Рішення

від 14.03.2025 по справі 726/4160/24

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЧЕРНІВЦІВ

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/4160/24

Провадження №2/726/53/25

Категорія 8

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2025 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Проскурняка І. Г., за участю секретаря судових засідань Богонос Г. Й., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання права на приватизацію та визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ :

Позивачем подано до суду позов до Приватного акціонерного товариства Українська залізниця про визнання права ОСОБА_1 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 та визнання за ним право власності на таку квартиру в порядку приватизації.

Позовну заяву обгрунтовано тим, що в його користуванні перебуває квартира АДРЕСА_1 і з 1976 року ОСОБА_1 зареєстрований і проживає з вказаної дати по теперішній час у вказаній квартирі. Дана квартира і будинок закріплені за ПАТ «Українська залізниця» на праві господарського відання і перебувають на балансі ВСП «Львівська дирекція» філії БМЕС АТ «Укрзалізниця». Для приватизації займаного позивачем житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 , він звернувся до ПАТ «Українська залізниця» та відокремленого підрозділу Філія «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно отриманих відповідей в зв`язку з ліквідацією органів приватизації, виробничі структурні підрозділи АТ «Укрзалізниця», у тому числі ВСП «Львівська дирекція» філії БМЕС не наділені правом проводити приватизацію квартир у житлових будинках, які обліковуються на балансі підрозділів АТ «Укрзалізниця» і підстав для вирішення питання приватизації квартири, в якій проживає позивач дирекція немає. Зазначає, що по іншій справі постановою Чернівецького апеляційного суду від 29.02.2024 року визначено правильний спосіб захисту визнання права на приватизацію квартири, який також був визначений постановами Верховного Суду.

Представником відповідача по справі ПАТ «Укрзалізниця» подано відзив на позовну заяву, в якому просить в позові відмовити і зазначає, що статтями 33-35 Статуту передбачено, що здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства. Товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи фізичним особам, крім випадків передбачених законом. Розпорядження майном товариства, зокрема шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом. Товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, установлених законодавством. Майно, що є державною власністю та закріплене за товариством на праві господарського відання чи іншому речовому праві, включається до його активів. Товариство та його підрозділи не можуть вчиняти правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна. В заперечення позовної вимоги про визнання права власності на квартиру в порядку приватизації представник посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду і вказує, що судове рішення не може породжувати право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте на законних підставах. Тобто вказана правова норма надає право пред`явлення позову щодо визнання права власності на майно, саме власником майна, а не особою, яка претендує на це майно, не маючи документів, які засвідчують право власності.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позов підтримали повністю і просили його задовольнити.

Представник відповідача ПАТ «Українська залізниця» просила відмовити в позові повністю.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази і матеріали цивільної справи судом суд приходить до висновку про часткове задоволення виходячи з наступного.

За змістом довідки №10 від 09.02.2022 року з домової книги про склад сім`ї та реєстрацію ОСОБА_1 зареєстрований та проживає з 1976 року в квартирі АДРЕСА_1 (а.с.11).

З досліджених відповіді на адвокатський запит №83 від 22.05.2023 року та договору від 22.12.2021 року: житловий будинок АДРЕСА_2 перебуває на балансі ВСП «Львівська дирекція» філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» на праві господарського віддання і є державною власністю (а.с.18).

Пунктом п. 41 Зведеного переліку майна ДТГО «Львівська залізниця», що закріплюється за ПАТ «Українська залізниця», на праві господарського відання», затвердженого міністром інфраструктури України 17.08.2015 року, - житловий будинок АДРЕСА_2 закріплений за ПАТ «Українська залізниця» (а.с.19-21).

30.06.2023 року позивач подав до ВСП «Львівська дирекція» філії БМЕС АТ «Укрзалізниця» заяву з проханням передати йому у власність займану ним квартиру разом із відповідної форми заявою та переліком документів, згідно Положення Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 (а.с.9).

