Рішення від 17.03.2025 по справі 990/383/24

РІШЕННЯ

Іменем України

17 березня 2025 року

м. Київ

справа №990/383/24

адміністративне провадження № П/990/383/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Ханової Р.Ф., Бившевої Л.І., Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

за участі секретаря судового засідання - Титенко М.П.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Ксендзов А.С.,

розглянув у порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

16.12.2024 ОСОБА_1 (далі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої кваліфікаційної комісії України (далі також - відповідач, ВККС) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії України щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Вищу кваліфікаційну комісію суддів України утриматися від проведення повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва з тих підстав, що ОСОБА_1 пройшов оцінювання на відповідність займаній посаді судді 20.03.2019, що підтверджується рішенням Комісії №43/ко-19;

- визнати суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді.

На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що на підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Відповідно до пункту 20 розділу XII Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.

Також позивач зауважив, що відповідно до абзацу шостого пункту 13 розділу ІІІ Закону України «Про Вищу раду правосуддя» за результатами кваліфікаційного оцінювання суддя, призначений на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», повноваження якого припинились із закінченням строку, на який його було призначено, може бути призначений на посаду за поданням Вищої ради правосуддя за умови підтвердження відповідності цій посаді згідно з підпунктами 2 та 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України» від 04.06.2020 №679-IX установлено, що Вища рада правосуддя (далі також - ВРП) у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Позивач наполягає на тому, що пройшов оцінювання на відповідність займаній посаді, що підтверджується рішенням колегії Комісії від 20.03.2019 №43/ко-19, яким позивача визнано таким, що відповідає займаній посаді. 22.12.2020 ВРП прийняла рішення про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду м.Києва, а 29.12.2020 внесла Президенту України подання про призначення позивача на посаду судді Святошинського районного суду м. Києва. Проте, 09.12.2024 Комісією проведено пленарне засідання з питання відповідності позивача займаній посаді судді Святошинського районного суду м.Києва. За результатами засідання питання повторного/додаткового оцінювання відповідачем відкладене без дати наступного засідання.

Поряд із цим позивач переконує, що на час проходження позивачем оцінювання (2019-2020 роках), законодавством не було передбачено розгляд і вирішення питання відповідності займаній посаді судді пленарним складом Комісії, а це було виключно повноваження Колегій Комісії.

З-поміж іншого, позивач зосередив увагу на тому, що не може бути застосовано до спірних правовідносин і ч.1 ст.88 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», оскільки вказана норма до 30.12.2023 стосувалася підтримання на пленарному засіданні Комісії рішення колегії про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за наявності висновку Громадської ради доброчесності (далі також - ГРД), а щодо позивача колегія Комісії ухвалила рішення про відповідність займаній посаді судді (на виконання вимог пп.4 п.16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).

Позивач наполягає на тому, що відсутні підстави для проведення пленарного засідання Комісії на предмет відповідності позивача займаній посаді, оскільки остаточне рішення щодо оцінювання його на відповідність займаній посаді ухвалене колегією ВККС України 20.03.2019, що належало до її (Колегії) виключних повноважень.

Наведене, на переконання позивача, свідчить, що дії Комісії щодо призначення і проведення в пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду м. Києва, є протиправними.

У письмовому відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в її задоволенні повністю.

На обґрунтування відзиву відповідач, зокрема, зазначив, що статтею 88 Закону № 1402-VIII передбачено право судді оскаржити до адміністративного суду рішення Комісії, ухвалене за результатами проведення кваліфікаційного оцінювання судді.

Відповідач переконує, що Комісією не закінчено проведення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді судді, а тому вважає звернення позивача з цим позовом передчасним.

Також вказує, що завершення процедури призначення судді на підставі положень Закону України №679-IX не впливає на проходження процедури кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді, яка у спірних правовідносинах не була закінчена Комісією.

Відповідач наполягає на тому, що жодних нормативно-правових підстав для закінчення кваліфікаційного оцінювання позивача на відповідність займаній посаді після ухвалення колегією Комісії рішення про відповідність позивача займаній посаді за наявності висновку Громадської ради доброчесності про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики без розгляду питання про підтримання такого рішення пленарним складом Комісії не існувало.

