ "Вест Кард" наполягає, що суди не надали належної оцінки матеріалам справи та не встановили, що фінансування за оспорюваним договором здійснювалося за рахунок коштів, виділених Національною службою здоров`я України. У зв`язку з цим, на переконання Скаржника, саме цей орган або Державна аудиторська служба України мали бути позивачами у цій справі, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 10.12.2024 у справі № 913/14/24.

5.6. З приводу наведеного варто зазначити таке.

5.7. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

5.8. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (частина третя статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

5.9. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України (частина четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

5.10. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (частина п`ята статті 53 Господарського процесуального кодексу України).

5.11. Положення щодо представництва інтересів держави прокурором у суді закріплені у статті 23 Закону "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону "Про прокуратуру").

5.12. У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

5.13. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

5.14. Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

5.15. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2022 у справі № 2- 3887/2009 зазначила, що ці висновки актуальні також щодо участі територіальної громади в цивільних правовідносинах та судовому процесі.

5.16. Разом з тим, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина четверта статті 23 Закону "Про прокуратуру").

5.17. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

5.18. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

5.19. Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

5.20. Верховний Суд у постанові від 07.12.2021 у справі № 903/865/20 наголосив, що насамперед повинен звернутися з позовом на захист інтересів держави в особі того органу владних повноважень, на відновлення прав якого безпосередньо спрямований позов у спірних правовідносинах та на задоволення прав та інтересів якого заявлено позовну вимогу.

5.21. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (узагальнила висновки щодо застосування вищевказаних норм права та виснувала, що:

1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:

- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;

- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;

2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:

- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;

- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.

5.22. Судами встановлено, що, звертаючись до господарського суду в інтересах держави в особі Ради, Прокурор обґрунтовував позов тим, що внаслідок укладення пункту 3 додаткової угоди до Договору було змінено умови постачання товару шляхом викладення в новій редакції додатка до договору "Специфікація". Це призвело до безпідставного збільшення ціни за одиницю товару, починаючи з 01.01.2022, та зменшення фактично поставленої кількості товару, що не відповідає умовам тендерної документації та суперечить принципам процедури закупівлі.

На думку Прокурора, зазначені обставини порушують економічні інтереси держави у сфері контролю за ефективним і цільовим використанням бюджетних коштів, спричиняючи шкоду у вигляді незаконних витрат. Дотримання вимог законодавства у цій сфері становить суспільний інтерес, оскільки використання коштів з порушенням встановлених норм підриває матеріальну і фінансову основу системи бюджетного фінансування, що, у свою чергу, завдає шкоди інтересам держави. Звернення Прокурора до суду з цим позовом спрямоване на забезпечення правопорядку у сфері публічних закупівель, захист економічної конкуренції та дотримання всіма учасниками цих правовідносин принципу законності.

5.23. Слід зазначити, що відповідно до пункту 11 частини першої статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі", замовниками є суб`єкти, визначені згідно із статтею цього Закону, які здійснюють закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до цього Закону.

5.24. Частиною першою статті 2 цього Закону обумовлено, що до замовників, які здійснюють закупівлі відповідно до цього Закону, належать, зокрема юридичні особи, які є підприємствами, установами, організаціями (крім тих, які визначені у пунктах 1 і 2 цієї частини) та їх об`єднання, які забезпечують потреби держави або територіальної громади, якщо така діяльність не здійснюється на промисловій чи комерційній основі, за наявності однієї з таких ознак: юридична особа є розпорядником, одержувачем бюджетних коштів; органи державної влади чи органи місцевого самоврядування або інші замовники володіють більшістю голосів у вищому органі управління юридичної особи; у статутному капіталі юридичної особи державна або комунальна частка акцій (часток, паїв) перевищує 50 відсотків.

5.25. За положеннями частини другої статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами.

5.26. Статтею 18-1 цього Закону передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

5.27. Суд констатує, що Рада наділена обов`язком забезпечувати ефективне та раціональне використання бюджетних коштів, а також вживати заходів для запобігання порушенням інтересів держави у бюджетній сфері та сфері публічних закупівель. Відповідно, на неї покладено відповідальність за здійснення контролю за правомірністю укладених правочинів, їх відповідністю вимогам законодавства та принципам публічних закупівель.

5.28. Разом з тим, варто врахувати, що відповідно до встановлених судами обставин, Центр медичної допомоги є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Рада, яка виступає його засновником.

Отже, Центр медичної допомоги підпорядкований, підзвітний та підконтрольний своєму засновнику, що зумовлює необхідність здійснення ефективного контролю за його фінансово-господарською діяльністю з боку Ради.

5.29. Відповідно до статті 13 Конституції України, власність зобов`язує. Це положення відображає соціальну функцію власності, підкреслюючи, що право власності передбачає не лише можливість володіння, користування та розпорядження майном, але й відповідальність власника перед суспільством.

5.30. У такий спосіб, оскільки Рада є власником Центру медичної допомоги, який виступає стороною оспорюваної додаткової угоди, вона наділена визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого комунального закладу, дотриманням вимог законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, а також забезпеченням ефективного та правомірного витрачання ним коштів відповідно до встановлених процедур.

При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не має вирішального значення, оскільки контроль за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи є правом та обов`язком її власника незалежно від джерел фінансування.