В рекомендованому поштовому відправленні 7901831915334 від 03.08.2023 року №2301, позивач отримав відповідь, що в зв`язку з ліквідацією органів приватизації, виробничі структурні підрозділи АТ «Укрзалізниця», у тому числі ВСП «Львівська дирекція» філії БМЕС не наділені правом проводити приватизацію квартир у житлових будинках, які обліковуються на балансі підрозділів АТ «Укрзалізниця» і підстав для вирішення питання приватизації квартири в якій проживає позивач дирекція немає (а.с.25).

При дослідженні постанови Чернівецького апеляційного суду від 29.02.2024 року по цивільній справі №726/2339/23, яка набрала законної сили, встановлено, що житловий будинок, який знаходиться на АДРЕСА_3 , перебуває на балансі ВСП Львівська дирекція філії Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд акціонерного товариства Українська залізниця на праві господарського відання і є державною власністю. Отже, саме АТ Українська залізниця як державне підприємство, у повному господарському віданні якого знаходиться вказаний вище житловий будинок, є уповноваженим органом щодо прийняття рішень про приватизацію квартир у такому будинку. Оскільки спірна квартира не належить до комунальної власності, не передавалась із державної власності у власність органів місцевого самоврядування, вона не може бути приватизована шляхом звернення із відповідною заявою до уповноваженого на це органу, створеного місцевою державною адміністрацією чи органами місцевого самоврядування. Помилковими є доводи АТ Українська залізниця у відзиві на позовну заяву про те, що суб`єктом, який вирішує питання приватизації житла, яке знаходиться на балансі акціонерного товариства Українська залізниця на праві господарського відання, у відповідності до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», є Кабінет Міністрів України та/або уповноважені ним посадові особи. Вказаний спір регулюється положеннями Закону України ««Про приватизацію державного житлового фонду». За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідачем АТ Українська залізниця було відмовлено у задоволенні заяви позивача про приватизацію спірної квартири, у такому випадку наявне порушення прав ОСОБА_1 на приватизацію житла. Однак, колегія суддів звертає увагу на те, що обраний позивачем спосіб захисту у даній справі є неналежним. Як вбачається з матеріалів справи, у зазначеній справі існує спір щодо право позивача на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , яке не визнається відповідачем АТ Українська залізниця, що зумовлює і відповідний спосіб захисту його права визнання права на приватизацію займаного житлового приміщення. Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовою позицією, яку Верховний Суд виклав в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 683/560/16-ц (а.с.49-63).

Відповідно до Статуту акціонерного товариства «Українська залізниця» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 № 735 (далі Статут) АТ «Укрзалізниця» є юридичною особою, що утворена відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Згідно з ст.. 31 Статуту майно товариства складається з основних засобів обігових коштів, майнових прав, зокрема права господарського відання майном, переданому товариству на праві господарського відання або іншому речовому праві, та права постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення підприємств залізничного транспорту, акцій (часток) у статутному (складеному) капіталі господарських товариств, цінних паперів, а також інших активів, відображених у самостійному балансі товариства. Статтями 33-35 Статуту передбачено, що здійснюючи право власності, товариство володіє, користується та розпоряджається належним йому майном і вчиняє стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству, цьому Статуту та меті діяльності товариства. Товариство не має права безоплатно передавати майно, внесене до його статутного капіталу, іншим юридичним особам чи фізичним особам, крім випадків передбачених законом. Розпорядження майном товариства, зокрема шляхом списання, відчуження, передачі в користування, оренду, концесію відповідного майна, розпорядження майном, внесеним до статутного капіталу товариства, та майном, набутим товариством під час його господарської діяльності, здійснюється в порядку, встановленому законодавством з урахуванням обмежень щодо розпорядження таким майном, визначених законом та цим Статутом. Товариство використовує, утримує державне майно, закріплене за ним на праві господарського відання, та розпоряджається ним з урахуванням обмежень, установлених законодавством. Майно, що є державною власністю та закріплене за товариством на праві господарського відання чи іншому речовому праві, включається до його активів. Товариство не може вчиняти правочини, наслідком яких може бути відчуження такого майна (а.с.127-138).

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до статті 345 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.

Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.

У частині третій статті 9 ЖК УРСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання й утримання визначені Законом № 2482-XII.