У додаткових письмових поясненнях позивач повторно акцентує увагу на тому, що станом на 20.03.2019 оцінювання судді на відповідність займаній посаді та ухвалення остаточного рішення з цього питання належало до виключних повноважень колегії ВККС. Вирішення зазначеного питання ВККС у пленарному складі суперечить пункту 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, приписи якого мають імперативний характер і не підлягають розширеному тлумаченню.

Також позивач стверджує, що покликання відповідача на абз.3 пп. 4.10.8 п.4.10 розділу IV Регламенту ВККС жодним чином не впливає на спірні правовідносини. Наведені положення Регламенту не регулюють питання процедури оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя) - дана процедура не є конкурсною, не стосується зайняття вакантної посади судді і є вимогою Конституції (пп.4 п. 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України).

Позивач наголошує на тому, що рішення колегії Комісії від 20.03.2019 №43/ко-19 винесене в процедурі, відмінній від тієї, що врегульована абз.3 пп.4.10.8 п.4.10 розділу ІV Регламенту ВККС України.

Ухвалою від 18.12.2024 Верховний Суд відкрив провадження в цій справі та призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази на підтвердження обґрунтованості заявлених вимог та заперечень, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 Указом Президента України від 23.01.2012 №29/2012 призначений на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

23.01.2017 повноваження позивача припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено.

Рішенням від 20.10.2017 №106/зп-17 ВККС призначила кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, зокрема судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1

17.03.2019 від Громадської ради доброчесності на адресу ВККС надійшов висновок про невідповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики.

Протокольним рішенням ВККС від 20.03.2019 залишено без розгляду висновок ГРД.

Згідно з рішенням ВККС у складі колегії від 20.03.2019 №43/ко-19 суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді. За результатами кваліфікаційного оцінювання позивач отримав 700 балів.

Незважаючи на залишення висновку ГРД без розгляду, ухвалюючи вказане рішення від 20.03.2019 р, колегія ВККС досліджувала інформацію, яка була вказана у зазначеному висновку.

22.12.2020 ВРП ухвалила рішення №3567/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

За змістом цього рішення ВРП, керуючись власною оцінкою обставин, пов`язаних з кандидатурою судді ОСОБА_1 , зокрема тих, які наведені у висновку ГРД, дійшла висновку про відсутність обґрунтованого сумніву щодо відповідності ОСОБА_1 критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв`язку з призначенням його на посаду судді. За результатами розгляду наявних у розпорядженні ВРП матеріалів, зокрема суддівського досьє, вона не встановила обставин, які відповідно до закону могли б бути підставою для відмови у внесенні Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

У підсумку, керуючись статтею 131, підпунктами 2, 4 пункту 161 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пунктом 20 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, підпунктом 3 пункту 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України», статтями 3, 30, 34, 36, 37, абзацом шостим пункту 13 розділу III «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Вищу раду правосуддя», ВРП вирішила внести Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

20.07.2023 ВККС прийняла рішення №34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Листом від 28.11.2024 №36-6788/24 позивача повідомлено про те, що 09.12.2024 відбудеться засідання ВККС у пленарному складі, зокрема, щодо питання відповідності позивача займаній посаді судді.

02.12.2024 на адресу ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики.

За результатами засідання ВККС у пленарному складі, яке відбулось 09.12.2024, відкладено розгляд питання щодо відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді.

ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з цим позовом, вважаючи протиправними дії ВККС щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність його займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва.

Ці дії Комісії позивач оскаржує, зокрема, з підстави відсутності у ВККС повноважень здійснювати його повторне оцінювання, оскільки його відповідність займаній посаді вже була підтверджена рішенням ВРП від 22.12.2020 ВРП №3567/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

Щодо порядку проходження оцінювання на відповідність займаній посаді судді.

На підставі підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом № 1401-VIII відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом №1401-VIII, має бути оцінена в порядку, визначеному законом. Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади. Порядок і вичерпні підстави оскарження рішення про звільнення судді за результатами оцінювання встановлюються законом.