Відтак, контрольні функції Ради поширюються на правомірність укладених правочинів та їх відповідність принципам ефективного використання бюджетних ресурсів, що зумовлює її правову зацікавленість у вирішенні спору.

5.31. Одночасно Суд враховує, що у межах справи № 924/564/22 Прокурор уже звертався з позовом з аналогічним предметом спору в інтересах Ради та Центру медичної допомоги, за результатами розгляду якого було відмовлено у задоволенні позову через обрання неналежного складу сторін для розгляду заявлених вимог.

У відповідній справі Верховний Суд досліджував питання належного позивача та дійшов висновку, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес і стосується прав та інтересів широкого кола осіб - мешканців відповідної області. Орган місцевого самоврядування, відповідно до своїх повноважень, зобов`язаний забезпечувати раціональне використання комунального майна та інших ресурсів. Укладення підконтрольним такому органу комунальним закладом правочинів, що суперечать законодавству, може призводити до неефективного витрачання бюджетних коштів і порушення економічних інтересів територіальної громади.

Оскільки засновником Підприємства та власником його майна є територіальна громада Хмельницької області в особі Ради, яка фінансує та контролює діяльність цього комунального закладу, а також здійснює контроль за виконанням обласного бюджету, зокрема щодо законності та ефективності використання підприємством бюджетних коштів за договорами закупівлі товарів, колегія суддів дійшла висновку, що Рада є належним позивачем у цій справі. Верховний Суд встановив, що Рада уповноважена на вжиття заходів представницького характеру для захисту інтересів територіальної громади, які є складовою державного інтересу, пов`язаного із законним та ефективним використанням коштів обласного бюджету.

Схожі висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, на яку посилається Скаржник, а також у постановах Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 904/123/22, від 26.10.2022 у справі № 904/5558/20 та від 21.12.2022 у справі № 904/8332/21.

Ураховуючи принцип правової визначеності, Суд вважає, що зазначене рішення Верховного Суду у справі № 924/564/22 має бути враховане при оцінці правомірності визначення належного позивача у цій справі.

5.32. Суд не погоджується з аргументами Скаржника щодо неправильного застосування судами статті 23 Закону України "Про прокуратуру" з підстав неврахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 913/14/24.

Так, предметом розгляду у відповідній справі було визнання недійсними окремих пунктів договорів поставки, укладених між медичним закладом та підприємством, з підстав їх невідповідності Податковому кодексу України та постанові Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 "Про затвердження переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість та які звільняються від сплати ввізного мита".

Позов у цій справі було подано Прокурором в інтересах держави в особі Національної служби здоров`я України як розпорядника бюджетних коштів, передбачених для медичного обслуговування населення, а також Офісу Державної аудиторської служби України як органу державного фінансового контролю.

Зазначаючи про дотримання вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру", Верховний Суд у цій справі дійшов висновку, що за обставин спору уповноваженою особою на вжиття дієвих заходів щодо усунення порушень у відповідних правовідносинах є Національна служба здоров`я України як розпорядник бюджетних коштів, що фінансують медичне обслуговування населення, та яка має повноваження забезпечувати цільове та ефективне використання таких коштів. Одночасно Верховний Суд визнав наявність підстав для подання Прокурором позову в інтересах Офісу Держаудитслужби як органу державного фінансового контролю.

Однак правові висновки, викладені у цій справі, не встановлюють загального правила щодо визначення належного позивача у всіх спорах щодо визнання недійсними положень договорів у зв`язку з їх невідповідністю положенням Закону України "Про публічні закупівлі".

5.33. Слід зазначити, що у категорії спорів щодо визнання недійсними положень договорів, укладених у межах публічних закупівель, звернення Прокурора в інтересах осіб, уповноважених державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, має ґрунтуватися на визначенні того, яка саме особа є суб`єктом, що має безпосередній інтерес у захисті державних фінансових ресурсів та належного виконання договірних зобов`язань відповідно до положень Закону України "Про публічні закупівлі".

З огляду на це, представництво Прокурором інтересів держави може бути обґрунтовано внаслідок звернення:

- в інтересах власника юридичної особи, яка є стороною оспорюваного договору (зокрема, в статусі замовника, покупця), за рахунок якої здійснюється оплата такого договору. Такий суб`єкт наділений визначеними законодавством повноваженнями щодо здійснення контролю за належним функціонуванням підпорядкованого підприємства чи установи, забезпеченням ефективного та правомірного витрачання коштів відповідно до визначених процедур. При цьому джерело походження таких коштів (державний або місцевий бюджет, власні надходження підприємства чи інші фінансові ресурси) не є визначальним, оскільки обов`язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю юридичної особи покладено на її власника незалежно від джерел фінансування.

