Постанова

від 17.03.2025 по справі 420/4589/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 березня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/4589/24

Перша інстанція: суддя Андрухів В.В.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача Турецької І. О.,

суддів Градовського Ю.М., Шевчук О.А.

розглянувши, в порядку письмового провадження, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУ ПФУ в Одеській області), в якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення №156050021353 від 12.01.2024 «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 »;

- зобов`язати призначити їй пенсію на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1058-IV).

Окрім цього, позивачка просила стягнути з відповідача понесені судові витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування заявлених вимог позивачка пояснює, що по досягненню пенсійного віку та маючи страховий стаж понад 38 років, вона звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, до якої надала пакет необхідних документів.

За результатами розгляду вказаної заяви ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу.

Зокрема, мотивуючи відмову у призначенні пенсії, територіальний орган Пенсійного фонду посилався на те, що у трудовій книжці заявниці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, тому пільговий стаж заявниці становить 0 років 0 місяців 00 днів, а також на те, що в електронній пенсійній справі відсутні накази про атестацію робочих місць, додатки до наказів, пільгова довідка.

Позивачка вважає таке рішення протиправним та зазначає, що оскаржуване рішення порушує її право на соціальний захист, визначене статтею 46 Конституції України, зокрема, право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області №156050021353 від 12.01.2024 «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 ».

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону № 1058-IV.

Суд стягнув з ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що територіальний орган Пенсійного фонду дійшов протиправного висновку, що позивачка не має права на призначення пенсії на пільгових умовах, відповідно до положень статті 114 Закону №1058-IV,

Як указав суд, посади, які обіймала позивачка під час роботи у Комунальному закладі Херсонської обласної ради «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» (далі КЗ «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат»), є посадами, включеними до Переліку за Списком № 2, оскільки належать до посад середнього медичного персоналу з кодом професії (посади) 2260000 г.

При цьому, трудова книжка позивачки містить оформлені належним чином записи про її роботу на даних посадах, що дають право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Також суд зауважив, що в оскаржуваному рішенні, відповідач безпідставно указав, що для позивачки пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV становить 55 років, у зв`язку з чим зазначив, що позивачка на час подання заяви про призначення пенсії вже досягла пенсійного віку.

На думку суду, ГУ ПФУ в Одеській області безпідставно посилалося на відсутність наказів підприємства про атестацію робочих місць, як на підставу неврахування пільгового стажу, оскільки особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №2, робоче місце якої підлягає атестації, не наділена жодними повноваженнями, які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Покликаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену у постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а, суд указав, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а відповідальність за це, не може бути покладена на працівника. При цьому, суд зауважив, що контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

З огляду на викладене, суд вважав, що спірне рішення слід скасувати, а порушене право позивачки підлягає відновленню шляхом зобов`язання відповідача призначити останній пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до положень статті 114 Закону № 1058-IV.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги скаржник, мотивуючи правомірність прийнятого рішення про відмову в призначені пенсії за віком на пільгових умовах стверджує, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах необхідний пільговий стаж роботи, визначений статтею 144 Закону № 1058-IV, підтверджений у встановленому законом порядку.

Скаржник вважає, що спеціальний стаж позивачки для призначення пенсії на пільгових умовах належним чином не підтверджений, у зв`язку з чим, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для призначення пенсії позивачці є помилковими.

На переконання скаржника, відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці, свідчить про відсутність правових підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

З огляду на відсутність у позивачки необхідного пільгового стажу роботи, скаржник вважає, що оскаржуване рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах є правомірним.

Також скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції, в частині стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області сплаченого позивачем судового збору, та звертає увагу, що відповідно до положень статті 73 Закону № 1058-IV забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, посилаючись на доводи, які ідентичні доводам, викладеним у позовній заяві, та які узгоджуються із висновками суду першої інстанції, зазначає про безпідставність апеляційної скарги.

Рішення суду позивачка вважає законним та обґрунтованим, у зв`язку з чим просить в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.

Враховуючи, що апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України, розглянув справу в порядку письмового провадження.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Заява позивачки про призначення пенсії розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в Одеській області.

12.01.2024, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , ГУ ПФУ в Одеській області прийняло рішення №156050021353 «Про відмову в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 » у зв`язку з непідтвердженням необхідного пільгового стажу роботи (а.с.83).

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, становить 55 років, а вік заявниці становить 54 роки 7 місяців.

Також у спірному рішенні відповідач зазначив, що необхідний страховий стаж згідно пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV складає не менше 25 років, натомість страховий стаж позивачки становить 38 років 03 місяці 01 день.

Далі, в цьому рішенні зазначено, про непідтвердження ОСОБА_1 необхідного пільгового стажу на роботах за Списком № 2, а саме становить 10 років.

За таких умов, ГУ ПФУ в Одеській області відмовило ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах.

Вважаючи, що територіальний орган Пенсійного фонду протиправно відмовив у призначенні пенсії, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Відповідаючи на довід скаржника стосовно того, що пільговий стаж позивачки для призначення пенсії на пільгових умовах не підтверджується у встановленому законом порядку, колегія суддів зазначає таке.

Згідно із частиною 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюються Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі Закон №1788-ХІІ) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).

Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV, пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Згідно з частиною 5 статті 45 Закону № 1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Як встановлено частиною 1 статті 114 Закону № 1058-IV, право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається, зокрема, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: зокрема, 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року.

Позивач народилася у період з 1 квітня 1969 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та досягла віку 54 роки 6 місяців на час звернення до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії.

Аналогічні норми містить Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі -Закон № 1788-ХІІ), стаття 13 якого визначає порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах

Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 13 Закону України №1788-ХІІ, на пільгових умовах право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Стаття 62 цього Закону також встановлює, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 затверджений «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» за № 637 (надалі по тексту також Порядок №637).