Аналіз вказаного положення Конституції України визначає декілька аспектів, що стосуються суддів, про яких у ньому йдеться.

По-перше, суддя вже перебуває на посаді після його призначення на п`ять років чи обрання безстроково.

По-друге, оцінювання на відповідність займаній посаді не залежить від волі судді, а є обов`язковою умовою для продовження ним професійної діяльності.

По-третє, у разі визнання його за результатами оцінювання таким, що відповідає займаній посаді, суддя залишається здійснювати правосуддя у тому ж суді, в штаті якого він перебував до проходження такого оцінювання.

По-четверте, відмова від оцінювання або виявлення за його результатами невідповідності займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності є самостійною підставою для звільнення судді з посади.

Зазначені норми є обмеженими у часі, оскільки після одноразового проведення щодо таких суддів оцінювання вони не застосовуватимуться в майбутньому (включно з визначеною у них підставою).

Іншими словами, підпункт 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України вичерпає свою дію тоді, коли щодо умовно «останнього» судді, призначеного на посаду строком на п`ять років або обраного безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, буде прийнято рішення щодо відповідності / невідповідності його займаній посаді або цей суддя відмовиться від такого оцінювання.

Варто зауважити, що на тимчасовість такого оцінювання та дотримання гарантій суддів під час його проведення звернула увагу і Венеціанська комісія у своєму висновку № 803/2015 від 26 жовтня 2015 року щодо проєкту змін до Конституції України в частині правосуддя, зазначивши у пункті 36 таке:

«У своєму спільному висновку «Щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» і внесення змін до Закону «Про Вищу раду юстиції» Венеціанська комісія й Директорат з прав людини Генерального директорату з прав людини та верховенства права, безумовно, врахували пояснення органів української влади про те, що необхідно зробити вибір: або звільнити всіх суддів і запропонувати їм повторно подати свої кандидатури на зайняття посад, або оцінити їх у спосіб, запропонований в законі. Венеціанська комісія й Директорат висловили свою думку про те, що «може бути необхідним і виправданим вжити надзвичайних заходів» для подолання «корупції і некомпетентності працівників судових органів, які є результатом політичного впливу на призначення суддів у попередній період», але «звільнення кожного з представників судової влади, призначеного на посаду у відповідний період, не буде належним вирішенням проблем, зазначених владою». Крім того, вони підкреслили, що навіть «такий захід, як кваліфікаційне оцінювання, передбачене статтею 6 Перехідних положень, слід розглядати як цілком винятковий і такий, що має підпадати під надзвичайно суворі гарантії захисту тих суддів, які відповідають зайнятій посаді», а також що «це питання має більш детально розглядатися в правовому положенні основної частини Закону та вимагає підкріплення в Конституції».

Венеціанська комісія вважає, що незрозуміло, чи призначено це перехідне положення Конституції забезпечити конституційне підкріплення не лише для процедури оцінювання, передбаченої в пункті 6 Перехідних положень Закону «Про забезпечення права на справедливий суд», але й для процедури перевірки, викладеної в Законі «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» чи люстраційної процедури, передбаченої в Законі «Про очищення влади». Венеціанська комісія вважає, що існування декількох паралельних частково збіжних процедур є вкрай проблематичним, оскільки оцінювання професіоналізму, етичності та доброчесності всіх суддів може бути тільки винятковим заходом, що вимагає найвищої міри обережності: паралельне здійснення істотно різних процедур різними органами навряд чи забезпечить дотримання обов`язкових гарантій для суддів, які дійсно відповідають цим критеріям. Венеціанська комісія вважає, що надзвичайні заходи мають бути обмежені в часі й повинні вживатися швидко та ефективно» (пункт 38 висновку).

Згідно з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється колегіями ВККС в порядку, визначеному цим Законом.

Виявлення за результатами такого оцінювання невідповідності судді займаній посаді за критеріями компетентності, професійної етики або доброчесності чи відмова судді від такого оцінювання є підставою для звільнення судді з посади за рішенням Вищої ради правосуддя на підставі подання відповідної колегії ВККС.