Відтак, у разі виявлення порушень під час укладення чи виконання договору, які можуть вплинути на дотримання законодавства у сфері фінансово-господарської діяльності, саме власник такої юридичної особи, як суб`єкт, наділений повноваженнями щодо контролю за її діяльністю (забезпечення законності фінансових операцій і цільового використання коштів), має правові підстави для звернення до суду в статусі належного позивача;

- в інтересах розпорядника бюджетних коштів, за рахунок яких здійснювалася оплата за оспорюваними правочинами. У такому випадку звернення обґрунтовується тим, що розпорядник коштів має безпосередній контрольний обов`язок щодо цільового та ефективного використання державних або місцевих фінансів, що є предметом відповідного договору. Його функції спрямовані на забезпечення дотримання вимог законодавства при здійсненні закупівель та використанні бюджетних коштів, а тому він може бути позивачем у справах, пов`язаних із їх нецільовим використанням;

- в інтересах органу державного фінансового контролю. Суд зазначає, що відповідно до Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" та Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 03.02.2016, Державна аудиторська служба України здійснює моніторинг та контроль за дотриманням бюджетної дисципліни, законністю витрачання коштів та укладення договорів у межах бюджетного фінансування.

Відповідно, звернення Прокурора в інтересах такого органу є обґрунтованим, якщо спір стосується порушень, що входять до його компетенції.

5.34. Таким чином, у кожному конкретному випадку визначення належного суб`єкта представництва інтересів держави здійснюється з урахуванням специфіки спірних правовідносин, характеру позовних вимог та правового статусу відповідних суб`єктів у сфері публічних закупівель. При цьому таке обґрунтування може засновуватися одночасно на сукупності повноважень відповідного суб`єкта, зокрема його статусу як власника юридичної особи, що є стороною договору, та розпорядника коштів, за рахунок яких здійснюється фінансування відповідних правочинів.

5.35. Поряд з цим, Суд враховує правовий висновок об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, відповідно до якого, закон не зобов`язує прокурора подавати позов в особі усіх органів, які можуть здійснювати захист інтересів держави у спірних відносинах і звертатися з позовом до суду, а належним буде звернення в особі хоча б одного з них.

5.36. Зважаючи на це, звернення Прокурора в інтересах держави лише в особі Ради як власника Центру медичної допомоги, а відтак суб`єкта, на якого покладено обов`язок нагляду (контролю) за фінансово-господарською діяльністю цієї юридичної особи, узгоджується з приписами статті 23 Закону України "Про прокуратуру". Належність Ради як позивача не залежить від джерел фінансування оспорюваного правочину, оскільки контроль за діяльністю підпорядкованої установи, включаючи оцінку законності укладених договорів та ефективності використання коштів, є її правом і обов`язком, визначеним законом. Відповідно, обґрунтованість представництва інтересів держави Прокурором у цій справі узгоджується з правовими підставами звернення до суду, передбаченими законодавством.

5.37. У зв`язку з чим посилання ТОВ "Вест Кард" на обов`язковість врахування джерела фінансування оспорюваного правочину як визначального критерію для встановлення належного позивача у цій категорії спорів є помилковим.

Визначення належного суб`єкта звернення до суду здійснюється з урахуванням його правового статусу, контрольних та управлінських функцій щодо юридичної особи, яка є стороною договору, а не лише за критерієм джерела фінансування оспорюваного правочину.

5.38. Відтак, правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 913/14/24 щодо застосування статті 23 Закону України "Про прокуратуру", не свідчать про неправильність їх застосування судами попередніх інстанцій у цій справі. Зазначені висновки сформульовані з урахуванням конкретних обставин відповідної справи, а тому не можуть свідчити про неналежну правову оцінку дій судів попередніх інстанцій щодо встановлення належного суб`єкта представництва інтересів держави.

5.39. У зв`язку з цим необґрунтованими є посилання Скаржника на:

- постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій предметом спору було визнання недійсними додаткових угод через їх невідповідність положенням Закону України "Про публічні закупівлі", а позов подано Прокурором в інтересах держави в особі районної державної адміністрації як органу, що здійснює фінансування та управління майном сторін оспорюваного договору, а також Офісу Державної аудиторської служби України як органу державного фінансового контролю;

- постанову Верховного Суду від 25.08.2020 у справі № 913/153/19, де предметом спору було визнання недійсними договорів через їх невідповідність положенням Закону України "Про публічні закупівлі", а позов подано Прокурором в інтересах держави в особі міської ради;

- постанови Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 10.04.2019 у справі № 909/569/18, предметом яких було визнання недійсними договорів у зв`язку з їх невідповідністю положенням Закону України "Про публічні закупівлі", та в яких зазначено про доцільність звернення Прокурором у зв`язку з обґрунтуванням позову в інтересах держави в особі Офісу Державної аудиторської служби України як органу державного фінансового контролю.

Правова оцінка, надана у зазначених судових рішеннях, не встановлює загального правила щодо виключної компетенції державної адміністрації, органу місцевого самоврядування як розпорядників бюджетних коштів або органу державного фінансового контролю на звернення до суду у справах цієї категорії.

Визначення належного суб`єкта представництва державних інтересів здійснюється Прокурором з урахуванням підстав позову, обґрунтування ним наявності підстав для представництва та обставин конкретного спору.

Залучення Прокурором альтернативного суб`єкта звернення не свідчить про неправомірність визначення ним належного позивача у справі, що переглядається, а лише підтверджує можливість участі у відповідних правовідносинах інших суб`єктів у межах їхньої компетенції.

5.40. Оцінюючи інші наведені Скаржником висновки Верховного Суду для порівняння, слід зазначити таке.