Згідно пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Вказана норма перекликається із положеннями статті 62 Закону №1788-ХІІ, яка також передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пункт 3 Порядку № 637 передбачає, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Пункт 20 Порядку №637 передбачає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Також слід зазначити, що чинним законодавством встановлена пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про періоди роботи, що можуть міститися в інших документах, а необхідність надання уточнюючих довідок та інших відомостей для підтвердження певного стажу є необхідним, лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості або містяться неправильні чи неточні записи.

Як свідчать матеріали справи, позивачка під час звернення із заявою про призначення пенсії надала трудову книжку та документи, які підтверджують стаж роботи на посадах, передбачених Списком № 2.

Так, трудова книжка ОСОБА_1 містить записи, що підтверджують її роботу у КЗ «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» на посадах чергової медсестри та медичної сестри з дієт-харчування, що відноситься до посад середнього медичного персоналу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» затверджений Список № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Однією з умов зарахування до пільгового стажу певного періоду роботи на відповідній посаді або за професією є включення цієї посади або професії до Списків, що діяли в період такої роботи.

Так, розділ XXIV. «УСТАНОВИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ`Я І СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ» (код 22600000) Списку № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, визначає такі професії і посади:

2260000г г) у будинках-інтернатах для психічно хворих, дитячих будинках-інтернатах для розумово відсталих дітей системи соціального забезпечення:

2260000г Середній медичний персонал

2260000г Молодший медичний персонал

Отже, посади, які обіймала позивачка, під час роботи у КЗ Херсонської обласної ради «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат», є посадами, включеними до Переліку за Списком № 2, оскільки належать до посад середнього медичного персоналу з кодом професії (посади) 2260000г.

Слід відмітити, що віднесення посад, на яких працювала позивачка до переліку робіт, з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці сторонами не оспорюється.

Також колегія суддів зауважує, що оскаржуване рішення не містить жодних посилань на відсутність записів у трудовій книжці чи на недоліки наявних у ній записів.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції слушно зауважив, що стаж роботи позивачки на посадах середнього медичного персоналу підтверджується достовірними доказами.

Насамперед, це записи у трудовій книжці із посиланням на дату та номер наказів про прийняття і переведення.

Колегія суддів зауважує, що згідно усталеної та послідовної практики Верховного Суду, трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи, а відтак є належним і достатнім доказом, який засвідчує, в цій справі, зайнятість позивача протягом спірного періоду на посаді за Списком №2.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ГУ ПФУ в Одеській області протиправно не зарахувало ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком 2 періоди роботи на посадах середнього медичного персоналу.

Оскільки, записами трудової книжки ОСОБА_1 підтверджується пільговий характер роботи позивачки на посадах, що передбачені Списком №2, колегія судів вважає безпідставними твердження скаржника про не підтвердження пільгового стажу позивачки, та відповідно відсутність права на призначення пенсії на пільгових умовах.

Стосовно ж доводів скаржника що відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці, свідчить про відсутність правових підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах, слід зазначити таке.

01.08.1992 Постановою Кабінету Міністрів України № 442 затверджений Порядок проведення атестації робочих місць за умовами правці (далі - Порядок № 442).

Відповідно до пункту 1 Порядку №442 атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно положень пункту 3 Порядку № 442 атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ. Відомості про результати атестації робочих місць заносяться роботодавцем до карти умов праці, форма якої затверджується Мінсоцполітики разом з МОЗ (пункт 8 Порядку № 442).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Згідно пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

На думку колегії судді суд першої інстанції слушно зауважив на тому, що, особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце якої підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов`язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров`я. Окрім того, роботодавець зобов`язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.

Сукупність правових норм дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.

Вирішуючи питання, чи може особа, що претендує на призначення пенсії нести відповідальність за непроведення атестації, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Так, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 по справі № 520/15025/16-а. досліджуючи це питання дійшла висновку, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту б статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

Отже непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

З огляду на викладені вище норми права та правову позицію суду касаційної інстанції, слід констатувати, що відсутність наказів про атестацію робочих місць не може бути підставою для не зарахування позивачці до пільгового стажу роботи період її роботи в ДЗ «Каїрський психоневрологічний будинок-інтернат» на посадах медичної сестри, інших посадах середнього медичного персоналу.

Наведене свідчить, що відповідач протиправно відмовив позивачці у зарахуванні періодів її трудової діяльності згідно з записами трудової книжки на посадах середнього медичного персоналу до пільгового стажу на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 досягла пенсійного віку, її страховий стаж становить більш 38 років, а пільговий стаж - більш 10 років, що свідчить про наявність у позивачки права на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2.

З урахуванням викладеного колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Одеській області від 12.01.2024 № №156050021353 та зобов`язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону № 1058-IV.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині постанови, на думку колегії суддів, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Стосовно доводів ГУ ПФУ в Одеській області, в яких скаржник не погоджується із рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з ГУ ПФУ в Одеській області сплаченого позивачем судового збору , колегія суддів зазначає таке.

Так, відповідно до приписів частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких підстав, відшкодування на користь позивача сплаченого судового збору у зв`язку із задоволенням позовних вимог, за рахунок бюджетних асигнувань Управління, яке виступало відповідачем у справі є правомірним.

Відповідно частини 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що за наслідком розгляду спору позов ОСОБА_2 задоволений, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо відшкодування позивачці витрат зі сплати судового збору за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Одеській області.

З огляду на наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, слід констатувати, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до вимог статті 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення відсутні.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Розподіл судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України не передбачений.

Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя О. А. Шевчук

Повне судове рішення складено 17.03.2025.