Зазначена норма відтворює положення, закріплене у підпункті 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та наділяє виключно колегії ВККС повноваженнями оцінювати суддів, про яких йдеться у цьому підпункті, на відповідність займаній посаді.

Варто зауважити, що наведені норми не регулюють питання участі у конкурсі на зайняття вакантної посади судді.

Відмінною від процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді є процедура кваліфікаційного оцінювання, передбаченого главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII.

Так, статтею 83 Закону № 1402-VIII визначено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться ВККС з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями.

Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність (частина друга статті 83 Закону № 1402-VIII).

Кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді передбачено, зокрема, для зайняття посад судді: апеляційного суду (частина перша статті 28 Закону № 1402-VIII), вищого спеціалізованого суду (частина перша статті 33 Закону № 1402-VIII), Верховного Суду (частина перша статті 38 Закону №1402-VIII).

Зазначене оцінювання також проводиться щодо судді, до якого застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом 4 частини першої статті 109 Закону № 1402-VIII.

На відміну від обмежених у часі приписів підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України та пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII положення щодо кваліфікаційного оцінювання суддів, передбачені главою 1 розділу V Закону № 1402-VIII, розраховані на постійне застосування.

Отже, Законом № 1402-VIII встановлено дві різні процедури оцінювання:

1) оцінювання судді на відповідність займаній посаді;

2) кваліфікаційне оцінювання з метою визначення судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді.

За приписами частин третьої та четвертої статті 94 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, організаційними формами діяльності ВККС є засідання у складі колегій, палат або у пленарному складі Комісії - залежно від питань, визначених цим Законом та Регламентом Комісії. Колегія ВККС формується не менше ніж з трьох членів Комісії.

Відповідно до вимог частини четвертої статті 101 Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, палати та колегії ВККС ухвалюють свої рішення від імені ВККС, зазначаючи склад палати чи колегії, який розглядав конкретну справу.

Згідно з підпунктом 4 пункту 1.3 розділу І Регламенту в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, оцінювання відповідності займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII віднесено до повноважень колегії ВККС, що узгоджується з пунктом 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що виключно колегії ВККС були наділені повноваженнями ухвалювати від імені Комісії рішення про відповідність чи невідповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років або обрано суддею безстроково до набрання чинності Законом № 1401-VIII.

Верховний Суд зауважує, що в межах процедури оцінювання судді на відповідність займаній посаді, з урахуванням мети і завдань його проведення, обов`язком (повноваженням) ВККС є з`ясування й оцінка всіх аспектів життя і діяльності такого судді не лише професійного характеру, але й морально-етичного.

ВККС з огляду на свій правовий статус повинна визначити, чи відповідає поведінка судді основоположним принципам її регламентації, високі стандарти якої визначено, зокрема, у Бангалорських принципах поведінки суддів від 19.05.2006, схвалених резолюцією Економічної та соціальної ради ООН від 27.07.2006 № 2006/23, а також у Кодексі суддівської етики, затвердженому рішенням ХІ (чергового) з`їзду суддів України від 22.02.2013.

Відповідно до пункту 16 Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, затвердженого рішенням Комісії від 03.11.2016 № 143/зп-16, дослідження досьє полягає у систематизації, аналізі, зборі, уточненні даних досьє судді (кандидата на посаду судді) з метою визначення попередніх показників критеріїв кваліфікаційного оцінювання.

У пункті 19 цього ж Положення передбачено, що співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження досьє та складається з таких етапів: оголошення доповіді за результатами дослідження досьє; надання судді (кандидату на посаду судді) можливості доповнити, уточнити чи спростувати оголошену в доповіді інформацію. Послідовне обговорення з суддею (кандидатом на посаду судді) показників, оцінювання яких потребує уточнення, з метою прийняття остаточного рішення щодо підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді або відповідності судді займаній посаді.

Отже, якщо виходити із системного аналізу підпункту 4 пункту 16-1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII, положень статей 83, 85, 87 цього Закону в поєднанні з положеннями підпункту 4 пункту 1.3 та пункту 4.10 Регламенту, то можна дійти таких висновків.