5.41. У постанові Верховного Суду від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 предметом спору було визнання недійсними розпоряджень та договорів оренди землі, а також зобов`язання повернути земельні ділянки з підстав незаконного вибуття з постійного користування держави з численними порушеннями законодавства. Ключовими аргументами у цій справі стали відсутність рішення уповноваженого державного органу про припинення відповідного права користування та зміна цільового призначення земельних ділянок для нелісогосподарських потреб.

У зазначеній справі Прокурор звернувся з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, а також державного підприємства. Верховний Суд проаналізував суб`єктний склад і встановив, що Міністерство захисту довкілля є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, відповідальним за формування та реалізацію державної політики у сфері охорони й раціонального використання земель, природно-заповідного фонду. Відповідно до своїх повноважень цей орган погоджує проєкти землеустрою, рішення про переведення земельних лісових ділянок до нелісових земель та бере участь у судових справах від свого імені.

Велика Палата Верховного Суду, враховуючи наведені обставини, дійшла висновку, що Кабінет Міністрів України та Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України є органами державної влади, тобто суб`єктами владних повноважень, які мають право на звернення з відповідним позовом.

Однак у справі № 911/2169/20 питання представництва інтересів держави Прокурором розглядалося в контексті спору щодо захисту прав власника земельної ділянки через її незаконне вибуття з постійного користування та зміну її цільового призначення.

Натомість правовідносини у цьому спорі мають іншу природу, оскільки представництво інтересів держави Прокурором стосується питання неправомірності внесення змін до договору між медичним закладом і суб`єктом господарської діяльності, що стосуються збільшення вартості товару та належного використання цільової програми. Відтак, правові висновки, сформульовані у справі № 911/2169/20, не є релевантними до обставин цього спору.

5.42. Нерелевантними Суд визнає і посилання Скаржника на постанову Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 953/24224/19, оскільки правовідносини, що були предметом розгляду у зазначеній справі, не є тотожними правовідносинам у справі, що переглядається.

Так, висновок про неналежність звернення прокурором в інтересах держави в особі Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України як позивача у справі № 953/24224/19 був зроблений з огляду на те, що позовні вимоги стосувалися витребування майна, яке належить або належало державному підприємству на праві господарського відання. У зв`язку з цим суди дійшли висновку, що належним позивачем за такою вимогою є саме державне підприємство, оскільки воно має право самостійно вимагати повернення майна у свою користь.

Натомість у справі, що переглядається, спірні правовідносини мають іншу правову природу, а питання належного позивача оцінюється з урахуванням змісту та підстав позову, обставин справи та необхідності представництва інтересів держави у відповідному контексті. Відтак, правові висновки, викладені у справі № 953/24224/19, не можуть бути застосовані до цього спору.

5.43. З огляду на вищевикладене, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що Рада є належним позивачем у цій справі.

5.44. Наведеним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо правової визначеності узгодженої сторонами дати внесення змін до договору про збільшення вартості товару в контексті застосування Закону України "Про публічні закупівлі".

5.45. Суди першої та апеляційної інстанцій, аналізуючи зміст пункту 3 додаткової угоди до Договору, встановили, що за його змістом сторони узгодили викласти в новій редакції додаток № 1 до договору "Специфікація", за змістом якої загальна вартість пропозиції 5 405 816,15 грн з ПДВ, у тому числі ПДВ - 900 969,36 грн. У 2021 році загальна вартість товару становила 4505000 грн з ПДВ, з яких 1 200 000,00 грн за бензин марки А-92 в кількості 10000,00 л (вартість 1 л - 30,00 грн з ПДВ) та 4 205 000,00 грн за дизельне паливо в кількості 145 000,00 л (вартість 1 л - 29,00 грн з ПДВ). За період з 01.01.2022 по 31.03.2022 загальна вартість товару становила 900 816,15 грн, 840 939,30 грн за дизельне паливо в кількості 26370,00 л (вартість 1 л - 31,89 грн з ПДВ) та 59 876,85 грн за дизельне паливо в кількості 1815,00 л (вартість 1 л - 32,99 грн з ПДВ).

Відтак, суди встановили, що сторони договору збільшили ціну на бензин А-92 з 30,00 грн/л до 32,99 грн/л (на 9,9%) та на дизельне паливо з 29,00 грн/л до 31,89 грн/л (на 9,9%), при цьому, загальна сума Договору з врахуванням продовження строку його дії до 31.03.2022 не збільшилась.

5.46. При цьому, оцінюючи зміст даного пункту додаткової угоди до Договору, суди встановили, що формулювання щодо зміни вартості товару за період з 01.01.2022 по 31.03.2022, свідчить про узгодження сторонами дати, з якої відбулося збільшення ціни на товар, а саме - з 01.01.2022, як досягнення сторонами домовленості щодо поширення дії додаткової угоди саме з 01.01.2022.

У зв`язку з чим, суди встановили поширення дії додаткової угоди до Договору щодо збільшення вартості товару на правовідносини саме з 01.01.2022.