Згідно із частиною одинадцятою статті 8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

У частині десятій статті 8 Закону № 2482-XII закріплено, що органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію, заборона приватизувати конкретне приміщення.

Оскільки займане позивачем житлове приміщення і сам житловий будинок до цього переліку не віднесено, як і інші приватизовані квартири в будинку АДРЕСА_2 , і позивач є наймачем (користувачем) квартири АДРЕСА_1 , яка відноситься до державного житлового фонду, і відтак має право на приватизацію цією квартири відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки постійно проживає та зареєстрований в ній.

Віднесення житлового будинку, в якому розташована квартира позивача, до державного житлового фонду є відповідь №83 від 22.05.2023 року та договір від 22.12.2021 року (а.с.18).

Вимогами п. 17-18 Положення Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, визначено, що громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Зразок бланка заяви наведено у додатку 2 до даного Положення і він відповідає бланку заяви поданої позивачем.

Для здійснення приватизації позивач подав до органу приватизації наступні документи: копія документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, паспорт та довідку про присвоєння ідентифікаційного коду, довідка виписка із домової книги про склад сім`ї та прописку, виписка про зареєстроване місце проживання, довідка з місця роботи, копія технічного паспорту на квартиру, та роз`яснено об`єктивну неможливість подати ордер на займану квартиру. Даними документами доводиться право на приватизацію квартири безоплатно та незалежно від розміру площі.

Положенням Про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, та ч. 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наведено виключні випадки, коли в приватизації квартири може бути відмовлено, серед яких відсутність певних документів не є підставою для відмови в приватизації.

За вказаних обставин право на приватизацію позивачем квартири, в якій він проживає і зареєстрований є порушеним і не визнається відповідачем згідно поданого відзиву на позовну заяву.

Посилання відповідача на неможливість здійснення приватизації квартири за положеннями Статуту та інших піднормативних актів не спростовують дію вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яким гарантується право на приватизацію мешканцями квартир, в яких вони проживають, яке не може бути скасовано іншими підзаконними нормативними актами та внутрішніми положеннями і статутами юридичної особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

В займану квартиру АДРЕСА_1 , позивач вселився на законних підставах і протягом тривалого часу добросовісно використовує квартиру, як єдине житло, та на момент подання заяви про її приватизацію, проживає та зареєстрований в квартирі, яка є єдиним об`єктом нерухомого майна.

Суд бере до уваги встановлені у цивільній справі №726/2339/23 постановою Чернівецького апеляційного суду від 29.02.2024 року, яка набрала законної сили, обставини та факти у відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України, і зважає на обгрунтування апеляційного суду у вказаній цивільній справі, які викладені в контексті посилань на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 683/560/16-ц.

З огляду на викладене, задоволення даного позову ОСОБА_1 в частині визнання його права на приватизацію квартири АДРЕСА_1 , - є належним способом захисту порушеного права позивача.

Щодо позовної вимоги в частині визнання права власності на АДРЕСА_1 за позивачем в порядку приватизації суд критично відноситься до обгрунтування позивача і в контексті правової позиції викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі 916/1608/18 зазначає, що при вирішенні спору про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід враховувати зміст вказаної норми права, за яким судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності у позивача, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Оскільки позивач не маючи зареєстрованого права власності намагається на суд перекласти обов`язки органу приватизації і визнати право власності за собою внаслідок ухвалення судового рішення, суд вважає заявлені вимоги передчасними і їх задоволенні слід відмовити.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що позивач при зверненні до суду із позовною заявою сплатив судовий збір у розмірі 1211,20 гривень, що підтверджується квитанцією ТВБВ 10025/035 від 21.03.2024 року. Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку про стягнення з приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору у розмірі 605,60 гривень.

Керуючись, ст.9 ЖК УРСР, ст.345 ЦК України, ст.ст.12,13,81,89,141,263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання права на приватизацію та визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати право ОСОБА_1 на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська залізниця» (ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 гривень.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення виготовлено 18.03.2025 року.

Головуючий суддя І. Г. Проскурняк