Оцінювання судді на відповідність займаній посаді, як і кваліфікаційне оцінювання судді для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді, проводяться ВККС за одними і тими ж критеріями, а саме компетентності, професійної етики і доброчесності.

Оскільки метою утворення ГРД є сприяння ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності, то цей орган уповноважений, зокрема, надавати ВККС за наявності відповідних підстав висновок про невідповідність зазначеним критеріям як суддів, щодо яких проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, так і суддів, щодо яких проводиться кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Якщо ГРД надала ВККС висновок про невідповідність критеріям професійної етики та доброчесності судді, щодо якого проводиться оцінювання на відповідність займаній посаді, оцінку обставинам, викладеним у такому висновку, надає колегія ВККС, яка ухвалює остаточне рішення про відповідність чи невідповідність такого судді займаній посаді. Розгляд зазначеного питання у пленарному складі ВККС ні положення Закону № 1402-VIII, ні норми Регламенту не передбачають.

Аналогічне правозастосування висловлене у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.06.2024 у справі №9901/198/20.

У цій постанові (від 13.06.2024 у справі №9901/198/20) ВП ВС зосередила увагу на тому, що статтею 88 Закону № 1402-VIII та підпунктом 4.10.8 пункту 4.10 Регламенту (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано порядок ухвалення ВККС рішення в межах іншої процедури оцінювання, а саме кваліфікаційного оцінювання, яке проводиться з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. За наявності висновку ГРД під час проведення такого оцінювання остаточне рішення про підтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді ВККС може ухвалити лише у разі, якщо таке рішення підтримане не менше ніж одинадцятьма її членами.

ВП ВС відзначила про те, що колегія ВККС, ухвалюючи рішення щодо відповідності судді займаній посаді, помилково ототожнила дві відмінні за своєю природою та правовим регулюванням процедури оцінювання судді та застосувала до процедури оцінювання позивача на відповідність займаній посаді наслідки за результатами проведення з ним співбесіди, передбачені для процедури кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя.

Щодо змін правового регулювання у питанні, що стосується оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

Звертаючись до суду, позивач, окрім іншого, стверджував, що, як вже зазначалось вище, рішенням ВККС у складі колегії від 20.03.2019 №43/ко-19 суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 визнано таким, що відповідає займаній посаді, а 22.12.2020 ВРП ухвалила рішення №3567/0/15-20 про внесення Президентові України подання про призначення ОСОБА_1 на посаду судді Святошинського районного суду міста Києва.

Однак, 20.07.2023 ВККС прийняла рішення №34/зп-23 про продовження кваліфікаційного оцінювання суддів, зокрема тих, які призначені (обрані) на посаду суддів та яких колегіями ВККС визнано такими, що відповідають займаній посаді судді, проте відповідне питання винесено на розгляд Комісії у пленарному складі через надходження висновку ГРД про невідповідність судді критеріям професійної етики та доброчесності.

Зокрема, листом від 28.11.2024 №36-6788/24 позивача повідомлено про те, що 09.12.2024 відбудеться засідання ВККС у пленарному складі, зокрема, щодо питання відповідності позивача займаній посаді судді.

02.12.2024 на адресу ВККС надійшов висновок ГРД у новій редакції про невідповідність позивача критеріям доброчесності та професійної етики.

За результатами засідання ВККС у пленарному складі, яке відбулось 09.12.2024, відкладено розгляд питання щодо відповідності судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді.

У контексті наведеного слід зазначити, що 19.10.2023, тобто після ухвалення рішення колегії ВККС (20.03.2019 №43/ко-19) щодо відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді, рішенням Комісії №119/зп-23 було внесено зміни до Регламенту та викладено його в новій редакції, яка суттєво відрізняється від попередньої, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин, зокрема, в частині, що стосується оцінювання судді на відповідність займаній посаді.

Так, згідно з підпунктом 58.17 пункту 58 зазначеної редакції Регламенту Комісія у пленарному складі ухвалює рішення про підтримку рішення колегії, зокрема, про відповідність судді займаній посаді, якщо ГРД у своєму висновку встановила, що такий суддя не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності. Підпунктом 60.3 пункту 60 передбачено ухвалення Комісією у складі колегії рішення про відповідність судді займаній посаді, крім випадків, коли інший порядок ухвалення (прийняття) рішення визначено Законом, Регламентом або окремим рішенням Комісії.