5.47. Заперечуючи правомірність таких висновків, Скаржник наголошує на неправильному застосування судами положень частини третьої статті 653 Цивільного кодексу України без врахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.02.2021 у справі № 921/530/18, частин другої та третьої статті 631 Цивільного кодексу України без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 11.09.2018 у справі № 904/299/18, від 08.10.2019 у справі № 904/3129/18, від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 18.01.2022 у справі №902/1209/20, від 01.06.2022 у справі № 916/942/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1428/22, пункту 3 частини першої статті 3, частини першої статті 627 Цивільного кодексу України без врахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, статті 629 Цивільного кодексу України без врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.01.2019 у справі №355/385/17.

Скаржник обґрунтовує свої доводи тим, що суди неправильно визначили узгоджений сторонами момент збільшення ціни за одиницю товару, наголошуючи, що необхідно враховувати дату укладення додаткової угоди - 10.02.2022, а не визначений у ній період поставки товару з 01.01.2022.

5.48. Щодо наведеного слід зазначити таке.

5.49. Згідно з частиною третьою статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни договору зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку, зобов`язання змінюється з моменту набрання рішенням суду про зміну договору законної сили.

5.50. За положеннями частин другої та третьої статті 631 Цивільного кодексу України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором.Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

5.51. Відповідно частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.52. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 149/1499/18, наголошено, що свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 Цивільного кодексу України). Ці приписи визначають співвідношення між актами цивільного законодавства та договором. За змістом частини третьої статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі на власний розсуд можуть урегулювати у договорі відносини, диспозитивно врегульовані в актах цивільного законодавства та не можуть відступати від імперативних його положень.

5.53. Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

5.54. Верховний Суд у постанові від 23.01.2019 у справі № 355/385/17, на яку зазначає Скаржник, визначив, що тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 Цивільного кодексу України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

5.55. У свою чергу, у наведених Скаржником для порівняння постановах Верховного Суду від 02.02.2024 у справі № 924/564/22, від 11.09.2018 у справі № 904/299/18, від 08.10.2019 у справі № 904/3129/18, від 18.01.2022 у справі № 915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 902/1209/20, від 01.06.2022 у справі № 916/942/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1428/22, визначено, що за змістом частини другої статті 631 Цивільного кодексу України договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною третьою тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін. При цьому Верховний Суд зазначив, що умови щодо поширення дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, можуть бути передбачені лише за волевиявленням сторін договору.

5.56. Отже, відповідно до сталої судової практики Верховного Суду, за загальним правилом, договір набирає чинності з моменту його укладення та не поширюється на правовідносини сторін, що виникли до цього.

Водночас виняток із цього правила передбачений частиною третьою тієї ж статті, згідно з якою сторони можуть передбачити застосування умов договору до правовідносин, що виникли раніше. Однак така дія договору в минуле можлива лише за взаємною згодою сторін та має бути чітко зафіксована в договорі.

При цьому Верховний Суд наголошує, що поширення дії договору на правовідносини, які існували до його укладення, можливе виключно за волевиявленням сторін. Відсутність такої домовленості виключає можливість ретроактивного застосування його умов, оскільки це суперечило б принципам правової визначеності та свободи договору.

5.57. Суди першої та апеляційної інстанцій, здійснивши правовий аналіз та оцінку змісту відповідного пункту додаткової угоди до Договору, встановили, що формулювання щодо зміни вартості товару за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 вказує на досягнення сторонами домовленості про зміну ціни товару саме з 01.01.2022.

5.58. Поряд з цим, Скаржник наголошуючи на неправомірності такої позиції, та вказуючи про бажання сторін змінити вартість товару саме з моменту укладення додаткової угоди до Договору - 10.02.2022, наводячи логічне обґрунтування такої позиції, просить повторно оцінити такий доказ.

5.59. Слід наголосити, що Верховний Суд, виконуючи функцію суду права, не здійснює повторної оцінки доказів, а перевіряє, чи були судами попередніх інстанцій правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, а також чи дотримано встановлених законодавством критеріїв оцінки доказів та загальних засад судочинства.

5.60. Таким чином, оскільки Цивільний кодекс України передбачає можливість поширення дії договору на правовідносини, що виникли до його укладення, а суди встановили, що формулювання щодо зміни вартості товару за період з 01.01.2022 по 31.03.2022 відображає узгоджене сторонами волевиявлення щодо застосування нової ціни саме з 01.01.2022, Суд не наділений повноваженнями переглядати правомірність здійсненої судами оцінки цього доказу, за відсутності порушень норм матеріального та процесуального права, що не було підтверджено під час касаційного перегляду справи.

5.61. Поряд з цим, Скаржник, обґрунтовуючи свою позицію щодо неправомірності висновків судів попередніх інстанцій, стверджує, що волевиявлення сторін було спрямоване на зміну вартості товару саме з моменту укладення додаткової угоди - 10.02.2022. Посилаючись на логічне обґрунтування своєї позиції, Скаржник фактично оспорює оцінку доказів, здійснену судами першої та апеляційної інстанцій, та наполягає на необхідності їх повторного аналізу у межах касаційного перегляду.

Разом з тим, як вже було зазначено, Верховний Суд як суд права не наділений повноваженнями щодо повторної оцінки доказів, якщо така оцінка була здійснена судами нижчих інстанцій відповідно до встановлених матеріальних та процесуальних норм. Таким чином, такі доводи Скаржника не спростовують обґрунтованості висновків судів, а зводяться до їх переоцінки, що виходить за межі компетенції касаційного суду.

5.62. У такий спосіб, висновок судів попередніх інстанцій про те, що фіксація у додатковій угоді зміни вартості товару з 01.01.2022 є підтвердженням домовленості сторін про поширення її дії саме з цієї дати, є обґрунтованим, відповідає принципу свободи договору та загальним засадам цивільного обороту й узгоджується як з положеннями чинного законодавства, та і визначеною Скаржником судовою практикою Верховного Суду.

5.63. Вказане свідчить про необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо правової кваліфікації положення договору про збільшення вартості товару в контексті застосування Закону України "Про публічні закупівлі".

5.64. Скаржник заперечує висновки судів щодо порушення сторонами Договору вимог Закону України "Про публічні закупівлі", вказуючи про неправильне застосування судами пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 13.10.2019 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 16.02.2019 у справі № 910/6790/18, від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18, від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, з огляду на доведення підстав для збільшення вартості товару.

5.65. Щодо наведеного варто зазначити таке.

5.66. Аналізуючи питання правомірності зміни вартості товару за договором, укладеним за результатами публічної закупівлі, необхідно враховувати приписи Закону України "Про публічні закупівлі", які регламентують підстави, умови та межі внесення змін до договорів, укладених за процедурою закупівлі.

5.67. Відповідно до частини четвертої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.

5.68. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.

5.69. Із системного тлумачення наведених норм Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про публічні закупівлі" вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

5.70. У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

В іншому випадку не досягається мета Закону України "Про публічні закупівлі", яка полягає в забезпеченні ефективного та прозорого здійснення закупівель, створенні конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку.

5.71. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 визначено, що:

- ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

- зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у випадку зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, в порядку статті 652 Цивільного кодексу України, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 Цивільного кодексу України та пункті 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинно перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.

5.72. Верховний Суд у постановах від 09.06.2022 у справі № 927/636/21, від 07.12.2022 у справі № 927/189/22, від 16.02.2023 у справі № 903/383/22 наголосив, що системний аналіз положень частини першої статті 525, статті 526, частини першої статті 651 Цивільного кодексу України та положень частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі" дає підстави для висновку про те, що зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.

5.73. Верховним Судом у постанові від 27.07.2021 у справі № 922/2030/20 зауважено, що чинне законодавство про публічні закупівлі не визначає, які органи, установи чи організації мають право надавати інформацію щодо коливання цін на ринку і які документи можуть підтверджувати таке коливання. Такі органи і такі документи можуть визначатися замовником при формуванні тендерної документації, а сторонами - при укладенні договору (відповідно до тендерної документації).

5.74. Поряд з цим у постанові Верховного Суду: від 29.03.2019 у справі № 826/6926/17, судом касаційної інстанції зазначено про можливість врахування довідки торгово-промислової палати на підтвердження наявності обставини коливання ціни на певні нафтопродукти та паливно-мастильні матеріали на відповідному ринку.

5.75. У постановах Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18, від 23.01.2020 у справі № 907/788/18, від 13.10.2019 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 16.02.2019 у справі № 910/6790/18 зазначено, що внесення змін до договору про закупівлю можливе лише у випадку коливання ціни товару на ринку, при цьому таке коливання повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим.

5.76. Суд касаційної інстанції у постанові від 18.03.2021 у справі № 924/1240/18 виснував, що у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена чинна ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почалися змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених в ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо.

5.77. Судами встановлено, що внаслідок погодження між Відповідачами спірного пункту додаткової угоди, ціна з 1 л бензину марки А-92 збільшилась на 9,9 % (з 30,00 грн до 32, 99 грн) та за 1 л дизельного палива - на 9,9 % (з 29,00 грн до 31,89 грн).

При цьому як підставно враховано судами, що жоден покупець товару, за звичайних умов, не може бути зацікавленим у збільшенні його ціни, а відповідно й у зміні відповідних умов договору. Тобто, навіть за наявності росту цін на ринку відповідного товару, який відбувся після укладення договору, покупець має право відмовитися від підписання невигідної для нього додаткової угоди, адже ціна продажу товару вже визначена в договорі купівлі-продажу чи поставки. Така відмова покупця не надає постачальнику права в односторонньому порядку розірвати договір. У Відповідача 1 було наявне беззаперечне право на отримання палива по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, проте, без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції Відповідача 2 про збільшення ціни, підприємство підписало оспорюваний пункт додаткової угоди, що мало наслідком зростання ціни за одиницю товару.

5.78. Підпунктом 2 пункту 11.6 Договору передбачено, що внесення змін щодо ціни товару можливе за наявності пред`явленого учасником обґрунтованого документального підтвердження коливання ціни такого товару на ринку, отриманого від уповноваженого органу (довідка з ТПП України чи її територіального відділення, територіальних підрозділів Головного управління статистики або іншого органу, який має на це повноваження. Документ, що надається постачальником повинен містити інформацію про ринкову (середньо ринкову) ціну на товар станом на дату укладання договору та ринкову (середньо ринкову) ціну на товар станом на момент укладання додаткової угоди).

5.79. Судами обох інстанцій встановлено відсутність належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність законних підстав для укладення пункту 3 додаткової угоди до Договору у частині збільшення ціни за одиницю товару з 01.01.2022.