Окрім того, Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що 04.06.2020 Верховна Рада України ухвалила Закон України № 679-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо відрядження суддів та врегулювання інших питань забезпечення функціонування системи правосуддя в період відсутності повноважного складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів України».

Відповідно до пункту 3 частини другої розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону Вища рада правосуддя у період відсутності повноважного складу ВККС ухвалює без рекомендації чи подання ВККС рішення про внесення Президенту України подання про призначення на посаду судді, повноваження якого припинилися у зв`язку із закінченням строку, на який його було призначено, якщо до набрання чинності цим Законом колегією ВККС було визнано суддю таким, що відповідає займаній посаді.

Зазначена норма повністю узгоджується з приписами пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, згідно з якими відповідність займаній посаді судді, якого призначено на посаду строком на п`ять років до набрання чинності Законом № 1401-VIII, оцінюється саме колегіями ВККС.

За наведеного правового регулювання спірних правовідносин і встановлених у справі обставин Верховний Суд констатує, що Закон № 1402-VIII не передбачав участі ВККС у пленарному складі у проведенні оцінювання відповідності судді займаній посаді у період виникнення спірних правовідносин до внесення змін до п.20 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які набрали чинності 30.12.2023. Таке оцінювання могло проводитись виключно колегією ВККС, яка мала право приймати рішення про відповідність/невідповідність судді займаній посаді.

Лише після внесення змін до п.20 Перехідних та прикінцевих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які набрали чинності 30.12.2023, законодавець передбачив, що оцінювання відповідності займаній посаді може здійснюватися як колегіями, так і пленарним складом, прирівнявши дві процедури оцінювання (оцінювання відповідності займаній посаді та оцінювання здатності здійснювати правосуддя).

З наведеного Верховний Суд висновує, що станом дату виникнення спірних правовідносин, виключно колегія ВККС мала право приймати рішення про відповідність/невідповідність судді займаній посаді в порядку пункту 16-1 Перехідних положень Конституції України.

Твердження відповідача про те, що процедура кваліфікаційного оцінювання щодо позивача не завершилася, є безпідставними, оскільки оцінювання відповідності судді ОСОБА_1 займаній посаді відбулось у 2019-2020 роках, за результатами такого оцінювання колегія ВККС прийняла рішення (від 20.03.2019 №43/ко-19) про відповідність судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 займаній посаді, а будь-які дії ВККС з продовження оцінювання відповідності судді після прийняття рішення колегією ВККС, не передбачені законом.

Щодо дотримання принципів верховенства права, рівності та правової визначеності у спірних правовідносинах, Суд враховує наступне.

У пункті 2.4 Рішення Конституційного Суду України від 08.06.2016 № 3-рп/2016 йдеться про те, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України), одним з елементів якого є правова визначеність положень законів та інших нормативно-правових актів.

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - наявність можливості в особи передбачати дії цих органів.

У рішенні від 12 січня 2023 року «Овчаренко та Колос проти України», аналізуючи законність втручання у право на повагу до приватного життя, ЄСПЛ зазначив, що словосполучення «згідно із законом» пункту 2 статті 8 Конвенції по суті посилається на національне законодавство та встановлює зобов`язання забезпечувати дотримання його матеріально-правових і процесуальних норм (див. рішення у справі «Акопян проти України» (Akopyan v. Ukraine), заява № 12317/06, пункт 109, від 5 червня 2014 року). Якщо було доведено, що втручання не відповідало закону, то зазвичай порушення статті 8 Конвенції встановляється без визначення того, чи переслідувало втручання «законну мету», або чи було воно «необхідним у демократичному суспільстві» (див., наприклад, рішення у справах «Чорап проти Молдови» (Ciorap v. Moldova), заява № 12066/02, пункт 104, від 19 червня 2007 року, «Халікова проти Азербайджану» (Khalikova v. Azerbaijan), заява №42883/11, пункт 128, від 22 жовтня 2015 року, «Чукаєв проти росії» (Chukayev v. Russia), заява № 36814/06, пункт 137, від 5 листопада 2015 року, та «Поровський проти Польщі» (Porowski v. Poland), заява № 34458/03, пункт 171, від 21 березня 2017 року). До того ж словосполучення «згідно із законом» стосується якості відповідного закону та вимагає, щоб він був сумісним з принципом верховенства права і доступним для відповідної особи, яка до того ж повинна мати можливість передбачити наслідки його застосування для себе. Таким чином, це словосполучення, inter alia, передбачає, що формулювання національного законодавства має бути достатньо передбачуваним, щоб дати особам належну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вдаватися до заходів, що зачіпають їхні права за Конвенцією (див. рішення у справі «Фернандез Мартінез проти Іспанії» [ВП] (Fernandez Martinez v. Spain) [GC], заява №56030/07, пункт 117, ЄСПЛ 2014 (витяги), з подальшими посиланнями).

Крім того, законодавство має забезпечувати певний рівень юридичного захисту проти свавільного втручання органів державної влади. У цьому контексті необхідним є існування чітких процесуальних гарантій. Те, які саме гарантії вимагатимуться, принаймні певною мірою залежатиме від характеру та масштабів відповідного втручання (див. згадане рішення у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine), пункт 170, з подальшими посиланнями) (пункти 93, 94).

Отже втручання у право на повагу до приватного життя є таким, що порушує статтю 8 Конвенції, якщо воно не є виправданим за пунктом 2 цієї статті Конвенції як таке, що було здійснене «згідно із законом», переслідує одну або декілька законних цілей, перелічених у ньому, і є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цієї цілі/цих цілей.

Таким чином, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для продовження кваліфікаційного оцінювання судді Заєць Т.О. шляхом проведення пленарного засідання Комісії на предмет відповідності позивача займаній посаді, оскільки остаточне рішення щодо оцінювання судді ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді ухвалене колегією ВККС 20.03.2019, що належало до її виключних повноважень, а вирішення цього питання у пленарному складі суперечить пункту 20 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.

Вирішуючи позовні вимоги про зобов`язання ВККС утриматися від проведення повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання ОСОБА_1 на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва з тих підстав, що ОСОБА_1 пройшов оцінювання на відповідність займаній посаді судді 20.03.2019, що підтверджується рішенням Комісії №43/ко-19, та визнання суддю Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 таким, що пройшов кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді, Верховний Суд звертає увагу, що позивач обрав неналежний спосіб захисту, тому колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки такі вимоги охоплюються попередньою вимогою, заявленою у цьому позові - про визнання протиправними дій Вищої кваліфікаційної комісії України щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

За такого правового регулювання та встановлених обставин, часткове задоволення позову шляхом визнання протиправними дій Вищої кваліфікаційної комісії України щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 буде належним способом захисту прав позивача, є достатнім та ефективним, і унеможливлює вчинення будь-яких дій щодо продовження кваліфікаційного оцінювання щодо позивача.

Щодо надання позивачем додаткових документів, як доказів: рішення Ради суддів України №8 від 06 березня 2025 року щодо кваліфікаційного оцінювання, наукових, науково-консультативних та науково-правових висновків, листів народного депутата, листа ОСОБА_3 від 04 лютого 2025 року, дайджесту подій Вищої ради правосуддя за 22-26 листопада 2021 року, то, на переконання колегії суддів, ці документи є суб`єктивною думкою авторів і не є доказами у справі, оскільки не відповідають вимогам статей 72-75 КАС України, а тому їм не надається оцінка.

За правилами частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання позову у розмірі 1211,20 грн, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 241-246, 250, 255, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Вищої кваліфікаційної комісії України щодо призначення і проведення у пленарному складі повторного (додаткового) кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді судді Святошинського районного суду міста Києва ОСОБА_1 .

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (03109, місто Київ, вулиця Генерала Шаповала, 9; код ЄДРПОУ 37316378) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок.

Рішення Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

...........................

...........................

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко,

Р.Ф. Ханова,

Л.І. Бившева,

І.А. Гончарова,

І.Я.Олендер,

Судді Верховного Суду