Зокрема, ТОВ "Вест Кард" не надало доказів, які б свідчили про фактичну наявність обґрунтованих передумов для підвищення ціни на пальне станом на 01.01.2022, а також не довело, чому таке підвищення на ринку об`єктивно унеможливлювало виконання договору за ціною, первісно погодженою із замовником.

5.80. Судами також встановлено, що ТОВ "Вест Кард" не надало пояснень щодо причин, через які виконання договору на первісних умовах стало економічно невигідним та чому зміна ціни є правомірною з огляду на приписи Закону України "Про публічні закупівлі", який визначає вичерпний перелік підстав для зміни істотних умов договору.

5.81. Скаржник, звертаючись з касаційною скаргою, не заперечує відсутність доказів, які б підтверджували обґрунтованість підвищення вартості пального станом на 01.01.2022.

Водночас, на його думку, ним були подані належні докази такого підвищення, зокрема довідка Хмельницької ТПП № 22-05/128 від 11.02.2022, яка містить інформацію про середньоринкові роздрібні ціни на пальне по Україні: бензин А-92 станом на 10.02.2022 - 33,21 грн, коливання ціни з 10.08.2021 по 10.02.2022 - 13,2%; дизельне паливо станом на 10.08.2021 - 28,47 грн, 31.01.2022 - 32,13 грн, 10.02.2022 - 33,42 грн, коливання ціни з 10.08.2021 по 10.02.2022 - 17,4/4,0%.

5.82. Зазначений доказ судами не було взято до уваги, оскільки він підтверджує коливання цін на пальне у період з серпня 2021 року до 31.01.2022 та 10.02.2022, але не на 01.01.2022 - дату, з якої відбулося збільшення вартості товару за оспорюваним пунктом 3 додаткової угоди до Договору.

5.83. ТОВ "Вест Кард" обґрунтовує необхідність врахування зазначеного доказу тим, що збільшення вартості товару відбулося з дати укладення додаткової угоди № 4 до Договору - 10.02.2022.

Водночас, як уже зазначалося, Скаржник не спростував висновок судів попередніх інстанцій, що зміна вартості товару була узгоджена сторонами саме з 01.01.2022.

У зв`язку з цим Скаржником не доведено неправомірність застосування судами положень Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема щодо обов`язку доведення наявності підстав для збільшення вартості товару, а також не врахування сформованої практики Верховного Суду, яка визначає вимоги до обґрунтування змін істотних умов договору у межах публічних закупівель.

5.84. Таким чином, суди попередніх інстанцій обґрунтовано встановили, що відсутність належних доказів об`єктивної необхідності зміни вартості товару саме з 01.01.2022 виключає можливість визнання таких змін правомірними та такими, що відповідають умовам Договору і вимогам Закону України "Про публічні закупівлі".

5.85. З огляду на це, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для визнання пункту 3 додаткової угоди до Договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України.

Такий висновок спростовує доводи Скаржника, який посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010, щодо презумпції правомірності правочину, передбаченої статтею 204 Цивільного кодексу України.

5.86. З огляду на це, Скаржником не доведено неправильне застосування судами статей 73, 76, 77, 78, 79, 86, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, які регламентують належне дослідження та оцінку доказів, а також ухвалення судового рішення за результатами повного та всебічного розгляду справи. Так, Верховний Суд у постанові від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 наголосив на необхідності дотримання судами принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження матеріалів справи. Водночас у цій справі Скаржник не навів аргументів, які б свідчили про відступ судів від зазначеного підходу або підтверджували порушення процесуальних норм у частині оцінки доказів та встановлення фактичних обставин.

5.87. Наведеним підтверджується необґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Щодо правових наслідків визнання недійсним положення договору про збільшення вартості товару в контексті застосування Закону України "Про публічні закупівлі".

5.88. Суди обох інстанції, визнавши пункту 3 додаткової угоди до Договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України, встановили, що ТОВ "Вест Кард" отримало кошти у сумі 81636,15 грн (5405816,15 грн - 5324180,00 грн) за товар, однак не здійснило поставку останнього. За таких обставин, за позицією судів, Прокурор правомірно в межах максимально можливого розміру заявив до стягнення 81636,15 грн, тому дані кошти підлягають стягненню з Відповідача 2 на користь Ради на підставі частини першої статті 670 Цивільного кодексу України.

5.89. За позицією Скаржника, судами неправильно застосовано положення статей 216 та 670 Цивільного кодексу України без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, а також у постанові Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, відповідно до яких повернення одержаного за недійсним договором можливе виключно між його сторонами. На думку Скаржника, ці правові висновки виключають можливість задоволення позовних вимог у цій справі.

Крім того, Скаржник вказує на помилкове незастосування судами статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України, оскільки Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 висловлено правову позицію щодо обов`язковості застосування зазначених норм до аналогічних правовідносин.

5.90. Щодо наведеного варто зазначити таке.

5.91. Відповідно до статті 669 Цивільного кодексу України кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

5.92. За приписами частини першої статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

5.93. Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 у справі № 125/2157/19, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21 висловлено, що вимоги особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України) та застосування реституції, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Застосування реституції як наслідку недійсності правочину насамперед відновлює права учасників цього правочину. Інтерес іншої особи полягає в тому, щоб відновити свої права через повернення майна відчужувачу. Якщо повернення майна його відчужувачу не відновлює права позивача, то судом може бути застосований іншій ефективний спосіб захисту порушеного права в рамках заявлених позовних вимог.

5.94. Верховний Суд у постанові від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, роз`яснюючи застосування статей 215, 216 Цивільного кодексу України, зазначив, що двостороння реституція є необхідним правовим наслідком визнання правочину недійсним і не може бути проігнорована сторонами. Повернення всього отриманого за таким правочином є юридичним обов`язком, що виникає безпосередньо з норм закону та факту недійсності правочину.

5.95. Водночас у цій справі судами за встановлених обставин, ТОВ "Вест Кард" не здійснило поставку товару на відповідну суму, а отже, відсутні передумови для застосування двосторонньої реституції відповідно до частини першої статті 216 Цивільного кодексу України.

5.96. З огляду на це, посилання Скаржника на правові висновки Верховного Суду у цій частині не є обґрунтованими, оскільки встановлені судами обставини спору не передбачають можливості їх застосування.

5.97. Разом з тим, Суд погоджується з аргументами Скаржника про помилкове незастосування судами статті 1212 Цивільного кодексу України, та неврахування висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22.

5.98. Так у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, предметом розгляду якої було питання правової природи коштів, отриманих за договором у разі нікчемності (недійсності) додаткових угод до цього договору. У зазначеній справі Верховний Суд досліджував механізм повернення коштів у контексті застосування Закону України "Про публічні закупівлі" та зроблено висновок, що правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є частина перша статті 670 Цивільного кодексу України.

5.99. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22, розглядаючи спір щодо визнання недійсним договору, укладеного в порядку Закону України "Про публічні закупівлі", та повернення сплачених коштів, зазначила, що грошові кошти, отримані відповідачем у вигляді різниці між ціною за одиницю товару, передбаченою договором, і ціною, встановленою додатковою угодою, є такими, що були безпідставно набуті. Оскільки правова підстава їх отримання відпала, відповідач зобов`язаний їх повернути, відповідно до приписів статей 216 та 1212 Цивільного кодексу України.

5.100. Колегія суддів наголошує, що враховуючи ієрархію правових висновків Верховного Суду, висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів (постанова Верховного Суду від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20), а відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, суди під час вирішення подібних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

5.101. Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

5.102. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

5.103. Ураховуючи, що оспорюваний пункт додаткової угоди до Договору є недійсним та не породжує правових наслідків щодо ціни дизельного палива та бензин за одиницю товару мали регулюватись Договором, то внаслідок виконання Відповідачем 1 своїх зобов`язань фінансового характеру за додатковою угодою № 4 до Договору ТОВ "Вест Кард" безпідставно отримало грошові кошти у розмірі 81 636,15 грн, а тому Відповідач 2 зобов`язаний їх повернути Позивачу, в порядку статей 216, 1212 Цивільного кодексу України.

5.104. З наведеного вбачається, що суди дійсно припустилися помилки у застосуванні частини першої статті 670 Цивільного кодексу України замість статті 1212 Цивільного кодексу України.

Водночас таке помилкове застосування правової норми не вплинуло на правильність вирішення справи по суті, оскільки саме по собі не призвело до ухвалення неправильного рішення щодо стягнення коштів.

Аналогічний підхід щодо правозастосування статей 216, 1212 Цивільного кодексу України та оцінки правомірності судових рішень у подібних правовідносинах викладений у постановах Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 927/68/23 та від 03.07.2024 у справі № 910/13579/23.

5.105. Отже, хоча суди в цій частині й припустилися помилки у кваліфікації правовідносин, вона не вплинула на законність та обґрунтованість ухваленого рішення, а отже, не є підставою для його скасування.

Відповідно до частини другої статті 309 Господарського процесуального кодексу України не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.106. Наведеним частково підтверджується обґрунтованість аргументів Скаржника, заявлених в порядку пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, втім вони не впливають на законність та обґрунтованість ухвалених судових рішень, а отже, не є підставою для їх скасування.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частина друга цієї ж статті забороняє скасовувати правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. Оскільки наведені Скаржником підстави касаційного оскарження не підтвердилися під час касаційного провадження, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення у справі - залишенню в силі.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на Скаржника.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Кард" залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.01.2025 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024 у справі № 924/524/24 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.09.2024 у справі № 924/524/24.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко

СудКасаційний господарський суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення12.03.2025
Оприлюднено19.03.2025
Номер документу125911133
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —924/524/24

Постанова від 12.03.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 06.03.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 27.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Ухвала від 20.02.2025

Господарське

Касаційний господарський суд Верховного Суду

Зуєв В.А.

Постанова від 09.01.2025

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Тимошенко О.М.

Ухвала від 30.12.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Тимошенко О.М.

Ухвала від 05.12.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Тимошенко О.М.

Ухвала від 02.12.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Тимошенко О.М.

Ухвала від 04.11.2024

Господарське

Північно-західний апеляційний господарський суд

Тимошенко О.М.

Рішення від 18.09.2024

Господарське

Господарський суд Хмельницької області

Муха М.Є.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні